Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
34
Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності протягом досить тривалого часу.
Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями.
Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів - одна з головних фізіологічних підвалин довільної уваги. Є всі підстави вважати, що одним з головних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є робота лобових ділянок кори великих півкуль головного мозку, які багато дослідників функцій головного мозку вважають механізмом розумової діяльності, а отже, й довільної уваги.
У довільній увазі провідним є вибір предмета зосередження, засобів дій, який супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій, кожного його етапу - головне, що викликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує уміння розподіляти увагу між усією діяльністю - від початку до кінця та між окремими її етапами.
Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.
Чим віддаленіша в часі мета і чим складніші умови та способи її досягнення, чим менше приваблює людину сама діяльність, тим більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги, вона потребує. Така діяльність, а саме такою є навчальна і трудова діяльність, вимагає належного зосередження уваги та її спрямування.
35
Інтенсивність уваги - це міра його напруги при сприйнятті об'єкту : чим більше інтенсивності уваги, тим повніше і виразніше сприйняття. Стійкість уваги - це утримання необхідної інтенсивності уваги впродовж тривалого часу. Стійкість уваги залежить від міри тренованості людини.
Спеціальні дослідження показали, що 40-хвилинна інтенсивна увага може зберігатися довільно без помітного послаблення, чим і обумовлена тривалість учбової години.
Розглянути види інтенсивності уваги можна на прикладі водіїв, котрим необхідно завжди бути уважним на дорозі. Інтенсивність уваги водія не завжди однакова. Наприклад, на перехресті, при обгоні інтенсивність уваги завжди вища, ніж при русі по хорошій дорозі з невеликою кількістю інших учасників руху. Інтенсивність уваги знижується при одноманітному ландшафті місцевості, монотонному шумі і вібрації, на прямих ділянках дороги великої протяжності, при управлінні автомобілем в темний час доби. Послаблення інтенсивності уваги водія призводить до небажаних наслідків: знижує його готовність до дій при несподіваній зміні дорожньої обстановки; можливі перевищення швидкості, виїзд із займаного ряду, різке гальмування, дії, що запізнюються і помилкові, на дорожні знаки і так далі. Високої стійкості уваги водія вимагає рух по слизькій дорозі, по вулицях з інтенсивним рухом, в умовах поганої видимості, на великих швидкостях, по гірській дорозі.
Однією з причин помилок водіїв є їх неуважність, яка може бути трьох типів.
Перший тип - неуважність. Вона виникає в результаті слабкості і нестійкості довільної уваги. Це виражається в легкій отвлекаемости і невмінні водія більш менш тривалий час зосередити увагу на потрібних об'єктах. Такий водій постійно відволікається від дорожніх об'єктів і управління автомобілем. Він може вчасно не помітити ускладнення дорожньої обстановки і зважаючи на низьку готовність до дій не виконати потрібних дій або допустити помилку. Другий тип - надмірна інтенсивність і важка перемикана уваги. У цих випадках людина зосереджена на якому-небудь виді діяльності, питанні або проблемі, що характерно для багатьох людей творчої праці : учених, винахідників, письменників та ін. Такий вид неуважності може виникнути і у деяких водіїв під впливом надмірних особистих переживань.
Третій тип - надмірна інтенсивність уваги при перевтомі, в хворобливому стані або після прийому алкоголю. Фізіологічною основою порушень, що виникають при цьому, є тимчасове зниження сили і рухливості нервових процесів в корі головного мозку. Увага при цьому характеризується слабкою концентрацією.
36
Увага - зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо (В.І. Страхов).
Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного протікання психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, а виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі собою, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об'єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як пише С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі наявний момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема, до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень цікавиться математикою, вона, ніби в полон, бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над розв'язанням математичних задач.
Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє програми дій та зберігає зосередженість, контроль над їхнім протіканням.
П.Я. Гальперін розглядає увагу як самостійну форму психічної діяльності. Він дотримується гіпотези, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, у якій вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.
38.
Наша особистість може більшою чи меншою мірою підкорятися безпосереднім впливам навколишніх її подразнень. Вибір нашої діяльності завжди залежить від нас самих. Але ми можемо бути в цьому виборі більш-менш пасивними. Відповідно до цього і наша увага відрізняється різними ступенями і різними характерами активності: від майже повної пасивності до повної свідомості.
Крайню ступінь пасивності представляє собою ту увагу, яку можна було б умовно назвати «вимушеним». Але, кажучи про крайній ступінь пасивності, ми не повинні забувати, що й тут ми маємо прояв індивідуальної особистості, тобто прояв своєрідний, залежний не тільки від середовища, але й від самої особистості. Так що і тут все ж позначається не тільки пасивність.
Мимовільна увага - нижча форма уваги, яка виникає в результаті впливу подразника на який-небудь з аналізаторів. Вона утворюється за законом орієнтовного рефлексу і загальна для людини і тварин. Виникнення мимовільної уваги може бути викликано особливістю впливу подразника, а також обумовлюватися відповідністю цих подразників минулому досвіду чи психічному стану людини. Іноді мимовільна увага може бути корисною, як в роботі, так і в побуті, вона дає нам можливість своєчасно виявити появу подразника і вжити необхідних заходів, і полегшує включення в звичну діяльність. Але в той же час мимовільна увага може мати негативне значення для успіху виконуваної діяльності, відволікаючи нас від головного в розв'язуваної задачі, знижуючи продуктивність роботи в цілому. Наприклад, незвичайний шум, вигуки і спалахи світла під час роботи відволікають нашу увагу і заважають зосередитися.
