Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 9. ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
§ 1. Загальна характеристика антимонопольно-конкурентного законодавства
Правове регулювання захисту економічної конкуренції базується на положеннях Конституції України, яка у ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, у ч. 3 ст. 42 встановлює обов'язок держави захищати конкуренцію в підприємницькій діяльності, забороняє зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції, недобросовісну конкуренцію, визначає, ідо види та межі монополії встановлюються законом. Відповідно до п. 8 ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, а згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 - голова Антимонопольного комітету (АМКУ) призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України.
Важливим джерелом правового регулювання конкурентних відносин виступає ГК України. Зокрема, ст. 18 ГК України регламентує питання обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання, гл. 3 присвячена обмеженню монополізму та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції (ст.ст. 25-41), гл. 28 передбачає «відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» (ст.ст. 251-257).
Спеціальне законодавство в сфері захисту економічної конкуренції можна умовно поділити на два блоки.
Перший блок стосується протидії антиконкурентной поведінці з боку суб'єктів господарювання (їхніх груп) та органів управління, які мають ринкову владу. Основними актами законодавства тут виступають положення ст.ст. 25-31 ГК України та Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 p., яким був скасований раніше діючий Закон «Про обмеження монополізму та заборону недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18,02.92 р. До цього блоку входить також Закон «Про природні монополії» від 20.04.2000 р. та інші акти.
Другий блок стосується антиконкурентної поведінки суб'єктів господарювання, які не мають ринкової влади. Основу даного блоку складають положення ст.ст. 32-38 ГК України, Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 p., Закону «Про рекламу» в редакції від 11.07.2003 р. тощо.
Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93 р. визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з АМКУ, його склад, порядок призначення керівних працівників, його основні функції, компетенцію.
Серед законів, що містять важливі антимонопольно-конкурентні положення необхідно назвати також КУпАП в частині відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства згідно зі ст.ст. 164, 1661, 1662, 1663, 1664.
Кримінальний кодекс України в ст. 228 містить відповідальність за примушення до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом, а в ст. 229 передбачається відповідальність за незаконне використання знака для товарів та послуг, фірмового найменування тощо.
Стаття 13 ЦК У країни встановлює, що межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 p., закріплює рівність правового становища вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання на ринках України. З метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробник в передбачається можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українських виробників (ст. 29).
Серед міжнародних договорів України в цій сфері, як приклад, можна навести Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики між державами-учасниками Співдружності незалежних держав, ратифікований Законом України від 16.01.2003 р.
Також антимонопольно-конкурентне законодавство включає низку підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію положень вказаних законів. Це, зокрема, Указ Президента України від 19.11.2001р. №1097/2001 «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки», постанова КМУ від 28.02.2002 р. № 219 « Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання» тощо.
АМКУ прийняв чимало актів у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання, зокрема: Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджені розпорядженням АМКУ від 19.04.94 р. № 5; Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (далі - Положення про концентрацію), затверджене розпорядженням АМКУ від 19.02.2002 р. № 33-р; Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затверджене розпорядженням АМКУ від 25.12.2001 р. № 182-р; Положення про порядок подання заяв до органів АМКУ про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання (далі - Положення про узгоджені дії), затверджене розпорядженням АМКУ від 12.02.2002 р. № 26-р; Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядженням АМКУ від 05.03.2002 р. № 4.9-р. тощо.
Отже, антимонопольно-конкурентне законодавства - це правова форма державного регулювання ринкових відносин, сукупність нормативно-правових актів, спрямованих на встановлення правил господарювання на товарних ринках з метою попередження, недопущення та припинення проявів монополізму та недобросовісної конкуренції, розвитку та захисту добросовісної конкуренції, а також регулювання сфери природних монополій з метою підвищення ефективності і збалансованості економічної системи України.
§ 2. Поняття економічної конкуренції
Термін «конкуренція» (competition, concurrence) походить від пізньолатинського слова «concurentia» (від concurrere) - змагання, суперництво.
По-перше, конкуренція - це різновид соціального регулятора, який визначає поведінку різноманітних суб'єктів. З цієї точки зору конкуренція виконує регулюючі функції, формує економічні та суспільні пропорції, впливає на поведінку людей. Право як один з елементів системи соціального регулювання взаємодіє з конкуренцією, регулює її. Але право і закон не можуть замінити собою конкуренцію. Особливо чітко це видно в економіці на прикладі регулювання цін. Саме конкуренція, а не адміністративні приписи в більшості випадків є найбільш ефективним регулятором цін на ринку.
По-друге, юридичною передумовою для конкуренції слугує свобода економічної діяльності (рівність всіх суб'єктів права власності і господарювання, свобода підприємництва, свобода конкуренції), гарантована ст.ст. 13, 42 Конституції України. Фундаментальні положення цієї статті розвинуті в ГК України і в законодавстві України про захист економічної конкуренції.
По-третє, в свою чергу, конкуренція є передумовою реалізації прав споживачів (наприклад, права на вибір товарів (робіт, послуг) або на отримання інформації). Відсутність конкуренції на ринку фактично перетворює більшість цих прав у фікцію або суттєво їх обмежує. Поведінка споживачів вважається важливим елементом конкурентної боротьби. Не випадково в ГК України споживач розглядається як учасник господарських відносин і конкурентного середовища.
І в-четверте, конкуренцію правомірно розглядати як суспільні відносини, які складаються в процесі здійснення господарської діяльності (предмет правового регулювання). Ці майнові відносини врегульовані нормами господарського права та набувають специфіку завдяки своїм суб'єктам, змісту і об'єкта. Зокрема, особливістю об'єктів цих відносин виступає те, що вони виникають з приводу володіння не будь-якими майновими благами, а тільки обмеженими (які використовуються в процесі господарювання). Крім того, необхідно підкреслити, що хоча конкурентні правовідносини можуть бути абсолютними (наприклад, з приводу користування власником майном), однак у більшості випадків вони є відносними (наприклад, договір про сумісну діяльність конкурентів), адже виникають вони між певними суб'єктами, які конкурують на конкретному ринку та зобов'язані дотримуватися правил добросовісної конкуренції.
