Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 13. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ
ПЛАН
Під організацією виробництва розуміють сукупність методів раціонального поєднання процесів праці та матеріальних елементів виробництва у просторі та часі.
Основою організації виробництва виступає виробничий процес як сукупність організованих у певній послідовності процесів праці та природних процесів, у результаті чого вихідна сировина перетворюється у готову продукцію.
Усю сукупність виробничих процесів, які здійснюються на підприємстві, класифікуються за такими ознаками:
Для забезпечення раціональної організації виробничого процесу у просторі та часі при його проектуванні слід дотримуватися таких принципів: спеціалізації, пропорційність, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічність, автоматичності, гомеостатичності, гнучкості.
та їх техніко-економічна характеристика
Ефективність організації виробничого процесу залежить від організаційного типу виробництва, під яким розуміють сукупність основних ознак, які визначають організаційно-технологічну характеристику виробничого процесу.
До основних організаційних типів виробництва відносять одиничне, серійне та масове. Головною ознакою, яка характеризує приналежність виробництва до того чи іншого організаційного типу, є рівень спеціалізації робочих місць, який розраховується за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.
При одиничному типі виробництва за кожним робочим місцем не закріплені певні операції, оскільки номенклатура нестійка, передбачає випуск продукції за окремими замовленнями або в дуже малій кількості, причому без повторення таких замовлень.
У серійному типі виробництва за кожним робочим місцем закріплено від 3 до 20 періодично повторюваних операцій, номенклатура продукції обмежена серіями, які періодично повторюються. Залежно від кількості виробів у серії, характеру і трудомісткості їх виготовлення, частоти повторення серій розрізняють дрібносерійне, середньосерійне і великосерійне виробництво.
Масове виробництво характеризується постійним випуском певної кількості виробів у значних обсягах. Тут з’являються можливості для впровадження комплексної механізації та автоматизації робочих процесів.
На кожному підприємстві має місце не конкретний тип виробництва, а складне поєднання різних типів. Тому тип виробництва на дільниці визначають за типом переважної більшості робочих місць, а цеху – за типом переважної більшості дільниць; на підприємстві в цілому – за типом виробництва, який переважає на дільницях і в цехах.
Організаційним типам виробництва відповідають методи його організації. Одиничному типу виробництва відповідає індивідуальний метод, серійному – партіонний, масовому – потоковий.
Потокове виробництво є найефективнішою формою організації виробничих процесів.
Потоковим виробництвом є така форма організації виробництва, яка передбачає виготовлення продукції, підпорядковане визначеному ритму і здійснюється на спеціальних робочих місцях, розташованих за ходом технологічного процесу.
Ознаки потокового виробництва: виготовлення одного чи декількох найменувань виробів, близьких за конструктивними ознаками, технологією виробництва і габаритами; розподіл технологічного процесу на рівні чи кратні за трудомісткістю операції, встановлення їх послідовності і закріплення за окремими робочими місцями; розташування робочих місць відповідно до порядку здійснення операцій; ритмічність обробки чи збірки деталей (виробів); застосування спеціальних транспортних пристроїв конвеєрного типу для переміщення предметів праці з однієї операції на іншу з мінімальними перервами.
Потокове виробництво здійснюють за допомогою потокової лінії, під якою розуміють сукупність робочих місць, розташованих відповідно до послідовності технологічного процесу та призначених для виконання закріплених за ними операцій. Розташування потокових ліній повинне забезпечити: прямоточність і найкоротший шлях руху виробу; раціональне використання виробничих площ; сприятливі умови для транспортування деталей до робочих місць; зручність підходів для ремонту й обслуговування; достатність площ і оснащення для збереження необхідних запасів матеріалів і готових деталей; можливість легкого видалення відходів виробництва.
Потокові лінії бувають однопредметні, які спеціалізуються на випуску одного виду продукції та багатопредметні, які передбачають одночасне або послідовне виготовлення декількох схожих за конструкцією або технологією обробки виробів.
Найважливішими параметрами потокових ліній є такт, ритм і темп. Під тактом розуміється середній інтервал часу між виходом двох аналогічних виробів з лінії. Ритм характеризує стійкість витрат часу на обробку однієї і тієї ж кількості виробів за операціями. Темп роботи потоку характеризує середню кількість виробів, які запускається або випускається з потоку за одиницю часу.
Перевагами потокового виробництва над традиційними формами його організації у сучасних умовах є підвищення продуктивності праці, збільшення випуску продукції, зниження собівартості продукції, значне скорочення тривалості виробничого циклу, спрощення обліку та планування виробництва.
