Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Дипломна робота - завершальний етап навчання майбутнього фахівця в навчальному закладі. Дипломна робота - це випускна кваліфікаційна робота, що підводить підсумки навчання в училищі, що характеризує набуті знання та навички, необхідні для самостійної професійно орієнтованої діяльності. При його виконанні основними цілями є систематизація, закріплення і розширення знань, отриманих в училищі, виявлення практичної і теоретичної підготовленості учня і здатності самостійно застосовувати отримані знання до вирішення конкретних научно-технічних, виробничих та організаційних завдань, установлених Державним освітнім стандартом. Завданнями дипломної роботи є: прояв творчої ініціативності та винахідливості для отримання результатів, що мають практичну цінність, вміння робити висновки та пропозиції;
Дипломна робота є найважливішим підсумком навчання, в связку з цим зміст дипломної роботи та рівень його захисту повинні враховуватися як основний критерій при оцінці рівня підготовки випускника та оцінці якості реалізації освітньої програми у ВНЗ.
Загальними вимогами до дипломної роботи є:
• цільова спрямованість;
• логічна послідовність викладу матеріалу;
• глибина дослідження і повнота висвітлення питань;
• переконливість аргументацій;
• стислість і чіткість формулювань;
• конкретність викладу результатів роботи;
• доказовість висновків і обгрунтованість рекомендацій;
• грамотне оформлення.
У той же час робота учня над дипломною роботою являється одним із етапів діяльності і, як правило, першою його самостійною розробкою. У зв'язку з цим представляється доцільнообразна організація дипломної роботи безпосередньо на робочих місцях майбутньої діяльності випускників. Це допоможе молодому фахівцеві швидше пройти період адаптації і освоїтися в новому колективі.
У процесі дипломної роботи учень повинен вміти:
- здійснювати збір, обробку, аналіз та систематизацію научно-технічної інформації;
- розробляти програмне забезпечення;
- оцінювати економічну ефективність прийнятих рішень, забезпечувати необхідний рівень уніфікації та стандартизації виробів;
- розробляти проектну і робочу технічну документацію, оформляти закінчені науково-дослідницькі та проектно-конструкторські роботи;
- розробляти проектовану систему (пристрій) з урахуванням питань безпеки життєдіяльності.
2. Організація, тематика й обсяг дипломної роботи
Темою дипломної роботи оператора верстатів з ЧПК являєтся складання технологічного процесу обробки деталі. Вибір верстата робить учень і погоджує зі своїм керівником дипломної роботи. Пошук матеріалів на дипломну учень здійснює на базовому підприємстві під час проходження практики. Виконану дипломну роботу учень здає викладачу для перевірки не пізніше ніж за два тижні до його захисту. Остаточну підготовку до захисту дипломної роботи учень здійснює по чернетці, а проект одержує назад на руки не пізніше чим за один день до захисту.
Дипломна робота складається з графічної частини і розрахунково-пояснювальної записки. Графічна частина повинна містити як мінімум два креслярських аркушів формату А1. Графіка технологічної частини дипломного проекту повинна обов'язково містити робоче креслення деталі, інше - за узгодженням з керівником дипломної роботи (креслення заготовки деталі; пристосування; ріжучого або контрольно-вимірювального інструмента; загальний вид верстата чи системи ЧПК; кінематика чи вузол верстата і т.п.).
Розрахунково-пояснювальна записка повинна містити наступні розділи:
Вступ
1. Опис, призначення і технічні вимоги до деталі.
2. Характеристика точності і шорсткості поверхонь деталі.
3. Матеріал деталі і спосіб отримання заготовки.
4. Вибір і характеристика інструментів і пристосувань.
5. Опис кінематичної схеми верстата.
6. Вибір конструкції та геометрії ріжучого інструменту.
7. Вибір і характеристика інструментів і пристосувань.
8. Технологічний процес обробки деталі.
9. Циклограма обробки деталі.
10. Розрахунок режимів різання
11. Керуюча програма обробки деталі.
12. Експлуатація і обслуговування верстата.
13. Економічна ефективність розробленого технологічного процесу.
14. Прогресивні інструменти і пристосування.
15. Організація робочого місця і техніка безпеки при роботі на металоріжучих верстатах.
16. Перелік використаної літератури.
17. Зміст кваліфікаційної роботи.
Пояснювальна записка подається у роздрукованому вигляді на аркушах паперу, що мають відповідати формату А4 (210×297 мм), де текст надруковано лише на одній стороні аркушу.
Розміри полів: лівого - 30 мм, правого – 10 мм, верхнього – 15 мм, нижнього 25 мм (для третьої сторінки (зміст) нижнє поле – 50 мм).
На кожному аркуші виконується рамка на відстані 5 мм від правого, верхнього, нижнього країв аркушу і на відстані 20 мм від лівого краю аркушу. У нижній частині рамки розміщується основний напис. Титульний аркуш і аркуш – завдання не містять основного напису. На третьому аркуші (зі змістом) виконується основний напис висотою 40 мм, на всіх інших аркушах – основний напис висотою 15 мм. В основному написі використовується шрифт GOST type B. Основний напис оформляється в колонтитулах (додаток 1).
Текст пояснювальної записки повинен бути стислим, чітким, логічно послідовним, таким, щоб читач, навіть, якщо він не має глибоких знать із теми, що опрацьовується, міг оцінити зміст виконаних робіт та досягнуті результати.
Орфографічні та синтаксичні помилки у тексті є неприпустимими. Перенесення слів у тексті не використовуються.
Розмір шрифту основного тексту – 14 пт, заголовків – 16 пт. Вирівнювання тексту – по ширині сторінки. Міжрядковий інтервал повинен бути однаковим – 1,5 інтервали. Відступ першого рядка абзацу – 1,25 см.
Титульний аркуш – перша сторінка багатосторінкового документу.
Оформлення титульної сторінки повинно бути чітким без зайвих прикрас, допускається вставка рисунку, який відображає емблему училища. На титульній сторінці використовуються такі шаблони тексту:
Для заголовка титулу використовується формат:
Для назви виду роботи використовується формат:
Для теми роботи використовується формат:
Для професії використовується формат:
Для тексту, що містить інформацію про автора пояснювальної записки, керівника роботи та візу особи, що допускає роботу до захисту, використовується такий формат:
Для відображення місця та дати виконання робити використовується формат:
У змісті пояснювальної записки відображуються всі заголовки з обов’язковим відображенням сторінок. Зміст повинен бути зібраний автоматично.
Першою у змісті, якщо не вказано інше, повинна бути частина "Зміст".
Для заповнення простору між елементом змісту та номером сторінки використовується символ крапки.
Розрахунково-пояснювальна записка виконуєтся на аркушах паперу
формату А4 (210 х 297). Небажане виконання роботи на аркушах ватману того
ж формату, що продаються по штучно чи узатих з альбомів для малювання
відповідного формату.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації
Вище професійне училище №7
Випускаюча циклова методична комісія
«Машинобудування та металообробка»
Пояснювальна записка
до дипломної роботи
На тему: «Розробка технологічного процесу на виготовлення корпусу»
Виконав учень групи Н-31________Неділько О. О
Професія: «Оператор верстатів з програмним
керуванням»
Керівник роботи_____________Костогриз О.В.