Всі вказані характеристики утворюють юридичний зміст такої економіко-правової категорії, як конкуренція.
Що стосується українського законодавства, то ст. 1 Закон «Про захист економічної конкуренції» дає визначення економічної конкуренції як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, в результаті чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку. Таке визначення найбільш притаманне моделі досконалої конкуренції, яка характеризується станом рівноваги.
У цьому контексті більш вдалим вважається визначення конкуренції як явища, що підтримується державою, надане у ст. 25 ГК України, де під конкуренцією розуміється змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Певна кількість продавців і покупців, відсутність перешкод для вступу на ринок виступають як умови існування конкурентних відносин, а не їх змістом.
На конкуренцію в ринковій економіці покладається виконання наступних функцій: регулювання, мотивування, розподілення, контролю, а також селекційна та порівняльна функція.
Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фактори спрямовуються в ті сфери, де в них існує найбільша необхідність і де вони можуть бути використані з максимальною ефективністю. Це пов'язано із необхідністю для підприємця випускати ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), в яких має потребу споживач. Також, як зазначає О.М. Вінник, регулююча функція конкуренції полягає у встановленні таких правил господарювання, що забезпечують виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт і послуг.
Функцію мотивації конкуренція виконує шляхом стимулювання підприємців пропонувати на ринку найкращу за якістю та ціною продукцію, знижувати витрати виробництва. Функція розподілення проявляється в тому, що прибуток перерозподіляється на користь найбільш продуктивних підприємців, які використовують свої ресурси максимально ефективно. Функція контролю дозволяє обмежити односторонні дії підприємців та надає споживачу можливість обирати. Конкурентний механізм не дозволяє якомусь підприємцю повновладно господарювати на ринку та диктувати споживачеві свою волю. Селективна функція конкуренції забезпечує вимивання з ринку суб'єктів підприємців, які неспроможні забезпечити не гірший, ніж у суперників, рівень цін та якості продукції. Реалізація цієї функції в результаті підвищує загальний рівень ефективності виробництва. За визначенням Качаліна В.В., порівняльна функція впливає на господарський розвиток у двох основних напрямах. По-перше, конкуренція являє собою універсальний інструмент порівняння ефективності різних корпорацій, виявлення та стимулювання (як наслідок отримання прибутку від реалізації продукції) найбільш економічно дієздатних підприємств. По-друге, подібна змагальність відповідає інтересам споживача, котрий з усіх підприємств вибирає те, яке надає найбільш вигідні умови придбання товару.
Отже, можна дійти висновку, що конкуренція забезпечує максимізацію отримуваних суспільством у цілому матеріальних благ та оптимізацію міжгалузевих пропорцій та господарських зв'язків. Тому головним завданням антимонопольної та конкурентної політики є підтримка конкуренції як основи ефективності економіки країни.
§ 3. Антиконкурентна поведінка у вигляді зловживання монопольним становищем
Слово «монополія» (monopoly, monopole, Monopol) має грецьке походження (monos - один; єдиний; poleo - продаю). При цьому монополію може мати не лише продавець, як це випливає із самого значення даного слова, а й покупець. В такому випадку одиночному покупцеві протистоїть множина продавців, а ціну диктує не продавець, а покупець, дана ситуація в теорії недосконалої конкуренції називається «монопсонією».
При цьому монопольне чи домінуюче становище суб'єкта господарювання на ринку може виникати внаслідок:
а) безпосереднього регулюючого впливу держави шляхом визнання певних сфер підприємництва монополіями з метою захисту інтересів держави і суспільства, зокрема в силу об'єктивних економічних причин;
б) самостійних дій суб'єктів господарювання, пов'язаних з:
- різноманітними способами концентрації капіталів у одного чи декількох суб'єктів підприємництва (реорганізація, придбання акцій (часток, паїв), угоди тощо);
- використання більш ефективних форм організації і здійснення підприємницької діяльності і в результаті цього перемоги в конкурентній боротьбі;
- іншими методами здійснення підприємницької діяльності на основі конкуренції;
в) володіння винятковими правами на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації суб'єктів підприємництва (на винаходи, корисні моделі, товарні знаки та ін.).
Монополії, що утворюються внаслідок безпосереднього регулюючого впливу держави, поділяються на державні і природні.
Під державною монополією розуміється монополія, утворена у відповідності з законодавством відповідної держави, що визначає товарні межі монопольного ринку, поняття суб'єкта монополії (монополіста), норми контролю і регулювання його діяльності, а також компетенцію контролюючого органу. Наприклад, в Україні діє державна монополія на виробництво зброї та боєприпасів.
З іншого боку, відповідно до ст. 1 Закону України « Про природні монополії» природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Сфера утворення та діяльності природних монополій регулюється як вказаним вище законом, так і законами України «Про транспорт» від 10.11.94р., «Прозв'язок» від 15.05.95р., «Протрубопровідний транспорт» від 15.05.96 р. «Про електроенергетику» від 16.10.97 р. тощо. Подібно з назвами даних законів виділяють сфери економіки, де найбільш очевидне виникнення природних монополій.
Наступний вид монополій - монополії що утворюються внаслідок самостійних дій суб'єктів господарювання без безпосереднього регулюючого впливу держави. Така монополія виникає, коли один суб'єкт або декілька суб'єктів господарювання тимчасово стають єдиними виробниками, постачальниками чи покупцями певного товару, а його конкуренти тимчасово не присутні на даному ринку внаслідок об'єктивних причин, або можуть з'явитися на даному ринку пізніше. Це є прикладом добросовісної конкуренції.
Третім видом монополій є монополії, що виникають у результаті володіння винятковими правами. Даний вид монополії пов'язаний з володінням, використанням певним суб'єктом господарювання, виняткових прав на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції (робіт, послуг). До даних виняткових прав належать: права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, назви місць походження товарів тощо.
