Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План
Вступ………………………………………………………………………..2-3
Розділ 1: формування системи педагогічних поглядів Лесгафта……....4-6
Розділ 2: особливості лесгафтської системи фізичного виховання…….7-22
2.1 лесгафт про єдність розумового і фізичного виховання……………7-13
2.2 лесгафт про організацію процесу фізичної освіти………………….14-18
2.3 лесгафт про підготовку педагогічних кадрів фізичного виховання..19-22
Розділ 3: ефективні засоби організації фізичного виховання в практичній діяльності лесгафта……………………………………………………….23-28
3.1 лесгафт про застосування системи гімнастичних вправ у процесі фізичної освіти………………………………………………………………………23-25
3.2 лесгафт про місце і роль рухливих ігор у фізичному вихованні дітей……………………………………………………………………….26-28
Висновки………………………………………………………………….29-30
Список використаної літератури………………………………………...31-32
Вступ
В історії вітчизняної педагогіки другої половини XIX – початку XX
століття помітне місце посідає Петро Францович Лесгафт (1837-1909 pp.) –
видатний російський педагог, анатом, лікар і громадський діяч. Спадщина
П.Лесгафта містить значну кількість наукових статей, монографій,
посібників. У колі його наукових інтересів центральне місце займають
проблеми фізичного виховання, його зв’язку з розумовим, моральним та
естетичним розвитком особистості. Педагог розробив теорію фізичної освіти,
на основі неї сформулював вимоги до фізичного розвитку учнів у
загальноосвітній школі. Свій підхід до організації навчально-виховного
процесу П.Лесгафт втілив у діяльності створених ним Курсів виховательок і
керівниць (фізичне виховання, 1896).
Актуальність теми полягає в тому, що фізичне виховання історично є однією з перших педагогічних проблем. Необхідність фізичних вправ для зміцнення здоров'я і загартування організму дитини відзначали Вже у перших педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як необхідної умови і результату правильного виховання.
Один з основоположників гігієни і теорії фізичного виховання, лікар, анатом і педагог П. Лесгафт розробив систему фізичного виховання дітей, засновану на антропології — науці про людський організм. Його періодизація дошкільного дитинства ґрунтувалася на таких проявах досягнень дитини у фізичному розвитку, як перехід із лежачого положення у сидяче, поява молочних зубів і т. д. Систему фізичного виховання він підпорядкував закономірностям анатомії і фізіології.
Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв'язку фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збільшення напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі.
Предмет дослідження курсової роботи є система педагогічних поглядів П. Ф. Лесгафта.
Обєкт дослідження: організація фізичного виховання в практичній діяльності П. Ф. Лесгафта.
Мета дослідження: обґрунтування системи педагогічних поглядів Лесгафта про фізичне виховання.
Відповідно до об’єкту, предмету та мети дослідження були поставлені такі завдання:
Методи дослідження: для роз’ясування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження:синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.
Практичне значення: результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій.
Структура курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, дослідної частини, висновків, та списку використаної літератури, який містить 18 найменувань.
Робота викладена на 32 сторінках друкованого тексту.
Розділ 1: формування системи педагогічних поглядів Лесгафта
Вирішення вказаного завдання є неможливим без дослідження та впровадження у практику кращих надбань вітчизняного й зарубіжного педагогічного досвіду, значне місце серед яких посідають педагогічні погляди П.Ф.Лесгафта та створена їм система фізичного виховання.
Світоглядні та наукові концепції П.Ф.Лесгафта, ідеї психофізіологічної єдності людської природи й ролі фізичного виховання у всебічному розвитку та формуванні особистості ґрунтуються на здобутках педагогічної науки ХIХ століття та даних його власних анатомо-фізіологічних досліджень.
За свідченням дослідників [8, 30], П.Ф.Лесгафт заявив про себе у багатьох галузях наукових знань: в біології, антропології, анатомії, фізіології, патології, психології, педагогіці.
Необхідність саме такого підходу до вирішення проблем фізичного виховання визнавав ще К.Д.Ушинський: «…правила фізичного виховання необхідно повинні буть виведені з глибокого й обширного знання анатомії, фізіології, патології, інакше вони будуть безбарвними, некорисними…» [Цит. за: 6, 10].
В історії розвитку педагогічної теорії П.Ф.Лесгафту належить особливе місце засновника науки про фізичне виховання.
У праці «Руководство по физическому образованию детей школьного возраста» вчений вперше вводить поняття «фізична освіта». Фізичну освіту він розглядає як системне засвоєння людиною раціональних способів управління своїми рухами та набуття таким чином необхідного у житті фонду рухових навичок. Творчо розвиваючи думку І.М.Сеченова про значення «м’язового відчуття» у пізнанні, П.Ф.Лесгафт розглядає рух як засіб розвитку пізнавальних сил учнів. Аналізуючи розвиток рухів дитини, він показує, як поступово із сполучення м’язових, зорових та дотикових відчуттів створюються просторові уявлення.
Поступово поширюючись, коло уявлень та понять, що набуваються у зв’язку з фізичним вихованням, зливається із загальною системою знань та відіграє значну роль у формуванні наукового світосприйняття людини у майбутньому [7] .
Провідна ідея праці полягає у тому, що головним завданням школи «слід вважати з’ясування значення особистості людини…у той період, коли розвивається абстрактне мислення й поняття про істину, коли формується людина» [4, 339].
За традицією, що склалася у другій половині ХIХ століття, терміном «освіта»
П.Ф.Лесгафт позначає весь процес розвитку й формування людини як особистості. В його працях з анатомії і фізіології, гігієни, психології й педагогіки людина постає як цілісний організм і особистість одночасно. Звідси випливають найсуттєвіші питання взаємозв’язку психічного, морального й фізичного розвитку та взаємообумовленості та взаємовпливу відповідних їм напрямів виховання.
Тому застосоване П.Ф.Лесгафтом поняття «фізична освіта» має на увазі процесс формування організму й особистості під впливом спеціально організованого діяння, що містить систему фізичних вправ, інші специфічні засоби тощо.
Система засобів, що пропонує вчений, класифікована ним відповідно до педагогічних завдань: «привчити до наполегливої та тривалої діяльності й здатності керувати собою в роботі, що потребує великого напруження й тривалості, до більшої самостійності в діях та до вольових проявів» [4, 12].
