Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 2
Тема 12. ФІНАНСОВИЙ РИНОК*
План теми:
12.1. Складові елементи та грошові потоки фінансового ринку
12.2. Кредитна система як основа ринку грошей
12.3. Ринок цінних паперів
12.1. Складові елементи та грошові потоки фінансового ринку
Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він виступає забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їхня фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як в ролі покупця, так і продавця ресурсів.
Роль фінансового ринку щодо двох інших суб'єктів фінансових відносин — держави і фізичних осіб — дещо інша. Держава використовує фінансовий ринок в основному для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця фінансових ресурсів значно вагоміше ніж у ролі продавця. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.
Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватись в різних формах і різними методами що визначає розгалуженість і різноманітність фінансового ринку. Його структуризація проводиться за двома основними ознаками: формою ресурсів і організацією торгівлі ними.
За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий). Ринок грошей являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. На ньому товаром виступають гроші, а їхньою ціною — проценти за користування кредитом. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Включення довгострокових зобов'язань до ринку капіталів пояснюється саме тривалим терміном використання ресурсів, що певною мірою наближає їх за умовами кругообігу до власного капіталу. Ціною ресурсів на фондовому ринку є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками.
За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі заключення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.
Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків виступає комерційний банк. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб'єктом цього ринку виступає фондова біржа.
Грошові потоки комерційного банку, який є центром концентрації і основним суб'єктом управління позичковим фондом, включають три групи фінансових відносин: формування і використання позичкового фонду, здійснення розрахунків, взаємовідносини з ринком цінних паперів. Взаємовідносини у сфері грошового ринку і, відповідно, грошові потоки мають двосторонній характер. Вхідні потоки банків відображають процес формування позичкового фонду, погашення заборгованості з виданих кредитів і сплату процентів за користування ними. Вихідні потоки характеризують видачу позичок, повернення залучених банком коштів і сплату процентів за їх використання.
Грошові потоки комерційних банків, що відображають розрахунково-касове обслуговування клієнтів, характеризують переміщення фінансових ресурсів між окремими суб'єктами і не належать до потоків кредитного ринку. Крім взаємовідносин з клієнтами, у комерційного банку виділяються внутрішні грошові потоки фінансового ринку. Це залучення ресурсів на ринку цінних паперів та інвестування коштів в цінні папери інших емітентів.
Таким чином, комерційний банк виступає в ролі фінансового посередника. Однак це зовсім не означає, що він виконує пасивні функції перерозподілу ресурсів на умовах поворотності. Як фінансовий інститут він виступає комерційною структурою, метою діяльності якої є отримання прибутку. Звідси основні завдання його діяльності — збереження та примноження свого кредитного потенціалу та забезпечення ефективного його використання.
Ключовими суб'єктами ринку цінних паперів виступають емітенти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх купують. Грошові потоки по залученню ресурсів спрямовані в сторону емітента. Вони можуть бути прямими — від інвестора до емітента — і опосередкованими — через фондову біржу та інших фінансових посередників (інвестиційні компанії і фонди, довірчі товариства та ін.). Фінансові посередники також можуть мати прямі взаємовідносини з емітентом, а можуть працювати і через фондову біржу.
Фондова біржа, виступаючи центром торгівлі цінними паперами, координує рух грошових потоків на цьому ринку. Разом з тим ефективність використання фінансових ресурсів забезпечується не через систему комерційного розрахунку (на відміну від банків, біржа не має ні власних ресурсів, ні ресурсів, якими вона може розпоряджатись), а через індикативну функцію — котирування акцій та інших цінних паперів на ринку.
12.2. Кредитна система як основа ринку грошей
Кредитна система в умовах ринкової економіки виступає провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, а також відіграє важливу роль в діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.
Комерційний кредит відображає взаємовідносини купівлі-продажу між суб'єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов'язанням — векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони мають місце тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки. Виділяються два види векселів — прості й переказні. Простий вексель відображає двосторонні відносини між платником, який є боржником, і отримувачем коштів, який виступає в ролі кредитора. Переказний вексель відображає тристоронні відносини між боржником, кредитором і отримувачем, тобто він складається в тому випадку, коли заборгованість погашається не кредитору, а вказаній ним третій особі. Комерційні векселі (існують також фінансові, якими оформляються позикові угоди, в т. ч. казначейські) можуть передаватись від однієї особи до іншої за допомогою передаточного напису — індосаменту. Завдяки цьому векселі можуть виконувати роль платіжних засобів.
Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Кредитна система включає банківську систему та сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки — майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування ринку грошей. Квазібанки поділяються на дві групи. Першу складають фінансові інститути банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові) центри). Другу групу складають фінансові інститути небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).
Основу кредитної системи становлять банки. Банківська система, як правило, є дворівневою. До першого рівня належить центральний банк, до другого — комерційні. На центральний банк покладаються дві основні функції— емісія грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулювання грошового обігу та організація діяльності банківської системи — ліцензування банківської діяльності й банківський нагляд. Крім того, центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, виступаючи банком банків, та обслуговування уряду — організація касового виконання бюджету і обслуговування державного боргу.
Комерційні банки є головними інститутами банківської системи і грошового ринку. Основними їх функціями є акумуляція тимчасово вільних фінансових ресурсів і здійснення розрахунково-касового обслуговування та кредитування юридичних і фізичних осіб. За сферою діяльності, яка визначає місце банку на грошовому ринку, комерційні банки поділяються на універсальні й спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють усі види банківських операцій для будь-яких клієнтів. Спеціалізовані концентрують свою діяльність на певних напрямах. Виділяються такі напрями спеціалізації: функціональна (ощадні, іпотечні, інвестиційні, інноваційні, клірингові та інші банки), галузева (агропромислові, соціального розвитку, будівельні, енергетичні й інші банки), за клієнтурою (кооперативні, комунальні, страхові, споживчого кредиту та аналогічні банки). За територіальною ознакою виділяють регіональні, міжрегіональні та міжнародні банки.
Комерційні банки виступають насамперед фінансовими посередниками. У розрахунках між суб'єктами господарювання, фізичними особами та державою вони забезпечують надійність і своєчасність руху грошових потоків. Від налагодження розрахунків залежить стабільність економіки та ритмічність діяльності підприємств. У торгівлі фінансовими ресурсами банки забезпечують, з одного боку, концентрацію всіх тимчасово вільних коштів, а, з іншого — їх раціональне та ефективне розміщення. Крім того, банки можуть виконувати посередницькі функції в операціях з цінними паперами та довірчі операції.
Джерелами формування ресурсів виступають власний капітал банку, цільові надходження та залучені кошти. Цільові надходження характеризують діяльність банку за дорученням, наприклад фінансування бюджетних капітальних вкладень чи обслуговування кредитних ліній інших банків. Залучені кошти являють собою залишки на поточних рахунках клієнтів, депозитні вклади і сертифікати, випущені облігації і векселі, ресурси, що куплені у центральному банку та на міжбанківському ринку. Власні ресурси виступають стабілізуючою основою діяльності банків і створюються, виходячи з необхідності забезпечення їх надійності. Наприклад, в Україні встановлено мінімальний розмір статутного фонду на рівні 1 млн ЕСU. Потужність банківської системи, її роль і місце у фінансовій системі та економіці країни визначаються обсягом ресурсів, які концентруються в комерційних банках.
Розміщення ресурсів комерційного банку характеризується залишками коштів, вкладеннями та резервами. Залишки коштів і резерви призначені для забезпечення надійностіфункціонування банківської системи. Вкладення ресурсів здійснюється банком з метою Втримання доходу. Саме вони характеризують діяльність банку на фінансовому ринку.
Залишки коштів відображаються на кореспондентських рахунках у центральному та інших комерційних, насамперед закордонних, банках і в касі. Відкриття кореспондентських рахунків необхідне для здійснення розрахунків (у т.ч. міжнародних) клієнтів банку. Установлення ліміту залишку цих коштів забезпечує надійність функціонування платіжної системи. Залишок готівки в касі необхідний для здійснення касового обслуговування клієнтів.
Основним напрямом вкладення ресурсів банку є кредитування, Це одна з основних форм торгівлі фінансовими ресурсами, яка виникла в сиву давнину і не втратила свого місця на фінансовому ринку досі, хоча також набули значного розвитку і поширення інші форми торгівлі. Воно засновується на принципах поворотності, терміновості, платності та забезпеченості позичок.