Відповідно до ч.І ст. 12 Закону України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне домінуюче становище на ринку товару якщо:
- на цьому ринку не має жодного конкурента;
- він не зазнає значної конкуренції.
При цьому, як зазначається в літературі, слід враховувати, що поняття монопольного (домінуючого) становища має два аспекти: індивідуальний і колективний.
Індивідуальний аспект монопольного (домінуючого) становища, може бути поділений на:
- виключний (коли суб'єкт господарювання не має конкурентів на даному ринку товару);
- формальний (коли частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що має конкурента на ринку, зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеження можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг або інших обставин);
- допустимий (коли частка одного суб'єкта господарювання на ринку менше 35 відсотків, але органи АМКУ довели, що він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, належних конкурентам).
Колективний (груповий) аспект домінуючого монопольного становища на ринку має:
- двохскладовий прояв (стосується двох суб'єктів господарювання в сфері певного виду товарів при відсутності у них конкурентів чи при наявності тільки незначної конкуренції); трьохскладовий прояв (коли сукупна частка не більше трьох суб'єктів господарювання на одному ринку перевищує 50 % );
- п'ятискладовий прояв (коли сукупна частка не більше п'яти суб'єктів господарювання на одному ринку перевищує 70% у.
Важливо зазначити, що згідно з положеннями Закону України «Про захист економічної конкуренції» та конкурентного права України сама по собі наявність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта, господарювання не є протиправною поведінкою. Протиправним є зловживання вказаним становищем на ринку. Ця заборона встановлена п.3 ст. 13 и ст. 50 вказаного Закону.
Під зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку Закон розуміє дії або бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення Інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку.
Недопущення конкуренції передбачає створення такої ситуації, коли підвищуються бар'єри входження на ринок потенційних конкурентів або створюються умови, відповідно до яких суб'єкти господарювання, що працюють на одному ринку з об'єктивних причин, не конкурують. У цьому випадку недопущення конкуренції може мати місце на тому ринку, на якому конкуренції не було.
Під усуненням конкуренції необхідно розуміти повне або суттєве припинення змагальності між конкурентами, внаслідок чого покупці (продавці) позбавляються можливості вибирати між продавцями (покупцями).
А обмеження конкуренції відбувається у разі зменшення впливу визначених для конкуренції чинників, внаслідок виникнення або посилення у відповідних суб'єктів господарювання ринкової влади, яке характеризується у коленому конкретному випадку відповідними якісними і кількісними показниками.
До конкретних видів зловживання монопольним становищем на ринку, серед іншого, належить:
- встановлення таких цін або інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку;
- застосування різних цін або різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями або покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
- обумовлення укладення угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговельними та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, який заподіяв або може заподіяти шкоду іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
- часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару через відсутність альтернативних джерел реалізації або придбання;
- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
- створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) або усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Необхідно враховувати, що перелік заборонених дій, наведений у ч. 2 ст. 13, не є вичерпним. Зловживання монопольним становищем стосується будь-яких дій, що обмежують конкуренцію або обмежують права споживачів.
Слід зазначити, що заборонені норми ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції поширюються не тільки на дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання, які вже фактично призвели до зловживання монопольним становищем, але і на дії, які можуть заподіяти збиток суб'єктам господарювання, покупцям або продавцям. Зокрема, ВГСУ визнає, що для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як правопорушення, а саме зловживання монопольним домінуючим становищем на ринку, не обов'язкове настання наслідків у вигляді обмеження інших суб'єктів господарювання або споживачів, зокрема, заподіяння їм шкоди (збитків), а достатньо встановлення можливості настання таких наслідків.
Перелічені вище види зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єкта господарювання на ринку мають декілька спеціальних ознак:
по-перше, вони є діяннями, тобто активною чи пасивною поведінкою господарюючого суб'єкта (групи осіб) на ринку, що наносить чи може нанести шкоду суспільним відносинам у сфері конкуренції;
по-друге, дане діяння повинно оцінюватись компетентними органами з точки зору його впливу на економічну ситуацію в Україні і на конкретному товарному ринку. Оцінці підлягає вплив цієї поведінки на інтереси господарюючих суб'єктів і споживачів.
Відповідний компетентний орган у кожній конкретній справі повинен встановити, чи втрачаються (або можуть бути втрачені) найважливіші ознаки конкурентного ринку в результаті зловживання господарюючим суб'єктом своєю ринковою владою. При цьому вказаний орган аналізує ринкову ситуацію, виходячи з загального визначення економічної конкуренції, яке дано в ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
При реалізації заборон, встановлених державою, що полягають у можливості застосування заходів державного примусу до суб'єкта, який порушив правові приписи в цій сфері, компетентним органам держави важливо попередньо встановити наявність монопольного (домінуючого) становища.
Особливості порядку визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку встановлені Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням АМКУ № 49-р від 05.03.2002 р.
Необхідно зазначити, що встановлення монопольного (домінуючого) становища, де факто несе певні негативні організаційні наслідки для суб'єкта господарювання. Зокрема, встановлюється необхідність спеціального інформаційного обміну монополіста із органами АМКУ, діяльність відповідного суб'єкта знаходиться під загрозою застосування спеціальних санкцій за антиконкурентну поведінку.
Об'єктами аналізу при визначенні монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання, група суб'єктів господарювання або конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається).
Перелік товарів, стосовно яких повинне визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які мають оборот в Україні або на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).
Таким чином, чинне законодавство про захист економічної конкуренції намагається надати економічному аналізу сфери монополізму і конкуренції чіткі правові рамки.
Цьому сприяє і судова практика. Зокрема, Вищий господарський суд України звертає увагу на те, що при вирішенні спору зі справи, обставини якої пов'язані з визначенням меле товарного ринку та/ або монопольного становища суб'єкта господарювання на ньому, господарський суд не повинен знову визначати такі межі та/або монопольне становище після того, як це зробив орган АМКУ, і таким чином перебирати на себе повноваження зазначеного органу, а має перевірити відповідність прийнятого у зв'язку з цим рішення органу АМКУ вимогам чинного законодавства.
§ 4. Антиконкурентні узгоджені дії
Держава гарантує всім суб'єктам господарювання, незалежно від їхніх організаційних форм діяльності або форми власності, рівні права і створює їм рівні можливості при користуванні природними, матеріально-технічними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами, але поряд із цим саме держава у відповідності зі ст. 42 Конституції України забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
Будь-яка змагальність суб'єктів господарювання на товарних ринках несе в собі ризик негативних фінансових результатів для кожного окремого господарюючого суб'єкта. Іноді на практиці суб'єкти ринку здійснюють таку координацію своєї діяльності (узгоджені дії), завдяки якій виключають ризики, пов'язані з конкуренцією, узгоджуючи свою економічну поведінку в різних сферах господарської діяльності.
Вказана координація (узгодження дій) суб'єктів господарювання може здійснюватися в будь-якій узгодженій формі поведінки (дії, бездіяльності) суб'єктів ринку.
Зокрема, відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції » (далі - Закон), узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, об'єднання., метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання. Відповідно, особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками даних узгоджених дій.
Критерії узгоджених дій уточнюються розпорядженням АМК України «Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання» від 12.02.2002 р. № 27-р. Цим актом виділяються горизонтальні, вертикальні, конгломератні та змішані узгоджені дії.
Горизонтальні узгоджені дії пов'язуються із випадком, коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів.
Вертикальні узгоджені дії - коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів, і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець - покупець, постачальник - споживач).
Конгломератні узгоджені дії - коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець - покупець, постачальник - споживач).
Змішані узгоджені дії - коли частина суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець - покупець, постачальник - споживач), а інші частини не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець - покупець, постачальник - споживач).
Згідно з вищевказаним Законом, вчинення узгоджених дії, так само як і зайняття монопольного становища на ринку, про що зазначалось вище, не є правопорушенням.
Правопорушенням є антиконкурентні узгоджені дії. Відповідно до ч. 1 ст. 6 вказаного Закону, антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції.
Поняття недопущення, усунення та обмеження конкуренції, що застосовується в цьому випадку аналогічне встановленому для зловживання монопольним становищем.
У ч. 2 ст. 6 Закону «Про захист економічної конкуренції» визначено перелік заборонених видів антиконкурентних узгоджених дій, які, серед іншого, стосуються:
- встановлення цін або інших умов придбання або реалізації товарів;
- обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
- розподіл ринків або джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації або придбання, за колом продавців, покупців або споживачів або за іншими ознаками;
- спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
- усунення з ринку або обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
- застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх в невигідне становище в конкуренції;
- укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними традиціями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
- суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.
Цей перелік не є вичерпним. Антиконкурентні узгоджені дії можуть визначатися за загальним критерієм узгоджених дій, які можуть призвести або призвели до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Наприклад, у листопаді 2009р. Львівське обласне відділення АМКУпорушило справу проти АТ «Краснян.ський КХП», ДП ДАК «Хліб України», Стрийського комбінату хлібопродуктів №2, AT «Бродівське хлібоприймальне підприємство» та ПП «Зернопромтрейд» за ознаками антиконкурентних узгоджених, дій. Як з'ясувало відділення, хлібоприймальні підприємства встановили на однаковому рівні економічно необгрунтовану вартість послуг з переоформлення документів на право власності на зерно від одного власника, на іншого.
Загалом, порівняння зловживання монопольним становищем та антиконкурентні узгоджені дії можна помітити, що останнє є колективною антиконкурентною практикою та вчинюється з боку осіб, що не визнані монополістами.
Узгоджені дії можуть бути дозволені органами АМКУ, якщо їх учасники зможуть довести, що ці дії сприяють:
- вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
- техніко-технологічному, економічному розвитку;
- розвитку малих або середніх підприємців;
- оптимізації експорту чи імпорту товарів;
- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
- раціоналізації виробництва (ст. 10 Закону).
Вказані узгоджені дії не можуть бути дозволені органами АМК У, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.
Крім цього КМУ може дозволити узгоджені дії, на які АМКУ не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
Дозвіл на вказані вище узгоджені дії не може бути наданий у будь-якому разі, якщо:
- учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;
- обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.
Порядок отримання дозволу від АМКУ чи КМУ на узгоджені дії суб'єктів господарювання передбачений у наведеному Розпорядженні АМКУ від 12.02.2002 р. № 27-р.
Не потребують будь-якого дозволу узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців (ст. 7 Закону).
§ 5. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю
Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності полягає у здійсненні заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції. Реалізація вказаної політики покладена на органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи адміністративно-господарського управління та контролю.
До даних органів влади відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі Закон) належать: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та місцеві органи виконавчої влади.
До органів адміністративно-господарського управління та контролю належать: суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування.
Надані законом повноваження центральних органів влади, місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління дозволяють приймати рішення, які можуть мати негативні наслідки для конкуренції. Законодавець, намагаючись передбачити їх настання, статтею 15 вказаного Закону встановив перелік заборон на дії даних органів, які можуть обмежувати конкуренцію на товарних ринках.
Відповідно до легального визначення, антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), дача письмових або усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії або бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції. Дане визначення вказане у ч.І ст.15 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
У ч. 2 ст. 15 вказаного Закону передбачено перелік антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, яким, зокрема, визнаються:
- заборона або перешкоджання створенню нових підприємств або здійснення підприємництва в інших організаційних формах в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання або реалізацію певних видів товарів;
- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних або інших форм об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;
- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів або першочергового їх придбання у певних продавців;
- будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним, принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації або закупівель або за колом споживачів або продавців;
- встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в інший або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в інший за визначеного обсягу або при виконанні певних умов;
- надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг або інших переваг, що ставлять їх у привілейоване становище відносно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції;
- дія, в результаті якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі або дискримінаційні умови діяльності в порівнянні з конкурентами;
- дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони і обмеження самостійності підприємств, у тому числі з придбання або реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності і розвитку, розпорядження прибутком.
