Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
3. Що таке «мегалітичні будівлі»? Описати кромлех у Стоунхенджі та вказати його значення у розвитку архітектури
Мегаліти (від грец. μέγας (мегас) + λίϑος (літос) — великий + камінь) — доісторичні споруди з величезних кам'яних блоків. Мегалітична архітектура — поширене явище пізнього неоліту і бронзової епохи.
Стоунхе́ндж — кромлех, що складається з декількох кілець із гігантських (до 8,5 м висотою) каменів. Розташований в Англії на горбистій пустці поблизу міста Солсбері (графство Вілтшир) за 130 км на південний захід від Лондона на Солсберійській рівнині. Тричі перебудовувався між 3500 і 1100 роками до н. е.
Стоунхендж I був кільцевим ровом з двома валами і, можливо, слугував кладовищем. По колу вздовж зовнішнього валу розташовані 56 маленьких похоронних «ямок Обрі», названих так на честь Джона Обрі, який першим описав їх в XVII столітті. На північний схід від входу в кільце стояв величезний, семиметровий П'ятковий камінь.
При будівництві Стоунхенджа II була прокладена земляна алея між П'ятковим каменем і входом. Були зведені два кільця з 80 величезних кам'яних брил блакитного кольору, які, ймовірно, доставлялися за 320 км з Південного Уельсу. На завершальному етапі будівництва була проведена перестановка мегалітів. Блакитні камені замінили кільцевою колонадою з 30 трилітів, кожен з яких складався з двох вертикальних каменів і горизонтальної плити, що спиралася на них. Усередині кільця була встановлена підкова з п'яти окремо стоячих трилітів.
В цілому Стоунхендж є спорудою з 82 п'ятитонних мегалітів, 30 кам'яних блоків, вагою по 25 тонн і висотою понад 4 м. Зверху на них поклали плити-перемички довжиною 3,2 м. В центрі стояли 5 П-подібних величезних так званих трилітів, каменів, вага яких досягає 50 тонн. Складені кам'яні блоки утворюють арки, які служили колись бездоганним покажчиком сторін світу. До недавнього часу науковці припускали, що цей монумент споруджений в 3100 році до нашої ери племенами, що жили на Британських островах, для спостереження за Сонцем і Місяцем.
В 20-х роках 20 століття геолог X. Томас встановив, що камені для зведення комплексу доставлялися з каменоломень, які знаходилися більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва. В кінці 1994 року професор Уельського університету Девід Боуен за допомогою новітнього методу визначив вік Стоунхенджа. Виявилось, що він становить 14 000 років.
Астроном Фред Хойл, вивчивши всі геометричні особливості Стоунхенджа, визначив, що творці цієї споруди знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. За висновками інших дослідників, ямки, що знаходяться усередині кола, яке утворюється кам'яними блоками, точно позначають траєкторію Полюса світу 12-30 тисяч років тому! У 1998 році учені-астрономи відтворили за допомогою комп'ютера первинний вид Стоунхенджа і провели різні дослідження. Їх висновки стали шокуючим. Виявляється, цей стародавній моноліт є не тільки сонячним і місячним календарем, як гадали раніше, але є і точною моделлю Сонячної системи в поперечному розрізі. Згідно з цією моделлю, сонячна система складається не з дев'яти, а з дванадцяти планет, три з яких розташовані за орбітою Нептуна, а ще одна — між орбітою Марса і Юпітером, де зараз розташовується пояс астероїдів. У принципі, ця модель підтверджує припущення сучасної астрономічної науки і повністю узгоджується з уявленнями багатьох стародавніх народів, які також вважали, що число планет в нашій сонячній системі рівне дванадцятьом.
План Стоунхенджа
Особливістю всіх стародавніх мегалітів є їх незвичайно висока сейсмостійкість. Дослідження показали, що при їх будівництві використовувалися спеціальні платформи, що пом'якшували або повністю гасили підземні поштовхи. На таких платформах споруджено більшість стародавніх споруд. Окрім того, такі фундаменти практично не дають «усадки ґрунту», яка неминуче відбувається при сучасному будівництві.
Після проведення ретельних досліджень стало зрозуміло, що зведення цього величезного «мегаліта» стародавніми племенами потребувало величезних знань з астрономії, математики, геології і архітектури. Також потрібні були знання технологічних прийомів, що дозволяли невеликій групі людей зводити цю споруду.
На північ від Стоунхеджа, в районі Огборн, біля населеного пункту Ейвбері, знайдено ще більш грандіозний об'єкт. Це гігантське коло, обмежене кам'яним частоколом із вертикально розташованих монолітних плит. В середині великого кола знаходяться ще два, теж окреслені каменями. Основне коло перетинає алея, також із кам'яних глиб. З обох сторін вона розсікає всю споруду, виходячи на протилежний край великого кільця. Контури кілець добре видно, попри те, що на місці стародавньої споруди побудовано житловий масив. Деякі камені з Ейвбері за своїми розмірами більші глиб Стоунхенджа. Площа цієї споруди також значно більша.
