Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Сучасна світова філософія
. Фрейдизм і неофрейдизм.
Початком сучасного етапу в розвитку світової філософії вважають кінець ХІХ –поч. ХХ ст., коли з*явилися «некласичні» форми філософствування, що стали домінуючими в Європі в І пол.ХХст.
Після виникнення філ-ї марксизму, яка продовжувала раціоналістичні традиції класичної філософії, філ-ка думка розвивалася у 2-х протилежних напрямах: зодного боку розширюється сфера впливу марксизму, розвиваються його ідеї і принципи; з іншого – виникають нові немарксистські концепції, що по новому тлумачать проблеми світу, людини і суспільства – філ-я ІРРАЦІОНАЛІЗМУ.
Одна з головних передумов виникнення некласичної філ-ї – розчарування в наслідках соціального і технічного прогресу, який не зробив світ кращим (світова війна, гострі проблеми взаємовідносин в капіталістичному суспільстві). Ставлення філософії до раціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони далекі від реалій життя і не здатні відповідним чином орієнтувати людину в житті та історії.
З*являється філ-я ірраціоналістичного гуманізму, основним об*єктом пізнання якої стали почуття, психіка та підсвідомість людини, оскільки людина тлумачиться як істота, що діє переважно під впливом не розуму, а почуттів, емоцій, волі, інстинктів, інтуїції.
Філософія екзистенціалізму
Екзистенціалізм (від лат. – існування) . Попередником сучасного ЕК-му вважається датський філ-ф С.К*єркегор (1813-1855). Як напрямок ЕК-зм виник на поч. 20-х років у Німеччині та Франції.Дуже поширений у всьому світі передусім серед інтелігенції. Його найбільш відомими представниками є М.Хайдеггер, К.Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. Марсель, А.Камю.
ЕК-зм проявився як в атеїстичних так і в релігійних формах. Класиками ЕК-ціальної філ-ї вважають нім. Філ-фів Хайдеггера і Яс перса, франц. Письменників Сартра, Камю і Марселя. Екз-ні мотиви присутні також в творчості рос. Письменника Ф.М.Достоєвського та філософа Н. Бердяєва.
Головною темою ЕК-му стало існування людини в абсурдному (відчуженому, жорстокому) світі. Ця філ-ка течія виникла як реакція на
кризу гуманізму, глибокі соціальні, політичні потрясіння після І світової війни. Іноді ЕК-зм називають «філософією кризи», яка відображає буття самотньої людини, що борсається в шаленому потоці нелюдського соціального світу.
Основна категорія ЕК-му є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб*активними переживаннями, духовним світом людини, яка страждає (тривога, відчай, потрясіння, страх), будучи самотньою в цьому абсурдному і жорстокому світі. Кожна людина неповторна особистість. ЕК-зм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.
Екзистенція (переживання людиною її буття в світі), оголошується справжнім буттям людини і основною проблемою філософії.
Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена (наука може пояснити об*эктивне, а суб*эктивне, індивідуальне ніколи не може бути описане і пояснене наукою в повній мірі)..
На думку ЕК-тів саме філ-я повинна допомогти людині, що перебуває в «межовій» ситуації (пограничная) (а все життя людини – це і є межова ситуація між життям і смертю, буттям і небуттям), знайти вихід і справжній сенс свого існування.
Справді, абсурдний характер світу спонукає людину до вибору моделі, способу своєї поведінки в житті: погодитися з абсурдом («КОНФОРМІЗМ», чи не погодитися з ним («АКТИВІЗМ»). Рішення цієї проблеми і має бути основним завданням для філ-ї.
Розглянемо варіанти рішення цієї проблеми.
Конформізм є не що інше як самогубство - ---- добровільна згода з абсурдом є по суті самознищенням, оскільки призводить до духовної деградації, розпаду особистості, а отже до духовної смерті, а далі і фізичної.