Оцінка за роботу:______________
До випускного кваліфікаційного екзамену допускається
Заступник з НВР _____________________ Мазур В.Г.
Рамка на першому аркуші пояснювальної записки має вигляд:
Мал. 3.1
Розміри основного напису зазначені на мал. 3.1
Рамка на другому аркуші і всіх наступних аркушах пояснювальної записки має вид:
Мал. 3.2
Розміри основного напису зазначені на мал. 3.2
Мал. 3.3 Основний напис.
Дипломна робота комплектується у визначеному порядку (див. мал. 3.4)
Мал. 3.4 Порядок комплектації дипломної роботи
4. Завдання
Бланк завдання учням видає викладач. Відповідні розділи бланка учні заповнюють в аудиторії на консультації. Зразок бланка завдання і приклад заповнення наведений нижче.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Департамент освіти і науки
Полтавської обласної державної адміністрації
Вище професійне училище № 7
«Затверджую»
Заступник директора по НВР
______________В. Г. Мазур
__________«4» жовтня 2012р.
Завдання
на дипломну роботу
ВПУ №7 в 2012-2013 навчальному році
Група Н-31 по професії Оператор верстатів з ЧПК.
Недільку Олександру Олександровичу
Тема завдання: Розробка технологічного процесу на виготовлення корпуса
Зміст завдання
Розділ 1: Графічна частина:
1. Робоче креслення корпуса
2. Кінематична схема верстата 6Р1ЗФЗ
3. Робоче креслення свердла Ø15
4. Робоче креслення калібр - пробки 60Н9
Розділ 2: Розрахункова пояснювальна записка.
Вступ
1. Опис, призначення і технічні вимоги до деталі.
2. Характеристика точності і шорсткості поверхонь деталі.
3. Матеріал деталі і спосіб отримання заготовки.
4. Вибір і характеристика обладнання.
5. Опис кінематичної схеми верстата.
6. Вибір конструкції та геометрії ріжучого інструменту.
7. Вибір і характеристика інструментів і пристосувань.
8. Технологічний процес обробки деталі.
9. Циклограми обробки деталі.
10. Розрахунок режимів різання (токарна обробка поверхні (Ø75, свердління отвору Ø15)
11. Керуюча програма обробки деталі.
12. Експлуатація і обслуговування верстата.
13. Економічна ефективність розробленого технологічного процесу.
14. Організація робочого місця і техніка безпеки при роботі на металоріжучих
верстатах.
15. Перелік використаної літератури.
16. Зміст кваліфікаційної роботи.
Консультації проводяться в строк: / за розкладом /
Дата видачі завдання:_______________________________________/__ 4.10.12____ /
Строк здачі письмової роботи:_______________________________/___ 4.04.13___ /
Учень:___________________________________________________/ Неділько О.О. /
Викладач:________________________________________________/ Костогриз О.В / Голова методичної комісії: _________________________________/Кривенко О.М. /
5. Структура, зміст, виконання і вимоги до графічної частини дипломної роботи.
Рекомендації з виконання робочого креслення деталі.
Робоче креслення деталі повинне містити:
Мал. 5.1 Структура робочого креслення.
Необхідні зображення і розміри визначають форму деталі.
Деякі правила нанесення розмірів наведені нижче:
а) кількість розмірів на кресленні повинна бути мінімальною, але достатньою для виготовлення і контролю деталі. При відсутності якого-небудь розміру деталь стає невизначеною, а її виготовлення неможливим. Розміри можна проставляти різними способами (див. мал. 5.2), однак при будь-якому способі кількість розмірів, дійсно необхідних для виготовлення деталі, завжди постійна.
б) не допускається повторювати розміри того самого елемента на різних зображеннях, у технічних вимогах і т.п.
в) не допускається наносити розміри у вигляді замкнутого ланцюга за винятком випадків, коли один з розмірів зазначений як довідковий.
г) для всіх розмірів на робочому кресленні деталі вказують граничні відхилення, інакше вони стають невизначеними для виробництва. Виключення складають довідкові розміри, розміри, що розділяють зони різного ступеня точності, шорсткості чи термообробки однієї і тієї ж поверхні, розміри фасок, галтелей, довжини нарізаної частини гвинтів і інших подібних елементів унаслідок низьких вимог до точності цих розмірів.
д) кожен розмір на робочому кресленні деталі повинний допускати його виконання і контроль при виготовленні деталі.
е) існує три основних способи нанесення розмірів:
Ланцюговий спосіб (див.мал. 5.2,а) забезпечує точність розташування кожного наступного елемента щодо попереднього.
Мал. 5.2 Основні способи нанесення розмірів
Однак точність розташування елементів щодо деякої загальної бази А послідовно зменшується.
Особливі вимоги до точності форми деталі і якості її поверхонь указують на робочих кресленнях у виді допусків форми і розташування поверхонь і позначення їхньої шорсткості.
Допуски форми поверхонь указують на кресленнях умовними позначеннями. Ці позначення складаються з графічного символу, що позначає вид допуску (див. табл. 5.1 і мал. 5.3), числового значення в міліметрах і літерного позначення бази чи поверхні, з якою зв'язаний допуск розташування.
Табл. 5.1 Умовні позначки допусків форми і розташування поверхонь
Мал. 5.3 Розміри знаків допусків форми і розташування поверхонь
На кресленнях умовні позначення вказують у прямокутних рамках (на мал. 5.4,а умовно зображений допуск круглості форми 0,03 мм, а на мал. 5.4, б - допуск паралельності поверхні 0,05 мм щодо баз А и Б).
Мал.5.4 Позначення допусків у рамці:
а-допуск круглості; б-допуск паралельності
З елементом, до якого відноситься допуск, рамку з'єднують суцільною тонкою лінією, що закінчується стрілкою (див. мал. 5.5). Бази позначають чорним рівностороннім трикутником, висота якого дорівнює висоті розмірних ліній. Приклади позначення деяких допусків форми і розташування поверхонь (див.мал. 5.6)
Мал. 5.5 Розташування рамки допусків форми і розташування поверхонь
Рис. 5.6 Позначення допусків форми і розташування поверхонь
Для позначення шорсткості поверхонь встановлені такі параметри: Rа - середнє арифметичне відхилення профілю і Rz - висота нерівностей по десятьох точках.
Параметр Rа є основним для деталей у машинобудуванні. Параметр Rz варто вказувати на оброблені поверхні, що не сполучаються, а також на поверхні, отримані литтям, куванням та ін. Значення шорсткості вказують: Rа і Rz із символом (наприклад Rа 0,4 або 50) під знаком шорсткості.
Мал. 5.7 Позначення шорсткості поверхонь.
На мал. 5.7, а показана форма знаку. Висоту h приймають рівній висоті розмірних чисел на кресленні, висоту Н - у залежності від обсягу запису Н-(1,5...3,0)11. Якщо вид обробки поверхні конструктор не встановлює, застосовують зображення знаку на мал. 5.7, а. Цей спосіб позначення кращий. Якщо потрібно, щоб поверхня була оброблена обов'язково видаленням шару матеріалу, застосовують зображення знака, показаного на мал. 5.7, б. Для позначення шорсткості поверхонь, не оброблюваних по даному кресленню, застосовують зображення, показане на мал. 5.7, в.
