Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ВІСНИК ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА 6/2011
УДК 346.11
Р. Б. Прилуцький,
кандидат юридичних наук, доцент,
професор кафедри цивільного та господарського права
Національної академії управління
ЩЕ РАЗ ДО ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ ПРЕДМЕТІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Усе дійсне - розумне, усе розумне - дійсне,
Г. Ф. В. Гегель
У статті досліджуються проблеми розмежування предметів господарського та ци вільного права, критерії та доцільність такого розмежування, аналізуються причини виникнення науково-теоретичної дискусії з цього приводу, пропонуються нові підходи до розв 'язання названих проблем.
Ключові слова: система права, галузь права, предмет, метод права, правовідносини, законодавство, приватне право, публічне право, господарське, цивільне право, кодекс, кодифікація.
Історія дискусії навколо проблеми спів відношення цивільного і господарського права, центральне місце у якій, безумовно, належить питанню розмежування предметів цих галузей, налічує вже більше ста років. Достатньо очевидним є, на наш погляд, той факт, що на території нашої країни вирішен ня, начебто, чисто теоретичної проблеми на було яскраво вираженого суб’єктивного за барвлення, що в окремі періоди межувало з політикою «гоніння на відьом», забороною права на думку і мало не геноцидом пред ставників тієї чи іншої наукової позиції. Логіка, здоровий глузд і, врешті-решт, про ста економічна доцільність при цьому про сто губляться на фоні патологічного бажан ня «не пущать» [1, с. 93, 94].
Разом з тим, вирішення цієї проблеми має не тільки, а у сучасних умовах, ми б сказали, навіть не стільки теоретичне, скільки прак тичне значення, оскільки є ключовим для успішного переходу від наукових дискусій до справжнього реформування господар ського і цивільного законодавства з метою забезпечення потреб вітчизняної економіки, прав і свобод громадян. Як і сто років тому, перед нами стоїть питання, чи може забезпе чити суспільні інтереси приватноправова, замішана на фундаментальній ліберальній економічній теорії, модель правового регулювання сфери господарювання, яку у нас нині уособлює цивільно-правова теорія цієї сфери, чи все-таки слід рішуче перейти до змішаної моделі з чітким визначенням ролі і обов’язків держави у такому правовому ре гулюванні, якій нині повністю відповідає господарсько-правова теорія. Наслідки сві тової фінансово-економічної кризи для на шої країни, а також очікування її нової хвилі однозначно свідчать, що для нас цей крок £ життєво необхідним і, врешті-решт, немину чим [2]. Це, безумовно, потребує всебічного дослідження вказаної проблеми і наукового обґрунтування такого переходу.
Проблеми визначення господарського права як галузі права, його співвідношення! цивільним правом у різні часи були предме том дослідження багатьох вчених-правни- ків, але введення в дію в 2003 р. Цивільного! Господарського кодексів України (далі, від повідно, - ЦК і ГК) показало, що й нині ці дискусія не завершена, головні теоретичні проблеми не розв’язані і потребують подаль ших досліджень.
Мета статті - на основі аналізу існуючих теорій і чинного законодавства розглянути проблему визначення та розмежування предметів господарського і цивільного права і викласти своє бачення їх вирішення.
Зазначена проблема базується на двох основних науково-правових теоріях (концепціях) правового регулювання господарських відносин: цивільно-правовій та господарсько-правовій. Перша виходить з того, що господарські відносини є складовою цивільних відносин і повинні регулюватись цивільним кодексом. Друга стверджує, що господарські відносини становлять самостійну галузь права і мають регулюватися господарським законодавством, основою якого є господарський кодекс.
Уперше проблема розмежування предметів господарського та цивільного права з явною очевидністю постала після прийняття та введення в дію ГК і ЦК, що стало яскравим свідченням того, наскільки серйозними можуть бути наслідки неправильного підходу до розв’язання теоретичної проблеми. Названі кодекси регулюють одні й ті самі майнові господарські відносини і мають так багато відмінностей і суперечностей щодо одних і тих самих питань їх правового регулювання, що, по суті, може йтися про реальний правовий дуалізм у підходах до зазначеного регулювання.
