Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Висновки до підрозділу 1.1
Отже, простеживши закономірності розвитку туризму, можна прийти до висновку, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів віддають перевагу туризму як засобу використання свого вільного часу.
Аналізуючи соціально-економічні передумови розвитку міжнародного туризму, слід зупинитися і на факторах, які гальмують його зростання. Зокрема, в доповідях на Всесвітній конференції по туризму відмічалось, що циклічні і структурні кризи, інфляція, ріст безробіття, порушення умов товарообміну, а також відсутність планування використання природних і трудових ресурсів є факторами, які негативно впливають на зростання міжнародного туристичного обміну. В результаті досліджень міжнародні експерти з туризму дійшли висновку, що туризм менше, ніж інші галузі економіки, відчуває на собі вплив економічної кризи, яка може протягом певного часу лише частково уповільнити його розвиток.
У 1997 р. Україну прийнято дійсним членом до Всесвітньої туристичної організації (ВТО), а у вересні 1999 р. на 13-й Генеральній асамблеї ВТО у м. Сантьяго (Чилі) обрано до керівного органу ВТО — Виконавчої ради. Вступ України до ВТО поклав на неї зобов'язання виконувати рішення генеральних асамблей і конференцій цієї міжнародної організації. Членство України у ВТО, можливість набувати практичного й теоретичного досвіду у сфері туризму розвинених туристичних держав мають сприяти піднесенню рівня внутрішніх туристичних послуг в країні і формуванню позитивного міжнародного туристичного іміджу нашої держави.
Наприкінці листопада 2012 року Україну з офіційним візитом відвідав нинішній Генеральний секретар Всесвітньої туристської організації Талеб Ріфаі. Незважаючи на велику зайнятість під час свого візиту, пан Ріфаі відвідав Київський університет туризму, економіки і права, який являється членом Ділової ради ЮГ ВТО. Керівництво університету прийняло рішення присвоїти пану Ріфаі звання «Почесного професора КУТЕП» і під час зустрічі з професорсько-викладацьким та студентським складом КУТЕП в урочистій обстановці йому було вручено диплом професора.
Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.
Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 року Верховною Радою України Закону України “Про туризм” (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив. Сфера туризму регулюється також нормами Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» в редакції від 10 жовтня 2013 року, який визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення занятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб’єктів туристичної діяльності.
Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, на фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.
Державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України.
Основними напрямками державної політики в галузі туризму є:
залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з істотко-культурною спадщиною, природне середовище, організація оздоровлення населення;
забезпечення раціонального використання та збереження туристських ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;
створення і вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм права;
захист прав та інтересів держави в галузі туризму;
створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;
створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні;
заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;
встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;
визначення порядку управління державною власність в галузі туризму;
гарантування безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;
розвиток співробітництва із зарубіжними країнами і міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму;
розроблення та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх угод у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.
1 серпня 2013 року було прийнято нову постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концепції Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року”.
Цей документ скеровує головні напрямки розвитку туріндустрії. Програмою передбачено здійснення комплексу заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, розроблення відповідних нормативно-правових актів, нагромадження на підприємствах туристичної галузі необхідних для здійснення структурних перетворень матеріальних і фінансових ресурсів, зміцнення існуючої матеріальної бази, удосконалення системи статистики у цій галузі, створення умов для реалізації інвестиційних проектів.
Слід звернути увагу на те як відбувається втілення програм розвитку туризму в Україні у столиці України місті Києві. Київською міською радою рішенням від 14 липня 2011 року N 389/5776 було затверджено нову редакцію Програми розвитку туризму в м. Києві до 2015 року. Метою програми є “перетворення туризму в одну з найбільш прибуткових галузей економіки Києва, що забезпечить значний внесок в соціально-економічний розвиток міста шляхом збільшення доходної частини бюджету Києва за рахунок податкових та валютних надходжень, припливу інвестицій, збільшення кількості робочих місць, а також створення сприятливих умов для відпочинку мешканців і гостей міста за умов збереження і раціонального використання культурно-історичної та природної спадщини Києва”.
В Києві сполучаються всі залізничні, повітряні і автомобільні шляхи України. В місті функціонує велика кількість туристських підприємств, і воно має практично всі передумови для того, щоб стати одним з центрів світового культурного і пізнавального туризму.
