Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 9. Інститути довірчового управління.
План
Ключові слова
Довірче управління, траст, трастові (довірчі) операції, довіритель, довірна особа, вигодо набувач, активні послуги з довірчого управління, пасивні послуги з довірчого управління, довірчий договір, ринок довірчих фінансових послуг.
Дослідження генезису інститутів довірчого управління не мають єдиної думки відносно їх походження. Більшість науковців доходять спільного висновку про те, що витоки довірчого управління слід шукати в британській традиції, якій властивий особливий інститут трасту (trust) як окремої схеми правовідносин.
Первинна форма трасту, що полягала власне у «користанні» (use) майном, з’явилася в Англії у XII-XIII сторіччях, що було зумовлено обмеженнями щодо передачі земель та певними законодавчими особливостями успадкування. Прагнучи подолати юридичні бар’єри, справжні власники майна були змушені приховувати свої права на активи, залучаючи у систему правовідносин титульних (title) володільців, на яких відповідні законодавчі обмеження не розповсюджувалися.
Можна припустити, що одним із джерел законодавчого розвитку трасту було протистояння держави та церкви. Світська влада за допомогою запровадження спеціальних регуляторних правил, намагалася обмежити вплив церкви. Правознавці визнають, що заборони на відчуження земель церкві було однією з причин виникнення феномену use.
Так, за Законом 1391 року, власник втрачав свої права на землю, яку він передавав в «користання» релігійним установам. Релігійні історики наголошують на тому, що суперечки між державою та церквою в Англії доволі часто вирішувались за допомогою запровадження на усіляких майнових рестрикцій та фінансових санкцій.
Відомі російські вчені виокремлюють чотири етапи розвитку англійського трасту, спираючись на світову практику (табл.. 9.1)
Табл. 9.1
Етапи розвитку англійського трасту
|
Період часу / етапи |
Сутність етапів розвитку |
|
I етап: (XI-XII сторіччя – XIV стор.) |
В країні починає поширюватися застосування use як особливих прав на земельні ділянки. Тодішня судова практика вирізнялася тим, що права власника не захищалися навіть тоді, коли утримувач use зловживав довірою власника. |
|
II етап: (початок ХV сторіччя) |
Use було визнано безоплатним зобов’язанням,а все майно поділялося на законне (legal estate), тобто таке, яке належить на праві власності, та справедливе (equitable estate), яке належить довірчому власнику за правом справедливості. |
|
III етап: (1536р.- ХVI сторіччя) |
В 1536 з появою спеціального Закону The Statute of uses – було зроблено спробу переведення відносин use в область звичайного загально правового регулювання. В судовій практиці з’явилися категорії «первинного користання» (first use) та «вторинного користання» (second use), яке визнавалось порожнім та несумісним з первинним use. Цей період характеризується певним занепадом інституту «справедливого інвестування». Втім, у випадках регламентації відносин власності на маєтки застосувалось не загальне право, а право справедливості. |
|
IV етап: ( XVII сторіччя) |
Економічні відносини справедливого use відновлюються, поширюються не тільки на земельні ділянки, але й на інші об’єкти, та стають власне трастом. |
Як бачимо, представники наведеної концепції появу трасту пояснюють специфікою англійської юридичної системи, що поділяє право на загальне та справедливе. Такий розподіл не відомий жодній правовій моделі континентальної Європи. Отже, суперечливість практики застосування трастових відносин в господарських механізмах країн континентальних правових звичаїв часто пояснюють саме «чужорідним» англійським корінням останньої.
Проте, не всі спеціалісти погоджуються з тим, що принципи довірчого управління походять з Британських островів. За однією з версій, «розщеплення» власності виникло в середньовіччі завдяки глоссаторам, що тлумачили римське право. На думку представників зазначеної концепції, саме з римського права ідея можливості існування титульного власника ввійшла до англійської юридичної системи, де використовувалась для виправдання одночасного існування прав кількох ієрархічних суспільних прошарків на одну земельну ділянку – від короля до посполитих, що безпосередньо обробляли землю.
Якщо пристати на таке припущення,то можна піддати сумніву однозначність сентенції про «неподоланні суперечності і нестиковки» між англосаксонською та романо-германською системами в питаннях розділення права власності між кількома особами.
