Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Мета лекції (навчальна): ознайомити курсантів з відповідним теоретичним та нормативним матеріалом, з загальним поняттям та системою складів злочинів розділу XV Особливої частини КК України, а також навчити курсантів відрізняти конкретні склади злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян
Мета лекції (виховна): виховання у студентів поважного ставлення до Конституції та чинного законодавства України, розуміння ними необхідності чіткого дотримання вимог та правильного застосування норм закону про кримінальну відповідальність з метою прийняття правильних процесуальних рішень, зміцнення законності у цій діяльності.
Місце проведення: учбова аудиторія за розкладом занять.
Час: 2 години.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
Вступ.
Висновки.
ЛІТЕРАТУРА
7. Осадчий В. І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. — К.: Атіка, 2004. — 336 с.
8. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 139—148.
9. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державно го кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // ОВУ. — 2000. — № 30 — Ст. 1248; ВВР. — 2000. — № 40. — Ст. 338; 2003. — № 27. — Ст. 209.
10. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 208.
11. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах Украї ни: Закон України від 7 березня 2002 р. // ВВР. — 2002. — № 32. — Ст. 225.
12. Правила охорони ліній зв’язку: Затверджені постановою Кабі нету Міністрів України від 29 січня 1996 р. № 135 // Бюл. законо давства і юрид. практики України. — 2001. — № 10. — С. 229—238.
13. Про застосування судами законодавства, що передбачає відпо відальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова ПВСУ від 26 червня 1992 р. № 8.
Вступ
Сьогодні ми починаємо розглядати злочини проти авторитету органів державної влади, органів самоврядування та об'єднань громадян .
Діяльність органів державної влади, органів самоврядування та об'єднань громадян в нашій державі повинна здійснюватись відповідно до законів та підзаконних актів, а також при широкій участі громадськості. Порушення законності в цій галузі заподіюють значну шкоду. Найбільш тяжкі із таких порушень є кримінально карані.
У своїй майбутній практичній роботі ви будете представниками державного органу виконавчої влади (ст.20 Закону "Про міліцію") ця діяльність регламентується певними нормативними актами, вона має правові гарантії (ст.21 Законом, гарантується захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна працівників міліції і членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних діянь). Правовий захист працівників міліції передбачений з метою нормального функціонування ОВС по виконанню завдань, поставлених відповідно до ст.2 Закону України "Про міліцію".
Метою нашої лекції є вивчення складів злочинів, що посягають проти авторитету органів державної влади, органів самоврядування та об'єднань громадян.
1. Загальна характеристика злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян
Родовим об'єктом цих злочинів є відносини між органами управління - з одного боку, і громадянами - з другого, які виника ють у зв'язку із здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій в межах взаємних прав та обов'язків і забезпечують нормальну дія льність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян при реалізації державного будівництва.
Без посереднім об'єктом - можуть бути відносини, що забезпечують: авторитет суспільного і державного ладу України, нормальну діяль ність органів державної влади, місцевого самоврядування, громад ських організацій, службових осіб та представників громадськості, дійсність і збереженість документів, штампів, печаток, інформації та носіїв інформації автоматизованих систем тощо.
Деякі із злочинів цієї категорії посягають також на особу пред ставника влади або громадськості чи працівника правоохоронного органу, на їх життя, здоров'я, гідність, власність або на інші відно сини, що охороняються законом.
З об'єктивної сторони значна кількість злочинів проти авто ритету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян вчинюються шляхом активних дій (Наруга над державними символами - ст. 338, Захоплення державних або громадських будівель чи споруд - ст. 341; Самоправство - ст. 356 та ін.). Деякі із розглядуваних злочинів (Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу - частини 2 і 3 ст. 345, Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча - частини 2 і 3 ст. 346, злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 350, статтями 347, 348, 351, 352, 354, 360) можуть вчинюватися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.
Більшість злочинів проти авторитету органів державної влади, ор ганів місцевого самоврядування та об'єднань громадян - злочини з формальними складами, тобто сформульовані таким чином, що вва жаються закінченими з моменту вчинення дії чи невиконання певних вимог (бездіяльності). До них віднесені злочини, передбачені стаття ми 338, 339, 341, частинами 1 і 2 ст. 342, статтями 344, 349, ч. 1 ст. 350, статтями 351, 353, 354, частинами 1 і 3 ст. 357, ст. 358 та ч. 1 ст. 359.
Момент закінчення деяких із розглядуваних злочинів пов'яза ний з настанням суспільно небезпечних наслідків. До них нале жать кваліфіковані склади погрози або насильства щодо працівни ка правоохоронного органу - частини 2 і 3 ст. 345 (у тому числі і вчинені організованою групою), державного чи громадського дія ча - частини 2 і 3 ст. 346, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок,- частини 2 і 3 ст. 350, умисне знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу - ст. 347, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок,- ст. 352, самоправство - ст. 356, умисне пошкодження ліній зв'язку - ст. 360.
Ряд юридичних складів злочинів сформульовано законодавцем як формально-матеріальні, тобто такі, що вважаються закінченими як тоді, коли їх вчиненням заподіяні злочинні наслідки, так і тоді, коли такі наслідки не настали. До них належать: кваліфіковані склади злочинів, передбачених ч. 3 ст. 342, ч. 2 ст. 343, ч. 2 ст. 346, частинами 2 і 3 ст. 355, ч. 2 ст. 357, ч. 2 ст. 359, та злочини, перед бачені статтями 340 і 348.
Суб'єктивна сторона розглядуваних злочинів характеризуєть ся, як правило, умисною формою вини. У більшості випадків уми сел прямий. Декілька злочинів можуть характеризуватися змішаною формою вини. До них належать: кваліфіковані склади злочинів, передбачених частинами другими статей 343, 347, 352, 357, 359, ч. 3 ст. 355 та злочин, передбачений ст. 356.
Необхідною ознакою окремих складів розглядуваних злочинів є мета їх вчинення. Так, захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341) визнається злочином, якщо воно вчи нене з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій; втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343), держав ного діяча (ст. 344) - з метою перешкодити виконанню ними служ бових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень; за хоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349) - з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звіль нення заручника; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 359) - з ме тою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358) - з метою використання їх. Більшість злочинів, що посягають на су спільні відносини, які забезпечують нормальну діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян організацій, службових осіб та представників громадсь кості, вчинюються у зв'язку з виконанням потерпілими своїх служ бових чи громадських обов'язків, а мотивом викрадення, привлас нення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ст. 357) є корисливість або інші особисті інтереси.
Суб'єктом злочинів проти авторитету органів державної вла ди, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян мо жуть бути, як правило, приватні особи, які досягли на момент вчи нення злочину 16-ти років. За посягання на працівника правоохо ронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348), захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349), умисне спричинення середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень при вчиненні злочинів, передбачених статтями 345, 346, 350, а також за кваліфіковані склади умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ч. 2 ст. 347), службової особи чи громадянина, який вико нує громадський обов'язок (ч. 2 ст. 352), кримінальна відповідальність настає з 14-ти років. Деякі із розглядуваних злочинів мо жуть вчинюватися службовими особами (ст. 340, ч. 2 ст. 343) або лише службовими особами (ч. 2 ст. 344, ч. 2 ст. 351), чи працівни ком державного підприємства, установи чи організації (ст. 354).
За безпосереднім об'єктом злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоуправління та об'єднань громадян можна поділити на такі групи:
1) Злочини у сфері використання державних символів (стат ті 338 та 339);
2) Злочини, пов'язані з перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян (статті 340 та 341);
3) Злочини проти представників влади, органів місцевого само врядування, працівників правоохоронних органів, членів громад ських формувань (статті 342-353);
4) Злочини у сфері використання документів і засобів отриман ня інформації (статті 357-360);
5) Інші злочини проти авторитету держави, органів місцевого самоврядування та діяльності об'єднань громадян (статті 354-356).
2. Злочини у сфері використання державних символів
Ст. 338 Наруга над державними символами
Ця стаття пе редбачає два простих склади злочину: частина перша визначає відповідальність за публічну наругу над державними символами України, а частина друга - над офіційно встановленим або підня тим прапором чи гербом іноземної держави.
При цьому кримінальна відповідальність за наругу над держав ними символами України настає незалежно від того, встановлені, підняті чи виконуються вони офіційно, чи ні. Натомість іноземні державні символи визнаються предметом розглядуваного злочину лише тоді, коли вони встановлені чи підняті офіційно відповідним державним органом України, наприклад, у зв'язку з візитом іно земного урядовця, або ж встановлені на приміщенні (на території) іноземного посольства (консульства, торгового представництва тощо). Крім того, не може бути предметом цього злочину гімн іно земної держави. Наруга над ним (наприклад, публічна демонстра ція неповаги до іноземної держави при виконанні її гімну під час зустрічі її офіційного представника, нагородження переможця на міжнародних змаганнях, яка супроводжується порушенням гро мадського порядку) за наявності всіх необхідних ознак може ква ліфікуватися як хуліганство.
Одночасна наруга на державними символами України та дер жавними символами іноземної держави утворює ідеальну сукуп ність злочинів і повинна кваліфікуватися за сукупністю злочинів - ч. 1 та ч. 2 ст. 338.
Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 338, є авто ритет державного та суспільного ладу України (ч. 1) та іноземної держави (ч. 2).
Додатковим факультативним об'єктом розгляду ваного злочину може бути внутрішня та зовнішня безпека України.
Предметом злочину, передбаченого ч. 1, є державні символи України. Згідно зі ст. 20 Конституції України, до них належать: Державний Прапор України, Державний Герб України і Держав ний Гімн України.
Предметом злочину, передбаченого ч. 2, є офіційно встанов лені чи підняті державний прапор і державний герб будь-якої іно земної держави.
Об'єктивна сторона розглядуваних злочинів виражається в активних діях, що полягають у нарузі над їх предметом. Під нару гою треба розуміти знищення, пошкодження, спотворення (вчи нення непристойних написів чи малюнків, обливання фарбою, за топтування у грязюку тощо), використання не за призначенням тощо. Наруга над Державним Гімном України може полягати у спотворенні його змісту під час виконання, розповсюдженні спотвореного друкованого тексту.
Обов'язковою ознакою цих злочинів є публічний характер вказа них дій. Під публічністю треба розуміти, по-перше, наругу над дер жавними символами у присутності сторонніх осіб (тобто тих, які не є виконавцями чи співучасниками цих злочинів), наприклад, під час демонстрацій, мітингів, зборів, походів, культурно-масових заходів (концертів, гулянок), на вулиці перед перехожими. По-друге, вчи нення зазначених дій у відсутності інших осіб (таємно), але за умови, що вони стануть відомими невизначеній кількості осіб. Іншими сло вами, таємний спосіб наруги тільки тоді буде ознакою розглядувано го злочину, коли наслідки таких дій стають очевидними.
Із суб'єктивної сторони злочини характеризуються умисною формою вини: винна особа усвідомлює не тільки суспільно небез печний характер вчинюваних дій, а й те, що ці дії підривають авторитет України (ч. 1) чи іноземної держави (ч. 2) і бажає їх вчинити. Психічне ставлення до спричинення шкоди внутрішній чи зовнішній безпеці України може характеризуватися як необ ережною формою вини, так і непрямим умислом.