Серед основних напрямів розвитку туризму в України, слід відзначити такі, що втілювалися у життя у зв’язку з проведенням в Україні фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році: виконання вимог УЄФА щодо підготовки об'єктів готельної інфраструктури до проведення в Україні чемпіонату та опрацювання можливих альтернативних варіантів розміщення гостей чемпіонату; опрацювання питання щодо створення мережі туристичних інформаційних центрів у приймаючих містах, проведення кампанії з пропагування внутрішнього туризму, пов'язаної з проведенням чемпіонату.
Як зазначає В.К.Федорченко: “Важливою умовою розвитку туризму в Україні є науково-методичне забезпечення розвитку цієї галузі, проведення науково-дослідних робіт з питань правового забезпечення туризму; раціонального використання рекреаційних ресурсів; поліпшення інформаційної та рекламно-видавничої діяльності з метою популяризації новітніх технологій надання туристичних послуг, найкращих інвестиційних проектів, системи освіти”.
Аналіз законодавства в сфері туризму
Конституція України якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії. Вона визначає, що “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ”;
Закони України:
“Про захист прав споживачів”, що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища;
“Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України ”;
“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”;
“Про страхування”;
“Про рекламу”;
“Про державний кордон України”;
“Про охорону навколишнього природного середовища”;
“Про правовий статус громадян”;
“Про охорону культурної спадщини” тощо.
Слід зазначити, що нормативні акти в Україні створювалися відповідно до світових стандартів в галузі туризму, а саме: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Статуту Всесвітньої туристичної організації (Мехіко 1970 р.), Манільської декларації світового туризму (Маніла 1980 р.), Документу Акапулько (Мексика 1982 р.), Хартії туризму та Кодексу туриста (1985 р.), Гаагської декларації з туризму (Гаага 1989 р.), Балтійської декларації з туризму (Індонезія 1996 р.), Глобального етичного кодексу туризму (Сантьяго 1999 р.), Осакської декларації тисячоліття (Осака 2001р.), Сеульської декларації “Світ і туризм” (Сеул 2001 р.).
Так, 10 жовтня 2013 року було прийнято нову редакцію Закону України “Про туризм” (треба відверто зазначити, що закон у першій редакції 1995 року практично вже не працював і впливу на туристичну сферу не справляв).
Найбiльш важливими мiжнародно-правовими документами в галузi туризму є:
Всесвітня декларація з прав людини (1948 р.);
Міжнародний пакт з економічних, соціальних та культурних прав (1966 р.);
Міжнародний пакт з цивільних та політичних прав (1966 р.);
Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, які стосуються міжнародних повітряних перевезень (1929 р.);
Чикагська конвенція з міжнародної цивільної авіації (1944 р.) і Токійська, Гаагська, Монреальська конвенція з того ж питання;
Конвенція з митного забезпечення туризму (1954 р.);
Будапештська конвенція по спрощенню туристичних подорожей (1976 р.);
Міжнародна конвенція з контракту на подорож (1970 р.);
Конвенція по захисту світовогї культурної та природної спадщини (1972 р.);
Манільська декларація з світового туризму (1980 р.);
Софійська резолюція VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, яка прийняла Туристський білль про права, Хартію туризма, Кодекс туриста (1985 р.);
Конвенція з прав дитини (1990 р.);
Буенос-Айреська резолюція ІХ сесії Генеральної асамблеї ВТО з забезпечення туризму та безпеки туристів (1991 р.);
Туристська декларація Світового туристського форуму в Осаці та Всесвітньої конвенції міністрів по туризму (1994 р.);
Генеральне погодження з торгівлі послугами (1994 р.);
Конвенція з біологічної різноманітності (1995 р.);
Каірська резолюція ХІ сесії генеральної асамблеї ВТО по запобіганню організованого секс-туризму (1995 р.);
Сткгольмська декларація проти комерційної сексуальної експлуатації дітей (1996 р.);
Манільська декларація по соціальному впливу туризму (1997 р.);
Всесвітній кодекс етики в туризмі (1999 р.).
Висновки до підрозділу 2.3
Підсумовуючи, зазначимо, що було б доцільно, щоб у випадках перебування іноземних туристів, уряд України керувався би загальноприйнятими джерелами міжнародного права. Такими джерелами є: міжнародний звичай; міжнародні угоди на двосторонній основі; багатосторонні договори та міжнародні конвенції та декларації. Деяким з міжнародних конвенцій близько вісьмидесяти років, але вони не втратили своєї актуальності та значення тим більше, що до них періодично вносяться доповнення та уточнення, які відповідають сучасності.
Терміни "туроператор" і "турагент" визначають напрямок діяльності туристичного підприємства.
Туроператор - юридична або фізична особа (мається на увазі підприємець), яка здійснює на основі ліцензії діяльність по формуванню, просуванню та реалізації туристичного продукту.
Туроператорами називають: туристичні організації (підприємства), які мають власні або орендовані засоби туристичного обслуговування і пропонують своїм клієнтам комплекс послуг; оптових посередників між турагентствами і підприємствами туристичної індустрії, до яких належать фірми і організації, зайняті обслуговуванням туристів, але не відносяться напряму до туризму, а є представниками інших галузей економіки. Це транспортні компанії, підприємства громадського харчування, страхові фірми, спортивні, культурні заклади та ін.
Основні завдання туроператора – створення туру, підкріпленого програмою обслуговування. Програма обслуговування – план заходів, спрямованих на задоволення інтересів подорожуючих, які визначають призначення і вид туру.
Турагент – це юридична або фізична особа (підприємець), яка здійснює на основі ліцензії діяльність по просуванню і реалізації сформованого туроператором туру (туристичного продукту).
Основне завдання турагента або турагентства: повне і широке висвітлення можливостей відпочинку і подорожей по всіх наявних турах, курортах, туристичних центрах; просування інформації про власні можливості за допомогою реклами; організація продажу туристичного продукту з урахуванням специфіки і особливостей туристичного ринку.
Хостел (hostel) — у перекладі з англійської — молодіжний готель (гуртожиток), або база відпочинку, є найпопулярнішим і найдешевшим варіантом проживання для подорожуючих за кордоном. Середньостатистичний хостел містить акуратний хол, рецепцію, спальні з ліжками (нерідко — двоповерховими) та деякі інші додаткові приміщення залежно від рівня комфортності.
Хостельна організація проживання розрахована на невибагливих мандрівників. Середньостатистичний клієнт хостелу — це самостійний мандрівник, який не купує готовий і вже розроблений туристичною фірмою тур, а їде в незнайому країну самостійно. Таких мандрівників називають «рюкзачниками» і на вулицях світових столиць їх багато в будь-яку пору року. Незаплановані мандрівки приваблюють наявністю більшого задоволення і вражень, ніж готові тури. Тому серед європейців та американців постійно зростає число прихильників самостійного туризму.
Аналіз досвіду діяльності молодіжних готелів у зарубіжних країнах світу, особливо в Росії, дає можливість зробити ряд висновків щодо перспективи створення мережі хостелів в Україні.
Таким чином, створення молодіжних хостелів повинно стати невід’ємною складовою молодіжного і дитячого туризму в Україні.
Висновки до підрозділу 3.2
Узагальнюючи зазначене, пропонуємо наступні шляхи вирішення проблем з правового регулювання діяльності готельної сфери:
1. Удосконалення нормативно-правової бази підготовки спеціалістів з обслуговування готельних комплексів.
2. Підтримка впровадження в Україні загальноєвропейської системи якості в готельному та ресторанному секторі.
3. Проведення маркетингових досліджень та аналізу потреб споживачів і якості послуг підприємств готельного господарства України та визначення перспективних потреб міста у готельному фонді різної категорійності.
4. Удосконалення системи перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників туристичної галузі та готельного господарства, організація сучасних баз практики з підготовки фахівців туристичного та готельного профілю.
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладений у магістерській дипломній роботі матеріал, можна дійти наступних висновків:
1. Простеживши закономірності розвитку туризму, можна прийти до висновку, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів віддають перевагу туризму як засобу використання свого вільного часу.
2. На сьогоднішній день Україна відкрита і для міжнародного туристичного співробітництва, яке повною мірою віддзеркалює загальноєвропейські інтеграційні політичні та соціально-економічні процеси, враховує основні загальнонаціональні пріоритети. Виходячи з національних інтересів, міжнародна туристична політика України багатовекторна, реалізується на засадах економічної доцільності та взаємовигідної співпраці з конкретною країною або регіоном, враховує особливості певного туристичного ринку.
Викладене вище дозволяє зробити висновок, що правові основи функціонування туристичної галузі в Україні створено. Але для того щоб повною мірою реалізувати свій величезний потенціал у цій сфері нашій державі необхідно поряд з вирішенням економічних проблем постійно вдосконалювати нормативно-правову базу туристичної діяльності. Важливим кроком у цьому напрямку має стати виконання Програми розвитку туризму в Україні.
3. Першочерговим практичним кроком повинно стати розроблення та вдосконалення нормативно-правової бази з питань туризму та здійснення за участі Державного агентства України з питань туризму і курортів експертиз існуючих та проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі. І саме підвищення ефективності нормативно-правового забезпечення туристської галузі сприятиме зміцненню цієї галузі економіки України, зростання авторитету України на світовому ринку туристичних послуг, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристської галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереження історико-культурної спадщини, піднесення духовного потенціалу.
Щодо вдосконалення національного законодавства в сфері туризму, то необхідно зазначити, що зараз багато говорять про створення туристичного кодексу. На наш погляд, це є доцільним. Туристична діяльність тісно пов’язана з іншими видами господарської діяльності (транспортною, комерційною, тощо). Також в цій сфері діють багато міжнародних договорів, конвенцій, декларацій міжнародних організацій, тому треба оту силу-силенну законодавчих актів, які регулюють тур діяльність, а сьогодні їх налічується біля 600 актів, привести до єдиної позиції, а саме до створення Туристського кодексу України.
4. Було б доцільно, щоб у випадках перебування іноземних туристів, уряд України керувався би загальноприйнятими джерелами міжнародного права. Такими джерелами є: міжнародний звичай; міжнародні угоди на двосторонній основі; багатосторонні договори та міжнародні конвенції та декларації. Деяким з міжнародних конвенцій близько вісьмидесяти років, але вони не втратили своєї актуальності та значення тим більше, що до них періодично вносяться доповнення та уточнення, які відповідають сучасності.
5. Повертаючись до питання правового забезпечення безпеки туристів у сфері туризму можна визнати, що необхідне удосконалення системи правового забезпечення страхування, яке повинно охопити внесення необхідних змін і доповнень у законодавчі і нормативні акти різних рівнів.
7. Необхідно шукати нові можливості, розробляти нові види туристичних пропозицій, оскільки майбутнє туристичного підприємства залежить від того, наскільки послідовно і рішуче воно буде боротися за своє місце на ринку.
8. Необхідна підготовка досвідчених фахівців у туристичній сфері, які будуть володіти певними знаннями та навичками, бути професіоналами, щоб успішно формувати та продавати .
9. Необхідно краще спеціалізуватись на виробництві і реалізації високодоходного і якісного туристичного продукту, постійно турбуватись про його оновлення через удосконалення послуг, диверсифікацію, урахування моди і ринкових тенденцій. Головним завданням як турагента, так і туроператора є зміцнення свого становища на туристичному ринку й отримання стабільного прибутку.
10. Удосконалення нормативно-правової бази підготовки спеціалістів з обслуговування готельних комплексів.
11. Підтримка впровадження в Україні загальноєвропейської системи якості в готельному та ресторанному секторі.
12. Проведення маркетингових досліджень та аналізу потреб споживачів і якості послуг підприємств готельного господарства України та визначення перспективних потреб міста у готельному фонді різної категорійності.
13. Удосконалення системи перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників туристичної галузі та готельного господарства, організація сучасних баз практики з підготовки фахівців туристичного та готельного профілю.
14.Політика щодо охорони праці служить вихідним стержнем для встановлення цілей та задач підприємства, вона включає обов'язки щодо постійного покращення, періодично переглядається з метою забезпечення відповідності до потреб підприємства і спрямована на використання та урахування світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.