В світовій практиці під трастовими розуміють операції фінансових інститутів з управління майном і виконання інших послуг за дорученням і користь клієнтів на правах його довіреної особи. Трастові операції можуть також носити назву довірчих операцій.
При здійснені трастових операцій довірчий особою може бути як фізична, так і юридична особа: спеціалізована компанія, комерційний банк. В тому випадку, коли довірчою особою є банк, то він пов'язан відносинами довіри зі своїм клієнтом, діє від імені свого довірителя і в його інтересах або в інтересах третьої сторони.
У банківській практиці трастові операції з'явилися в XIX ст. Виникнення трастових послуг пов'язано з тим, що здійснення окремих фінансових операцій потребувало певного досвіду або специфічних знань, а також концентрації фінансових ресурсів. Тому почали з'являтися установи з надання послуг трастового характеру, які, формуючи відносини з клієнтами з урахуванням цих особливостей, пропонували послуги з надання консультації, купівлі-продажу цінних паперів, формування інвестиційних портфелів клієнтів. Це спрощувало клієнтам процес управління власними активами та забезпечувало високий і стабільний дохід.
Перша інвестиційна компанія, що діяла на трастових засадах, була заснована в серпні 1822 р. у Бельгії. Пізніше трастові операції широко здійснювали банки Великої Британії, Німеччини, Франції, Швейцарії, а потім і США. У зв'язку з необхідністю збереження цінності успадкованого капіталу найбільше розвинулися операції з управління майном.
Основна частка сетевого ринку трастових послуг зосереджена в європейських країнах, США та Канаді. За даними консалтингової компанії Scorpio Partnership, світовий ринок управління капралами інвесторів у 2007р. досяг 17,4 трлн дол. США.
Провідними фінансово-банківськими холдингами, що надають послуги з довірчого управління активами, є United Bank of Switzerland, Citigroup, Merrill Lynch, Credit Suisse, JP Morgan Chase Останні тенденції ринку довірчих послуг свідчать про збереження довіри інвесторів та збільшення обсягів коштів, переданих в управління. На 191 банк з траст – активами в 2 млрд. дол.. і більше у кожного, приходиться 94,7% всіх трастових обсягів в 40,1% трастового капіталу, який належить приватним особам і пенсійним фондам, вкладені в прості та привилегійовані акції, 7,8% - в облігації штатів і місцевих органів влади, 15,9% - в цінні папери федерального уряду, останні 36,2% - в закладні під нерухомість, депозити та інші доходні активи.
Критичний огляд літературних джерел довів, що більшість економістів ототожнюють трастові та довірчі операції. Однак, у США та Великій Британії довірче управління активами характеризуються поняттям «траст» («trust»). У концептуальній Європі частіше використовують термін «довірче управління».
Важливу роль в кредитній системі розвинених країн відіграють трастові компанії, які здійснюють довірчі операції (управління за дорученням майном приватних осіб та виконання довірчих функцій для корпорацій. Крім того, ці установи виконують роль агента по трансферту цінних паперів (передача права власності за акціями); реєстратора акцій; агента за облігаційними позиками тощо.
В зарубіжній практиці відокремлюють такі види трастів: забезпечувальний, охоронний, дискреційний, благодійний, голосуючий. Сутність кожного виду трасту наведено в табл.. 9.2.
Табл. 9.2.
Трактування трастів зарубіжними економістами
|
Вид трасту |
Сутність |
|
забезпечувальний |
Використовується при опосередкуванні, реалізації кредитором заставленого майна або позбавленні боржника права його викупу за рішенням суду |
|
охоронний |
Застосовується у разі тривалого збереження майна з метою одержання довірителем доходу від його управління |
|
дискреційний |
Довірена особа самостійно визначає час і розмір виплат довірителю доходу, отриманого від управління переданим майном |
|
благодійний |
Характеризується необмеженим терміном передачі майна в довірче управління та невизначеним колом вигодо набувачів і може мати різне призначення (допомога інвалідам, сиротинцям, підтримка соціальних програм тощо) |
|
голосуючий |
Використовується для концентрації пакетів акцій або інших майнових прав з метою забезпечення контрольного пакета та права вирішального голосу в управлінні компанією |
У вітчизняній літературі траст характеризується як особлива форма розпорядження власністю, що визначає права на майно, яке передається в трастове управління, на розподіл прибутку, отриманого в результаті цього управління, і є відносинами між засновником трасту, довірчим власником (розпорядником) і бенефіціаром.
