Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Південноукраїнській державний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського (м. Одеса)
ІВАНОВ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
УДК 159.922.73. – (055.5/.7)
ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМИ ДИТЯЧО-
БАТЬКІВСЬКИХ СТОСУНКІВ У ПАРАДИГМІ
ГЛИБИННОЇ ПСИХОЛОГІЇ
19. 00.07 – педагогічна та вікова психологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Одеса - 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського, Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор Каліна Надія Федорівна, Таврійській національний університет імені В. І. Вернадського, завідувач кафедри глибинної психології та психотерапії.
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Татенко Віталій Олександрович, головний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України (м. Київ);
кандидат психологічних наук, доцент Сергєєва Алла Володимирівна,
Південноукраїнській державний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського, кафедра психології (м. Одеса).
Провідна установа: Прикарпатський державний університет імені Василя Стефаника, кафедра вікової та педагогічної психології, м. Івано-Франківськ.
Захист відбудеться 05.03.2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.03 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського за адресою:
65008, м. Одеса, Старопортофранківська, 26.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського за адресою:
65008, м. Одеса, Старопортофранківська, 26.
Автореферат розісланий 04.02.2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Цибух Л. М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Класична для психологічної науки в цілому, проблема дитячо-батьківських стосунків - вивчення їхньої структури і змісту, а також впливу на розвиток особистості дитини - здобуває нову актуальність у специфічних умовах сучасного життя.
Становлення і розвиток індивідуальності, залишаючись головним дослідницьким пріоритетом вітчизняної вікової психології, розробляється нині в різних наукових парадигмах і типах раціональності. Прикладом цього можуть бути широко доступні в даний час дослідження К. Абрахама, Д. Боулбі, Л. Бінсвангера, Д.В. Віннікотта, Э. Джонса, М. Кляйн, С. Колберга, Д. Кемпбелла, О. Кернберга, Ж. Лакана, Э. Нойманна, О. Ранка, В. Райха, Г.С. Саллівана, Р. Самюелза, Е. Самюелза, Р. Спиця, Е. Еріксона, Ш. Ференці, Г. Фрейд і багатьох інших авторів, не кажучи вже про роботи класиків глибинної психології З. Фрейда, К.Г. Юнга, А. Адлера. Теоретичні й експериментальні дослідження зазначених авторів в аспектах, пов'язаних з роллю несвідомого в структурі і функцююванні психіки, можуть доповнити фундаментальну традицію вітчизняної психології дитинства, сформовану Л.С. Виготським, П.Я. Гальперіним, Л.А. Венгером, О.В. Запорожцем, О.В. Киричуком, Г.С. Костюком, М.І. Лісіною, А.А. Люблінською, С.Д. Максименком, В.С. Мухіною, Л.І. Обуховою, О.В. Скрипченком, В.О.Татенком, Д.Б. Ельконіним та ін.
Таким чином, сучасний стан вікової психології показує, що якісні перетворення теоретико-методологічних орієнтирів досліджень в галузі наук про людину в цілому мають потенціал значного розширення і поглиблення теорії і практики однієї з її складових – дитячої психології, орієнтованої в даний час на комплексне вивчення всіх (у тому числі і несвідомих) аспектів психічного розвитку дитини. Однак пряма екстраполяція концептуальних положень глибинної психології без критичного осмислення її методологічної бази і методичного інструментарію, а також адаптації до сучасних умов не може бути ефективним підходом у плані практичного застосування і коректним у плані теоретичного доповнення.
Саме цим визначений вибір даної теми дослідження.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з науковими розробками кафедри глибинної психології і психотерапії Таврійського національного університету в рамках наукової теми "Свідомі і несвідомі детермінанти самоконституювання суб'єкта" (номер держреєстрації 23452U564). Автором досліджувався вплив батьківського несвідомого на розвиток і функціонування системи дитячо-батьківських стосунків.
Мета дослідження - на основі вітчизняних і зарубіжних (глибинно-психологічних) теорій розвитку психіки виявити й описати сутність і специфіку проблем у системі дитячо-батьківських стосунків, опосередкованих конфліктом свідомих і несвідомих інтенцій батьківської психіки. А також сформувати і застосувати в практиці психологічної роботи з батьками модель психотерапевтичного впливу на проблеми стосунків дітей і батьків.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз і синтез вітчизняних і зарубіжних (глибинно-психологічних) теорій розвитку психіки.
2. Сформувати цілісне (тобто таке, яке враховує основні положення діяльністного підходу вітчизняної вікової психології та глибинно-психологічних теорій розвитку психіки) уявлення про системний характер стосунків дітей і батьків та про можливі причини і форми прояву проблем дитячо-батьківських стосунків.
3. Розробити структуру глибинно-орієнтованої діагностики причин і форм прояву проблем дитячо-батьківських стосунків.
4. Провести емпіричне дослідження несвідомої основи і змісту процесу дитячо-батьківської взаємодії.
5. На підставі результатів дослідження запропонувати глибинно орієнтовану стратегію психотерапії в галузі родинних і дитячо-батьківських проблем.
Об'єкт дослідження - система дитячо-батьківських стосунків.
Предмет дослідження - проблеми в системі дитячо-батьківських стосунків, засновані на конфлікті свідомих і несвідомих інтенцій батьківської психіки, та їхній вплив на процес розвитку психіки дитини.
Теоретичний аналіз проблеми і ціль дисертаційного дослідження дозволили сформулювати такі гіпотези:
1. Процес взаємодії дітей і батьків у системі дитячо-батьківських стосунків зазнає впливу свідомих і несвідомих інтенцій батьківської психіки, протиріччя між якими породжує конфлікт, що позначається на відношенні до дитини.
2. У системі дитячо-батьківських стосунків конфлікт, що переживається одним з батьків (боротьба суперечливих тенденцій суб'єкта), може визначати характер сприйняття батьком дитини і відношення до неї таким чином, що взаємодія з дитиною виступає як засіб вирішення актуального конфлікту батьківської психіки.
3. Актуальні конфлікти батьківської психіки, що впливають на розвиток і функціонування системи дитячо-батьківських стосунків, можуть розрізнятися за ознакою характеру несвідомих потреб, не реалізованих у житті одного з батьків.
4. Проблеми дитячо-батьківських стосунків, що виникають на основі актуального конфлікту батьківської психіки, можуть розглядатися як джерело специфічних фонових умов, що визначають характер розвитку дитячої психіки.