Позначення шорсткості поверхонь на зображенні деталі розташовують на лініях контуру, на виносних лініях у безпосередній близькості від розмірної лінії чи на поличках ліній-винесень, при нестачі місця - на розмірній лінії чи на її продовженні.
Мал. 5.8 Позначення переважної шорсткості
Кожне креслення повинне мати основний напис, що розташовується в правому нижньому куті креслення. Форма основного напису для робочих креслень наведена в додатку А мал. 3.3, в. Заповнення граф основного напису:
Графа 1 - найменування деталі;
Графа 2 - найменування роботи чи позначення креслення;
Графа 3 - позначення матеріалу деталі;
Графа 4 - літери, притаманні документу (літера В);
Графа 5 - маса деталі в кілограмах;
Графа 6 - масштаб зображення;
Графа 7 - порядковий номер аркуша;
Графа 8 - загальна кількість аркушів;
Графа 9 - номер навчальної групи;
Графа 10 - прізвища учня і викладачів;
Графа 11 - підписи тих же осіб;
Графа 12 - дата підписання креслення.
Робоче креслення деталі також має текстову частину. Вона складається з технічних вимог, що містяться над основним написом чи ліворуч від нього. Текстова частина креслень деяких видів деталей (наприклад зубчастих коліс, зірочок) також може містити таблицю параметрів (розміри див.на мал. 5.9).
Розмір аркушу для креслення деталі визначається розмірами самої деталі, але повинний бути не менш формату АЗ. Формати аркушів, застосовувані для виконання креслень (див.на мал. 5.10.)
Мал. 5.9 Таблиця параметрів зубчатих коліс
Мал. 5.10 Формати аркушів конструкторської документації
Особливості виконання складальних креслень.
Складальне креслення повинне містити:
Мал. 5.11 Складальне креслення задньої бабки верстата 16К20Т1
Як правило, складальні креслення виконують зі спрощеннями, наприклад, допускається виконувати зображення однієї з декількох однакових складових частин (коліс, опорних котків і т. п.), а зображення інших — спрощено у виді зовнішніх обрисів.
На складальних кресленнях допускається не показувати:
Складовим частинам привласнюють номера позицій, що вказують у специфікації на цей виріб.
На складальному кресленні номера позицій указують на полицях виносних ліній, проведених від зображень складових частин, що проектуються як видимі на основних видах і заміняючих їх розрізах. Номера позицій розташовують паралельно основному напису креслення і групують у стовпчик чи рядок по можливості на одній лінії (див. мал. 5.11); проставляють їх один раз, але допускається вказати повторно номера позицій однакових складових частин.
Шрифт номерів позицій повинний бути на один-два номерів більше, ніж розмір шрифту, прийнятого для розмірних чисел на тім же кресленні. Допускається робити загальну лінію- винесення з вертикальним розташуванням номерів позицій: для групи кріпильних деталей (болт, гайка, шайба) (див. мал. 5.12), і для групи деталей з чітко вираженим взаємозв'язком. У цих випадках лінію винесення відводять, від складової частини що закріплюється.
Мал. 5.12 Розташування номерів позицій
На складальних кресленнях указують наступні розміри:
Розміри габаритні, приєднувальні,
установочні, розміри рухомих частин
виробу відносяться до довідкових - їх
проставляють із зірочкою*.
Частини що переміщаються, вироби
(робочі органи верстата, робота і т.п.)
зображуються в крайньому чи
проміжному положенні тонкими штрих-пунктирними лініями (див. мал.5.13)з двома точками з розмірами, що характеризують ці положення, що переміщуються.
Мал. 5.13 Зображення частин виробу
Особливості виконання креслень загального виду.
Креслення загального виду відображає конструкцію виробу у всіх його подробицях. По такому кресленню можна одержати повну уяву про виріб у цілому. На цих кресленнях допускається не зображувати відносно дрібні деталі і стандартні вироби.
Виконання специфікації.
На складальні креслення і креслення загального виду заповнюється специфікація.
Специфікацією називається документ, що визначає будову складальної одиниці, чи комплексу комплекту, а також безпосередньо готового виробу. Специфікація виконується за формою 2 і 2а ГОСТ 2.108-68 (див.мал. 5.14).
У специфікацію вносять по розділах складові частини виробу, а також конструкторські документи, що відносяться до цього виробу. Наявність розділів у специфікації визначається складом виробу. Розділи розташовуються в наступному порядку: документація, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби.
У розділ "Документація" вносять документи, що складають основний комплект конструкторських документів виробу, що специфікується, крім специфікації. Документи записують у послідовності, зазначеної в ГОСТ 2.102.68, наприклад: складальне креслення, креслення загального виду, монтажне креслення, схема і т.д.
У розділи "Складальні одиниці" і "Деталі" вносять безпосередньо вхідні у виріб що специфікується складальні одиниці і деталі. Запис зазначених виробів роблять за абеткою.
У розділі "Стандартні вироби" записують вироби, форму і розміри яких установлює ГОСТ. Запис за абеткою найменувань виробів, у межах кожного найменування - у порядку зростання основних параметрів чи розмірів виробу. Наприклад, групу кріпильних виробів записують у послідовності: болти, гвинти, гайки, шайби, шпильки і т.д.
У межах найменування болти записують у порядку зростання значень діаметрів і довжин болтів.
Після кожного розділу залишають трохи вільних рядків для додаткових записів.
Мал. 5.14 Бланк специфікації
У графі "Формат" (див. мал. 4.14) указують розмір формату, на якому вико- нане креслення. Гоафу не заповнюють для розділу "Стандартні вироби". Для деталей, на які не виконані креслення, у графі вказують: БК.
У графі "Зона" вказують позначення зони, у якій знаходиться номер позиції записуваної складової частини виробу, якщо креслення розділене на зони.
У графі "Поз." указують порядкові номери складових частин виробу в послідовності їхнього запису в специфікації. Для розділу "Документація" графу не заповнюють.
У графі "Позначення" указують позначення конструкторського документа. Не заповнюють графу для розділу "Стандартні вироби".
У графі "Найменування" указують:
У графі "Кіл." указують кількість складових частин, які входять у виріб під одним номером позиції.
У графі "Примітки" указують додаткові відомості, що відносяться до виробів, документів і т.д., внесеним у специфікацію.
Приклад заповнення специфікації
Виконання схем
Схемою називають конструкторський документ, на якому показані у виді умовних зображень чи позначень складові частини виробу і зв'язки між ними. Схемами користуються для з'ясування принципу дії механізмів, їхнього настроювання і регулювання, а також при монтажі, усуненні несправностей, розрахунках виробів (верстатів, машин, апаратів, приладів). У залежності від вхідних до складу виробу елементів схеми підрозділяються на наступні види: кінематичні, гідравлічні, пневматичні, електричні і т.д.
На кінематичній схемі за допомогою умовних позначок елементів (див.мал.5.15) дається спрощене зображення кінематичного зв'язку між окремими ланками даного механізму.