Метою наруги над державними символами України та інозем них держав є приниження їх значення, підрив авторитету відповідної держави, демонстрація неповаги до прапора, герба, гімну, а тим самим і до держави.
Ст. 339 Незаконне підняття Державного Прапора України на річ ковому або морському судні
Право плавання під Дер жавним Прапором України має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи - громадянина України, а також юридичної особи в Україні, заснованої виключно україн ськими власниками, або судно, яке перебуває у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру (ст. 32 КТМ).
Женевська конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. встановила, що судна повинні плавати під прапором тільки однієї держави і не можуть міняти прапор під час плавання чи стоянки, при заході в порт, крім випадків дійсного переходу власності чи зміни реєстрації. Судно одержує право на плавання під прапором України з моменту реєстрації його в Державному судновому ре єстрі України або Судновій книзі України і видачі свідоцтва про право плавання під цим прапором (статті 26-34 КТМ).
Суспільна небезпека підняття Державного Прапора України на іноземному судні чи судні, яке не має національної належності, полягає в тому, що в зв'язку з такими діями може бути порушений суверенітет нашої держави, право нашої держави на вилов риби у виключній морській зоні України, можуть вчинюватися незаконні перевезення тощо.
Об'єктивна сторона злочину виражається в активних діях - незаконному піднятті Державного Прапора України на іноземному торговому або іншому судні, а також на українських морських або річкових суднах без належного права на такий прапор.
Злочин вважається закінченим з моменту незаконного підняття Державного Прапора України на зазначених вище суднах.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.
Суб'єкт злочину - загальний.
3. Злочини, пов'язані з перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян
Ст. 340 Незаконне перешкоджання організації або проведенню збо рів, мітингів, походів і демонстрацій
Право на прове дення цих заходів гарантоване ст. 39 Конституції України, в якій зазначається: «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».
Мітинг - це мирне публічне зібрання громадян для обговорен ня політичних та інших невідкладних питань життя. Його атрибу том є численна аудиторія, гасла, прапори, оратори, заклики (як усні, так і письмові).
Збори - загальна присутність, як правило, обмеженої кількості людей, об'єднаних спільними політичними або громадськими інтересами; засідання членів будь-якої організації.
Вуличний похід - процесія, проходження вулицями міста з ме тою демонстрації певного суспільно-політичного настрою, вира ження солідарності, протесту або незгоди з будь-чим.
Демонстрація - масове проходження громадян на знак ви раження суспільно-політичного настрою (солідарності, протесту, незгоди з будь-чим і т. ін.).
Безпосереднім об'єктом злочину є конституційне право гро мадян на організацію і проведення зборів, мітингів, вуличних по ходів і демонстрацій. Вчиненням цього злочину шкода заподію ється також авторитетові органів державної влади, органів місце вого самоврядування та об'єднань громадян, які або самі перешкоджали організації чи проведенню зазначених заходів, або не забезпечили їх мирне проведення. У разі, коли незаконне пере шкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій здійснювалось із застосуванням фізичного насильства, додатковим об'єктом може бути життя, здоров'я, гід ність потерпілих.
Об'єктивна сторона злочину виражається у створенні перепон (перешкоджанні) громадянам висловити свою думку з приводу тих чи інших подій, які відбуваються в державі, шляхом проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.
Перешкоджання може проявлятися у: а) забороні проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій шляхом, скажі мо, винесення рішення про заборону їх проведення, підкупу орга нізаторів відповідного заходу, погрози застосування до організа торів певного адміністративного заходу тощо. Згідно з ч. 2 ст. 39 Конституції України, «обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інте ресах національної безпеки та громадського порядку - з метою за побігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я насе лення або захисту прав і свобод інших людей»; б) забороні прове дення зазначених заходів у певному місці, визначеному, згідно із законом, виконавчим комітетом місцевої ради. Орган місцевого самоврядування, який було сповіщено про проведення зборів, мі тингів, вуличних походів і демонстрацій, вправі лише запропону вати тим, хто звернувся з повідомленням, інше місце або інший час для проведення відповідного заходу з метою недопущення по рушень громадського порядку, масових заворушень тощо у зв'язку, наприклад, із зіткненням колон демонстрантів різних пар тій, одночасним зібранням в одному і тому ж приміщенні для про ведення зборів членів різних колективів; в) блокуванні вулиць, якими має пройти демонстрація, похід, та місць, де заплановано провести мітинг, збори; г) незаконній відмові у наданні приміщен ня для проведення зборів; ґ) відключенні освітлення; д) створенні шумових перешкод на мітингу, зборах; е) застосуванні фізичного насильства (заподіянні учасникам зборів, мітингів, вуличних по ходів і демонстрацій тілесних ушкоджень, незаконному позбав ленні їх волі, нанесенні їм побоїв тощо) і т. ін.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Суб'єктом злочину, вчиненого без насильства, може бути тіль ки службова особа, а вчиненого із застосуванням насильства - будь яка особа, яка досягла 16-ти років, у т. ч. і службова.
Ст. 341 Захоплення державних або громадських будівель чи споруд
Безпосереднім об'єктом злочину є встановлений поря док користування будівлями та спорудами, в яких розміщені орга ни державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян або їх складові, а також нормальна робота підприємств, установ і організацій, які забезпечують діяльність вищеназваних органів та об'єднань громадян.
Предметом злочину можуть бути будівлі і споруди резиденції Президента України, ВР, КМ, міністерств і відомств, судів, органів прокуратури, місцевих державних адміністрацій, політичних партій тощо, а також будівлі і споруди підприємств, установ і організацій не залежно від форми власності, які забезпечують діяльність вищеназва них органів та об'єднань громадян (пошти, телеграфу, телефону, теле бачення, транспортного підприємства, енергетичної системи тощо).
Об'єктивна сторона злочину виражається у захопленні, тобто встановленні контролю над всією або частиною території зазначе них будівель або споруд. Наприклад, встановлення контролю над пропускним пунктом споруди, що унеможливлює потрапляння на робочі місця людей, які в ній працюють. Спосіб захоплення на кваліфікацію не впливає. Він може бути насильницький, обманний, відкритий або таємний. Захоплення може супроводжуватися погрозами відносно осіб, що охороняють будівлі (споруди), осіб, які перебувають у будівлях (спорудах) чи біля них, незалежно від того, мають вони якесь відношення до захоплюваних об'єктів чи ні, але які є або можуть бути потенційними супротивниками вчи нюваного злочину.
Якщо захоплення державних або громадських будівель чи спо руд супроводжувалось насильством щодо осіб, які перешкоджали захопленню, або навмисним знищенням або пошкодженням майна, скоєне залежно від конкретних обставин справи (особи потерпіло го, тяжкості застосованого насильства), співвідношення санкцій відповідних статей КК тощо необхідно кваліфікувати за сукупніс тю злочинів - за ст. 341 і статтями, що передбачають відповідаль ність за інші злочини проти органів державної влади, органів міс цевого самоврядування та об'єднань громадян, злочини проти особи чи проти власності.
Закінченим злочин вважається з моменту фактичного захоп лення частини або всієї будівлі чи споруди. Тривалість їх утри мання або незаконного використання на кваліфікацію не впливає.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис лом. Мета - незаконне користування захопленими об'єктами або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, органі зацій, що в них знаходяться,- є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього складу злочину.
Суб'єкт злочину - загальний.
4. Злочини проти представників влади, органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань
Безпосереднім об'єктом кожного із злочинів цієї групи є нор мальна діяльність та авторитет того органу, службової особи, гро мадського формування, представником якого є потерпілий. На приклад, вчиненням опору працівникові прокуратури заподіюється шкода як його нормальній діяльності та авторитету, так і нормаль ній діяльності та авторитету прокуратури (ч. 2 ст. 342), втручанням у діяльність народного депутата України - його нормальній діяль ності і авторитету та нормальній діяльності і авторитету Верховної Ради України (ст. 344), знищенням майна батька капітана міліції - нормальній діяльності та авторитету капітана міліції та органу внутрішніх справ (ст. 347). (Ознаки додаткових безпосередніх об'єктів будуть названі при розгляді конкретних злочинів).
Потерпілими від цих злочинів можуть бути: представник вла ди (статті 342, 349), працівник правоохоронних органів (статті 342, 343, 345, 347, 348, 349), член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 342, 348), вій ськовослужбовець (статті 342, 348), державний діяч (статті 344, 346), громадський діяч (ст. 346), службова особа та громадянин, який виконує громадський обов'язок (статті 350, 352), народний депутат України (статті 344, 346, 351), депутат місцевої ради (ст. 351). У шістьох статтях (345, 346, 347, 348, 349, 352) йдеться і про близьких родичів відповідних потерпілих, а в ст. 350 - про близьких їм осіб.
До представників влади віднесено працівників державних ор ганів і установ (крім тих, що віднесено до працівників правоохо ронних органів), які наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать на родні депутати України, депутати місцевих рад та сільські, селищ ні, міські голови, керівники місцевих державних адміністрацій, інспектори державних інспекцій при виконанні функцій, не пов'я заних із застосуванням правових норм, військові коменданти, на чальники гарнізонів.
Працівниками правоохоронних органів є: працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служ би правопорядку Збройних Сил України, митних органів, Держав ної прикордонної служби, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та працівники інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
До членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону належать члени зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та Державній прикордонній службі, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського по рядку і державного кордону, сприяння органам місцевого само врядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі та органам виконавчої влади, а також службовим особам у запобіганні адміністративним правопорушенням і злочинам.
Під виконанням обов'язків щодо охорони громадського порядку розуміється несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, проведення зборів, з'їздів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.
Обов'язки членів громадських формувань з охорони громад ського порядку і державного кордону щодо охорони громадського порядку передбачені Законом «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», а також у положен нях (статутах) цих формувань.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Суб'єктом злочину може бути не лише правопорушник, до якого потерпілий пред'явив законні вимоги, пов'язані з виконан ням свого службового обов'язку чи взятого на себе обов'язку з охорони громадського порядку, але й інша особа, яка активно пе решкоджала їм виконувати ці обов'язки.
Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 342, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом на сильства або погрози застосування такого насильства до виконан ня явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342).
Примушення - це фізичний або психічний вплив на представ ника влади, працівника правоохоронного органу (крім випадків, передбачених ст. 343), члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбов ця з тим, щоб примусити його, всупереч бажанню, виконати явно незаконні дії (наприклад, митника - дати дозвіл на вивезення то варів без митного догляду, працівника міліції - знищити протокол адміністративного затримання, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - відпустити затриманого злочинця).
Насильство, як ознака примушення при кваліфікованому опо рі, може виражатися у зв'язуванні, утриманні потерпілого, позбав ленні його можливості вільно пересуватись у просторі у зв'язку з ізоляцією його у приміщенні, салоні чи кузові автомобіля, в умис ному нанесенні удару, побоїв, тілесних ушкоджень тощо.
Опір, поєднаний із утримуванням представника влади чи пра цівника правоохоронного органу, наприклад, у замкненому при міщенні з метою спонукання іншого представника влади чи пра цівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця відмовитись від виконання свого обов'язку, у зв'язку з яким і вчинюється опір, треба кваліфікувати за сукупніс тю злочинів - за ч. 3 ст. 342 та ст. 349.
Заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень по терпілому, який не є працівником правоохоронного органу, охоплю ється диспозицією ч. 3 ст. 342. Заподіяння цим особам при опорі тяж ких тілесних ушкоджень кваліфікується за цією статтею та ст. 121.
