Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТИГР
11:25
Чернівецький вокзал
Глава 1
На Чернівецькому вокзалі зібралась сила – силенна народу. На вулиці повівало злегка помітним холодом. З дерев спадало злегка пожовтіле листя.
Хтось проводжав своїх синів, хтось братів, чоловіків…! Хоч на вулиці була суцільна темрява, але навіть неозброєним оком можна було побачити, що з очей і по щоках у проводжаючих текли сльози. Адже вони добре знали, що проводжають своїх рідних на смерть! На війну! В Афганістан!
Стас мовчки покивав головою. Злегка посміхнувшись.
Трішки далі від Стаса стояло обіпершись на перило двоє хлопців. Опис зовнішності одного з них був дещо дивним. Худа статура, худе обличчя, приплюснутий злегка продовгуватий ніс, хитруваті з невеликим розрізом очі, пухлі губи, підборіддя вкривала ледь помітна щетина і повністю, наголо поголене волосся на голові. Тому відразу в очі впадала лиса голова. Його звали Костянтином. Він видихнув ядучий сірий сигаретний дим з рота в повітря. Після чого задер рукав своєї куртки. Поглянув на ручний годинник. І промовив:
Приятель Костянтина – Максим. Був цілковитим протиставленням Костянтина.
Голову Максима вкривало ледь продовгувате волосся. Очі навпаки були «втілені» добром, губи тонкі, малий ніс.
Максим похитав головою випустивши з рота сірий клубок диму. По платформі біля потягу туди – сюди ходили командири. Особливо з натовпу виділявся підстаркуватий. Сивуватий підполковник. Який раз по – раз поглядав на хлопців. Майбутніх офіцерів. В його очах виднілась жалість. «Хлопці, ще геть молоді а вже такі справи крутити!».
Підполковник поглянув на ручний годинник. Одинадцята п’ятдесят. Підполковник махнув рукою молодшому лейтенантові. Який стояв біля нього. Подавши жест мовляв « Час!» Лейтенант кивнув. Відкашлявся в кулак. І закричав в повне горло:
- Шикуйтесь! Товариші бійці. Шикуйтесь!
Хлопці вмить стали «під лінійку».
З натовпу долинуло
- Я
Кірчивський Кирило?
Лейтенант забрав лист від очей. Після чого звернувся до підполковника
- Ну що ж серед нас є всі одинадцять бійців.
Підполковник кивнув. Хлопці почали потрохи заходити в середину потяга прощаючись з своїми близькими і рідними.
***
Тільки хлопці порозсідалися по місцях. Коли в вагон зайшов підполковник, але на даний момент він був не в шинелі, як на вокзалі а в простому теплому светрі і таких самих простих, звичайних зелених брюках. І це неабияк здивувало хлопців, і вони витріщились на підполковника. А той в свою чергу звернувся до хлопців:
Але побачивши дуже суворий погляд підполковника, який в цей час дивився саме на нього. Зрозумів, що його усмішка тут була зайвою і недоречною. Тим часом підполковник відвів погляд від Костянтина. Спрямувавши його знову на хлопців і продовжив свою розповідь:
Після чого він вийшов з пасажирського салону. В вагоні вмить погасло світло. Підполковник пішов за ширму. В «кімнату» де знаходилися сержант, лейтенант, старшина тощо… Тобто офіцери « з вищим» званням. А тим часом в пасажирському салоні. Хлопці почали потроху почали «мостити» свої пасажирські місця для сну.
Глава 2
Небо потрохи почало розвиднятися. Прокидалися пташки і будили природу своїми тонкими голосочками. Сонце почало виходити з – під хмар. Все на вулиці прокидалося. Потяг з майбутніми секретними агентами невпинно нісся по колії в перед. В пасажирському салоні хлопці ще «мертво» спали. Тишу порушувало тільки «безмежне» сопіння. На вигляд цей потяг був простий. Звичайний потяг. Таких мільйони. Мільярди не тільки у Києві, Але й у інших містах. Навіть озброєним оком не можна було розгледіти, що все це підстава. Розіграш. Брехня. Підполковник увійшов в кабіну машиніста. Той невідривно дивився на дорогу керуючи потягом. Підполковник підійшов до машиніста звернувшись до нього з запитанням:
підполковник поглянув на свій годинник. після чого покивав головою і відповів поглянувши у вікно поклавши руку на плече машиніста:
- Гаразд. Хай, хвилин десять, ще перепочинуть.
