Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Cистема організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період
Питання безпеки життєдіяльності людини були віднесені до двох навчальних дисциплін – “Цивільна оборона” і “Правила дорожнього руху”. Пізніше було введено дисципліну “Охорона життя і здоров'я учнів”, яка охоплювала дещо більше коло питань, а згодом – “Безпека життєдіяльності людини”. Розроблені також курси “Основи валеології”, який включений у навчальні плани, та “Радіобіологія”, який поки що не знайшов практичного втілення.
Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних конфліктів.
Фахівці вважають, що початок міжнародного гуманітарного права було покладено прийняттям 'в 1864 р. Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях2. Повністю міжнародне гуманітарне право сформувалося лише в XX ст. Причому на зміну звичайним нормам прийшли договірні писані норми.
Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, були значною мірою кодифіковано в результаті роботи двох Гаазьких конференцій світу в 1899 і 1907 рр.. Ці норми в міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Гааги».
У 1949 р. в Женеві були прийняті чотири конвенції про захист жертв війни. Норми цих конвенцій, а також двох додаткових протоколів до них 1977 р. у міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Женеви».
Істотний внесок у становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права вніс і продовжує вносити Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) - неурядова міжнародна організація.
Женевские конвенции от 12 августа 1949 года — международно-правовые соглашения о защите жертв войны. Являются основой международного гуманитарного права. Конвенции приняты 12 августа 1949 года на Дипломатической конференции и вступили в силу 21 октября 1950 года.
Конференция выработала соглашение в результате заседания, проходившего в Женеве с 21 апреля по 12 августа 1949 года. Конвенция составлена на французском и английском языках. Оба текста являются одинаково аутентичными. Федеральный совет Швейцарии обеспечивает официальные переводы конвенции на русский и испанский языки.
8 червня 1977 до Женевських конвенцій під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста були прийняті два Додаткових протоколи: Протокол I, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, і Протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. Додатковий Протокол 1 (про захист жертв міжнародних збройних конфліктів) і Додатковий Протокол II (про захист жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру) вдосконалили сферу дії Женевських конвенцій щодо захисту жертв збройних конфліктів та методів і засобів ведення війни. Зазначені міжнародні документи передбачають такі основні вимоги до воюючих сторін: усі поранені, хворі, особи, що зазнали корабельної аварії, медичні формування, цивільний і духовний персонал користуються повагою і захистом; право сторін, що перебувають у конфлікті, вибирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим; забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення воєнних дій, які можуть завдати надмірних руйнувань або надмірних страждань; забороняється застосовувати методи і засоби ведення воєнних дій, які можуть завдати значної довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу особи, що беруть участь у воєнних діях і потрапляють під владу супротивної сторони, є військовополоненими і користуються захистом Третьої Женевської конвенції; для забезпечення прав цивільного населення, а також діяльності цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні чітко проводити межу між цивільним населенням і комбатантами, цивільними об'єктами і військовими об'єктами та відповідно спрямовувати свої дії виключно проти військових об'єктів; цивільне населення, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу і т. д.
Женевські конвенції про захист жертв війни — міжнародні багатосторонні угоди в галузі законів і звичаїв війни, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів (поранених і хворих в діючих арміях; поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі; військовополонених та цивільне населення під час війни)
Додатковий Протокол 1 (про захист жертв міжнародних збройних конфліктів), Додатковий Протокол II (про захист жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру) і Додатковий протокол III про введення додаткової відмітної емблеми у вигляді Червоного хреста і Червоного півмісяця.
Міжнародний комітет Червоного Хреста – частина Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця разом з Міжнародною Федерацією і 186 національними товариствами. Це найстаріша і найбільш шанована організація в межах Руху. Комітет тричі ставав нобелівським лауреатом премії миру в 1917, 1944 і в 1963 році.
Міжнародна спільнота надала комітету унікальні повноваження, які базуються на міжнародному гуманітарному праві Женевських конвенцій, для захисту жертв міжнародних і внутрішніх збройних конфліктів.
У Радянському Союзі фундамент цивільної оборони - до 1961 р. вона на зивалася місцевою протиповітряною обороною (МППО) - почав закладатися в перші ж роки встановлення Радянської влади. Головним завданням ЦО був захист населення від військової небезпеки та зовнішньої загрози і тільки потім – від катастроф, катаклізмів і т.д.