Цивільно-правова теорія правового регулювання господарських відносин найбільш активно розвивалась наукою цивільного права радянського періоду в умовах,коли всі без винятку її представники були противниками ринкової економіки і, відповідно, приватного права. Проте всі основні аргументи господарсько-правової теорії того періоду якимось чином перекочували до арсеналу українських цивілістів практично без будь-яких модифікацій. Наприклад, один із непримиримих противників господарського права, радянський цивіліст О.С. Іоффе, з приводу розробки та прийняття Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, а також цивільних кодексів тодішніх союзних республік писав: «У ці акти повинні бути включені норми, що регулюють майнові відносини не тільки між громадянами а й між соціалістичними організаціями, у тому числі норми про поставку, капітальне будівництво, перевезення тощо. Навпаки, у разі виникнен ня господарського права в указаних актах за лишаться тільки норми, що регулюють май нові відносини між громадянами або за учас тю громадян, і за їх межі будуть винесені норми, які регулюють майнові відносини між соціалістичними організаціями» [3, с. 697, 698]. І це при тому, що «майнові відносини між соціалістичними організаціями» того пе ріоду були позбавлені будь-яких натяків на приватність.
Тобто вже тоді цивілісти - розробники нових цивільних законодавчих актів добре розуміли, що вони включають до них части ну тих норм, які регулюють відмінні від ци вільно-правових відносини і є предметом господарського права.
Складність проблеми розмежування гос подарського та цивільного права, з наукової точки зору, обумовлюється тим, що теоре тичним підґрунтям її розв’язання для біль шості дослідників була і залишається понині теорія (ще в радянський період у теорії пра ва вона стала панівною), згідно з якою ви окремлення самостійних галузей права мож ливе лише за наявності у них «своїх само стійних» предмета і методу правового регу лювання [4, с. 51; 5, с. 136, 137; 6, с. 112, 113]. Предмет при цьому мав бути однорід ним, тобто охоплювати однакові за право вою природою суспільні відносини, а метод правового регулювання - «своїм», тобто на лежати виключно самостійній галузі права.
Проблематичність такої теоретичної кон струкції змушувала її прихильників експери ментувати. Так, О. С. Іоффе був змушений визнати, що незважаючи на ясність методо логічного шляху розв’язання цієї проблеми до цих пір нікому ще не вдалось запропону вати її правильне розв’язання і виробити по няття цивільного права за предметом його регулювання (виділено мною - Р. Б.) [З, с. 543, 544]. Тому, напевно, він був змуше ний при визначенні галузі цивільного права і виборі методу правового регулювання су спільних відносин звертатись до специфі ки суб’єктного складу, певних історичних умов, можливості та доцільності [3, с. 536, 539, 545, 546].
Проблема визначення предмета такої, здавалося б, «найсамостійнішої» й «найосновної» галузі права, як цивільне право, вже тоді породила сумніви щодо можливості виокремлення абсолютно «чистої» галузі права за його предметом і методом. Це, на наш погляд, у принципі, неможливо. Більше того, у цьому немає й особливої практичної доцільності. За визнанням відомого росій ського цивіліста В. К. Андреева, «галузевий поділ правової системи Росії - це скоріше да нина науковій традиції, ніж об’єктивна ре альність, що пізнається» [7, с. 49]. У західній юридичній науці питанню поділу системи права на галузі права такого важливого зна чення не надається. Існує поділ на приватне і публічне право із застереженням, що в су часних умовах стає все складніше провести між ними чіткі межі. Цьому сприяє і прагма тизм західних юристів, які є менш схильни ми до теоретизування й більше турбуються, щоб право сприяло розвиткові бізнесу (еко номіки) [8, с. 153]. У доктрині права та пра вовій системі США взагалі, як видається, неможливо знайти навіть ознаки дискусії щодо поділу права на галузі. Принаймні, у книзі відомого професора права В. Бернхема (William Burnham) «Вступ до права та право вої системи США» про це питання взагалі не згадується [9].
На наше переконання, галузь права по трібна не стільки для науки, скільки для сприяння якомога повному й ефективному забезпеченню практичних потреб суспіль ства і людини у використанні правового інструментарію регулювання суспільних відносин. Певна річ, що таке розуміння по требує інших підходів до поділу права на га лузі, який має здійснюватись, на наш погляд, не стільки за «власними» предметом і мето дом правового регулювання, скільки за кри терієм необхідності та доцільності об’єд нання певних правовідносин у предмет галу зі права з метою досягнення необхідного соціально-економічного результату за допо могою комплексного вивчення та регулю вання цих відносин [10].