По відношенню до суспільства це означає несприйняття загальнолюдських проблем, їх ігнорування всупереч гостроті та масштабності.
ІНонконформізм - життєва позиція означає не що інше як бунт. Це опір абсурдові, протест людини проти пороків (вад) існуючого світу. Бунтувати означає не підкоритися долі, жити всупереч їй.
Жити як усі – значить втрачати свою індивідуальність, свободу.
Пафос нонконформізму, заклик до бунту присутній у філ-ї Сартра, Камю.
Екзистенціалісти в своїх працях часто звертаються до проблеми самогубства. Зокрема, Камю заперечуї самогубство: «Я заперечую самогубство, жити означає не змирятися»,- а смерть і є примирення з абсурдом. Позаяк бунт, з точки зору ЕК-тів є справжнім способом існування людини в якості людини.
«Я бунтую, отже – я існую».
Свобода людини, на думку ЕК-тів теж походить з екзистенції (глибин духовного світу людини.
ЕК-ти не визнають загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.
Разом з тим, з головного принципу ЕК-му, який полягає в тому, що людина в межовій ситуації, в стані глибоких потрясінь прозріває свою екзистенцію як корінь своєї сутності і відповідно до неї творить самого себе, випливають принципово важливі наслідки: немає заданої людської природи; ніяка зовнішня сила, ніхто крім данного індивіда не може здійснити за нього його перетворення в людину. І тільки він один відповідальний, якщо це перетворення не відбулося.
«Філософія життя». Концепція Фр. Ніцше.
В середині ХІХ ст. було зроблено ряд відкриттів в біології, бурхливо розвивалась психологія (водночас – розчарування наслідками соціального та технічного прогресу).
Формуються погляди, згідно з якими життя, як постійно змінну сутність, раціональними засобами пізнати неможливо. Тільки інтуїція, ірраціональне може виявити його зміст. Це положення в різних модифікованих формах лягло в основу філософії життя, яка зформувалася в кінці ХІХ – на поч.. ХХ ст.. Її представниками були в Німеччині Ф.Ніцше, В.Дільтей, Г.Зіммель, та у Франції – А. Бергсон.
Ідейним попередником «Ф.ж.» був нім. Філ-ф А.Шопенгауер.
Поняття «життя» розглядається як первинна цілісна реальність, яка не тотожна ні духу, ні матерії і може бути осягнута лише інтуїтивно.
Основою життя і його проявом є ВОЛЯ. Вона незалежна від контролю з боку розуму і не має ні причин, ні основи. Це, за Шопенгауером – «абсолютне вільне хотіння». Вона пронизує весь світ і є першоначало і абсолют.
Воля переважає над розумом, вона ВИЗНАЧАЄ спрямованість і результати розумової діяльності.
Ф.Ніцше також визнавав волю основою життя. Але життя є проявом не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а «волі до влади». Вона (воля до влади) є не лише визначальним, головним стимулом життєдіяльності людини, а й життя взагалі в будь-яких його проявах (вкл. рослинний і тваринний світ).
«Житя для мене тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування, якщо відсутня воля до влади, істота деградує»
Оскільки життям рухає волевиявлення (самовиявлення у будь-який спосіб), у ньому панує боротьба за виживання, в якій (звичайно) перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може змінюватись. Слабким не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до виснаження і відродження життя.
Н. протиставляє силу і волю життя культурним нормам і цінностям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Свою негативну роль у цьому відіграло, на думку Ніцше, і християнство.
Християнствво зробило людину слабкою, покірною і приниженою, культивуючи в ній покірність і страх.(«Все, що було в людині найкраще, знищено хр-вом…. Це порча…»)
Мораль – це засіб боротьби слабких проти сильних.
А проте життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким може бути.
Несправедливість і утиск в суспільстві є природними, оскільки вони спричинені перетинаннями різних устремлінь до влади і поширенням своєї влади (в цьому полягає внутрішня сутність кожної людини).