Особовий склад чітко відрізняється від інших осіб, що входять до складу збройних сил міжнародним розпізнавальним знаком ЦО, який носиться на видному місці і має бути настільки великим, наскільки це можливо, і цей особовий склад забезпечується посвідченнями осіб, що підтверджують їх статус;
^ Рис. 4. Голубий трикутник на оранжевому тлі
Для полегшення розпізнавання таких об’єктів конфліктуючі сторони повинні (мають право) позначати їх спеціальним міжнародним знаком у вигляді трьох кіл яскраво-оранжевого кольору однакового розміру, розташованих на одній осі, на відстані одне від одного рівній одному радіусу кола (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Міжнародний спеціальний знак для обладнання споруд, які несуть у собі івбезгєчні сили
Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, ЗУ «Про правові засади цивільного захисту», закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про Цивільну оборону України", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про пожежну безпеку", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.
ЗУ «Про правові засади цивільного захисту», закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про Цивільну оборону України", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про пожежну безпеку", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.
Основними завданнями цивільного захисту є:
- прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;
- здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;
- розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;
- розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;
- створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;
- оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;
- організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій,
надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;
- проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;
- забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;
- надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
- навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних,
несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;
- міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.
Загальне керівництво ЦЗ України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, Раду Міністрів республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності. Начальником ЦЗ України є Прем’єр-Міністр України.
Безпосереднє керівництво цивільним захистом України здійснює начальник штабу ЦЗ України, який підпорядкований Прем’єр-Міністру. При штабі ЦЗ України є державні курси, де навчаються керівний склад вищих органів влади, керівний склад ЦЗ і великих підприємств, а також викладачі ЦЗ вузів.
Начальниками ЦЗ згідно з адміністративно-територіальним поділом України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками ЦЗ в міністерствах інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, установах і організаціях є їх керівники.
В області начальником ЦЗ є голова держаної виконавчої влади. При начальнику ЦЗ області утворюється штаб ЦЗ, обласна евакокомісія, комісія з надзвичайних ситуацій. При штабі ЦЗ області існують курси ЦЗ. Начальником ЦЗ міста є голови держаної виконавчої влади. При цьому створюється штаб ЦЗ, міська евакокомісія, територіальні ЦЗ цивільної оборони і в сільській місцевості.
Органи управління зі справ ЦЗ, що входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.
Начальники ЦЗ несуть повну відповідальність за здійснення заходів ЦЗ на підлеглих їм територіях.
Єдина державна система - це центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства , установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання НС техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.
Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має 4 рівні = загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.
ЄДС НС має унікальні властивості: глобальність дії, постійна готовність, багато функціональне застосування, висока наукоємкість, надто велика інформативність, висока оперативність.
ЦЗ України організується за територіально-виробничим принципом на всій території і являє собою сукупність структур державного управління підприємств, організацій і спеціально створених органів керівництва та сил цивільної оборони. Заходи ЦЗ проводяться на всій території держави, як правило заздалегідь з врахуванням можливостей кожного району.
Територіальний принцип полягає в організації ЦЗ на території областей, міст і районів, сільських місцевостей відповідно до адміністративного поділу території. Згідно з цим, відповідальність за стан ЦЗ на цих територіях несуть виконавчі органи влади, а начальниками ЦЗ, які безпосередньо здійснюють керівництво ЦЗ є голови виконавчих органів влади.
Виробничий принцип полягає в організації ЦЗ в кожній установі, підприємстві (об’єкті).
Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Міністерства промислової політики України (далі - Комісія) є постійним органом управління, який забезпечує
виконання підприємствами, установами і організаціями, що належать до сфери управління міністерства (далі - підприємства), функцій щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.
Основні завдання Комісії:
1. Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на потенційно-небезпечних об'єктах, які входять до складу підприємств, включаючи прилеглу до них територію.
2. Організація та здійснення заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах, які входять до складу підприємств.
3. Забезпечення участі сил і засобів підпорядкованих підприємствам аварійно-рятувальних формувань у проведенні аварійно (пошуково)-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення (загрози виникнення) надзвичайних ситуацій.
Функціональні обов'язки Комісії.