Разом з тим, основою виокремлення пев них правовідносин у самостійну галузь пра ва має бути об’єктивний критерій, тобто реальна наявність таких відносин у певній сфері діяльності людей і необхідність їх ре гулювання.
Предмет сучасного цивільного права Ук раїни визначений у ст. 1 ЦК і включає осо бисті немайнові та майнові відносини (ци вільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Перше, на що відразу звертається увага,- вказані відносини, як визнається і самими цивілістами, не є однорідними. Але не менш важливою є друга особливість такого визна чення предмета цивільного права - це крите рій, тобто, за словами Н. С. Кузнєцової, на явність таких спеціальних характеризуючих ознак, як юридична рівність, вільне волеви явлення, майнова самостійність. Формуван ня цивільно-правових відносин на вказаних засадах забезпечує, на її думку, їх приват ноправовий характер і підкреслює відмінно сті від публічних відносин: «Концептуаль ний підхід, закріплений у ч. 1 ст. 1 Цивільно го кодексу, дозволяє виділити цивільно- правові відносини з приватноправовою основою, незалежно від сфери їх функціону вання, і забезпечити їм єдині принципи регу лювання, визначені нормами ЦК» [11, с. 11].
Звертаючи увагу на такий «концептуаль ний підхід», В. К. Мамутов та О. І. Ющик цілком слушно вказують, що зміст «цивіль них відносин» визначається у ЦК не за об’єк тивною предметною ознакою (тобто належ ністю цих відносин до конкретної життєвої сфери суспільства), а за ознаками, що відно сяться до способу участі в цих відносинах. Усі гри названі ознаки особистих немайно- вих і майнових відносин характерні для тру дових і сімейних відносин громадян, тими менше, за логікою ЦК, ці відносини відрізня ються від цивільних, що припускає мо» вість регулювати їх іншими актами законо давства. Це означає, що дані ознаки не є спе цифічними ознаками «цивільних відносин». Такий підхід, на їх думку, є помилковим [12, с. 111, 112]. І з цим важко не погодитись,
Третє, на що звертається увага при аналізі «концептуального підходу» до визначення «цивільних відносин», це те, що він якимось незбагненним чином допускає відхід від «специфічних ознак» цивільних відносин і закріплює можливість застосування цивіль ного законодавства до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій, а також до податкових, бюджетних відносин, якщо це встановлено законом (ч. 2 п. 1 ЦК). І, навпаки, згідно з ч. 1 ст. 9 ЦК по- юження цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
З одного боку, тут ми спостерігаємо від хід від «юридичної рівності», яка свідчить про приватність відносин, а з іншого - нама гання охопити субсидіарним регулюванням з боку ЦК і цивільного законодавства ті від носини, що становлять предмет інших галузей права і далеко не завжди підпадають під ознаки цивільних відносин. На щастя для цих галузей, цивілісти хоч не заперечують проти їх наявності. Гірша ситуація - з госпо дарськими майновими відносинами. Тут від повідно до ч. 2 ст. 9 ЦК лише допускається, за законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. І тому зрозумілим є запитання, чому природноресурсні, трудові та сімейні відносини мають право на власну галузь і субсидіарне, тобто спільне з цивіль но-правовим, регулювання, а житлові й господарські відносини такого права не мають [12, с. 113].
При такому, з дозволу сказати, «концеп туальному підході» предмет цивільного права втрачає більш-менш чіткі межі, набуваю- «еохоплюючого, глобального масштабу. У поєднанні з очевидною неоднорідністю «вільних відносин» це викликає обґрунтовані сумніви у тому, чи взагалі можна при та кому розумінні цивільного права вважати, що воно відповідає критеріям самостійної галузі права. Скоріш тут може йтися про «комплексний характер.
Предмет господарського права як галу зі права згідно зі ст. 1 ГК становлять госпо дарські відносини, що виникають у проце сі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарюван ня. Як визначено у ст. З ГК, сферу господар ських відносин становлять господарсько-ви- робничі, організаційно-господарські та вну трішньогосподарські відносини.
З нашої точки зору, внутрішньогоспо дарські відносини навряд чи можна визнати самостійним видом господарських відносин, оскільки вони складаються між структурни ми підрозділами суб’єкта господарювання та між суб’єктом господарювання і його струк турними підрозділами. А структурні підроз діли суб’єкта господарювання не мають ста тусу юридичної особи і тому не можуть бути повноцінними суб’єктами правовідносин - набувати самостійно права, брати на себе обов’язки, нести відповідальність за їх неви конання чи неналежне виконання, виступати від свого імені у суді тощо.