Якщо ж при опорі працівникові правоохоронного органу чи військовослужбовцеві, який одночасно є працівником правоохо ронного органу, були нанесені побої чи заподіяно легке, серед ньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. 342 і частинами 2 чи 3 ст. 345.
Погроза застосування насильства під час вчинення опору по лягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи засто сувати насильство до потерпілих при виконанні ними службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Вин ний може погрожувати вбивством, спричиненням тілесних ушко джень, позбавленням волі тощо. При цьому погроза таким насиль ством працівникові правоохоронного органу не вимагає додаткової кваліфікації за ст. 345.
Ст. 343 Втручання в діяльність працівника правоохоронного орга ну та у діяльність державного діяча ст. 344
Потерпі лими від злочину, передбаченого ст. 343, можуть бути працівники правоохоронних органів, а ст. 344 - державні діячі. Закон дає ви черпний перелік останніх: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр Украї ни, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Голова Рахун кової палати або член Рахункової палати, Голова або член Цент ральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомов лення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телеба чення і радіомовлення України.
Об'єктивна сторона обох злочинів полягає у втручанні в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343) чи дер жавного діяча (ст. 344). Втручання може проявлятись у будь-якій формі незаконного впливу на потерпілого, спрямованого на пе решкоджання виконанню ним службових обов'язків або на до сягнення прийняття ним неправомірного рішення. Вплив може полягати в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмо вити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Незаконність впливу означає, що такі дії суперечать від повідному законові чи підзаконному актові.
Вплив може здійснюватись усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публікацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб.
Умовляння можуть супроводжуватися обіцянками допомогти вирішити якісь сімейні проблеми, надати можливість користувати ся автомобілем, дачною ділянкою тощо. Прохання ж, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття праців ником правоохоронного органу рішення в інтересах цього право порушника не утворює складу цього злочину.
Шантажування може здійснюватися шляхом погрози розголо сити відомості, що ганьблять потерпілого чи близьких йому осіб, таємницю усиновлення, відомості, які потерпілий хотів би зали шити в таємниці, тощо.
Іншими формами впливу можуть бути відмова у догляді за дітьми, старими батьками, хворими, погроза зґвалтуванням тощо.
Виходячи з того, що потерпілим від злочину, передбаченого ст. 344, є державний діяч, умовляння може супроводжуватися обіцянками підтримати на виборах, під час голосування, виступити на колегії міністерства з позитивною оцінкою проекту розпоря дження тощо; погроза - обіцянкою звільнити з посади, відмовою у підтриманні на виборах, голосуванням проти продовження строку перебування на посаді, припиненням повноважень тощо; інші фор ми впливу - відмовою виконувати певні рішення, розробити проект закону, постанови чи іншого офіційного документа, неподання та кого проекту на розгляд колегіального органу, з метою показати не здатність потерпілого виконувати свої службові обов'язки тощо.
Вплив на працівника правоохоронного органу чи державного діяча шляхом захоплення чи утримання заручником його близького родича або співробітника працівника правоохоронного органу охоплюється ст. 349 і додаткової кваліфікації за ст. 343 не потребує.
Вплив на потерпілих розглядуваних злочинів шляхом підкупу належить кваліфікувати як давання або замах на давання хабара (ст. 369 або частини 2 чи 3 ст. 15 і ст. 369).
Засобом впливу на працівника правоохоронного органу може бути вчинення й інших дій, які самі по собі є злочинними. Напри клад, втручання вчинялось шляхом опору особою, до якої не була безпосередньо звернена вимога працівника міліції, який охороняє громадський порядок. Якщо дії такої особи не перешкодили за тримати правопорушника, в тому числі й злочинця, або запобігти злочинному посяганню, то вчинене треба кваліфікувати за ч. 2 чи ч. 3 ст. 342. Коли ж внаслідок зазначених дій винний перешкодив запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчини ла, відповідальність настає за ч. 2 ст. 343 та ч. 2 чи ч. 3 ст. 342.
Якщо вплив на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків чи домогтися прийняття неправомірних рішень здійснюється погрозою вбивст вом, насильством або знищенням чи пошкодженням майна і ця погроза перешкодила запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, вчинене треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 343 та ч. 1 ст. 345. Якщо вказані наслідки не настали, застосовується тіль ки ст. 345.
Якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного ор гану поєднане з насильницьким опором (ч. 3 ст. 342), діями, перед баченими статтями 345, 347 або 348, вчинене належить кваліфіку вати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 343 і зазначеними статтями КК.
Кваліфікація втручання у діяльність державного діяча також за лежить від особи потерпілого, заподіяної йому фізичної або матері альної шкоди, способу та мети втручання. Наприклад, якщо вплив, скажімо, на Голову Рахункової палати з метою перешкодити вико нанню ним службових обов'язків або домогтися прийняття неза конного рішення здійснюється погрозою вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням чи пошкодженням майна, викраден ням або позбавленням його волі, вчинене треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 346, а поєднане з вчиненням насильства (умисним заподіянням тілесних ушкоджень, побоїв, мордування, катування тощо) - за ч. 2 або ч. 3 ст. 346, зі знищенням або пошкодженням їх майна - за су купністю злочинів, передбачених статтями 344 та 352.
Подібне втручання в діяльність члена Рахункової палати шля хом зазначених погроз має кваліфікуватися за ст. 344, а поєднане з насильством - за ч. 1 ст. 344 та як злочин проти особи (ст. 121, ч. 2 ст. 126 або 127), зі знищенням чи пошкодженням майна - так само, як і втручання в діяльність Голови Рахункової палати - за стаття ми 344 та 352.
Розглядувані злочини вважаються закінченими з моменту вчи нення дії, яка впливає у будь-якій формі на потерпілого. Для ква ліфікації вчиненого за ст. 344, ч. 1 ст. 343, а також ч. 2 ст. 343 в частині вчинення цього злочину особою з використанням свого службового становища не має значення, чи вдалось злочинцеві перешкодити виконанню потерпілим своїх службових обов'язків або домогтися прийняття ним неправомірного рішення.
У разі прийняття такого рішення потерпілим він може бути, залежно від обставин справи, притягнутий до кримінальної від повідальності за службовий або інший злочин, якщо він не пере бував у стані крайньої необхідності.
Під виконанням службових обов'язків розуміється виконання тих обов'язків працівника правоохоронного органу, в яких втілю ються його правозастосовні та правоохоронні функції.
Обов'язки працівників правоохоронних органів можуть стосу ватися охорони громадського порядку, притягнення до криміналь ної чи адміністративної відповідальності, проведення дізнання або слідчих дій, здійснення оперативно-розшукових заходів, накла дення адміністративних стягнень, затримання правопорушника, встановлення обмежень щодо зайняття певною діяльністю, здійс нення різноманітних перевірок, запобігання злочинам та адмініст ративним правопорушенням тощо.
Для кваліфікації злочину за ст. 343 не має значення, виконував працівник правоохоронного органу свої службові обов'язки, пере буваючи безпосередньо на службі чи в інший, вільний від роботи час (наприклад, під час відпустки), а за ст. 344 - тільки в період повноважень державного діяча. Наприклад, Президент України може бути потерпілим від втручання у його діяльність тільки після складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України і до вступу на пост новообраного Президента Украї ни або до моменту дострокового припинення повноважень (у разі відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту або смерті); на родний депутат - з моменту скріплення прийнятої ним на Верхов ній Раді України присяги на вірність Україні особистим підписом під її текстом і до дня відкриття першої сесії Верховної Ради України наступного скликання.
Суб'єктивна сторона обох злочинів характеризується прямим умислом. При цьому злочинець ставить перед собою мету пере шкодити виконанню потерпілим своїх службових обов'язків або домогтися від нього прийняття неправомірних рішень.
Суб'єктом злочину є особа, якій до його вчинення виповнило ся 16 років.
Кваліфікуючими ознаками є втручання в діяльність праців ника правоохоронного органу, якщо воно перешкодило запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, (ч. 2 ст. 343), та вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (частини другі статей 243 і 244). Перші дві кваліфікуючі ознаки мають місце у випадках, коли потерпілий мав реальну можливість запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, але не зміг її використати через втручан ня у свою діяльність.
Третя кваліфікуюча ознака - використання службовою особою свого службового становища - має місце тоді, коли винна особа використовує для втручання права і повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю.
Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345), державного чи громадського діяча (ст. 346), службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350)
Основним безпосереднім об'єктом розгляду ваних злочинів є нормальна робота та авторитет працівника право охоронного органу (ст. 345), державного і громадського діяча (ст. 346), службової особи (ст. 350) та органів, організацій, установ і підприємств, в яких вони працюють, а також нормальна громадська діяльність і авторитет громадян, які виконують громадський обов'язок (ст. 350) Додатковим безпосереднім об'єктом кваліфіко ваних складів злочинів є здоров'я зазначених осіб та здоров'я їх близьких родичів (статті 345 і 346) і близьких їм осіб (ст. 350).
Близькими родичами є: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба й онуки. Близькими службовій особі - її близькі родичі та особи, доля яких для потерпілого має істотне значення. До останніх можуть бути віднесені співробітники, кохан ці, сусіди, куми, близькі знайомі тощо. При цьому треба підкрес лити, що погроза, передбачена ст. 350, стосується близьких осіб тільки службової особи. Відповідальність за погрозу щодо осіб, близьких громадянинові, який виконує громадський обов'язок, настає на загальних підставах (наприклад, як за злочин проти особи).
Потерпілими від цих злочинів можуть бути працівники право охоронних органів (ст. 345), державні і громадські діячі (ст. 346), службові особи та громадяни, які виконують громадський обов'я зок (ст. 350).
Потерпілими державними і громадськими діячами можуть бу ти лише особи, зазначені у ч. 1 ст. 346. В ній, крім конкретних осіб (Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України і т. п.), вживаються узагальнені назви потерпі лих: член Кабінету Міністрів України, судді Конституційного Су ду України і Верховного Суду України, а також вищих спеціалізо ваних судів України, керівники політичних партій України.
До потерпілих - керівників політичних партій України треба відносити лише перших осіб (незалежно від їх найменування: ге неральний секретар, секретар, голова партії чи голова політбюро партії і т. п.) керівного органу політичної партії, яка була у встанов леному законом порядку зареєстрована в МЮ і її діяльність не бу ла припинена рішенням суду.
До громадян, які виконують громадський обов'язок, віднесено осіб, які беруть активну участь у діяльності громадських організа цій, громадському житті і виробничій діяльності підприємства, установи, організації. До них, зокрема, належать: представники громадськості, які охороняють громадський порядок, беруть участь у вирішенні окремих питань місцевого значення тощо, окремі громадяни, які беруть участь у запобіганні або припиненні злочинів, порушень громадського порядку тощо.
Названі особи можуть визнаватися потерпілими не тільки тоді, коли погроза вчинюється в процесі виконання ними своїх службо вих чи громадських обов'язків (у робочий чи неробочий час), але й у випадках, коли вона пов'язана з виконанням цих обов'язків у майбутньому, а насильство - ще й як помста за виконання службо вих обов'язків у минулому.