1. Організує роботу структурних підрозділів підприємств, або спеціально призначених осіб з питань розроблення та виконання цільових та науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення захисту населення, сталого функціонування господарських об'єктів, зменшення можливих матеріальних втрат у разі виникнення надзвичайної ситуації.
2. Бере участь у розгляді питань щодо створення або припинення діяльності підприємств, що використовують складні та небезпечні технології (хімічні, радіаційні тощо) і подає відповідні пропозиції з цих питань Міністру.
3. Сприяє розвитку системи цивільного захисту населення, форм контролю за функціонуванням потенційно-небезпечних об'єктів.
4. Здійснює методичне керівництво і контроль за роботою структурних підрозділів підприємств, або спеціально призначених осіб з питань надзвичайних ситуацій підприємств та за їх підготовкою до дій у надзвичайних ситуаціях.
5. Взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.
6 Організовує розроблення комплексу заходів щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, забезпечення сталого функціонування підприємств.
7 Організовує роботу, пов'язану з локалізацією або ліквідацією надзвичайних ситуацій об'єктового рівня.
8 Взаємодіє з відповідними територіальними органами управління з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.
9 Визначає межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація, та організовує визначення розміру шкоди, заподіяної підприємствам і населенню внаслідок надзвичайної ситуації.
10 Організовує постійний контроль за станом довкілля на території, що зазнала впливу надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах та прилеглій до них території.
З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об'єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили і засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування, спостереження і лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний та хімічний захист.
Для підготовки та втілення в життя заходів з окремих напрямів створюють служби зв’язку та оповіщення, сховищ і укриттів, протипожежної охорони, охорони громадського порядку, медичної допомоги, протирадіаційного і протихімічного захисту, аварійно-технічного та матеріально-технічного забезпечення тощо. Начальниками служб призначають начальників установ, відділів, лабораторій, на базі яких вони утворюються.
Аварія —це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю
Катастро́фа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких (або неповоротних) наслідків.
Стихíйне ли́хо — це надзвичайне природне явище, що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шко ди району, в якому відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, знищує матеріальні ціннос ті.
Надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.
Відповідно до походження подій, що можуть зумовити виникнення, розрізняють такі НС:
Відповідно до територіального поширення визначають чотири рівні НС: загальнодержавний, регіональний, місцевий, об’єктовий.
До загальнодержавного рівня належать НС, які розвиваються на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожують транскордонним перенесенням.
До регіонального рівня належать НС, які розгортаються на території двох та більше адміністративних районів: Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожують перенесенням на територію суміжної області України.
До місцевого рівня належать НС, які виходять за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожують поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди.
До об’єктового рівня належать НС, які розгортаються на території об’єкта або на самому об’єкті і наслідки яких не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної смуги.
Як правило, чим більшу кількість людей обходить надзвичайна ситуація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при більшій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страждає більша кількість людей. Через це в основу існуючих класифікацій надзвичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіальний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (національні), континентальні та глобальні (загальнопланетарні).
Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.Серед НС природного походження в Україні найчастіше трапляються: геологічні небезпечні явища (зссуви, обвали, осипи, просадки земної поверхні); метеорологічні небезпечні явища (зливи, урагани, сильні снігопади, сиильний град, ожеледь); гідрологічні небезпечні явища (повені, паводки, підвищення рівня грунтових вод та ін.); природні пожежі лісових масивів; масові інфекції таа хвороби людей, тварин і рослин.
Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуації, пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
НС соц.-політ характеру можуть виникнути при великому скупченні людей, при проведенні яких-небудь розважальних заходів – футбол, концерт.
Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Нa території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них належать великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, великі снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри тощо.
Серед надзвичайних ситуацій природного походження в Україні найчастіше трапляються:
• геологічна небезпечні явища, такі, як зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні різного походження та ін.;
• метеорологічна небезпечні явища, такі, як зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь;
• гідрологічна небезпечні явища, такі, як повені, паводки, підвищення рівня ґрунтових вод та ін.;
• природні пожежі лісових та хлібних масивів;
• масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.
Аварія на АЕС у префектурі Фукусіма (2011) — радіаційна аварія, яка за заявою японських авторитетних осіб має 7-й рівень за шкалою INES[1], з локальними наслідками. Виникла внаслідок найсильнішого за час спостереження землетрусу в Японії.