Суб'єктами довірчого управління є довірителі, довірені особи та вигодонабувачі.
Довіритель — фізична або юридична особа — власник майна,о в окремих випадках, передбачених Цивільним кодексом України,- опікуни, піклувальники, орган опіки та піклування.
Довірена особа — компанія з довірчого управління — небанківська фінансова установа або банк, які здійснюють довірче управління. Довірена особа не може бути довірителем щодо переданого їй у довірче управління майна.
Вигодонабувач — довіритель або інша зазначена в довірчому договорі особа, крім довірених осіб.
Предметом довірчого управління можуть бути фінансові активи, | рухоме та нерухоме майно виробничого і невиробничого характеру, ї а також майнові права. Майно, передане в довірче управління, підлягає поверненню довірителю після закінчення дії довірчого договору без зміни форми такого майна. Це означає, що при передачі фінансових активів чи майна в довірче управління не відбувається переходу прав власності довірителя на таке майно чи активи до довіреної особи.
При цьому ризики випадкової втрати майна, а також ризики можливих збитків від довірчого управління майном несе довірена особа.
Довірче управління майном та фінансовими активами може здійснюватися в трьох формах: повне довірче управління, довірче управління за узгодженням, довірче управління за наказом.
Сутність кожної форми довірчого управління наведено в табл. 9.3.
Табл. 9.3.
Форми довірчого управління майном та фінансовими активами (вітчизняна практика)
|
Форма довірчого управління |
Сутність |
|
повне довірче управління |
Вчинення довіреною особою дій щодо предмета довірчого управління самостійно в межах, визначених довірчим договором, з обов’язковим повідомленням довірителя про кожну здійснену дію. |
|
довірче управління за узгодженням |
Вчинення дій щодо предмета довірчого управління за умови обов’язкового попереднього узгодження з довірителем кожної вчиненої довіреною особою дії. |
|
довірче управління за наказом |
Передбачає вчинення довіреною особою дій щодо предмета довірчого управління лише за умови видання довірителем наказу у формі та порядку, передбачених довірчим договором. |
Залежно від характеру розпорядження майном послуги з довірчого управління поділяють на:
пасивні, коли майно не може бути видозмінене або використане довіреною особою без згоди довірителя.
Так, клієнти змушені звертатися до трастів, по-перше, внаслідок відсутності або недостатнього рівня знань для розпорядження майном; по-друге, внаслідок можливості втрати власником свого майна в разі самостійного здійснення ним операцій, що потребують відповідної кваліфікації і можливостей; по-третє, внаслідок неможливості зберігання певних видів цінностей і відсутності необхідних надійних приміщень. Усе це стосується, насамперед, фізичних осіб які не мають спеціальних знань і можливостей у певній сфері й змушені вдаватися до таких послуг.
Юридичні особи переважно розпоряджаються можливим на власний розсуд, маючи фахівців у різних сферах управління майном, необхідні приміщення для зберігання цінностей тощо. Це спричинило скорочення трастових послуг, наданих суб’єктам господарювання . По-четверте клієнти потребують надання трастових послуг унаслідок обмежень деяких видів діяльності для фізичних і юридичних осіб, які можуть здійснювати ці установи. Фінансові установи у свою чергу, зацікавлені у наданні трастових послуг. З їх допомогою вони мають можливість залучити нових клієнтів, диверсифікувати операції та джерела прибутку.
Фінансові установи, що здійснюють довірче управління, за свою діяльність отримують певну винагороду як комісійні — у вигляді фіксованої суми або як відсоток від вартості операції чи від одержаного прибутку.
Відносини, що виникають у сфері довірчого управління фінансовими активами та майном, набутим у результаті провадження діяльності з довірчого управління активами, регулюються Цивільним кодексом України, законами України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ, "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 15 березня 2001 р. № 2299-ПІ, "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)" від 19 червня 2003 р. № 978-ІУ та іншими актами законодавства.
Фінансові послуги з довірчого управління майном та фінансовими активами (довірчі фінансові послуги) ґрунтуються на системі цивільно-правових відносин, що виникають між довірителем І довіреною особою щодо здійснення довірчих операцій (представницької діяльності) з об'єктом довірчого управління від імені, за рахунок та і в інтересах довірителя.