Наголошуючи на необхідності фізичного виховання, П.Ф.Лесгафт розглядав його як необхідну складову всебічного розвитку особистості: «історичний досвід свідчить, що школа не може існувати без фізичної освіти; фізичні вправи повинні бути неодмінно щоденними, у повній відповідності до розумових занять», тому що « будь-яка одноманітна діяльність втомлює, пригнічує молоду людину та вбиває в неї будь-яку самостійність» [4, 339]. На думку вченого, «є необхідним, щоб розумове й фізичне виховання йшли паралельно, інакше ми порушимо правильний хід розвитку у тих органах, які залишаться без вправ» [5, 185].
З позицій єдності розумового й фізичного виховання вирішується П.Ф.Лесгафтом питання про єдність їх методів: аналіз, синтез, порівняння, що є притаманними розумовому вихованню, є , за П.Ф.Лесгафтом, основними при оволодінні руховими діями Розглядаючи людину у єдності усіх її проявів, П.Ф.Лесгафт вважає «єдиним неподільним завданням школи» фізичний, інтелектуальний, моральний та естетичний вплив».
Слід зауважити, що П.Ф.Лесгафтом було закладено підґрунтя у вирішенні таких методичних питань теорії фізичного виховання, як використання загальних педагогічних положень з урахуванням особливостей конкретного виду діяльності [3, 7 - 62] .
З огляду на викладене цілком правомірною є думка про те, що педагогічна спадщина П.Ф.Лесгафта виходить за рамки суто історичного значення та містить ідеї, багатство яких не є вичерпаним, тому може розглядатися сьогодні як одне з джерел подальшого розвитку педагогічної науки.
Розділ 2: особливості лесгафтської системи фізичного виховання
2.1 лесгафт про єдність розумового і фізичного виховання
П. Лесгафта по праву вважають фундатором концепції фізичного виховання дітей та молоді. Система фізичного виховання, створена ним, має обґрунтування мети, розроблені завдання, основні принципи, напрями, відображення специфіки підготовки фахівців в галузі, організаційні форми, матеріально-технічне та фінансове забезпечення фізичного виховання та практичне впровадження в діяльність навчальних закладів. Практичної значущості та вагомості цій концепції надає й той факт, що основні ідеї було підтримано київською громадськістю та впроваджено у діяльність не тільки П. Лесгафта, а й його послідовників, зокрема О. Анохіна та В. Крамаренка (у м. Київ, зокрема).
Система фізичного виховання П. Лесгафта розроблена на основі врахування вікових анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей та індивідуальних здібностей віку, розуміння необхідності свідомого виконання життєво-необхідних природних рухів, які поступово ускладнюються, дотримання суворої послідовності в дозуванні навантаження тощо. Окремі концептуальні положення включено до програми удосконалення фахівців з фізичної культури.
В основу системи фізичної освіти, викладеної П. Лесгафтом у фундаментальній праці «Керівництво з фізичної освіти дітей шкільного віку» [1-2], викладено принцип науковості, на основі якого обґрунтовано фізичну освіту з використанням комплексу узаємодоповнюваних методів дослідження – педагогічних, медико-біологічних, психологічних тощо. Автором, з позицій основних положень професійної підготовки фахівців з фізичної освіти та виховання, розроблено, по суті, систему вищої професійної та спеціальної підготовки фахівців. На основі принципу врахування вікових особливостей представлено класифікацію фізичних вправ для дітей шкільного віку; обґрунтовано взаємозв’язок фізичного виховання з розумовим і естетичним; висвітлено освітню функцію рухових дій у трудовій та військовій підготовці й побутовій діяльності людини; представлено наробки щодо практики фізкультурної освіти жінок. Новаторськими є його погляди на фізичне виховання як складову усебічного розвитку дітей, підлітків та молоді, необхідність оздоровлення дітей і медичний контроль за їх фізичним розвитком.
Процес фізичного виховання, або, як писав П. Лесгафт, фізичної освіти дітей шкільного віку, представлено поетапно.
На першому етапі (для учнів початкових класів віком від 7 до 12 років) потрібно було навчити дитину основним необхідним рухам: правильно бігати, стрибати, метати, виконувати різноманітні рухи частинами тіла. Ці вправи він називав простими (або елементарними).
На другому етапі (для дітей середнього віку – 12-15 років) пропонувались вправи з більшим фізичним навантаженням таким чином, щоб навчити дитину поступово долати послідовно зростаючі труднощі: збільшення ваги предметів, швидкий біг з перешкодами, стрибки на відстань та у висоту тощо. Ці вправи називалися складними (або вправами із зростаючою складністю). Вони привчали школярів до наполегливості і формували вміння долати труднощі, які виникали при фізичних навантаженнях.
Третій етап (для школярів старшого віку – 15-18 років) фізичної освіти П. Лесгафт називав періодом навчання керування рухами відповідно до часу їх виконання, характеру та обсягу докладених зусиль, орієнтуванню у просторі тощо. Школярів, зокрема, вчили пробігати певну відстань у встановлений учителем час, метати в ціль тощо. За допомогою подібних вправ розвивалося м’язове відчуття, особливо за умови їх виконанні у змінних зовнішніх умовах. Для перевірки набутих умінь та їх закріплення використовувалися складні рухові завдання, які школярі виконували під час ігор, екскурсій, трудових дій тощо.
Використовуючи у своїх працях термін «освіта», П. Лесгафт розуміє його дещо інакше, ніж сучасне тлумачення. Освіта, за переконанням П. Лесгафта – це виховання, формування особистості людини, а фізична освіта – цілеспрямоване формування організму і особистості під впливом як природних, так і спеціально підібраних рухів, фізичних вправ, які з віком постійно ускладнюються, стають напруженішими, вимагають великої самостійності і вольових проявів людини. Процес фізичного виховання П. Лесгафт визначає як об’єкт соціально-наукового дослідження, частину створеної ним загальної теорії фізичного освіти. Він вважав важливою метою фізичної освіти вміння свідомо керувати своїми рухами, «привчатися найменшим працею в можливо менший проміжок часу свідомо виробляти найбільшу роботу або діяти витончено і енергійно».