На схемах цього виду допускається вказувати: число обертів валів, діаметр шківів, число зубів зубчастих коліс, потужність двигуна й інші технічні дані, характер яких визначається призначенням схеми. Графічні умовні позначення елеменг. на кінематичних схемах див.у табл.5.2.
Кінематичну схему викреслюють, як правило, у виді розгорнення. Допускається вписувати схему в контур виробу. На схемі вказують найменування кожної кінематичної групи елементів, у залежності від її функціонального призначення. Найменування наносять на поличку лінїї - винесення, проведеної від відповідної групи, наприклад: коробка швидкостей.
Кожному кінематичному елементу, зображеному на схемі, привласнюють порядковий номер, починаючи від джерела руху; номер проставляють на поличку лінії-винесення, а під поличкою вказують характеристики і параметри кінематичного елемента, наприклад, число зубів зубчастого колеса, діаметр шківа і т.п.
Мал. 5. 15 Наочне пояснення умовних позначень.
Табл. 5.2 Умовні позначення на кінематичних схем
Допускається пояснювати написом положення виконавчих органів, для яких накреслена схема.
Вали нумеруються римськими цифрами, інші елементи - арабськими цифрами.
Сполучені ланки пари, накреслені роздільно, з'єднують штриховою лінією.
Якщо при зображенні насхемі вали чи осі перетинаються, то лінії, що зображують їх, у місцях перетинання не розриваються.
Гідравлічні і пневматичні схеми.
Гідравлічні і пневматичні схеми дають уяву про роботу гідро чи пневмосистеми верстата чи іншого устаткування. Викреслюються також за допомогою умовних позначок елементів схеми (див.табл. 5.3)
Табл. 5.3 Умовні позначення нагідро-пневмосхемах
Елементи, пристрої, яким привласнені номери на кінематичній, гідравлічній чи пневматичній схемі записують у таблицю елементів, виконувану як правило на окремих аркушах.
Форма таблиці наведена на мал. 5.16. У графі "Поз. позначення" записують позиційне позначення елемента; у графі "Найменування" - найменування елемента відповідно до документа, на підставі якого цей елемент застосований. У графі "Примітка" рекомендується при необхідності вказувати технічні дані елемента, що не містяться в його назві.
Мал. 5.16 Форма таблиці для запису елементів схем
Дозволяється також замість таблиці використовувати бланк специфікації, додержуючись при цьому правил заповнення цього документу.
6. Вимоги до вступу.
Вступ є першим розділом пояснювальної записки. У цьому розділі учні описують новітні досягнення науки і техніки; історію розвитку машинобудування; етапи впровадження верстатів із ЧПК, промислових роботів і робототехнічних комплексів, перспективи розвитку; історію розвитку робототехніки і т.д.
7. Опис, призначення і технічні вимоги до деталі.
У цьому розділі по робочому кресленню описується форма деталі з вказівкою назви і розмірів окремих елементів. Також дається опис відповідних вимог до деталі в цілому і до її окремих поверхонь (шорсткість, допуски форми і розташування поверхонь, інші технічні вимоги). Опис деталі рекомендується робити зліва на право, почергово описуючи кожну поверхню. Якщо деталь являє собою порожнє тіло, то спочатку описуються зовнішні поверхні, а потім внутрішні. Для технічно грамотного виконання опису деталі потрібно володіти технічною термінологією. Деякі з цих термінів приведені нижче: бобишка, буртик, паз, потай, проріз, виточення, канавка, галтель, лиска, отвір, ступиця, торець, фаска, шийка, шліци.
Після опису деталі і технічних вимог варто вказати призначення й область застосування даної деталі.
8. Характеристика точності і шорсткості поверхонь деталі.
У цьому розділі виробляється розрахунок допусків, граничних відхилень і розмірів, а також визначення шорсткостей усіх поверхонь деталі, після чого заповнюється таблиця:
На кресленні деталі для заповнення таблиці можуть бути зазначені не всі значення: є відхилення, але не зазначений квалітет чи навпаки - зазначений квалітет, але немає відхилень. У цих випадках відсутні значення визначають по довіднику допусків і посадок.
Після таблиці приводиться приклад розрахунку точності декількох поверхонь, звичайно різних поверхонь (зовнішньої поверхні й отвору) і найбільш точних.
Розрахунок виконується в наступній послідовності:
1. Номінальний розмір - це розмір, що конструктор указує на кресленні деталі без обліку відхилень, позначається: б для вала О для отвору.
2. Граничні відхилення бувають:
а) верхнє граничне відхилення (У), позначається: еs для вала ЕS для отвору
б) нижнє граничне відхилення (АЛЕ), позначається : еі для вала ЕІ для отвору. Граничні відхилення або позначаються на кресленні, або у відповідність із квалітетом вибираються по довіднику
3. Граничні розміри:
а) найбільший граничний розмір - алгебраїчна сума номінального розміру і верхнього відхилення:
Dmax- D+ESdmax=d+es позначається Dmax - для отвору dmax - для вала
б) найменший граничний розмір це алгебраїчна сума номінального розміру і нижнього граничного відхилення:
Dmin= D+EIdmin=d+ei позначається Dнайм. у системі отвору dнайм. у системі вала
4. Допуск - це алгебраїчна різниця між верхнім і нижнім граничними відхиленнями чи різниця між найбільшим і найменшим граничними розмірами:
T=ES- ЕІ для отвору T=es- еі для вала чи
T-Dmax- Dmin; T=dmax- dmin Величина допуску завжди позитивна!
5. Дійсний розмір- це розмір, що отриманий за допомогою виміру. Позначається:
D - для отвору d - для вала. Потрібно привести 5 - 6 дійсних розмірів якщо: D(d)найб. <D(d) <D(d)найм.
6. Графічне зображення поля допуску робиться в наступній послідовності: проводиться нульова лінія, що відповідає номінальному розміру D(d), над нею ставиться знак плюс, під нею ставиться знак мінус. Нагору від лінії будуть зображуватися граничні відхилення позитивні, а під нею негативні. Верхні граничні відхилення завжди відзначаються вище нижнього граничного відхилення. Проміжок між верхнім і нижнім відхиленням буде полем допуску. Положення верхнього відхилення відповідає найбільшому граничному розміру, а положення нижнього відхилення - найменшому граничному розміру.
Приклад розрахунку допуску, граничних розмірів і відхилень див. у прикладі виконання дипломної роботи.
9. Матеріал деталі й обгрунтування методу одержання заготовки.
Даний розділ складається з трьох частин: характеристика матеріалу деталі, вибір і обґрунтування методу одержання заготовки і визначення проміжних припусків і розмірів заготовки (на одну поверхню).
Характеристика матеріалу деталі.
У цьому підрозділі дається повна характеристика матеріалу деталі:
-повна назва матеріалу деталі;
-можливі замінники;
-можливі види постачань матеріалу (із указівкою Dст);
-хімічний склад;
-механічні властивості;
-технологічні властивості;
-фізичні властивості
Бажано також вказати область застосування даного матеріалу, тобто для виготовлення яких типів деталей він застосовується.
Усі дані для зручності користування необхідно оформити у виді таблиць. Далі приводиться зразковий вид таблиць, для внесення в них мінімальних зведень про матеріал, необхідних для виконання інших розділів дипломного проекту , Таблиир хімскладу:
|
Матеріал |
Хімічний склад |
||
|
2 |
|||
|
1 |
3 |
У графу 1 виписується матеріал деталі; у графу 2 виписуються хімічні компоненти, з яких складається даний матеріал, а в графі 3 указується процентний вміст цих компонентів у матеріалі. Таблиці механічних властивостей: для сталей:
|
Марка сталі |
Твердість по Бринеллю НВ |
Межа міцності на розтяг |
для чавунів
|
Марка чавуна |
Твердість по Бринеллю НВ |
Межа міцності на розрив |
При виконанні цього розділу необхідно використовувати наступну літературу:
Вибір і обгрунтування методу отримання заготовки.
Після характеристики матеріалу деталі необхідно вибрати вид заготовки і спосіб отримання. При виборі методу отримання заготовки враховують:
1. Форму, розміри масу деталі і матеріал
2. Тип виробництва
3. Точність розмірів і величину припусків на обробку
Якщо за технічних умов можливі кілька методів отримання заготовки, тоді проводиться технікоекономічний розрахунок шляхом зіставлення технологічної собівартості деталі при тому, чи іншому виді заготовки. Основним показником, що характеризує економічність обраного методу отримання заготовки є коефіцієнт використання матеріалу, що визначається по формулі:
де: m-маса готового виробу;
mм- маса використаного матеріалу
Фактори, що впливають на вибір методу отримання заготовки:
1. Фасонні чавунні виливки для деталей, що не піддаються ударним навантаженням, розтяганню і вигину
2. Фасонні сталеві виливки для деталей, що зазнають великих механічних навантажень.
3. Кування і штамповки - для деталей працюючих на розтяг, вигин і крутіння.
4. Прокат для деталей, що по конфігурації наближаються до якого - небудь виду прокату коли немає великої різниці в перетинах.
Наприклад, для обробки в одиничному виробництві вала з малими перепадами діаметрів різних ступіней бажано як заготовку використовувати прокат круглого перетину, а для втулки можна підібрати трубу з метою скорочення витрати матеріалу і зменшення часу на обробку, а значить і витрат на мех. обробку.
При завданні на обробку великої кількості деталей раціонально з метою економії
металу прийняти заготовки, форма і розміри яких наближені до форми і розмірів
готових деталей. Однак треба враховувати, що заготовки, одержувані точним
литтям, штампуванням і іншими способами, значно дорожче, що знижує економічність техпроцеса.
10. Вибір і характеристика устаткування і системи ЧПК.
Вибір верстатів для обробки заданої деталі виконується з урахуванням типу виробництва, характеру обробки, габаритів оброблюваної деталі, технічних можливостей верстата. Бажано вибирати верстати, використовувані на базовому підприємстві.
Призначення і технічна характеристика верстата.
У цьому розділі необхідно вказати призначення верстата, основні роботи, виконувані на ньому, у якім виробництві використовується і т.д. Також необхідно виписати технічну характеристику з документації] що поставляється з верстатом, іменованої "Посібником з експлуатації", що складається з трьох основних розділів: технічного опису; інструкції з експлуатації; паспорта верстата. Технічна характеристика верстата знаходиться в третьому розділі "Посібника з експлуатації", тобто в паспорті верстата. Тут також можна привести характеристики механіки головного руху і приводів подач, указати габаритні розміри робочого простору верстата, указати на деякі особливості обраного верстата.
Основні вузли верстата, їхнє призначення і характеристика.
У цьому розділі варто перелічити основні вузли верстата, при цьому вказавши їхнє призначення, характеристику, конструкцію і принцип дії. Накреслити ескіз верстата і вказати на ньому описані вузли і складові частини верстата.
Органи керування верстатом.
У цьому розділі необхідно перелічити органи керування верстатом (починаючи від кулачків і рукояток і закінчуючи панелями керування) указавши їхнє призначення. Панелі керування необхідно описати докладно, із указівкою призначення їхніх складових частин. Для наочності бажано виконати ескізи верстата і панелей керування з нумерацією органів керування.
Система ЧПК, застосовувана на верстаті, її характеристика.
У цьому розділі необхідно докладно охарактеризувати систему ЧПК, застосовувану на верстаті: призначення, область застосування, основні технічні дані, можливості системи, недоліки, особливості роботи, перелічити основні підготовчі і допоміжні функції системи. Також необхідно виконати ескіз загального виду СЧПК, описати з ескізами органи керування системою.
Особливості програмування системи ЧПК верстата.
Тут необхідно докладно описати особливості програмування системи ЧПК: структуру програми, формати функцій і циклів обробки з ескізами, приклади КП на дрібні деталі і т.д.
Кінематика верстата.
У цьому розділі необхідно описати роботу кінематики по наявному ескізові кінематичної схеми верстата (ескіз схеми не виконувати тільки в тому випадку, якщо її містить графічна частина дипломного проекту). Також необхідно виписати рівняння кінематичного балансу і зробити розрахунок приводів подач і головного руху.
Приклад виконання розділу див.у додатку. Комплект технічної документації на верстат (посібник з експлуатації, паспорт) і систему ЧПК (технічний опис, посібник з експлуатації, інструкція з програмування) можуть служити керівництвом при підготовці розділу.
11. Вибір і характеристика інструмента і пристосувань.
Правильний вибір інструмента, що ріже, визначає продуктивність, економічність, точність і якість обробки. Правильно обраний контрольно- вимірювальний інструмент забезпечує точність виміру. Правильно обрані установочні пристосування забезпечують точність базування деталі, надійність її закріплення, а також підвищують продуктивність праці за рахунок скорочення часу на установку і затиск деталі.
Вибір тих чи інших інструментів визначається багатьма факторами: конфігурацією деталі, технічними умовами її виготовлення, типом виробництва і т.д.
11.1. Вибір інструмента, що ріже.
Вибір інструмента, що ріже, визначається матеріалом оброблюваної деталі, видом виробництва, вимогами точності і якості деталі, що виготовляється.
При виборі інструмента, що ріже, вказують розміри, призначення і матеріал частини, що ріже, застосування, викреслюється інструмент, так щоб можна було показати всю його геометрію. Параметри інструмента вибираються по довіднику, наприклад при виборі різця вказують форму і спосіб кріплення пластинки, що ріже, кути різця, крім того необхідно вказати радіус при вершині різця, розміри державки габаритні розміри і т.д.
При виборі свердла, розгортки чи іншого осьового інструмента також необхідно вказати його основні параметри.
11.2. Вибір контрольно-вимірювального інструмента.
Вибір контрольно-вимірювального інструмента визначається точністю і. якістю оброблюваної поверхні. Наприклад, для вимірів лінійного розміру з точністю до 0,1 цілком достатньо використовувати штангенциркуль, а якщо необхідно вимірювати циліндр, діаметр якого може мати відхилення в сотих частках мм, то в цьому випадку використовують мікрометр, точність виміру якого, як відомо 0,01мм.
Для контролю деталей варто застосовувати граничні калібр-скоби, калібр- кільця, калібр-пробки, різьбові калібри, фасонні шаблони
Після вибору контрольно-вимірювального інструмента необхідно викреслити ескіз кожного, вказати основні складові частини, призначення і принцип дії.
