Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Ліна Костенко. Життєвий і творчий шлях. Риси індивідуального стилю.
Героїчність та мужність слабкої жінки
Доборолися, добалакалися,
досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
незалежною, хоч на мить
Від кайданів, що волю сковують?
Від копит, що у душу б'ють?
Від чужих, що тебе скуповують?
І своїх, що тебе продають?
Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.
Ліна Костенко – жриця осені
Народилася 19 березня 1930 р. у містечку Ржищеві (Київська область) в родині вчителів.
1936 p. – родина перебралася до Києва, де Ліна закінчила середню школу. Тоді ж почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Батько був репресований і 19 років провів у таборі ГУЛАГ. Ліна стала «дочкою ворога народу».
1941 р. – сім’я стала біженцями. Майже всю війну провели поза рідним домом, шукаючи притулку. Про цей час у неї є «Мій перший вірш, написаний в окопі».
1946 р. – опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут, але залишила його.
1952 р. – поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького. Тут вона навчалася на відмінно багато читала, була знайома з багатьма як майбутніми так і тодішніми письменниками, тобто вже тоді призвичаїлася до цього кола.
Середина 50-х рр.. – одружилася з Єжи-Яном Пахльовським, з яким познайомилася під час навчання в університеті.
1956 р. – закінчила Московський літературний інститут ім. М.Горького з відзнакою. Дипломна робота – добірка громадянської лірики. Народила дочку Оксану.
1957 р. – перша збірка поезій «Проміння землі» у київському видавництві «Молодь». Домінує краса світу, вічність як ілюзія молодості. Ймовірно, могла розлучитися з чоловіком, так як Пахльовський у 1958 р. став рибалкою + мариністом у далеких плаваннях (помер у 2012 р.).
1958 р. – друга збірка поезій «Вітрила». В обох збірках не було обов’язкових поезій про Леніна та партію, що засвідчило її принциповість і деяку безрозсудну сміливість.
1961 р. – третя збірка «Мандрівки серця». З цього приводу В.Симоненко писав: «Її третя книга має принципове значення. Уже одним фактом свого існування вона перекреслює всю тріскучу і плаксиву писанину деяких ліриків… Вона красива в своєму смутку і сліпучо осяйна в своїй радості. Хочу зазначити ще одну рису поезій Костенко – простоту її поетичного почерку. Це та простота, що є антипонімом примітиву і синонімом віртуозності. Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і хороший смак». Тоді ж її починають звинувачувати в аполітичності.
1963 р. – поетеса подала до друку збірку «Зоряний інтеграл». У ній вона гнівно розкривала шовінізм тодішньої влади, коли магазини, фабрики, навіть телебачення українське, тільки мова українська чужа у власному домі. Збірку не хотіли друкувати, говорили про деякі зміни, але поетеса не погодилася, і збірка була вилучена з друку. Після цього вона разом з Аркадієм Добровольським написала кіносценарій «Перевірте свої годинники», яки на українському республіканському конкурсі здобув друге місце і був надрукований в журналі «Дніпро», але зняти фільм не дозволили.
1963 р. – письменник Микола Сом познайомив Ліну з її майбутнім чоловіком Василем Цвіркуновим, який на той час був директором кіностудії Довженка (це було після фільму).
8 квітня 1963 р. – на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників. У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка – в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 р. – почались арешти української інтелігенції, Ліна Костенко підписувала листи протесту, а коли у Львові судили В’ячеслава Чорновола та його друзів, вона була на процесі.
1965 р. – Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М.Осадчим і М.Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б.Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
1963 – 1977 рр. – так звані роки «мовчання» Ліни Костенко.
1966 р. – почала писати поему «Берестечко». (Сам роман неодноразово доопрацьовувався і вийшов окремою книгою аж у 1999 р.).
1968 р. – протестувала проти вводу радянських військ у Чехословаччину.
1968 – написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л.Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Дружина Чорновола згадувала, що навіть брала для чоловіки книгу Костенко. Дочка Оксана згадувала, як вночі не раз стояла і дивилася у вікно, чи не приїде чорна машина і не забере маму, так як тут навіть посада вітчима і авторитет не допомогли б.
