Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 2. Грошовий оборот і грошова маса 1
Тема 2. Грошовий оборот і грошова маса
1. Грошовий обіг та грошовий оборот. Визначення, значення, структура. 1
1.1. Суть і структура грошового обороту. 1
1.2. Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування. 3
2. Економічні основи грошового обороту. 8
2.1. Структура грошового обороту. 8
2.2. Закон грошового обігу. 10
2.3. Регулювання грошового обігу 11
3. Грошова маса. 12
3.1. Грошові агрегати як спосіб виміру грошової маси 12
3.2. Особливості побудови показників грошової маси в Україні 16
3.3. Фактори, що впливають на обсяг грошової маси 17
Рекомендована література 18
Економічне середовище, де функціонують суб’єкти ринку пов’язане з грошовою сферою.
Організація і управління потоками грошей, що складає грошовий оборот, змінює кон’юнктуру грошового ринку , і т. ч. реалізує свою роль в економіці. Тому суть і основи грошового обороту важливі для пояснення механізму функціонування грошово-кредитної системи.
Вся сукупність грошових платежів, здійснюваних суб’єктами ринку, складає грошовий оборот.
В ринковій економіці суспільне виробництво має товарну форму, що зумовлює двоякий вираз руху валового сукупного продукту - натурально-речовий та грошовий. В процесі відтворення рух вартості в цих двох виразах проявляється як два самостійних процеси - як рух продуктів і як рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов’язані, у них спільна субстанція - вартість сукупного продукту. Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що знаходиться в обороті, незалежно від її номінальної величини. Разом з тим рух грошей обслуговує переміщення цієї вартості в процесі відтворення, окремі грошові операції суб’єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст.
Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі цей процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот.
Грошовий оборот - явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.
Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується в сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва /кредиторами, акціонерами, найманими працівниками/ та державою, якій належать встановлені податки. В усіх економічних суб’єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал в сферу споживання - виробничого та особистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відтворення.
Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей в межах кругообігу окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою частиною і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. В цьому випадку гроші слугують як капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку /доходу/ як і будь-яка інша форма капіталу. Чим більшою масою грошей володіє даний індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості “заробити” прибуток чи доход.
Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто вона не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіду. Якби грошова маса, що знаходиться в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв’язку із зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей чи провокуванням інфляції їх випуском в оборот.
Цього положення не змінює той факт, що значна частина маси грошей, яка обслуговує сукупний оборот, капіталізується і перетворюється в позичковий капітал. Капіталізація частини грошової маси сприяє прискоренню реалізації сукупного валового продукту, а отже - збільшенню його обсягу, тобто зростанню суспільного багатства, але самі гроші на макрорівні в таке багатство не перетворюються. Завдяки капіталізації гроші в межах наявної маси швидше передаються від одного економічного суб’єкта до другого, ніби швидше тасуються, але якісно вони не змінюються, залишаючись всього між віддзеркаленням реального багатства.
Сукупний грошовий оборот і оборот грошей в межах індивідуального капіталу істотно відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.
Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообігу індивідуального капіталу, в значній мірі вже є в розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає місце в кругообігу індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальний капітал, на ньому й завершується кожний окремий цикл його кругообігу. Частина грошового доходу кожного економічного суб’єкту спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб’єктів.
Сукупний грошовий оборот обслуговується в переважній більшості теж за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих економічних суб’єктів. Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найбільш повного забезпечення потреб обороту в грошах в межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту.
Проте вказані можливості грошового ринку не безмежні і неминуче виникають потреби в поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообігу індивідуального капіталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунок додаткової емісії грошей.
Потреби в додатковій емісії можуть бути спричинені декількома факторами:
В усіх цих випадках додатково випущені гроші надходять в сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їх кредитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.
З всього сказаного випливає висновок, що сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей в межах індивідуальних капіталів, а представляє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому. Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства. Тому суб’єктами грошового обороту як його суб’єкти фактично є всі юридичні і фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту.
Більш детально визначити особливості і закономірності грошового обороту можливо на його моделі, побудованій за схемою широко відомої в західній літературі моделі кругообігу доходів та продуктів. Модель відображає рух доходів і витрат чотирьох груп суб’єктів грошового обороту: фірм, сімейних господарств, державних структур /уряду/, фінансових посередників. Все розмаїття доходів і витрат кожної групи суб’єктів обороту згруповане в декілька економічно відокремлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб’єктів. Грошові платежі здійснюють також між окремими суб’єктами кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять значну частину сукупного грошового обороту, проте в даній моделі ми змушені від них абстрагуватися. Між ринками продуктів і ресурсів є відтворювальна відмінність. Об’єктами ринку продуктів є вироби, роботи, послуги, що виготовлені і підлягають реалізації в даному відтворювальному циклі. Об’єктами ринку ресурсів є речі, які взагалі не були продуктами виробництва, як наприклад земля, або були вироблені і реалізовані в попередніх циклах відтворення і тому не включаються в обсяг виробленого національного продукту.
Оскільки більшість відносин між економічними суб’єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено 4 види ринків: ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт; ринок ресурсів, на якому фірми купляють необхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі, тощо); грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові потоки пов’язують між собою не тільки всі групи економічних суб’єктів, а й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.
З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові моделі грошового обороту зроблено декілька умовних допущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України. Подібні припущення мають місце і в західних моделях кругообігу продуктів та доходів, проте ступінь неадекватності їх реальній дійсності в розвинутих ринкових системах значно менша, ніж в сучасних умовах. Найбільш істотними допущеннями є:
З урахуванням названих семи допущень модель сукупного грошового обороту можна побудувати у вигляді кругообігу доходів і витрат /див. схему 1/.
В наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Першим /під номером 1/ визначено сукупність платежів /витрат/ фірм, пов’язаних з купівлею виробничих ресурсів, перш за все робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси, що позначено переривистою лінією. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Звідки вони їх беруть? В попередньому параграфі ми вже розглядали це питання стосовно до кругообігу індивідуального капіталу. Тому припустимо на цьому етапі аналізу, що фірми мають гроші і успішно оплатили всі покупки виробничих ресурсів. Прослідкуємо подальший рух грошей в моделі.