Вибух на заводі добрив у Техасі стався 17 квітня 2013 року близько 19:50 за місцевим часом у місті Вест, Техас. Причиною вибуху стало загоряння на території заводу одного з резервуарів з безводним аміаком.
Вибух нафтової платформи «Deepwater Horizon» — техногенна катастрофа, яка сталася 20 квітня 2010 р. за 80 км від узбережжя штату Луїзіана в Мексиканській затоці.
Виникнення надзвичайних ситуацій, як правило,призводить до загрози життю людей, нанесенню великих матеріальнихз битків і т. ін.
До надзвичайних ситуацій природного походження відносяться всі види стихійних лих. Стихійне лихо — це явище природи, яке створює катастрофічну обстановку, порушує нормальну діяльність населення, руйнує будівлі, споруди, загрожує життю і призводить до загибелі людей, тварин, знищення матеріальних і культурних цінностей. Стихійне лихо дуже небезпечне внаслідок його раптового виникнення. Воно наносить значні збитки народному господарству і часто призводить до загибелі людей. Ураган, буря, смерч — надзвичайно швидке і сильне, частково катастрофічне переміщення повітря, яке викликає загибель людей, тварин, знищення морських і річкових суден, руйнування будинків, споруд, а інколи і населених пунктів. Шторми викликають сильне хвилювання моря.
При загрозі повені здійснюються попереджувальні заходи, які дають можливість зменшити збитки і створити умови для проведення рятувальних та інших.
Сель характеризується великою масою і швидкістю пересування — до3-5 м/сек. Руйнує будівлі, шляхи, гідротехнічні та інші споруди, знищує сади, призводить до загибелі людей і тварин. Лавини загрожують об'єктам, які розташовані на шляху руху лавин.
Аварії (катастрофи) поділяють на дві категорії:
До першої категорії відносяться аварії, які призвели до повної або часткової зупинки виробництва з великими матеріальними збитками і загибеллю людей, аварії з можливим викидом у навколишнє середовище радіоактивних або сильнодіючих отруйних речовин, розповсюдженням цих речовин, розповсюдженням цих речовин за межі території промислового підприємства і виникненням загрози для здоров'я і життя людей.
До другої категорії відносяться аварії, внаслідок яких сталися руйнування або пошкодження окремих виробничих споруд з можливою загибеллю виробничого персоналу, викидом сильнодіючих отруйних речовин і розповсюдженням цих речовин у межах території промислового підприємства
Приблизно протягом 10 годин після виникнення НС після припинення дії первинних вражаючих факторів проводиться первинний аналіз обстановки, що склалася.
1-ий етап – визначення потреб в необхідних ресурсах у перші 12-36 годин після виникнення НС. У разі виникнення НС природного характеру, наприклад землетрусу, протягом цього відтинку часу встановлюються приблизні межи зони НС, характер самої НС,приблизний розмір санітарних втрат і матеріальних збитків. Також визначається первинний обсяг рятувально-пошукових робіт з наступним запитом про кількість рятувальних підрозділів для проведення цих робіт.
На цьому ж етапі проводиться детальна оцінка першочергових ресурсних потреб для організації процесу подолання наслідків НС, особливо медико-санітарних.
На другому етапі – протягом наступних 48 – 72 годин, з використанням методів експертних оцінок та фінансового аналізу проводиться подальше з’ясовування потреб в ресурсах для подолання наслідків НС на термін до 3-х місяців. Тобто на цей період часу до 3-х місяців визначаються ресурси для подолання первинних наслідків НС, відновлення інфраструктури постраждалої території та забезпечення придатних умов життєдіяльності для населення цієї постраждалої території.
На третьому етапі – від 7 діб до 3-х місяців, проводиться моніторинг поточної обстановки в зоні НС, подолання наслідків з потребою у ресурсах при зміні ситуації в процесі подолання наслідків.
Під час аварії на Чорнобильській АЕС з 26 квітня по 6 травня1986р. з ядерного палива вийшли всі благородні гази, приблизно 10-20% летючих радіоізотопів йоду, цезію і телуру і 3-6 % більш стабільних радіонуклідів барію, стронцію, цезію, плутонію тощо.
Під час Чорнобильської катастрофи і відразу після неї від радіоактивного ураження загинуло щонайменше 29 осіб, а з 30-кілометрової зони евакуйовано 115 тисяч осіб. Великі площі сільськогосподарських угідь і лісу забруднені радіоактивними речовинами, що зробило неможливим їх подальше використання для сільсько- і лісогосподарського виробництва.
Чорнобильська катастрофа істотно вплинула на установлений радіаційний фон багатьох країн Європи. Найбільшого радіаційного забруднення зазнали Україна, Білорусія, Росія. У перші дні і місяці після аварії радіаційна ситуація значною мірою визначалася такими короткоживучими радіоактивними елементами(ізотопами), як ксенон, йод, телур і молібден.
Загально промислові об’єкти народного господарства, на яких викорис-товуються, виготовляються переробляються або транспортуються небезпечні радіоактивні, хімічні і біологічні речовини, пожежо-вибухонебезпечні речовини та матеріали, а також гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби різноманітного плану для перевезення вказаних матеріалів, та інші різні об’єкти, що створюють або можуть створити загрозу для персоналу, жителів населених пунктів та довкілля, є потенційно небезпечними об’єктами (ПНО).
За характером потенційної небезпеки ПНО поділяються на радіаційно небезпечні об’єкти )РНО), хімічно небезпечні об’єкти (ХНО), пожежо небезпечні об’єкти (ПНО), вибухонебезпечні об’єкти.
За характером потенційної небезпеки ПНО поділяються на радіаційно небезпечні об’єкти (РНО), хімічно небезпечні об’єкти (ХНО), пожежо небезпечні об’єкти (ПНО), вибухонебезпечні об’єкти.
До РНО належать атомні електростанції(АЕС), підприємства з виготовлення і переробки ядерного палива, підприємства поховання радіоактивних відходів, науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами, ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту та інш.
Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин небезпечними хімічними речовинами.
Пожежонебезпечний об'єкт (ПНО) — об'єкт, на якому виробляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що набувають при певних умовах (аваріях, ініціюванні і т.п.) здатність до загоряння.
До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобувної, нафто-переробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібопекарної, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.
Основними уражаючими факторами аварій на радіаційно небезпечних об’єктах є:
-хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії і поширюється за вітром;
-радіоактивно заражена місцевість;
-радіоізотопи, що потрапили у нутро організму людини з водою та їжею;
-комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактивних факторів: механічна дія уламків інженерних конструкцій, термічні травми, хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму уражаючими дозами, психотравматичний ефек.
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімі-чні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здат-ні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічнихємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураженнялюдей.
За своїми вражаючими властивостями СДОР поділяються натакі групи:
речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген,хлорпікрин та ін.);
речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю,ціаністий водень та ін.);
речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акри-лонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид,фтористий водень);
Як наслідок, аварії з викидом СДОР становлять значну небезпеку для об’єктів, що знаходяться в території викиду. Також такі аварії характеризуються складнощами при ліквідації їх наслідків.
Транспортом загального користування щорічно в Україні перевозиться понад 3 млрд т вантажів, у тому числі велика кількість небезпечних. 60 % вантажних перевезень припадає на залізничний транспорт, 26 % — на автомобільний і 14 % — на річковий і морський.
Загроза виникнення аварій на транспорті зростає у зв'язку зі скороченням оновлення основних фондів усіх видів транспорту, високого рівня (50 % і більше) зносу транспортних засобів, використання транспортних засобів, що підлягають списанню.
Причини аварій і катастроф на залізничному транспорті це: несправності засобів сигналізації, централізації та блокування, несправності колій та рухомого складу, помилки диспетчерів, халатність і неуважність машиністів; зіткнення, сходження рухомого складу з колії, наїзди на перегони на переїздах, пожежі й вибухи у вагонах, розмиви залізничних колій, затоплення, осипи, зсуви та обвали.
Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати в момент запуску двигунів, при розбігу на злітно-посадковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці. У таких ситуаціях можуть бути руйнування окремих конструкцій літака, відмова двигунів, нестача палива, перебої в життєзабезпеченні екіпажу та пасажирів, порушення роботи системи управління, електропостачання, зв'язку, пілотування, вибухи і пожежі на борту літака.
На дорогах України щорічно відбуваються десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. Так, у 2003 р. на автомобільному транспорті сталося 42,4 тис. дорожньо-транспортних подій, загинуло 7149 осіб, травмовано 47 458 тис. осіб.
Майже 60 % НС припадає на транспортні засоби приватної форми власності.