У праці «Фізичний розвиток у шкільництві» П. Ф. Лесгафт виокремлює три чинника у розвитку дитини: виховання, навчання й освіту. Під вихованням він розумів сукупність умов, необхідних для правильного харчування і зростання дитини, завдяки яким у нього утворюється запас енергії, необхідний для діяльності. Виокремлюючи в людині дві сторони – фізичну й духовну, він і виховання поділяє на фізичне й моральне. Учіння, на його думку, є простим запам’ятовуванням інформації, засвоєнням знань, якомога більшої кількості фактів. Завдання освіти полягає у створенні у людині свідомого ставлення до своїх дій, обмеженні їх свавілля, розвиненні прагнення до удосконалення шляхом поступового наближення до ідеалу[3].
За цих міркувань є зрозумілим, що не можна ототожнювати поняття «освіта» і «учіння» оскільки у школі учіння має бути лише засобом, що сприяє досягненню освітніх цілей. П. Ф. Лесгафт зазначає, що «мета будь-якої загальної освіти (кінцевий результат) має полягати у свідомому обмеження свободи в роздумах та діях людей, усвідомленні особистості та з’ясуванні власного призначення». П. Лесгафт вбачав у розумовому і фізичному вихованні головну мету школи.
П. Лесгафтом було опублікувано плани уроків фізичної освіти з урахуванням окреслених вище вікових періодів розвитку дітей. Загальний зміст полягав у тому, що для різних вікових періодів визначались різні співвідношення типів і видів фізичних вправ. Узагальнено представимо це так:
Для школярів молодшого віку (7 –12 років) 25 % часу уроку приділялася елементарним і складним діям, 25 % – ходьбі, бігу та метанню, 50 % – іграм (переважно одноосібним).
Для учнів середнього віку (12 –15 років) третина часу відводилась для елементарних та складних рухів і бігу, третина – стрибкам, метанню з поступово збільшуваною напругою й боротьбі, третина – іграм зі складними руховими завданнями).
Для школярів старшого віку (15 – 18 років) 50 % часу уроку припадала на вправи з поступово зростаючим навантаженням (стрибків, метання, боротьба тощо), 25 % присвячувалась рухам з обтяженнями, 25 % іграм.
П. Лесгафт вважав, що система фізичної освіти має складатися з невеликої кількості природних рухів: ходьби, бігу, стрибків, метання, боротьби, простих гімнастичних вправ, ігор, екскурсій. Основою фізичної освіти він вбачав поєднання фізичного і духовного: «Між розумовим та фізичним розвитком людини існує тісний зв’язок ... Розумовий ріст і розвиток потребують відповідного розвитку фізичного». П. Лесгафт прагнув через відчуття створити у дитини «правильне» уявлення про навколишній світ. У практиці завдань, зокрема, учням давали предмети з різного матеріалу, різної ваги, форми і діти мали визначити, не бачачи цих предметів, які вони: дерев'яні, теплі, холодні, легкі, важкі, у вигляді кулі, куба, циліндра тощо. Перевага віддавалася варіанту, коли вправа виконувалося після словесного пояснення, а не лише демонстрації. Якщо ж застосовувався демонстрацію (або ілюстрацію), то вчитель мав був його обов’язково продемонструвати. Учні, звільнені від уроків, обов’язково мали бути присутніми і візуально засвоювати усі пропоновані та виконувані вправи. На уроці вимагалася тиша, навіть під час ігор. П. Лесгафт засуджував гучні галасливі ігри і вимагав дотримуватися такого правила: «... Хто шумить – виходь геть з гри і чекає, доки вона закінчиться ...». Він схвалював рухливі ігри, підпорядковані та дібрані відповідно до мети заняття, заперечуючи застосування гімнастичних снарядів і масажу, оскільки, на його думку, вони «... дають шкідливі додаткові подразники». З етичних міркувань, учений негативно ставився до змагального спорту, надаючи перевагу тому, щоб у процесі виконання фізичних вправ включалося мислення, тобто усвідомлення того, що учень виконую і як.
Пропагуючи необхідність і доцільність жіночої освіти, у березні 1895 р. П. Лесгафт виступив з пропозицією відкрити Вищі курси виховательок і керівниць фізичної освіти. Спеціально створеною комісією було розроблено статут і програму майбутніх курсів. У січні 1896 р. було затверджено «Положення про курси» і призначено П. Лесгафта завідувачем цих курсів. Того ж 1896 року на зразок курсів керівників фізичної підготовки П. Лесгафтом відкривюються Вищі курси виховательок і керівниць фізичної освіти.
Ці Вищі курси вважались на той час найбільш прогресивним навчальним закладом, до якого запрошувались викладати В. Л. Комаров, Є. В. Тарле, А. А. Ухтомський та ін. На курсах вивчалися такі дисципліни: фізичні вправи, теорія рухів, фехтування, педагогіка, психологія, історія психології, історія педагогіки, анатомія, фізіологія, гігієна, органічна хімія, фізіологічна хімія, ботаніка, креслення, фізика, математика, хімія, зоологія, механіка, опір матеріалів, малювання. Курси стали одним із найбільш демократичних (по суті вищим) навчальних закладів Російської імперії, оскільки дозволяли навчатися представникам різних регіонів імперії (Кавказ, Україна, Далекий Схід, Урал, Середня Азія тощо).
Випускниці курсів проводили уроки, використовуючи засоби та методи, розроблені та впровадженні в практику фізичного виховання П. Лесгафтом. Навчальна робота з фізичного виховання у позаурочний час доповнювалась організацією занять спортом, іграми, екскурсіями та змаганнями. Особливу увагу учений приділяв впровадженню у навчальний процес народних ігор, наголошуючи на їхній важливій виховній ролі, оскільки під час ігор діти відтворюють те, що бачать навколо. Його поради надавати дітям більше часу для вільних ігор та фізичних вправ на свіжому повітрі є актуальними і в наш час.
Враховуючи особливості викладання гімнастики в школах Російської імперії ХІХ століття, П. Лесгафт не заперечуючи демонстрацію та приклад, зазначав, що їх необхідно застосовувати за умови усвідомлення рухових дій. На його переконання, учні мають виконувати вправи з розумінням, а не механічно, що можливо при чіткому та короткому поясненні алгоритму виконання вправи. Обгрунтовуючи використання вправ і ігор як методу пізнання, він класифікував вправи, об’єднавши їх у чотири основні групи:
* 1) вправи, пов’язані з вивченням просторових і часових співвідношень при бігу у заданому темпі, стрибках на певну відстань і метанні у ціль;
* 2) вправи із зростаючою напругою: дії з палицями і гирями, метання дерев’яних і залізних куль, стрибки, боротьба, лазіння по канату, утримання рівноваги;
* 3) прості вправи – рухи головою, тулубом, руками, ногами; складні вправи – різновиди рухів і метання;
* 4) систематичні вправи, що здійснюються під час простих і складних ігор, плавання, біг на ковзанах і лижах, ходьба (походи), екскурсії, єдиноборства.
Виходячи з основного положення розробленої П. Лесгафтом функціональної анатомії – теорії про єдність форми і функції – можливим є вплив функцією, «спрямованою вправою», на розвиток органів людського тіла і всього організму. Як зазначалось вище, в основі педагогічної системи П. Лесгафта лежить вчення про єдність фізичного і духовного розвитку особистості, в якому він постійно підкреслює важливість раціонального поєднання, взаємовпливу розумового і фізичного виховання. «Необхідно, – писав П. Лесгафт, – щоб розумовий і фізичне виховання йшли паралельно, інакше ми порушимо правильний хід розвитку в тих органах, які залишаться без вправи». П. Лесгафт підтримував погляди І. Сєченова, який вважав, що рухи і фізичні вправи є засобом розвитку пізнавальних можливостей школярів, тому «школа не може існувати без фізичної освіти; фізичні вправи повинні бути неодмінно щоденними, в повному співвідношенні з розумовими заняттями». Вчений розглядає фізичні вправи як засіб не тільки фізичного, а й інтелектуального, морального та естетичного розвитку людини. При цьому він постійно підкреслює важливість раціонального поєднання, взаємовпливу розумового і фізичного виховання.
Таким чином, Петра Францевича Лесгафта можна вважати фундатором створення вітчизняної концепції фізичного виховання дітей. Центральне місце в його педагогічній концепції займали проблеми фізичного виховання і освіти дітей, ним було висунуто оригінальну ідею фізичної освіти, розуміючи під ним систему послідовних гімнастичних вправ, пов’язаних з розумовим, моральним, естетичним і трудовим вихованням. Система фізичної освіти будувалася ним на анатомо-фізіологічних, гігієнічних та психологічних засадах з урахуванням вікових, статевих й індивідуальних особливостей і можливостей учнів, урахуванням особливостей будови тіла, механіки і фізіології рухів. Цей досвід набуває практичної значущості у сучасних умовах і має бути врахованим при розробці сучасних програм фізичного виховання (частково продуктивні напрацювання П. Лесгафта запроваджуються у Київському університеті імені Бориса Грінченка).
2.2 лесгафт про організацію процесу фізичної освіти
Центральне місце у педагогічній спадщині П.Лесгафта посідає
проблема фізичного виховання. Сам Петро Францович, з огляду на тісний
взаємозв’язок між м’язевою та психічною діяльністю людини, її фізичним та
інтелектуальним розвитком, вживав термін „фізична освіта”, а не „фізичне
виховання”. У праці „Керівництво з фізичної освіти дітей шкільного віку”
обґрунтував свою теорію, поклавши в основу вимогу зміцнювати тіло
вихованця, зробити його „розумним та поміркованим”. Тим самим,
гімнастика покликана розвивати не лише мускулатуру, але й навчити учня
володіти собою, своїм тілом, підкоряти його власній волі.
Однією з провідних ідей наукового світогляду і педагогічної практики
П.Лесгафта був гармонійний фізичний і духовний розвиток людини засобами
фізичних вправ. Система фізичного виховання П.Лесгафта була спрямована
на всебічний розвиток особистості. Фізичні вправи, маючи матеріальну
(фізичну) і духовну (ідеальну) сторони, окрім освіти, були спрямовані
педагогом і на фізичний розвиток, удосконалення сили, витривалості,
швидкості, спритності.
За Лесгафтом мета фізичної освіти полягає в умінні ізолювати окремі
рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними і пристосовувати до
перешкод, долаючи їх з найбільш можливою спритністю і наполегливістю,
інакше кажучи, привчитися з найменшим навантаженням за найкоротший
проміжок часу зі знанням справи виконувати максимальну фізичну роботу і
діяти ефективно і енергійно [2].
П.Лесгафт вважав, що шкільні заняття не можуть складатися тільки з
розумової праці, а неодмінно повинні включати фізичну. Педагог виходив з
того, що найбільша таємниця виховання полягає у тому, щоб тілесні і
розумові вправи служили один одному відпочинком. Він дотримувався
простих думок, висловлених ще Ж.-Ж.Руссо: ”Бажаєте сформувати розум
вашого учня, вправляйте його сили, якими розум повинен керувати,
неухильно розвивайте його тіло, зробіть його міцним і здоровим, щоб він
став мудрим і розсудливим. Дайте йому можливість працювати, бути дієвим,
бігати, стрибати, бути постійно в русі, щоб він був бадьорою людиною, і він
стане також і розсудливим” [1].
П.Лесгафт також засуджував існуючу на той час систему шкільного
виховання і навчання. Він писав: „При знайомстві з нашими школами ми
звичайно бачимо, що в них займаються виключно розумовим розвитком
дитини і не звертають ніякої уваги на розвиток фізичний” [3]. Педагогнаголошував на неприпустимості і згубності такого підходу до виховання, на
однобічність у розвитку при недостатності фізичного навантаження на м’язи
дитини.
Таким чином, П.Лесгафт вважав, що у загальноосвітній школі любов
дитини до фізичної праці потрібно розвивати, починаючи з розвитку
позитивного ставлення до фізичної освіти, нерозривно поєднуючи з
розумовим, моральним та естетичним вихованням. Він відстоював не вузько
утилітарну освіту, до якої схилялася тогочасна школа, а за розвиток усіх
здібностей дитини.
Важливого значення у формуванні гармонійно розвинутої особистості
П.Лесгафт надавав школі, вплив якої на дітей, на його думку, значно
вагоміший за родинний. А тому особливого значення він надавав урокам
фізичної освіти у школі. У 1888 році у своїй праці „Відношення анатомії до
фізичного виховання і головні завдання фізичної освіти в школі” він
визначив зміст та побудову уроку фізичної освіти для різних груп шкільного
віку:
1. Для молодшого віку (7-12 років): 1/4 уроку – елементарні і складні
вправи; 1/4 уроку – ходьба, біг та метання; 1/4 уроку – ігри, головним чином
„одиночні”.
2. Для середнього віку (12-15 років): 1/3 уроку – елементарні і складні
вправи з бігом; 1/3 уроку – стрибки, метання із збільшенням навантаження та
боротьби; 1/3 уроку – ігри, головним чином „одиночні”.
3. Для старшого віку (15-18 років): 1/2 уроку – вправи з постійним
збільшенням навантаження (стрибки, метання, боротьба); 1/4 уроку – вільні
вправи з обтяжуванням; 1/4 уроку – ігри і ремесла.
Як видно з попереднього аналізу, для П.Лесгафта основною формою є
урок фізичної освіти. Тому він радив застосовувати як розвивальний засіб
гімнастику і фізичні вправи. Проте, він був переконаний, що всі фізичні
вправи, які спрямовані на фізичний, розумовий та естетичний розвиток,
повинні бути природними. В основу фізичної освіти П.Лесгафт поклав два
головних принципи: всі вправи мають бути природними і викликати
діяльність усіх м’язевих груп організму; їх треба виконувати усвідомлено,
після усного пояснення вчителя, без показу. Фізичні вправи
супроводжуються подразненням м’язів, якими дитина постійно привчається
керувати і користується в усіх своїх діях.
Вчений рішуче виступав проти використання приладів, які
„перетворюють руки в ноги”, примушуючи їх неприродно тримати вагу
всього тіла. Найкращі вправи – біг, стрибки, метання, плавання, боротьба.
Другий принцип П. Лесгафт обґрунтував, керуючись основною
вимогою школи: навчальний заклад має розвивати мислення у вихованців, а
тому фізичні вправи не повинні бути простим повторенням зразків,
показаних учителем.
П.Лесгафта рухливі ігри для дітей шкільного віку поділяв на прості
(„одиночні”), в яких кожен гравець намагався досягти своєї мети самотужки, і на складні („партіями”, або „командами”), в яких кожен член команди
намагається підтримувати інтереси своєї команди в цілому.
З переходом до шкільного віку імітаційні ігри постійно та послідовно
замінюються іграми, які потребують більше самостійності, кмітливості,
уміння керувати собою, виходячи із загальної мети, яка ставиться перед всіма
учасниками гри.
Відомо, що у кожній грі застосовуються певні правила. Тому
П.Лесгафт прагнув, щоб в іграх з усією суворістю і точністю виконувалися
гравцями правила гри, до яких потрібно ставилися свідомо і відповідально,
як до закону; щоб в іграх дітей здійснювалося самоуправління. „У виховному
відношенні ігри мають величезне значення. Правила ігор вигідні у тому
відношенні, що вони привчають до дій на основі загальних положень, а не
приватних вказівок та інструкцій. Правила подаються у вигляді встановлених
норм, які гравці свідомо виконують, причому відчуття, які супроводжують
дії гравців, повинні стримуватись вольовими проявами і є природними
збуджувачами свідомої діяльності.
Гра викликає у дитини веселий, бадьорий настрій, завдяки якому вона з
охотою підкоряється всім усталеним у даній грі правилам. Наскільки гра
потрібна у школі видно вже з того, що вони використовувалися і
використовуються у тих випадках, в яких без всяких штучних пристроїв
досягалися і досягаються кращі результати фізичного розвитку дітей” [4].
Водночас П.Лесгафт вважав, що гра неповинна носити спортивний
характер. Його підхід у цьому питанні в сумарному виді зводився до таких
основних положень: „1) спорт як суперництво двох сторін завжди сприяє
розвитку почуття першості; 2) дітям шкільного віку не слід пропонувати
почуттєвих розваг, а відповідно і таких, які пов’язані з розвитком прагнення
до першості; 3) спорт із суперництвом не повинен бути допущений у
шкільному віці дитини” [5]. Виходячи з цих положень, Лесгафт неодноразово
звертав увагу на те, що при організації гри дітей та підлітків необхідно, щоб
встановлені правила ні в якому разі не допускали будь-якого суперництва,
похвали або покарання. Він вважав, що „з ігор повинні вилучатися всякі
змагання між школярами так само, як і відзнаки та переслідування, тому що
дійсно освічені молоді люди повинні спонукатися до діяльності не лише
особистою вигодою або страхом переслідування, а відвертим бажанням
удосконалюватися та наближуватися до ідеалу людини, який собі виробили”
[6]. Лесгафт вважав, що навіть у боротьбі фізичні вправи ”ні в якому разі не
повинні бути у виді змагань” [7].
Підсумовуючи сказане вище, можна стверджувати, що ідеї, П.Лесгафта
стосовно фізичного виховання у школі, мали помітний вплив на становлення
майбутньої системи фізичного виховання у нашій країні.
Подальшого вивчення потребує така проблеми, як теоретеко-
методична спадщина П.Лесгафта з метою врахування та творчого
використання історико-педагогічного досвіду у практиці роботи сучасної
школи.
2.3 лесгафт про підготовку педагогічних кадрів фізичного виховання
Особливе місце у розвитку наукових основ фізичного виховання у цей перод посідало вчення П. Ф. Лесгафта .
П. Лесгафт стверджував, що "педагогічна освіта необхідна тльки в тому випадку, якщо потрбно передати зміст якої-небудь справи, коли важливо розвинути цю ідею,... коли необхідно збудити дитячий
розум до розумння цієї ідеї, до засвоння випробовування... Крім того необхідно, щоб викладач був у змозі визначити ступінь розвитку розуміння свого учня зрозуміти вплив своїх пояснень на нього" [10].
Система фізичної освіти розкрита П. Ф. Лесгафтом у фундаментальнй праці "Керівництво фізичною освітою дітей шкільного віку" (1888-1901), де наголошуться на принципах наукової обрунтованості фзичної освіти. П. Лесгафт значну увагу приділяв методам навчання, вважав, що педагог повинен досконало знати свій предмет, володіти достатнми знаннями з анатомії, фізіології, психології, а також бути стриманим, охайним, витонченим в рухах.
Особливу увагу звертав П. Лесгафт на застосування народних ігор у навчальному процес, підкреслюючи їхню виховну роль
За сприяння П.Ф. Лесгафта , у 1896 році в Петербурзі були відкриті курси виховательок та керівниць фізичною освітою. Це був приватний, перший в Росії та в світі вищий жіночий навчальний заклад, який
готував спецалістів з фізичного виховання. Закінчивши Курси, роз'їжджалися по багатьох містах Росії органзовували там роботу з дтьми [8].
Звіти П.Лесгафта з влаштування діяльності курсів повідомляють про слабкий фзичний розвиток студенток, але, головним чином, про абсолютну непідготовленість до фізичної праці взагалі про
невміння володіти собою. Слухачки брали дїяльну участь як у нагляді за немовлятами, так в іграх дітей
Виходячи з того, що головним завданням школи є утворення, тобто придбання знань і умінь, свою систему П.С. Лесгафт назвав системою фізичної освіти, яку будував виходячи з досягнень сучасної йому науки. Його праці в області анатомії, педагогіки, біології, історії не втратили свого значення до теперішнього часу.
У двотомній праці «Керівництво з фізичного освіти дітей дошкільного віку» (1888 і 1901) Лесгафт науково обгрунтував зміст, засоби і методи фізичного виховання в школі. В основу системи фізичного виховання він поклав дидактичні принципи свідомості, наочності, активності, доступності, поступовості і послідовності, які слід було неухильно дотримуватися при заняттях фізичними вправами.
Лесгафт рекомендував суворо дотримуватися вікових, статевих та індивідуальних особливостей. Грунтуючись на даних фізіології, анатомії та антропології, він розробив класифікацію фізичних вправ та ігор, що складалася з чотирьох основних відділів. У перший увійшли прості вправи (рухи головою, тулубом, кінцівками) і складні (ходьба, біг, метання). Другий відділ складався з вправ з збільшуються напруженнями (вправи з палицями, гирями, метання дерев'яних і залізних куль, стрибки, боротьба, лазіння та ін.) У третьому були представлені вправи, пов'язані з вивченням просторових і часових відносин (метання в ціль, біг у заданому темпі, стрибки на певну відстань і т.п.) Четвертий відділ включав в себе систематичні вправи у вигляді складних дій (ігри прості і складні, біг на ковзанах і на лижах, фехтування, походи та екскурсії).
У методиці проведення занять з фізичної освіти можна виділити наступні особливості : в основу фізичної освіти має бути покладена зв'язок фізичного і духовного: «Між розумовим та фізичним розвитком людини існує тісний зв'язок ... розумовий ріст і розвиток вимагають відповідного розвитку фізичного».
Лесгафт прагнув через відчуття і їх перевірку створити правильне уявлення про навколишній світ. У практиці завдань, наприклад, учням давали предмети з різного матеріалу, різної ваги, форми і т.п. Діти повинні були визначити, не бачачи цих предметів, які вони: дерев'яні, теплі, холодні, легкі, важкі, у вигляді кулі, куба і т.п.Перевага віддавалася варіанту, коли вправа виконувалася після словесного пояснення, а не методом показу.
П.Ф. Лесгафт був першим ученим в Росії, що почали вивчати процес фізичного виховання за допомогою методів наукового дослідження. Їм було створено особливе педагогічне спрямування у цій галузі. Метою будь-якого виховання, в тому числі і фізичного, вчений вважав підготовку людини до творчої праці, з тим щоб використовувати свої сили з найменшою витратою енергії для досягнення найкращих результатів. Він вважав, що у виборі рухів людина повинна виходити з усвідомлення доцільності кожної окремої людини за принципом «спочатку думка - потім дія». Щоб змусити учня подумки працювати, він навіть відмовився від показу вправ, лише пояснюючи їх. Крім того, П.Ф. Лесгафт вважав вправи на гімнастичних снарядах, що не відповідають анатомічній будові людини і тому не придатними для дітей.
У своїх працях Лесгафт приділив велику увагу методам навчання фізичним вправам.Він вперше в Росії створив вчення про методи «слова» і «показу» у процесі фізичного виховання. Вчений вимагав, щоб кожна вправа було попередньо чітко і коротко пояснено. Учні, в свою чергу, повинні були виконувати вправу усвідомлено, а не механічно. Лесгафт не заперечив показу, але вважав, що його треба застосовувати після того, як вправу усвідомлено займаються.
Високі вимоги Лесгафт пред'являв до викладання фізичного виховання. Він зазначав, що педагог повинен відмінно знати свій предмет, володіти достатніми знаннями з анатомії, фізіології та психології. На його думку, хороший викладач відрізняється дисциплінованістю, стриманістю, любов'ю до учнів, зовнішньої охайністю, витонченістю в рухах.
Розділ 3: ефективні засоби організації фізичного виховання в практичній діяльності лесгафта
3.1 лесгафт про застосування системи гімнастичних вправ у процесі фізичної освіти
Значний вплив на розвиток гімнастики виявив російський анатом, фізіолог і педагог П.Ф.Лесгафт, який став засновником наукової системи фізичного виховання в Росії. П.Ф.Лесгафт надзвичайно високо оцінював фізичні вправи, стверджуючи, що регулярні заняття необхідні для розумового та естетичного виховання людини починаючи з дитячого віку.
Для розвитку теорії і методики шкільної гімнастики найбільше значення мали праці П. Ф. Лесгафта (1837—1909). Він розробив свою оригінальну науково обґрунтовану теорію фізичної освіти дітей шкільного віку, яка стала першою в світі системою обгрунтованих даних з анатомії і фізіології, психології і педагогіки. П. Ф. Лесгафт – автор «Посібника з фізичної освіти дітей шкільного віку» (першої в Росії капітальної праці з фізичного виховання). Найціннішими фізичними вправами Лесгафт вважав біг, метання, боротьбу, рухливі ігри і спеціальні гімнастичні вправи, що розвивають загальну координацію рухів і здатність орієнтуватися в часі і просторі. Фізичні вправи він добирає з урахуванням анатомо-фізіологічних даних і зазначає, що такими вправами, якщо їх поступово і послідовно вдосконалювати і різноманітити, можна досягти всебічного розвитку людського організму. Лесгафт був прихильником поєднання фізичного розвитку з розвитком розумовим, моральним, естетичним і трудовим. В основу добору і систематизації фізичних вправ він поклав не формальні зовнішні ознаки самих фізичних вправ і умови їх організації, як це було в інших системах того часу, а педагогічні завдання. Лесгафт запропонував ряд цінних методичних вказівок, які випливають з його розуміння основ фізичної освіти, а саме:
1) пояснення давати коротко, виразно і доступно для учнів;
2) добиватися точного і правильного виконання учнями фізичних вправ;
3) показ вправ має бути бездоганним, точним і елегантним;
4) не спинятись довго на одній вправі, бо одноманітність швидко стомлює учнів;
5) суворо додержуватись поступовості і послідовності в збільшенні навантаження;
6) систематично повертатися до вправ, які недостатньо засвоєні;
7) вчитель не повинен вдаватись до заохочень, покарань, необґрунтованих дій і вимог;
8) учням, звільненим від фізичних вправ за станом здоров'я (за винятком серйозних захворювань), бути присутніми на уроках і стежити за заняттями.
На початку і наприкінці навчального року вчитель має сам проводити вимірювання в учнів зросту, ваги, сили, об'єму грудної клітки, шиї, кінцівок тощо. Дані проведених спостережень треба враховувати і використовувати в практичній роботі.
Лесгафт виступає проти використання в школі гімнастичних приладів (перекладини, брусів, трапецій, коня та ін.), вважаючи, що вправи на них пов'язані з надмірними відчуттями, що призводить до зниження вразливості. Крім того, вправи, які виконуються переважно з опорою на верхні кінцівки, не відповідають анатомічній будові кісток і стану кісткового апарата школярів і можуть призвести до неправильного розвитку. Він також заперечує проти виконання в школі прикладних вправ і проведення змагань, пояснюючи це тим, що вони не узгоджуються з завданнями загальноосвітніх шкіл. Великого значення Лесгафт надавав питанням виховання в учнів любові до праці. За допомогою старанної праці він намагався зміцнити в них волю і характер. Звертаючись до своїх учнів, Петро Францович рішуче наполягав: «Якщо у вас що-небудь не виходить, то треба попрацювати, а не кидати його відразу». Улюбленими висловами Лесгафта були: «Не лежати на боці», «Треба взяти себе за барки, добродію, і примусити працювати, працювати до кривавого поту».
Лесгафт глибоко аналізував структуру фізичних вправ, пояснюючи значення таких компонентів, як сила, амплітуда, напрям і швидкість. Цей аналіз разом з іншими положеннями системи Лесгафта допоміг радянським педагогам розробити найпрогресивнішу методику фізичного виховання.
3.2 лесгафт про місце і роль рухливих ігор у фізичному вихованні дітей
Видатний педагог П.Ф. Лесгафт у своїй оригінальній системі фізичного виховання значне місце відводив іграм. Він розглядав гру як вправу, за допомогою якої дитина готується до життя. Ігри він розглядав як одну з дієвих засобів фізичної освіти і виховання. П. С. Лесгафт приділяв велике місце іграм на уроках фізкультури: у молодших класах він відводив іграм пів-уроку, а в середніх - третина уроку. Він вважав, що рухливі ігри мають велике освітнє і виховне значення, що вони являють собою більш складне дію, ніж окремі гімнастичні вправи.
Засновник теорії фізичного виховання П. Ф. Лесгафт писав, що основне завдання педагога – навчити дітей «свідомо ставитися до своїх рухів». Він високо оцінював виховне значення народних ігор, національних видів спорту [5]. Особливу роль при цьому він відводив рухливим іграм із правилами. Дотримання правил виховує в дошкільнят чесність, рішучість, сміливість, культуру поведінки, уміння керувати й регламентувати свої рухи, виявляти самостійність та ініціативу.
У двотомній праці “Керівництво до фізичної освіти дітей шкільного віку” (1888-1901) російський вчений П.Ф. Лесгафт розробив оригінальну систему фізичного виховання. При цьому педагог акцентував увагу на потребі введення фізичного виховання і в навчально виховних установах, розглядаючи його у єдності з розумовим вихованням.
У праці “Сімейне виховання дитини і його значення” (1885-1890 рр.) П.Ф. Лесгафт висловлює думку про те, що майбутня людина формується з перших днів життя і на розвиток дитини безпосередньо впливає рухова активність. Зіпсованість дитини – результат не природжених якостей, а педагогічних помилок, які готують дитині “гірке майбутнє”.
П.Ф. Лесгафт визнавав, що рухлива гра одна з важливих засобів фізичного виховання. Вчений вказував, що в процесі гри дитина вчиться справлятися з труднощами. Методика організації гри, розроблена педагогом, діє і в теперішній час.
Насамперед, у ній передбачені такі вимоги:
- гра повинна вирішувати певне завдання;
- у проведенні ігор варто дотримуватись систематичності та послідовності;
- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.
Ідея гармонійного розвитку особистості, розвинута П.Ф.Лесгафтом, імпонувала видатному українському педагогу С.Ф. Русовій. Дослідниця у свій час неодноразово підкреслювала ґрунтовність системи фізичного виховання російського вченого.
Ідеї П. Лесгафта покладені в основу концепції фізичного виховання С. Русової. Заслуговують на увагу думки вченої щодо дитячих рухливих ігор та основні методичні принципи їх проведення. Педагог вважала гру своєрідним універсальним виховним засобом, який сприяє розвитку не тільки фізичних, але й кращих моральних якостей, розумових та творчих здібностей. С. Русова підтримує думку П. Лесгафта про доцільність поєднання фізичного розвитку і праці “Для соціального виховання дитини найкращий засіб – то дитяча гра і спільна праця”. У численних працях з проблем дошкільного виховання, практичних порадах С. Русова пропонувала ігри, гімнастичні забави, руханки з піснями й танцями, конкретні види праці.
Гра витікає з безпосередніх побуджень, інтересів і потреб дитини. Вона
починає грати, наслідуючи те, що її приваблює. Спочатку наслідує матір та оточуючих людей, а зі збагаченням досвіду ігри ускладнюються, й дитина починає гратися не тільки в те, що вона безпосередньо спостерігає, а й розігрує події, про які чула, читала тощо.
Гра поступово привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль,які необхідні в подальшому житті та роботі. Недаремно П.Ф. Лесгафт стверджував, що «між розумовим та фізичним розвитком існує тісний зв’язок… розумовий зріст та розвиток вимагають розвитку фізичного» [1, 2]. У процесі гри розширюються функціональні можливості організму, розвиваються координаційні здібності, окомір та інші якості, що позитивно впливають на оволодіння трудовими діями. Таким чином, якщо фізичне виховання й рухова гра є необхідною основою праці, то праця в свою чергу також впливає на фізичний розвиток дитини.
Висновки
Критично оцінюючи і аналізуючи в даний час систему фізичної освіти П.Ф. Лесгафта, ми знаходимо в ній чимало й хибних положень. В історичному огляді розвитку фізичного виховання у своєму основному творі «Керівництво з фізичного освіти дітей шкільного віку» він практично усунувся від питання походження фізичної культури, від класової сутності виховання, від ролі народних форм у її розвитку. Лесгафт фактично не згадує про прогресивних поглядах російських вчених і просвітителів Н.І. Новікова, І.І. Бецкого, Н.Г. Чернишевського, Н.А. Добролюбова та ін з питань фізичного виховання. Його системі багато в чому було притаманне формально-теоретичне початок. Наприклад, Лесгафт вважав, що дітям можна дозволяти катання на ковзанах, так як воно відбувається на малій площі, і вони можуть часто відпочивати, а на лижах, на його думку, такої можливості вони не мають, і тому будуть перевтомлюватися. Практика фізичного виховання часто спростовувала пропоновану Лесгафтом методику. Наприклад, він вимагав, щоб назви рухів і пояснення були короткими, проте на практиці цього не виходило і словесні методи навчання часто перетворювалися на довгі і виснажливі для учнів (особливо молодших школярів) монологи. У наступні роки багато положень системи Лесгафта: класифікація фізичних вправ, зміст вправ на уроках для школярів різних вікових груп, місце і значення змагань та ігрового методу фізичного виховання і т. д. - істотно уточнювалися. І все ж система фізичної освіти П.Ф. Лесгафта для свого часу була однією з передових у світі. Багато її положення не втратили свого значення до теперішнього часу. Вона, на жаль, не стала і Росії основою для національного фізичного виховання, так як царський уряд не мав державної програми в цій галузі освіти, а країна не мала ні кваліфікованими педагогами, ні спеціальної матеріально-технічною базою.
Виходячи з основного положення створеної ним функціональної анатомії - про єдність форми і функції, - Лесгафт вважав можливим впливати функцією, "спрямованим вправою", на розвиток органів людського тіла і всього організму. [5] В основі педагогічної системи П. Ф. Лесгафта лежить вчення про єдність фізичного і духовного розвитку особистості. Вчений розглядає фізичні вправи як засіб не тільки фізичного, але й інтелектуального, морального і естетичного розвитку людини. При цьому він постійно підкреслює важливість раціонального поєднання, взаємовпливу розумового і фізичного виховання. "Необхідно, - писав П. Ф. Лесгафт, - щоб розумовий і фізичне виховання йшли паралельно, інакше ми порушимо правильний хід розвитку в тих органах, які залишаться без вправи". Так само, як і І. М. Сєченов, П. Ф. Лесгафт вважав, що рухи, фізичні вправи є засобом розвитку пізнавальних можливостей школярів. Тому, на його думку, "школа не може існувати без фізичної освіти; фізичні вправи повинні бути неодмінно щоденними, в повному співвідношенні з розумовими заняттями". Використовуючи при цьому термін "освіта", П. Ф. Лесгафт розуміє його ширше, ніж ми це робимо сьогодні. По суті справи, освіта у П. Ф. Лесгафта - це виховання, формування особистості людини а фізична освіта - цілеспрямоване формування організму і особистості під впливом як природних, так і спеціально підібраних рухів, фізичних вправ, які з віком постійно ускладнюються, стають напруженішими , вимагають великої самостійності і вольових проявів людини.
Список використаної літератури
1. Лесгафт П.Ф. Керівництво з фізичної освіти дітей шкільного віку. – Л., 1981. – С.295.
2. Лесгафт П.Ф. Избранные педагогические сочинения. – М.: Педагогика, 1987. – С.340.
3. Первий общеземский съезд по народному образованию. Доклады в 2-х томах. – Т.2. – М., 1914. – С.43
4. Богініч О. Л. Педагогічні умови підвищення рухової активності дітей 4–5 років на заняттях з фізичної культури : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. пед. наук : спец. 13.00.02 – теорія та методика навчання (фізична культура, основи здоров’я) / О. Л. Богініч. – К. : [б. в.], 1997. – 24 с.
5. Вільчковський Е. С. Теорія й методика фізичного виховання дітей дошкільного віку / Е. С. Вільчковський. – Львів : ВНТЛ, 1998. – 336 с.
6. Українські народні рухливі ігри в системі фізичного виховання дошкільнят : [монографія]. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009. – 146 с.
7. Лесгафт П. Ф. Руководство по физическому образованию детей школьного возраста : [собр. пед. соч.] /П. Ф. Лесгафт. – М., 1953. – Т. 1. – 442 с.
8. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХ століття»). – К., 1994.
9. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка. – К., 2003.
10. Лесгафт П.Ф. Собр. пед. соч. – Т.1. – М., 1951.
11. Лесгафт П.Ф. Собр. пед. соч. – Т.2. – М., 1951.
12. Лесгафт П.Ф. Собр. пед. соч. – Т.4. – М., 1951.
13. Лесгафт П.Ф. Избранные труды. – М., 1987.
14. Решетень И.Н. Влияние физического воспитания на общее развитие ребёнка / Первоначальное обучение и воспитание детей. – М.,1956.
15. Шахвердов Г.Г. Пётр Францевич Лесгафт. Вводная статья // П.Ф.Лесгафт. Собр. пед. соч. –Т.1. – М., 1951.
16. Гимнастика. Под ред. А. Т. Брыкина. М., «Физкультура и спорт», 1971, с. 18–35.
17. Гімнастика. За ред. І. А. Бражника. К.: «Радянська школа», 1962, с. 13–24.
18. Теория и методика гимнастики. Под ред. В. И. Филипповича. М., «Просвещение», 1971, с. 36—67.