Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План
Вступ
I. Товарна форма виробництва: генезис, сутність, основні риси
II. Еволюція товарного виробництва, його характеристика в сучасних умовах
III. Товар і його властивості
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Усім відомо, що людство не може існувати, не виробляючи певні матеріальні блага і послуги і не споживаючи їх, тобто процес виробництва і споживання –– першооснова відтворення (поновлення) самого життя людства.
Проте процес виробництва може відбуватись у конкретній, історично визначеній суспільній формі. Така форма відбиває, з одного боку, рівень розвитку суспільного поділу праці, що, в свою чергу, визначає структуру й організаційну побудову продуктивних сил суспільства, а з другого –– ступінь зрілості економічних відносин між людьми в суспільстві, форми економічних зв'язків між ними в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання результатів виробництва.
Слід зауважити, що на ступінь зрілості економічних відносин, які складаються між людьми, істотно впливає структура економічних відносин власності, механізм їх реалізації і передусім –– відносин власності на засоби виробництва. Остання обставина набуває особливого значення завдяки тій визначній ролі, яку відіграють відносини власності на засоби виробництва в економічній системі будь-якого суспільства взагалі і процесі виробництва зокрема, бо той, хто привласнює засоби виробництва, визначає сферу виробництва, здійснює управління виробництвом та привласнює його результати.
Життя людського суспільства складна, багатогранна та сповнена протиріч. Майже у всьому світі, щоб вижити, людина повинна працювати, тому, що оточуючі його речі у своєму природному стані, формі та місцезнаходженні не можуть задовольнити його вимоги. Людина долає небезпеку і негаразди свого природного середовища, змінює форму, стан і місцезнаходження об'єктів природи, займаючись виробництвом матеріальних благ.
Виробництво є процес дії людини на речі природи з метою створювання матеріальних благ, необхідних для розвитку суспільства. Історично воно пройшло довгий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до найскладніших технічних систем, гнучких переналагоджувальних комплексів, комп'ютерів. У процесі виробництва не тільки змінювався шлях і вид виготовлення благ, але й виникають й нові форми економічних відносин, йде удосконалювання самої людини.
Система організаційно-економічних відносин, при котрій корисні продукти створюються для їх продажу на ринку, називаються товарним виробництвом, котре є базисом економічного розвитку суспільства.
I. Товарна форма виробництва: генезис, сутність, основні риси
Загальновизнано, що передумови щодо виникнення і подальшого розвитку товарного господарства створюються в глибоку давнину, в часи повного панування натурального господарства і насамперед вони зв'язані з процесом суспільного поділу праці, який пройшов декілька етапів.
Перший етап мав місце тоді, коли від землеробства відокремлюється тваринництво (скотарство). Цей момент слід розглядати як визначну подію в історії розвитку людської цивілізації, що відбиває наслідки дії загального економічного закону — закону економії робочого часу. Людина усвідомлює, що не універсальна праця приносить кращі результати (є більш продуктивною навіть за умови використання примітивних знарядь праці), а спеціалізована, коли увага і зусилля працюючого зосереджуються на конкретному виді діяльності, на виготовленні окремого продукту. В процесі такої праці людина має змогу значно підвищувати свою майстерність, поступово удосконалювати знаряддя праці, набуває певних навичок, узагальнює їх і, як підсумок, досягає кращих результатів. Це, в свою чергу, веде до більш-менш регулярного виготовлення такої кількості продукції, яка перевищує власні потреби виробника і його родини. Так закладаються матеріальні підвалини для регулярного обміну результатами праці землероба (зерно, овочі) на результати праці скотаря (м'ясо, шкіри).
Пізніше (у рабовласницькому суспільстві) відбувається другий значний поділ праці –– від землеробства і тваринництва відокремлюється ремісництво, яке (знову ж таки шляхом обміну продуктами –– результатами праці землероба і скотаря) поглиблює розвиток товарного господарства, зміцнює його позиції. Правда, обмінздебільшого має прямий характер (продукту на продукт), тобто відбувається шляхом так званого бартеру.