Варто підкреслити, що наведений у ч. 2 ст. 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» перелік заборонених дій органів влади не має вичерпного характеру, оскільки генеральна заборона, що міститься в ч. 1 ст. 15 Закону, стосується будь-якого обмеження, усунення або спотворення конкуренції.
Також у законодавстві, а саме в ст. 16 вказаного Закону, міститься заборона - органам влади та органам місцевого самоврядування делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Під заборону також підпадають дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, інших органів до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.
Як свідчить практика та аналіз теоретичних позицій науковців, що займалися дослідженням даної проблеми, головною причиною антиконкурентних дій є об'єднання в особі одного органу функцій державного управління та господарської діяльності. За таких умов природним є бажання цих органів створити своїм підрозділам привілейовані умови в порівнянні з іншими підприємцями, які займаються аналогічною діяльністю. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю залишаються одним із найпоширеніших видів порушень антимонопольного законодавства. Це пояснюється повільними темпами відходу частини державних органів, особливо регіонального і місцевого рівня, а також різних об'єднань, від адміністративних методів керування, їх прагненням перекласти труднощі економічної кризи на плечі підприємців. Традиції командно-адміністративної системи, бажання частини керівників тримати під безпосереднім контролем діяльність підприємств незалежно від форм власності, правовий нігілізм, рецидиви якого все ще мають місце, призводить до обмеження законних прав деяких підприємців і наданню неправомірних переваг іншим, невиправданих заборон і обмежень підприємницької діяльності. І як доречно зазначається, що вказане вище об'єднання в особі одного органу владних повноважень і господарських функцій, яке закріплене законодавчими актами і має об'єктивну основу в перехідний період - на сьогодні не може бути швидко усунене державою.
§ 6. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання
Характерною особливістю переходу України до ринкової економіки є те, що даний етап тісно пов'язаний із створенням ефективного конкурентного середовища, попередженням монополізації товарних ринків як при приватизації, так і при придбанні часток, паїв (акцій) на первинному або вторинному ринку. Також даний етап характеризується створенням та реорганізацією цілої низки суб'єктів господарювання та їх об'єднань, в тому числі отриманням одними з них контролю над іншими.
Для попередження і припинення негативних наслідків у процесі ринкових перетворень у державі була створена система контролю за економічною концентрацією. Антимонопольний контроль за економічною концентрацією поділяють на попередній та поточний. Тобто йдеться про те, що контроль за концентрацією здійснюється державою не лише на стадії створення і реорганізації суб'єкта господарювання (попередній), а й на стадії подальшого перерозподілу його часток, паїв, акцій чи активів між різноманітними особами, включаючи правовідносини, пов'язані з призначенням та суміщенням керуючих посад у декількох юридичних особах (поточний).
Метою даного державного контролю є виявлення і попередження монополізації ринків, що здатні зруйнувати досягнутий рівень конкуренції.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 ХК України, з метою попередження монопольного становища окремих суб'єктів на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також створення об'єднань підприємств чи перетворення органів влади у вказаних об'єднаннях у випадках, передбачених законодавством, здійснюються при умові отримання на це згоди Антимонопольного комітету України. Підстави для видачі дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.
Стаття 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі Закон) виділяє та регулює наступні види концентрації суб'єктів господарювання:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
2) придбання безпосередньо або через інших осіб контролю одним або декількома суб'єктами господарювання над одним або декількома суб'єктами господарювання або частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого (через інших осіб) придбання, отримання у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, отримання в управління, оренду, лізинг, концесію або отримання іншим способом права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, зокрема придбання активів суб'єкта господарювання, який ліквідовується;
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового або виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже займає одну або кілька з перерахованих посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, інших наглядових або виконавчих органів двох або більше суб'єктів господарювання займають одні й ті самі особи;
в) створення суб'єкта господарювання двома і більше є суб'єктами господарювання, який тривалий період самостійно здійснюватиме господарську діяльність, і при цьому вказане створення не призводить до координації конкурентної поведінки між. суб'єктами господарювання, які створили цей суб'єкт господарювання, або між ними і новоутвореним суб'єктом господарювання;
3) безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) придбання, отримання у власність іншим способом або отримання в управління часток (акцій, наїв), які забезпечують досягнення або перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Таким чином, як доречно вказується в літературі, поняття концентрації визначається корпоративним, і посадовим аспектом. Корпоративний аспект, включає випадки злиття, приєднання, придбання активів, колективного засновництва, придбання часток (паїв, акцій) суб'єктів господарювання. Посадовий аспект передбачає сумісництво керуючих посад, у різних суб'єктах господарювання.
Частиною 3 ст. 22 вказаного Закону окреслено випадки, які не підпадають під концентрацію:
1) створення суб'єкта господарювання, метою або наслідком створення якого є здійснення координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, які створили вказаний суб'єкт господарювання, або між ними і новоутвореним суб'єктом господарювання. Таке створення, а також внесення змін в установчі документи, на підставі яких створюються суб'єкти господарювання, об'єднання, розглядаються як узгоджені дії відповідно до ст. 5 Закону;
2) придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій або операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх подальшого перепродажу за умови, що вказана особа не бере участі в голосуванні у вищестоящому органі або інших органах управління суб'єкта господарювання. У такому разі подальший перепродаж повинен бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). За клопотанням вказаних осіб з обґрунтуванням неможливості здійснення подальшого перепродажу, органи АМК України можуть прийняти рішення про продовження цього терміну;
3) дії, які здійснюються між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених попереднім пунктом, крім випадків придбання такого контролю без отримання дозволу АМКУ, якщо необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;
4) придбання контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, у тому числі завдяки праву управління і розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою або посадовою особою органу державної влади.