Принципи кредитування відіграють дуже важливу роль у банківській системі. З одного боку, вони забезпечують ефективне і раціональне використання позичальниками отриманих кредитів, адже їх необхідно вчасно повернути і отримати від їх використання достатньо прибутку для сплати процентів. При невиконанні своїх зобов'язань позичальники можуть позбутись свого майна, яке було прийняте банком у заставу. З іншого боку, банки при видачі кредитів детально аналізують фінансовий стан позичальника і його можливості в ефективному використанні коштів. Банківське кредитування має селективний характер, у результаті чого фінансові ресурси отримують ті суб'єкти, які можуть забезпечити їх збереження і примноження. Саме це визначає роль банків у фінансовій та економічній системі. Банки не просто сховище грошей. Вони і мозковий центр суспільства, і його кровоносна система, і рушійна сила.
Важливим напрямом розміщення ресурсів комерційного банку є вкладення в цінні папери — акції та облігації державних позик і казначейські векселі. Придбання акцій характеризує участь банків не тільки у фінансовому забезпеченні діяльності підприємств, а й у прямому управлінні їх діяльністю. Злиття промислового і фінансового капіталу веде до утворення фінансово-промислових груп. Придбання облігацій і казначейських векселів за своєю суттю є кредитними операціями, які мають тільки організаційні відмінності від звичайного кредитування.
Одним з напрямів вкладання ресурсів комерційного банку є валютний ділинг і факторинг. Валютний ділинг — це операції купівлі-продажу валют, метою яких є отримання прибутку від різниці у валютних курсах на різних валютних ринках. Ці операції можуть бути досить прибутковими. Однак, для їх проведення необхідна значна сума ресурсів, яка б давала змогу на незначних курсових різницях отримувати достатні доходи. Факторингові операції являють собою переуступку за певну плату підприємством банку своєї дебіторської заборгованості.
Певна частина ресурсів комерційного банку спрямовується на формування резервних фондів. З одного боку, це звужує кредитний потенціал банку. Однак, з іншого, це забезпечує високі гарантії відшкодування втрат при невиконанні зобов'язань клієнтами банку і виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами. Неплатоспроможність підприємства відображається тільки на його партнерах, неплатоспроможність банку зачіпає всіх його клієнтів, а неплатоспроможність банківської системи паралізує всю економічну систему. Тому так важливо встановити оптимальний рівень банківських резервів, який надавав би достатні гарантії і не підривав ресурсний потенціал банку.
Концентрація фінансових ресурсів у банках здійснюється з метою забезпечення їх постійного кругообігу, а не вилучення з обороту.
12.3. Ринок цінних паперів
Ринок позичкового капіталу відіграє дуже важливу роль у фінансовій системі. Однак він має одне суттєве обмеження — досить короткі (як правило, до одного року) терміни надання кредитів. Це пов'язане з двома чинниками. Перший полягає в тому, що банки мають переважно у своєму розпорядженні так звані «короткі» гроші, тобто залучені на обмежені строки, і тому не можуть надавати позички на більш тривалий період. Другий чинник пов'язаний із тим, що банк як комерційна структура має за мету отримання прибутку, а основним фактором його формування є не стільки рівень процентних ставок, скільки швидкість обороту позичкового фонду. Крім того, отримання кредиту в банку вимагає дотримання багатьох вимог з боку позичальника. Тому паралельно з кредитним ринком широкого розповсюдження набув ринок цінних паперів.
Ринок цінних паперів представлений акціями, облігаціями, казначейськими векселями, депозитними та інвестиційними сертифікатами, комерційними паперами, які виступають інструментами даного ринку. Певною мірою до цінних паперів належить комерційний вексель, однак його слід розглядати насамперед як інструмент комерційного кредиту. Крім того, є так звані деривативи — похідні інструменти (опціони, ф'ючерси та ін.), які відображають різні види контрактів торгівлі з цінними паперами. У зв'язку з цим, як правило, розрізняють ринок цінних паперів і ринок похідних інструментів. Однак останній за своїм змістом не відображає самостійних фінансових ресурсів, а показує форми і методи торгівлі ними.
Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їх власників: прості й привілейовані;
іменні та на пред'явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.
Використання різних видів акцій пов'язане з різними цілями, якими керуються засновники акціонерних товариств.
Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.
Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації поділяються на державні, місцеві, інституційні, в т.ч. корпоративні. Державні облігацїї випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик випускають місцеві органи управління. Інституційні облігації випускаються суб'єктами підприємницької діяльності, фінансовими компаніями, корпоративні — акціонерними товариствами.
Казначейський вексель є формою боргового зобов'язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.
Депозитний сертифікат виступає формою боргового зобов'язання комерційного банку. Мобілізація ресурсів банком на певний, наперед визначений період, може здійснюватись шляхом відкриття депозитних вкладів і випуску депозитних сертифікатів. Перевагою сертифікатів є можливість їх продажу, тобто досить висока ліквідність.
Інвестиційний сертифікат являє собою цінний папір, який випускається фінансовими посередниками для мобілізації коштів з метою їх наступного інвестування в цінні папери.
Комерційні папери випускаються відомими компаніями з метою мобілізації позикових коштів на більш дешевих умовах, ніж банківський кредит. Вони не мають ніякого забезпечення і випускаються на пред'явника строком до одного року. Доходи за комерційними паперами виплачуються, як правило, у вигляді дисконту. За своєю суттю комерційні папери є борговим зобов'язанням.
Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб'єктами: емітентами, інвесторами, фінансовими посередниками, фондовою біржею.
Емітент — це юридична особа, чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів в обіг. Залежно від емітента розрізняють корпоративні (акціонерних товариств) і державні ціні папери. Порядок випуску цінних паперів регламентується окремим законодавством, реєструється і контролюється уповноваженими органами (Міністерством фінансів чи спеціальною комісією щінних паперів). Головна мета емітента полягає у залученні необхідних йому коштів. Тому таким важливим є забезпечення привабливості цінних паперів, яка досягається за рахунок рівня їх дохідності стабільності, ліквідності та умов випуску, виплати доходу і погашення чи викупу й продажу. Кожний емітент намагається створити найбільшу заінтересованість для покупців, що веде до постійного розвитку ринку.
Інвестор — це юридична чи фізична особа, а в окремих випадках держава, яка, купуючи цінні папери певного емітента, вкладає (інвестує) кошти в його діяльність.
Фінансові посередники виконують роль сполучної ланки між емітентом та інвестором. З одного боку, вони виконують посередницькі функції стосовно емітента, проводячи операції у випуску і розміщення цінних паперів на ринку. З іншого боку, вони надають послуги інвесторам у придбанні цінних паперів, виходячи з побажань інвестора стосовно дохідності й надійності вкладень.Фінансові посередники розглядаються як колективні інвестори ринку цінних паперів, які централізують фінансові ресурси індивідуальних інвесторів. Видами фінансових посередників є інвестиційні фонди, трасти і компанії.
Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні функції — посередницьку, індикативну та регулятивну. Суть посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Торгові угоди на біржі укладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери..
Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Тому для емітента так важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан та високі фінансові результати.
Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі. Біржі здійснюють контроль за фінансовим станом емітентів. Мета контрольної діяльності біржі — забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі.
Фондові біржі відіграють надзвичайно важливу роль як в економічній та фінансовій системі окремих країн, так і на рівні міжнародної економіки та міжнародних фінансів. Через них проходять колосальні фінансові ресурси, доступ до яких досить не простий. Однак, хоча інвестори самостійно визначають, куди вкладати гроші, керуються вони при цьому, насамперед, біржовим котируванням цінних паперів.
Сприяючи раціональному руху, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів між окремими емітентами різних галузей, регіонів та країн, фондові біржі, як і комерційні банки, є рушійною силою економічного розвитку.
Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок являє собою випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію Торгівля ведеться між емітентами з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками — з іншого. Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюється між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.
За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий включає угоди, що укладаються на фондовій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу. Позабіржовий відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується насамперед первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.
Широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випуску, погашення та виплати доходу, різні схеми торгівлі та взаємозв'язків між суб'єктами ринку цінних паперів забезпечують максимальну мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і швидкий перерозподіл та ефективне використання. Це визначає значну роль і провідне місце цієї ланки фінансового ринку у фінансовій системі та її вплив на соціально-економічний розвиток.
* Лекція викладена за навчальним посібником: Опарін В..М. Фінанси (загальна теорія). – К.: КНЕУ, 1999. – 164 с.