Методи дослідження. З метою вирішення поставлених у роботі задач була розроблена спеціальна схема психодіагностичного обстеження. Вона складається з трьох взаємозалежних аспектів глибинно орієнтованої діагностики: а) аналіз дискурсу; б) аналіз імагінативної діяльності; в) аналіз ігрової діяльності.
За головні критерії підбора конкретних використовуваних методик виступили: а) відповідність категоріального апарата планованого до використання методу глибиннопсихологічним концепціям розвитку особистості; б) компактність і простота процедури його проведення.
З урахуванням цього у дослідженні використовувалися: структурована бесіда, аналіз дискурса, тематичний апперцептивний тест (ТАТ), тест дитячої апперцепції (САТ). Обробка отриманих даних і графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою комп'ютерного пакета статистичних програм STATІSTІKA.
Теоретико-методологічною основою роботи є положення діяльністного підходу, які складають методологічну базу вітчизняної вікової психології. А саме: про провідну роль діяльності в процесі розвитку психіки дитини за Л. С. Виготським, О.М. Леонтьєвим, Д. Б. Ельконіним, Г.С. Костюком, а також гіпотеза Л. С. Виготського про системну та сенсову організацію свідомості і розвиток цієї ідеї О.М Леонтьєвим. Важливий внесок склали також роботи Г.С. Костюка, С.Д. Максименка та В.О. Татенка про роль соціального фактора в розвитку психіки дитини та суб'єктна парадигма розгляду вказаного процесу.
Ці положення зіставлялися і порівнювалися з основними уявленнями про розвиток і функціюювання психіки в школах глибинної психології. А саме: з уявленнями про структуру і динаміку несвідомих психічних процесів у класичному психоаналізі З. Фрейда; з уявленнями про розвиток Его і його функцій (школа Г. Фрейд); із уявленнями про роль об'єктних відносин у розвитку психіки дитини (школа М. Кляйн); з теорією архетипу в аналітичній психології К. Г. Юнга і його послідовників.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
- проблеми, що виникають в системі дитячо-батьківських стосунків, по-новому розглядаються як опосередковані специфічним характером конфліктів батьківської психіки. Причини зазначених конфліктів класифікуються в залежності від характеру нереалізованих і витиснутих у несвідоме потреб одного з батьків і їхніх свідомих установок стосовно дитини;
- уточнене уявлення про системний характер процесу дитячо-батьківських стосунків як заснованих в однаковій мірі на свідомих і несвідомих інтенціях батьківської психіки;
- одержало подальший розвиток уявлення про характер і зміст міжпоколінних сімейних трансмісій як про фактор, що визначає якість процесу розвитку дитячої психіки.
Теоретичне значення одержаних результатів визначається тим, що на основі аналізу концептуальних теоретичних положень глибинної психології і вітчизняної вікової психології сформоване уявлення про роль свідомих і несвідомих інтенцій дитячої і батьківської психіки, які визначають характер взаємного зв'язку психіки дитини, що розвивається, і психіки батьків, яка впливає на цей процес. Останнє дозволило уточнити специфіку багатьох пережитих дітьми і батьками проблем взаємних стосунків і на цій підставі виробити стратегію аналізу і терапії зазначеної проблематики.
Практичне значення роботи полягає в тому, що, на підставі отриманих результатів, розроблені науково-методичні рекомендації для практичних психологів, соціальних педагогів, орієнтовані на профілактику проблем дитячо-батьківських стосунків.
Результати дослідження впроваджені у формі лекції та групових занять у системі професійної підготовки психологів в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (№82 – 06.13/ 2085 від 26.10.2004), Кримському державному медичному університеті ім. С.І. Георгієвського (№02/1 – 150 від 01.09.04). Використовуються в роботі фахівців Республіканського будинку дитини „Ялиночка” (№98 від 30.12.03).
Особистий внесок автора полягає в тому що: розроблено і представлено спеціальну діагностичну процедуру, результати якої дозволяють виявити й описати на початковому етапі консультативної роботи з батьками характер і можливі причини проблем дитячо-батьківських стосунків; на підставі теоретико-методологічного аналізу проблеми і її емпіричного дослідження розроблена й описана модель психотерапевтичного впливу на проблеми стосунків дітей і батьків.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалася конгруентним рівнем теоретичного аналізу проблеми, відповідністю обраних методик меті і завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, сполученням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних, використанням адекватних методів математичної статистики.
Апробація роботи. Основні результати дослідження доповідалися та обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях (Харків, 1999; Алушта, 2001; Київ, 2002; Алушта, 2002), на ІІ з'їзді Товариства психологів України (Київ, 1996), П’ятих Костюківських читаннях (Київ, 1998), а також на наукових конференціях професорів та викладачів Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (Сімферополь, 1999 – 2004). Робота обговорювалася на методологічних семінарах і засіданнях кафедри глибинної психології та психотерапії ТНУ.
Публікації: основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 7 публікаціях, 4 з них у фахових наукових виданнях України.
Структура та обсяг дисертації: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить 185 назв, у тому числі 23 – англійською мовою, 12 малюнків, 7 таблиць. Загальний обсяг роботи – 185 сторінок, основний зміст – 167 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; подано дані про апробацію основних положень дослідження, його результатів і публікацій за темою дисертації.
Перший розділ "Вплив несвідомого на дитячо-батьківську взаємодію" містить чотири підрозділи, в яких розглядаються та аналізуються основні теоретичні конструкти сучасної глибинної психології, які так чи інакше пояснюють сутність і специфіку стосунків дітей і батьків.
Питання щодо джерел, умов психічного розвитку дитини, а також закономірностей, якими цей процес детермінується, завжди були центральними для більшості вітчизняних і західних напрямів вікової психології. При цьому, вітчизняна парадигма головну увагу приділяє ролі провідної діяльності в психічному розвитку дитини. Саме в процесі спільної (разом з батьками) реалізації такої форми активно-перетворюючого відношення до світу відбувається становлення і розвиток вищих психічних функцій у дитини. Смислова структура свідомості, що формується в спілкуванні з батьками, значною мірою опосередкує розвиток відношення дитини до себе, навколишнього світу і свого місця в системі соціальних відносин, тобто закладає фундамент суб'єктивної картини світу, що формується. Напевно, що батьки - як носії сенсу та його джерела для дитини - вибудовуючи відносини з нею, відіграють чільну роль у психічному розвитку індивіда.