1972 р. – подала до друку збірку «Княжа гора», яку уже б видали, якби не вірш про Україну. Через безкомпромісність авторки книга не була видана.
1973 р. – потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком.
Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.[3]
Перу Л.Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.[4]
2010 року вийшов перший роман Л.Костенко — «Записки українського самашедшого».[5],[6]. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч[7][8].
У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману[9]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, не всі охочі потрапити змогли це зробити через те, що вже не було місця у залах[10]. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.
Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рога та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані.[11][12].
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.
9 квітня 2012 року, в день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь».[13]
Діти:
Пахльовська Оксана Єжи-Янівна, культуролог
Цвіркунов Василь Васильович-молодший (народився 28 травня 1969 року), програміст
Відзнаки
Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Почесний доктор Львівського національного університету.
Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).
Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)
Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги (2000).
Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»[2]
Відзнака «Золотий письменник України», 2012[16].
Видання
«Проміння землі» (1957)
«Вітрила» (1958)
«Мандрівки серця» (1961)
«Зоряний інтеграл» (1963, набір "розсипано") [17]
«Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури) [18]
«Над берегами вічної ріки» (1977)
«Маруся Чурай» (1979)
«Неповнорність» (1980)
«Сад нетанучих скульптур» (1987)
«Бузиновий цар» (1987) — для дітей
«Вибране» (1987)
«Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
«Берестечко» (Київ: Либідь, 1999, перевидання 2010)
«Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
«Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
«Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
«Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
«Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)
Романи
Маруся Чурай, роман у віршах
«Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)[19]
Поеми
Берестечко
Дума про братів Неазовських
Скіфська одіссея
Сніг у Флоренції
Иван Драч в последний раз видел Костенко полгода назад. Говорит, что женщина она очень интересная, талантливая, совестливая, острая на язык и саркастичная, но общается мало с кем.
— Когда к нам приезжали Жан-Поль Сартр и Симона де Бовуар, я, Дзюба и Костенко попали на встречу с ними. Если помните, Сартр был сухоньким, хилым, особенно на фоне довольно крупной жены. Лина посмотрела на него и говорит: «Иван, смотри, неудивительно, что Сартр экзистенциалист — ему же больше ничего не остается… А Дзюба — красивый, видный — все при нем! Ему-то зачем экзистенциалистом быть?» — повествует поэт.
Творчість
У творчості присутні мінорні мотиви суму, болю, самотності, які, однак, перетворилися на філософську концепцію творчості Ліни Костенко. У її віршах звучать нотки морального максималізму, роздуми про місію митця, про вибір власної долі.
У Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів, нема гасел, не часто вживається навіть слово «Україна». І в той же час у підтексті майже кожна поезія цієї авторки є високодуховною і патріотичною. Надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. У багатьох творах прослідковується гімн красі планети й осуд людині, яка зазіхає на вічне, руйнує, бездумно нищить те, що якраз і тримає її на світі.
Якщо П.Тичина був поетом весни, Ліна Костенко, як і Василь Стус, жриця осені. Й не просто падолисту, а пори втрат, пори глибокого суму й серйозних висновків. Природа, особливо дика, вільна й свавільна, для Ліни Костенко щось значно більше, ніж просто група дерев чи стихія. Це окремий світ у світі, до речі, завжди набагато щедріший і чистіший від людського.
Тема Чорнобиля в ліриці Ліни Костенко особливо терпка («Інкрустаціях»). Природа, яке уже давно без людини.
Інтимна лірика. Йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об’єкт для любові. Ці проблеми Ліна Костенко вирішує дуже оригінально. Наприклад, скільки вже сказано, що нерозділене кохання – нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи їі люблять, чи й не відповідають на почуття («Як пощастило дівчині в сімнадцять»). У інтимній ліриці Ліни Костенко жінка виступає шляхетною, інтелектуальною і високодуховною особистістю. Дуже часто вона наділена рисами середньовічної прекрасної дами. У багатьох віршах Ліни Костенко відчувається туга за тим історичним часом, коли жінка була насамперед Жінкою.
Провідні мотиви:
1. Мотив пам’яті.
Без історичної пам’яті українська нація перетворилася б на народ. Для самої ж Ліни Костенко духовність людини нерозривно пов’язана з патріотичністю («І засміялась провесінь: – Пора!..»).