Валітов С.С. вказує на існування у конкурентному праві поняття опосередкованого (через інших осіб) придбання іншим способом у власність, отримання в управління часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісного майнового комплексу суб'єкта господарювання або його структурного підрозділу, яке є придбанням однією юридичною або фізичною особою можливості впливати на реалізацію прав, які випливають з володіння або управління (користування) частками (акціями, паями), активами (майном) іншої юридичної особи завдяки:
по-перше, наявності контролю над особами, які набувають у власність або отримують в управління (користування) зазначені частки (акції, паї), активи (майно);
по-друге, наявності або появі контролю над тими юридичними особами, які володіють або управляють (користуються) зазначеними частками (акціями, паями), активами (майном); по-третє, завдяки об'єднанню вказаних умов.
Як приклад, автором наводиться наступний приклад. ВАТ «Втормет» володіє пакетом акцій у розмірі 70% ТОВ «Альфа», яке володіє пакетом акцій ТОВ «Цветмет» у розмірі 50%. Таким чином, ВАТ «Втормет» опосередковано здійснює контроль над ТОВ «Цветмет».
Опосередкований контроль можливий у різних видах концентрації, зокрема за рахунок об'єднання посад.
В економіці постійно здійснюються сотні, тисячі різних видів концентрації. Проте не всі з них мають істотний вплив на структуру товарних ринків або можуть призвести до монополізації. Саме тому ст. 24 Закону «Про захист економічної конкуренції» передбачає конкретні випадки, за яких необхідна згода на концентрацію, а саме попереднє отримання дозволу АМКУ (далі Комітету) або адміністративної колегії Комітету на концентрацію є обов'язковим, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, зокрема за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн євро, визначену за курсом Національного банку України, який діяв в останній день фінансового року. При цьому повинні дотримуватися дві умови:
По-перше, вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менше ніж у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;
По-друге, вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча би одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом Національного банку України, який діяв в останній день фінансового року.
Відповідно до частини 2 ст.24 Закону, при розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються.
Отже, для здійснення суб'єктом господарювання дій, які підпадають під ознаки концентрації з певними кількісними параметрами, потрібен попередній дозвіл АМКУ на їх здійснення. Інакше відповідні дії будуть кваліфікуватись як правопорушення.
Окрім цього, у відповідності з Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців», якщо концентрація, що містить передбачені законом кількісні характеристики, здійснюється під час створення чи реорганізації, чи супроводжується змінами в засновницьких документах суб'єкта господарювання - юридичної особи, дозвіл на концентрацію суб'єкта господарювання є обов'язковим документом для надання державному реєстратору,
Основним підзаконним актом, що регулює діяльність органів АМКУ щодо здійснення контролю за концентрацією капіталів на товарних ринках, є «Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію)», затверджене розпорядженням АМКУ У країни № 33-р від 19.02.2002 р.
Якщо у видачі дозволу на концентрацію суб'єкту господарювання відмовлено АМКУ, то суб'єкт господарювання може звернутися за отриманням дозволу до КМУ відповідно до Порядку надання Кабінетом Міністрів дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 р.
§ 7. Поняття та прояви недобросовісної конкуренції
Підтримка та захист конкурентного середовища є важливою складовою економічної функції держави, зацікавленої в гармонійному розвитку ринкових відносин, забезпеченні їхньої сталої динаміки задля балансування публічних та приватних інтересів учасників ринку, в тому числі громадян такої держави.
Економічна конкуренція дозволяє досягати високого рівня якості виробленої продукції за найменшими цінами для споживачів, тим самим стабільно стимулюючи суб'єктів господарювання до покращення своїх показників у наведених категоріях.
Нечесна та недобросовісна конкурентна боротьба за отримання контролю над новими ринками збуту, одержання домінуючого становища в певній галузі господарювання, нанесення шкоди суб'єктам такого протистояння, а також порушення інших торговельних традицій, є недобросовісною конкуренцією.
Термін «недобросовісна конкуренція», власне, як і взагалі законодавство в цій сфері, є досить новим для нашої держави з огляду на історичні та політико-правові фактори розвитку території України. Концентрація владою СРСР усіх виробничих потужностей у державній власності автоматично унеможливлювала застосування ринкових механізмів конкурентної боротьби, останнє суперечило соціалістичній ідеології.
Вивченням питання недобросовісної конкуренції займалися такі вчені, як О.В. Бузух, П.П. Білик, С.С. Валітов, О.М. Вінник, І.І. Дахно, С.Б. Мельник, Н.О. Саніахметова тощо.
На відміну від більшості європейських країн, наша держава отримала змогу оперувати правовою категорією «недобросовісна конкуренція» лише із прийняттям Закону України від 18.02.1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції». Згідно з цим актом під недобросовісною конкуренцією розумілися дії зі) неправомірного використання товарного знака, фірмового найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітації, копіювання, прямого відтворення товару іншого підприємця, самовільного використання його імені; 2) умисного поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; 3) отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Пізніше цей зміст був доповнений ще однією умовою стосовно дій з замовлення, виготовлення, розміщення чи поширення юридичними або фізичними особами реклами, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.
З розростанням видів економічної діяльності, появою багатогранних та різноманітних наукових і науково-технічних розробок, що спричинило виникнення великої кількості нових напрямків торгівлі, пропонованих послуг та робіт, почали «вдосконалюватися» методи нечесної боротьби за ринки збуту відповідної продукції.
Просте узагальнено-емпіричне викладення основних способів недобросовісної конкуренції в законодавстві вже не встигало за розширенням негативних явищ позаконкурентної боротьби і потребувало більш комплексного охоплення останніх для можливості їхньої подальшої кваліфікації як правопорушень, що має наслідком застосування заходів юридичної відповідальності.
Як відповідь сучасним економічним викликам законодавчі норми про недобросовісну конкуренцію були виокремлені в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р.