Причиною такої «вимушеної» уваги є насамперед надзвичайно сильні, інтенсивні подразнення. Гучний постріл, яскравий блиск блискавки, сильний поштовх - все це неминуче відірве нас від нашої звичайної діяльності і змусить звернути увагу па сильне роздратування. Сюди ж треба віднести роздратування не стільки інтенсивні, скільки екстенсивні, роздратування, що займають багато місця в просторі. Величезна пляма на стіні, хоча б і не дуже яскрава, привертає нашу увагу не менш сильно, ніж невелика, проте яскрава пляма. Тривалість роздратування також може привернути нашу увагу. Слабкий короткий звук ми можемо й не помітити. Але якщо він триває досить довго, то мимоволі приверне нас. Особливо це треба сказати не про безперервне, а про переривчасте роздратування, то виникає, то зникає, то посилюється, то послаблюється. Нарешті, рухомий об'єкт привертає нашу увагу сильніше, ніж нерухомий. Ми не помічаємо мухи, що сидить нерухомо на оремо столі. Але варто їй поповзти по столу, як ми мимоволі звертаємо на неї увагу.
Отже, до причин, що викликають найпасивніше нашу увагу, ми відносимо: інтенсивність, екстенсивність роздратування, тривалість її, уривчастість і рух об'єкта. По суті ми завжди при цьому говоримо про відносну силу роздратування, так як слабке роздратування на фоні ще більш слабких може бути навіть помітніше, ніж сильне, на тлі однаково сильних. Отже, основним тут буде принцип контрасту. Контрастом ж значною мірою пояснюється зауваження переривчастого роздратування. Мало того, ми можемо не помічати безперервно триваючого роздратування, наприклад шуму мотора, якщо до нього звикли. Але варто йому припинитися, як ми це відразу ж помічаємо. Контраст має велике значення. Але контраст в значній мірі залежить і від нас самих, від нашого ставлення до оточуючих подразнень. Тому і в пасивній увазі може іноді проявлятися деяка наша активність.
2. Іноді увага викликається відповідністю роздратування нашому внутрішньому стану - це коли ми помічаємо те чи інше явище внаслідок того, що воно так чи інакше зачіпає наші почуття, що воно підтримує або суперечить нашому бажанню, нашим потягам, нашим безпосереднім потребам. Коли нас мучить спрага, наприклад, то все пов'язане з питвом мимоволі залучатиме нашу увагу. Все ж, що не відноситься до пиття, нами може і не помічатися, навіть незважаючи на досить значну інтенсивність його. Ця активність цілком залежить від наших почуттів, що виникають мимоволі, часто недостатньо свідомо, залежить від мимовільного підпорядкування нас нашим безпосереднім переживанням. Враження захоплюють нас своїм безпосереднім інтересом, як би беруть нас в полон своєю привабливістю або непривабливістю, діють імпульсивно, поза нашою волею.
3. Немає повної активності і тоді, коли увага визначено цілком минулим досвідом, звичками, ланцюгом асоціацій. Звичайно, наші звички, наш колишній досвід можуть направити нашу увагу. Але цю увагу ми все ж будемо вважати ще мимовільним. Тут немає поки повної активності, немає свідомої волі. Коли ми звертаємо увагу на знайому нам подробицю, коли ми помічаємо роздратування незначущої інтенсивності або подразнення, що не відрізняються скільки-небудь значною контрастністю, коли ми звертаємо увагу на ті враження, які не пов'язані з нашими безпосередніми потягами, з нашими почуттями, то тут ми суцільно і поруч можемо побачити вплив нашого минулого досвіду. Цей досвід, звичайно, не обмежується тільки нашими звичками, він пов'язаний з усією нашою діяльністю, особливо з професійною діяльністю. Минулий досвід в значній мірі організовує всю пашу діяльність у певному напрямку.
Безсумнівно, що минулий досвід впливає і на наше сприйняття. Сприйняття одного як фігури і іншого як фону, звичайно, в набагато більшою мірою залежить від колишнього досвіду, ніж від суто зовнішніх властивостей сприйняття, ніж від зовнішньої «структури» зорового поля. Ми можемо віднести роль минулого досвіду також і до інтересу, а також говорити, що наше минуле панує над нами, а не ми пануємо над ним.
4. Але крім цих трьох видів уваги ми можемо говорити про зовсім особливий вид, про зовсім особливі причини напрямку нашої уваги. Адже ми можемо направляти нашу увагу не тільки на те, що нас безпосередньо приваблює, але і на те, що хоча нас ніби й не приваблює, але що пов'язано з свідомо поставленими нами собі цілями, що пов'язане з нашою свідомою діяльністю, що пов'язано з нашою волею. Ми змушуємо себе направляти нашу увагу на те, що нам треба, на те, що ми повинні виконати у згоді з поставленими собі планами, на те, чого вимагає наш труд. Ми вже знаємо, що «протягом усього часу праці необхідна доцільна воля, що виражається в увазі».