І, нарешті, під час третього значного суспільного поділу праці виділяється прошарок людей (купці), які безпосередньо вже не займаються виробництвом, їх пряма функція –– здійснення обміну результатами праці між різними підрозділами (сферами) суспільного виробництва. Тим самим вони звільняють і землероба, і скотаря, і ремісника від необхідності витрачати час на реалізацію своєї продукції, і останні мають змогу зосередити свою увагу виключно на виробництві, що, безперечно, веде до підвищення продуктивності їх праці. Обмін, який здійснюють купці, як правило, вже супроводжується появою особливого товару — грошей, які виконують роль загального еквівалента.
Генезис (процес виникнення, походження товарного виробництва) обумовлений такими явищами, як, суспільний поділ праці та економічна уособленість (відокремленість) виробників, появою та розвитком приватної власності, зокрема приватної власності на засоби виробництва. Товарне виробництво являє собою якісно нову форму суспільного виробництва –– форму відкриту, динамічну, постійно націлену на задоволення суспільних потреб, бо тільки таким чином може бути реалізована мета виробників суспільного продукту — отримання прибутку (доходу). Ця мета товарного виробництва може бути реалізована за умови зниження витрат виробництва на основі самовдосконалення, використання досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду. Відбуваються докорінні зміни в самому продукті як результаті виробництва; він набуває нових властивостей –– стає товаром.
В історичному аспекті прийнято виділяти два етапи еволюційного розвитку товарного виробництва, яким відповідають два його основних типи — просте і розвинуте (загальне/ капіталістичне/ підприємницьке).
Просте товарне виробництво –– виробництво, що ґрунтується на загальному, галузевому поділі праці за умови, що виробник є власником засобів виробництва і працівником, ручна праця, мета: задоволення власних потреб виробника.
Розвинене товарне виробництво ґрунтується на операційному, одиничному поділі праці та праці найманих працівників, відділених від засобів виробництва, використовується складна технологія, збільшення обсягу виробництва, жорстка конкуренція та стихійність, криза надвиробництва, мета: отримання прибутку.
В класичному вигляді розвинуте товарне виробництво (товарне виробництво вільної конкуренції) існувало до 60-70 рр. XIX ст., а далі перейшло через поширення монополістичних об’єднань у монополістичну стадію розвитку. Монополістичні об’єднання створюють загрозу для існування конкуренції –– основної умови діяльності товарного (ринкового) виробництва, тому держава обмежує та контролює діяльність монополістичних об’єднань.
Державно-монополістична або стадія регульованого капіталізму (кінець XIX - початок XX ст.) з’являється через монопольне становище держави в деяких економічних галузях.
У західній економічній літературі розвинуте товарне виробництво характеризується як індустріальне, а починаючи з 60-х років XX століття — як постіндустріальне (постекономічне, постматеріальне) суспільство. Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства — це стрибок від панування матеріального виробництва до панування сфери послуг, нематеріального виробництва. Тут провідна роль належить людині, а не засобам виробництва; живій праці, а не уречевленій; провідним є багатство людської особистості, а не матеріальне багатство.
Оскільки суспільний поділ праці — явище об'єктивне, постійне, неперервне (перманентне), бо воно обумовлене, як уже зазначалось, дією загального економічного закону економії робочого часу, то, як наслідок, в суспільному виробництві крім загального типу поділу праці, про який уже йшла мова вище, відбувається частковий (виділяються окремі галузі, підгалузі і т.д.), а в межах окремої виробничої одиниці (майстерні, фабрики, заводи) ––одиничний поділ праці, коли виробництво застосовує предметну, подетальну, агрегатну, технологічну спеціалізацію.
Безперечно, що безпосередньою матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділ праці, що обумовлює єдино можливий шлях взаємозв'язку окремих сфер виробництва, перетворення їх у сукупний відтворювальний комплекс –– обмін продуктів праці як товарів.
Проте, виявляється, що для виникнення та подальшого розвитку товарного виробництва такої умови як суспільний поділ праці, спеціалізація виробників на виготовленні окремих товарів недостатньо.