Машиніст посміхнувся у відповідь і покивав головою.
***
Машиніст злегка зменшував швидкість потяга. В столиці «стояла» п’ята п’ятдесят чотири.
Підполковник зайшов в вагон де знаходилися хлопці, які ще досі спали. Підполковник встав по середині вагону. Посміхнувся. Тихо відкашлявся. І загорлав на повне горло.
Хлопці які хвилину тому ще міцно спали раптом зіскочили з своїх місць і похапцем заходилися одягатися. І вже через секунд тридцять вони були вже одягнені. Але якщо сказати по правді хто – як. Хто аби як « уліз» у брюки і похапцем накинув куртку, або кофту. А хто стояв вже прокинувшись, а хто ще досі стояв протираючи сонні очі. Підполковник хмикнув.
Хлопці кивнули. Підполковник вийшов з пасажирського вагону і знову пішов в кабіну до машиніста. Стас підвівся поглянув у вікно. Потяг невпинно нісся по рейсах. По вагоні пройшла молода дівчина провідник. Вона підійшла до хлопців і запитала:
Дівчина звернула увагу на Сашу. І знову пропустила посмішку. І пішла готувати бажану каву. Стасове місце було під номером «17». Він звернувся до «сусідів по місцях».
Першим Стасові відповів Олександр.
Хлопець з верхнього місця, яке знаходилося над Олександром докинув:
Хлопець, який спав на іншому місці, яке знаходилося над Стасовим а в даний момент сидів за столиком біля вікна. Який знаходився навпроти. Хлопець озвався відриваючи погляд від вікна і дивлячись на хлопців:
Кирил зістрибнув із свого верхнього місця і сів біля Олександра. Тим часом Саші принесли бажану каву. Провідник все так і посміхалася. І кокетливо пішла назад. Увага хлопців автоматично «переключилася» на радіо приймач, що знаходився біля Стасового місця. З приймача пронісся ласкавий жіночий голос. Який проказав:
- Увага, увага! Через три хвилини прибуваємо у Київ. Через три хвилини.
Саша нашвидку допив свій чай і хлопці почали одягати куртки, і витягати з – під своїх місці сумки. Тоді сіли по місцях і почали чикати коли потяг остаточно зупинять. Довго чикати не довилося. Через дві хвилини потяг майже зупинився. Хлопці почали потроху готуватися до виходу. Коли в вагоні перед очима хлопців постав підполковник. Потерши сиву щетину він промовив:
Хлопці кивнули
Підполковник вів далі:
***
Потяг зупинився. Хлопці малим ходом попрямували до виходу. За ними в слід «причіпом» попрямували офіцери «Тигру».
Вийшовши з потягу хлопці помітили, що недалеко від потягу стояв чорний «Бус». Біля авто стояв молодий хлопець. На вигляд він був молодший за Стаса. А й правда юнакові було лише сімнадцять. Побачивши його підполковник «вибився» з натовпу і попрямував йому на зустріч. Вони потиснули один одному руки. Після чого підполковник промовив:
Підполковник мовчки вислухав водія а тоді промовив:
Сергій кивнув. Підполковник махнув рукою до хлопців і інших офіцерів. Ті зрозумівши жест підійшли до нього. Сергій спершу привітався з офіцерами а тоді поглянув на хлопців і промовив.
Але хлопців не розсмішив цей безглуздий жарт. Тоді водій промовив знову:
Представили себе хлопці потиснувши руку Сергія. Їх перебив підполковник.
Водій сів у «Бус». Завів двигун. Підполковник сів на переднє сидіння навпроти Сергія. «Бус» вмить рвонув з місця.
***
На Київській вулиці сонце жваво освічувало постать середнього зросту. Було зрозуміло, що це постать чоловічого стану. Чоловік «затаївся» в хрущавині дерев. На вулиці було «безлюдно» тому його ніхто не помітив. Чоловіку «приблизно» було років сорок. Він був одягнений в спортивний чорний костюм фірми «Puma». За поясом прикриваючи косинцем куртки чоловік тримав пістолет. Вітер «звивав» у повітрі чорні як ніч кучнрі і такого ж самого чуба. Хоч і інформація про спец розділ по боротьбі з наркотиками «Тигр» була повністю засекреченою, але цей чоловік знав точно, що по цій вулиці буде їхати машина із співробітниками «Тигру»
***
«Бус» швидко «нісся» по дорозі. Хлопці дивилися у вікно авто. Захоплено оглядаючи Київ. Сергій «невідривно» дивився на дорогу крізь лобове скло. Вікно біля сидіння підполковника було навстіж розчиненим. Підполковник висунув праву руку у вікно зтискаючи у пальцях недокурену сигарету.
Олександр занурився униз. Дістав з – під сидіння пістолет дещо оглянув його, потім виліз на своє сидіння і став на ньому у повен зріст. Потім ледь не до пояса виліз у розчинений люк, і почав обстрілювати «хащі» в яких сидів той загадковий чоловік. Він відповідав тим самим смалячи з пістолета, що є сили. І стріляв до тих пір поки в обоймі зовсім закінчилися патрони. Зрозумівши, що він отримав поразку чоловік почав вискакувати з – під дерев і втікати. Саша теж зрозумівши, що чоловік вже здався заліз у «Бус» і сів на своє сидіння. Люк зачинився. Чоловік вистрибнув з «хащ» і почав втікати поглядаючи на «Бус». Сергій зупинив «Бус» зрозумівши, що «війну» скінчено. Тим часом підполковник висунув голову у вікно поглянувши на нападника. Чоловік і підполковник «зустрілися» поглядами. В ту мить чоловік зупинився і здавалося, що він їде до «Буса». Підполковник панічно заліз у слон і поглянув на Сергія. Той витирав піт лоба. Підполковник шарпнув Сергія за комір куртки і почав кричати:
Сергій вмить завів двигун і «Бус» миттю рвонув з місця. Підполковник поглянув в дзеркало заднього виду. Чоловік стояв на місці вони швидко відалялися від нього.
***
Пасажири «Буса» все ще не могли оговтатись від недавньої пригоди. В Олександра лише одне питання крутилося у голові, яке він ледве втримував на язиці. Після побаченого всім здавалося, що все це сталося з ними в страшному сні або всі вони знялися я в епізоді дуже страшного фільму.
Глава 3
Мати Стаса підтираючи носовим платком сльози. Вона сиділа на ліжку в кімнаті. Зтискаючи руці сотовий телефон «Nokia». Вона чикала такого обіцяного дзвінка від сина. Який також був дуже читаним для неї. Але телефон «настирно мовчав» і не видавав жодного звуку дзвінка.
***
«Бус» під’їхав до високого п’яти поверхового будинку. Хлопці невідразу второпали, що це і є той самий «Тигр». І так би й сиділи в авто якби не второпали, що всі пасажири «Буса» крім них самих вже вийшли з авто. Вони вийшли з машини. Хлопці оглянули споруду. Ззовні будинок був точно таким, як і безліч будинків у Києві, або і в інших містах загалом. Ніяких міток, або знаків, які могли б «видати» підрозділ нічого такого на будинку не було. При в ході в «Тигр» будинок стояли броньовані двері. Підполковник підійшов до дверей і натискаючи на «дверні» клавіші вів якийсь код з п’яти цифр, яких хлопці не бачили. Двері відчинилися.
Чоловіки зайшли всередину. Тільки хлопці зайшли в будинок, як почули, як двері автоматично закрилися. Це дуже здивувало хлопців, але підполковник не звернув на це жодної уваги. І ішов далі. Хлопці пленталися за ним. Вони пройшли по коридору і зупинилися перед великими прозорими пластиковими дверима. Зверху над ними висів електронний приймач. З нього донісся жіночий голос, який проказав « назвіть свої данні будь ласка.»
І враз хлопці побачили, що в приймачеві «проявився» лагідний силует молодої дівчини її очі дивилися на хлопців.
- Це нові агенти. Я про них розповідав – пояснив підполковник дівчині.
Та кивнула і попросила хлопців представитися. Ті представилися. Після чого дівчина відповіла.
Хлопці кивнули у відповідь. Після чого жіночий силует зник з приймача наче його там і не було а двері відчинилися роз’їхавшись в різні сторони. Чоловіки увійшли в приміщення блакитного кольору. Тільки хлопці встигли увійти в середину, як побачили, як назустріч їм йшла жінка років сорока. Підполковник попрямував їй на зустріч. вони привіталися. Жінка носила великі окуляри мала коротке кучеряве волосся і була одягнена в білосніжний «лікарський» халат.
PAGE 13