Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
74. Рима (нім. reim, анг. rhyme, франц. rime, польське rym, рос. рифма, від грец. rhytmos — узгодженість, сумірність) — композиційно-звуковий прийом суголосся закінчень, що має фонетичне і метричне значення, об'єднує суміжні та розташовані близько слова віршових рядків (починаючи з останнього наголошеного складу) для організації їх у строфи, впорядкування поетичного мовлення, його евфонічного римотворення. Такс визначення рими подає "Літературознавча енциклопедія" (автор-укладач Ю.І. Ковалів). Подібні визначення є у книгах Галини Сидоренко ("Основи літературознавства", 1962), П. Волинського ("Основи теорії літератури", 1962), В. Ковалевського ("Рима. Римічні засоби українського вірша", 1965).
Рима найчастіше — це суголосся закінчень віршових рядків, рідше використовується початкова і внутрішня. Це явище звукове, тут збігаються не букви, а звуки. Рима робить вірш красивим, римовані вірші легше запам'ятовуються. Співзвуччя посилює зміст, емоційне і ритмічне звучання твору, надає йому музикальності. Рима виконує інструментаційну, строфотворну, стилістичну, евфонічну, семантичну функції. Талановиті поети постійно оновлюють свої рими. Вірші без рими називаються білими.
Закінчення віршового рядка називають клаузулою (лат. clausula — закінчення) — фінальна частина ритмічного врегульованого віршового рядка, починаючи з останнього, або константного, наголошеного складу. У випадку суголосся клаузули говоримо про риму. Для розрізнення рими і клаузули А. Ткаченко пропонує за старою термінологією виділяти 1-складову, 2-складову, 3-складову і т. д. На його думку, для рими ця кількісна характеристика не є актуальною, можна обходитися без характеристики рими з погляду наголошеності.
Частина вірша до клавзули називається корпусом. У залежності від місця наголосу в повторюваних словосполученнях розрізняють рими:
окситонні, чоловічі — односкладові — з наголосом на останньому складі рядка: добра — гра, коса — росa;
паракситоині, жіночі — двоскладові — з наголосом на передостанньому складі: опадають — літають, посуд — сосуд;
пропаракситонні, дактилічні — трискладові — з наголосом на третьому від кінця складі: чесності — чудесності, зоряна — зморена;
гіпердактилічні — чотирискладові — з наголосом на четвертому від кінця складі: насичуючись — перехлюпуючись, огниками — кониками.
За якістю співзвучності рима буває точною або глибокою, насиченою і неточною, неглибокою, неповною. Коли в словах, що римуються, збігаються всі звуки після останнього наголошеного — рима точна: благородний — народний. Культ чистої (точної) рими плекали "неокласики", не трималися точної рими поети "празької школи".
Рима, у якій співзвучність приблизна, називається неточною: лине — турбіни. Неточні рими поділяються на два підвиди:
1) рима-асонанс (співзвучні лише голосні): слова — німа;
2) рима-консонанс (співзвучні лише приголосні): кедр — кадр.
Відкрита рима — слово закінчується голосним звуком: літо — налити.
Закрита — слово закінчується приголосним: туманом — лиманом.
Усі рими можуть бути оригінальними (свіжими, оказіональними — від лат. оссаsіоnаlis — випадковий, індивідуальний) і банальними (затертими). Банальними є рими іменників, дієслів, прикметників, числівників, де римуються тільки закінчення, а кореня слова рима не заторкує. Банальною є рима, яка виникає внаслідок переліку однорідних імен або прізвищ: сонце — віконце, співають — вітають.
Звучання вірша залежить не тільки від того, які рими за своєю природою, а й від того, як вони розташовані, які способи римування застосовує поет.
Римування — особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними.
Розрізняють такі способи римування:
1. Суміжне або парне — коли римуються суміжні (сусідні) рядки парами. Таке римування умовно позначаємо: аа бб
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в грудях ти ховаєш серце люте...
(І. Франко)
2.Перехресне римування — складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних рядків з парними, а непарні — з непарними; воно найпоширеніше у сьогоденній силабо-тонічній версифікації. Схема: абаб.
Я не скажу і в пам’яті — коханий. а
І все-таки згадай мене колись. б
Ішли дві долі різними шляхами. а
На роздоріжжі долі обнялись. б
(Ліна Костенко)
3. Кільцеве або охопне (оповите) римування — коли римуються перший рядок з четвертим, а другий — з третім. Два рядки з парними римами оповивають згори й знизу два рядки, які теж римуються між собою. Схема: абба.
Вічний революціонер,
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.(І. Франко)
4. Тернарне римування — через два рядки.Схема: аа б вв б.
На все є час і є пора, а
Якщо то гра — то чесна гра, а
А якщо ні — обличчям до болота. б
Якщо минув любові час, в
Якщо минув любові час, в
Нехай мені залишиться свобода б
(Леся Романчук)
5. Потрійне римування — рима охоплює три рядки, що стоять поряд. Схема: ааа.
О, ні! а
Являйся, зіронько, мені а
Хоч в сні! а
6. Монорима або наскрізне римування (франц. monorime від грецьк. monos — один) — вірш, у якому всі рядки (більше трьох) охоплює одна рима.Схема: ааааа...
Здається, часу і не гаю, а
а не встаю, не встигаю! а
Щодня себе перемагаю, а
від суєти застерігаю, а
і знов до стрічки добігаю, а
і знов себе перемагаю, а
і не встигати не встигаю, а
і ні хвилиночки ж не гаю! А (Ліна Костенко)