Необхідно, щоб виробник був економічно незалежним, економічно уособленим (відокремленим), щоб він мав змогу самостійно вирішувати, яку саме продукцію йому виробляти, які засоби виробництва і ресурси використовувати, як виробляти, а також привласнювати результати виробництва. Водночас виробник повинен нести повну відповідальність за своїми зобов'язаннями, обумовленими процесом виробництва.
Така економічна уособленість (відокремленість) виробників можлива лише за наявності приватної власності, насамперед, приватної власності на засоби виробництва. Саме ця форма власності дозволяє людині самостійно, на власний ризик вирішувати всі питання, пов'язані з організацією та здійсненням виробництва конкретного товару (групи товарів), найбільш повно реалізувати свої здібності, проявити ініціативу і як наслідок –– відчути себе справжнім господарем. Ось чому процес становлення і розвитку товарного господарства нерозривно пов'язаний з появою і розвитком приватної власності. Ця обставина аж ніяк не принижує ролі інших форм власності –– колективної, державної, проте вони повинні розглядатися в історичному аспекті як похідні від приватної.
Отже, товарне виробництво являє собою таку суспільну форму господарства, в умовах якої продукти виготовляються не для власного споживання виробником та членами його родини, а для споживання іншими виробниками, тобто воно спрямоване на задоволення суспільних потреб, і реалізація цих продуктів відбувається на ринку шляхом купівлі-продажу.
Воно докорінно відрізняється від натурального господарства, є його антиподом і характеризується такими рисами як:
1) товарне господарство — господарство відкритого типу: виробники постійно прагнуть збільшити обсяги своєї діяльності, розширити кордони обміну результатами своєї праці (товарами);
2) межі товарного виробництва і обміну неухильно розширюються, то воно поступово охоплює всі сфери життєдіяльності людини, товарами стають всі продукти праці, товаром стає навіть сама здатність людини до праці –– робоча сила;
3) товарне виробництво сприяє реалізації власного інтересу кожної людини, яка бере участь у ньому; більш того воно стає передумовою реалізації здібностей людини, дозволяє їй відчути себе особистістю;
4) змагальність (конкуренція) виробників в умовах товарного виробництва постійно вимагає від них удосконалювати знаряддя праці, використовувати нові предмети праці, накопичувати передовий досвід та обмінюватись ним, здійснювати пошук нових форм організації виробництва і все вищезазначене підпорядкувати єдиній меті –– зменшенню витрат виробництва, підвищенню продуктивності праці з метою збільшення прибутку (доходу);
5) товарне виробництво –– виробництво динамічне, воно створює найбільш сприятливі умови для використання досягнень НТП, новітніх технологій, а це — неодмінна гарантія його подальшого розвитку, історичної перспективи;
6) товарна форма організації суспільного виробництва не тільки сприяє прискореному розвитку продуктивних сил, а й закладає матеріальні основи для прогресивних змін у надбудові суспільства, бо ця система за своєю суттю демократична і вимагає, щоб її обслуговували також демократичні інститути державного управління, втому числі ті, які спрямовані на захист прав і свобод людини.
Товарне виробництво – така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку.
Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:
Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.
Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.
По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.
Один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: "Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…".
Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі більш якісної диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці:
Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий – внутрішню торгівлю.
По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.
По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво – обмін – споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.
II. Еволюція товарного виробництва, його характеристика в сучасних умовах
Товарна форма організації суспільного виробництва –– система відкрита, динамічна, спрямована на постійне зростання обсягів виробництва та розширення меж її застосування. Цей процес слід розглядати як еволюційний (в перекладі з грецької "еволюція" –– розгортання, розвиток), тобто як такий, що характеризується поступовістю розвитку даної форми при збереженні її якості в процесі кількісних змін.
Перетворення натурального виробництва в товарне зумовлене розвитком поділу праці. Але поділ праці лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. Отже, причинами виникнення товарного виробництва були:
1) поділ праці;
2) приватна власність на засоби виробництва;
3) економічна відокремленість товаровиробників.