Довірче управління здійснюється на підставі довірчого договору, укладеного в письмовій формі між довірителем і довіреною особою. У ньому зазначаються:
З огляду на принцип добровільності довіритель має право самостійно обирати довірену особу, умови довірчого управління та отримувати від довіреної особи інформацію про виконання умов договору і поточне фінансове становище довіреної особи.
Довірена особа має право придбавати за рахунок предмета довірчого управління цінні папери, вкладати предмет довірчого управління на депозитні рахунки в банках, а також отримувати від довірителя відшкодування витрат, здійснених у зв'язку з провадженням діяльності з довірчого управління. У передбачених договором випадках довірена особа має право відраховувати належні їй кошти безпосередньо з доходів від використання предмета довірчого управління.
Обов’язки довірителя та довіреної особи в процесі виконання довірчого договору наведено в табл. 9.4.
Табл. 9.4.
Обов’язки довірителя та довіреної особи в процесі виконання довірчого договору
|
Обов’язки довірителя |
Обов’язки довіреної особи |
не вчиняти дії, що можуть призвести до зменшення вартості або погіршення характеристик предмета довірчого управління. |
— належне зберігання предмета довірчого управління та документів, що підтверджують право власності на нього; — зберігання предмета довірчого управління окремо від власного майна та його облік на окремому балансі;
|
У довірчому договорі мають також передбачатися нічим не обу-1 мовлені зобов'язання довіреної особи щодо здійснення на власний: ризик, від імені, за рахунок і в інтересах довірителя представницької діяльності з предметами довірчого управління, переданими довіреній особі.
Майно, передане в довірче управління, не може бути:
передане довіреною особою у довірче управління третіх осіб або обмінюватися на інше майно без попередньої згоди довірителя;
обміняне на корпоративні права засновників довіреної особи або пов'язаних з нею осіб, а також юридичних осіб, утворених за участю довіреної особи.
Оплата діяльності довіреної особи за провадження довірчого управління та відшкодування пов'язаних з цим витрат здійснюється в розмірі, строки та порядку, визначених довірчим договором, винятково в грошовій формі за рахунок фактично отриманих доходів від такої діяльності.
Нині у вітчизняній фінансовій практиці операції з довірчого управління здійснюються нечасто і переважно банківськими установами, що пов'язано з недостатнім законодавчим врегулюванням цих відносин і загальною фінансовою нестабільністю.
Довірче управління, яке здійснюють банківські установи, регулюється Законом "Про банки і банківську діяльність", згідно з яким банки можуть здійснювати довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами, окремі агентські послуги та зберігання цінностей.
Фінансові послуги зі зберігання цінностей банківські установи можуть надавати в таких формах:
Державний нагляд за діяльністю компанії з довірчого управління здійснюється залежно від їх належності: для банків — Національним банком України, а для небанківських фінансових установ — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.
Практика діяльності банків і небанківських фінансових установ свідчить про необхідність подальшого розвитку та правового врегулювання відносин у сфері провадження діяльності з довірчого управління та прийняття Закону України "Про довірче управління фінансовими активами".
Головними напрямами вдосконалення та розвитку ринку довірчих фінансових послуг є:
Сутність довірчих фінансових послуг полягає у надані довірителями трастовим установам свого майна без передачі права власності на нього для подальшого інвестування цих коштів від імені власників і за їх дорученням або одержування інших доходів чи переваг.
Основні передумови розвитку фінансових послуг з довірчого управління в Україні наведені на рис. 9.1.
Передумови розвитку фінансових послуг з довірчого управління в Україні
Відсутність певного рівня знань і досвіду у власників майна та фінансових активів для розпорядження ними
Висока прибутковість послуг та порівняно невеликі витрати чи їх здійснення
Посилання інноваційної конкуренції між фінансовими посередниками на ринку фінансових послуг
Високий рівень ризиків у разі самостійного здійснення операції власником активів
Необхідність підвищення рівні ліквідності фінансових інститутів
Потреба диверсифікації інвестицій фінансовою установою
Рис. 9.1. Передумови розвитку фінансових послуг з довірчого управління в Україні
Довірчі фінансові послуги можуть надаватися як фізичним, так і юридичним особам.
Послуги з довірчого управління для фізичних осіб класифікують за чотирма групами: заповідальний траст, прижиттєвий траст, опікунство на забезпечення
зберігання майна і фінансових активів, агентські послуги. Зміст цих послуг наведено в табл. 9.5.