З урахуванням викладеного предмет гос подарського права являє собою комплексне поєднання двох видів господарських відно син, що (1) виникають між самими суб’єкта ми господарювання у процесі здійснення ни ми господарської діяльності (так звані відно сини по горизонталі), і (2) господарські відносини, що виникають при управлінні господарською діяльністю державою та ін шими уповноваженими суб’єктами (відноси ни по вертикалі).
Перший вид відносин - це за ч. 5 ст. З ГК господарсько-виробничі відносини. Вони, як правило, мають майновий характер. Для них характерні юридична рівність, майнова самостійність і вільне волевиявлення їх учасників (з відповідними застереженнями, зумовленими специфікою господарських відносин). Саме ці якості господарсько-ви робничих відносин і є предметом спекуляцій з боку цивілістів, які заявляють, що ці відно сини входять до предмета цивільного права.
Другий вид господарських відносин від повідно до ч. 4 ст. З ГК - це організаційно-господарські відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єкта ми організаційно-господарських повнова жень у процесі управління господарською діяльністю. У літературі ці відносини іноді називають також господарсько-управлін ськими або управлінсько-господарськими. Саме ці відносини противники теорії госпо дарського права вважають частиною пред мета адміністративного права.
Таким чином, з боку противників концеп ції самостійної галузі господарського права висувається, на перший погляд, вагомий ар гумент: його предмет складається з неодно рідних відносин, які можна віднести до ци вільного права й адміністративного права. Відповідно, господарське право не має свого предмета, а отже, і не може бути визнано са мостійною галуззю права.
Частина відповіді на ці зауваження міститься у ч. 1 ст. 4 ГК, яка називається «Розмежування відносин у сфері господарю вання з іншими видами відносин». У цій статті, зокрема, встановлено, що не є пред метом регулювання даного Кодексу (а отже, і предметом господарського права): а) май нові та особисті немайнові відносини, що ре гулюються ЦК; б) адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів гос подарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єк том, наділеним господарською компетен цією, і безпосередньо не здійснює організа ційно-господарських повноважень щодо су б’єкта господарювання.
Що стосується організаційно-господар ських відносин, то з даної норми чітко ви пливають дві суттєві ознаки перших. Це від носини управління за участю суб’єктів гос подарювання, в яких орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт організаційно-господарських повно важень: а) наділений господарською компе тенцієюі; б) реалізує зазначену компетенцію, тобто здійснює названі повноваження безпо середньо щодо суб’єкта господарювання. Господарською компетенцією відповідного органу вважається компетенція, що охоплює сукупність його юридичних прав та обов’язків у сфері господарювання Причому істот ною умовою виступає та обставина, що ці права та обов’язки повною мірою чи пере важно стосуються саме господарської діяль ності, спрямовані на її організацію, регулю вання та управління нею. Без наявності вка заних двох ознак відносини з управління, навіть за участю суб’єктів господарювання, не є організаційно-господарськими.
Заради справедливості слід визнати, що на сьогоднішній день з боку представники вітчизняної науки адміністративного права немає серйозних спроб включити організа ційно-господарські відносини, що є предме том регулювання господарського права, до складу адміністративних відносин. Подібні наміри є наслідком радянського минулого і дістають вияв у висловлюваннях окремих сучасних цивілістів.
Однак стосовно господарсько-виробни чих відносин не все так однозначно. Для роз межування їх з цивільними відносинами по трібні, як видається, додаткові аргументи.! пошук тут можна вести у двох напрямках: 1) аналіз інших норм ГК на предмет наявно сті потрібних застережень; 2) порівняльний аналіз цивільних і господарських правовід носин з метою виявлення їх суттєвих відмін ностей.
Що стосується положень ГК, то слід, на наш погляд, визнати, що нині навряд чи можна назвати ще якийсь законодавчий акт, у якому б так наполегливо провадилось роз межування між нормами ГК і ЦК, а, відпо відно, і відносинами, які ними регулюються, При цьому можна вказати лише на один сут тєвий недолік - недостатність послідовності, у якій якраз і відображаються кричущі про блеми колізійності, суперечливості, а іноді і взаємовиключення відповідних положень обох кодексів. При цьому важливим е за гальне положення, закріплене у ст. 7 ГК, у якому законодавець не тільки не визначає якогось особливого статусу у регулюванні господарських відносин для ЦК, а й навіть і не згадує про нього. Це важлива обставина, про яку часто забувають у законотворчій діяльності, у правозастосовній практиці і, на жаль, у багатьох наукових дослідженнях.