Організація виробничого процесу характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу.
Під виробничим циклом розуміють час перебування предмета праці у виробничому процесі від моменту надходження на першу операцію до одержання готової продукції.
Структура виробничого циклу характеризується складом і співвідношенням окремих видів витрат часу до загальної його тривалості.
Структура виробничого циклу складається з робочого часу і часу перерв.
Під час виробництва здійснюють необхідні технологічні операції (як основні, так і допоміжні), виконують підготовчо-завершальні роботи, транспортні та контрольні операції. До цієї частини виробничого циклу належать також природні процеси.
Перерви в роботі поділяють на внутрізмінні та міжзмінні. Внутрізмінні (міжопераційні) перерви виникають через:
- перерви, зумовлені партіонністю роботи (час пролежування деталі в очікуванні обробки усієї партії перед транспортуванням на наступну операцію);
- перерви комплектування (пов’язані із різною тривалістю суміжних операцій, коли попередня операція закінчилася раніше, ніж звільнилось робоче місце на наступній);
- перерви очікування (виникають через незакінченість обробки окремих деталей, що входять до комплекту, і разом передаються на процес складання виробу).
Міжзмінні перерви є чітко регламентовані і визначаються режимом роботи підприємства. До них включають обідні перерви, перерви між робочими змінами, вихідні та святкові дні.
Тривалість виробничого циклу – це календарний проміжок часу між початком і закінченням виробничого процесу виготовлення одного виробу чи партії цих виробів. Тривалість циклу охоплює усі витрати часу, які входять до його складу. Технологічний час становить найбільшу частку у тривалості виробничого циклу. Його величина, насамперед, залежить порядку передачі деталей за операціями. Залежно від ступеня одночасності виконання суміжних операцій виділяють три види руху деталей: послідовний (кожна наступна операція починається після закінчення обробки всієї партії на попередній); паралельний (одночасне виконання усіх операцій на робочих місцях) та послідовно-паралельний (передбачає обробку партії деталей частинами, яка в міру нагромадження передається з однієї операції на іншу таким чином, щоб обробка партії здійснювалася на всіх операціях безперервно).
Якість продукції – це сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її здатність задовольняти певні потреби споживача відповідно до свого призначення.
Оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, від носного, перспективного і оптимального рівня.
В залежності від кількості властивостей, які характеризу ються, показники якості поділяються на:
Одиничні показники умовно поділяються на такі групи:
Комплексні показники характеризують кілька властивос тей продукції. Згідно цих показників продукцію поділяють на сорти, марки, класи.
В процесі господарської діяльності важливо не тільки вірно оцінити якість окремих виробів, але й загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними серед яких є: коефіцієнт оновлення асортименту; частка сертифікованої продукції; частка продукції, призначеної для експорту; обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу.
В тісному взаємозв'язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність. Формула конкурентоспроможності (КС) в загальному вигляді може бути представлена:
КС = якість + ціна + обслуговування.
Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом за безпечення оптимального співвідношення між цими складо вими, кожна з яких є також багатофакторною.
Для визначення рівня якості продукції, що виробляє підприємство, застосовують кілька методів, основними з яких є органолептичний, лабораторний та економіко-статистичний.
Органолептичний метод широко використовується в практиці для оцінки якості продукції самою людиною, на підставі інформації, яку вона одержує від органів чуття - за допомогою зору, нюху, смаку і дотику. В такий спосіб можна виявити механічні пошкодження, підморожену продукцію, гнилість, прілість, смакові недоліки тощо. Правдивість оцінки якості продукції залежить від досвіду, знань, практики і кваліфікації експертів..
Лабораторний метод дає точнішу та об'єктивнішу оцінку якості продукції, яку визначають за допомогою технічних засобів у лабораторних умовах. Використовуючи вимірювальні засоби, виявляють фізичні, хімічні, механічні і технологічні властивості продукції. У такий спосіб визначають вміст жиру в молоці, його кислотність і бактеріальну забрудненість, цукристість буряків, вміст клейковини в зерні пшениці, крохмалю в картоплі, олії в насінні соняшнику, вміст нітратів у продукції овочівництва.
Важливо у виробничих умовах поєднувати органолептичний і лабораторний методи, які доповнюють один одного. Різновидом такого поєднання є соціологічний метод. Аналізуючи усні опитування, спеціальні анкетування, через організацію різних виставок, конференцій, аукціонів тощо їх організатори узагальнюють інформацію, виявляють побажання і претензії споживачів і на основі цього вносять зміни у технологічний процес з метою поліпшення якості продукції.