Розрізняють просте й розвинуте або капіталістичне товарне виробництво (рис. 1.10). Просте товарне виробництво базується на особистій праці власника засобів виробництва. Воно дрібне за своїми розмірами. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Прагнення простого товаровиробника виробляти більше продукції для продажу на ринку прискорювало процес розшарування виробників, що призводило до збагачення одних і зубожіння інших. І ніякі сили не могли зупинити цей закономірний процес.
Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого — люди, позбавлені їх, які перетворюються в найманих робітників.
Рис. 1.10. Спільні риси і відмінності товарного виробництва
Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства і капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу — насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Наслідком цього є те, що виробники позбавляються не тільки засобів виробництва а й предметів споживання і перетворюються в найманих робітників. Це означає, що поряд з ринком засобів виробництва і засобів споживання виникає новий ринок — ринок праці. Така форма господарства, за якої товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.
Оскільки за капіталізму всі або майже всі продукти праці виготовляються як товари і робоча сила є товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стають необхідними постійні економічні зв'язки між людьми щодо обміну товарами.
Таким чином у процесі розвитку суспільного поділу праці натуральне виробництво поступово перетворюється в просте товарне виробництво, а просте — у розвинуте або капіталістичне виробництво.
Воно е основою ринкової економіки. Ринкова економіка — це геніальне досягнення людства, якому нема альтернативи в оглядовій перспективі. Життя показало, що економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва та ринкових відносин, відкидала й досягнення світової цивілізації, чим прирекла себе на саморуйнування і розпад.
Сучасне товарне виробництво характеризується:
1) поглибленням суспільного поділу праці, розвитком колективного виробництва і колективних форм власності;
2) розширенням форм економічних зв'язків (контракти, замовлення, кооперація праці);
3) державним регулюванням виробництва. Держава регулює грошову систему, фінанси і кредитні відносини;
4) посиленням взаємозалежності товаровиробників;
5) значним розширенням державного виробництва товарів і послуг.
Еволюція товарної форми господарства відбувається під впливом таких чинників, як :
1) постійне зростання людських потреб (ця закономірність обумовлена дією відповідного об'єктивного закону);
2) поглиблення суспільного поділу праці, що обумовлено дією іншого економічного закону — закону економії часу;
3) кількісні та якісні зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, що безпосередньо пов’язано з розвитком науки і техніки, тобто науково-технічним прогресом;
4) подальший розвиток відносин приватної власності, що, в свою чергу, привело до її модифікації в різні види колективної власності (в кооперативну, а особливо –– в акціонерну).
В історичному аспекті прийнято виділяти два етапи еволюційного розвитку товарного виробництва, яким відповідають два його основних типи — просте і розвинуте. Останнє ще називають:
– загальним, бо товарне виробництво охоплює всі сфери, товаром стає навіть сама здатність людини до праці — робоча сила;
– капіталістичним, що відбиває провідну роль у ньому такої категорії, такого відношення як капітал;
– підприємницьким, де головну роль відіграє підприємець –– власник засобів виробництва, який, здійснивши найм робочої сили, організує виробництво, керує ним і привласнює його результати.
І просте, і розвинуте товарне виробництво слід розглядати як дві стадії, два рівня його розвитку, а тому характеристику цих рівнів товарного виробництва доцільно здійснити, по-перше, з точки зору їх загальних рис, а по-друге, з точки зору їх відмінностей.
Отже, до загальних рис слід відносити такі:
1) в основі виникнення і розвитку простого та розвинутого товарного виробництва є суспільний поділ праці, а також економічна відособленість (відокремленість) виробників (за умови існування приватної власності);
2) економічною формою зв'язку між виробниками виступає ринок, де відбувається реалізація вироблених товарів шляхом купівлі-продажу;
3) наявність конкурентного середовища;
4) виробник (працівник) повинен бути особою вільною.
В той же час просте і розвинуте товарні виробництво мають ряд відмінностей, які характеризують ці типи за його зрілістю, розвинутістю, а саме:
1) просте товарне виробництво базується, на загальному та галузевому поділі суспільної праці, а розвинуте –– на одиничному та операційному;
2) просте товарне виробництво функціонує за умови, що в межах економічної відособленості виробник є одночасно і власником засобів виробництва і працівником, а розвинуте — цілком ґрунтується на праці найманих працівників, які відділені від засобів виробництва (знарядь праці, землі) і повністю економічно залежні від власника засобів виробництва (підприємця), бо останній купує їхню здатність до праці — робочу силу;
3) мета простого товарного виробництва —задоволення власних потреб виробника, і він реалізує не всі товари, а залишає частку для власного споживання, тоді як в умовах розвинутого реалізуються всі товари і його мета –– отримання прибутку;
4) якщо в умовах простого товарного виробництва використовується, як правило, нескладна техніка і переважно ручна праця, то при розвинутому –– система машин, конвеєрні та автоматизовані лінії, комп'ютерна техніка, новітні технології, в т.ч. так звані "генні інженерії".
В класичному вигляді розвинуте (капіталістичне, підприємницьке) товарне виробництво існувало до 60-70 рр. XIX ст. (його ще називають товарним виробництвом вільної конкуренції), а згодом у зв'язку з посиленням процесу концентрації і централізації капіталу, який "підштовхувався" науково-технічним прогресом та еволюцією відносин власності (від приватної до різних видів колективної, в т.ч. акціонерної) помітну роль стали відігравати різні види монополістичних об'єднань (картелі, трести, концерни, корпорації тощо). Так розвинуте товарне виробництво перейшло у монополістичну стадію розвитку.
Поява таких об'єднань –– явище, цілком об'єктивне, закономірне, проте їх діяльність –– пряма загроза конкуренції, а конкуренція є неодмінною умовою існування самої товарної (ринкової) форми господарства. Єдиний реальний шлях запобігти руйнуванню конкурентного середовища і тим самим самої ринкової системи — це обмежити та взяти під контроль діяльність монополістичних об'єднань. І цю функцію бере на себе держава як єдиний інститут, який має для цього всі необхідні важелі, в т.ч. такі загальновизнані, як правові. До того ж, держава сама виступає як значний господарюючий суб'єкт, що займає монопольне становище в деяких галузях економіки (енергетика, транспорт, виробництво озброєння тощо) і як наслідок –– розвинуте товарне виробництво переходить у наступну стадію –– державно-монополістичну або стадію регульованого капіталізму (кінець XIX –– початок XX ст.).
Проте викладений погляд на подальшу еволюцію розвинутого товарного виробництва не єдиний. У західній економічній літературі розвинуте товарне виробництво характеризується як індустріальне, а починаючи з 60-х років XX століття — як постіндустріальне суспільство. Перехід від індустріального до пості постіндустріального суспільства, на думку вчених-економістів — це всесвітньо-історичний стрибок від панування матеріального виробництва до панування сфери послуг, нематеріального виробництва. Це суспільство характеризують як постекономічне, постматеріальне:
1) в індустріальному суспільстві провідна роль належала матеріально-речовим елементам виробництва, а людина була живим придатком машини, в постіндустріальному суспільстві провідна роль повною мірою переходить до людини, вона стає безпосереднім носієм інформаційно-інтелектуальної технології;
2) в індустріальному суспільстві уречевлена праця панувала над людиною, у постіндустріальному –– головна роль переходить від уречевленої, минулої праці до безпосередньої живої праці. За цих умов долається відчуження людини і її праці і на зміну приходить вільна особистість, для якої характерне переміщення її ціннісної орієнтації від матеріального добробуту до рівня життя і як результат –– матеріальне багатство, яке віками було панівною формою багатства, поступається багатству людської особистості. Вважається, що теорія постіндустріального суспільства розкриває історичний процес розвитку цивілізації, що вона є методологічним ключем для аналізу сучасного світу.
Проте такий аналіз буде неповним, якщо не врахувати процес глобалізації, який набрав сили в останні 25 років і який створив для людства безпрецедентні можливості для подальшого розвитку, але водночас висунув серйозні проблеми. Аналіз цього явища підводить до висновку, що воно стало реальністю, з якою слід рахуватись і до якої треба вносити корективи та вдаватись до заходів впливу з тим, щоб забезпечити й економічне зростання, і досягнення соціальних цілей. Відмовитись від участі в глобалізації не може собі дозволити жодна країна, щоб не бути відкинутою на узбіччя соціального прогресу.