У цілому в ГК можна виділити не менше шести способів розмежування застосування норм ЦК і ГК.
4.В окремих випадках ГК встановлює умови застосування положень ЦК. Наприклад, за ст.154 ГК відносини, пов’язані з ви користанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими зако нами, а положення ЦК застосовуються з ура хуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Зазначене правило міститься і у статтях 179, 182, 193, 202 тощо ГК.
5. Стосовно регулювання інших відносин ГК встановлює пріоритет норм того чи дру гого Кодексу одна перед другою (статті 92, 350, 355 ГК).
6. ГК допускає можливість запозичення положень ЦК для регулювання певної групи господарських відносин (статті 291, 294).Така юридична техніка, безперечно, не є ідеальною. Більшість із цих конструкцій об умовлена суб’єктивною неможливістю вилу чити з тексту ЦК положення, що стосуються господарських відносин, і врегулювати їх виключно нормами ГК, як це пропонується рядом вчених. Однак наведене абсолютно не свідчить про те, що ГК, як стверджує Н. С. Кузнецова, слід розглядати в якості до датка до ЦК, який не може суперечити останньому1.
При порівняльному ж аналізі цивільних і господарських відносин визначальним фак тором має бути зазначений раніше «концеп туальний підхід», пов’язаний з приватним характером цивільних відносин і відмежу ванням їх від публічних. Як загальновідомо, за класичним висловлюванням римського юриста Ульпіана, публічним правом є те, що стосується становища Римської держави, приватним - яке стосується блага окремих осіб (Д.1.1.2). Виходячи з цього положення все, що стосується інтересів України і укра їнського народу, є публічним.
Майнові відносини як предмет цивільного права, за нинішнім його визначенням поділяються принаймні на дві групи: 1) відносини у цивільно-правовій (приватній) сфері за участі фізичних осіб і 2) відносини у сфері господарювання за участі суб'єктів господарювання (господарські відносини).
Господарські відносини існують в особливій сфері - сфері господарської діяльності. У ст. З ГК під господарською діяльністю ро зуміється діяльність суб’єктів господарю вання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання по слуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Чи можна визнати господар ську діяльність приватною? Безперечно, ні. Адже виключно за результатами цієї діяль ності формується ВВП, наповнюються бю джет, пенсійний та інші соціальні фонди, від яких напряму залежить уся соціальна інфраструктура країни. Де ж тут тільки при ватні інтереси окремої особи?!
Відповідно до наведеного будується і правове регулювання господарських відно син. Згідно з ч. З ст. 5 ГК суб’єкти господа рювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяль ність у межах встановленого правового гос подарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Місце і роль держави у сфері господарювання визначені гл. 2 ГК. Основ ними засобами регулюючого впливу держа ви на діяльність суб’єктів господарювання є: державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосуван ня нормативів і лімітів; регулювання цін і та рифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенса цій, цільових інновацій та субсидій (ч. 2 ст. 12 ГК).
Відповідно до особливостей господар ської діяльності як діяльності публічної ви значається і особливий суб'єктний склад господарських відносин. Згідно із ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарюван ня є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцево го самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-госпо- дарські повноваження на основі відносин власності.
Звичайна фізична особа не може бути суб’єктом господарських відносин. Щоб стати таким суб’єктом, треба стати публічним. Через процедуру державної реєстрації, внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суб’єкт господарювання набуває певного публічного статусу, що забезпечує як його особисті інтереси, так й інтереси держави: суспільства. При цьому згідно зі ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» [14] публічності набуває (тобто є відкритою і доступною) інформація не тільки про суб’єктів господарювання, а й про їх засновників (учасників).
У той же час, участь фізичної особи у цивільних відносинах у силу їх приватного характеру майже нікого не цікавить. Більше того, Конституція України, ЦК у багатьох випадках захищають саме недоторканність приватного життя.