Об'єктивна сторона основних складів розглядуваних злочинів полягає у погрозі вбивством, знищенням чи пошкодженням майна, а також насильством (ст. 345), заподіянням шкоди здоров'ю та ви краденням або позбавленням волі (ст. 346), заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ст. 350).
Особливістю погрози знищенням чи пошкодженням майна що до службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350), є те, що винний залякує їх вчиненням цих дій загальнонебезпечним способом, під яким треба розуміти дії, небез печні для життя і здоров'я людей, а також майна інших фізичних та юридичних осіб, довкілля (наприклад, шляхом підпалу, вибуху, затоплення, улаштування аварії, катастрофи та іншим загальноне безпечним способом).
Під погрозою розуміється залякування потерпілих заподіянням їм тієї шкоди, про яку говориться в ній. Вона може виражатися в усних чи письмових висловлюваннях, жестах або інших діях. На явність реальних підстав побоювання потерпілим виконання по грози не є обов'язковою.
Під погрозою вбивством розуміється залякування потерпілого позбавити його життя або життя його близького родича (статті 345 і 346), чи близької особи (ст. 350); під погрозою насильством (ст. 345) треба розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень, в тому числі і шляхом, наприклад, зв'язуван ня та залишення під дощем у місцевості, де є багато комарів, мош кари, на вогкій землі у холодну пору року тощо. При цьому сту пінь небезпечності насильства для здоров'я потерпілого на квалі фікацію не впливає: винний може погрожувати нанесенням побоїв, мордуванням, заподіянням різного ступеня тяжкості тілесних ушко джень; під погрозою заподіяння шкоди здоров'ю (ст. 346) - погро зу нанести потерпілому побої, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії, які можуть привести до заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого; під погрозою знищенням майна - доведення до потерпілого нахваляння (обіцянки) привести його особисте майно або майно його близьких родичів у стан, коли його не можна використати за цільовим призначенням, а під погрозою пошкодженням майна - у стан, коли погіршиться його якість, зменшиться цінність або коли без ремонту майно не можна буде ви користати за цільовим призначенням.
Фактичне знищення чи пошкодження майна, яке належить працівникові правоохоронного органу, службовій особі чи грома дянинові, який виконує громадський обов'язок, а також їх близь ким родичам, треба кваліфікувати відповідно за ст. 347 або ст. 352; під погрозою заподіянням тяжких тілесних ушкоджень розумі ється обіцянка заподіяти потерпілому тілесне ушкодження, небез печне для життя в момент заподіяння, позбавити його будь-якого органу або його функцій, перервати вагітність тощо; погроза ви краденням - залякування незаконним заволодінням у майбутньому державним чи громадським діячем або його близьким родичем. Реалізація цієї погрози не охоплюється ст. 346 і вимагає додатко вої кваліфікації за ст. 146 як викрадення людини; погроза позбав ленням волі полягає в обіцянці позбавити державного чи громад ського діяча або їх близького родича можливості вільно вибирати місце перебування. Реальна сукупність погрози позбавленням волі та фактичного позбавлення волі вимагає кваліфікації за сукуп ністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 346 та відповідною частиною ст. 146.
Позбавлення волі з наступним триманням потерпілого як заруч ника підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 349, якщо по терпілим є представник влади або його близький родич, чи ст. 147, якщо потерпілим є громадський діяч чи його близький родич.
Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома потерпілого від цих злочинів. Це правило сто сується і випадків, коли погроза була вчинена щодо близьких ро дичів працівника правоохоронного органу, державного чи громадського діяча, близьких службової особи, оскільки відповідальність за статтями 345, 346 та 350 настає лише за умови протидії законній службовій чи громадській діяльності названих осіб. Водночас для наявності складу цього злочину не має значення, вдалося винному домогтися того, щоб потерпілий від цих злочинів неналежним чи ном виконував свої службові обов'язки, чи ні.
Якщо погроза вчинюється внаслідок особистих неприязних стосунків або є невід'ємною ознакою якогось іншого злочину, то вчинене за наявності необхідних умов треба кваліфікувати за від повідними статтями КК (наприклад, за статтями 129, 152, 187, 189, 262, 289).
Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошко дженням майна, висловлена у зв'язку з виконанням потерпілим будь-яких незаконних дій, злочином, що розглядається, не вва жається.
Кваліфікуючими ознаками розглядуваних злочинів є умисне нанесення побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушко джень, а передбаченого ч. 2 ст. 346 - ще й вчинення інших насиль ницьких дій.
Іншими насильницькими діями слід вважати фізичний (крім по боїв) вплив на потерпілого. Ними можуть бути: стискування частин тіла, викручування рук чи ніг, мордування, катування, тягання за ніс, вуха, волосся, волочіння за транспортним засобом, підвішуван ня, залишення зв'язаним на холоді, під дощем, у воді, замикання у сирому приміщенні, насильницька ін'єкція наркотичного засобу, застосування до потерпілого газового балончика тощо.
Насильницькі дії, що полягали у залишенні потерпілого зв'яза ним на холоді, під дощем, у воді, замиканні у сирому приміщенні тощо, або були способом незаконного позбавлення волі, необхідно кваліфікувати ще й за ст. 146.
Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення державного чи громадського діяча життя, але смерть не настала з причин, що не залежали від волі винного, скоєне треба кваліфікува ти як закінчений злочин за ст. 112. Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення життя близького родича такого діяча, скоєне треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 346 та як замах на вбивство (частинами 2 чи 3 ст. 15 та п. 8 ч. 2 ст. 115), або як закінчений зло чин, передбачений ст. 348, коли потерпілий є близьким родичем державного діяча, який є одночасно працівником правоохоронного органу (Генеральний прокурор України), або ст. 379, коли це близь кий родич Голови чи судді Конституційного Суду України або Вер ховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України.
Ознаками особливо кваліфікуючих складів розглядуваних злочинів є заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 статей 345, 346, 350), а злочину, передбаченого ч. 4 ст. 345,- ще й вчи нення його організованою групою.
Суб'єктивна сторона розглядуваних складів злочинів харак теризується умисною формою вини.
Злочини вчинюються виключно у зв'язку з виконанням потер пілими своїх службових або громадських обов'язків. Тому такі дії щодо вказаних осіб можуть бути вчинені не тільки до та під час виконання ними службових чи громадських обов'язків, а й після цього - з метою помститися за їх діяльність.
Винятком з цього правила є злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, який вчинюється з метою припинення або зміни діяльності служ бових осіб або громадян, що виконують громадський обов'язок. Передбачена в ньому погроза може вчинюватися тільки до або під час їх службової чи громадської діяльності.
Під виконанням службових обов'язків, діяльністю службової особи треба розуміти діяльність щодо виконання потерпілими обов'язків по службі, що випливають із законів і підзаконних ак тів, у т. ч. порадників, статутів, інструкцій тощо, під заняттям державною чи громадською діяльністю - діяльність, пов'язану з повноваженнями державного чи громадського діяча, яка регламен тована відповідними законами, підзаконними актами та статутами.
Службові обов'язки (ст. 345), діяльність службової особи (ст. 350), повноваження державного чи громадського діяча (ст. 346), громадський обов'язок (ст. 350) регламентуються відпо відними законами, підзаконними актами, статутами політичних партій, порадниками, інструкціями тощо.
Якщо вчинювана погроза або насильство є невід'ємною озна кою якогось іншого злочину, скоєне за наявності необхідних умов треба кваліфікувати за відповідними статтями КК (наприклад, за статтями 152, 153, 187, 189, 262, 289).
Суб'єктом злочинів є особа, якій до вчинення злочинного діяння виповнилося 16 років, а коли має місце насильство, яке по лягає у заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяж ких,- суб'єктом злочину є особа з 14-ти років. Службові особи, які для погрози або насильства використали своє службове станови ще, мають нести відповідальність за перевищення влади або служ бових повноважень (ч. 2 або ч. 3 ст. 365) та за злочини, що комен туються, якщо скоєне підпадає також під ознаки ч. 3 або ч. 4 ст. 345 або ч. 3 ст. 346.
Якщо погроза нанесення побоїв або заподіяння легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень вчинювалась у зв'язку з опором працівникові правоохоронного органу з приму шенням потерпілого до виконання явно незаконних дій, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідною частиною ст. 345 та ч. 3 ст. 342.
Слід зазначити, що погроза щодо службової особи, яка є одно часно працівником правоохоронного органу, застосована з метою припинення його діяльності або зміни її характеру, повинна оці нюватись як втручання в діяльність працівника правоохоронного органу і кваліфікуватися за ст. 343, а поєднана з примушенням до виконання явно незаконних дій - як опір і кваліфікуватися за ч. 2 ст. 342. За ч. 3 ст. 342 треба кваліфікувати однотипну погрозу і щодо службової особи, яка є одночасно представником влади.
Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу ст. 347, службової особи чи громадя нина, який виконує громадський обов'язок ст. 352
Цими зло чинами може бути спричинена матеріальна шкода працівникові правоохоронного органу (ст. 347), службовій особі чи громадяни нові, який виконує громадський обов'язок (ст. 352), або ж їх бли зьким родичам. Дії, передбачені частинами другими статей 347 та 352, посягають також на життя, здоров'я і власність невизначеного кола осіб.
Предметом злочинів може бути як рухоме, так і нерухоме майно, яке є власністю працівника правоохоронного органу (ст. 347), служ бової особи, громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352), чи когось із їх близьких родичів. За цими статтями треба кваліфікувати і знищення чи пошкодження майна, яке перебуває у відповідальному володінні потерпілого чи його близького родича.
Об'єктивна сторона розглядуваних злочинів полягає у зни щенні чи пошкодженні майна.
При вирішенні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному виді (вага, обсяг, кількість), а й зна чення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого. Зни щення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 статей 347 і 352, відповід но до ч. 2 ст. 11 не є злочином.
Знищення й пошкодження майна може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. Способи знищення чи пошкодження майна, крім вказаних у ч. 2 статей 347 і 352, на ква ліфікацію вчиненого не впливають.
Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди потерпілому. Якщо знищити чи пошкодити майно винній особі не вдалося з причин, що не залежали від її волі, вчинене тре ба кваліфікувати як замах на цей злочин.
Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується умисною формою вини.
Передбачені статтями 347 і 352 злочини можуть вчинюватися виключно у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків, службовою чи громадською діяльністю службової особи чи громадянина, який виконує гро мадський обов'язок. При цьому майно може бути знищено чи по шкоджено як до, так і під час або після їх виконання.
Знищення або пошкодження майна з метою впливу на працівни ка правоохоронного органу (крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 11) треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за статтями 343 і 347:
Знищення чи пошкодження майна (крім малоцінного або на не значну суму) під час вчинення опору працівникові правоохорон ного органу також треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за статтями 342 і 347.
Суб'єктом злочину є особа, якій виповнилося 16 років. За знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням ним служ бових обов'язків шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом або таке, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає з 14-ти років. Служ бові особи, які вчинили дії, передбачені ч. 2 ст. 347, із використан ням свого службового становища, несуть відповідальність за ст. 365 чи ст. 424 та згаданою нормою.
Кваліфікуючими ознаками є знищення або пошкодження майна: а) шляхом підпалу; б) вибуху; в) іншим загальнонебезпечним способом; г) яке спричинило загибель людей або ґ) інші тяжкі наслідки.