Процес глобалізації розглядається як результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації всіх сфер соціального життя, налагодження безпосередніх сталих зв'язків між суб'єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах, коли світова економіка стає єдиним ринком, єдиною виробничою зоною. Це означає перехід від системи переростання відкритого національного господарства, і тому жодна країна не має права упустити шанс зайняти відповідну "нішу" в цьому господарстві. Особливо це стосується країн, які відносно недавно стали на шлях ринкових перетворень.
III. Товар і його властивості
Однією з основних категорій ринкового господарства є товар. Товар — це будь-який об'єкт, призначений не для власного споживання, а для продажу. Форму товару можуть приймати будь-які об'єкти. Але більшість товарів — це продукти праці. Тому багатьма економістами товар визначається як продукт праці, виготовлений для обміну на ринку.
Згідно з трудовою теорією вартості в товарі виділяють дві властивості: споживну вартість і мінову вартість.
Споживна вартість — це здатність товару задовольняти якусь потребу людини, бути корисним. Мінова вартість — це специфічна властивість, характерна тільки для товарної форми продукту. Вона полягає в здатності товару в певних пропорціях обмінюватися на інший товар. Кожен товар може обмінюватись на безліч інших у певних кількісних пропорціях. Кількісні пропорції, на основі яких товари обмінюються, свідчать про те, що в них е щось спільне, на основі чого вони прирівнюються й обмінюються. Спільним для обмінюваних товарів є вартість. Вартість — це втілена в товарі абстрактна суспільна праця. Мінова вартість є формою вираження вартості товару, яку саму по собі без порівнювання з іншими товарами виявити не можна. Вартість товару проявляється тільки в обміні.
В економічній літературі нема єдиного тлумачення вартості товару. У період становлення й розвитку капіталізму класики англійської політичної економії В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо створили трудову теорію вартості. Вони вважали, що в основі ціни товару лежить вартість, яка визначається затратами праці. Але А. Сміт вважав, що джерелом вартості в простому товарному виробництві є праця, а в капіталістичному він розглядав вартість як суму трьох видів доходу — зарплати, прибутку і ренти.
Трудову теорію вартості розробляв і К. Маркс. Згідно з теорією К. Маркса джерелом вартості є тільки один з факторів виробництва — жива праця, тобто праця робітників.
На противагу марксистській теорії, представниками прагматичного напряму політичної економії висувались інші теорії. Так, у першій половині XIX ст. французькі економісти Ж.-Б. Сей і Ф. Бастіа створили теорію трьох факторів виробництва. Вони вважали, що вартість створюється у виробництві як результат взаємодії трьох основних факторів — праці, капіталу і землі. Це означає, що джерелами вартості є праця, капітал і земля. Усі вони беруть участь у створенні вартості, частка якої для кожного з них визначається ринком. Кожен із цих факторів створює відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — прибуток, а земля — ренту.
В останній третині XIX ст. набула поширення теорія граничної корисності. її створили представники австрійської школи У. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е.Бем-Баверк, Д. Кларк та інші. На їхню думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності блага. Вони розглядали її як суб'єктивну категорію, як оцінку важливості блага з боку людини.
У кінці XIX — на початку XX ст. англійський економіст А. Маршал створив неокласичну теорію вартості. Відкинувши принцип єдиного джерела вартості, він поєднав теорію витрат виробництва з теоріями граничної корисності та попиту і пропозиції. А. Маршал виходив із того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції, та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції — з вирішальним впливом витрат виробництва.
У 80-х роках XX ст. набули поширення теорії постіндустріального й інформаційного суспільства, де важливу роль у виробництві відіграє інформація та комп'ютеризація. Це свідчить про появу нового основного джерела вартості, яке пов'язане насамперед з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його фізичною силою, як у минулому. У зв'язку з цим з'явилася принципово нова концепція вартості — інформаційна, згідно з якою домінуючим джерелом вартості є переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця.