11.3. Вибір допоміжного інструмента і пристосувань.
Вищевказаний вибір визначається конфігурацією закріплених деталей, точністю обробки, необхідністю скорочення часу на установку деталі, надійністю закріплення і т.д.
Найбільш розповсюдженим затискним пристосуванням на токарних верстатах є трьохкулачковий патрон, що самоцентрує. При обробці валів звичайно використовуються центра, хомутики. Широко застосовуються цангові, повідкові й ін. патрони, різні оправки й ін.
При обробці на верстатах свердлильно-фрезерної групи для закріплення деталей застосовують лещата з ручним і механічним затиском, різні прихвати, універсальні ділильні голівки, спеціалізовані і спеціальні пристосування і т.д.
Також необхідно вибрати допоміжний інструмент для закріплення інструмента, що ріже - перехідні втулки, інструментальні блоки, оправки, цангові патрони, голівки і т.д.
12. Розробка та оформлення технологічного процесу.
Технологічний процес — частина виробничого процесу, яка вміщує дії зі зміною та подальшому визначенню стана предмету виробництва. Технолопчний процес безпосередньо пов'язаний зі зміною розмірів, форми або властивості деталі, що оброблюється, виконаний в певній послідовності.
Технологія виробництва складається з ряду процесів, кожний з яких характеризується певними методами обробки та складання. В структуру технологічного процесу входять операції, які складаються в свою чергу з декількох елементів. Так, для технологічного процесу механічної обробки головними елементами операції є перехід, робочий хід, установ та позиція.
Операція — це частина технологічного процесу, яка виконується на одному обладнанні безперервно. Операції нумеруються та називаються таким чином:
05 Токарна
10 Слюсарна
15 Фрезерна
20 Шліфувальна
25 Розмічальна
30 Контрольна
35 Протяжна
40 Зубофрезериа
45 Зубонарізна
50 Довбальна
55 Свердлильна
Установ — це частина операції, яка виконується при кожному новому положенні деталі відносно верстата, для якого необхідно нове закріплення деталі.
Наприклад: після фрезерування однієї сторони призми її перевертають та обробляють іншу сторону. Положення деталі відносно верстата іноді змінюється без перезакріплення деталі.
Наприклад: ділильна головка, поворотний стіл. В даному випадку операція складається з декількох позицій.
Позиція — це частина операції, яка виконується при кожному новому положенні відносно верстата, але при одному закріпленні на протязі однієї операції.
Перехід — це частина операції, яка виконується над однією ділянкою деталі одним інструментом при одній наладці верстата на режим різання.
Робочий хід — це закінчена частина переходу, яка виконується при однократному переміщенні інструменту відносно заготовки.
Встановлені два види опису технологічних процесів: маршрутний та операційний, маршрутні використовуються в одиничному виробництві, хоч деякі, звичайно найбільш складніші та відповідальніші деталі можуть бути детально розроблені і для одиничного виробництва. В інших видах виробництва повинні застосовуватися операційні технологічні процеси.
Загальні положення.
Технологічний процес механічного оброблення деталей документально оформляється у вигляді спеціальних технологічних карт, що є основним виробничо-технічним документом. У технологічних картах вказуються дані для здійснення процесу механічного оброблення заготовки. Робітник, виготовляючи конкретні деталі, як правило, має перед собою відповідні технологічні карти.
У них зазначаються послідовність і зміст усіх етапів механічного оброблення. Вони також визначають тип та модель верстата для виконання кожної операції, розряд виконуваних робіт та ін.
У технологічних картах наводяться дані, що стосуються інструмента (різального, контрольно-вимірювального та допоміжного), використовуваних затискних верстатних пристроїв, кваліфікації та чисельності робітників стосовно кожної конкретної операції.
На підставі попередньо складеного технологічного процесу відповідні служби відділу головного технолога визначають початкові дані для розміщення замовлення на необхідне верстатне обладнання, інструменти та пристрої і т. д.
Може бути й інший варіант, якщо технологічний процес розробляється під наявні на даному підприємстві верстати та технологічну оснастку. У цьому разі технологія «прив'язується» до наявного обладнання і конкретних різальних та вимірювальних інструментів.
Обидва ці варіанти мають свої особливості, але методика розроблення технологічного процесу і заповнення технологічних карт для них одна й та сама. Одночасно слід визначити, що від якості розробки і заповнення бланків технологічного процесу значною мірою залежать техніко-економічні показники роботи конкретної дільниці та всього механічного (або механоскладального) цеху.
Проектування технологічного процесу є досить складною і трудомісткою роботою, що потребує від розробника глибоких знань теоретичних основ технології машинобудування та значного виробничого досвіду.
Технологічний процес документально оформляється у вигляді заповнення стандартних бланків технологічних карт (маршрутних, операційних та ін.). Форми цих бланків регламентовано відповідними стандартами Єдиної системи технологічної документаціхї (ЄСТД). Відповідно до ГОСТ 3.1102—81 для опису технологічного процесу в навчальних цілях застосовуються такі три види документів:
Для верстатів з ЧПК додаються два документи:
- карта налагодження (КН);
- карта кодування інформації (ККІ).
Уніфіковані єдині форми зазначених вище документів дають змогу заповнити їх як у ручному, так і в автоматизованому режимі — з застосуванням ЕОМ та роздруком за допомогою принтера.
Кодування технологічної документації
Під час заповнення маршрутних й операційних технологічних карт треба обов'язково проставляти коди маршрутної і операційних карт та карт операційних ескізів. Для цих цілей доцільно використовувати ГОСТ 3.1201— 85 «ЕСТД Система обозначения технологической документации»
з урахуванням «Общесоюзного классификатора технологических операций» (ОКТО). Кожному технологічному документу присвоюється код, що складається з 10 цифр:
Вид документа кодується двома цифрами — від 01 до 99. Наприклад, маршрутна карта має код 10, карта операційного ескізу — 20, операційна карта — 60.
Вид технологічного процесу за організацією кодується однією цифрою: 1 — одиничний; 2 — типовий; 3 — груповий.
Вид технологічного процесу за методом виконання кодується двома цифрами — від 00 до 99. Наприклад, слюсарні операції— 01; переміщення — 04; технічний контроль — 02; оброблення тиском — 21; оброблення різанням (точіння, нарізування різьби, зубооброблення, свердління, стругання, довбання, шліфування, хонінгування, суперфінішування, притирання, доводка) — 41; розточування (на розточувальних верстатах), фрезерування, відрізання — 42; термічна обробка — 50; складання — 88.
Порядковий номер присвоюється всім документам, що мають однакове позначення (перші п'ять цифр), суцільною нумерацієею від 00000 до 99999 незалежно від номера деталі та операції.
Порядок заповнення технологічних карт
На початку слід відзначити, що в усіх стандартних формах технологічних карт (маршрутних, операційних, маршрутно-операційних та ін.) є загальна верхня частина, яку можна умовно назвати «шапкою» бланків.
Блок А — блок додаткової інформації, що включає інвентарні номери дубліката (якщо втрачено оригінал технологічної карти), інвентарний номер оригіналу, замість якого випущено дублікат, і підпис особи, відповідальної за розробку цього документа та внесення в нього змін. Для навчальних цілей цей блок не заповнюється.