Недалеко від цих споруд над долиною височіє пагорб висотою 45 метрів — це Сільбурі Хілл. Він насипаний вручну і є найбільшим штучним курганом в Європі. Пагорб має конусоподібну ступінчату форму.
Стоунхендж, Сільбурі Хілл та Ейвбері створюють рівносторонній трикутник, сторона якого дорівнює 20 км. Очевидно, що всі три об'єкти складали частину чогось одного цілого. Вчені встановили, що Сільбурі Хілл та Ейвбері споруджені за 2000 років до Стоунхенджа.
Значення у розвитку архітектури?
4. Чим різниться дольмен від менгіра? Вказати спільне та відмінне.
Дольмен — це доісторична споруда у вигляді двох або більше величезних брил, поставлених вертикально й перекритих зверху кам'яною плитою. Найчастіше ці споруди використовували як місце поховання. Дольмени можна побачити в Краснодарському краї (Росія) та у Західній, Північній та Південній Європі. Деякі з каменів важать декілька тонн.
Зачем строили дольмены?
Существует множество теорий на этот счет. Официальная наука склоняется к версии, что дольмены сооружали для захоронений знати. Местные казачьи легенды гласят о существовавшем некогда народе великанов, которые из жалости к их соседям лилипутам соорудили им каменные жилища. Набирает популярность версия, высказанная героиней книг Мегре Анастасией о том, что в дольмены добровольно уходили умирать древние мудрецы, для того чтобы внутри сооружения остался их дух, к которому можно обратиться за советом даже сегодня. Именно поэтому каждый год тысячи людей приезжают в теплые края пообщаться, поговорить с дольменами, точнее с духами, находящимися в них. Существуют и экзотические версии: порталы в другие миры, резонаторы для увеличения плодородия почв, амбары для зерна, средства связи с инопланетянами, ульи для древних пчел…
Необходимо отметить, что, несмотря на то, что только в России известно несколько тысяч дольменов, мы до сих пор практически ничего не знаем о том народе, который их строил – ни культуры, ни социального устройства, ни их языка; не знаем откуда они пришли и куда делись. Скупые археологические находки крайне плохо систематизированы и описаны, а продолжающееся тысячи лет разграбление дольменов усугубляет положение.
Как строили дольмены?
Тем не менее официальная наука говорит о том что эти плиты вытесывали каким-то образом и перемещали порой на многие десятки километров, при весе иногда превышающем вес груженного Камаза.
Не так давно появилась версия о том, что плиты, применявшиеся при сооружении мегалитов делались на месте из специального раствора, а пазы и орнаменты легко делались на не до конца затвердевшей массе простыми орудиями.
Менгі́р (від нижньобретонського maen «каміння» та hir «довгий»; в англомовній археології поширене найменування англ. standing stones «стояче каміння») — доісторична пам'ятка мегалітичної культури, що є вертикально поставленим кам'яним блоком (стовпом, брилою). Досить часто трапляються у вигляді груп, алей (рядіва, що параледьно стоять).
Більшість знахідок менгірів датуються періодом пізнього неоліту.
Менгиры — фактически первые достоверно рукотворные сооружения, дошедшие до наших дней. До XIX века археологи не имели достаточных данных об их происхождении. Развитие методов радиоуглеродного анализа и дендрохронологии позволило точнее установить их возраст: в основном менгиры относятся к культурам неолита, медного и бронзового веков.
Радстонский монолит, самый высокий менгир в Великобритании, вес около 40 тонн
Назначение менгиров в течение многих веков оставалось загадкой, поскольку практически ничего неизвестно ни об общественной организации, ни о религиозных верованиях, ни о языке их строителей, хотя известно, что они погребали своих мёртвых, занимались сельским хозяйством, изготавливали глиняную утварь, каменные орудия и ювелирные украшения. Существовали мнения о том, что друиды использовали менгиры в человеческих жертвоприношениях либо в качестве межевых столбов или элементов сложной идеологической системы[3].
Менгиры могли использоваться для самых различных целей, которые на сегодняшний момент неизвестны и, возможно, уже не будут определены. Среди вероятных назначений культовые (ритуальное ограждение иных сооружений, символика центра, определение границ владений, элементы ритуалов перехода или плодородия, фаллическая символика), мемориальные, солярно-астрономические (визиры и системы визиров), межевые. Зачастую последующие народы повторно использовали менгиры в своих культовых и иных целях, производя дорисовки, правки, нанося свои надписи и даже меняя общую форму, преобразуя в идолы[источник не указан 1649 дней].
До недавнего времени менгиры относили к культуре колоколовидных кубков, носители которой обитали в Европе в позднем неолите — раннем бронзовом веке. Однако последние исследования бретонских мегалитов свидетельствуют о гораздо более древнем их происхождении. Возможно, строительство менгиров относится к четвёртому или пятому тысячелетию до нашей эры[4].
Несмотря на то, что традиция устанавливать камни вертикально является одной из древнейших, она же является одной из наиболее устойчивых. Человечество до сих пор ставит каменные стелы в честь каких-либо событий или намерений.