Економіко-статистичний метод використовується для визначення в процесі аналізу відхилення окремих показників якості від прийнятих стандартів. З його допомогою здійснюють пошук резервів підвищення якості продукції, а також оцінку діяльності окремих підрозділів, готують план заходів про відповідальність за зниження якості продукції або матеріального стимулювання за кращі якісні показники.
Управління якістю за сучасними підходами розглядається одночасно як органічна складова системи управління організацією і як самостійний напрям управління процесами, спрямованими на досягнення цілей в сфері якості.
За міжнародними стандартами ISO, управління якістю визначається як скоординована діяльність, яка полягає у спрямуванні та контролюванні організації щодо якості.
В науковій літературі управління якістю розглядається в більш ширшому розумінні і трактується як цілеспрямований вплив на об’єкт управління з метою встановлення, забезпечення і підтримки необхідного рівня якості, який би задовольняв вимоги споживачі та суспільства в цілому.
Особливості управління якістю розкриваються через характеристику таких її основних елементів: планування якості; забезпечення якості; контроль якості; поліпшення якості.
Процедура планування якості полягає в тому, що на основі вивчення характеру та обсягу потреб споживачів, а також, технічних і організаційних можливостей організації їх задовольнити, встановлюються планові завдання з якості та конкретизуються цілі у сфері якості.
Контроль якості є процедурою відстеження результатів діяльності організації з метою встановлення їх відповідності стандартам якості. За висновками такого контролю, виробляються шляхи усунення причин, які негативно впливають на якість.
Поліпшення якості є діяльністю, яка спрямовується на підвищення рівня виробництва, удосконалення процесів та систем якості в організації, що підвищує можливості організації виконувати всі вимоги щодо якості. Ідеологія поліпшення якості прямо пов’язується з підвищенням конкурентоспроможності продукції, яка має високу якість при більш низькій ціні.
Відповідно до міжнародних стандартів ІSО серії 9000 система управління якістю є загальновизнаним запобіжним механізмом, який забезпечує високу якість продукції (процесів, робіт, послуг) та спрямована на постійне поліпшення результатів діяльності організації з урахування потреб споживачів (замовників). В економічно розвинутих країнах впровадження системи управління якістю є обов’язковим правилом, оскільки її наявність є гарантією того, що організація виробляє і реалізує стабільно якісну продукцію, дотримується вимог технічної документації, задовольняє очікувані потреби споживачів та замовників щодо якості, є надійним партнером та виконує прийняті договірні умови.
Система управління якістю розробляється з урахуванням конкретної діяльності організації, але за своєю суттю, вона має охоплювати всі стадії життєвого циклу продукції/послуги. В основу такого управління закладається «петля якості», яка є методологічною базою міжнародних стандартів ISO. У відповідності з цими стандартами життєвий цикл самої продукції визначається як «петля якості» і складається з 11 етапів:
«Петля якості» відображає замкнутий життєвий цикл продукції, який включає такі основні етапи: маркетинг, дослідження та вивчення ринку; проектування і розробка технологій, розробка продукту; матеріально-технічне забезпечення; підготовка і розробка виробничих процесів; виробництво; контроль, випробування, вимірювання; пакування і зберігання; розподіл і реалізація; монтаж та експлуатація; технічна допомога та обслуговування; утилізація після використання. В практичній діяльності організацій зазначені етапи можуть деталізуватися на окремі складові. Важливо забезпечити цілісність процесів управління якістю на всіх етапах життєвого циклу продукції. За допомогою "петлі якості" здійснюється взаємозв’язок виробника і споживача з усіма об’єктами управління якістю в організації.
Важливими елементами механізму управління якістю продукції є стандартизація та сертифікація, які мають суттєвий вплив на формування конкурентоспроможної продукції.
Стандартизація продукції – це встановлення і застосування єдиних правил з метою упорядкування, узаконення й запровадження показників і норм якості продукції, а також відпрацювання у сфері виробництва технологічних процесів і операцій відповідно до цих вимог.
У сфері стандартизації та сертифікації функцію управління здійснює Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації. Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами:
Усі нормативні документи стандартизації (стандарти, правила, норми, умови тощо) повинні бути спрямовані на результат стандартизації - продукцію, товари, роботи, послуги. Для виробників стандарти є зразком і еталоном якості. Будь-які відхилення зумовлюють нестандартність продукції. Водночас стандарти передбачають класифікацію продукції за якістю, поділяючи її відповідно на категорії, сорти і класи. Продукція нижчого класу чи сорту має нижчу реалізаційну ціну, що негативно позначається на результатах господарської діяльності підприємства.