Ці ідеї схожі з поглядами дитячих психоаналітиків щодо ролі батьків у розвитку психіки дитини, зокрема, з тим, як Р. Спітц описував розвиток психіки дитини (визначаючи його як процес руху від стану нестабільності до стабільності) в результаті взаємодії з матір'ю. І його дослідженнями ролі феномена материнської депривації. Близькими за суттю є висновки Г. Кохута про задоволення батьками базових потреб дитини в процесі дитячо-батьківських стосунків, Г. Фрейд про розвиток об'єктивної тривоги в дитячому віці, Д. В. Віннікота про роль "холдингу" (емоційної підтримки) у взаєминах дітей і батьків.
Аналогічних ідей дотримувався Д.Б. Ельконін, результати експериментальних досліджень якого показали, що первинним для наступних етапів психічного розвитку дитини, є взаємодія її зі світом людей. Світ людей (джерел носіїв сенсів для дитини) відіграє важливу роль у всіх етапах психічного розвитку, тому що він є своєрідним провідником дитини у світ фізичної і соціальної реальності. Це можна зіставити з положеннями Д.В. Віннікота про розвиток у дитини образів "досить доброї" та "досить поганої” матері як базових особистісних компонентів, що визначають в подальшому відношення дитини до навколишнього світу.
Отже, можна прийти до висновку, що вітчизняна парадигма вікової психології розглядає процес дитячо-батьківських стосунків як фактор, що визначає якість і зміст процесу розвитку психіки дитини. При цьому традиційно (починаючи з досліджень Л.С. Виготського) за форму реалізації зазначеного фактора розглядається спільна діяльність дитини і батьків, заснована на свідомих компонентах мотиваційно-потребової сфери дитячої і батьківської психіки. Такий підхід, адекватно пояснюючи багато аспектів у змісті стосунків дітей і батьків, все ж таки залишає без уваги координуючу роль несвідомої галузі дитячої і батьківської психіки в становленні і розвитку зазначених стосунків і може бути доповнений з позиції, що враховує роль несвідомого в розвитку психіки дитини.
Глибинна психологія у більшості напрямків, які складають цю парадигму, схильна розглядати процес розвитку психіки дитини й відносини з батьками, які опосредковують його, як засновані на динаміці несвідомих компонентів дитячої психіки. Батьки в цьому процесі розглядаються головним чином як об'єкт реалізації несвідомих потреб дитини. При цьому мало уваги приділяється тому, як нереалізовані і тому витиснуті в несвідоме мотиви і потреби батьків впливають на зміст відносин батьків до дитини і координують процес розвитку дитячої психіки. Тому зазначений підхід має бути доповнений з позиції, що враховує факт діяльністного й водночас несвідомо мотивованого батьківського відношення до дитини. Синтез зазначених підходів забезпечує можливість розгляду відносин дітей і батьків з погляду їхнього системного характеру.
Сказане підкреслює доцільність такої дослідницької позиції, яка б в однаковій мірі враховувала роль несвідомих психічних процесів і батьків, і дітей у розвитку психіки дитини, а також в організації системи дитячо-батьківських стосунків. Остання може і повинна розглядатися як соціалізуючий, тобто інтегруючий дитину в простір соціальних зв'язків і відносин, фактор. Позиція, що в однаковій мірі враховує зазначені аспекти, на наш погляд, дозволяє зрозуміти суть, зміст і форму межпоколінних родинних трансмісій як внутрішнього змістовного зв'язку в системі дитячо-батьківських стосунків.
При такому підході систему дитячо-батьківської взаємодії можна представити у вигляді трьохрівневої системи векторних стосунків утворюючих її підструктур. У межах цієї системи складаються дуальні об'єктні зв'язки дитини і батьків.
Змалюємо це графічно:
М О
♀ ♂
Рис. 1. Система дитячо-батьківських стосунків
Перший рівень стосунків представлений вектором a. Він репрезентує взаємини батьків. Цей аспект складає важливу частину аналізу розвитку системи дитячо-батьківських стосунків, тому що специфіка подружньої взаємодії може і має розглядатися як основна ланка процесу інтеграції дитини в систему сімейних відносин.
Другу, не менш важливу частину предметного поля дослідження складає наступний рівень стосунків у системі дитячо-батьківської взаємодії. Цей рівень представлений парами векторів , та , . Вказані векторні пари демонструють взаємини кожного з батьків з дитиною, що залучена у систему родинної взаємодії. Зазначений аспект взаємозалежний з попереднім, тому що специфіка взаємодії на батьківському рівні найчастіше визначає форму, спосіб і якість відношення кожного з батьків до дитини. Несвідомо відносини з дитиною можуть розглядатися одним з батьків як замінник неадекватного або відсутнього аспекту подружніх взаємин, або як спосіб реалізації власних фрустрованих бажань і потреб.
Заключний аспект представлений на схемі вектором . Цей вектор демонструє стосунки дітей у родині. У дослідженнях етіології і форм едипового комплексу і комплексу кастрації З. Фрейд розглядає зазначені стосунки як фактор, що підсилює переживання дитини, пов'язані з його фантазматичними і реальними почуттями щодо батьків.
В основі становлення і розвитку представленої в такий спосіб системи дитячо-батьківських стосунків лежить символічна референція, яка заміняє несвідому недиференційовану тотожність психіки дитини і батьків структурою й упорядкованістю об'єктних відносин. При цьому процес символоутворення і заснований на ньому акт символічної комунікації в системі дитячо-батьківських стосунків, інтегруючи тезу (свідомість) і антитезу (несвідоме) психічного життя, забезпечує можливість реалізації в процесі дитячо-батьківської взаємодії свідомих і несвідомих аспектів дитячої і батьківської психіки. У процесі реалізації зазначених аспектів здійснюється батьківський вплив на дитину, який визначає якість її психічного розвитку. Це відбувається так:
- конфлікт, що переживається одним з батьків, формує несвідому домінанту відповідних йому значень і сенсів;
- психіка дитини, будучи на рівні несвідомого пов'язаною із психікою батьків, сприймає зазначені домінанти (у процесі здійснення різних аспектів спільної діяльності дітей і батьків), її засобами в дитини формується власна система значень і сенсів, багато в чому аналогічна батьківській. Це в остаточному підсумку приводить до формування проблем у системі дитячо-батьківських стосунків і індивідуальних проблем, які переживаються дитиною.