Сучасні західні економісти поділяють точку зору, згідно з якою в основі вартості лежить не один, а декілька виробничих факторів — праця, капітал, природний фактор (земля), підприємницькі здібності та інформація. На підставі цього вважається, що всі ці фактори створюють відповідні доходи: заробітну плату, прибуток, ренту, підприємницький дохід.
Заперечуючи К. Марксові, його опоненти посилаються на різноманітність і практичну непорівнюваність різних видів праці (фізичної, розумової, кваліфікованої, некваліфікованої, праці в різних галузях виробництва) та на реальну можливість виробництва створювати товари без участі у виробничому процесі живої праці (автоматизоване виробництво), на необхідність враховувати управлінську працю та організаторську діяльність.
Проблема вартості повинна вирішуватися не на протиставленні, а на поєднанні підходів. При визначенні вартості потрібно враховувати і затрати праці (робочого часу), і результати (кількість і якість споживних вартостей).
Обмін товарів на ринку — це процес, у якому відбувається порівнювання і трудових затрат, і суспільної корисності товарів. Якщо ми хочемо з'ясувати суть феномена (явища), що лежить в основі вартості товару, то треба враховувати і затрати, і суспільну потребу в ньому (споживну вартість). Обидва підходи, розглянуті в органічній єдності, доповнюють один одного.
Трудова теорія вартості заперечується ще й тим, що на практиці ціни не просто відхиляються від вартості, а й формуються не навколо вартості, а під впливом попиту і пропозиції. Отже, положення К. Маркса про єдине джерело вартості суперечить практиці.
За способом споживання або використання споживні вартості (товари) поділяються на два основні види: споживчі товари і товари виробничого призначення. До споживчих товарів відносяться продукти, які безпосередньо задовольняють потреби людей як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, одяг, взуття, товари культурно-побутового призначення).
Товари виробничого призначення — це речі, які задовольняють людські потреби опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або надання послуг, тобто це засоби виробництва.
Товаром стають і послуги. Послуга — це споживна вартість живої праці. її своєрідність як товару полягає в тому, що вона не набуває речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речей. Отже, його послуга {переміщення вантажів, людей) — це корисний ефект живої праці. Особливістю послуги є те, що ЇЇ не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства. Вона може бути спожита тільки в момент її виробництва (надання).
Споживну вартість або корисність має будь-який продукт. І можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби людей. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того хто її купує.
Отже, подальший розвиток товарного господарства в розвинутих країнах в напрямку становлення постіндустріального суспільства, і процес глобалізації свідчать про те, що еволюція товарної форми господарства триває
Висновки:
Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв’язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення.
Так, прослідкувавши взаємозв'язок товарного виробництва і шляхів економічного розвитку суспільства можна дійти висновків, що товарне виробництво є найважливішим фактором світових економічних відносин й відносин у суспільстві, а саме:
1. Товарне виробництво обслуговує різні соціально-економічні системи.
2. Кожен продукт товарного виробництва має обов'язкову притаманну йому якість – корисність, що вдоволяє потреби людей.
3. Зростання об'єму товарного виробництва приводе до збільшення робочих місць, зниженню вартості товару, і, як наслідок, до підвищення рівня достатку суспільства.
4. Зростання випуску товарів створює можливість і необхідність обмінювати зайву їх кількість на більшу масу інших корисних речей.
5. Товарне виробництво є основою існування і розвитку суспільства.
Список використаної літератури
1. Гальчинський А.С. Основи економічної теорії. –– К.: Вища школа, 1995.
2. Економічна теорія /Під ред. Предборського В. А. –– К.: Кондор, 2003 –– 492 с.
3. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1978.
4. Маршалл А. Принципы экономической науки. В 3 т. Пер. с англ. –– М.: Прогресс, 1993.
5. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. –– Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993.
6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. /Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко. –– К., Вища школа, 1997.
7. Ніколенко Ю.В., Лемківський А. В., Євтушенський В. А. Основи економічної теорії. Підручник: У 2 кн. –– К: Либідь, 1998. –– 272с.