Відповідно до ст. 1 наведеного Закону недобросовісна конкуренція визначена як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Таким чином, таке застосування юридичної техніки зробило визначення терміна «недобросовісна конкуренція» всеохоплюючим за обсягом можливих правопорушень у досліджуваній галузі відносин.
На думку вчених-правознавців, у вітчизняній літературі під недобросовісною конкуренцією розуміють порушення правил поведінки, які склалися, широко застосовуються в господарській діяльності та визнаються підприємцями як обов'язкові ділові норми. Недодержання цих норм наносить шкоду відносинам добросовісної конкуренції та свободі в підприємницькій діяльності.
Виходячи з терміна «недобросовісна конкуренція» чіткого переліку дій, що можуть бути віднесені до такої категорії, не може існувати. Законодавець у частині другій ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» підкреслює: «Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема визначені главами 2-4 цього Закону», тобто наступні:
¾ неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;
¾ створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
¾ неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
Таке розуміння відповідає підходу, викладеному в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 1883 року. Остання визначає актом недобросовісної конкуренції будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах, конкретизуючи, що це є, зокрема: (і) всі дії, здатні яким би то не було способом викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента; (2) неправильні ствердження при існуванні комерційної діяльності, що здатні дискредитувати підприємство, продукти чи промислову або торговельну діяльність конкурента; (3) вказівки чи ствердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності, може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення , властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів.
Сам по собі термін «недобросовісна конкуренція» вже несе негативну інформацію про те, що дії конкурентів суперечать певним категоріям, найчастіше етичним, які не регулюються правовими приписами. Однак законодавство багатьох країн, на який би концепції не базувався його розвиток (влади над ринком чи владою ринку), використовує дані категорії як правові критерії, за допомогою яких визначаються межі правомірності дій, що виходять за рамки цих етичних категорій. Морально-суб'єктивна оцінка методів здійснення конкурентних дій є важливим елементом правової конструкції акта про недобросовісну конкуренцію.
Розкриття явища недобросовісної конкуренції найбільш вдало здійснюється через вивчення його конкретних проявів та законодавчо встановлених актів, що прямо кваліфікуються як такі, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Отже, дії з неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання можуть мати наступні вирази:
- неправомірне використання позначень;
- неправомірне використання товару іншого виробника;
- копіювання зовнішнього вигляду виробу;
- порівняльна реклама.
Неправомірним використанням позначень є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.
Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.
Копіювання зовнішнього вигляду виробу являє собою відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.
У разі визнання вчинення порушень з неправомірного використання позначень або копіювання зовнішнього вигляду виробу, органи Антимонопольного комітету України або особи, права яких порушені, мають право звернутися до суду із позовом про вилучення відповідних товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання і у виробника, і у продавця.
Втім, при вирішенні відповідних спорів, господарські суди, до підвідомчості яких віднесені спори за участю Антимонопольного комітету України, повинні з'ясовувати можливість усунення змішування продукції в інший, ніж вказаний тут, спосіб, і лише у разі відсутності останньої, застосовувати відповідні заходи відповідальності.
Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.
Варто зауважити, що для покладення відповідальності за порівняльну рекламу не вимагається доведення факту зниження попиту на товари господарюючого суб'єкта, стосовно якого проведено неправомірне порівняння, тобто самого факту наявності акту недобросовісної конкуренції достатньо для визнання його правопорушення.
Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції спрямовано на досягнення найбільш вигідних ринкових позицій за рахунок наступних проявів.
Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Захист порушених прав, у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання, може відбуватися у спосіб прийняття рішень про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або рішенням Антимонопольного комітету України (його територіального відділення).
Схиленням до бойкоту суб'єкта господарювання є спонукання його конкурентом іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв'язків із цим суб'єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим суб'єктом господарювання.
Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, до застосування постачальником до покупця (замовника) невигідних умов у господарській діяльності порівняно з цим чи іншими конкурентами покупця (замовника).
Підкуп працівника, посадової особи постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
Підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору. До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
При цьому здійснення таких дій не ставиться в залежність від того, чи отримав би конкурент конкретні блага. Даний прояв недобросовісної конкуренції може мати місце разом із діями стосовно бойкоту суб'єкта господарювання та іншими діями, що загалом становитиме певну сукупність правопорушень.
Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією.
Поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.
Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які:
- містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження, товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору;
- містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання;
- приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають;
- містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.
Треба уточнити, що визначення недобросовісної конкуренції в українському законодавстві не передбачає бездіяльності суб'єктів господарювання. Необхідно враховувати, що зовсім не обов'язково, аби суб'єкт господарювання,, який чинить протиправні «дії у конкуренції», та особа, права якої порушені такими діями, здійснювали господарську діяльність на одному товарному ринку, тобто, щоб товари і послуги були взаємозамінними або конкуруючими.
У судовій практиці Німеччини були випадки встановлення факту конкурентних відносин між суб'єктом господарювання, чий бізнес полягав у підсмажуванні кавових зерен, та торговцями квітами. Приймаючи рішення, суд виходив з того, що підприємець, використовуючи для реклами вислів «Замість квітів кава» своїми діями поклав початок конкурентним відносинам.
До моменту набуття чинності Законом У країни 18.12.2008 р. № 689-VI «Про внесення змін до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» одним з проявів недобросовісної конкуренції вважалися купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, що створювали неможливість отримання певної продукції (робіт, послуг) без додержання таких примусових умов. Втім дана норма була виключена з Закону, оскільки зазвичай такі дії є можливими лише за умови монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на відповідному ринку і в такому разі вони кваліфікуються як зловживання монопольним (домінуючим) становищем відповідно до статті 13, пункту 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як недобросовісної конкуренції не є обов'язковим настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їхніх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених як зловживання; монопольним (домінуючим) становищем, або як антиконкурентні узгоджені дії, або як недобросовісна конкуренція.
Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці є наступним окремим блоком дій з вчинення антиконкуретних дій суб'єктами господарювання та складається з наступних проявів:
- неправомірне збирання комерційної таємниці та розголошення комерційної таємниці;
- схилення до розголошення комерційної таємниці;
- неправомірне використання комерційної таємниці.