Таким чином, в основу практичного дослідження проблеми дитячо-батьківських стосунків покладені такі положення:
- процес дитячо-батьківських стосунків доцільно розглядати як такий, що має системний характер. При цьому систему дитячо-батьківських стосунків можна уявити у вигляді трьохрівневої системи дуальних векторних зв'язків утворюючих її підструктур;
- зазначені зв'язки у розглянутій системі такі, що будь-які зміни, опосередковані динамікою несвідомих психічних процесів суб'єктів стосунків, на одному із системних рівнів відбиваються і на інших рівнях і в цілому впливають на функціюювання родинної системи. Цим пояснюється той факт, що велика кількість психічних процесів у душевній сфері батьків в прямій чи інвертованій формі знаходить своє відображення в психіці дитини;
- формування і розвиток зв'язків в системі дитячо-батьківських стосунків починається з розриву первинної тотожності дитини з батьками і встановлення з ними символічної референції. Таким чином, символізація (символоутворення плюс акт символічної комунікації) у дитячо-батьківських стосунках є одним з найважливіших процесів, що визначають зміст стосунків дітей і батьків;
- процес символоутворення і символічна референція в системі дитячо-батьківської взаємодії здійснюється на рівні концепту, а не простого номінативу. Внаслідок цього структура язика, у яку дитина включається на визначеному етапі свого психічного розвитку, є первинною для системи дитячо-батьківської взаємодії, і саме на ній вибудовується структура досліджуваних стосунків;
- важливим результатом розвитку системи дитячо-батьківської взаємодії є формування імагінативного простору дитячо-батьківських стосунків (сфери дуальних об'єктних зв'язків дітей і батьків). Саме в цій галузі первинна недиференційована тотожність дитини і батьків змінюється ідентифікацією з образом (дзеркальним, нарцисичним, едиповим). Ця ідентифікація залучає особистість дитини, що формується, в цілу гаму різноманітних проективних процесів, серед яких провідну роль відіграють асоціація/дисоціація, розщеплення, втілення, уособлення і т.д.;
- у системі дитячо-батьківських стосунків відбувається семіотична трансформація і передача від батьків до дітей досвіду взаємодії з реальним універсумом. У результаті зазначених трансформацій батьківський досвід взаємодії з реальністю об'єктивується в системі значень і сенсів дитини, що опосередкує взаємодію майбутньої особистості з її оточенням;
- передача сенсів від батьків до дітей визначається як міжпоколінні родинні трансмісії в системі дитячо-батьківської взаємодії. Суть зазначеного процесу така. Якщо акт виробництва сенсу (на батьківському рівні) припускає включення у систему значень і їхніх домінант дитини як об'єкта фрустрованих бажань і потреб, то формування аналогічної структури у дитини буде визначено інтенціями, заданими батьківським несвідомим. У силу цього різноманітні за формами і проявами проблеми і конфлікти батьків стають проблемою, яку переживає дитина. Індивідуальність дитини, що формується в таких умовах, часто має батьківські риси і батьківські вади;
- несвідомі інтенції відношення до дитини, зумовлені проблемою, що переживають батьки, в сукупності формують фонові умови розвитку індивідуальності дитини. В свою чергу, дитина у стосунках з батьками формує власну систему значень і сенсів за зразком та подобою батьківської, тобто концептуалізує батьківський досвід взаємодії з реальністю.
Другий розділ "Емпіричне психологічне вивчення несвідомої основи дитячо-батьківської взаємодії" містить чотири підрозділи, в яких описується структура й особливості організації емпіричного дослідження проблеми стосунків дітей і батьків, а також наводяться результати практичного вивчення несвідомої складової стосунків у родині.
Протягом трьох років у дослідженнях, що проводилися в Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернадського в межах даної теми, взяло участь 60 родин (усього 170 випробуваних). З них:
- 60 осіб - один з батьків (мати чи батько). Ці батьки безпосередньо звернулися до психолога за консультацією з приводу проблем стосунків з дитиною;
- 60 осіб - їхні діти (віком від 5 до 11 років). З приводу проблем стосунків з цими дітьми було звернення до психолога зазначеної вище групи батьків;
- 50 осіб – чоловіки або дружини батьків, що звернулися за консультацією. Вони не пред'являли проблем у стосунків з дитиною, але погодилися взяти участь у дослідженні.
Емпіричне глибинопсихологічне дослідження в групі батьків продемонструвало, що пред'явлення й опис батьками актуальної проблеми стосунків з дитиною в переважній більшості випадків є констатацією реальності (дитячо-батьківських стосунків) без визнання факту своєї визначальної участі в ній. При цьому з батьківської свідомості витісняється не сам факт наявності проблеми у відносинах з дитиною, а те, що власні батьківські переживання і, у зв'язку з цим, специфічне відношення до дитини породжує зазначені проблеми.
Усвідомлення батьками своєї ролі в генезі проблем дитини піддається активної дії витискання, опору та інших захисних механізмів. Про це свідчить специфічний характер дискурсу на етапі опису проблем взаємодії з дитиною. Явна форма запиту, що подається як прохання виправити стосунки з дитиною, що раптово змінилися в гіршу сторону, являє собою, по суті, спробу компенсації батьками негативних переживань, зв'язаних з актуальним протиріччям на рівні їх власної суб'єктності. Причиною цього є внутрішній конфлікт, пов'язаний з боротьбою суперечливих тенденцій усередині батьківського Его. Останні детермінують специфічне відношення батьків до дитини. Наслідком пережитого конфлікту є нездатність батьків виробити адекватні (тобто такі, що враховують в однаковій мірі власні потреби і потреби дитини) адаптивні (засновані на конгруентних зв'язках внутрішнього світу бажань і потреб і універсума реальності) стратегії взаємодії з дитиною. Врешті-решт це і призводить до усвідомлення того, що в дитячо-батьківських стосунках існують проблеми. Сказане резюмуємо так:
- у всіх випадках звернення батьків за консультацією з приводу проблем дитячо-батьківських відносин батьківські висловлення про ці проблеми характеризуються мінімальним ступенем рефлексивності стосовно їхнього дійсного (реального) статусу і, головним чином, мінімальним визнанням факту батьківського впливу на характер стосунків з дитиною;
- у дискурсі батьків, які пред'являють проблему відношень з дитиною в тій чи іншій формі, виявляє себе установка, відповідно до якої "те, що відбувається з дитиною" (фактично це проблеми дитячо-батьківських стосунків, що позначаються на дитині і її відношенні до батьків) є незалежним чи мало залежним від батьків фактом;
- у всіх розглянутих випадках проблеми батьківської взаємодії з дитиною дійсно мають місце, однак вони є похідними від актуального конфлікту батьківської психіки з його власною етіологією і змістом. У такий спосіб нерозв’язані конфлікти батьківської психіки переносяться на взаємини з дитиною і, вступаючи в протиріччя з природними умовами, факторами і закономірностями психічного розвитку дитини, породжують проблеми дитячо-батьківських стосунків.
Тобто актуальний конфлікт батьківської психіки, який має власну етіологію і індивідуальний сенсовий зміст, у системі дитячо-батьківських стосунків, трансформується у феномен інтерсуб'єктивного порядку - проблему дитячо-батьківських стосунків. Саме це є основним спонукальним мотивом звертання батьків за консультацією. Однак у процесі пред'явлення й опису батьками проблеми стосунків з дитиною актуалізуються змісти, що визначають сенс пережитого ними конфлікту. І стає очевидним (усвідомлюється батьками) факт реалізації цих сенсів у процесі дитячо-батьківських стосунків. До того ж реалізації їх таким чином, що це приводить до розвитку проблем у стосунках дітей і батьків.
При цьому пережиті батьками конфлікти можуть бути розділені на дві категорії:
а) Конфлікти, пов'язані з переживанням нереалізованих аспектів особистого життя.
Про специфіку пережитого конфлікту говорять результати кореляційного аналізу отриманих у роботі з батьками даних. Для цього використовувався коефіцієнт рангової кореляції R- Спірмена.
Таблиця 1.
Наявність кореляційних зв'язків між досліджуваними параметрами в групі А
|
Змінні |
p, R |
|
Відповідність реальному складу родини - Деонтична негативна модальність |
R=0,31 p=0,06 |
|
Кількість речень, що описують майбутнє - Деонтична негативна модальність |
P<0,0001 R=0,81 |
|
Кількість речень, що описують майбутнє - Аксіологічна негативна модальність |
p=0,006 R=-0,45 |
|
Змінні |
p, R |
|
Відповідність реальному складу родини - Кількість речень, що описують майбутнє |
p=0,01 R=0,4 |
|
Аксіологічна негативна модальність - Кількість речень , що описують сьогодення |
p=0,0004 R=-0,56 |
|
Аксіологічна негативна модальність - Наявність реалістичних образів |
p=0,0005 R=-0,55 |
R - коефіцієнт кореляції; р - вірогідність зв'язку.
Зі сказаного можна зробити висновок, що в першій групі батьків конфлікт батьківської психіки, що впливає на відносини з дитиною, пов'язаний із фрустрацією головним чином соціально прийнятних потреб (потягів Его). Вони не задоволені в особистому житті батьків у силу тих чи інших обставин. Отже, більш вільним є доступ у свідомість несвідомих бажань і потреб, більш вільною є розрядка в поведінці і діяльності (у процесі взаємодії з дитиною) напруги, пов'язаної з їхнім витисненням, тому, що вона не несе погрози цілісності Его. У зв'язку з цим батьки вибудовують таку модель відносин з дитиною, що заснована на ілюзії можливої корекції деяких, пережитих як невдалі в силу раціональних причин, аспектів особистого життя. Для батьків цієї групи більш характерним є алопластичний тип компенсацій проблеми, що переживається, у відносинах з дитиною. Тобто дії спрямовані зовні, їхня ціль - зміна зовнішніх обставин, створення специфічних умов, що дозволяють Его відновити втрачену раніше, у зв'язку з пережитим конфліктом, рівновагу. Це прагнення в дії (вибір способів і засобів виховання дитини, авторитарне визначення шляхів і цілей її розвитку) втілити нереалізовані аспекти особистого життя.
б) Конфлікти, пов'язані з дезорганізацією стосунків у сфері взаємодії подружжя.
У цій групі батьків були виявлені наступні значимі зв'язки:
Таблиця 2.
Наявність кореляційних зв'язків між досліджуваними параметрами в групі Б
|
Змінні |
p, R |
|
Відповідність реальному складу родини - Просторова негативна модальність |
р<0,0001 R=0,81 |
|
Відповідність реальному складу родини - Кількість речень, що описують емоційні переживання і почуття |
р=0,0001 R=0,8 |
|
Просторова негативна модальність - Кількість речень, що описують емоційні переживання і почуття |
p<0,0001 R=0,93 |
|
Кількість речень, що описують емоційні переживання і почуття - Кількість речень, що описують майбутнє |
p= 0,0001 R=-0,64 |
R - коефіцієнт кореляції; р - вірогідність зв'язку.
Для батьків цієї групи характерний інший несвідомий сценарій взаємин з дитиною. У даному випадку дитина розглядається одним з батьків як об'єкт, відносини з яким на символічному рівні компенсують фрустровані в цій сфері потреби. Конфлікт потягів lіbіdo і потягів Его – тобто, несвідомого бажання і цензури способів його задоволення – компенсується за автопластичним типом у відносинах батьків з дитиною. В результаті проблема стосунків з дитиною стає епіфеноменом конфлікту, який був пережитий на суб'єктивному рівні.
При цьому фантазматична коаліція "дитина – один з батьків" створює можливість символічної реалізації фрустрованих у сфері подружньої взаємодії бажань і потреб. Або приводить до їхнього ілюзорного задоволення. У такий спосіб фантазматичний сценарій, який стирає грань між бажаним і реальною взаємодією з дитиною, включає її як об'єкт, відносини з яким створюють ілюзію задоволення фрустрованих потреб. В остаточному підсумку це і призводить до конфлікту відносин: дитина - один з батьків, який переживається на суб'єктивному рівні.
Результати аналізу розповідей-фантазій дітей і батьків полягають у наступному: несвідомий сценарій стосунків батьків та дітей (чи фонові умови процесу індивідуації) впливає на процес формування її соціальної або статево-рольової ідентичності. Зрештою, це призведе до дисоціації чи розриву цілісного досвіду ідентичності, що інтегрує дитину у простір соціальних відносин. Оскільки зазначений процес є результатом послідовності змінюючих одна одну в системі дитячо-батьківських стосунків первинних ідентифікацій дитини з батьками (початковий етап становлення системи стосунків дитини і батьків, на якому дитині ще належить відрізнити власну ідентичність від ідентичності об'єкта) і вторинних ідентифікацій (розвинені відносини з об'єктом, сепаратна ідентичність якого встановлена на попередньому етапі), отже, він залежить від характеру пережитого батьками конфлікту, який опосередковує специфіку відношення до дитини і зазначених вище процесів.
Зазначене справедливо для всіх випадків, коли батьками переживається проблема, характер і зміст якої відноситься до однієї з описаних вище категорій (конфлікт, пов'язаний з реалізацією різних аспектів життя і діяльності, і конфлікт у галузі подружньої взаємодії). При цьому існує визначена залежність характеру пережитого дитиною конфлікту від характеру конфлікту батьківської психіки.
Для дітей, батьки яких переживають проблему, пов'язану з нереалізованими аспектами особистого життя, характерне переживання конфлікту, заснованого на суперечності власних бажань і потреб і інтроєкованих батьківських очікувань. У такій ситуації дитина зв'язує вираження любові, уваги, необхідну присутність і участь батьків з тими чеснотами і якостями, які хочуть бачити в неї батьки. Зазначені інтроєкти батьківського виховання розглядаються цією групою дітей як неодмінна умова продовження і подальшого розвитку стосунків з батьками. Це загострює переживання дитиною сепараційної тривоги, яка у кожному індивідуальному випадку приймає свою особливу форму і вираження.
Визначені специфікою описаного вище батьківського конфлікту особливості сімейної взаємодії, а саме відносини між батьком і матір'ю, впливають на розвиток і якість установки дитини, що визначає її статево-рольову ідентичність. При цьому характер пережитого одним з батьків конфлікту, що визначає специфічне сприйняття і відношення до дитини, є причиною формування і розвитку компенсаторної (захисної) фемінності\маскулінності. Їхнє формування в більшій мері стає результатом відсутності чи обмеження підтримуючої і розвиваючої ідентифікації із сильною і вагомою особистістю одного з батьків і (найчастіше) штучно створеної опозиційної установки стосовно іншого батька.
Третій розділ "Глибинно орієнтована стратегія аналізу і корекції проблем дитячо-батьківських стосунків" пропонує загальні принципи і структуру аналітичної і корегувальної роботи з проблем стосунків дітей і батьків.
Отримані в ході практичного дослідження висновки щодо можливих причин і характеру пережитих у родинній системі проблем дитячо-батьківських стосунків, а також теоретичне уявлення про механізм міжпоколінних родинних трансмісій дозволяють сформулювати загальні принципи стратегії і тактики консультативної роботи з проблемами такого роду. При цьому, незалежно від характеру пережитого одним з батьків конфлікту, вони можуть вирішуватися на підставі загальної структури коригувальної роботи.
Наведена далі стратегія і тактика консультативної роботи заснована на уявленні про те, що провідну роль у проблемах дитячо-батьківських стосунків відіграє актуальний конфлікт батьківської психіки, що має латентний характер. Останній, визначаючи характер сприйняття батьками дитини і відношення до неї, формує специфічні фонові умови індивідуації дитячої психіки і здійснює міжпоколінну родинну трансмісію, що і породжує в родині проблему стосунків, яка висувається батьками на консультації, а також викривляє природний процес індивідуації дитини.
З урахуванням цього, формулюються такі принципи аналізу і допомоги щодо висунутих батьками проблем:
1. Оголошена на першому етапі консультації проблема стосунків з дитиною опосередкована конфліктогенною динамікою психічних процесів батьків.
2. Конфлікт батьківської психіки, що носить латентний характер, виступає як першопричина актуальної проблеми стосунків з дитиною і в кожному індивідуальному випадку визначає її форму і якість супутніх переживань.
3. Процес індивідуації дитячої психіки піддається координуючому впливу фонових умов, породжених батьківським несвідомим.
5. Робота, спрямована на корекцію зазначених проблем, повинна ґрунтуватися на діагностиці актуального конфлікту батьківської психіки й усувати першопричину оголошеної на консультації проблеми стосунків дітей і батьків.
Нижче пропонується загальна структура аналітичної і корекційної роботи, заснована на сформульованих принципах. Зазначена структура може бути застосована у різноманітних випадках проблем дитячо-батьківських стосунків згідно категоріям, описаним у розділі 2. В певній мірі вона стосується проблем, що ґрунтуються на переживанні батьками нереалізованих аспектів особистого життя і їхньому прагненні реалізувати невтілене в долі дитини. Цей підхід ефективний щодо проблем, які ґрунтуються на дезорганізації стосунків у сфері подружньої взаємодії. При цьому, будучи загальною схемою, він може видозмінюватися в кожному індивідуальному випадку.
Загальна структура аналітичної і корекційної роботи
1. Первинний аналіз проблеми дитячо-батьківських стосунків. (Аналіз структури і специфічних особливостей мовних висловлень батьків, що пред'являють актуальну проблему стосунків з дитиною.)
2. Аналіз і визначення першопричини, що викликає актуальну проблему стосунків. (Визначення латентного конфлікту батьківської психіки, що формує специфічне відношення батьків до дитини.)
3. Аналіз особливостей сприйняття дитини і символічних репрезентацій батьками сімейних стосунків (з врахуванням виявленого актуального конфлікту батьківської психіки і його характеру).
4. Аналіз особливостей фонових умов індивідуації дитини, визначених латентним конфліктом, що переживається батьками
5. Аналіз ролі фонових умов у процесі індивідуації дитячої психіки.
6. Коригувальна робота з урахуванням актуальної проблеми дитячо-батьківських стосунків і її першопричини (тобто з урахуванням характеру латентного конфлікту батьківської психіки).
Основна задача аналітичної роботи полягає у виявленні несвідомих детермінант конфлікту батьківської психіки, який, у свою чергу, опосередкує проблеми стосунків з дитиною. Таким чином, у центрі уваги знаходиться не тільки актуальна проблема стосунків з дитиною, що є основною видимою причиною звертання за консультацією, але й характер проблемних переживань батьків.
У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми розвитку і функціонування системи дитячо-батьківських стосунків. Це дозволило розширити і поглибити діючи уявлення про системний характер дитячо-батьківських стосунків. Показано, що:
1. Процес дитячо-батьківської взаємодії має системний характер. При цьому система дитячо-батьківських стосунків являє собою систему дуальних векторних зв'язків утворюючих її підструктур.
2. Специфіка вказаних зв’язків полягає у наступному: будь-які зміни на одному із системних рівнів, опосередковані динамікою несвідомих психічних процесів суб'єктів сімейних стосунків, відбиваються й на інших її рівнях і в цілому впливають на функціонування родинної системи. Цим пояснюється той факт, що велика кількість психічних процесів у душевній сфері батьків у прямій чи інвертованій формі знаходить своє відображення в психіці дитини й опосередкує природний процес її індивідуації.
3. Формування і розвиток зв'язків в системі дитячо-батьківських стосунків починається з розриву первинної психічної тотожності дитини з батьками і встановлення в даній системі символічної референції. Символізація (процес символоутворення плюс акт символічної комунікації) є одним з найважливіших онтогенетичних процесів, що визначають зміст і якість стосунків дітей і батьків.
4. Важливим результатом розвитку системи дитячо-батьківської взаємодії є формування імагінативного простору дитячо-батьківських стосунків, або сфери дуальних об'єктних зв'язків дітей і батьків. Саме в цій галузі первинна недиференційована тотожність дитини і батьків змінюється ідентифікацією з образом (дзеркальним, нарцисичним, едиповим). Останній процес залучає особистість дитини у цілу гаму різноманітних проективних процесів, що згодом визначають темп і якість індивідуації дитячої психіки.
5. Індивідуація психіки дитини як головний якісний підсумок процесу взаємодії дітей і батьків у родинній системі опосередкована фоновими умовами, що утворюються батьківським несвідомим. При цьому якість і зміст фонових умов індивідуації дитини прямо залежить від пережитого на суб'єктивному рівні (одним чи обома батьками) конфлікту, що координує свідомі і несвідомі інтенції відношення батьків до дитини. Тобто для гармонічного процесу індивідуації важливим є те, як саме відображена дитина в суб'єктивній психічній реальності батьків.
6. Специфічною є практика дискурсу батьків, які описують сприйману ними реальність дитячо-батьківських стосунків. Виявлені в цьому аспекті особливості свідчать про мінімальний ступінь рефлексивності дискурсу щодо реального статусу стосунків з дитиною. Вони демонструють батьківську інтенцію уявляти відносини з дитиною як такі, що мають реальну, але не залежну від них проблему, і так само прагнення батьків уявляти відносини з дитиною у вигаданому континуумі минулого - уявленого (бажаного) майбутнього з мінімальною рефлексивністю їхнього сьогоденного статусу (проблеми стосунків з дитиною і дійсні причини цих проблем). Це в цілому свідчить на користь наявності конфлікту батьківської психіки, що зазнає дії захисних механізмів, які визначають виявлені особливості дискурса батьків.
7. Пережиті батьками конфлікти, епіфеноменом яких є проблема стосунків з дитиною, за характером конфліктогенних факторів, що знаходяться у його основі, можуть бути розділені на дві групи: а) конфлікти, пов'язаниі з переживанням нереалізованих аспектів особистого життя; б) конфлікти, пов'язані з дезорганізацією стосунків у сфері подружньої взаємодії. При цьому обидві категорії конфліктів, створюючи специфічні фонові умови, впливають на процес індивідуації дитячої психіки.
8. Для батьків, які переживають конфлікт, пов'язаний з нереалізованими аспектами індивідуального життя, характерний такий несвідомий сценарій відносин до дитини, реалізація якого дозволяє втілити у вчинках дитини раніше не втілене в їхньому особистому житті. Так батьки реалізують свої фрустровані бажання і потреби. При цьому конфлікт стосунків з дитиною є наслідком зазначеної інтенції, тому що в результаті такого відношення до дитини втрачаються конгруентні зв'язки дітей і батьків, що адекватно враховують щирі бажання і потреби дітей і батьків, і так само релевантні способи досягнення індивідуально вагомих цілей. При цьому проблема стосунків з дитиною, у силу специфіки актуального конфлікту батьківської психіки, компенсується за алопластичним типом.
9. Для дітей, батьки яких переживають проблему, пов'язану з нереалізованими аспектами особистого життя, характерне переживання конфлікту, заснованого на суперечності власних бажань і потреб та інтроєкованих батьківських очікувань. У такій ситуації дитина пов'язує вираження любові, уваги, необхідну присутність і участь батьків з тими чеснотами і якостями, які хочуть бачити в неї батьки. Зазначені інтроєкти батьківського виховання розглядаються цією групою дітей як неодмінна умова продовження і подальшого розвитку стосунків з батьками. Це загострює переживання дитиною сепараційної тривоги, яка у кожному індивідуальному випадку приймає свою особливу форму і вираження.
10. Для батьків, що переживають конфлікт, пов'язаний з дезорганізацією стосунків у сфері подружньої взаємодії, характерний інший несвідомий сценарій взаємин з дитиною. Відповідно до нього, дитина розглядається одним з батьків як об'єкт, стосунки з яким ілюзорно (на символічному рівні) компенсують фрустровані в цій галузі потреби. Конфлікт потягів lіbіdo і потягів Его (несвідомого бажання і цензури способів його задоволення) у відносинах з дитиною компенсується за алопластичним типом. У результаті, як і в попередньому випадку, проблема стосунків з дитиною (помилкові, хибні містифіковані зв'язки, що викривляють справжню близькість у відносинах дітей і батьків) є епіфеноменом конфлікту, який було пережито на суб'єктивному рівні.
11. Визначені специфікою описаного вище батьківського конфлікту особливості родинної взаємодії, а саме стосунки між батьком і матір'ю, впливають на розвиток установки дитини, що визначає статево-рольову ідентичність. При цьому характер пережитого одним з батьків конфлікту, що визначає специфічне сприйняття і відношення до дитини, є причиною формування і розвитку компенсаторної (захисної) фемінності \ маскулінності. Їхнє формування в значній мірі стає результатом відсутності чи обмеження підтримуючої і розвиваючої ідентифікації із сильною і вагомою особистістю одного з батьків і (найчастіше) штучно створеної опозиційної установки стосовно іншого члена сім'ї.
12. Аналітична і корекційна робота психолога з проблемами дитячо-батьківських стосунків, характер яких описано вище, ґрунтується на глибинному аналізі проблем і невирішених конфліктів батьківської психіки, що визначають форму і зміст відношення батьків до дитини. Вона визначається необхідністю виявити тип і форму конфлікту в батьківській психіці в ході аналітичного процесу. Конфлікт як латентний за своїм характером відіграє роль прихованої першопричини актуальної проблеми стосунків з дитиною. При сьому виявлення в ході аналітичної роботи латентного конфлікту батьківської психіки дозволяє виробити адекватну стратегію подальшої роботи з дитиною, розвиток психіки якої зазнав впливу фонових умов, створених батьківським несвідомим.
Подальше проведення досліджень по проблемі представляється актуальним з позиції поглибленого вивчення лінгвосеміотичеських аспектів зв'язку дитячої і батьківської психіки, а також у аспекті удосконалення засобів діагностики проблем дитячо-батьківських стосунків.
Основний зміст дисертації відображено в публікаціях:
1. Глубинная психология и экзистенциализм: истоки, пути и способы анализа детско-родительских отношений // Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П`ятих Костюківських читань: В3 т. – К.: Гнозис, 1998. – Т.I. – С. 492-500.
2. Психологический анализ фоновых условий межпоколенных семейных трансмиссий // Вісник Харківського державного університету. – 1999. - № 439. - C. 202-206.
3. Символические формы репрезентаций детско-родительских отношений: глубиннопсихологические аспекты // Наука і освіта. – 2001. - № 4. - C. 24-28.
4. Анализ системы детско-родительских отношений: методология и метод // Теоретитко-методологічні проблеми генетичної психології: Матер. Міжнар. наук. конф., присвяченої 35-річчю наукової та педагогічної діяльності академіка С. Д. Максименка (17-18 грудня 2001 р., м. Київ). – т. 3. – К.: Міленіум, 2002. - C. 59-63.
5. Глубиннопсихологический анализ системы деско-родительских оотношений: возможности и перспективы // Наука і освіта. – 2004. - № 1. - С. 21-25.
6. Экзистенциальные аспекты изучения детско-родительских отношений в современной глубинной психологии // Воспитание детей и психоанализ. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”, 2000. – С. 279-295.
7. Структурно-семиотический подход к психоанализу конфликтов в системе детско-родительских отношений // Современный психоанализ. Сборник научных трудов. – К.: “Ваклер”, “Альтерпресс”, 2002. – C. 201-210.
Анотації
Іванов Д.І. Психологічний аналіз системи дитячо-батьківських стосунків у парадигмі глибинної психології. - Рукопис.
Дисертація на здобуття ученого ступеня кандидата психологічних наук за фахом 19.00.07 - педагогічна і вікова психологія.
Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, Одеса, 2005.
Дисертація містить методолого-теоретичне й емпіричне дослідження системи стосунків дітей і батьків, а також причин і форм прояву проблем взаємин, що виникають у цій системі.
Система дитячо-батьківських стосунків розглядається автором як така, що має багаторівневий (поєднує свідомі і несвідомі компоненти) характер. Проблеми відносин дітей і батьків розглядаються як епіфеномен пережитого одним з батьків конфлікту.
Конфлікти батьківської психіки, що впливають на відносини з дитиною, підрозділяються на два види: а) конфлікти, пов'язані з дезорганізацією в сфері подружньої взаємодії; б) конфлікти, пов'язані з нереалізованими аспектами особистого життя одного з батьків.
Ключові слова: система дитячо-батьківських стосунків, конфлікт батьківської психіки, проблеми дитячо-батьківських стосунків
Иванов Д.И. Психологический анализ системы детско-родительских отношений в парадигме глубинной психологии. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология.
Южноукраинский государственный педагогический университет имени К. Д. Ушинского, Одесса, 2005.
Диссертация содержит методолого-теоретическое и эмпирическое исследование системы отношений детей и родителей. В диссертации, исследуются причины и формы проявления проблем взаимоотношений, возникающих в этой системе. При этом, система детско-родительских отношений рассматривается автором как обладающая многоуровневым характером. Т. е. как сочетающая сознательные и бессознательные компоненты отношений в семье. Актуальные проблемы взаимодействия в семье детей и родителей рассматриваются автором как эпифеномен переживаемого одним из родителей конфликта субъективного характера. Конфликты родительской психики, влияющие на отношения с ребёнком, подразделяется на два вида (в зависимости от характера нереализованных потребностей родителей): а) конфликты, связанные с дезорганизацией в сфере супружеского взаимодействия; б) конфликты, связанные с нереализованными аспектами личной жизни одного из родителей.
Для родителей, которые переживают актуальный конфликт, связанный с нереализованными аспектами индивидуальной жизни, характерен такой бессознательный сценарий отношения к ребёнку, реализация которого позволяет воплотить в судьбе ребёнка ранее не сбывшееся в их личной жизни.
Для родителей, переживающих конфликт, связи с дезорганизацией отношений в сфере супружеского взаимодействия, характерен другой бессознательный сценарий взаимоотношений с ребёнком. В соответствии с ним ребёнок рассматривается одним из родителей как объект, отношения с которым иллюзорно (на символическом уровне) компенсируют фрустрированные в этой области бессознательные родительские потребности.
Аналитическая и коррекционная работа психолога в случаях проблем детско-родительских отношений, характер которых описан выше, основывается на глубинном анализе проблем и неразрешённых конфликтах родительской психики определяющих форму и содержание отношения родителей к ребёнку.
Ключевые слова: система детско-родительских отношений, конфликт родительской психики, проблемы детско-родительских отношений
Ivanov D. I. Psychological analysis of child-and-parents system of relations in paradigm of Deep Psychology. – Manuscript.
Thesis for competition of academic degree, candidate of psychological science on specialty 19.00.07. – pedagogical and age psychology.
South-Ukrainian state pedagogical university of K.D. Ushinsky, Odessa, 2005.
This thesis deals with methodological, theoretical and empirical research of child-and-parents relations system and research connected with causes and forms of display in the problem of interrelations that take place in this system.
The child-and-parents relations system is considered by the author as one possessing polylevel (including conscious and unconscious components) character. Child-and-parents relations problems are considered to be epiphenomen of conflict one of the parents endure. Conflict of parent’s psychics has influence on relations with the child and is subdivided into two types: a) conflicts connected with disorganization in sphere of matrimonial interaction; b) conflicts connected with unrealized aspects of one of the parent’s personal life.
Key words: child-and-parents relations system, conflict of parent’s psychics, problems of child-and-parents relations.