Результатом грошового потоку №1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами, та сформуються грошові доходи останніх, які відображені в моделі як потік №2. В цьому потоці враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей /сільськогосподарської продукції, земельних ділянок, будівель тощо/, рента, доходи по акціях, паях та ін. В сукупності вони складають національний доход країни.
В подальшому національний доход розподіляється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Переважна його частина витрачається сімейними господарствами на споживання, в зв’язку з чим оплачуються покупки продуктів на внутрішньому ринку продуктів і на світовому ринку. Ці платежі створюють потоки №3 та №10. Певна частина національного доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, що створює потік №4. Цей потік істотно відрізняється від попередніх потоків - він не супроводжується зустрічним переміщенням реальних цінностей, про що свідчить відсутність в моделі зустрічної паралельної переривистої лінії, тобто він відноситься до групи фінансово-кредитних потоків. Не витрачена на споживання та сплату податків частина національного доходу становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і створюють потік №5.
Заощадження населення в даній моделі виступають єдиним джерелом надходження коштів на грошовий ринок, а отже - єдиним джерелом інвестування розширення виробництва в секторі “фірми”. Це зумовлено тим, що, згідно прийнятого нами допущення, весь прибуток фірм надходить сімейним господарствам як їх власникам у вигляді дивідендів і процентів, тобто включається до складу національного доходу. Тому у фірм не залишається коштів для розширення свого капіталу і вони мобілізують їх на грошовому ринку.
В зв’язку з цим формується грошовий потік №7, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних паперів /акцій та облігацій/.
Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на покупку необхідних матеріальних цінностей /будівельних матеріалів, обладнання, пристроїв тощо/. У зв’язку з їх оплатою формується новий грошовий потік №7.
До послуг грошового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Розміщуючи на грошовому ринку свої зобов’язання /облігації, бонди, казначейські векселі тощо/, уряд позичає стільки грошей, скільки потрібно для оплати покупок на ринку продуктів в порядку державного замовлення. Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку спричинює появу грошового потоку №8, а витрачання цих коштів для держзамовлення зумовлює формування грошового потоку №9.
Таким чином, грошові кошти, які одержали сімейні господарства за потоком національного доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9, сформувавши там відповідний обсяг попиту. Якби сімейні господарства всі покупки, пов’язані з їх споживанням, здійснили на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками, було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержана фірмами виручка сформувала б останній грошовий потік /на схемі він позначений номером 12/, який “замкнув” би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці №2. Балансування вказаних потоків - доходів фірм від реалізації національного продукту /№12/ та національного доходу, одержаного сімейними господарствами /№2/ - має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обороту і всієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон’юнктури ринку.
Проте вказане допущення можливе лише для закритої економіки. Оскільки економіка України відкрита і її зв’язки зі світовим ринком інтенсивно розвиваються, в модель введені грошові потоки, які зв’язують внутрішній оборот зі світовим ринком. Вище вже був названий один з таких потоків /№10/, який обслуговує споживання сімейних господарств за рахунок імпорту. В обсязі цього потоку сімейні господарства зменшують попит на внутрішньому ринку продуктів і переключають його на зовнішній ринок.
Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і не поступить на внутрішній ринок продуктів. Якщо національна валюта вільно конвертована, то в обсязі оплати імпорту вона може в натурі виходити за межі внутрішнього обороту і надходити в оборот світового ринку. Якщо ж вона не конвертована чи обмежено конвертована, то імпорт оплачується іноземною валютою, яку імпортери купляють на валютному ринку, внаслідок чого відповідна її маса також залишить внутрішній оборот в потоці 3.
Зв’язок національної економіки з світовим ринком не обмежується імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому частина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи внутрішній. Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм створює новий грошовий потік №11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно конвертована і широко застосовується у міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.
Якби обсяги імпорту і експорту в країні балансування, то балансування б грошові потоки №10 і №11, тобто у внутрішній оборот по каналах експорту повернулося б грошей стільки, скільки їх вибуло по каналах імпорту. Проте така рівність можлива тільки випадково. Як правило, обсяги їх не балансуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в реалізації національного продукту.
Якщо обсяг імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чистого імпорту відтік грошей з внутрішнього ринку за потоком 10 перевищить їх надходження з світового ринку за потоком 11. В цьому обсязі буде бракувати грошового попиту на ринку продуктів, виникнуть ускладнення з реалізацією відповідної маси національного продукту, виготовленого в країні.
Ліквідувати вказаний дефіцит платоспроможного попиту на ринку продуктів можна двома способами:
Перший з цих способів має ті переваги, що додатковий попит можна сформувати швидко, без втрати національного продукту на виплату процентів нерезидентам. Але цей спосіб несе в собі загрозу інфляційного зростання цін. Адже в обсязі чистого імпорту зменшаться валютні запаси країни чи її національна валюта опиниться за кордоном і в будь-який час може бути використана для закупівлі національного продукту, що призведе до розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів.
Тому більш надійним і доцільним, хоч і не таким оперативним і дешевим як перший, є другий спосіб - залучення грошових коштів на світовому фінансовому ринку. Воно може бути здійснене у вигляді одержання позичок в іноземних банках для оплати закупок по імпорту, або шляхом продажу на закордонних ринках національних фінансових активів /акцій, облігацій тощо/, або обома способами одночасно. В усіх випадках формується новий грошовий потік №13, за яким з світового ринку на внутрішній грошовий ринок надходить додатковий капітал. На суму цих надходжень фірми та уряд зможуть мобілізувати на грошовому ринку коштів більше, ніж туди надійшло заощаджень сімейних господарств, і збільшити свої закупки на ринку продуктів до рівня пропозиції, що забезпечить реалізацію всього національного продукту.
Якщо обсяг експорту перевищує обсяг імпорту, тобто виникає чистий експорт, то в розмірі останнього на внутрішній грошовий ринок за потоком 11 надійде грошових коштів з світового ринку більше ніж було спрямовано туди у зв’язку з оплатою імпорту /потік 10/. У зв’язку з цим у внутрішньому обороті виявиться грошей більше, ніж потрібно щоб сформувати платоспроможний попит на ринку продуктів, достатній для реалізації тої частини національного продукту, яка надійде на внутрішній ринок. Виникне загроза розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів і зростання цін. Уникнути цієї загрози можливо двома способами:
Постільки перший з цих способів можливий за умови збільшення попиту на гроші на внутрішньому ринку, його застосування вимагає істотного покращення економічної, соціальної та політичної обстановки в країні, що мало ймовірно протягом короткого періоду часу. Тому більш реальним є другий спосіб, коли вільні кошти, перш за все валютні, розміщуються на світових ринках. Тим самим формується потік відпливу грошового капіталу за кордон, який позначений в моделі грошового обороту під номером 14.
Отже, через механізм урівноваження чистого імпорту припливом грошових коштів ззовні і чистого експорту відпливом грошових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансування грошових потоків, які зв’язують національну економіку з світовим ринком і, кінець - кінцем, збалансування всього грошового обороту країни.
Збалансування грошового обороту, а отже - його нормальне функціонування - забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків - національного доходу та реалізації національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв’язок, зумовлений єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об’єктивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина зумовлює формування в процесі розподілу і використання національного доходу двох видів грошових потоків, які відносно національного доходу можна назвати потоками відтоку і потоками притоку грошей.
До потоків відтоку відносяться: чисті податки /потік 4/, заощадження сімейних господарств /потік 5/ та оплата імпорту /потік 10/. До потоків притоку відносяться: інвестиційні витрати фірм /потік 7/, державні закупки урядових структур /потік 9/, надходження по експорту /потік 11/. В обсязі потоків відтоку зменшується використання сімейними господарствами національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує можливості реалізації виробленого національного продукту. В обсязі потоків притоку збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони нібито повертаються в основне русло свого руху, що розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків відтоку і притоку грошей будуть урівноважуватися, то потоки національного доходу і реалізації національного продукту збалансуються.
Проте урівноваженість потоків відтоку і притоку грошей автоматично не забезпечується. Вона може бути досягнута тільки через механізм грошового ринку. Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження вказаних потоків функції:
1/ трансформує заощадження сімейних господарств у нові види платоспроможного попиту /фірм та урядових структур/;
2/ завдяки коливанню кон’юнктури /попиту і пропозиції грошей/ зумовлює відтік зайвих грошей на світовий ринок або притік їх з світового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.
Завдяки цим двом функціям грошовий ринок забезпечує збалансування національного доходу і національного продукту як необхідну передумову його успішної реалізації. Більш детально механізм функціонування грошового ринку було розглянуто в главі 6.
Якщо грошовий ринок не розвинутий і не виконує вказаних функцій, або виконує не повністю, то в процес балансування грошового обороту змушений втручатися центральний банк. Йому приходиться забезпечувати регулювання обороту “вручну” - шляхом додаткової емісії грошей чи вилучення зайвої маси грошей з обороту надзвичайними заходами, зокрема валютною інтервенцією. В такій ситуації в моделі грошового обороту з’являється ще один суб’єкт - центральний банк, та ще один грошовий потік - або поновлення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків /потік №15/, або вилучення надлишку грошових коштів шляхом валютної інтервенції /потік №16/. Обидва ці потоки, балансуючи оборот грошей в поточному відтворювальному циклі, несуть в собі загрозу порушення балансу в наступному циклі. Ці порушення можуть виникнути як внаслідок зміни обсягів виробленого ВНП, так і зміни співвідношення між обсягами експорту та імпорту. Якщо, наприклад, замість чистого імпорту в наступному циклі складеться чистий експорт, то з обороту прийдеться вилучати не тільки відповідну його обсягу масу грошей, а й масу грошей, яка була додатково випущена в оборот для компенсації платежів по чистому імпорту за потоком 15 в попередньому циклі.
Слід відмітити, що між потоками 13, 14, 15 та 16 існує зв’язок як між такими, що взаємно виключають один одного. Наприклад, якщо при чистому імпорті сформувався потік 13, то потоків 14 та 1 взагалі не може бути. Потік 15 може виникнути лише за умови, що обсяг потоку 13 недостатній, щоб збалансувати потоки відтоку та притоку грошей в обороті національного доходу.
Якщо ж сформувався чистий експорт, то відпадає потреба в потоках 13 та 15, а балансування буде здійснюватися потоком №14. Потреба в потоці №16 виникне лише за умови, що потік №14 взагалі не був сформований, чи обсяг його виявився недостатнім для збалансування національного доходу та валового національного продукту.
В наведеній моделі грошового обороту легко розпізнати відмінності між грошовими потоками за їх економічним змістом. Потоки, що опосередковують рух реальних благ і відносяться до сектору грошового обігу, позначені двома стрілками зворотного напрямку, одна з яких - грошова - суцільна, а друга - реальних благ - переривиста. Це потоки 1, 2, 3, 7, 9, 10, 11, 12. Решта потоків - 4, 5, 6, 8, 13, 14, 15, 16 - становлять фінансово-кредитний сектор, в якому можна виділити фіскально-бюджетний потік /№4/ та кредитні потоки /№5, 6, 8, 13, 14, 15, 16/. В складі цих останніх є чисто фінансові платежі, що пов’язані з придбанням права власності /у формі акцій чи іноземних валютних цінностей/.
Хоча при побудові наведеної моделі допущено цілий ряд умовних допущень в цілому вона досить ґрунтовно розкриває рух грошей в процесі суспільного відтворення, його послідовність, причинну зумовленість, механізм збалансування та інші характерні риси, що дає можливість глибше зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.
Грошова маса, що обслуговує ринок товарів постійно рухається бо суспільне відтворення є неперервним процесом.
Постійне переміщення грошей між суб’єктами ринку - грошовий оборот.
На мікрорівні гроші обслуговують оборот індивідуального капіталу.
Г-Т...В...Т’-Г’
Г-Г’- грошовий оборот на мікро рівні., рух грошей як капітал.
Ці гроші авансуються на виробництво. але повертаються з приростом. Завдяки цьому можливе розширення індивідуального виробництва.
Гроші на мікрорівні - абстрактна самозростаюча вартість.
Грошовий оборот на мікрорівні має характеристики:
Перетворюючись на капітал. гроші і далі виконують свої функції.
На макрорівні грошовий оборот обслуговує рух суспільного капіталу. Обіг суспільного капіталу - не просто сума обігів індивідуального капіталу, він включає нові елементи і має свою специфіку.
В умовах ринку підприємці мають позичати гроші.
Гроші купуються як капітал, з виплатою відсотка за користування. Вільні кошти в конкретний час є у багатьох, і ця сукупність створює пропозицію грошей. Ця сфера створює внутрішній грошовий ринок. Гроші на ньому - позичковий капітал.
Частина грошей, отриманих після закінчення виробництва, використовується на погашення позичок. Інша частина - затрати на виробництво. Оплата продуктів виробництва надходить до інших суб’єктів, які повертають її на грошовий ринок.
Третя частина Г’ - новостворена вартість у формі заробітної плати і прибутку . Заробітна плата залишає обіг капітулу, але прибуток надходить в банки, збільшуючи пропозицію на грошовому ринку. На мікрорівні рух грошей замкнутий, бо він починається і закінчується на грошовому ринку.
Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави структурувати його на окремі сектори. Першим, за логікою відтворювального процесу, видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є:
Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом.
Значна частина грошового обороту пов'язана з процесами розподілу .вартості валового, національного продукту. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу — він здійснюється нееквівалентно, тобто замість грошового платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.
Крім спільної риси — нееквівалентності, відносини між суб'єктами цього сектора грошового обороту мають також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх під час виконання своїх функцій. Як наслідок виникає не тільки безеквівалентний, а й безповоротний і безплатний рух грошей, тобто одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетною.
Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, в яких власність суб'єктів не відчужується, а лише передається в тимчасове користування (наприклад, коли гроші вносяться на банківський депозит), чи змінюється їхня форма (наприклад під час купівлі цінних паперів). Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб'єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлені строки чи може їх повернути (наприклад, купуючи акції) і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду. Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від власне грошового обороту, а й від фіскально-бюджетного сектора і називається кредитним обігом. Дещо вирізняється з цього сектора оборот, пов'язаний із купівлею-продажем акцій, оскільки суб'єкт, котрий одержав гроші через продаж акцій, не зобов'язаний повертати їх попередньому власникові, що характерно для кредитних відносин. Тому цей сегмент грошового обороту можна назвати чисто фінансовим обігом.
Грошовий обіг, фіскально-бюджетний, кредитний та фінансовий обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв'язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення. Водночас вони — самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.
Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обігу суто формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів. Тому на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб'єкти, що дає можливість їм найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили.
Це досить відчутна перевага готівкового обігу за умов перехідної економіки, коли, з одного боку, з великими труднощами формується приватна власність і новий прошарок її носіїв, які стають активними суб'єктами грошового обороту, а з іншого боку, наявні могутні сили, які захищають державну власність і найчастіше через державні структури всіляко гальмують становлення приватних власників, використовуючи для цього і контроль за їхнім грошовим оборотом. Як відповідь на це останні широко практикують між собою платежі готівкою.
У сфері безготівкового обігу гроші переміщуються за рахунками в банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже, впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів, не тільки їм самим, а й третім особам — банкам. Визначаючи законодавче права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже, й на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру закінчення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектора розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.
Суть протягом певного часу для обігу необхідна конкретна об‘єктивно - обґрунтована маса купівельних і платіжних засобів.
Між потребами господарського обороту в грошах і їхній кількості в обігу існує стійкий зв'язок, порушення якого приводить до знецінення національної грошової одиниці, диспропорційному розвиткові господарства і розладові всієї системи сформованих відносин.
Розмір грошової маси, необхідної для обслуговування господарського обороту, залежить від цілого ряду факторів, причинно-наслідковий зв'язок між якими була встановлена К. Марксом, що сформулював закон грошового обігу: кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів, у тому числі проданих у кредит, а також наступили платежам за винятком взаємних зобов'язань, і назад пропорційно швидкості обігу грошей. Цей закон грошового обігу може бути представлений наступною формулою:
M=(PQ-a+b-c)/V
де М — кількість грошей, необхідних для обігу;
PQ — сума цін реалізованих товарів і послуг;
a — сума цін товарів, проданих у кредит;
b — платежі, що наступили;
c —зобов'язання, що взаємно погашаються;
V— швидкість обороту однойменної грошової одиниці. Закон був сформульований стосовно до умов металевого стандарту. Його дія поширювалася і на обіг паперових грошей, але тільки розмінних на метал. В умовах металевого стандарту грошова маса стихійно пристосовувалася до обсягу товарообігу. З відходом від золотого стандарту автоматичний механізм пристосування перестав діяти. Це викликало необхідність виявлення нових факторів, що враховуються при визначенні кількості грошей, необхідних для обслуговування господарського обороту.
Оптимальний розмір грошової маси в обігу багато в чому залежить від інтенсивності використання грошей у платіжному обороті, або швидкості обігу грошей. Між величиною грошової маси і швидкістю обігу грошей існує назад пропорційна залежність. У зв'язку з цим за інших рівних умов зміна швидкості обігу грошей рівнозначно збільшенню або зменшенню кількості грошей, що знаходяться в обігу.
При оцінці швидкості обігу грошей враховується не тільки динаміка сукупного грошового обігу, але і рух наявного і безготівкового компонентів, узятих окремо. Це обумовлює необхідність розрахунку різних показників для визначення швидкості обігу наявних і безготівкових грошей. Швидкість обігу готівки відбиває наступним показником:
V=(T+S)*Q/M0
де V— швидкість обігу готівки;
Т — товарообіг;
S— послуги, надані на платній основі;
Q— кількість товарів і послуг;
М0— сума готівки в господарському обороті. Цей показник дозволяє простежити залежність між масою грошей у обігу й інтенсивністю їхньої витрати. Збільшення даного показника свідчить про обслуговування товарного обігу щодо меншою масою готівки.
Для виявлення ролі цінового фактора в зміні швидкості обігу готівки даний показник розраховується роздільно в поточних і в порівнянних цінах. Найбільше часто використовуваним показником, що визначає швидкість обігу грошей (V), є відношення ВВП до грошової маси, що виражається наступною формулою:
У=ВВП/М1
Даний агрегований показник також розраховується в поточних і постійних цінах і дозволяє оцінити взаємозв'язок грошових і матеріальних потоків у господарському обороті.