Блок Б — блок внесення змін у технологічну карту. Тут, як правило, вказують порядковий номер змін, що вносяться, номер і назву оформленого для цього сповіщення (розпорядження), код сповіщення, дату виконання змін та підпис особи, яка виконала цю роботу. Під час розроблення навчальної документації цей блок також не заповнюється.
Блок В (на малюнку його показано подвійним косим штрихуванням) — блок допоміжноі інформації щодо застосування, позначення номера виробу (складальної одиниці), позначення основного документа, куди входить цей документ, тощо. Тут у навчальних цілях заповнюють тільки три прямокутники (на мал. 12.1 обведено цифрами в кружечках);
1. —позначення основного документа, куди входить документ допоміжної інформації, за ГОСТ 3.1201—85;
2. — загальна кількість аркушів документа (наприклад, маршрутних карт);
Мал. 12.1
3.— порядковий номер аркуша документа.
Блок Г — блок складу виконавців: прізвища осіб, які брали участь в опрацюванні та оформленні документа, іхні підписи і дати.
Блок Д— блок адресної інформації. Він містить такі складові:
4.— умовне позначення організації — виконавця цієї роботи (наприклад, ВПУ-7);
5.— позначення деталі (складальної' одиниці) за основним конструкторським елементом (наприклад, проставляється номер деталі, на яку розробляється технологічний процес, — СП.202М.01.01.005);
6.— заповнюється тільки для типових та групових технологічних процесів і вказує класифікаційний код;
7.— позначення документа за ГОСТ 3.1201—85 (наприклад, номер маршрутної або операційної технологічної карти).
Блок Е — блок внесення змін (у разі потреби) в існуючу технологію (такий самий, як і блок Б). Для навчальних цілей не заповнюється.
Порядок заповнення маршрутної технологічної карти.
Нижче на малюнку зображено основну частину маршрутної технологічної карти. Розглянемо порядок заповнення її окремих граф.
Графа 1 (позначення МО1). У ній по горизонталі на весь рядок вказують сортамент, розмір і марку матеріалу, позначення технічних умов (наприклад, прут 050 ГОСТ 2590-81);
Графа 2 - код матеріалу заготовки за технологічним класифікатором. У навчальних цілях не заповнюється.
Графа З (ОМ) — нормована одиниця маси заготовки (наприклад, кг).
Графа 4 (МД) — маса деталі, наяку розробляється маршрутна карта (наприклад, 16,9 кг).
Графа 5 (ОН) — одиниця нормування (наприклад, у штуках), на яку встановлюється норма витрати матеріалу.
Графа 6 (НВ) — норма витрати матеріалу.
Графа 7 (КВМ) — коефіцієнт використання матеріалу (тобто відношення маси деталі до маси початкового матеріалу для її виготовлення.Завжди значення КВМ менше від одиниці).
Графа 8 — код заготовки за класифікатором. Допускається в цій графі вказувати словами вид початкової заготовки: прокат, литво, штамповка тощо.
Графа 9 (профіль і розміри) — вказуються профіль і розміри початкової заготовки. Допускається профіль не вказувати. Наприклад, 0,25x300 — пруток діаметром 0,25 мм завдовжки 300 мм.
Графа 10 (КД) — кількість деталей, виготовлюваних з однієї заготовки (наприклад, при поштучному одержанні заготовки методом лиття або кування тут буде цифра 1, а в разі одержання заготовки з періодичного прокату можуть бути цифри від 5до 10).
Графа 11 (МЗ) — маса заготовки, її наближено можна знайти зі співвідношення МЗ = 1,2 МД (крім прокату), .де МД — маса деталі, що зазначається на кресленні.
Графа 12 — графа для особливих вказівок. У навчальній документації не заповнюється.
Графи 13... 15 — номер цеху, дільниці та робочого місця, де виготовляється деталь. У навчальній документації ці графи не заповнюються.
Графа 16 (НО) — номер операції, включаючи контроль і переміщення. Операції, як правило, нумеруються тризначними номерами з інтервалом у п'ять одиниць (005,010,015 і т.д.).
Графа 17 — код і найменування операції. (Докладніше про це див. у прикладі, що наводиться нижче.)
Графа 18 — позначення документа за ГОСТ 3.1201-85 для даної операції або за інструкцією по охороні праці (див.приклад, наведений нижче). Заповнюється по всьому рядку між двома вертикальними лініями, що обмежують цей надпис.
Графа 19 — код обладнання за класифікатором, коротке найменування і модель, інвентарний номер. Допускається код та інвентарний номер не вказувати. Наприклад, фрезерно-центрувальний напівавтомат МР-71.
Графа 20 (СМ) — ступінь механізації. У навчальній документації не вказується.
Графа 21 — код професії за класифікатором. У навчальній документації можна вказувати тільки найменування професії (наприклад, токар, фрезерувальник).
Графа 22 (Р) — розряд, необхідний для виконання операції. Проставляється відповідною арабською цифрою (3, 4, 5 і т. д.).
Графа 23 (УП) — код умов пращ та код виду норм. У навчальних картах не заповнюється.
Графа 24 (КВ) — кількість виконавців, зайнятих виконанням технологічної операції. Для механічного оброблення, як правило, КВ = 1.
Графа 25 (КОВД) — кількість одночасно виготовлюваних деталей. На універсальних верстатах одночасно, як правило, виготовляється партія деталей. Тому в цій графі проставляється цифра 1. У разі оброблення заготовок на шести -або восьми шпиндельних напівавтоматах записується відповідно цифра 6 чи 8.
Графа 26 (ОН) — одиниця нормування; звичайно вказується у цифрах 1,2, 3 і т.д.
Графа 27 (ОП) — обсяг виробничої партії в штуках. Заповнюється тільки при серійному виробництві та задається програмою випуску.
Графа 28 (КПЧ) — коефіцієнт поштучного часу в разі багатоверстатного обслуговування. Розраховується за відповідними формулами. При обслуговуванні універсальних верстатів КПЧ = 1.
Графа 29 (НПЗЧ) — норма підготовчо-заключного часу на операцію. Розраховується за відповідними формулами і тільки для серійного виробництва (докладніше див. приклад заповнення операційних карт).
Графа 30 (НПЧ) — норма поштучного часу на кожну операцію. Виписується з операційних карт (див. приклад заповнення операційних карт в додатку А).
На цьому заповнення маршрутної технологічної карти закінчується.
Порядок заповнення операнійноїтехнологічної карти.
«Шапка» операційної технологічної карти така сама, як і в маршрутній технологічній карті. Розшифрування відповідних граф «шапки» було подано вище і тут не наводиться. Нижче на малюнку вказана сама операційна карта.
Графа 1 містить найменування операції (токарна, чорнова, шліцефрезерна і т.д.)
Графа 2 — туг слід коротко записати марку та найменування матеріалу (наприклад, сталь 45 ДСТ 7505-89 і т.д.).
Графа 3 — вказується діапазон твердості матеріалу заготовки, що надійшла на операцію, в одиницях Брюнеля або Роквелла.
Графа 4 (ОВ) — одиниця величини (наприклад, кг).
Графа 5 (МД) — маса деталі. Вказується маса оброблюваної деталі, взята з її креслення.