Залежно від важливості та рівня виробництва на продукцію можуть розроблятися різні види стандартів. Так, державні стандарти розробляють здебільшого на продукцію, яку використовують у машинобудуванні, для населення і народного споживання, а також на продукцію, що використовується як комплектуючі для інших галузей народного господарства. Особливі вимоги, котрі підлягають обов'язковому дотриманню всіма суб'єктами підприємницької діяльності, висуваються до продукції і тих її параметрів, які можуть загрожувати здоров'ю та життю людей, їх майну, не забезпечують достовірність і єдність вимірювань, технічні характеристики виготовлення й експлуатації тощо.
Галузеві стандарти розробляють лише тоді, коли відсутні державні, або за необхідності встановлення таких вимог, які доповнюють або покращують їх. Ці стандарти також важливі. Всі суб'єкти підприємницької діяльності певної галузі повинні безумовно дотримуватись їх.
Особливим нормативним документом є технічні умови, які містять вимоги, що регулюють відносини між виробником і споживачем продукції. Вони регламентують норми і вимоги стосовно якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються. Такі умови можуть стосуватися якості нових видів продукції на час їхнього запровадження у виробництво. Технічні умови як документ, у тому числі й внесені в нього зміни, підлягають обов'язковій державній реєстрації в територіальних органах зі стандартизації, метрології й сертифікації.
В окремих випадках підприємства можуть створювати власні стандарти на певні види продукції, послуги, види робіт або окремі технологічні операції і под. (наприклад, на поліетиленові горщечки для розсади овочів, які виробляє у підсобному цеху підприємство). Ці стандарти узгоджуються в територіальних органах зі стандартизації, метрології й сертифікації і є обов'язковими для підприємства.
Державна система стандартів вимагає, щоб суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, дотримувались стандартів на всіх стадіях виготовлення, виробництва, реалізації, зберігання, транспортування, ремонту і мали посилання на стандарти, що пройшли державну реєстрацію.
Сертифікація – це один із способів підтвердження відповідності продукції висунутим вимогам або оцінка продукції з погляду її відповідності вимогам стандарту.
Сертифікат підтверджує безпечність та екологічну чистоту продукції для споживача, а виробництва – для навколишнього середовища. Він сприяє участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному співробітництві.
У практиці застосовуються різні методи підтвердження відповідності того чи іншого виду продукту необхідним вимогам. Це можуть здійснювати виробники, замовники, продавці або незалежні органи й організації. Незалежним може бути державний нагляд за дотриманням обов'язкових вимог стандартів, технічний і санітарний нагляд за безпекою, а також відомчий контроль і приймання продукції для державних потреб. Відповідні органи сертифікують продукцію, видають сертифікати відповідності та ліцензії, а також призупиняють або скасовують їхню дію.
В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію.
Обов'язкова сертифікаці здійснюється в межах державної системи управління суб'єктами господарювання з метою визначення відповідності продукції вимогам стандартів. Обов'язкова сертифікація продукції проводиться на її безпечність та екологічність з метою виходу на міжнародний ринок.
Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, що не підлягають обов'язковій сертифікації. Без добровільної сертифікації продукція реалізується, зазвичай, за цінами, у кілька разів нижчими від світових. Тому вона підтверджуючи високу якість продукції, є необхідною умовою зміцнення ринкової позиції підприємств.
9. Економічна ефективність підвищення якості продукції
Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.
Річний економічний ефект (або річний прибуток від по ліпшення якості) (Ея) обчислюється за формулою:
Ея = (∆П - Ен х К) x Nя, грн.,
де ∆П приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;
К - питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн./од;
Nя - обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.
Якщо покращення якості продукції знаходить відображен ня у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток ство рюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (∆Пя):
∆Пя = [(Ц2 – С2) - (Ц1 – С1)] x Nя,
де Ц1, Ц2 - відповідно ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;
С1, С2 - собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.
Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якос ті має значний народногосподарський ефект. Цей ефект врахо вує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.
Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних еко номічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуа тації): Есум = Ев + Ес.
Петля якості
1. Утилізація
10. Технічне обслуговування
1. Маркетинг
2. Проектування і розробка продукції
8. Реалізація
7. Упаковка і зберігання
6. Контроль якості і випробування
5. Виготовлення продукції
3. Матеріально – технічне постачання
4. Підготовка до виробництва продукції
9. Монтаж і експлуатація