Бути невід’ємною частиною історії власного народу – це велика мета, кредо Л.К. Для поетеси минуле і сьогодення поєднані в один єдиний час, який не може розокремлюватися на частини. Саме в синтезі минулого і теперішнього і є українська ідея національної свідомості.
2. Мотив любові.
Лобов у Ліни Костенко містить весь спектр почуття: від палаючої, пристрасної до приглушеної, спокійної. Любов для авторки – почуття світле.
3. Мотив природи.
Найбільше гармонії та душевної злагоди — у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою. Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю. Сама авторка особливо виділяє одну пору року – осінь. Осінь перед нами постає в різних образах. Порівняно з іншими порами року, опису осені приділяється набагато більше уваги. Вона буває і жаркою, яка тільки вийшла зі знойного літа, і холодною, яка вже наближилася до зими. Ліна Костенко постає на захист природи проти людського втручання.
Природа у Ліни Костенко зображена не просто як буденний світ. Тут не акцентується увага на звичайних явищах та подіях. Природа тут виступає певним дивосвітом, мікрокосмосом для кожної людини. Саме природа дає змогу розвиватися людині, пізнавати себе, відновлювати сили. В цьому – унікальне призначення та важливість природи.
У збірці Ліни Костенко "Проміння землі" були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, - історія, кохання, традиція, поетичне слово. Такий діапазон склався під впливом переживань і роздумів різних за своїм характером, але водночас таких, що становлять міцний фундамент мистецької індивідуальності. Тут можна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильність до іронії, зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди, а також вплив філософії дзен (один з напрямів східної філософії).
Велика Вітчизняна війна в поезіях Ліни Костенко. Проблема людини і війни у творчості поетеси. (Копи почалася війна з гітлерівською Німеччиною, їй було одинадцять років. Дитячі враження лишилися на все життя. Пам’ять її зафіксувала пожежі, що розливалися навкруги і були схожі на вулканічну лаву, море диму, жаху і вогню, виття фугасів і смерть, яку дівчинка бачила впритул. Почуття гніву й обурення клекотить у поезіях Л. Костенко, в яких йдеться про війну - криваву, жорстоку бійню, що несе кров і смерть.
Мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської навали, відлунилось у творчості Л. Костенко.
«Мій перший вірш написаний в окопі» - болючий спогад про війну. Дитинство героїні поезії вбила війна. Коли їй ще треба було гратися у ляльки, «у піжмурки, у класи, в казки літать на крилах палітур. А я писала вірші про фугаси, а я вже смерть побачила впритул».
Поезії «Смертельний падеграс», «Я виросла у Київській Венеції» - жахливе відчуття війни як чогось страхітливого, неприродного, антилюдяного.
«Тут обелісків ціла рота» - світла пам’ять про солдатів, захисників Батьківщини. Страшна війна закінчилась перемогою. І тисячі обелісків піднялися по всій країні. Під тими обелісками лежать солдати, яким так і не вдалося виконати своє призначення на землі. Вічним сном тут сплять ті, хто недолюбив, недоспівав, недобудував, хто політ смертю хоробрих у боях за Батьківщину. «Лежать наморені солдати, не проживши й півжиття».
«Пастораль XX сторіччя» - сумне відлуння минулої війни. Страшні сліди залишила по собі війна. Не гримлять уже постріли, не розриваються бомби й снаряди, але й досі ще гинуть люди від «покиддя війни». У поезії Ліна Костенко показує жахливу трагедію: смерть трьох хлопчиків-пастушків, яких убила війна. Пасучи череду, вони знайшли залишену в пояі гранату, взялися розбирати її і всі загинули. «Коли зносили їх, навіть сни це упало вниз». Але життя безперервне: і далі цвітуть мальви, спадати на землю вечори й світанки, народжуються діти. Фінал вірша - парадом XX століття як бунт самої природи проти нищення, наруги й безуму, їй клик берегти мир.
Цитати:
«І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…» (Ліна Костенко)
Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана. Так що бажано стабільно підтримувати в ній цей стан.
Скiльки рокiв кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.
«Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки»
Василь Цвіркунов та Оксана Пахльовська
Ліна Костенко з дочкою
PAGE 1