Виходячи з задачі регулювання платоспроможного попиту в економіці центральні банки визначають цільові орієнтири (таргети) росту грошової маси в обігу, у зв'язку з чим подібного роду практика одержала назву «грошове таргетування».
Цільові орієнтири на приріст грошової маси стали застосовуватися в 70-і рр. у зв'язку з посиленням інфляційних процесів, а також уведенням режиму валютних курсів, що плавають, що послабив вплив зовнішніх факторів на динаміку грошової маси. Цільові орієнтири являють собою установлення верхніх і нижніх меж зміни обсягу грошової маси, тобто введення прямих обмежень.
Важливе значення для ефективного регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має порядок їхнього встановлення — або у виді контрольних цифр (Франція), або «качани» (США), або прогнозу (Японія).
У різних країнах цільові орієнтири встановлюються на неоднакові терміни: у Великобританії найбільш доцільним був визнаний однорічний термін грошового таргетування, розглянутий як оптимальний для можливого взаємного погашення виникаючих тимчасових коливань процентних ставок; у Японії прогнози очікуваного росту цільового грошового агрегату публікуються на початку кожного кварталу; в Італії цільові орієнтири встановлюються терміном на 1 місяць з обліком сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів.
Основний метод регулювання грошового обігу, використовуваний центральним банком, — проведення їм кредитних, інвестиційних і валютних операцій. Центральний банк цілком визначає величину грошової маси М0, створюючи гроші і вилучаючи них зі обігу безпосередньо в ході своїх операцій. В умовах щодо стабільного набору кредитних інструментів, технічного оснащення розрахунків, дієвості встановлених для комерційних банків нормативних показників між величинами М0, М1 і М2 простежується досить високий кореляційний зв'язок. Це дозволяє центральним банкам контролювати кожної з показників грошової маси за допомогою зміни грошового агрегату М0. Тим самим центральні банки цілком контролюють обсяг грошової маси в обігу, оперативно регулюючи її величину в залежності від цільової настанови.
У різних країнах і в різні періоди як цільові орієнтири вибиралися різні показники грошової маси. Вибір того або іншого грошового агрегату як регулювання звичайно визначається кінцевою метою грошово-кредитної політики. Так, агрегат M1 асоціюється з масштабами купівельної спроможності фізичних осіб. Більш широкі грошові агрегати М2 і МЗ містять у собі значну частину фінансових активів, що не можуть використовуватися негайно. У залежності від того, які мети переслідує центральний банк, — тільки лише зниження темпів інфляції або досягнення економічного росту, для орієнтира вибирається той або інший грошовий агрегат. Наприклад, у Великобританії центральний банк установлює грошові орієнтири «на широку грошову масу» по великому колу показників. Уже на початку 70-х рр. Банк Англії підсилив увагу до контролю за грошовим обігом як до засобу макроекономічного регулювання. Б 80-і рр. у зв'язку з прийняттям антиінфляційно спрямованої Середньострокової фінансової стратегії Банк Англії поставив перед собою задачі зменшення обсягу грошової маси, а також послідовного скорочення державних витрат, запозичень для покриття дефіциту держбюджету і зменшення самого дефіциту. Рішення настільки неоднозначних задач зажадало і вибору адекватного грошового агрегату для таргетування. Таким був визнаний агрегат МЗ, що містить всі елементи, що впливають на розвиток інфляційного процесу, і в той же час зв'язаний з фіскальною політикою за допомогою включення в нього вимог державного сектора.
У Німеччині цільовий орієнтир установлюється на більш «вузьку» грошову масу. Як грошовий орієнтир Бундесбанк обрав агрегат, що він назвав «Центральні банківські гроші (ЦБД)». Даний агрегат, що наближається по своєму якісному складі до М3 , має деякі особливості. ЦДБ містить у собі готівка в обігу і мінімальні резерви комерційних банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви калькулюються на базі розробленого коефіцієнта і відбивають різні види банківських зобов'язань стосовно резидентів з урахуванням неоднакового ступеня ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБД у порівнянні з МЗ є те, що центральний банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість простежити внесок самого Бундесбанка в створення грошової маси. Іншим достоїнством цього показника є наявність необхідних статистичних даних для розрахунку на щоденній основі обсягу готівки й обов'язкових резервних вимог комерційних банків.
Найбільше «вузька» грошова маса визначається у Швейцарії. Спочатку Швейцарський національний банк вибрав у якості офіційного цільового орієнтира грошовий агрегат Ml, але з 1981 р. перейшов на використання нового цільового грошового агрегату — «Коригувальні гроші центрального банку (КДЦБ)», що представляє собою середньомісячну величину, розраховану на основі щоденних показників грошової бази, з виправленням на «транзитні коливання в банківських залишках». Агрегат знаходиться під строгим контролем Швейцарського національного банку і «очищається? від випадкових змін, що виникають у результаті внесення виправлень банками у свої баланси.
У США довгий час як цільовий орієнтир використовувався грошовий агрегат Ml, що, на думку Ради керуючих ФРС, найбільше точно характеризував розміри грошової маси. У 1979 р. ФРС перейшла до встановлення цільового орієнтира також для М2 і МЗ, а в 90-і рр. цілком відмовилася від таргетування Ml.
Необхідність використання того або іншого методу регулювання кількості грошей у обігу не піддається сумнівові в жодній країні й у ведучих міжнародних кредитно-фінансових організацій. Разом з тим результати встановлення цільових орієнтирів на приріст грошової маси оцінюються неоднозначно, оскільки бажаної чіткої кореляції між грошовим регулюванням і загальними результатами розвитку економіки не простежується. Проте ведучі розвиті країни мають намір і надалі прибігати до грошового таргетуванню.
Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні розбіжності.
У зарубіжній літературі до 30-х років XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обороту. Усі інші грошові інструменти — нерозмінні банкноти, розмінна монета, депозитні вклади тощо — виділялися у поняття «засобів обігу» і не включалися в загальну масу грошей.
У радянській літературі аж до останніх років панувало уявлення про масу грошей як сукупний залишок знаків грошей (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети) у розпорядженні суб'єктів обороту. Такі підходи суперечили принципам єдності та безперервності грошового обороту і піддавалися гострій критиці.
Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси.
Це один з кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу.
Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання — динаміка руху обсягу та структури.