Табл. 9.5.
Послуги з довірчого управління для фізичних осіб
|
Назва послуги |
Сутність послуги |
|
заповідальний траст |
розпорядження майном клієнтів за заповітом чи спадщиною (одержання рішення суду; збір та інвентаризація майна; сплата адміністративних витрат і податків; здійснення розрахунків з кредиторами; розподіл майна між спадкоємцям: тощо) |
|
прижиттєвий траст |
управління майном, грошовими коштами та іншими фінансовими активами відповідно до угоди (зберігання та інвестування активів, розпорядження отриманим доходом, оформлення страхування і внесення страхових платежів, депозитні операції з готівкою, облікові операції, виплата доходів, аналіз ефективності використання майна тощо) |
|
опікунство на забезпечення зберігання майна і фінансових активів |
Опікунство та забезпечення зберігання майна і фінансових активів |
|
агентські послуги |
встановлення договірних зобов'язані між принципалом і третьою особою (збереження активів, купівля-продаж цінних паперів, погашення облігацій, сплата податків, оформлення страхових полісів, оплата рахунків укладання від імені клієнта договорів, отримання кредитів тощо). Агентські послуги - різноманітні операції з цінними паперами, одержання грошей під заставу, оренда сейфів, оплата рахунків довірителів, сплата податків та оформлення всіх видів доходів за дорученням клієнтів. |
В сучасних умовах вісова вага агентських послуг в трастових операціях для фізичних осіб є найбільшою.
Послуги з довірчого управління для юридичних осіб наведено на рис 9.2.
Послуги з довірчого управління для юридичних осіб
Тимчасове управління справами компанії
Розпорядження активами
Депозитарні послуги
Інвестиційні послуги
Агентські послуги
Створення та управління фондами
Так, створення різноманітних фондів компанії та управління ними передбачає створення страхових і резервних фондів, фондів для погашення боргів, сплати відсотків, викупу облігацій, виплати дивідендів акціонерам, пенсій, винагород працівникам, забезпечення функціонування безподібних організацій тощо. Розвиток благодійних фондів, як свідчить світова практика, пов'язаний з рядом причин: благодійність стала частиною підприємництва; власники великих особистих капіталів створюють благодійні фонди, щоб уникнути великих податків при передачі нащадку чи даруванні і третя причина — створення фондів дозволяє великим власникам капіталів приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком та податком на спадок.
Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у вигляді великих грошових надходжень або пакетів акцій. За рахунок цього благодійні фонди діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цінних паперів і таким чином збільшують свій капітал. Статистична інформація про інвестиції благодійних фондів дуже обмежена, а часто взагалі недоступна. Багато фондів не надають звітів і не повідомляють про структуру своїх активів. Благодійні фонди користуються великими податковими пільгами.
В Україні прийнятий Закон «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 року, згідно з яким «благодійництво — це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги». Формами благодійництва є меценатство і спонсорство. Благодійні організації можуть утворюватися у таких організаційно-правових формах: благодійний фонд, членська благодійна організація, благодійна установа, інші благодійні організації (місії, ліги, фундації тощо). Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і поділяються за своїм статусом на всеукраїнські, місцеві та міжнародні. Територія діяльності благодійної організації визначається відповідно до її статуту (положення).
Благодійництво (благодійна діяльність) здійснюються у таких основних напрямах:
Благодійна організація зобов'язана забезпечити виконання статутних завдань, вільний доступ до своїх звітів, документів про господарську та фінансову діяльність. Засновники та працівники організації не мають права отримувати матеріальних переваг і додаткових коштів у зв'язку зі своїм становищем в цій організації.
Надання послуг з довірчого управління здійснюється шляхом виконання таких фінансових операцій:
У вітчизняній практиці найбільшого поширення набули довірчі
операції банків і небанківських установ щодо інвестування коштів на грошовому ринку та ринку капіталів.
Послуги з довірчого управління мають явні переваги серед інших фінансових послуг. Так на відміну від вкладних операцій позитивні риси довірчих операцій полягають у наступному:
На сьогодні головними факторами, що сприяють зростанню обсягів довірчого управління, є підвищення доходів фізичних і юридичних осіб та розвиток фінансових ринків.