Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Школа постдемократії.
Чи можна успішно навчати без поточних фрагментарних перевірок ?
Можна, якщо йде мова про навчання старшокласників. Навіть потрібно, бо останніх треба підготувати до майбутнього практичного життя. Але без формування посильної, здорової навчальної напруги результативної підготовки учнів не досягти. Стан навчального „тонусу” – це добре, але дрібна, настирлива опіка – погано. Погано й тим, що часте оцінювання привносить в душу дитини елементи страху, а він може зруйнувати майже всі складові освітньої продуктивності, як внутрішньої системи особистості. Тобто такої, як його ж система кровообігу чи дихання, головна цінність яких у здатності успішно працювати в автоматичному режимі, без зовнішнього примусу. Нам же часто здається, що освіта школярів без примусу не існує.
Звичайно, що простою відмовою від освітніх атавізмів високоякісного життя не побудуєш. Але як замість примусу та нотацій, закликів та проповідей вмонтувати в життя старшокласника МОТИВАЦІЮ, у якому конкретному технологічному втіленні ? Ніщо так не характерне для молоді, як внутрішня природна потреба ДІЯТИ. От нехай і діють. Не просто виконують крок за кроком те, що ми, дорослі, їм показуємо, а саме ДІЮТЬ. А для останнього не має кращого, ніж завдання на межі можливого, коли учня огортає відчуття, що ось – ось зроблю, та тільки чомусь трішечки не виходить.
Чому з приємністю завжди згадуються колишні алжирські ліцеїсти? На те є декілька причин.
Ось, наприклад практичні заняття з фізики і тому переді мною половина класу ( десь 22-23 учня). Вже хвилин десять, як ліцеїсти працюють над задачею за матеріалом попередньої лекції. Почергово вигукують результат, що вдається отримати. Але кожного разу відповідаю : „Ні”, тому що не правильно.
Та тільки скажи: „Et, bon! Regardez comment sa se fait ”, тобто: „Добре, а тепер дивіться, як це робиться”, як вони з юною гарячністю кричать: „Почекайте, дайте ще дві хвилинки!”
Ось з таких моментів, коли діти горять бажанням, і складається палітра педагогіки співробітництва та проявляється здорове освітнє середовище.
Досить самоусвідомити, що ти – учитель, не тільки тоді, коли сам звучиш, але й надаєш дітям умови до співпраці у твоїй присутності, як зразу змінюється атмосфера на користь, власне, саме НАВЧАННЯ.
Учень може дійсно навчатись за певної мудрої його організації, а можна лише його навчати. В останньому випадку майже всі спостерігають за учителем з невимовленим: „ Ну – ну, подивимось, що у тебе вийде!” Десь схоже на ситуацію того мельника, який все бігає по млину і навколо, а останній, ніяк не спішить обертатись на відміну від іншого мельника, котрий всього лише примруживши око поглядає, як справно крутяться жорнова, а збоку видається, що він нічого й не робить.
Специфіка старшої школи саме така, що вона не зможе дати чогось доброго, якщо учні лише будуть йти слідом за думкою учителя чи учня, котрого викликали до дошки. Вкрай необхідно весь час їм подавати епізоди для самостійного мислення чи творення.
Останнє стає продуктивним, якщо учитель буде поряд з учнем і миттєво йому допоможе, щоб той не залишався без результатів. Важливо бачити, що самостійні роботи на оцінку – це вже зовсім інша „пісня”, причому ніяк не та , що єднає учителя, учня і результат, як прояв цільності освітнього життя.
Саме для створення останньої благодатної зчепки ми й організували для профільних предметів „єдине тематичне домашнє завдання місяця”, замість поточних домашніх завдань, виконання яких потрібно весь час контролювати. Адже ж знаємо, що постійно контролюють тільки хворий організм. За здорового, учні йдуть до школи у першу чергу, щоб у ній НАВЧАТИСЬ, а не отримувати домашні завдання, а з ними досить часто і розпач, а опісля, і відразу до школи. Кому сподобаються люди, котрі весь час навантажують нас?
А з іншої боку: чи багато з нас відвернеться, якщо досвідчена людина нам скаже: „А давайте спробуємо вирішити ось таку задачу, причому поки що, як проект чи задум ?”
- А чому б і ні ? Що ми втрачаємо, окрім можливості потренувати себе, загартувати свій інтелект, тим більше, що вчитель поряд і готовий допомогти, - одна з найвірогідніших відповідей.
Саме десь так сприймають наші учні вищезгадане комплексне, треба сказати, міцне домашнє завдання, місячного циклу, котре ми їм видаємо у п’ятницю після останньої пари. Завдання за обсягом і невелике, десь як 3-х годинний письмовий вузівський екзамен, але за складністю з причин його комплексності – не просте. Тому всі учні без примусу збираються у суботу до ліцею на індивідуально – групові консультації. Кожен вчитель в цей день має 4 години консультаційної роботи, а тому жоден учень не піде додому не з”ясувавши всі незрозумілі місця завдання. Вдома оформлює в зошиті роботу, а у понеділок, до початку занять, здає його вихователю класу. Останній передає пакет зошитів учителю - предметнику. Скільки б учень не консультувався у вчителя, а завжди залишається щось не зовсім зрозуміле, тому ліцеїсти ще й сідають на телефони й продовжують один одного консультувати по своїх домівках. А батьки, бачачи таке „диво”, аж сяють від задоволення: „чадо” працює, вчиться!” Додам – без примусу!