Перші три ознаки мають місце, коли підпалом, вибухом (вико ристанням вибухових речовин або бойових припасів), затоплен ням, отруєнням свійських тварин, улаштуванням обвалу стіни бу динку або іншими діями створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної матеріальної шкоди як са мому потерпілому, так і іншим особам, навколишньому природ ному середовищу тощо.
При цьому винний усвідомлює або повинен був усвідомлюва ти, що таке знищення чи пошкодження майна є небезпечним для життя або здоров'я людей, майна інших осіб, довкілля або є ефектним (таким, що створює враження) або ефективним (яким досяга ється бажаний результат) способом знищення чи пошкодження майна. Тобто спосіб, без якого досягти бажаного результату було б неможливо або було б непросто.
До інших тяжких наслідків віднесено, зокрема: заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості - двом або більше особам або заподіяння серйозної май нової шкоди.
У разі, коли винний при вчиненні злочину усвідомлював су спільно небезпечний характер знищення або пошкодження майна, передбачав, що внаслідок зазначених дій настане смерть або бу дуть спричинені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, або ж буде заподіяна матеріальна шкода не тільки особам, зазна ченим у будь-якій із розглядуваних статей, і бажав або свідомо припускав настання таких наслідків, вчинене, залежно від конкрет них обставин, потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 347 або ст. 352 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, життя та здо ров'я особи чи власності.
Якщо психічне ставлення винного до людських жертв чи інших тяжких наслідків було необережним, вчинене треба кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347 або ч. 2 ст. 352.
Ст. 348 Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського по рядку і державного кордону або військовослужбовця
Посяганням на життя є умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у ст. 348 осіб.
Безпосереднім об'єктом злочину є авторитет потерпілих та органів, в яких вони працюють, займаються громадською діяльніс тю або проходять службу, а також їх життя та життя близьких ро дичів працівника правоохоронного органу.
Потерпілими від злочину можуть бути працівники правоохо ронних органів, їх близькі родичі, члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військо вослужбовці. Аналогічні дії щодо інших представників влади чи громадськості, а також службових осіб і окремих громадян квалі фікуються за п. 8 ч. 2 ст. 115.
Об'єктивна сторона розглядуваного злочину може полягати в активних діях або в бездіяльності. Злочин з формально-матеріальним складом. Вважається закінченим як з моменту настання смерті потерпілого, так і з моменту замаху на його життя. У пер шому випадку обов'язковими ознаками об'єктивної сторони є настання суспільно небезпечного наслідку у вигляді смерті потер пілого та причинного зв'язку між дією чи бездіяльністю і настан ням смерті потерпілого.
Для кваліфікації посягання на життя працівника правоохорон ного органу за ст. 348 не має значення, вчинювалось воно під час виконання потерпілим своїх службових обов'язків чи в інший, вільний від роботи час (наприклад, під час відпустки). Головне, щоб умисне вбивство чи замах на вбивство були вчинені у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового обов'язку.
Посягання на життя члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбов ця у зв'язку з їх діяльністю, яка не стосується охорони громад ського порядку, або на ґрунті особистих стосунків визнається зло чином проти особи і потребує кваліфікації за ст. 115.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною фор мою вини. Винний усвідомлює, що посягає на життя саме праців ника правоохоронного органу або його близьких родичів у зв'язку з виконанням працівником службових обов'язків, члена громадсь кого формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, передбачає настання смерті назва них осіб внаслідок свого діяння і бажає або свідомо припускає її настання. Замах же на умисне вбивство осіб, зазначених у ст. 348, може бути вчинено тільки з прямим умислом.
Злочин може бути вчинений не тільки з метою перешкодити потерпілому виконати свої службові обов'язки або обов'язки щодо охорони громадського порядку (під час їх виконання або в майбут ньому), а також із мотивів помсти за таку діяльність у минулому.
Виконанням службових обов'язків працівником правоохорон ного органу є дії, пов'язані із провадженням дізнання, досудового слідства, дії щодо охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, здійснення різноманітних перевірок, за побігання злочинам та дисциплінарним проступкам з боку засу джених тощо.
Суб'єктом злочину є особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років.
Ст. 349 Захоплення представника влади або працівника правоохо ронного органу як заручника
Захоплення представ ника влади або працівника правоохоронного органу як заручника є спеціальним відносно злочину, передбаченого ст. 147,- захоп лення заручників, а останній - спеціальним щодо незаконного позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). Тому значна кількість ознак розглядуваного злочину збігається з ознаками за гальних щодо нього злочинів. Є й відмінності. Вони стосуються частково потерпілих від злочину, переліку осіб, до яких звернена вимога злочинця, як умова звільнення заручника, кваліфікуючих ознак, які є у статтях 146 та 147 і немає у ст. 349.
Об'єктом злочину є не тільки воля, честь і гідність особи, а й авторитет органів влади.
Потерпілим від злочину може бути представник влади, праців ник правоохоронного органу та їх близькі родичі.
Об'єктивна сторона злочину виражається у двох діяннях: за хопленні та триманні як заручника представника влади, працівни ка правоохоронного органу або їх близького родича.
Захоплення заручника - це протиправне, насильницьке обме ження фізичної можливості однієї або декількох осіб вільно, за своїм бажанням, рухатись у просторі, тримання заручника - це протиправне насильницьке перешкоджання виходу заручника на свободу.
Як правило, захоплення заручника і наступне його тримання - ланцюги одного і того ж діяння, вчинюваного одними і тими ж суб'єктами. Втім, можлива ситуація, за якої одні злочинці захоп люють заручника, доставляють його в певне місце, а інші його тримають. Законодавча диференціація діяння на захоплення й тримання заручників дозволяє персоніфікувати відповідальність, оскільки кожна з названих дій може вчинюватися із застосуванням різного ступеня насильства, використанням різних засобів для захоплення і тримання заручників, умов, у яких тримаються заруч ники, тощо. Крім того, захоплення заручників - разова дія, а три мання їх - триваючий злочин, що суттєво впливає на момент припинення злочину та визначення закінчення строків давності притягнення винного до кримінальної відповідальності.
Захоплення і тримання заручників вважаються закінченим зло чином з моменту фізичного обмеження волі заручника та початку перешкоджання виходу його на волю. Тримання заручників при пиняється з моменту їх втечі із місця тримання, звільнення злочин цями (незалежно від причини такого звільнення) або іншими осо бами (наприклад, працівниками міліції або служби безпеки) чи смерті заручників.
Захоплення заручників може вчинюватися різними способами (таємно, відкрито, шляхом обману, зловживання довірою, з використанням службового становища), із застосуванням насильства, з погрозою заручникові застосувати насильство щодо нього або його близьких родичів, з використанням одурманюючих речовин або наркотичних засобів, однією особою, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою.
Тримання заручників може здійснюватися шляхом зв'язування потерпілого, приковування його до чогось тяжкого чи нерухомого, закриттям у приміщенні, контейнері, цистерні, машині, фургоні, салоні літака, триманням заручника під прицілом вогнепальної зброї, обгородженим дротом, який перебуває під напругою або з'єднаний із вибухівкою.
На відміну від злочинів, передбачених статтями 146 і 147, спо соби захоплення або тримання як заручників представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, сту пінь тяжкості застосованого при цьому насильства, тривалість тримання заручника, вчинення цього злочину у співучасті (крім складної її форми) на кваліфікацію скоєного не впливає.
Винятком із цього правила є вчинення під час захоплення чи тримання заручника щодо нього іншого злочину, який не охоплю ється диспозицією ст. 349. Наприклад, зґвалтування, умисне вбив ство, незаконне введення в організм наркотичних засобів, психо тропних речовин або їх аналогів, знищення або пошкодження майна. Такі дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 та ст. 152, п. 3 ч. 2 ст. 115, ст. 314 або (залежно від виду заручника) за ст. 194 чи 347.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис лом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утрима тися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Спонукання супроводжується, як правило, погрозою позбавити життя заручника, заподіяти йому тілесне ушкодження, тримати його в неволі невизначений час. При цьому погроза доводиться до державної чи іншої установи, підприємства, організації чи служ бової особи. Якщо погроза адресується родичеві заручника або іншій особі, тобто не названому у ст. 349 адресатові, скоєне необ хідно кваліфікувати за ст. 147.
Характер вимог, які пред'являються винним відповідному ад ресатові, для кваліфікації вчиненого значення не мають. До них можна віднести вимоги: відмовитись від укладання угоди, звільни ти взятого під варту громадянина, дозволити безперешкодно по кинути приміщення виправно-трудової установи, територію дер жави, забезпечити винного грішми, зброєю тощо.
Якщо в процесі захоплення чи тримання заручника винний по грожує йому вбивством, каліцтвом, знищенням або пошкодженням майна (наприклад: з метою спонукання заручника самому звер нутися до представників державної чи іншої установи, організації, підприємства або службової особи з проханням виконати вимогу винного; з метою примусити потерпілого не робити спробу звіль нитися з неволі, чинити опір), то скоєне необхідно кваліфікувати: а) заручник - представник влади або його близький родич. Мета погрози - припинити за допомогою заручника діяльність представ ника влади або змінити її характер - за статтями 349 та 350; б) за ручник - працівник правоохоронного органу і погроза вчинюється з метою домогтися від нього прийняття незаконного рішення, на приклад, наказати підлеглому звільнити із-під варти небезпечного злочинця - за ст. 349 та ст. 343; в) заручник - родич працівника правоохоронного органу. Мета погрози є ідентичною з поперед ньою і доведена до відома працівника правоохоронного органу - за статтями 349 та 343; г) будь-хто із заручників. Погроза вислов люється у зв'язку зі службовою діяльністю представника влади або працівника правоохоронного органу - тільки за ст. 349.
Фактичне позбавлення життя заручника, знищення його майна тощо кваліфікується за сукупністю злочинів.
Якщо у процесі захоплення заручника було вбито сторонню особу або їй було заподіяно тілесне ушкодження, або знищено чи пошкоджено майно, що не належить заручникові, скоєне повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за ст. 349 та відповідною статтею, що передбачає відповідальність за вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень або знищення чи пошкодження майна.
Суб'єктом злочину є особа, якій до вчинення злочину випов нилося 14 років.
Ст. 351 Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради
Об'єктом злочину є нормальна діяльність та авторитет народних депутатів України, депутатів мі сцевих рад та комітетів Верховної Ради України або тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.
Об'єктивна сторона злочину може мати вияв у трьох діяннях: 1) невиконанні службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради (ч. 1) та комітетів Вер ховної Ради України або тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України (ч. 2); 2) створенні штучних перешкод у їх роботі; 3) наданні завідомо неправдивої (ч. 1) або недостовірної (ч. 2) ін формації.
Статус народного депутата України дозволяє йому звертатись із депутатським запитом або депутатським зверненням, безпере шкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, всі підприємства, установи та організації, розта шовані на території України, порушувати питання про необхід ність проведення перевірок додержання законів, вимагати негайно припинити порушення прав, свобод і інтересів людини і громадя нина, одержувати інформацію з питань, пов'язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, які зо бов'язані надати йому таку інформацію, тощо.
Усі службові особи, до яких звертаються депутати всіх рівнів від свого імені, а також від імені комітетів Верховної Ради України та її тимчасових слідчих комісій із законними вимогами про на дання певної інформації, усунення порушень законності, надання можливості проведення перевірки стану дотримання законодавст ва тощо, зобов'язані виконати пред'явлені вимоги депутатів та сприяти їх державній діяльності.
