Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Територія є матеріальною основою утворення, функціонування та розвитку будь-якої держави. Межі сучасної України визначаються Державним кордоном, встановленим відповідно до Закону України "Про Державний кордон України" від 4 листопада 1991 року.
Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, води, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначає ЇЇ просторові межі, на які поширюється державна влада. Державний кордон забезпечує єдність, суверенітет і територіальну цілісність України, її політичну та економічну незалежність на геополітичній карті світу.
Україна самостійно визначає механізм поділу її території на певні частини і співвідношення влади між ними. Українська держава здійснює верховенство на всій своїй території, яка в межах існуючих кордонів є недоторканною і не може бути змінена і використана без її згоди. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах Державного кордону є цілісною та недоторканною (ст. 2 Конституції України).
У науці конституційного права інститут, що пов'язаний з поняттям території та кордонів держави, поділу її на окремі територіальні одиниці з певним правовим режимом, називається територіальним устроєм України.
Територіальний устрій України - це передбачений і гарантований Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами системний, об'єктивний, внутрішньо-єдиний порядок територіального влаштування (організації) суспільства і держави, що розуміється як співвідношення держави в цілому з її складовими частинами, розподілу компетенції між державою та територіальними одиницями. Територіальний устрій України визначається виключно законами України (п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України).
Ознаки територіального устрою України:
І) передбачений і гарантований нормативно-правовими актами, тобто регулюється і охороняється ними (наприклад, розділ XI "Територіальний устрій України", розділ X "Автономна Республіка Крим" Конституції України"). Проте сьогодні немає закону України про
Севастополь, прийняття якого передбачено ч. З ст. 133 Конституції України: "Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України";
2) об'єктивний, оскільки територіальний устрій формується історично і не залежить від свідомості та волі людей;
3) внутрішньо-єдиний - історичний аспект територіального устрою зумовлює виокремлення територіальних одиниць. Єдність територіального устрою - важлива гарантія єдності держави.
Зовнішня ознака єдності опосередковує утворення держави, тобто її виокремлення або згуртування навколо відповідних центрів. Внутрішня ознака єдності вказує на неможливість довільної зміни територіального поділу держави;
4) встановлює співвідношення держави в цілому з її частинами, тобто визначає права та обов'язки держави і територіальних одиниць. Співвідношення у цьому випадку слід розуміти як визначення правового статусу держави та її територіальних одиниць. Правовий статус - це місце і роль самої держави та її територіальних одиниць у процесі здійснення публічного управління, визначені через їхні повноваження, тобто нормативно закріплені права і обов'язки.
Територіальний устрій не можна ототожнювати з державним устроєм.
Державний устрій - це влаштування держави, тобто розподіл компетенції між її загальнодержавними, центральними і місцевими органами влади. Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.
Територіальний устрій - це територіальне влаштування держави, іншими словами це те, на що поділена держава тобто на які територіальні частини.
Проте територіальний і державний устрій тісно пов'язані між собою, оскільки органи державної влади створюються за територіальним устроєм, а також за принципом функціонального поділу.
Україна - унітарна держава (ст. 2 Конституції України).
Унітарна держава (від лат. unus - один) - це проста єдина держава, складовими якої є адміністративно-територіальні одиниці, які не наділені державним суверенітетом. За формою унітарні держави поділяються на прості та складні. Україна є складною унітарною державою, оскільки має автономне утворення - Автономну Республіку Крим.
За формою державного устрою Україна є унітарною державою, тобто такою, в якій відсутні територіальні одиниці, які б мали політичний суверенітет або самостійність. Важливо, що територіальні одиниці в унітарній державі можуть користуватися соціальним, культурним, економічним, мовним, але не політичним суверенітетом.
Україні як унітарній державі властиві такі ознаки:
* єдина загальнодержавна система органів влади; "єдине законодавство;
* єдине громадянство;
* єдина система судових, правоохоронних, контрольно-наглядових та інших органів;
* можливість укладення міжнародних договорів, розвитку міжнародних відносин з іншими державами тільки на рівні спеціально уповноважених органів державної влади;
* єдина грошова система тощо.
Разом з тим, у складі України є АРК, яка наділена лише територіальною автономією.
Територіальна автономія - головний чинник виділення АРК зі складу України, що зумовлено відокремленістю АРК від материкової частини держави. Часто територіальна автономія надається островам, півостровам, зокрема, такий статус мають острів Сицилія в Італії, Фарерські півострови в Данії.
Отже, територіальний устрій України - це територіальна організація, система взаємовідносин між державою загалом (її центральною владою) та її територіальними складовими (їх населенням, органами місцевої публічної влади).
Територіальний устрій України згідно зі ст. 132 Конституції України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Зміст конституційних засад територіального устрою України:
* принцип єдності та цілісності, відповідно до якого вся система територіального устрою держави пов'язана єдиною системою законодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових органів і утворює цілісну державну єдність. Унітаризм України підтверджений Конституцією України (ст. 2);
* принцип централізації та децентралізації, за яким окремі територіальні одиниці перебувають у підпорядкуванні держави, а нижчий рівень системи є територіальною основою місцевого самоврядування (село, селище, райони в містах);
* принцип збалансованого розвитку регіонів, згідно з яким суспільство та держава забезпечують максимально рівні умови для розвитку всіх територіальних одиниць;
* принцип урахування історичних, економічних, екологічних, географічних та інших особливостей означає, що держава сприяє самобутності територіальних одиниць.
Основою територіального устрою України як унітарної держави є адміністративно-територіальний устрій держави.
Адміністративно-територіальний устрій України - це зумовлена історичними, географічними, економічними, демографічними, соціальними, етнічними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на окремі частини г-адміністративно-територіальні одиниці, які у своїй єдності становлять територію України. Адміністративно-територіальний устрій України визначається Конституцією України.
Систему адміністративно-територіального устрою України утворюють такі адміністративно-територіальні одиниці (ч. 1 ст. 133 Конституції України): АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять АРК та 24 області, а також міста Київ та Севастополь, які мають спеціальний статус.
Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Адміністративно-територіальні одиниці незалежної України за соціально-територіальними ознаками поділяються на:
* населені пункти (міста, села, селища);
* регіони (райони, області).
Населений пункт - частина комплексно заселеної території України, яка має власну назву та відносно сталий склад населення, утворилася внаслідок господарської, виробничої та іншої соціальної діяльності і зареєстрована в передбаченому законодавством порядку. Хутори та невеликі поселення, що мають тимчасовий характер, не є самостійною адміністративно-територіальною одиницею, а входять до складу тих адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони розташовані. Серед населених пунктів є міські та сільські.
Місто - це багатотисячний населений пункт, адміністративний, промисловий, торговельний та культурний центр. Категорія "місто", з огляду на кількісний склад його населення, визначалася по-різному, зокрема з 1924 року містом вважався населений пункт, в якому проживало не менше 10 тисяч осіб.
Проте від 28 червня 1965 року міста поділялися на:
* міста республіканського значення (з населенням не менше 500 тисяч осіб);
* обласного підпорядкування (понад 50 тисяч осіб);
* районного підпорядкування (щонайменше 10 тисяч осіб). Сучасна система адміністративно-територіального устрою
виокремлює міста:
- загальнодержавного значення (Киш, Севастополь);
- обласного значення (населення понад 30 тисяч осіб); -районного значення (понад 10 тисяч осіб).
Міста можуть поділятися на райони у містах, які мають статус адміністративно-територіальних одиниць, та інші складові частини (вулиці, квартали, житлові масиви тощо).
До сільських населених пунктів належать села - населені пункти, які мають відносно сталий склад населення, переважна частина якого зайнята в сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві.
Сьогодні в Україні виокремлюють такі населені пункти, як селища - розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, підприємствах з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві та соціально-культурній сфері. Такі населені пункти в радянській Україні називалися містечками, а з 1925 року - "селищами міського типу". Цікаво, що Конституція України 1996 року не оперує цим терміном, тому правовий статус селищ міського типу залишається і донині невизначеним.
Кордонами населених пунктів є межа їх земель, що відокремлює територію населених пунктів від земель іншого призначення: промислова зона (сміттєзвалища, зони очисних споруд), зони відпочинку (річки, озера, ліси, сквери), території об'єктів інфраструктури (дороги, комунікації).
Райони та області - це адміністративно-територіальні одиниці регіонального значення.
Район (від франц. rayon - радіус, район) - адміністративно-територіальна одиниця, яка є частиною області. Історично райони в Україні виникли в результаті адміністративно-територіальної реформи 1923 року. Правовим наслідком цієї реформи стала заміна чотириступеневої (центр - губернія - повіт - волость) системи адміністративно-територіального устрою триступеневою (центр - округ - район). У вересні 1930 року ВУЦВК і РНК УРСР прийняли постанову "Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління". Це означало, що райони безпосередньо підпорядковувалися центру: районні ради - ВУЦВК та його Президії, а районні виконавчі комітети - РНК УРСР. На той час в Україні було більше чотирьохсот районів, що, безперечно, ускладнювало ефективний взаємозв'язок центру із зазначеними адміністративно-територіальними одиницями, тобто районами.
На початку 1932 року ВУЦВК прийняв рішення про введення в Україні обласного поділу. Райони об'єднувалися в рамках областей переважно за економічними ознаками. У 1932 році в Україні створено п'ять областей - Київська, Дніпропетровська, Вінницька, Харківська, Одеська. У результаті адміністративно-територіальних реформ в Українській PCP утворювалися нові адміністративно-територіальні одиниці. Відтак, в Українській PCP на момент розпаду СРСР було 25 областей і дві адміністративні одиниці республіканського підпорядкування - міста Київ та Севастополь.
Сьогодні в Україні згідно з ч. 2 ст. 133 Конституції України утворені такі області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська,
Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська. Отже, територіальний устрій України є трирівневим:
- вищий рівень: АРК, області, міста Київ і Севастополь;
- середній рівень: райони АРК, райони обласного поділу, райони міст Києва і Севастополя, міста обласного підпорядкування;
- нижчий рівень: села, селища, райони в містах (за винятком міст Києва і Севастополя), міст районного підпорядкування.
Порядок територіальних змін в Україні визначається Конституцією і законами України.
Верховна Рада України згідно з п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України уповноважена приймати рішення щодо:
* встановлення і зміни меж міст та районів;
* віднесення населених пунктів до категорії міст;
* ліквідації та утворення районів;
* найменування та перейменування населених пунктів і районів. Щодо обласного поділу, то він є стабільним в Україні, оскільки його
зміна можлива лише через внесення відповідних змін до Конституції України.
Кабінет Міністрів України законодавчо уповноважений вносити до Верховної Ради України подання про:
* утворення, ліквідацію та найменування районів;
* створення Національної ради з найменування географічних об'єктів, надання населеним пунктам статусу гірських.
Верховна Рада АРК, обласні ради законодавчо уповноважені:
* порушувати перед Верховною Радою України питання щодо встановлення і зміни меж АРК і областей, перейменування районів, перенесення адміністративних центрів районів;
* вносити до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, ліквідації та перейменування новоутворених районів;
o вести облік населених пунктів, встановлювати межі сіл, селищ, міст. Систему адміністративно-територіального устрою України становлять:
а) АРК;
б) 24 області;
в) 490 районів;
г) 118 районів у містах;
г) 457 міст (2 міста загальнодержавного значення, 176 - обласного значення, 279 - районного значення);
д) 885 селищ;
е) 28 573 села.
Порядок найменування та перейменування населених пунктів, інших адміністративно-територіальних одиниць має здійснюватися у встановленому законодавством України порядку:
* рішення Верховної Ради України про найменування та перейменування сіл, селищ, міст, районів у містах приймається лише з урахуванням думки членів територіальної громади, які проживають на території таких населених пунктів;
* назви міст, районів мають бути похідними від найменування тих населених пунктів, які є їх адміністративними центрами (м. Радивилів - Радивилівський район), або історичного, географічного найменування тієї частини території, на якій розташовані відповідні адміністративно-територіальні одиниці (обласний центр м. Луцьк, проте Волинська область тощо);
* присвоєння найменувань населеним пунктам з метою увічнення пам'яті особливо видатних національних героїв, діячів науки і культури може проводитися лише посмертно з урахуванням думки членів територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
* реалізація повноважень представницьких органів місцевого самоврядування у сфері найменування та перейменування хуторів, вулиць, проспектів, площ, парків, а також присвоєння їм імен видатних національних героїв, діячів науки і культури здійснюється з урахуванням думки відповідної територіальної громади.
Отже, сьогодні в Україні існує триступенева система адміністративно-територіального устрою, яка потребує свого вдосконалення, проте І дотепер не виконане положення п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України, що передбачає прийняття Закону України "Про адміністративно-територіальний устрій України".
Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України (статті 135-138), вирішує питання, віднесеш до її відання.
До відання АРК належать (ст. 138 Конституції України):
1) призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК;
2) організація та проведення місцевих референдумів;
3) управління майном, що належить АРК;
4) розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
5) розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;
6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;
7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в АРК; охорона і використання пам'яток історії;
9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;
10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.
АРК є територіальним автономним утворенням у складі України. Територіальна автономія надається державою виключно на підставі Конституції та законів України.
Територіальна автономія - це форма децентралізації державної влади в унітарній державі на рівні адміністративно-територіальної одиниці, що характеризується географічними, економічними, історичними, етнічними, національно-культурними та іншими особливостями. Відтак, АРК є не лише територіальною автономією у складі України, а й автономною адміністративно-територіальною одиницею.
Верховна Рада АРК 21 жовтня 1998 року прийняла Конституцію АРК, а 23 грудня 1998 року її затвердила Верховна Рада України не менш як половиною від її конституційного складу. На території АРК без обмежень діють Конституція і закони України, Конституція АРК, ратифіковані міжнародні договори та інші нормативно-правові акти.
Відомо, що до 1994 року АРК обирала свого президента , Верховна Рада АРК уповноважена була приймати закони. Це пов'язано з тим, що початково в проектах нових конституцій планувався федеративний державний устрій незалежної України. Проте Конституційний договір від 8 червня 1995 року постановив унітарність України.
АРК має власну територію, визначену 20 січня 1991 року на Всекримському референдумі про відновлення Автономної Республіки Крим (до того часу це була область). 12 лютого 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки", яка вже 24 квітня 1992 року була перейменована на Автономну Республіку Крим.
Сьогодні на території АРК, яка становить 27 тис. км , проживають понад 2 млн 500 тис. осіб, серед яких майже 30 відсотків українців. Сімферополь - столиця АРК.
Адміністративно-територіальну систему АРК становлять: 14 районів, 15 міст, 54 селища міського типу, 224 села.
Представницьким органом АРК згідно зі ст. 136 Конституції України є Верховна Рада АРК, яка у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в АРК. Проте Верховна Рада АРК не уповноважена приймати закони.
Верховна Рада АРК - це республіканський, представницький, виборний, постійно діючий, колегіальний орган, що здійснює представницькі, установчі, нормотворчі та контрольні повноваження. Верховна Рада АРК визнається республіканським, а не загальнодержавним органом, оскільки її компетенція поширюється на територію АРК.
Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року, який визначив принципи і механізми організації та діяльності Верховної Ради АРК.
Конституційний склад Верховної Ради АРК становить 100 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Голова Верховної Ради АРК, його перший заступник і заступник, голови постійних комісій Верховної Ради АРК здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада АРК є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її загального складу.