Згодом вчитель робить аналіз цього домашнього завдання. Зверніть увагу : не аналіз помилок учнів, а саме концентрує увагу учнів на ідеальних чи оптимальних, чи може декількох варіантах досягнення успіху по кожній задачі. Може так бути, що в учителя ще й не було змоги перевірити виконання самої роботи кожним учнем. Головне – це занурити учнів у зміст завдання через бачення шляхів до успіху. Тобто: дивись і роби як я, роби краще ніж я.
За великої кількості робіт та досить значного їх обсягу ми дозволяємо собі перевірки цих завдань на залік / незалік. Тим більше, що бальна оцінка за роботу, яка виконується у вільному режимі доступу до носіїв інформації, до прямих помічників для виконання , не повинна прямо впливати на атестаційний підсумок за семестр. А ось для засвідчення виконання навчальної програми у кількісних показниках ”залік / незалік” дуже доречний. Десь як кількість тренувальних стрибків з парашутом перед виконанням конкретного „десантного ” завдання.
Роль останнього для ліцеїстів буде виконувати аудиторна тематична атестаційна робота під час якої списати буде неможливо. Звичайно, що і консультуватись теж. Тому просто списати домашню роботу не є перспективним і учнівського розуміння цього довго чекати не доводиться. Адже все буде по – чесному : завдання будуть менш складні ніж за домашньої роботи, буде вдосталь часу, завдання не копіюватимуть домашні, але будуть виключно у площині, котра вже добре відпрацьована разом з учителем. Звичайно , що 1/6 обсягу завдання буде на рівн вимог 10-12 балів.
Тобто, на тематичну оцінку всі добряче попрацювали протягом місяця завдяки поєднанню лекційної та практичної роботи у стінах ліцею, потім завдяки тренувальній адаптації до атестації через контрольну „домашню” роботу та суботні консультаційні заняття. Потім повернулись до урочної форми для аналізу цих тренувальних навчальних завдань, і нарешті фінальний акорд – строго персональна, без можливостей шахрайства, вже екзаменаційна робота самого учня.
Втім бальною оцінкою аудиторної атестаційної роботи наша „тематична вистава” ще не закривається. На занятті, що буде після атестації, учитель ще раз зробить аналіз вже атестаційної роботи. Знову ж, не оцінок, не помилок, а у позитивному продуктивному освітньому полі просто покаже, як же люди успішно справляються з такими завданнями. Знову буде працювати виховання позитивним прикладом. Тут вже вчитель може ”поприколюватись” з учнів, мовляв, як це вони примудрились спіткнутись на таких „простих і зрозумілих” речах, адже: „Ми ж цим досить добре знайомі, чи не так?”
В цілому, вдумливий спеціаліст побачить, як, власне, досить багато праці навколо тієї тематичної оцінки, котра єднає учня і вчителя не заради оцінки, як такої, а для більш солідного рівня ОСВІЧЕННОСТІ. Чітко видно, що за таких підходів, мета щодо останньої більш досяжна, ніж за старої практики накопичення поточних фрагментних оцінок для визначення підсумкової тематичної.
До того ж, не менш, чітко видно, абсурдність практики повторних атестацій на покращення оцінки. Що покращувати – вчорашній день своєї вчорашньої роботи? Краще берись за розум, щоб завтра покращити той сьогоднішній день НОВОЇ ОСВІЧЕННОСТІ, коріння, якої не можуть вирости із менталітету:” Якось воно буде, а якщо не так, перездам”. Недарма чесні спеціалісти завжди чітко вказують на ті відступи від технології, що спрямують справу до категорії ”роби заново”. Може будемо вже зі школи привчати дітей не до цього ? Є досить більш привабливих, за своєю цінністю, соціальних категорій. Найцінніші з них стверджуються без зовнішнього примусу.
Адже соціум у майбутньому все більше буде зміщувати повноваження влади всередину самої особистості й колись нам прошепоче : „ Реальна влада в тобі самому, і розповсюджується не далі тебе самого, владарюй над своїм безмежним всесвітом, а вже потім, на базі свого особистого досвіду, виходь до інших”. Недарма все глибше коріння пускає в нас знайома сентенція : „ Не бажай іншим того, чого не бажаєш собі.” А якщо ми уважні, то не можемо не помітити той життєвий механізм, який спочатку нас змушує починати з заперечення, а потім ми непомітно для себе стаємо творцями його конструктивного стержня. Ми поступово, крок за кроком, як дітки у „класиках” стрибаємо по „квадратиках” : бажаю, пізнаю, вмію.
Бєлий В.І. Січень 2006 року.