Графа 6 (профіль і розміри) – вказуються профіль і розміри заготовки (наприклад, 70х350, L=30x40x70 мм. т.д.)
Графа 7 (МЗ) – маса заготвки. Вказується маса заготовки, що надійшлана операцію.
Графа 8 – код операції, взятий з маршрутної технологічної карті для заданої деталі.
Графа 9 (КОВД) — кількість одночасно виготовлюваних деталей. Для оброблення заготовок на універсальних верстатах гут записується цифра 1.У разі оброблення на багатошпиндельних напівавтоматах ця цифра може бути від 4 до 8.
Графа 10 — заповнюється тільки для верстатів з ЧПК.
Графа 11 — тут на всю довжину рядка 01 фіксується інформація про технологічну оснастку, то застосовується. Запис можна переносити на наступний рядок (Ø2) у такій послідовності: П — пристрої. ДІ — допоміжний інструмент, РІ — різальний інструмент, ЗВ — засоби вимірювань. (Докладніше про цедив, приклад, наведений нижче.)
Викладач у ході пояснення правила заповнення цієї графи вказує ось на що. Спочатку описується зміст установлення. Воно, як правило, містить набір стандартних дієслів у наказовій формі: встановити, закріпити, зняти. У цій самій графі напроти стовпця з позначенням швидкості різання V вказується знайдений за нормативами допоміжний час на виконання встановлення гд. Після цього в наступному рядку під Ø2 зазначаються використовувані на цій операції пристрої (лещата, центр, ділильна головка тощо). На наступному рядку указується зміст першого переходу (наприклад, "Точити поверхню 1 і фаску 2"). На цьому самому рядку напроти стовпця з позначенням п (частота обертання шпинделя) зазначається основний (технологічний) час на виконання першого переходу, а в стовпці V (швидкість різання) —допоміжний час іа на цей перехід.
Далі в горизонтальному рядку вказується технологічна оснастка для першого переходу: різальний та вимірювальний інструменти, а також їхні коди. Рядок заповнюється до кінця (не звертається увага на вертикальні стовпці).
У наступному горизонтальному рядку літерою Р позначаються режими різання для виконання першого переходу: у стовпці D або В — діаметр чи довжина оброблення; у стовпці L — розрахункова довжина оброблення; у стовпці t — глибина різання; у стовпці i—кількість проходів; у стовпці S — подача; у стовпці n — частота обертання шпинделя; у стовпці V — швидкість різання.
Наступний рядок починається з опису другого переходу, всі рядки для якого повторюються.
Графа 12 заповнюється тільки для верстатів з ЧПК.
Графа 13 (О(Т)Ч) — основний (технологічний) час, що витрачається на операцію. Він знаходиться як сума всього основного (технологічного) часу, який витрачається на всі переходи в цій операції. Основний (технологічний) час на кожний перехід визначається окремо за відповідною формулою.
Графа 14 (ДЧ)—допоміжний час на всю операцію. Його також знаходять як суму допоміжного часу на встановлення та на всі переходи. Цей час визначають за відповідними нормативами (довідниками).
Графа 15 (ПЗЧ) — підготовчо-заключний час на операцію. Його визначають за нормативами (довідниками) залежно від тих робіт, які необхідно виконати під час підготовки верстата до роботи. ПЗЧ визначається тільки для одиничного та серійного виробництв, оскільки в цьому разі потрібен значний час на переналагодження верстата з випуску однієї деталі на іншу при невеликій загальній кількостях.
Графа 16 (ПЧ) — поштучний час, що витрачається на всю операцію. Його визначають підсумовуванням часу основного (технологічного), допоміжного та часу на обслуговування (організаційне і технічне), а також часу на власні потреби робітника-верстатника.
Графа 17 (МОР) — вказується використовувана мастильно-охолодна рідина, що застосовується на операції (наприклад, масло індустріальне 12, емульсол, емульсія № 5 та т.). Якщо ЗОР не використовуються, то в цій графі записують таку фразу: "без охолодження".
Графа 18 (ПІ) — вказується номер позиції інструментального налагодження. Ця графа заповнюється тільки для верстатів з ЧПК.
Графа 19 (Д або Ш) — наводяться розрахункові розміри оброблюваного діаметра (або ширини) для кожного переходу.
Графа 20 (L) — указується розрахункова довжина робочого ходу інструмента (по переходах).
Графа 21 (t) — проставляється глибина різання, мм (по переходах). Графа 22 (і) — записується кількість робочих ходів.
Графа 23 (S) — зазначається подача, мм/об (по переходах).
Графа 24 (n) — вказується кількість обертів шпинделя або кількість ходів за хвилину (по переходах).
Графа 25 (v) — зазначається швидкість різання, м/хв (також по переходах).
Слід ще раз звернути увагу учнів на те, що графи 19...25 заповнюються для кожного переходу окремо.
На цьому заповнення операційної технологічної карти закінчується. Заповнення карти ескізів (КЕ).
Карту ескізів заповнюють так. "Шапка" карти така сама, як в операційній та маршрутній технологічних картах.
На КЕ зображують у довільному масштабі заготовку після
оброблення на цій операції. Розташування її на ескізі має відповідати положенню у процесі оброблення на верстаті. Технологічні бази та закріплення заготовки показують умовно або спрощено за ГОСТ 3.1107—81. На ескізі вказують усі одержувані на операції розміри з відповідними граничними відхиленнями, шорсткістю, а також технічні вимоги. Оброблювані поверхні обводять червоними або потовщеними чорними лініями з зазначенням потрібної шорсткості та нумерують за рухом годинникової стрілки арабськими цифрами, починаючи з першого номера в кожній операції. У разі переустановлення заготовки зі зміною технологічних баз рекомендується на одній карті наводити ескізи, що відповідають кожному встановленню.
Бланк та приклад виконання карти ескізів вказані в додатку А.
13. Техніка безпеки при роботі на верстаті і його обслуговуванні.
У цьому розділі варто приділити особливу увагу висвітленню ТБ при роботі на верстаті і його обслуговуванні.
Підручники по «Токарній справі», «Фрезерній справі», «Шліфуванню», а також інструкції з техніки безпеки можуть служити керівництвом при підготовці.
14. Список використаної літератури.
Список використаної літератури містить перелік навчальних, довідкових і інших посібників, по яких виконувався дипломний проект. При цьому повинні бути зазначені прізвище та ініціали автора, назва посібників, місто і рік видання посібника.
15. Зміст.
Зміст описує заголовки всіх розділів курсової роботи з вказівкою відповідного номера сторінки. Документація має наскрізну нумерацію сторінок (не враховуючи завдання). Номер сторінки проставляється у відповідну графу основного напису.
Додаток А
Довідникові матеріали та приклади розрахунків
1. Приклад запису змістутехнологічних переходів
Примітка: 1. Усі приклади приведені для токарної обробки. Для інших операцій
запис аналогічний але з вимкористанням інших ключових слів.
2. Для виконання випускної роботи рекомендується використовувати
повний запис текста переходів з простановою розмірів в тексті ( див.
зразок технологічной карти )
2. Умовне позачення пристроїв на технологічних операційних ескізах
3 . Приклад нанесення знаків базування та зажимів