Підмурівком розгляду грошової маси є так званий портфельний метод аналізу використання грошей, що розглядається в західній літературі як фундамент сучасних теорій грошових відносин.
В умовах ринкової економіки людина має можливість зберігати своє багатство у різних формах, серед яких гроші — одна з можливих форм. Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він збирається зберігати це багатство (майно) впродовж певного терміну.
Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в т.ч. певної грошової форми, безпосередньо пов'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є абсолютно ліквідним. Це, наприклад, купюра гривні. Акція й довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності. Але на них можна отримати проценти. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі розміщення багатства, індивід жертвує часткою вказаного виду доходу, що його міг би отримати при альтернативному підході.
Сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей же принцип використовується і при визначенні структури грошової маси, в т.ч. при класифікації різних функціональних форм грошей.
У структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої ставляться кошти, що реально обслуговують господарський обіг, і пасивна частина, що включає грошові накопичення, залишки на рахунках, що потенційно можуть служити розрахунковими засобами. Особливе місце в структурі грошової маси займають так називані «квазігроші» (від латинського «quasi» - начебто, майже), тобто кошти на термінових рахунках, ощадних вкладах, у депозитних сертифікатах, акціях інвестиційних фондів, що вкладають кошти тільки в короткострокові грошові зобов'язання.
Грошова маса залежить від пропозиції грошей банківським сектором і від попиту на гроші, тобто прагнення заснувань небанківського сектора мати в себе визначену грошову суму у виді готівки або вкладів до запитання.
Грошова маса знаходиться в розпорядженні всіх суб’єктів економічного обороту - у населення, підприємств, їх обєднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб’єктів. Вона має складну структуру і динаміку руху. В структурному напряму грошову масу поділяють на 4 напрями:
За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші. Більше того, окремі країни до грошової маси відносять облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу. Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштів у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Він ґрунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість.
Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів - М1, М2, М3 та інші.
Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.
Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:
Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.
Агрегат М1 - це грошова маса у вузькому розумінні. До нього відносяться найбільш ліквідні форми грошей - готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Під терміном “готівка” розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватись з боргами, або “готівка” - це сукупність платіжних засобів випущених банківською системою, які дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і видатками, приливами і відливами капіталу. Можна вважати, що центральні банки займаються випуском готівки для своїх клієнтів, а матеріалом для цього слугують засоби платежу.
Вклади до запитання (депозитні гроші) - це безстрокові вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів; плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.
Крім вкладів до запитання у різних країнах структура грошового агрегату М1 доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включають сюди всі поточні вклади, інші, наприклад. Великобританія - тільки ті депозити за якими не платяться проценти. Американці йдуть ще дальше, вони відносять сюди і акредитиви, випущені небанківськими установами, та окремі чекові депозити, що відрізняються від вкладів до запитання тим, що на них можна отримати процент.
Як бачимо, грошовий агрегат М1 включає досить вузький діапазон ліквідних активів, які будь-коли і без всяких обмежень можуть використовуватись для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, які представляють собою “майже гроші” - це активи, які не виконують повністю усі функції, що властиві грошам.
Грошовий агрегат М2. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.
Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1.
Грошовий агрегат М3. Він включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.
Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву “майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну форму. Отже, грошова маса (М3-М1) - це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і приносять їх власнику проценти.
В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні. Чим менша грошова маса тим легше державі керувати грошовими потоками.
Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількістю, а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найчастіше пов’язана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М1 передусім залежить від обсягу товарообігу та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бути особливим об’єктом аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та об’єктом регулювання грошового обігу.
В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) враховані крім того нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру та строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.
Сукупність готівки (металеві гроші і банкноти) і грошей для безготівкових розрахунків у центральному банку (безтермінові вклади) складають гроші центрального банку. Їх називають монетарною або грошовою базою, тому що вони визначають сумарну грошову масу в народному господарстві.
Грошова база — це гроші, які не беруть участі в кредитному обороті та грошовому обігу, але створюють базу для їх розширення. Вона включає агрегат М0, готівку в касах банків та резерви комерційних банків на їх рахунках у НБУ.
На величину грошової маси, крім загальноекономічних, впливають такі фактори
Градація грошової маси за ступенем ліквідності пояснює на скільки гроші готові до обороту. Швидкість обігу також характеризує грошову масу і має обернено пропорційний зв‘язок з нею.
Швидкість грошового обороту - це частота переходу грошей від одного суб‘єкта до іншого.
Швидкість обігу може вимірюватись числом оборотів за конкретний період (як правило 1 рік), або тривалістю одного обороту. Швидкість обігу грошей характеризує загальну інтенсивність економічних процесів.
Основними показниками, що характеризують швидкість обороту грошей, є:
Як випливає із закону грошового обігу, збільшення швидкості обігу грошей рівнозначне збільшенню грошової маси.
Для аналізу ступеня забезпеченості економіки грошовими коштами використовується також показник, який носить назву коефіцієнта монетизації. Він розраховується як відношення середньорічної величини грошової маси до номінальної величини ВВП. Таким чином, коефіцієнт монетизації є величиною, зворотною швидкості обігу грошей. Використовується й коефіцієнт доларизації, що враховується як питома вага валютних коштів у грошовій масі.
Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або числом оборотів однойменної грошової одиниці за певний час, або тривалістю одного обороту. На швидкість обігу грошей впливають такі фактори:
Швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси. Це означає, що в разі зменшення кількості грошей, яка обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростатиме. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей.
Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати:
М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями (банками).
М1 = М0 та переказні депозити в національній валюті (M1–M0).
М2 = М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити (M2–M1).
М3 = М2 та цінні папери, крім акцій (M3–M2).
На початку 20-го століття при золотому обігу структура грошової маси в розвинених країнах в процентному відношенні характеризувалася такими цифрами: 40%, 50%, 10%, де 40% - золоті монети, 50% - банкноти і інші кредитні гроші, 10% - залишки на рахунках в кредитних установах. Напередодні 1-й Світової війни ці цифри відповідно складали: 11%, 22%, 67%, тобто відхід золотих грошей спочатку з внутрішнього обороту, а потім і із зовнішнього, вніс якісні зміни в структурі грошової маси. При цьому золоті гроші повністю зникли з обігу і пануюче положення зайняли нерозмінні кредитні гроші.