Свої й суспільні інтереси держава активно захищає. Згідно з ч. 13 ст. 58 ГК діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України в установленому законом порядку. А за певних умов за подібні по- рушення можуть стягуватися адміністратив штрафи (ст. 240 ГК), наступає адміністративна, а згідно зі ст. 202 Кримінального кодексу України - і кримінальна відповідальність. Виходячи з цього майнові господарські відносини навряд чи можна визнавати однорідними з відносинами за участі фізичних осіб, а їх публічний характер суперечить правовій природі цивільних відносин і виключає обгрунтованість і доцільність визнання їх предметом цивільного права.
Досвід розвинених капіталістичних краї свідчить, що переважна їх більшість ще у 20-30 pp. минулого століття відмовилась від ліберальної економічної теорії, заснованій на виключно приватноправовій моделі регулювання сфери господарювання, яка майже повністю виключала державне управління економікою і дотримувалася принципу регулювання «невидимою рукою». Неоліберальні (Ф- Хайєк, М. Фрідман, В. Ойкен) та нові економічні теорії (Д. Кейнс та ін.) успішний розвиток економіки пов’язували саме з ак- тнвним державним регулюванням, тобто переходом до змішаної моделі регулювання економічних процесів. Капіталізм сам по собі не має механізмів саморегуляції останніх.
Крім того з розвитком капіталістичних форм господарювання виникла ще одна про блема - домінування приватного (цивільно го) інтересу над інтересами суспільства, що створювало загрозу потребам загального еволюційного прогресу людства, оскільки розвиток індивіда можливий тільки у су спільстві. Необхідність захисту суспільних, публічних інстресів також сприяла пошуку Нових форм правового регулювання еконо міки. Цивільне право - це право індивідуаль них, розділених приватних суб’єктів. Тому за своєю природою воно не могло забезпечи ти нові потреби. Відповіддю стала розробка теорії господарського права [1; 2].
Практична цінність господарсько-право вої концепції полягає якраз у тому, що вона поєднує два необхідних елемента для забез печення успішного, стабільного і збалансо ваного економічного розвитку суспільства - приватну ініціативу та державне централізо ване, що, як підтверджується досвідом більшості досвідом більшості розвинених зарубіжних країн, є умовою соціальної стабільності й до зволяє комплексно вивчати і регулювати ці дві, безперечно, не однорідні, але такі необ хідні сторони однієї медалі.
Необхідність ще більшого посилення дер жавного регулювання сфери господарюван ня зумовлена світовою фінансово-економіч ною кризою і, на наше глибоке переконання, ще більшими загрозами у зв’язку з обмеже ними природними ресурсами і глобальними змінами клімату, що може взагалі поставити людство на межу виживання [15].
З урахуванням викладеного закономір ним виявляється лише один висновок. Ци вільне і господарське право як галузі права розрізняються своїми предметами регулю вання. Включення до предмета цивільного права майнових господарських відносин не дозволяє максимально ефективно забезпечи ти правове регулювання сфери господарю вання, сталий розвиток економіки і, у той же час, шкодить потребам регулювання і захис ту цивільних інтересів громадян. Це потре бує негайного розмежування предметів ци вільного і господарського права та їх коди фікації як окремих самостійних галузей пра ва. Відповідно, ЦК і ГК треба сприймати як повноправні галузеві законодавчі акти зі своїми предметами регулювання. Із ЦК не обхідно вилучити норми, що регулюють гос подарські відносини, і зосередити правове регулювання останніх у нормах ГК й інших нормативно-правових актів, розроблених на його основі.
Список використаних джерел
1 У цьому зв'язку певні сумніви виникають при аналізі положень інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання застосування Цивільного і Господарського кодексів України» [ІЗ], в якому, наприклад, стверджується, що ст. 293 ГК (договір міни (бартеру) і статті 715,716 ЦК співвід носяться між собою як загальна і спеціальні, норми яких підлягають переважному застосуванню перед ст. 293 ГК (п. 1). Як видно з наведеного вище, ГК містить вказівки, коли мають бути застосовані норми ЦК, - якщо якісь відно сини не врегульовані чи не повністю врегульовані ГК. У ст. 293 ГК про необхідність застосування норм ЦК взагалі не згадується. Із цього випливає логічний висновок, що у господарській діяльності бартер, за задумом законодавця, має особливості, що відрізняють його від договору міни у цивільних відносинах. У протилежному разі, чим пояснити, що майже в усіх випадках умови і порядок застосування положень ЦК визначаються, а у названій статті ні?
PAGE 1