Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство охорони здоров’я України
Івано-Франківська державна медична академія
УДК 616.36-002+616-092+612.13
Шевчук Ірина Михайлівна
Клініко-патогенетичне обгрунтування ефективності антиоксидантів та дезагрегантів при хронічному гепатиті
14.01.02-внутрішні хвороби
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Івано-Франківськ-1998
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Івано-Франківській державній медичній академії, МОЗ України
|
Науковий керівник: |
доктор медичних наук, професор, академік АМН України Нейко Євген Михайлович, Івано-Франківська державна медична академія, завідувач кафедри факультетської терапії |
|
Науковий консультант: |
доктор медичних наук Вакалюк Ігор Петрович, Івано-Франківська державна медична академія, професор кафедри госпітальної терапії №1 |
|
Офіційні опоненти: |
доктор медичних наук Міщук Василь Григорович, Івано-Франківська державна медична академія, професор кафедри терапії факультету післядипломної освіти |
|
доктор медичних наук, професор Волошин Олександр Іванович, Буковинська державна медична академія, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб |
|
|
Провідна установа: |
Національний медичний університет ім. академіка О.О. Богомольця (м.Київ), МОЗ України, кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб №1 |
Захист відбудеться “22” січня 1999 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 Івано-Франківської державної медичної академії за адресою: 284000, м. Івано-Франківськ, вул.Галицька, 2.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Івано-Франківської державної медичної академії за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7.
Автореферат розісланий “21” грудня 1998 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор медичних наук, професор М.А. Оринчак
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми.Дляхвороб органів травлення характерна широка розповсюдженість серед різних груп населення, особливо осіб найбільш працездатного віку. За даними Центру медичної статистики МОЗ України за 1996-1997 роки питома вага захворювань органів травлення складає 9,2%. Вони займають 4-е рангове місце після захворювань органів дихання, системи кровообігу, нервової системи (Филиппов Ю.А., 1997). В їх структурі істотну питому вагу (більше 40%) займають захворювання печінки та гепатобіліарної системи, які знаходяться на десятому місці серед всіх причин смерті (Дроговоз С.М., 1995). Експерти ВООЗ прогнозують тенденцію до різкого зростання захворюванності на хронічний гепатит (ХГ), що на фоні недостатньої ефективності фармакотерапії виголошує одну з найактуальніших проблем сучасної гепатології (Гайдук А.Б., 1997). Слід зазначити, що за даними ВООЗ (1994) на ХГ страждає 2,1% населення Земної кулі. Найбільш поширеним є ХГ асоційований з вірусом гепатиту В (Соринсон С.Н. и соавт.,1996; Ивашкин В.Т., 1997; Шувалова Е.П., Антонова Т.В., 1997; Бондаренко А.Л., 1998; Bonkovsky H.L. et al., 1998). Понад 2 млрд. людей в цілому світі заражені цим вірусом, а щороку до цієї кількості додатково додаються від 10 до 30 млн. нових випадків. Біля 350 млн., тобто одна людина з 20, є носієм віруса і, звичайно, представляє потенційну небезпеку для інших людей. Очікується, що до 2000 р. буде 400 млн. носіїв віруса. Навіть, у порівнянні з ВІЛ-інфекцією, небезпека ураження вірусом гепатиту В в 100 раз вища, адже цей вірус є набагато життєстійкішим і має легший шлях передачі (Подымова C.Д., 1996; Kursak E., 1993). У 10% хворих, що перенесли гострий вірусний гепатит В, розвиваються хронічні захворювання печінки, причому у 3% з них –з прогресуючим перебігом (Бабак О.Я., 1997). Окрім того, у 7% людей, які приймали ліки, виникає медикаментозний гепатит. Будь-яка важка екзоагресія у вигляді хімічного, інфекційного чи іншого впливу теж супроводжується порушенням функцій печінки (Muller A.F. et al., 1996).
Тим часом сучасні уяви про тонкі патогенетичні механізми розвитку недуг печінки явно неповні і місцями суперечливі. В зв’язку з цим, наростає необхідність виявити ранні патогенетичні механізми, які призводять до порушення метаболізму і структури клітинних мембран гепатоцитів в цілому.
Все більше уваги науковців привертається до антиоксидантної системи та процесів перекисного окислення ліпідів, розбалансування яких здатне впливати на метаболічні процеси, призводячи до розвитку патологічних станів (Логинов А.С., Матюшин Б.Н., 1991; Van Dyke K., 1985). В роботах, присвячених вивченню метаболічних процесів при розвитку хронічного гепатиту, акцентується увага на порушенні функції гепатоцитів у зв’язку із нагромадженням перекисних сполук. Активацію процесів ПОЛ дослідники розглядають як один із самих потужних механізмів пошкодження мембранних структур клітини через окислення залишків ненасичених жирних кислот (Окороков А.Н., 1988). Інтенсифікація ПОЛ в біологічних мембранах постає не тільки наслідком, але й важливою патогенетичною ланкою багатьох патологічних реакцій. Існуючі в організмі захисні механізми представлені системою антиоксидантного захисту, складові якої реагують на зміни вільнорадикального окислення (Дубинина Е.Е., 1992).
В даний час науково обгрунтовано, що одним із причинних факторів, які мають вплив на перебіг і формування хронічного гепатиту є порушення в системі мікроциркуляції (Бокарев И.Н. и соавт., 1989). Набухання і набряк гепатоцитів в результаті підвищеної проникливості їх мембран створюють умови, які призводять до порушення кровообігу в печінці і розвитку циркуляторної гіпоксії, що сприяє посиленню процесів ПОЛ (Дядик В.П., 1986).
Виходячи з вищезазначеного вивчення питань антиоксидантного захисту, стану реологічних властивостей тромбоцитів та печінкового кровоплину дозволяють наблизитися до розуміння основних важливих ланок патогенезу, становлення різних форм ХГ і розробки диференційованих лікувальних заходів.
Все це потребує пошуку і розробки нових та вдосконалення існуючих схем лікування хронічного гепатиту, які б сприяли зниженню активності процесу і регресії захворювання шляхом впливу на патогенетичні ланки розвитку недуги.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в рамках наукової тематики академічної групи академіка АМН України Є.М.Нейка та згідно з планом науково-дослідних робіт Івано-Франківської державної медичної академії: “Розробка нових медичних технологій та стандартів якості діагностики та лікування найважливіших неінфекційних захворювань” (шифр 01.02.032.96п).
Мета дослідження: на основі вивченняклініко-функціональних та структурних закономірностей перебігу хронічного гепатиту розробити метод комплексного лікування з включенням тіотриазоліну та пентоксифіліну.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
Наукова новизна одержаних результатів.
Практичне значення одержаних результатів.
Впровадження результатів дослідження в практику охорони здоров’я.
Результати роботи впроваджені в лікувальну практику гастроентерологічних відділень Івано-Франківської обласної клінічної лікарні та міської клінічної лікарні №1, у терапевтичні відділення центральних районних лікарень мм. Отинія, Тлумач, Галич, смт. Богородчани Івано-Франківської області.Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі на кафедрах терапії ІФДМА.
Особистий внесок здобувача.
Здобувачем здійснено розробку основних теоретичних та практичних досліджень, вибір напрямку і методів обстеження, а також формулювання мети та узгодження завдань для її досягнення. Самостійно проведено основний об’єм клінічних, інструментальних і лабораторних досліджень, узагальнено результати статистичної обробки та проведено аналіз отриманих результатів. Особисто сформульовані висновки роботи, розроблені практичні рекомендації і забезпечено їх впровадження в медичну практику та відображення в опублікованих працях.
Апробація роботи.
Дисертаційна робота апробована на спільному засіданні терапевтичних кафедр Івано-Франківської медичної академії.
Основні положення дисертаційної роботи викладені на засіданні обласного наукового товариства терапевтів (Івано-Франківськ, 1997); науково-практичній конференції терапевтів і нефрологів “Нирки та інфекція” (Івано-Франківськ,1997); республіканській науково-практичній конференції молодих вчених і спеціалістів “Современные фундаментальные и прикладные проблемы клиники внутренних болезней” (Харків,1997); 29-ій обласній науковій конференції молодих вчених-медиків (Івано-Франківськ,1997); третій гастроентерологічній конференції “Достижения современной гастроэнтерологии в лечении и реабилитации больных с заболеваниями желудочно-кишечного тракта” (Вінниця,1997); 2nd International Medical Congress of Students and Young Scientists (Тернопіль,1998); республіканській науково-практичній конференції “Досягнення та невирішені питання гастроентерології” (Харків,1998); International Medical Conference for Students and Young Doctors (Люблін, Польща,1998); Українській республіканській науково-практичній конференції “Актуальні питання клінічної медицини та екології” (Полтава,1998); VІІ Конгресі СФУЛТу (Ужгород,1998); ХIV з’їзді терапевтів України (Київ,1998).
Публікації.
За темою дисертації опубліковано 15 наукових праць (з них 6 статей). Отримано посвідчення на 2 раціоналізаторські пропозиції (№11/2348 від 25.06.1998р., ІФДМА, “Лікування хронічного гепатиту з використанням тіотриазоліну”; №12/2349 від 25.06.1998р., ІФДМА, “Застосування комплексної терапії з використанням тіотриазоліну та пентоксифіліну у хворих на хронічний гепатит”.
Структура дисертації.
Матеріали дисертації викладені українською мовою на 241 сторінці машинописного тексту. Робота складається із вступу, огляду літератури, чотирьох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Дисертація ілюстрована 12 мікрофотографіями, 22 малюнками та 33 таблицями. Бібліографічний покажчик містить 340 джерел, з них 228 кирилицею та 112 латиною.
Основний зміст роботи
Матеріал та методи дослідження.
Діагноз хронічного гепатиту виставляли шляхом комплексного клініко-лабораторного дослідження враховуючи скарги, відомості анамнезу, а також дані об’єктивного обстеження та результати додаткових методів дослідження.
В роботі наведені результати клініко-лабораторного обстеження 245 хворих на ХГ. 155 хворих страждали на ХГ в фазі інтеграції вірусу гепатиту В, з них у 73 (29,81%) пацієнтів встановлено хронічний вірусний гепатит з мінімальною активністю (ХВГм) і у 82 (33,46%) –з помірною активністю (ХВГп). У 90 (36,73%) хворих констатовано хронічний реактивний гепатит (ХРГ). Паралельно обстежено групу з 20 практично здорових осіб.
Всі хворі були розприділені в залежності від проведеної терапії наступним чином:
Діагноз ХГ виставляли за алгоритмом ВООЗ в три етапи: перший –цілеспрямований анамнез та виявлення клінічних печінкових знаків; другий –лабораторна діагностика та інструментальні методи обстеження: ультразвукове дослідження печінки, лапароскопія; третій –морфологічне дослідження печінки. Всім хворим при поступленні в стаціонар і після курсу терапії проводили детальне загальноклінічне та лабораторно-інструментальне обстеження, зокрема, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини на апараті “Elegra”, при потребі –фіброезофагогастроскопію або рентгеноскопію шлунка, а також загальні аналізи крові та сечі, копрограму.
Для оцінки цитолітичного синдрому використовували метод Т.С. Пасхиной (1969), визначаючи активність амінотрансфераз сироватки крові. Рівень в крові загального білірубіну та його фракцій визначали за методом Jendrassik (1937).
Визначення вільнорадикальних реакцій проводилося хемілюмінісцентним методом. При вивченні надслабкого світіння сироватки крові нами реєструвалися спонтанна хемілюмінісценція сироватки крові та хемілюмінісценція індукована іонами двовалентного заліза за методом Р.Р. Фурхутдинова, Ю.А. Владимирова (1974). Визначення рівня малонового диальдегіду (МДА) проводили за методикою Р.А.Тимирбулатова, Е.М. Селезнева (1981). Для вивчення стану антиоксидантної системи організму при ХГ визначали активність церулоплазміну (ЦП), насиченість трансферину залізом (ТФ) та вміст сульфгідрильних груп (SH-груп) за методом Г.О. Бабенко (1968).
Агрегатні властивості крові визначали за кількістю тромбоцитів в гемоциркуляції та їх функціональною активністю на аналізаторі “Laborscale Analyser Psl-I” (“Medicor”, Угорщина).
Аналіз стану кровоплину печінки проводили за змінами показників реогепатограм (РГГ), запис яких здійснювали на реографі Р4-02 з приставкою Н338-6Н використовуючи метод А.С. Логинова та Ю.Г. Пушкаря (1962).
З метою визначення ступеня пошкодження та фази патологічного процесу в печінці нами проведено морфологічне дослідження біоптатів печінки, які взяті під час лапароскопічного дослідження шляхом інцізійної біопсії тканини печінки. Біоптати печінки зафарбовували гематоксиліном і еозином; для виявлення сполучнотканинних елементів використовували методику зафарбування за Mallory (1937); з метою вивчення морфологічних змін при порушенні реологічних властивостей крові застосовували метод ОЧГ за Д.Д. Зербино и Л.Л. Лукасевич (1984).
Для встановлення відмінностей метричних показників гепатоцитів, при різних формах перебігу хронічного гепатиту нами проведений морфометричний аналіз препаратів печінки. Вимірювались наступні параметри: площа гепатоцита (S), площа ядра (S), периметр клітини (P) та її ядра (P), (S=S/S), (P=P/P), значення коефіцієнтів форми клітини (F=P/4pS) і ядра (F=P/4pS).
З метою встановлення змін функціонального стану геному під впливом лікування нами проведений аналіз інтерфазних ядер соматичних клітин буккального епітелію за методикою К.П. Ганиной (1980).
Для визначення етіології ХГ та ствердження наявності у обстежених хворих фази інтеграції вірусу виявлялли маркери вірусного гепатиту –HBsAg, Anti-HBе і Anti-HbcIgG, використовуючи імунологічні набори фірми “Ізотоп” (Україна).
Статистична обробка отриманих даних проведена на РС ІВМ 586 за допомогою Microsoft Exell-97 і програми “Statgraphics”.
Основні результати дослідження.
Оцінюючи отримані клінічні дані встановлено, що у переважної більшості хворих різниця клінічних проявів чітко корелює з формою перебігу ХГ. Для більшості хворих з ХВГ(п) характерний больовий синдром та прояви астеновегетативного синдрому. Ознаки шлункової та біліарної диспепсії переважають у хворих на ХРГ. Збільшення печінки притаманне для всіх хворих на ХВГ(п). Жовтушність шкіри та склер була виявлена у 96,5% хворих на ХВГ(п), у 62,2% - з ХВГ(м) та 30,8% хворих з ХРГ. Порушення пігментоутворюючої функції печінки констатовані у всіх хворих. Найвищу гіпербілірубінемію відмічено при ХВГ(п), дещо меншу при ХВГ(м) та ХРГ. Ступінь проявів цитолітичного синдрому теж залежав від активності процесу. Підвищення активності АлАТ було більш виражене, ніж АсАТ.
При ХГ виявлено значну активізацію процесів ПОЛ. При цьому, наростає інтенсивність спонтанного окислення ліпідів, збільшується вміст гідроперекисів та збільшується ступінь окислюваності ліпідів. Слід відзначити, що вираженість патологічних проявів змінювалася в залежності від важкості патологічного процесу, ступеня активності та тривалості захворювання. Найбільш значна інтенсифікація процесів ПОЛ мала місце у хворих на ХВГ(п). Показники системи АОЗ залежали від клінічного варіанту хвороби. Так, у хворих на ХВГ(п) відмічено найбільш суттєве зростання активності церулоплазміну (ЦП) та зниження насиченості трансферину (ТФ) залізом. У хворих з ХВГ(м) та ХРГ ці зміни є дещо менш вираженими.
Прогресування ХГ супроводжується порушенням реологічних властивостей крові, а саме тромбоцитарної ланки гемостазу. Так, при ХВГ(п) схильність тромбоцитів до агрегації значно підвищена у порівнянні як з нормою, так і з іншими формами гепатитів. Найглибші зрушення стосовно реологічних характеристик крові мають місце при ХВГ(п), дещо менші при ХВГ(м) і найменш виражені при ХРГ. Зміни показників реогепатографії з одного боку характеризуються зменшенням систолічного наповнення печінки, а з іншого –наростанням ознак венозного застою. Найбільш глибокі гемодинамічні зміни були при ХВГ(п).
Особливості патологічних змін при різних варіантах ХГ стверджені і результатами морфологічного дослідження біоптатів печінки. Так, при ХВГ(п) спостерігається виражена вакуольно-гідропічна дистрофія та ступінчаті некрози паренхіми, широкі сполучнотканинні поля та інфільтрація по ходу перипортальних трактів з глибоким проникненням в паренхіму печінки, тромбування синусоїдів фібрином різного ступеня зрілості, численні передтромби. При ХВГ(м) відмічено незначні вогнищеві некрози і дрібновогнищеві проліферати зірчастих ендотеліоцитів, лімфогістіоцитарні інфільтрати виражені переважно по ходу перипортальних трактів. На стінках крупних судин наявні фібринові нашарування із зрілого фібрину, а також поодинокі тромби з молодого фібрину. ХРГ характеризувався вогнищевістю дистрофічних і некротичних змін, слабо вираженою сполучнотканинною реакцією та тромбуванням переважно крупних судин.
Проведені морфометричні дослідження біоптатів печінки вказують на розвиток глибоких дистрофічних змін в гепатоцитах. У хворих на ХВГ(м) існує тенденція до зниження середніх значень показника площі ядра печінкових клітин, а зміни площі гепатоцитів та їх ядер мають пропорційний характер. При ХРГ вказані зміни є менш вираженими.
При застосуванні загальноприйнятої терапії незначно зменшилися клінічні прояви захворювання, а більшість показників пігментного обміну та активності цитолітичного синдрому утримували лише тенденцію до нормалізації. Мала місце деяка стабілізація процесів ПОЛ при виснаженні систем АОЗ. Дезадаптованою залишилась і система ЦП-ТФ із значно нижчими від норми показниками тіолового спектру крові. Фонова терапія не дозволила стабілізувати процеси агрегації тромбоцитів та покращити печінковий кровоплин. У хворих цієї групи не відмічено істотних змін активності функціонального стану геному (ФСГ).
Застосування тіотриазоліну супроводжувалось позитивною динамікою перебігу ХГ. Зокрема, зникнення больового синдрому відмічено у 73,9% хворих на ХВГ(п), 82,4% хворих на ХВГ(м) та 90% хворих –при ХРГ. Зникнення ознак астеновегетативного синдрому та зменшення розмірів печінки спостерігали практично у всіх хворих з ХВГ(м) та ХРГ, а також дещо в меншій мірі у хворих з ХВГ(п).
Терапія тіотриазоліном зумовила зниження вмісту загального білірубіну та його фракцій. При чому, динаміка цих змін чітко змінювалась пропорційно ступеню важкості хвороби. Застосування тіотриазоліну дає можливість швидше зменшити прояви цитолітичного синдрому. При ХРГ АлАТ активність нормалізувалася, а при ХВГ(м) та ХВГ(п) дещо зменшилась.
Тіотриазолін володіє вираженою антиоксидантною активністю та здатністю впливати на окремі ланки АОЗ. Зниження активності системи ЦП-ТФ відбувалось за рахунок динаміки обидвох показників. Істотно зріс вміст сульфгідрильних груп (SH-груп) у хворих з ХВГ(п), натомість у хворих з ХВГ(м) відмічається нормалізація вмісту білкових та залишкових SH-груп, а кількість основних SH-груп практично наблизилась до норми. Зниження активності ПОЛ при лікуванні тіотриазоліном відбувається із значно меншим виснаженням АОЗ у порівнянні з хворими, яким призначалась тільки фонова терапія.
При терапії тіотриазоліном у хворих з ХВГ(п) зменшується інтенсивність агрегації тромбоцитів при вірогідному зростанні кількості тромбоцитів. Аналогічною була динаміка цих показників у хворих на ХВГ(м) та ХРГ. Констатовано позитивний вплив препарату на стан печінкової гемодинаміки. Це стосується, в першу чергу, кровонаповнення печінки і тонусу артеріальних судин. Найбільш суттєвий ефект був наявний у хворих на ХРГ. При всіх формах ХГ тіотриазолін покращував венозний відтік.
За умов патологічного ураження клітин, внаслідок стимуляції процесів ПОЛ, у хроматині адаптивно блокується клітинний поділ за рахунок гальмування реплікації ДНК та стимулюються реакції її репарації, а також синтез антитоксичних білків (Губський Ю.І. і співавт., 1990). В наших дослідженнях показано, що застосування препаратів з антиоксидантним механізмом дії, зокрема тіотриазоліну, може бути необхідною передумовою реалізації їх антиоксидантного ефекту, як внаслідок запобігання від переокислення хроматин-зв’язаних ліпідів, так і внаслідок зв’язування ушкоджуючого агента на поверхні хроматину. Враховуючи те, що ліпіди ядерного хроматину беруть участь не лише в компактизації останнього, але і в регуляції його структурної активності, динаміка показників ФСГ в процесі лікування тіотриазоліном свідчить про молекулярно-генетичні механізми його дії. Встановлено, що дія тіотриазоліну на змінені гепатоцити хворих на ХГ полягає в активації ядерного хроматину, репарації ДНК та покращенні регуляції транскрипції, трансляції і метаболізму клітини.
Використання пентоксифіліну сприяло хорошій динаміці клініко-лабораторних проявів ХГ. Так, незалежно від форми захворювання спостерігали зменшення прояві больового, астеновегетативного та гепатомегалічного синдромів синдромів.
При використанні пентоксифіліну мали місце зміни, які засвідчують опосередковану дію препарату на стан пігментоутворюючої функції печінки, а саме зниження вмісту загального та непрямого білірубіну. Проведене лікування деякою мірою вплинуло і на активність трансаміназ. Однак, активність амінотрансфераз не повернулась до норми при жодній формі ХГ.
Дана терапія сприяла вірогідному зниженню інтенсивності вільнорадикального окислення ліпідів у порівнянні з контрольною групою, однак дані показники також залишалися дещо вищими проти групи хворим, яким призначали тіотриазолін. Позитивні зрушення стану ПОЛ відбуваються за рахунок зниження первинних продуктів ПОЛ. Зміни кількості металопротеїдів вказують на зростання антиоксидантних властивостей крові. Зниження активності системи ЦП-ТФ відбувається переважно за рахунок відновлення насиченості ТФ залізом. Застосована терапія покращує і антиоксидантні властивості тіолових сполук, збільшуючи вміст основних, залишкових та білкових SH-груп.
Застосування пентоксифіліну істотно покращило реологічні властивості крові шляхом зменшення здатності тромбоцитів до агрегації. Аналізуючи стан регіонарної гемодинаміки, нами відмічено позитивні зміни РГГ показників в процесі лікування пентоксифіліном, які характеризують стан об’ємного кровоплину в печінці, зокрема, артеріальної та венозної ланок її судинного русла. При ХВГ(м) і ХРГ окремі показники наближаються до нормальних величин. Інгібуючи агрегацію тромбоцитів, а також підвищуючи еластичність форменних елементів крові шляхом зміни вмісту Ca+2 в мембранах та їх поляризації, пентоксифілін посилює кровоплин і сприяє оптимальному забезпеченню клітини складовими компонентами хроматину. Це призводить до активної реплікації та репарації ДНК. Враховуючи істотне зростання нуклеолярного індекса, можна припустити, що пентоксифілін сприяє ендоцитозу вуглеводів, азотистих основ для синтезу нуклеотидів і реплікації ДНК, а також активації трансляції за рахунок формування полісом.
Значне підвищення ефективності лікування хворих на ХГ вдалося отримати, поєднавши тіотриазолін і пентоксифілін. Під впливом такого комплексного лікування покращилось самопочуття хворих, значно зменшились біль та відчуття важкості в правому підребір’ї, що дає підставу вважати запропонований терапевтичний комплекс значно ефективнішим, ніж лікування загальноприйнятими середниками. Після лікування практично стабілізувалась пігментоутворююча функція печінки, що досягалось зниженням вмісту загального, прямого і непрямого білірубіну при всіх формах ХГ. У хворих з ХРГ та ХВГ(м) ці показники досягали рівня здорових осіб. Слід зазначити, що комплексна терапія з включенням тіотриазоліну та пентоксифілну, значно знизила ферментативну активність амінотрансфераз в сироватці крові при всіх формах ХГ, нормалізуючи її у хворих з ХВГ(м) і ХРГ.
Використаний терапевтичний комплекс сприяв покращенню, а в багатьох випадках і нормалізації інтенсивності ПОЛ, та окислювально-відновних процесів. Антиоксидантна активність тіотриазоліну реалізується через його вплив на ферментні фактори антиоксидантного захисту організму та зниженням вмісту гідроперекисів. Одночасно, пентоксифілін стабілізує захисні механізми ПОЛ шляхом підвищення напруження кисню в тканинах, нормалізуючи тканинний метаболізм та стримуючи вільнорадикальні реакції.
Застосування вказаної терапії сприяло стабілізації процесів агрегації тромбоцитів, і як результат, суттєвому зменшенню проявів гіперагрегаційного синдрому. При цьому істотно покращується печінковий кровоплин.
Запропоноване лікування ХГ забезпечує найбільш виражені адаптивні зміни клітинних функцій, що безпосередньо впливають на ПОЛ хроматину і сприяють активному метаболізму на рівні синтезу поліпептидів. Губський Ю.І., Левицький Е.Л., (1994) висловили гіпотезу про регулюючий вплив антиоксидантів на корегування функціональної активності геному. Наші спостереження дозволили констатувати істотне збільшення активності ФСГ. Існує ймовірность хімічної взаємодії антиоксиданту з компонентами хроматину, стимуляції активності ендогенних ДНК та РНК-полімераз. Однак, без субстрату матричних реакцій, який забезпечує пентоксифілін, посилений біосинтез специфічних генних продуктів був би неможливий. Позитивний ефект вказаної терапії базується на безпосередній активації ядерного геному антиоксидантом та забезпечення гепатоцитів складовими компонентами хроматину.
Таким чином, запропонований нами терапевтичний комплекс з включенням тіотриазоліну і пентоксифіліну дозволив поєднати позитивні ефекти дії обидвох препаратів. Тіотриазолін нормалізував процеси ПОЛ і в повній мірі посилив антиоксидантний захист. Пентоксифілін покращував реологічні властивості крові, усуваючи при цьому ознаки циркуляторної гіпоксії. Поєднане застосування тіотриазоліну та пентоксифіліну дало можливість оптимізувати печінковий кровоплин, нормалізувати агрегаційні властивості тромбоцитів, стримати надмірну активацію пероксидації ліпідів, що в свою чергу, сприяє зменшенню ушкодження паренхіми печінки і, ймовірно, запобігає прогресуванню гіперагрегаційного синдрому в її судинному руслі. Важливою ланкою дії препаратів є можливість безпосередньої активації ядерного геному через покращення регуляції транскрипції, трансляції та метаболізму клітини в цілому, а також забезпечення гепатоцитів складовими компонентами хроматину.
Отримані дані дозволили запропонувати методику комплексного лікування хворих на ХГ з використанням тіотриазоліну та пентоксифіліну, яка володіє вираженим позитивним клінічним ефектом, стримує швидке прогресування захворювання та покращує реабілітацію хворих.
Висновки
Практичні РЕкомендації
Публікації
Анотація
Шевчук І.М. Клініко-патогенетичне обгрунтування ефективності антиоксидантів та дезагрегантів при хронічному гепатиті.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби.- Івано-Франківська державна медична академія, Івано-Франківськ, 1998.
Представлено до захисту 15 наукових праць, які містять дані про особливості терапевтичного лікування 245 хворих на хронічний гепатит. Вивчені зміни стану перекисного окислення ліпідів, антиоксидантного захисту, реологічних властивостей крові, печінкового кровоплину, функціональних властивостей геному та морфо-функціональних змін у хворих на хронічний гепатит в залежності від варіанту перебігу захворювання та в процесі лікування із застосуванням тіотриазоліну та пентоксифіліну.
Показано оптимальну корекцію патогенетичних ланок захворювання при поєднанні вказаних медикаментозних середників.
Ключові слова: печінка, хронічний гепатит, морфологія, перекисне окислення ліпідів, антиоксидантна система, реологія, кровоплин, геном, тіотриазолін, пентоксифілін.
Аннотация
Шевчук И.М. Клинико-патогенетическое обоснование эффективности антиоксидантов и дезагрегантов при хроническом гепатите.- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни.- Ивано-Франковская государственная медицинская академия, Ивано-Франковск, 1998.
Представлено к защите 15 научных работ, которые содержат данные об особенностях терапевтического лечения 245 больных хроническим гепатитом. Изучены изменения состояния перекисного окисления липидов, антиоксидантной защиты, реологических свойств крови, печеночного кровотока, функциональных свойств генома и морфо-функциональных изменений у больных хроническим гепатитом в зависимости от варианта протекания заболевания и в процессе лечения с использованием тиотриазолина и пентоксифиллина.
Показана оптимальная коррекция патогенетических звеньев заболевания при совместном употреблении медикаментозных средств.
Ключевые слова: печень, хронический гепатит, морфология, перекисное окисление липидов, антиоксидантная система, реология, кровоток, геном, тиотриазолин, пентоксифиллин.
Summary
Shevchuk I.M. Clinical-pathogenetical antioxidants and disaggregates efficiency basing at chronical hepatitis.- Manuscript.
Kandidat dissertation of medical sciences on the speciality 14.01.02 - internal diseases.- Ivano-Frankivsk State Medical Academy, Ivano-Frankivsk, 1998.
It has been represented for defence 15 science works which contain data about therapy treatment peculiarities in 245 patients with chronical hepatitis. It has been investigated the lipids peroxidal oxidation condition changes, the antioxidantal defence, the rheological blood quality, liver blood circulation, the functional genome characteristics and morpho-functional changes in patients with chronical hepatitis depending on disease course variants and in the process of treatment with tiotriazolini and penthoxyphillinum utilization.
It has been shown the disease pathogenetical lincs optimal correction at medicines combination.
Key words: liver, chronical hepatitis, morphology, lipids peroxidal oxidation, antioxidantal system, rheology, blood circulation, genome, tiotriazolini, pentoxyphillinum.