За режимом доступу інформація, поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на таємну і конфіденційну. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільстві) - І державі, а тому доступ до неї здійснюється відповідно до законів про цю інформацію.
До таємної інформації належить, зокрема, секретна інформація, що визнається державною таємницею в установленому законом порядку. Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. До кола конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності належить інформація, що визнається такою відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Постановою КМУ № 611 від 09.08.93 р. «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» визначено відповідний обсяг інформації, що не може вважатися комерційною таємницею, зокрема:
1) установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;
2) дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
3) відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
4) документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
5) відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.
Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.
Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.
Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.
Під неправомірним використанням комерційної таємниці розуміється впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.
Вчинення усіх актів, визначених вище як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність, передбачену Законом «Про захист від недобросовісної конкуренцію».
Застосування заходів відповідальності за порушення правил конкурентної боротьби здійснюється, зокрема, через систему штрафів, які визначаються за рішеннями АМКУ та його територіальних відділень на підставі законодавства (зокрема, згідно з Положенням про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого Розпорядженням АМКУ від 25.12.2001 р. № 182-р).
Для збалансування інтересів суб'єктів господарювання та забезпечення рівності усіх перед законом нормативно-правовими актами, які регламентують питання захисту від недобросовісної конкуренції, визначена можливість оскарження наведених рішень органів АМКУ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, господарсько-правова конфіскація (безоплатне вилучення); відшкодування шкоди.
Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі: 1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку та застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з організаційних, територіальних та технологічних міркувань. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд протягом встановленого строку, який не може бути меншим шести місяців; 2) надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень (у тому числі скасування чи зміну органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірвання угоди, визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку; 3) блокування цінних паперів; 4) скасування дозволу на узгоджені дії чи економічну концентрацію у разі порушення умов його надання; 5) обов'язкове спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта/підприємця антимонопольні органи мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням; 6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства. Зазначені санкції застосовуються в більшості випадків антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (примусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).
Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення кваліфікована економічна законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від: 1) виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції - у розмірі до 3% виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, - ч. 1 ст. 21 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції"; за монополістичні зловживання/антиконкурентні дії - до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, - ч. 2 ст. 52 Закону "Про захист економічної конкуренції); 2) розміру незаконно отриманого прибутку (у ризі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (виручки), штраф при вчиненні антиконкурентних узгоджених дій та зловживання монопольним становищем на ринку накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку, який може бути обчислений оціночним шляхом); 3) особи порушника - фізична чи юридична особа (розмір штрафу, що накладається на фізичну особу, зазвичай є меншим, ніж за аналогічне порушення, вчинене юридичною особою), суб'єкт господарювання чи негосподарюючий суб'єкт (різний розмір штрафів та порядку їх обчислення передбачено за акти недобросовісної конкуренції - статті 21-22 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції).
Рішення про накладення штрафів приймається антимонопольними органами на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України).
Безоплатне вилучення (господарсько-правова конфіскація) товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів порядку.
Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, прокурора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону "Про захист економічної конкуренції" (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/домінуючим становищем; здійсненнями суб'єктами господарювання без наявності відповідного дозволу узгоджених дій; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб'єктами господарювання над іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; концентрація без отримання відповідного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на його звернення до антимонопольних органів з заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію), - у подвійному розмірі завданої шкоди.
Притягнення до відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства шляхом звернення до антимонопольних органів може мати місце протягом спеціальних строків позовної давності, встановлених ст. 42 Закону "Про захист економічної конкуренції" (протягом 5 років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення - з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено 3-річний строк) та ст. 28 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" (протягом 6 місяців з дня, коди особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав).
Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення фактів та складу правопорушень, розгляд справи.
Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства включає такі стадії:
• порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних підстав: матеріально-правових (виявлення ознак порушення антимонопольно-конкурентного законодавства) і процесуально/ формально-правових (ініціатива заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи антимонопольних органів);
винесення попереднього рішення по справі про вжиття заходів для відвернення негативних і непоправних наслідків для суб'єктів господарювання через порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Такими заходами можуть бути: а) заборона особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; б) обов'язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним, з метою захисту прав та законних інтересів інших осіб;
розгляд справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін (відповідача і заявника) і третіх осіб, докази, висновки експертів (у разі призначення експертизи). За результатами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення антимонопольно-конкурентного законодавства та застосування до порушника передбачених законом санкцій; про визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто про встановлення юридичного факту); про закриття провадження у справі (підставами для цього може бути: непідвідомчість справи антимонопольним органам; невстановлення відповідача або його місцезнаходження; наявність справи з тих самих підстав або того самого відповідача на розгляді в антимонопольних органах; недоведення вчинення правопорушення та інші підстави, передбачені законом).
Рішення антимонопольних органів може бути:
перевірене з відповідними наслідками (зміна, скасування рішення повністю або частково і, відповідно, направлення справи на новий розгляд чи прийняття нового рішення, чи припинення провадження у справі), в адміністративному порядку до вищестоящого органу (якщо рішення приймалося територіальним відділенням або адміністративною колегією АМК);
оскаржено в судовому порядку протягом двох місяців з дня одержання рішення. Рішення АМК України, адміністративної колегії АМК України та державного уповноваженого AMК України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення ЛМК України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (м. 2 ст. 60 Закону "Про захист економічної конкуренції").
Господарсько-організаційні санкції у формі: 1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку; 2) падання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень, відновлення попереднього стану на ринку; 3) блокування цінних паперів; 4) скасування дозволу на узгоджені дії чи економічну концентрацію у разі порушення умов його падання. 5) спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта/підприємця); 6) скасування на вимогу антимононольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства
Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурентного законодавства
Безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця (застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції)
Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення конкурентного (антимонолольного) законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольиих органів, прокурора.