Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Практичне заняття 4. Супервізорство як елемент соціально-педагогічної роботи
Супервізорство (наставництво) є одним з атрибутів професіоналізму в зарубіжній соціально-педагогічній роботі. Це – рівень технології організації соціально-педагогічної роботи, що включає підготовку спеціаліста, його подальше професійне зростання, профілактику професійних ризиків.
Необхідність інституту супервізорства обумовлена об’єктивними та суб’єктивними чинниками.
Як відомо, соціально-педагогічна робота визнана одним із специфічних видів професійної діяльності з підвищеним рівнем психологічного навантаження. Соціальний педагог схильний до багатьох професійних ризиків, що приводять його до стресових ситуацій. Серед багатьох стресогенних чинників, у професійній соціально-педагогічній роботі є постійне підвищене емоційне навантаження, необхідність діяти в непередбачуваній ситуації, невпевненість у кінцевому позитивному результаті своїх дій, підвищена відповідальність не тільки за своїх, але і за дії інших, і нарешті, відчуття відчаю від неможливості вирішити нерозв’язну проблему свого підопічного, викликаного суперечливим подвійним положенням фахівця як „професіонала” і „службовця”, його „ідеалізмом” і реальною дійсністю.
До цих об’єктивних чинників слід додати ще і ряд суб’єктивних. Як відзначають багато фахівців, до соціально-педагогічної роботи тяжіють саме „ідеалісти”, у яких загострене почуття відповідальності за себе і за інших, співпереживання, нонконформізму. Поняття про себе таких людей представлено образом терплячої, сприйнятливої, добродійної людини. Для таких людей підвищений ризик піддатися стресу при роботі з людьми.
Цей стан може стати постійним, що призводить до зриву, відбиваючись і на емоційному рівні педагога, і на його поведінці, і, нарешті, негативно позначається на його фізичному здоров’ї.
Соціальний педагог, емоційно знаходячись у стані неспокою (передстресовий стан) починає відчувати розчарування в роботі, відчужується від неї, відчуває свою безпорадність, дивиться на свою роботу виключно з позицій песимізму. Робота для нього більше не є цікавою, вона його більше не задовольняє. Він її „терпить”, щоб лише „вижити” і не мати неприємностей на роботі.
У поведінці такої людини, як свідчать зарубіжні дослідники, наступають разючі зміни. Він насилу йде на роботу, швидко втомлюється, намагається всіма силами відхилитися від своїх звичних справ. Такий педагог стає цинічним, байдужим до проблем підопічного, всіма силами прагне емоційно віддалитися від клієнта. Його відношення до клієнтів стає жорстким, бюрократією, „механічним”, педантичним і формальним.
Така людина постійно відчуває фізичну втому, головні болі, безсоння, схильна до простудних захворювань і т. д.
Лікар тут мало чим може допомогти. У сім’ї починаються проблеми, а якщо близькі і прагнуть допомогти, то ця допомога, як правило, малоефективна, оскільки вона здійснюється на побутовому рівні. По-справжньому профілактична робота, пов’язана зі створенням оптимальних умов для ефективної роботи соціальних служб, вимагає не тільки підтримки соціального педагога, що потребує допомоги, але і системної передачі знань і умінь, постійного підвищення кваліфікації професійного соціального педагога.
Соціальний педагог це – професіонал, що прагне до незалежної роботи, і внутрішньо, як особистість, що відбулася, він чинить опір сторонній опіці. Але на відміну від лікаря, що теж надає людині послуги, пов’язані з наданням індивідуальної допомоги, соціальний педагог зв’язаний правилами і ідеологією тієї організації, де він працює, покликаний реалізовувати на практиці соціальну політику держави. А ця соціально-педагогічна політика ніколи не може бути досконалою, яким би розвиненим, або, як ми часто говоримо, „цивілізованим” суспільством воно не було. Соціальний педагог ніколи не може бути незалежним від соціуму, інакше втрачається сам сенс соціально-педагогічної роботи як соціального інституту. Саме в цьому полягає внутрішня глибока суперечність професії соціального педагога.
Як засвідчує соціальний досвід зарубіжних країн, для вирішення такого роду проблем потрібний особливого роду фахівець – „супервізор” (наставник). Інститут супервізорства в соціально-педагогічній роботі наочно довів свою необхідність як атрибуту професії для того, щоб найефективніше виконати поставлені суспільством перед соціальною роботою завдання. У зарубіжній практиці супервізорство стало незамінним елементом колективної або „командної” професії соціального педагога, інструментом професіоналізму й ефективності роботи.
Професійний супервізор-наставник, що має до цього схильності і що отримав би відповідну спеціальну підготовку у вузі, міг би надати незамінну професійну допомогу в роботі соціальних установ, якби з’явилася така посада у штатних розкладах територіальних управлінь або крупних територіальних центрах соціального захисту.
За кордоном основні посадові обов’язки такого педагога включають чітко окреслені функції.
Соціальний педагог-супервізор зобов’язаний:
По-перше, сприяти підвищенню кваліфікації соціального педагога, рівня його знань, навичок і умінь. В цьому випадку мова йде про освітню функцію. Це – навчати, вчити засвоювати нові знання, ділитися досвідом і знаннями, інформувати, роз’яснювати, направляти, допомагати педагогові знаходити правильне рішення, якщо він звертається за допомогою, радити, консультувати, пропонувати нові методики і технології і т. д.
Принципи і технології безперервного навчання дорослих в Україні загалом не нові, але їх необхідно доповнити специфічними елементами, пов’язаними з особливостями соціально-педагогічної роботи. Сама по собі повчальна функція наставника спрямована на те, щоб озброїти спеціаліста новими знаннями, підвищити його професійну майстерність. Ця функція нерозривно пов’язана з другою, „опорною”, або „підтримуючою” функцією.
Отже, по-друге, це підтримуюча функція. Це – особистісна підтримка соціального педагога, спроба зняти або пом’якшити напругу від практичної роботи з людьми, що мають масу особистих і соціальних проблем, залагоджування конфліктів, якщо вони виникають під час роботи з клієнтами або колегами по роботі і, звичайно ж, профілактика стресів і пошук додаткових джерел підтримки життєвого тонусу фахівця.
Супервізор настроює соціального педагога на позитивну хвилю, постійно прагне показати всі переваги допомагаючої роботи з людьми, що опинилися у важкій життєвій ситуації, розкриває ті додаткові джерела енергії і радощі у практичній роботі, якими не завжди користуються або про які навіть не здогадуються соціальні педагоги, і створюють собі і клієнтам непотрібні проблеми.
Ця функція наставника також може бути підкріплена в українських умовах відповідними методиками і прийомами, які неважко адаптувати для вітчизняної практики.
І, нарешті, третя, контрольна функція. Частково вона носить адміністративний характер, проте вона необхідна не тільки на початковому етапі становлення професії, але потреба в ній не відпадає і надалі, на подальших етапах розвитку професії, як необхідна умова для контролю і гарантії якості соціального обслуговування.
Як правило, коло адміністративних обов’язків супервізора обмежений наступними функціями:
На кінець хотілося б привести до системи всі основні аргументи на користь супервізорства, як необхідної умови ефективної професійної діяльності соціальних педагогів, що мають пряме відношення до проблеми становлення професії соціального педагога в Україні.
Професійна соціально-педагогічна робота, метою якої є досягнення блага конкретного індивіда, здійснюється через систему організацій соціального обслуговування. Діючи самостійно на користь підопічного, соціальний педагог не повинен забувати про інтереси держави, від імені якої він працює, приводячи в життя офіційну соціальну політику, тобто разом зі своєю індивідуальною волею, як особистість, він повинен одночасно діяти відповідно до колективної волі. Часом це буває важко зробити.
У цьому випадку фахівець-супервізор може допомогти поєднати інтереси клієнта, соціального педагога і держави, згладити або зняти суперечності, якщо ці інтереси конфліктують.
Особливості соціально-педагогічної роботи, пов’язані з необхідністю ухвалення професіоналом термінових або невідкладних рішень, які можуть мати невизначені наслідки або результати для долі іншої людини, з відповідальністю за його життя, викликають професіональну потребу в тому, щоб у виробничому процесі брала участь офіційна довірена особа, з ким можна розділити відповідальність за ухвалення рішення або вирішити конкретну проблему. Такою довіреною особою може бути тільки фахівець-супервізор.
Соціально-педагогічна робота має під собою суб’єктивний початок і ніхто краще, ніж супервізор не зможе залучити початкуючого фахівця до професії, розвинути цілеспрямованими діями професійну свідомість.
Ніхто краще, ніж супервізор-професіонал, не зможе стимулювати соціального педагога постійно удосконалювати свою майстерність, поповнювати арсенал своїх знань, навичок і умінь, ділитися своїми знахідками, проблемами, досвідом з колегами. Супервізор повинен відповідати за процес безперервного навчання, без якого неможливий розвиток довірених йому фахівців.
І, нарешті, ніхто краще, ніж супервізор, не зможе зрозуміти і оцінити особистісні проблеми і труднощі практикуючого соціального педагога, дати правильну пораду, запобігти або, у разі потреби, зняти стресову ситуацію. Тільки наставник-фахівець, професіонал може ефективно організувати і постійно вести профілактичну роботу з попередження стресових ситуацій у соціальних педагогів.
Не можна забувати ще такий специфічний аспект соціально-педагогічної роботи, як переважання жіночої статі серед практикуючих спеціалістів. Необхідність супервізорства пов’язана з гендерною особливістю професії та виходить далеко за межі професійної діяльності спеціаліста-жінки, оскільки жінка, на відміну від чоловіка, несе додаткове соціальне навантаження, пов’язане з її роллю в сім’ї.
У зарубіжній літературі проблемам супервізорства приділяється чинемало уваги. У системі соціальних наук розроблені теорії супервізорства, сформувалися наукові школи, діють відділення супервізії на факультетах соціально-педагогічної роботи та соціально-педагогічної педагогіки університетів. На жаль, в Україні ця сторона професійної соціально-педагогічної роботи практично не розроблена. Очевидно, що вітчизняна практика багато що втратить, якщо ми не звернемося до позитивного соціального досвіду інших країн.