Під невиконанням службовою особою законних вимог народно го депутата України, депутата місцевої ради (ч. 1), комітету Верховної Ради України, тимчасової слідчої комісії Верховної Ра ди України (ч. 2) треба розуміти ігнорування пред'явлених вимог або таке їх виконання, яке або зовсім не дає можливості вирішити проблему (питання) або не дає можливості вирішити її в повному обсязі. Наприклад, незважаючи на вимогу народного депутата України: негайно припинити порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, службова особа, до якої вимога звернена, нічого не робить для припинення вказаних порушень.
Під створенням штучних перешкод у роботі треба розуміти ненадання можливості народному депутатові України, депутатові міс цевої ради виконувати свої службові обов'язки або створення таких умов для його роботи, за яких він не зможе домогтися позитивних результатів: здійснити контрольну перевірку дотримання законів на певному підприємстві; залучити до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, що надійшли на його ім'я, службових осіб органів дер жавної влади, органів місцевого самоврядування, керівників під приємств, установ і організацій; виступити з питань його депутатсь кої діяльності у друкованих засобах масової інформації; зустрітися з виборцями тощо. Створення штучних перешкод може проявитися, наприклад, у неповідомленні народному депутатові про час і місце розгляду його звернення, на розгляді якого той хоче бути при сутнім, про що заздалегідь повідомив відповідну службову особу; розпорядженні не пропускати народного депутата на підприємство для перевірки додержання на ньому законності; відмові у наданні приміщення для планової зустрічі з народним депутатом; безпідстав ній відмові забезпечити народного депутата консультаціями відпо відних фахівців з питань депутатської діяльності тощо.
Під наданням неправдивої або недостовірної інформації треба розуміти пересилання її поштою, через посильних, телефоногра мою, телеграфом, за допомогою комп'ютерних інформаційних ме реж, оголошення її під час виступу на офіційному засіданні відпо відного органу, персональне вручення документа з такою інфор мацією адресатові і т. ін.
Така інформація може бути предметом злочину лише тоді, коли вона надається відповідною особою й офіційно. Вона може стосуватися результатів розгляду депутатського запиту, депутат ського звернення, повідомлень про усунення порушень законності на відповідному підприємстві, про відсутність екологічної небез пеки, про здійснення заходів щодо усунення причин розповсю дження епізоотії тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту: а) закінчення визна ченого законом чи іншим документом строку виконання законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, коміте ту або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України; б) ство рення штучної перешкоди у їх роботі; в) отримання адресатом не правдивої або недостовірної інформації (листа, пакета, телеграми, телефонограми, ознайомлення з інформацією через комп'ютерну мережу, заслуховування офіційного повідомлення на раді, засідан ні комітету, комісії тощо). Відправлення зазначеної інформації поштою чи іншим способом, коли вона ще не дійшла до адресата, є замахом на вчинення розглядуваного злочину.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Суб'єктом злочину може бути лише службова особа, до якої була звернена законна вимога народного депутата, депутата місце вої ради (ч. 1) або вимога комітету чи тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України.
Ст. 353 Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи
Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну роботу окремих ланок державного апарату та дискредитує їх авторитет.
Об'єктивна сторона злочину характеризується двома діями в їх сукупності: самовільним привласненням влади або звання службової особи та вчиненням з використанням самовільно привласне ної влади чи звання службової особи будь-якого суспільно небез печного діяння.
Самовільне присвоєння влади або звання службової особи перед бачає обманне видання себе за службову особу і використання по вноважень такої особи. Спосіб такого видання на кваліфікацію не впливає. На практиці приватні особи найчастіше видають себе за працівника правоохоронного органу (органу внутрішніх справ, по даткової служби, прокуратури тощо), іншого органу влади. При цьому винний може пред'явити підроблене посвідчення або дійсне посвідчення іншої службової особи, продемонструвати будь-яку обкладинку під виглядом посвідчення службової особи, викорис тати помилкове сприйняття себе службовою особою оточуючими, вчинює інші дії, спрямовані на те, щоб інші особи сприйняли його за службову особу.
Самовільне привласнення звання представника певної профе сії (вчителя, лікаря, пожежного, електрика, сантехніка тощо), не пов'язане з присвоєнням звання службової особи, не є злочином. Такі дії можуть бути використані для полегшення вчинення де яких злочинів, наприклад, незаконного лікарювання, для неза конного проникнення у приміщення з метою вчинення крадіжки тощо.
Під вчиненням будь-яких суспільно небезпечних дій треба розу міти правопорушення, за які передбачається кримінальна або адміністративна відповідальність. Адже саме таким правопору шенням властива така ознака, як суспільна небезпечність. Якщо з використанням самовільно присвоєної влади або звання службової особи вчинено кримінально каране діяння, скоєне треба кваліфіку вати за сукупністю злочинів - за ст. 191 і статтею КК, яка перед бачає відповідальність за це діяння.
Вчинення з використанням самовільно присвоєної влади або звання службової особи не суспільно небезпечних (таких, що не тягнуть за собою кримінальної та адміністративної відповідально сті), а також суспільно корисних дій не є злочином. Наприклад, особа одягає форму офіцера з метою справити враження на певних людей або видає себе за міліціонера з метою полегшити таким чи ном припинення порушення громадського порядку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Мета - вчинення за допомогою самовільно при своєної влади чи звання службової особи суспільно небезпечного діяння.
Суб'єкт злочину - загальний.
5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації
Ст. 357 Викрадення, привласнення, вимагання документів, штам пів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зло вживання службовим становищем або їх пошкодження
Об'єктом злочину є встановлений законодавством поря док обігу і використання офіційних документів, штампів і печаток, а також приватних документів, який забезпечує нормальну діяль ність органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також права та законні інтереси громадян і юридичних осіб.
Предметом злочину закон називає офіційні або приватні доку менти, штампи, печатки (частини 1 і 2 ст. 357) та паспорт грома дянина або інший важливий особистий документ (ч. 3 ст. 357).
Офіційними є документи, що мають юридичне значення. Вони можуть виходити від державних органів влади й управління, слу жбових осіб цих органів або органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців, нотаріусів, інших осіб, які мають право по свідчувати чи видавати такі документи.
Приватними документами вважаються документи, які вихо дять від окремих громадян. Вони можуть бути предметом злочину лише в разі знаходження їх на підприємствах, організаціях чи установах незалежно від форми власності.
Штампи і печатки - це спеціальні прилади (форми), на яких міститься рельєфне або поглиблене дзеркальне відображення текс тів, знаків, малюнків та інших позначок для одержання відбитків на папері, нетканих матеріалах, металі, сургучі, воску тощо. Штам пи і печатки використовуються для посвідчення документів, їх офіційного характеру, посвідчення певних фактів, які мають юри дичне значення, для пломбування приміщень, вантажів, поштових відправлень, для посвідчення сплати грошових коштів тощо. Вони, як правило, мають найменування та інші реквізити підприємства, установи, організації.
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 357, ви ражається у: 1) викраденні; 2) привласненні, 3) вимаганні офіцій них документів, штампів, печаток, 4) заволодінні ними шляхом шахрайства чи 5) зловживання своїм службовим становищем, а також їх 6) знищенні; 7) пошкодженні; 8) приховуванні.
Під викраденням треба розуміти вилучення документів, штампів, печаток шляхом крадіжки, грабежу та розбоєм. Застосова не при розбійному нападі фізичне насильство має отримувати самостійну юридичну оцінку і кваліфікуватися як злочин проти здоров'я.
Під знищенням розуміється приведення документів, штампів, печаток в стан, коли вони втрачають властивість бути носієм за фіксованої на них інформації (фізична ліквідація, наприклад, шляхом спалювання, подрібнювання, травлення кислотою; сти рання тексту документа до стану неможливості його відновлення; стирання інформації з магнітного, лазерного диску; заливання фарбою тощо).
Під пошкодженням треба розуміти приведення документів, штампів, печаток у стан, коли використання їх за цільовим при значенням можливе лише після реставрації.
Під приховуванням розуміється переміщення документів, шта мпів, печаток з місця зберігання в інше місце в межах підприєм ства, установи чи організації, що позбавляє заклад можливості використовувати їх за цільовим призначенням.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з за значених в диспозиції ч. 1 ст. 357 дій. Наступне використання ви крадених документів не охоплюється диспозицією цієї статті і за наявності ознак іншого злочину повинно отримувати самостійну правову оцінку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис лом, корисливим мотивом або іншим особистим інтересом. Під останнім треба розуміти бажання отримати вигоду нематеріально го характеру, наприклад: помста особі, у віданні якої знаходиться предмет злочину, намір перешкодити укладенню договору, вида ча документа іншій особі, дезорганізувати роботу підприємства тощо.
Суб'єкт злочину - загальний - особа. Суб'єктом заволодіння предметом цього злочину шляхом використання свого службового становища може бути лише службова особа.
Кваліфікуючими ознаками є: 1) спричинення злочином по рушення роботи підприємства, установи, організації; 2) вчинення злочину щодо особливо важливих документів, штампів, печаток.
Під порушенням роботи підприємства, установи, організації треба розуміти істотне ускладнення або неможливість виконання ними покладених на них функцій, скажімо, здійснювати фінансо во-господарські операції, видавати довідки, копії документів, за свідчувати угоди в нотаріальній конторі і т. ін.
Визнання документів, штампів і печаток особливо важливими здійснюється в кожному конкретному випадку з урахуванням ма теріалів кримінальної справи. До таких документів, зокрема, на лежать: гербові печатки, докази по кримінальних і цивільних справах, нотаріально засвідчені угоди і т. ін.
Частина 3 ст. 357 передбачає відповідальність за самостійний склад злочину - незаконне заволодіння будь-яким способом пас портом або іншим важливим особистим документом.
Паспорт - документ, який посвідчує особу власника та його належність до певної держави.
Інші важливі особисті документи - це документи, що посвід чують певні важливі факти і події в житті особи або надають певні права або звільняють від обов'язків. Такими документами можуть бути, зокрема: свідоцтво про народження, диплом про освіту, тру дова книжка, свідоцтво про шлюб, перепустка на територію під приємства, установи, організації, посвідчення учасника бойових дій, ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС.
При вчиненні цього злочину умисел винного спрямований на незаконне заволодіння саме паспорта чи іншого важливого осо бистого документа, а не майна потерпілого, серед якого були до кументи. Тому, наприклад, викрадення гаманця, в якому, крім грошей, був, скажімо, і важливий особистий документ, треба ква ліфікувати тільки як крадіжку чужого майна. Якщо незаконне за володіння паспортом чи іншим важливим особистим документом було вчинено з метою використання його для вчинення іншого злочину, наприклад, шахрайства, скоєне треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: за ч. З ст. 357 та як готування до шахрайства.
Ст. 358 Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів
Су спільна небезпека цього злочину полягає в тому, що його вчи ненням порушується встановлений порядок оформлення прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, порядок ведення офіційної документації та може бути спричинена шкода нормальній діяльно сті органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій і установ (незалежно від форми власно сті), правам та інтересам окремих громадян. Крім того, з допомо гою підроблених документів можуть бути вчинені й інші злочини.
Об'єктом злочину є встановлений порядок виготовлення, ви користання та обігу вказаних у статті предметів управлінської дія льності.
Стаття 358 називає три групи предметів злочину: 1) посвід чення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином - підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має пра во видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків; 2) печатки, штампи чи бланки підпри ємств, установ чи організацій незалежно від форми власності; 3) інші офіційні печатки, штампи чи бланки.
Об'єктивна сторона злочину виражається у: а) підробленні посвідчення або іншого документа (предметів першої групи); б) виготовленні підроблених печаток, штампів чи бланків (предме тів другої та третьої груп); в) збуті предметів всіх трьох груп (ч. 1 та ч. 2 ст. 358); г) використанні завідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358).
Під підробленням посвідчення або іншого документа треба ро зуміти: 1) виготовлення фальшивого посвідчення чи іншого доку мента; 2) внесення у справжнє посвідчення (документ) неправди вих відомостей, які викривляють його зміст. Внесення змін у текст посвідчення (документа) може виражатися у виправленні, зни щенні або добавленні частки тексту, підробці підпису службової особи, постановці відбитку фальшивого (підробленого) штампу чи печатки, або хоч і дійсних, але таємно від осіб, які мають право їх ставити, тощо.
Під виготовленням підроблених печаток, штампів та бланків розуміється незаконне їх повне виготовлення (скажімо, шляхом вирізання, гравіювання форм-кліше), або внесення змін у дійсні печатки, штампи та бланки, які викривляють зміст їх реквізитів (додавання або зменшення позначок, які містяться на них, напри клад, зміна значення слова шляхом зрізання частини його рельєф ного зображення на печатці).
Збутом предмета цього злочину є його відчуження шляхом продажу, обміну, дарування, використання у якості платежу, пере дачі в знак погашення боргу особі, яка хоче його використати, і т. ін.
Під використанням треба розуміти подання або пред'явлення завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358) відповідній особі підприємства, установи, організації незалежно від їх форми власно сті для придбання тих або інших прав або звільнення від обов'язків. При поданні документ переходить у відання організації, установи чи підприємства. При пред'явленні винний лише знайомить з його змістом відповідних людей, а сам документ залишається у нього на руках. Наприклад, особа пред'являє підроблене посвідчення ветера на праці для безоплатного проїзду у приміському потязі.
Злочин з формальним складом. Він вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із вказаних вище дій: підроблення, виготовлення або збуту предметів цього злочину чи подання або пред'явлення завідомо підробленого документа. Злочин у формі використання вважається закінченим з моменту подання або пред'явлення підробленого документа.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис лом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета - вико ристання зазначених предметів як самим підроблювачем, так й ін шими особами.
Підроблення посвідчень та інших предметів розглядуваного злочину для їх наступного використання з метою незаконного за володіння чужим майном є одночасно і готування до шахрайства. Підробка посвідчення чи іншого предмета розглядуваного злочину для сторонньої особи, яка завідомо для винного використає його для викрадення майна, є співучасть у готуванні до незаконного заволодіння чужим майном і повинна кваліфікуватися за ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ст. 190. Як співучасть у готуванні до шахрайства треба кваліфікувати і збут посвідчення чи іншого предмета (як підроблювачем, так і іншою особою) за тих же умов і за тими ж статтями.
Суб'єкт злочину - загальний. Вчинення передбачених ст. 358 дій службовою особою з використанням свого службового стано вища треба кваліфікувати за ст. 366. Суб'єктом використання під робленого документа може бути особа, яка не є його підроблюва чем. Якщо ж особа сама підробила документ, а потім його викори стала, її дії слід кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 358.
Кваліфікуючими ознаками підробки, виготовлення та збуту документів, печаток та бланків є повторність та вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч. 2). Під повторністю треба розуміти вчинення у будь-якій послідовності не менше двох дій (в тому числі і тотожних), за які передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 358.
Передбачена ст. 358 норма є загальною порівняно з нормами, що передбачають відповідальність за підроблення, використання та збут окремих видів завідомо підроблених документів (див.: на приклад, статті 158, 199, 200, 215, 224). Згідно з правилами квалі фікації при конкуренції загальної та спеціальної норм відповідаль ність за підроблення, використання та збут таких документів має наставати за спеціальною нормою.
Ст. 359 Незаконне використання спеціальних технічних засобів не гласного отримання інформації
Об'єктом злочину є встановлений порядок використання спеціальних засобів неглас ного отримання інформації.
Предметом злочину є спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації - технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, спеціально розроб лені, виготовлені, пристосовані для негласного отримання інфор мації, або технічні засоби, запрограмовані з цією самою метою з використанням спеціального програмного забезпечення. До таких засобів належать: спеціальні технічні засоби для негласного отри мання, реєстрації аудіо-інформації; спеціальні технічні засоби не гласного візуального спостереження і фото-, теле- та відео- документування; спеціальні технічні засоби для негласного отримання, реєстрації інформації з телекомунікаційних мереж; спеціальні тех нічні засоби негласного контролю поштових повідомлень і відправ лень; спеціальні технічні засоби негласного обстеження предметів і документів; спеціальні технічні засоби негласного проникнення у приміщення, транспортні засоби, інші об'єкти, а також негласного обстеження приміщень, транспортних засобів та інших об'єктів; спеціальні технічні засоби негласного контролю за переміщенням транспортних засобів та інших об'єктів.
Спірні питання щодо належності до спеціальних технічних засобів конкретного технічного засобу вирішуються експертно-технічною комісією СБ.
Використання для негласного отримання інформації кустарних технічних засобів отримання інформації, фотоапарата, відеокамери, диктофона тощо слід кваліфікувати, за наявності підстав, як злочин у сфері службової діяльності (наприклад, перевищення влади або службових повноважень - ст. 365), або як злочин, пов'язаний із незаконним збиранням певного виду інформації (на приклад, державна зрада - ст. 111, шпигунство - ст. 114, комер ційне шпигунство - ст. 231), або як готування до вчинення іншого злочину, скажімо, вимагання чужого майна тощо. Використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації як засобу вчинення злочинів має кваліфікувати ся за сукупністю зі ст. 359.
Об'єктивна сторона розглядуваного злочину виражається в активних діях - а саме: у незаконному використанні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
Відповідно до Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», використання спеціальних технічних засобів негласного отри мання інформації треба вважати незаконним, якщо вони застосо вуються: по-перше, працівниками відповідних оперативних під розділів органів внутрішніх справ, служби безпеки, Служби зов нішньої розвідки України, Державної прикордонної служби, управління державної охорони, органів державної податкової служби, органів і установ Державного департаменту з питань ви конання покарань, розвідувального органу МО за відсутності належного дозволу на їх використання або відсутності підстав для негласного отримання певної інформації, або з порушенням вста новленого законом порядку використання таких засобів, і по-друге, працівниками інших підрозділів зазначених органів, підроз ділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами.
Злочин вважається закінченим з моменту фактичного неза конного використання спеціальних технічних заходів негласного отримання інформації незалежно від того, отримана така інфор мація чи ні.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Суб'єктом злочину можуть бути як працівники оперативних підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, у разі використання ними спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації без одержання дозволу на їх використання або з порушенням порядку використання таких засобів, так і будь-які інші фізичні особи, яким виповнилось на момент вчинення злочину 16 років.
Кваліфікуючими ознаками злочину є: а) повторність, б) вчи нення його за попередньою змовою групою осіб, в) організованою групою та г) заподіяння ним істотної шкоди охоронюваним зако ном правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 2 ст. 359).
Повторне вчинення розглядуваного злочину треба відмежову вати від триваючого і продовжуваного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, тобто випад ків, коли застосування таких засобів здійснюється безперервно протягом тривалого часу (тиждень, місяць, два місяці тощо), або коли воно здійснюється хоча і з перервами (скажімо, у зв'язку з виїздом особи у відрядження, за кордон, перебуванням певний час під вартою, у лікарні тощо), але його окремі епізоди об'єднані єдиним умислом.
Заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громад ським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб - поняття оціночне, яке вирішується у кожному конкретному випадку з ура хуванням всіх обставин справи, Такими обставинами можна ви знавати, зокрема, порушення незаконним використанням зазначе них технічних засобів конституційних прав громадян (скажімо, порушення недоторканності житла), правовий статус особи, щодо якої збиралась інформація, а також випадки, коли використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації поєднане із вчиненням дій, які самі по собі є злочином.
Ст. 360 Умисне пошкодження ліній зв'язку
Об'єкт злочину - встановлений порядок забезпечення інформаційного обміну за до помогою засобів електричного зв'язку.
Предметом злочину є: 1) лінії електрозв'язку (кабельні, радіо релейні, повітряні, проводового мовлення); 2) споруди та облад нання, що входять до складу ліній електрозв'язку.
Електрозв'язок (телекомунікації) - передавання, випромі нювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Проводовий електрозв'язок - передавання і приймання інформації із застосуванням проводових ліній з металевими або волоконно-оптичними жилами. Споруди електрозв'язку - будівлі, вежі, анте ни, що використовуються для організації електрозв'язку1.
Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) пошкодженні ліній зв'язку, споруд чи обладнання, що входять до їх складу; 2) тимча совому припиненні зв'язку і 3) наявності причинного зв'язку між вказаними діянням і наслідками.
Злочин вважається закінченим з моменту припинення зв'язку.
Під пошкодженням предметів цього злочину треба розуміти приведення їх на певний час у непридатний для використання за цільовим призначенням стан. Способи пошкодження на кваліфіка цію не впливають. Пошкодження може полягати в обриванні про водів, руйнуванні стояків повітряних ліній зв'язку в результаті, наприклад, проведення вибухових чи земляних робіт, взяття проб ґрунту, буріння свердловин тощо, порушенні порядку експлуата ції, забезпечення збереження кабельних, радіорелейних і повітря них ліній зв'язку і проводового мовлення тощо.
Тимчасове припинення зв'язку - це неможливість протягом пев ного часу використовувати лінії і засоби зв'язку за їх цільовим призначенням. Тривалість переривання зв'язку на кваліфікацію не впливає, але має враховуватися при призначенні покарання.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною ви ною. Психічне ставлення до тимчасового припинення зв'язку мо же характеризуватися непрямим умислом.
Залежно від мотивів і мети умисного пошкодження ліній зв'яз ку, споруд і обладнання на них вчинене може кваліфікуватись як диверсія (ст. 113), масові заворушення (ст. 294), умисне руйну вання або пошкодження засобів зв'язку на транспорті (ст. 277), хуліганство (ст. 296) тощо.
Суб'єкт злочину - загальний.
6. Інші злочини проти авторитету держави, органів місцевого самоврядування та діяльності об'єднань громадян
Ст. 354 Одержання незаконної винагороди працівником державно го підприємства, установи чи організації
Одержуючи незаконну винагороду, окремі працівники державних організацій та установ посягають на авторитет органів влади й управління, що і є об'єктом цього злочину.
Предметом злочину є матеріальні блага (гроші, майно та інші матеріальні цінності) та вигоди майнового характеру (право кори стуватися майном, звільнення від майнових зобов'язань, безкош товне або за зниженими розцінками надання послуг тощо).
Об'єктивна сторона складу злочину виражається у незакон ному одержанні працівником державного підприємства, установи чи організації у будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невико нання дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації. Це дії, які входять в коло його служ бових обов'язків і прав або в компетенцію іншої особи, яка ці дії вчинила внаслідок вжитих винним, з використанням свого служ бового становища, заходів (прохання, поради, консультації, підго товка висновків, резолюцій, рішень і т. ін.).
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу розгляду ваного злочину є спосіб його вчинення, а саме: шляхом вимагання, тобто створенням працівником державної організації чи установи таких умов, за яких особа вимушена дати незаконну винагороду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і закон них інтересів або шляхом погрози вчинити чи не вчинити дії, які можуть заподіяти шкоду зазначеним правам і інтересам того, хто дає винагороду.
Злочин вважається закінченим з моменту одержання працівни ком державного підприємства, установи чи організації незаконної винагороди у значному розмірі. Згідно з приміткою до ст. 354, не законною вважається винагорода, яка в два і більше разів переви щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Час одержання незаконної винагороди (до чи після виконання або невиконання обумовлених дій), одержання її персонально чи через посередника, факт виконання чи невиконання обумовлених незакон ною винагородою дій, наявність чи відсутність наміру у винного їх виконувати для наявності складу злочину значення не має.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис лом. Мотив корисливий, мета - незаконне збагачення, хоча вони безпосередньо в диспозиції статті не названі.
Суб'єктом злочину можуть бути працівники державних під приємств, установ або організацій, які не є службовими особами.
Відмежування розглядуваного злочину від одержання хабара (ст. 368) здійснюється за ознаками суб'єкта злочину: у першому випадку це працівник державного підприємства, установи чи орга нізації, який не є службовою особою, у другому - службовою осо бою будь-якого підприємства, організації чи установи.
Ст. 355 Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань
Безпосереднім об'єктом злочи ну є суспільні відносини, що регламентують порядок виконання цивільно-правових зобов'язань. Додатковим безпосереднім об'єк том кваліфікованих складів розглядуваного злочину можуть бу ти воля, здоров'я, життя та власність потерпілого чи його близь ких родичів.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК 2003 р., цивільно-правовим зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'я зана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (пе редати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією поро джують цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 11 ЦК). Підставами їх виникнення закон називає: договір та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інте лектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Крім того, ци вільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, у випадках, встановлених актами цивіль ного законодавства,- з актів органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, рішення суду, настання або ненастання певної події (частини 2-6 ст. 11). Остання підстава може виникати і у випадках, встановлених договором.
Об'єктивна сторона розглядуваного злочину виражається в активних діях - примушуванні до виконання чи невиконання ци вільно-правових зобов'язань.
Під примушуванням треба розуміти категоричну пропозицію (вимогу) потерпілому виконати чи не виконати договір, угоду (правочин) чи інше цивільно-правове зобов'язання негайно або в зумов лений час (передати певне майно, виконати певну роботу, надати послугу тощо, тобто виконати чи не виконати конкретні дії).
При цьому особа може примушуватися до виконання цивільно-правових зобов'язань як за дійсними, так і недійсними або віднос но дійсними правочинами. Поняття правочину, віднесення його до числа дійсних чи недійсних (у тому числі нікчемних), удаваних, фіктивних або з недійсною окремою його частиною регламенту ється статтями 202-236 ЦК. До недійсних, зокрема, віднесено пра вочини, вчинені під впливом обману, насильства, помилки, тяжкої обставини тощо.
Вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язан ня утворює склад злочину лише тоді, коли вона поєднана з погро зою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження або знищення майна. Під погрозою треба розуміти висловлену будь-яким способом погрозу негайно або в майбут ньому спричинити легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкоджен ня, нанести побої, позбавити волі, знищити чи пошкодити майно. При цьому не має значення, збирався винний реалізовувати погрозу чи ні. Головне, щоб винний розраховував на сприйняття її потер пілим як такої, що може бути реалізованою.
Спосіб доведення вимоги до потерпілого на кваліфікацію не впливає. Воно може бути усним, письмовим, передано особисто потерпілому чи через посередника тощо.
Вимога може бути як правомірною (наприклад, дотриматись умов договору), так і неправомірною (наприклад, виконати зо бов'язання достроково або не виконувати їх взагалі).
Потерпілими від цього злочину можуть бути не тільки особи, до яких звернена вимога виконати чи не виконати будь-який дого вір, угоду (правочин) чи інше цивільно-правове зобов'язання (бо ржники, поручителі тощо), а й близькі йому родичі.
Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з погрозою застосувати насильство або знищити чи по шкодити майно, незалежно від того, чи вдалося винному домогти ся виконання вимоги.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом.
Суб'єктом злочину може бути не тільки кредитор чи їх законний представник, а й будь-яка інша особа, яка діє в ін тересах кредитора. Кримінальна відповідальність за розглядуваний злочин настає з 16-ти років.
Дії службової особи, яка дає вказівку своїм підлеглим змусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зо бов'язання, треба кваліфікувати як співучасть у вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, та, за наявності в них відповідних ознак,- за ст. 364 або ст. 365. Якщо ж службова особа, використовуючи своє службове становище, сама застосовує заборонені криміналь ним законом способи примушування до виконання (невиконання) цивільно-правових зобов'язань, її дії треба кваліфікувати за тими ж статтями, без посилання на ст. 27.
Вимогу виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для одержання послуги (вчинення дій) майнового характеру, які ним не передбачені, належить ква ліфікувати як вимагання (ст. 189).
У випадках, коли винний вимагає від особи у повному обсязі відшкодувати завдану йому шкоду, тоді як рішенням суду розмір відшкодування зменшений, його дії треба кваліфікувати за сукуп ністю злочинів: вимогу відшкодувати збитки, розмір яких визначений судом, як примушування до виконання цивільно-правового зобов'язання (ст. 355), а збитки, розмір яких перевищує його,- як вимагання (ст. 189). За сукупністю цих злочинів треба кваліфіку вати також примушування до виконання або невиконання цивіль но-правових зобов'язань, поєднане з вимогою передачі майна, права на нього або вчинення дій майнового характеру як своєрід ної «оплати» вартості «послуг» по поверненню («вибиванню») бо ргів. Якщо ж винний водночас заволодіває ще й іншим майном потерпілого, то, залежно від характеру висловленої погрози або застосованого насильства, його дії повинні також бути кваліфіко вані ще й як грабіж або розбій.
Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину (ч. 2 ст. 355) є вчинення його: а) повторно; б) за попередньою змовою групою осіб; в) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілес них ушкоджень; г) поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я; ґ) поєднане з пошкодженням або знищенням майна.
При кваліфікації скоєного за ч. 2 ст. 355 за ознакою знищення чи пошкодження майна треба мати на увазі, що пошкодження або знищення майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, тягне відповідальність за сукупністю із злочином, передбаченим ч. 2 ст. 194, оскільки зазначений спосіб є ознакою більш тяжкого злочину.
Особливо кваліфікуючими ознаками (ч. 3 ст. 355) є приму шування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо бов'язань: а) вчинене організованою групою; б) поєднане з наси льством, небезпечним для життя або здоров'я; в) таке, що завдало великої шкоди, або г) спричинило інші тяжкі наслідки.
Якщо організована група озброєна і вчинює розглядуваний злочин шляхом нападів, дії її учасників треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 257 та ч. 3 ст. 355.
Небезпечним для життя або здоров'я потерпілого насиль ством є заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спри чинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату пра цездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушко дження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказа них наслідків, але були небезпечними для життя і здоров'я в мо мент заподіяння. Наприклад, насильство призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, скидання з висоти, за стосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.
Примушування до виконання або невиконання цивільно-право вих зобов'язань, поєднане із спричиненням потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження або умисним позбавленням його життя, не охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 355. Таке діяння треба додатково кваліфікувати ще й за відповідною частиною ст. 121 або за ст. 115.
Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, а також вбивство через необережність при вчиненні розглядуваного злочину повністю охоплюються такою ознакою, як «спричинення інших тяжких наслідків», і додаткової кваліфікації за ст. 128 або 119 не вимагають. Крім вказаних вище, під іншими тяжкими на слідками треба також розуміти самогубство потерпілого, спричи нення смерті чи тяжких тілесних ушкоджень третім особам вна слідок знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом, заподіяння іншим кредиторам особливо великої мате ріальної шкоди в зв'язку з тим, що потерпілий, який виконав вимо гу винного, з банкрутів і не зміг вчасно з ними розрахуватися, тощо.
Велика шкода - поняття оціночне. Її наявність встановлюється в кожному випадку окремо з урахуванням конкретних обставин справи: вартість знищеного або пошкодженого майна, значення такого майна для потерпілого або його близьких родичів, його культурна, історична цінність тощо.
Ст. 356 Самоправство
Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що його скоєнням порушується певний порядок реалізації громадянами своїх прав та обов'язків, спричиняється значна шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.
Об'єктом злочину є встановлений законом та іншими норма тивними актами порядок здійснення громадянами своїх прав та обов'язків, а також права й інтереси громадян та юридичних осіб, що охороняються законом.
Об'єктивна сторона злочину характеризується самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, під приємством, установою чи організацією; заподіянням їм такими діями значної шкоди і причинним зв'язком між діями винного та значною шкодою, яка настала.
Під самовільним вчиненням будь-яких дій треба розуміти реалі зацію винним свого дійсного або гаданого права всупереч встанов леному законом порядку. Наприклад, особа, яка отримала на за конній підставі ордер на квартиру, самовільно заселяє її, не доче кавшись виселення колишніх мешканців; особа самовільно, без звернення в суд, вилучає спірне майно, вважаючи, що воно належить їй; особа самовільно без дозволу відповідних органів заселяє вільну квартиру,
Оспорюваність дій особи означає, що інша фізична чи юри дична особа вважає такі дії неправомірними, вчиненими всупереч закону.
Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння самоправ ством значної шкоди, Питання про те, чи є заподіяна шкода знач ною,, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від фактичних обставин справи (розмірів матеріальної шкоди, важли вості порушених прав та інтересів тощо).
Заподіяння самоправними діями шкоди, відповідальність за яку передбачена іншими статтями КК (скажімо, тілесних ушкоджень), треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - тобто за ст. 356 і статтею, яка передбачає відповідальність за спричинення відпо відної шкоди.
Якщо самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяж кого злочину, то при кваліфікації скоєного застосовується прави ло конкуренції загальної і спеціальної норм. Наприклад, само вільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном квалі фікується тільки за ст. 283, незаконне заволодіння транспортним засобом, скажімо, з метою покататися,- за ст. 289, порушення недоторканності житла - за ст. 162.
Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умис ною формою вини: особа усвідомлює, що вона без належного до зволу, всупереч встановленому законом порядку, здійснює своє дійсне чи гадане право або вчинює завідомо для себе незаконні дії, і що це являє собою певну суспільну небезпечність, передба чає, що ЇЇ діями може бути завдана значна шкода інтересам гро мадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, і свідомо допускає, а інколи і бажає настання таких на слідків.
Суб'єктом самоправства може бути лише приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Службові особи за самоуправні дії несуть відповідальність за перевищення влади або службових повнова жень (ст. 365) або за окремі види самоправства, відповідальність за які передбачена іншими нормами (наприклад, статті 162, 163).
Висновки
Суспільна небезпека розглянутих злочинів полягає в тому, що вони протидіють нормальній управлінській діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, призводять або можуть призвести до послаблення їх ав торитету, спричиняють або можуть спричинити шкоду здоров'ю, гідності чи власності громадян та іншим об'єктам, що охороня ються законом.
PAGE 41