Статистичні дані, що характеризують структуру грошової маси в Україні, показано у додатках.
Дані показують, що в Україні структура грошової маси особливо грошові агрегати М2 і М3 ще не досягли розгалуженої та розвинутої форми. Відносно незначний відсоток, який припадає на (М3-М1) грошової маси можна пояснити тим, що в Україні тільки розпочався процес формування фінансового ринку, грошово-кредитної системи, які б за своїм змістом і параметрами були адекватними вимогам ринкової економіки.
Україна має чи не найбільшу пропорцію готівки щодо загальної грошової маси. На початок 2004 року 35% грошової маси має готівкову форму і обертається поза банками, тоді як в США частка готівки становить менше 20 відсотків від грошової маси.
Частка грошової маси (агрегат у ВВП низки країн, 1991—2000 рр.)
|
Країни |
1991 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
|
Росія |
0,94 |
0,14 |
0,13 |
0,15 |
0,16 |
0,15 |
0,16 |
|
Польща |
0,32 |
0,34 |
0,35 |
0,37 |
0,40 |
0,43 |
0,43 |
|
США |
0,57 |
0,50 |
0,50 |
0,50 |
0,50 |
0,50 |
0,50 |
|
Японія |
1,12 |
1,14 |
1,10 |
1,11 |
1,17 |
1,22 |
1,23 |
Причинами високого рівня готівки в обігу є:
Тенденції, що склалися у структурі грошової маси України, мають негативні наслідки як для ефективного функціонування грошової системи, так і для економіки в цілому
На обсяг грошової маси впливає 2 фактори:
1. Кількість грошей.
2. Швидкість обігу грошей.
Кількість грошової маси визначається державою - емітентом, його законодавчою владою. При цьому зростання емісії грошей обумовлене потребами товарообігу і потребами держави (інтенсивність їх руху при виконанні функцій обігу і платежу).
Для розрахунку цього показника використовують непрямі методи, так, швидкість руху грошей в кругообігу вартості суспільного продукту або кругообігу доходів визначається відношенням ВНП або національного доходу до грошової маси агрегатів М1 або М2. Таким чином, цей показник свідчить про зв'язок між грошовим обігом і процесами економічного розвитку.
Оборотність грошей в платіжному обороті визначається відношенням суми грошей на банківських рахунках до середньорічної величини грошової маси в обігу. Цей показник свідчить про швидкість безготівкових розрахунків. На швидкість обігу грошей впливають загальноекономічні фактори (циклічний розвиток виробництва, темпи зростання виробництва, рух цін).
Грошові монетарні фактори:
Окрім цього, швидкість обігу грошей залежить також від періодичності виплати доходів, рівномірності витрати населенням своїх коштів, рівня заощадження і накопичення.
Швидкість обігу грошей приблизно рівна 1/М, тобто прискорення їх оборотності означає зростання грошової маси, і збільшення грошової маси при тому ж обсязі товарів і послуг на ринку веде до знецінення грошей і, кінець кінцем, призводить до інфляції.
Основна
Додаткова
Грошові агрегати та кореспондуючі статті огляду депозитних корпорацій
|
Період |
M3 2 |
Зобов'язан-ня, що не включають-ся в М3 3 |
Акції та інші форми участі в капіталі 4 |
Інші статті (чисті) |
Чисті зовнішні активи 5 |
Внутріш-ній кредит 6 |
||||||
|
усього |
M2 |
M3–M2 |
||||||||||
|
усього |
M1 |
M2–M1 |
||||||||||
|
усього |
М0 |
M1–M0 |
||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
|
|
залишки коштів на кінець періоду, млн.грн. |
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
2005 |
194071 |
193145 |
98573 |
60231 |
38341 |
94573 |
925 |
1726 |
31404 |
1377 |
81825 |
146752 |
|
2006 |
261063 |
259413 |
123276 |
74984 |
48292 |
136138 |
1650 |
1417 |
55634 |
–2442 |
67041 |
248631 |
|
2007 |
396156 |
391273 |
181665 |
111119 |
70546 |
209608 |
4884 |
3536 |
99527 |
–7749 |
51443 |
440027 |
|
2008 |
515727 |
512527 |
225127 |
154759 |
70369 |
287400 |
3200 |
1922 |
233751 |
10911 |
–16121 |
778432 |
|
2009 |
487298 |
484772 |
233748 |
157029 |
76719 |
251023 |
2526 |
447 |
250931 |
87005 |
16507 |
809174 |
|
2010 |
||||||||||||
|
січень |
479950 |
477550 |
226990 |
153055 |
73935 |
250560 |
2399 |
466 |
258879 |
73217 |
10078 |
802433 |
|
лютий |
480403 |
478052 |
227553 |
153982 |
73571 |
250499 |
2351 |
478 |
257308 |
78322 |
5482 |
811029 |
|
березень |
494224 |
492963 |
235460 |
155102 |
80358 |
257503 |
1261 |
967 |
249110 |
81573 |
18717 |
807156 |
|
квітень |
510835 |
509569 |
242777 |
159892 |
82885 |
266791 |
1267 |
1206 |
253268 |
81631 |
32701 |
814239 |
|
травень |
521376 |
519994 |
249208 |
162129 |
87079 |
270786 |
1382 |
1184 |
250819 |
84837 |
40622 |
817593 |
|
червень |
533504 |
532127 |
259543 |
168282 |
91261 |
272585 |
1377 |
1278 |
251367 |
89731 |
61625 |
814255 |
|
липень |
550941 |
550096 |
269281 |
175080 |
94201 |
280815 |
845 |
1126 |
256782 |
96407 |
78438 |
826818 |
|
|
зміна у річному обчисленні, % |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
2005 |
54,4 |
53,9 |
46,9 |
42,2 |
54,9 |
62,0 |
317,6 |
44,7 |
14,3 |
– |
– |
34,3 |
|
2006 |
34,5 |
34,3 |
25,1 |
24,5 |
26,0 |
44,0 |
78,3 |
–17,9 |
77,2 |
– |
– |
69,4 |
|
2007 |
51,7 |
50,8 |
47,4 |
48,2 |
46,1 |
54,0 |
196,0 |
149,6 |
78,9 |
– |
– |
77,0 |
|
2008 |
30,2 |
31,0 |
23,9 |
39,3 |
–0,3 |
37,1 |
–34,5 |
–45,7 |
134,9 |
– |
– |
76,9 |
|
2009 |
–5,5 |
–5,4 |
3,8 |
1,5 |
9,0 |
–12,7 |
–21,1 |
–76,8 |
7,3 |
– |
– |
3,9 |
|
2010 |
||||||||||||
|
січень |
–2,6 |
–2,5 |
5,6 |
1,9 |
14,2 |
–8,8 |
–22,9 |
–74,3 |
10,4 |
– |
– |
4,0 |
|
лютий |
2,0 |
2,2 |
8,2 |
4,4 |
17,2 |
–2,8 |
–21,5 |
–72,5 |
9,8 |
– |
– |
5,6 |
|
березень |
6,6 |
6,9 |
10,8 |
5,4 |
22,9 |
3,6 |
–56,2 |
–44,1 |
10,2 |
– |
– |
5,7 |
|
квітень |
9,8 |
10,1 |
13,6 |
6,1 |
31,7 |
7,1 |
–46,4 |
–30,1 |
11,0 |
– |
– |
5,7 |
|
травень |
11,3 |
11,6 |
14,4 |
6,0 |
34,3 |
9,1 |
–38,5 |
–33,4 |
8,4 |
– |
– |
7,7 |
|
червень |
12,9 |
13,2 |
14,4 |
9,9 |
23,7 |
12,1 |
–50,1 |
–25,4 |
7,4 |
– |
– |
5,5 |
|
липень |
16,8 |
17,2 |
19,3 |
15,4 |
27,5 |
15,2 |
–66,1 |
–36,5 |
5,1 |
– |
– |
7,8 |
1 Починаючи з грудня 2002 року грошові агрегати складаються на підставі даних стандартизованих форм звітності Національного банку України та інших депозитних корпорацій (банків) за методологією МВФ.
2 Грошові агрегати – зобов’язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектору загального державного управління та інших депозитних корпорацій.
Грошовий агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.
Грошовий агрегат М1 – грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті (M1–M0).
Грошовий агрегат М2 – грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити (M2–M1).
Грошовий агрегат М3 – грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій (M3–M2).
3 Зобов'язання, що не включаються в М3 – переказні депозити та інші депозити регіональних та місцевих органів державного управління та інших секторів економіки.
4 Сукупні пасиви депозитних корпорацій у формі акцій та інших форм участі в капіталі включають кошти власників, нерозподілений прибуток, результат поточної діяльності, загальні і спеціальні резерви, поправку на зміни вартісної оцінки.
5 Чисті зовнішні активи – сальдо між вимогами та зобов’язаннями депозитних корпорацій по відношенню до нерезидентів.
6 Внутрішній кредит – сукупність чистих вимог депозитних корпорацій до центральних органів державного управління та вимог до інших секторів економіки. Чисті вимоги до центральних органів державного управління – сальдо між вимогами та зобов’язаннями депозитних корпорацій по відношенню до центральних органів державного управління.
НАЯВНА ГРОШОВА МАСА В ОБІГУ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РОЗМІЩЕННЯ
в 1998-2003 роках
(на кінець періоду, млн. грн.)
|
Показники |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
|
Готівка |
7158 |
9583 |
12799 |
19465 |
26434 |
33119 |
|
Гроші поза банками (МО) |
7158 |
9583 |
12799 |
19465 |
26434 |
33119 |
|
Кошти на поточних рахунках |
||||||
|
у національній валюті |
3174 |
4511 |
7963 |
10331 |
13847 |
20010 |
|
Грошова маса (М1) |
10331 |
14094 |
20762 |
29796 |
40281 |
53129 |
|
Строкові кошти в національній |
||||||
|
валюті та валютні кошти |
5100 |
7620 |
10782 |
15390 |
24040 |
41333 |
|
Грошова маса (М2) |
15432 |
21714 |
31544 |
45186 |
64321 |
94463 |
|
Кошти клієнтів |
||||||
|
у довірчому управлінні |
||||||
|
та цінні папери власного боргу банків |
274 |
355 |
709 |
569 |
548 |
580 |
|
Грошова маса (МЗ) |
15705 |
22070 |
32252 |
45755 |
64870 |
95043 |
(у % до попереднього року)
|
Показники |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
|
Готівка |
117 |
134 |
134 |
152 |
136 |
125 |
|
Гроші поза банками (МО) |
117 |
134 |
134 |
152 |
136 |
125 |
|
Кошти на поточних рахунках |
||||||
|
у національній валюті |
109 |
142 |
176 |
130 |
134 |
145 |
|
Грошова маса (М1) |
114 |
136 |
147 |
144 |
135 |
132 |
|
Строкові кошти в національній |
||||||
|
валюті та валютні кошти |
150 |
149 |
140 |
143 |
156 |
172 |
|
Грошова маса (М2) |
124 |
141 |
145 |
143 |
142 |
147 |
|
Кошти клієнтів |
||||||
|
у довірчому управлінні |
||||||
|
та цінні папери власного боргу банків |
294 |
130 |
196 |
80 |
97 |
106 |
|
Грошова маса (МЗ) |
125 |
141 |
145 |
142 |
142 |
147 |
(питома вага в загальній сумі грошової маси, %)
|
Показники |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
|
Готівка |
46 |
43 |
40 |
43 |
41 |
35 |
|
Гроші поза банками (МО) |
46 |
43 |
40 |
43 |
41 |
35 |
|
Кошти на поточних рахунках |
||||||
|
у національній валюті |
20 |
20 |
25 |
23 |
21 |
21 |
|
Грошова маса (М1) |
66 |
64 |
65 |
65 |
62 |
56 |
|
Строкові кошти в національній |
||||||
|
валюті та валютні кошти |
32 |
35 |
33 |
33 |
37 |
43 |
|
Грошова маса (М2) |
98 |
98 |
98 |
99 |
99 |
99 |
|
Кошти клієнтів |
||||||
|
у довірчому управлінні |
||||||
|
та цінні папери власного боргу банків |
2 |
2 |
2 |
1 |
1 |
1 |
|
Грошова маса (МЗ) |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |