Мікроскопія та зарисовка демонстраційних препаратів

Работа добавлена на сайт samzan.net:

чення про інфекцію і імунітет

Протокол №15

В

чення про інфекцію. Зараження експериментальних тварин.

1. Мікроскопія та зарисовка демонстраційних препаратів.

2. Ознайомлення з правилами відтворення експериментальних інфекцій на лабораторних тваринах. Експериментальна інфекція – інфікування білих мишей 1% суспензією антракоїду у черевну порожнину.

3. Фарбування метиленовую синькою готових мазків-відбитків з органів лабораторних тварин, яких інфікували антракоїдом. Мікроскопія та зарисовка.

Патогенність — це генетично зумовлена видова ознака. Для багатьох патогенних мікроорганізмів характерна специфічність, тобто здатність даного виду мікробів викликати певне захворювання. Наприклад, холеру викликає холерний вібріон, гонорею — гонококи і т.д. Різні штами одного виду можуть мати різну за патогенністю дію.

Ступінь чи міра патогенності називається вірулентністю. Вірулентність, як і будь-яка властивість мікроорганізму, може змінюватися. Ці зміни носять або фенотипічний характер, або є результатом змін у геномі клітини і передаються в спадщину.

Особливе значення у вірулентності мікробів має здатність мікроорганізмів продукувати токсичні речовини — екзотоксин і ендотоксин .Токсини  - продукти процесів метаболізму.

Порівняльна характеристика екзо- і ендотоксинів

 Екзотоксини  Ендотоксини

Білкової природи   Ліпополісахаридний комплекс

Дифундують із клітини    Зв'язані з тілом мікробної клітини.   в навколишнє середовище

Високотоксичні   Менш токсичні

Мають специфічну дію   Викликають загальну інтоксикацію

Термолабільні   Термостабільні

Під дією формаліну і темпе-       В анатоксин не перетворюються  ратури перетворюються

в анатоксин

Утворюються грам позитивними  Утворюються грамнегативними

мікроорганізмами (збудники            мікроорганізмами (збудники

дифтерії, сибірської виразки,           черевного тифу, чуми,    правця, газової раневої інфекції,     сальмонельозів і ін.)  

ботулізму)     

Протокол №16

В

чення про імунітет. Реакція аглютинації та преципітації.

1. Постановка розгорнутої реакції аглютинації для виявлення антитіл у сироватці хворого.

Схема постановки реакції

Інгредієнти реакції	Номери пробірок
	1	2	3	контроль
Фізіологічний розчин (в мл)	1,0	1,0	1,0	1,0
Сироватка хворого у розведенні 1:50 (в мл)	1,0	1,0	1,0
Діагностикум (в мл)	0,1	0,1	0,1	0,1

Висновок:_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Постановка реакції мікроаглютинації на склі для визначення антигенного типу мікроорганізму.

 

Висновок:

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Постановка реакції преципітації.

Схема постановки реакції

Інгредієнти реакції	Номери пробірок
	1	2	3	4	5	6
Сироватка, що містить антитіла (преципітини)	0,5	0,5	0,5
Нормальна сироватка				0,5	0,5	0,5
Екстракт, що потребує діагностики		0,5			0,5
Нормальний екстракт			0,5			0,5
Екстракт, що містить антигени	0,5			0,5
Результат реакції	+	+ або -	-	-	-	-

Висновок:_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Протокол №17

В

чення про імунітет. Реакція зв’язування комплементу. Реакція лізісу.

1.  Постановка і облік реакції гемолізу.

Схема постановки реакції гемолізу
(визначення титру комплементу)

Інгредієнти* (мл.)	Номери пробірок
	1-а	2-а	3-а	4-а	5-а	6-а	7-а	8-а	9-а
Гемолітична кроляча сироватка	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	-	-	0,5
5% суспензія баранячих еритроцитів	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5
Комплемент 1:10	0,1	0,2	0,3	0,4	0,5	0,6	-	0,5	-
Фізіологічний розчин	1,4	1,3	1,2	1,1	1,0	0,9	2,0	1,5	1,5
Результат (гемоліз)	-	-	+	+	+	+	-	-	-

Примітка: *всі сироватки, що беруть участь у здійсненні реакції гемолізу, повинні бути звільнені від власного комплементу.

(+) — лізис еритроцитів, (-) — лізису еритроцитів немає.

Реакція гемолізу в лабораторній практиці використовується для визначення титру комплементу, а також для обліку результатів діагностичних реакцій зв'язування комплементу (реакція Борде-Жангу і реакція Вассермана. Титр комплементу — це найменша його кількість, що зумовлює лізис еритроцитів протягом 30 хвилин у гемолітичній системі в об’ємі 2,5 мл.

Висновок:___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Постановка і облік реакції зв’язування комплементу.

Схема постановки реакції Борде-Жангу

Інгредієнти (мл.)	Номери пробірок
	1	2	3	4	5	6	7	8
Досліджувана інактивована сироватка	0,5	-	-	0,5	-	-	-	-
Діагностична інактивована сироватка	-	0,5	-	-	0,5	-	-	-
Інактивована нормальна сироватка	-	-	0,5	-	-	-	-	-
Антиген	0,5	0,5	0,5	-	-	0,5	-	-
Комплемент	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5
Фізіологічний розчин	-	-	-	0,5	0,5	0,5	1,0	1,5
Пробірки ставимо в термостат при 37оС на 1 год.
Гемолітична система	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0
Пробірки ставимо в термостат при 37оС на 1 год.
Результат (гемолиз)	?	-	+	+	+	+	+	+

Примітка: (-) — немає гемолізу, (+) — гемоліз

Висновок:___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Комплемент-________________________________________

____________________________________________________

Шляхи активації комплементу 

1.__________________________________________________________

2.__________________________________________________________

3.__________________________________________________________

РЕАКЦІЯ   ЗВ'ЯЗУВАННЯ   КОМПЛЕМЕНТУ

Цю реакцію застосовують для виявлення антитіл у сироватці крові при різних інфекціях, а також для ідентифікації збудника за антигенною структурою.

Реакція зв'язування комплементу належить до складних серологічних реакцій.

Особливістю цієї реакції є те, що зміна антигену під впливом специфічних антитіл відбувається тільки в присутності комплементу. Комплемент адсорбується лише на комплексі “антитіло-антиген”. Адсорбція комплементу на комплексі “антиген-антитіло” може по-різному відбитися на долі антигена в залежності від його особливостей.

Деякі з антигенів піддаються за цих умов різким морфологічним змінам, аж до розчинення (гемоліз, феномен Ісаєва-Пфейфера, цитолітична дія). Інші змінюють швидкість пересування (іммобілізація трепонем). Треті гинуть без явних деструктивних змін (бактерицидна або цитотоксична дія). Нарешті, адсорбція комплементу може і не супроводжуватися змінами антигену, легко доступними для спостереження (реакція Борде-Жангу, реакція Вассермана).

Реакція зв'язування комплементу відрізняється високою чутливістю і специфічністю.

За механізмом дії реакція зв'язування комплементу протікає двома фазами:

а) перша фаза — це утворення комплексу “антиген — антитіло” і адсорбція на цьому комплексі комплементу;

б) друга фаза — це зміна антигену під впливом специфічних антитіл у присутності комплементу.

У випадку, коли зміни антигену залишаються недоступними для візуального спостереження, доводиться використовувати другу систему, яка виконує роль індикатора, що дозволяє оцінити стан комплементу і зробити висновок про результат реакції.

 Друга система представлена двома інгредієнтами, — гемолітичною кролячою сироваткою і баранячими еритроцитами, і називається “гемолітичною системою”.

Якщо реакція зв'язування комплементу позитивна, то утворюється комплекс “антитіло-антиген”, що адсорбує на собі комплемент. Оскільки лізис еритроцитів може відбутися тільки в присутності комплементу, то за його адсорбції на комплексі “антитіло — антиген” лізис еритроцитів у гемолітичній (індикаторній) системі не відбудеться. Якщо реакція зв'язування комплементу негативна, комплекс “антиген-антитіло” не утворюється, комплемент залишається вільним, і при додаванні гемолітичної системи наступає лізис еритроцитів.

Схема постановки реакції Вассермана

Інгредієнти (мл.)	Номери пробірок
	1	2	3	4
Інактивована досліджувана сироватка	1,0	1,0	1,0	1,0
Фізіологічний розчин	0,4	0,4	0,4	0,4
Антиген 1 (неспецифічний, ліпоїдна фракція бичачого серця)	0,5	-	-	-
Антиген 2 (специфічний, виготовлений з культури трепонем)*	-	0,5	-	-
Антиген 3 (специфічний, виготовлений з культури трепонем)	-	-	0,5	-
Комплемент	0,5	0,5	0,5	0,5
Пробірки ставимо в термостат при 37о С на 1 год
Гемолітична система	1,0	1,0	1,0	1,0
Пробірки ставимо в термостат при 37о С на 1 год
Результат (гемолиз)**	+ + + +	+ + + +	+ + + +	-

Примітка:*специфічний антиген виготовляється з тканинного штаму трепонем.**(++++) — повна затримка гемолізу, реакція позитивна, (-) — гемоліз, реакція негативна.

Протокол №18

J

 мунні сироватки. Антитоксини і реакція нейтралізації. Одержання та титрування антитоксичних сироваток.

ІМУННІ СИРОВАТКИ

Імунні сироватки — це імунобіологічні препарати, виготовлені із сироватки крові людини чи тварин, що застосовуються для лікування, профілактики і діагностики інфекційних захворювань. Імунобіологічну основу імунних сироваток становлять антитіла, що належать до гамма-глобулінів (імуноглобулінам — IgG, IgM, IgA, IgE і IgD). У захисті людини від патогенних мікроорганізмів найбільш важлива роль належить імуноглобулінам G, M і A.

Лікувально-профілактичні сироватки -

____________________________________________________________

____________________________________________________________

Діагностичні сироватки -

____________________________________________________________

____________________________________________________________

РЕАКЦІЯ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ  ЕкзотоксинУ АНТИТОКСИНОМ

Реакція заснована на здатності антитоксичної сироватки нейтралізувати дію екзотоксину. Вона застосовується для титрування антитоксичних сироваток і визначення екзотоксину. При титруванні сироваток до різних розведень антитоксичної сироватки додається певна доза відповідного токсину. При повній нейтралізації антигену і відсутності невитрачених антитіл настає ініціальна флокуляція.

Реакцію флокуляції можна застосовувати не тільки для титрування сироватки (наприклад, дифтерійної), але і для титрування токсину й анатоксину. Наприклад, якщо необхідно визначити кількість імуногенних одиниць (ІО) у 1 мл анатоксину (1 ІО анатоксину — це та його кількість, що у суміші з 1 АО сироватки зумовлює ініціальну флокуляцію), роблять таким чином. У ряд пробірок розливають по 2 мл анатоксину й у кожну пробірку додають у зростаючих кількостях антитоксичну сироватку відомої сили. Пробірки витримують при 45оС і відзначають ту пробірку, у якій раніше, ніж в інших відбулася флокуляція.

Схема титрації анатоксину (визначення ІО в 1 мл)

Інгредієнти	Номери пробірок
	1-а	2-а	3-а	4-а	5-а	6-а
Анатоксин	2,0 мл	2,0 мл	2,0 мл	2,0 мл	2,0 мл	2,0 мл
Антитоксична сироватка	0,1мл	0,2мл	0,3 мл	0,4 мл	0,5 мл	0,6 мл
Результат (флокуляція):	-	-	-	+	-	-

Висновок:_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Знаючи кількість антитоксичних одиниць сироватки в даній пробірці, легко обчислити кількість імуногенних одиниць анатоксину.

Приклад розрахунку. Якщо ініціальна флокуляція наступила в пробірці, куди внесено 0,4 мл антитоксичної сироватки, що містить 800 АО в 1 мл, то виходячи з отриманого результату, у 0,4 мл антисироватки міститься 320 АО. Пам'ятаючи про те, що 1 АО відповідає 1 ІО, можна сказати, що в 4-й пробірці в 2 мл анатоксину міститься 320 ІО, а в 1 мл анатоксину — 160 ІО.

Реакція нейтралізації токсину антитоксином має велике практичне значення як метод визначення активності антитоксичних лікувальних сироваток. Антигеном у цій реакції є істинний екзотоксин.

Сила антитоксичної сироватки визначається умовними одиницями ІО. При титрації антитоксичної сироватки необхідно знати кількість DLM, що міститься в 1 мл токсину і кількість DLM, що нейтралізує 1 АО антитоксичної сироватки. Методика титрації антитоксичної сироватки аналогічна титрації анатоксину.

Припустимо, що треба протитрувати антитоксичну дифтерійну сироватку. У 1 мл токсину міститься 5000 DLM. Діють за схемою, представленою в таблиці.

1.  Облік реакції флокуляції і розрахунок титру сироватки в поставленому досліді.

Схема титрації антитоксичної сироватки
(визначення кількості АО в 1 мл сироватки)

Інгредієнти	Пробірки
	1-а	2-а	3-а	4-а	5-а	6-а
Токсин	2,0 мл	2,0 мл	2,0 мл	2,0 мл	2,0 мл	2,0 мл
Антитоксична сироватка	0,1 мл	0,2 мл	0,3 мл	0,4 мл	0,5 мл	0,6 мл
Результат (флокуляция):	-	+	-	-	-	-

Ініціальна флокуляція наступила в другій пробірці, куди було додано 0,2 мл сироватки, що титрується. Виходячи з цього визначаємо, що 10000 DLM дифтерійного токсину нейтралізовані 0,2 мл дифтерійної сироватки. З цього витікає, що 1 мл досліджуваної сироватки може нейтралізувати токсину в п'ять разів більше — 50000 DLM токсину. Знаючи, що 100 DLM дифтерійного токсину нейтралізується 1 АО дифтерійної сироватки (це стандарт), можемо визначити кількість АО в 1 мл досліджуваної дифтерійної сироватки:

1 АО нейтралізує 100 DLM токсину.

Х АО нейтралізує 50000 DLM токсину

Х = 500 АО.

Протокол №19

В

акцини. ВЧЕННЯ ПРО ФАГОЦИТОЗ.

Вакцини —________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Тип вакцини	Бактеріальні	Вірусні	Рикетсіозні
Живі	Для профілактики туберкульозу (БЦЖ), сибірської виразки, чуми, туляремії	Для профілактики грипу, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту, сказу         і краснухи   і краснухи	Для профілактики висипного тифу
Інактивовані	Для профілактики коклюшу і черев-ного тифу	Для профілактики поліомієліту (вак-цина Солка), гепатиту А, грипу, сказу і кліщового енцефаліту	-
Хімічні	Для профілактики холери, черевного тифу і коклюшу	-	Для профілактики висипного тифа.
Анатоксини	Для профілактики правця, дифтерії, стафілококової інфекції і холери	-	-
Субкомпонентні	-	Тривалентна вакци-на для профілактики грипу	-
Генноінженерні	-	Для профілактики гепатиту А: Комбі-текс ЛТД; Ендже-рикс-В; Н-В-Vax II	-
Синтетичні	В даний час не знайшли практичного застосування
Антиідіотипічні	-	Для профілактики ВІЛ-інфекції	-
ДНК-вакцини	-	Для профілактики гепатиту В	-

Розрізняють вакцини з живих ослаблених мікроорганізмів, з інактивованих мікроорганізмів, хімічні, анатоксини, субкомпонентні, генно-інженерні, синтетичні, антиідіотипічні і ДНК-вакцини. Після застосування вакцин в організмі людини утворюється штучний активний імунітет.

Живі вакцини використовують для специфічної профілактики бактеріальних, рикетсіозних і вірусних інфекцій. Живі вакцини повинні бути представлені штамами зі стійко зниженою вірулентністю, але такими, що зберегли імуногенні властивості. Вірулентність є генетично детермінованою ознакою. Тому для зниження вірулентних властивостей штаму мікроорганізму, відібраного для створення живої вакцини, необхідно впливати на його генотип. Цей процес одержав назву атенуація. Для одержання атенуйованих штамів застосовують фізичний, хімічний, біологічний методи.

До недоліків вакцин, виготовлених з живих ослаблених мікроорганізмів, варто віднести:

1. Імовірність реверсії вірулентних властивостей вакцинного штаму за рахунок зворотних мутацій.

2. Серед мікробної популяції можуть зустрітися мікроорганізми, що не втратили своєї вірулентності.

3. Складності стандартизації кількості мікробних клітин в одиниці об'єму (деякі мікроорганізми, які зберегли життєздатність, продовжують ділитися).

4. Обмеження показань і розширення протипоказань стосовно їх застосування при використанні комплексної вакцинації (живі вакцини, як правило, з іншими вакцинами не комбінують і ін.).

Хімічні вакцини — імунобіологічні препарати, що виготовлені з протективних антигенів мікробної клітини після її попереднього руйнування (дезінтеграцї). Протективні антигени мікробної клітини можуть являти собою нуклеїнові кислоти (див. ДНК-вакцини або РНК), рибосоми, білки і (або) ліпополісахариди, а також “обривки” мікробної клітини (див. субкомпонентні вакцини). До способів одержання хімічних вакцин слід віднести фізико-хімічні методи,  які засновані на обробці суспензії мікроорганізмів ультразвуком (так зване “озвучування”), або хімічні методи, які засновані на екстрагуванні з мікробної клітини протективних антигенів (наприклад, за допомогою органічних розчинників і ін.).

Субкомпонентні вакцини готують із субкомпонентів вірусів, що мають імуногенні властивості. У більш широкому розумінні ці вакцини є різновидом хімічних вакцин.

Генно-інженерні вакцини отримують з використанням методів генної інженерії.

Синтетичні (штучні) вакцини готують із синтетичних (штучних) антигенів. Конструювання штучних антигенів базується на знанні хімічної будови поліпептидів вірусів, бактерій і їх токсинів, патогенних найпростіших і ін. Перспективність розробки і застосування цих вакцин обумовлена можливістю використання антигенних детермінантів (активного центру повноцінного антигену) або гаптену (неповноцінного антигену), кон’югованих з ад’ювантами чи імунопотенціаторами іншого роду.

Антиідіотипічні вакцини виготовлені шляхом імунізації тварин ідіотипічними імуноглобулінами з наступним використанням антиідіотипічних антигенів як вакцини. Планується застосування таких вакцин для профілактики СНІДу.

ДНК-вакцини готують шляхом убудовування генів, що визначають синтез імуногенних антигенів, у вектори (плазміди, вірус вісповакцини чи адено-віруси).

Вакцини розрізняють за кількістю включених в імунопрепарат протективних антигенів так: моновакцини приготовлені з одного виду збудника, дивакцини — містять два антигени різних видів мікробів і т.д. Вакцини, до складу яких входять антигени проти декількох інфекцій, називаються полівакцинами.

Існують асоційовані вакцини, що готують з антигенів різних видів мікроорганізмів і анатоксинів (адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева вакцина).

Існують аутовакцини — вакцини, виготовлені з мікробів, які виділені від хворого і такі, що вводяться йому ж з лікувальною метою. Найчастіше аутовакцини застосовують для лікування хронічних інфекцій.

Для кожної вакцини існує певний регламент її застосування.

Дози антигену, умови і правила збереження вакцин зазначені в спеціальних інструкціях, доданих до всіх біопрепаратів.

Протокол №20

О

 СНОВИ ВЧЕННЯ  ПРО АНТИБІОТИКИ
І хІмІотерапевтичНІ  ПРЕПАРАТИ

Антибіотики-_______________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ 

Антибіотики класифікуються за походженням, хімічним складом, механізмами інгібуючої дії на мікробні клітини, антимікробним спектром. За своїм походженням антибіотики розподіляються на три групи.

1. Антибіотики природного (тваринного чи рослинного) походження.

2. Антибіотики синтетичні.

3. Антибіотики напівсинтетичні.

До антибіотиків тваринного походження належать лізоцим, еритрин, екмолін, інтерферон і ін. Антибіотики рослинного походження розподіляються на такі, що:

а) утворюються вищими і нижчими рослинами — фітонциди. До них належать новоіманін, бінан, сальвін, хлорофіліпт, евкаван і ін;

б) синтезуються актиноміцетами (стрептоміцином, хлорамфеніколом, біоміцином, тераміцином, еритроміцином, альбоміцином і ін.);

в) синтезуються плісеневими грибами (пеніцилін і пеніциліноподібні препарати: бензилпеніцилін, феноксиметилпеніцилін, метицилін і ін., тетрацикліни, неоміцин, тобраміцин і ін.);

г) утворюються бактеріями (граміцидин, поліміксин, продигіозин, піоціанін, тиротрицин).

До синтетичних антибіотиків належать синтоміцин, левоміцетин, саназин. Ці антибіотики отримують шляхом хімічного синтезу, що базується на точному знанні хімічної будови потенційних антибіотичних препаратів.

До напівсинтетичних антибіотиків можна віднести, наприклад, карбеніцилін. Отримання цих антибіотиків завжди здійснюється в два етапи, синтетичний і природний. Перший варіант одержання напівсинтетичних антибіотиків починається з природного етапу, що в цілому аналогічний отриманню антибіотиків із природних джерел. Другий — синтетичний, що полягає в додаванні до отриманого природним шляхом антибіотичному препарату речовин, які вступають у хімічну реакцію з цим препаратом. Новий антибіотик, що утворився таким чином, має більш високі антибіотичні властивості і більш слабкі токсично-алергійні властивості.

За хімічним складом найбільш розповсюджені антибіотики відносять до таких груп:

1. Азотовмісні гетероциклічні сполуки, що мають у своєму складі беталактамне кільце (пеніциліни, цефалоспорини).

2. Ароматичні сполуки, похідні діоксіамінофенілпропану (левоміцетин).

3. Ті, що містять чотири конденсованих шестизначних цикли (тетрацикліни).

4. Аміноглікозиди, до складу яких входять аміноцукри (мономіцин, стрептоміцин, канаміцин, гентаміцин і ін.).

5. Макроліди, що містять макроциклічне лактонне кільце (еритроміцин, ріфампіцини, олеандоміцини).

6. Хінолони (фторхінолони: офлоксацин, ципрофлоксацин та ін.).

7. Ациклічні сполуки з декількома сполученими подвійними зв'язками (ністатин, леворин і ін.).

За спектром дії антибіотики розподіляють на:

1. Антибактеріальні, що впливають на розвиток бактерій. Ці антибіотики представляють найбільш поширену групу різних за хімічним складом препаратів. Для лікування інфекцій, викликаних бактеріями, найчастіше використовують антибіотики широкого спектра дії (тетрацикліни, левоміцетин, стрептоміцин, гентаміцин, канаміцин, напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини й ін. препарати).

2. Протигрибкові антибіотики (ністатин, леворин, амфотерицин В, грізео-фульвін, флуконозол, кетоконазол, трихоміцин, мікосептин, амфоглекамін та ін.) які впливають на ріст недосконалих і досконалих мікроскопічних грибів, тому що порушують цілісність цитоплазматичних мембран цих клітин.

3. Протипухлинні антибіотики (актиноміцини, мітозани, олівоміцин, мітраміцин, рубоміцин, адріаміцин, карміноміцин, брунеоміцин, блеоміцин) пригнічують синтез нуклеїнових кислот у тваринних клітинах і використовуються для лікування різних форм злоякісних новоутворень.

Біологічну активність антибіотиків вимірюють у міжнародних одиницях дії (ОД). За одиницю активності антибіотика приймають найменшу кількість препарату, що чинить антимікробну дію на чутливий до нього тест — мікроби (наприклад, для пеніциліну — золотистий стафілокок, стрептоміцину — кишкова паличка і т.д.). У даний час одиниці активності антибіотиків виражають у мікрограмах (1 мкг — 0,000001 г) чистого препарату. Так, за одиницю активності пеніциліну приймають 0,6 мкг, а для більшості антибіотиків 1 ОД відповідає 1 мкг.

ОСНОВНІ  ТИПИ  ПОБІЧНОЇ  ДІЇ АНТИБІОТИКІВ

До основних типів побічної дії антибіотиків відносять дисбактеріоз, формування стійкості мікроорганізмів до антибіотиків і пряма токсична й алергізуюча дія.

1. Дисбактеріоз-_____________________________________________

____________________________________________________________ 

2. Формування стійкості мікроорганізмів до антибіотиків і дезінфікуючих речовин.

3. Пряма токсична й алергізуюча дія може виникати як наслідок тривалого введення в організм людини антибіотиків з лікувальною метою. Так, тетрацикліни можуть викликати ураження печінки, стрептоміцин зумовлює стійке зниження слуху, левоміцетин — ураження органів кровотворення, цефалоспорини — ураження нирок і т.п.

ПРИНЦИПИ  РАЦІОНАЛЬНОЇ  антибІотикотерапІЇ

Сучасна наука висуває певні вимоги до лікарських препаратів, зокрема антибіотиків. Ці вимоги можна підсумувати у вигляді чотирьох основних положень:

1. Висока вибірковість антимікробної дії і нетоксичність для людини.

2. Відсутність або повільний розвиток резистентності збудників до антибіотика в процесі його застосування.

3. Гарне усмоктування, розподіл, виведення з організму людини антибіотика в кількостях, що забезпечують терапевтичні концентрації в критичних органах і тканинах, у першу чергу — у крові.

4. Зручна лікарська форма для різних вікових груп і локалізації процесу, що забезпечує максимальний ефект антибіотикотерапії.

Практично жоден із сучасних антибіотиків не відповідає перерахованим вимогам. Найбільш повно таким вимогам відповідає пеніцилін. Єдиний, але досить істотний його недолік, — це розвиток в основних збудників гнійно-запальних процесів резистентності до цього антибіотика.

До узагальнюючих вимог щодо раціонального застосування антибіотиків слід віднести:

1. Виділення й ідентифікація мікроба-збудника інфекційного захворювання (постановка лабораторного мікробіологічного діагнозу захворювання).

2. Вивчення даних світової наукової літератури, що стосуються чутливості збудника інфекції, виділеного від хворого, до антибіотиків. Визначення кола потенційних антибіотиків, що можуть бути застосовані для лікування хворої людини.

3. Визначення чутливості збудника до наявних антибіотиків.

4. Визначення індивідуальної чутливості хворого до антибіотику вибора (профілактика можливих алергічних ускладнень антибіотико терапії).

5. Комбіноване застосування антибіотиків з іншими препаратами: антибіотиками іншого механізму дії, сульфаніламідами, вакцинами, імунними сироватками, вітамінами і імуномодуляторами (Т-активін, тималін і ін.).

ВИЗНАЧЕННЯ   ЧУТЛИВОСТІ   МІКРОБІВ
ДО АНТИБІОТИКІВ І ДЕЗіНФІКУЮЧИХ РЕЧОВИН

З метою проведення ефективної антибіотикотерапії або антибіотикопрофілактики необхідно знати чутливість виділеного мікроба до антибіотиків.

Для визначення лікарської чутливості оптимальним є використання чистої культури збудника. Виділяти культури мікробів з організму для дослідження на чутливість необхідно до початку лікування антибіотиками. Використовують різні методи для визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків, але найбільш поширені серед них:

1) метод серійних розведень антибіотику

2) метод дифузії в агар з використанням паперових дисків.

За ступенем чутливості до антибіотиків мікроорганізми підрозділяються на 3 групи:

1.  Чутливі.
2.  Помірно чутливі.
3.  Резистентні.

Схема визначення бактеріостатичної  і бактерицидної
концентрації антибіотику методом серійних розведень

Інгредієнти	Концентрація антибіотику (ОД/мл)	Контроль
	250	125	62,5	31,2	15,6	7,8
МПБ (мл)	2,0	2,0	2,0	2,0	2,0	2,0	2,0
Антибіотик (500 ОД/мл)	2,0	2,0	2,0	2,0	2,0	2,0	-
Суспензія мікробів (2х108 КОЕ/мл)	0,2	0,2	0,2	0,2	0,2	0,2	0,2
Бактеріостатична доза	Визначається за результатами експерименту	ріст
Бактерицидна доза	Визначається за результатами експерименту	бактерій

Висновок:________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

1. Визначити чутливість виділеної чистої культури мікроорганізму до антибіотиків метод дифузії в агар з використанням паперових дисків.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

1. Станислав Лем Межличностная коммуникация Я стараюсь максимально позитивно излагать материал и следу
2. Subject of my tody~s report is n rticle ldquo;When your collegues become your subordintesrdquo; by Michelle Piere
3. Компьютерная графика и основные графические редакторы
4. Реферат- Присяга на верность- об изменении политической коммуникации в XIX веке
5. Теоретический уровень научного познания Предварительные замечания В современной философии рассм.html
6. анкетные характеристики.html
7. Средства массовой коммуникации и культура Часть 1 1
8. Измерение роста цифровая и графическая запись
9. тема 1
10. Агрессия
11. Контрольная работа - Свадебный обряд адыгов
12. Различают 2 вида электронных микроскопа- Трансмиссионный-просвечивающий Растровый-сканирующ
13. величиной с детскую голову закрепленный на железном стержне между двумя вертикально стоящими деревянными
14. Проблемы и пути их решения Государственный строй Индии Понятие государственного строя как известно
15. Словарная работа на уроках русского языка
16. Кан сказал- ~ Карбюратор я починил
17. Эффективность коммуникации между супругами как фактор стабильности брак
18. реферату- Мистецтво писемності Стародавнього СходуРозділ- Образотворче мистецтво Мистецтво писемності Ст
19. накопление социальнопсихологических знаний в сфере философии и общей психологии;2 выделение описательной
20. Неопределённые уравнения первой степени

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе