Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 6
1. Поняття та типологія виборів.
2. Демократичні принципи виборів.
3. Типологія виборчих систем.
4. Характеристика виборів і виборчої системи України.
У сучасних демократичних державах основним способом утворення органів державної влади став інститут демократичних виборів. Вибори — це демократичний спосіб формування та зміни персонального складу органів влади голосуванням.
У суспільстві вибори виконують низку функцій:
— вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету;
— з допомогою виборів народ залучається до процесу управління державою;
— вибори є способом формування і вираження громадської думки;
— вибори є основним способом легітимації влади в демократичних державах;
— демократичні вибори сприяють послабленню соціальної напруги, досягненню суспільного консенсусу;
— вибори дають змогу громадянам здійснювати періодичний контроль за діяльністю влади;
— вибори є своєрідним фільтром, який відсіює непопулярних, некомпетентних політиків, сприяючи підвищенню рівня ефективності державного управління;
— через інститут виборів налагоджується зв'язок між народом і владою;
— вибори сприяють представленню інтересів різних суспільних груп;
— через вибори відбувається процес рекрутування політичної еліти.
Вибори можна класифікувати за різними критеріями:
1.За територіальною ознакою:
— загальнонаціональні (загальнодержавні) — проводяться на території всієї держави;
— місцеві (муніципальні) — вибори до органів місцевого самоврядування.
2.За часом проведення:
— чергові — проводяться в період завершення терміну повноважень виборного органу чи посади;
— позачергові (дострокові) — проводяться в разі дострокового припинення повноважень виборного органу чи посади;
— повторні — проводяться у випадку визнання виборів недійсними чи такими, що не відбулися;
— довибори — проводяться для заміщення посад, що з певних причин стали вакантними, для поповнення складу виборного органу за мажоритарної виборчої системи.
3.За об'єктом обрання:
— вибори до парламенту;
— вибори глави держави;
— вибори до органів місцевого самоврядування.
4.За правовими наслідками:
— дійсні — вибори, що проведені згідно з виборчим законодавством;
— недійсні — вибори, під час яких відбулися порушення, котрі вплинули на результати голосування.
Для того, щоб народ міг вільно обирати владу, здійснювати контроль за нею, у демократичних державах вибори повинні проходити з дотриманням певних демократичних принципів — засад, на основі яких здійснюються вибори і, відповідно до змісту яких, їх можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.
Демократичні принципи виборів можна поділити на дві групи — базові та додаткові. Базові принципи виборів є загальновизнаними в усьому світі, відповідають міжнародним стандартам та ознакам демократичних політичних режимів. Вони мають бути обов'язково закріпленими на законодавчому рівні, є обов'язковими для всіх видів виборів. До базових демократичних принципів виборів належать:
1. Принцип загальних виборів — участь у виборах мають брати всі громадяни. В історії виборів у різних країнах у різний час встановлювалися виборчі цензи — сукупність умов, що обмежували право участі певних категорій громадян у виборах. Сюди можна віднести майновий, освітній, класовий, статевий, расовий, військовий цензи, ценз дієздатності, ценз осілості тощо. Внаслідок демократизації суспільного життя виборчі цензи трапляються все рідше, хоч деякі з них все ж залишаються актуальними.
2. Принцип рівних виборів — усі громадяни мають брати участь у виборах на рівних засадах. Це забезпечується наданням виборцям однакової кількості голосів, тобто кожний з виборців однаково впливає на результати виборів.
3. Принцип прямих виборів — обрання виборних органів і посад здійснюють безпосередньо виборці, а не певні органи чи делегати.
4. Принцип таємності голосування — контроль за волевиявленням виборців не допускається. Анонімність і таємність голосування призначені для того, аби забезпечити незалежність того, хто голосує, від наслідків його волевиявлення. Тому виборці голосують особисто, без присутності інших людей. Голосування за інших осіб не допускається.
5. Принцип вільних виборів — участь у виборах є добровільною справою громадян, ніхто не може примусити виборця до участі чи неучасті у виборах, а також перешкоджати його вільному волевиявленню.
Поряд із базовими демократичними принципами виборів, є додаткові принципи, які стосуються осіб чи політичних сил, що балотуються до виборних органів чи виборних посад. Серед додаткових демократичних принципів виборчого процесу можна виділити:
1. Принцип вільного і рівноправного висування кандидатів.
2. Принцип гласності та відкритості виборчої кампанії.
3. Принцип рівності можливостей для всіх кандидатів чи політичних партій у здійсненні виборчої кампанії.
4. Принцип свободи агітації.
5. Принцип неупередженості до учасників виборчої кампанії з боку органів влади, установ та організацій.
Лише за умов дотримання всіх демократичних принципів виборчого процесу результати голосування відображатимуть реальне, а не викривлене, волевиявлення громадян.
Результати голосування, представництво політичних сил в органах державної влади, а, відповідно, і напрям державної політики, значною мірою залежать не лише від ідеологічних орієнтацій та уподобань виборців, а й від типу виборчої системи, яку застосовують у тій чи іншій країні.
Під виборчою системою розуміють спосіб організації та проведення виборів, зафіксований у юридичних нормах; порядок, за яким рішення виборців трансформуються у владні повноваження.
Тип виборчої системи залежить від комбінації низки елементів:
1) кількісного критерію визначення результату виборів (переможця визначають більшістю голосів чи пропорційним представництвом);
2) типу виборчих округів (одномандатні чи багатомандатні);
3) форми висування кандидатів і способів голосування;
4) типу виборчого списку.
Виділяють три основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну і змішану (мажоритарно-пропорційну).
Мажоритарна виборча система (лат. majorite — більшість) — виборча система, згідно з якою переможцем є той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Тут головним суб'єктом виборів є особа (кандидат). Для мажоритарної виборчої системи притаманний поділ країни на одномандатні виборчі округи.
Залежно від способу встановлення переможця, виділяють:
1. Мажоритарну систему абсолютної більшості (переможцем стає той кандидат, котрий набрав понад 50 % голосів виборців). Якщо жодний із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, відбувається другий тур виборів, у якому беруть участь два чи більше кандидати, що набрали найбільше голосів виборців або ж подолали встановлену законом межу голосів.
2. Мажоритарну систему відносної більшості (переможцем стає кандидат, котрий набрав найбільшу кількість голосів, порівняно з іншими кандидатами, але не обов'язково більше половини).
3. Мажоритарну систему кваліфікованої більшості (кандидату потрібно набрати встановлену законом кваліфіковану більшість, зазвичай 2/3чи 3/4 голосів виборців). Застосовують вкрай рідко через високу нерезультативність.
Переваги мажоритарної виборчої системи:
1) наявність постійного зв'язку між кандидатом і виборцями округу;
2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть оцінити;
3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;
4) простота у підрахунку голосів;
5) до парламенту потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, сприяє стабільності парламентських коаліцій і урядів;
6) наявність у кандидата значної свободи у діях, оскільки він завдячує своїм обранням виборцям округу, а не партійному керівництву;
7) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями.
Мажоритарна виборча система має й низку недоліків:
1) суттєва розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування;
2) неврахування голосів значної кількості виборців;
3) велика можливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;
4) перешкоджання розвитку малих і середніх партій.
Пропорційна виборча система (лат. proportionalis — співрозмірний) — система, за якої мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. У такому разі виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. За впливом виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:
1) із жорсткими списками;
2) з напівжорсткими списками;
3) з преференціями.
За жорстких списків виборець голосує за партію загалом і не може вплинути на розташування кандидатів. При застосуванні преференцій виборець не лише голосує за список, а й віддає голоси кандидатам із списку у порядку їх привабливості для виборця. Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість голосувати як за список загалом, так і можливість надавати перевагу певному кандидату.
Для того, щоб не допускати швидкого зростання малих непредставницьких партій та роздрібненості парламенту, застосовують виборчий поріг — певний відсоток голосів виборців, набрання якого є умовою участі в розподілі місць у парламенті.
Переваги пропорційної виборчої системи:
1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх утрата;
2) враховуються інтереси різних суспільних груп;
3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;
4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.
Недоліки пропорційної виборчої системи:
1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, у якому можуть виявитися прізвища невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків;
2) відсутність тісного зв'язку, контактів між депутатами і виборцями;
3) доволі складна система підрахунку голосів;
4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості та часто робить уряд у країні нестабільним;
5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;
6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням.
З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи. Змішана виборча система — процедура проведення виборів, яка охоплює елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Цю виборчу систему застосовують зазвичай у тих державах, де триває пошук і становлення виборчої системи, або необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.
Найпростішим та найпоширенішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування (певну частину представницького органу обирають за мажоритарною системою, іншу — за пропорційним принципом). Однак є й більш складні варіанти поєднання мажоритарного та пропорційного принципів проведення виборів.
В Україні з допомогою виборів громадяни обирають такі виборні органи і посади: Верховну Раду України, Президента України, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, міських, сільських і селищних голів.
Під час проведення виборчих кампаній в Україні з часу проголошення незалежності спостерігалося зазвичай неухильне дотримання базових демократичних принципів виборів. Що ж стосується додаткових демократичних виборчих принципів, то вони постійно порушувалися. Виборчі кампанії в Україні характеризувалися щоразу більшим рівнем використання адміністративного ресурсу і "брудних" виборчих технологій, пік застосування яких припав на президентську виборчу кампанію 2004 р. Після 2004 р. спостерігається поступовий процес демократизації виборів в Україні, проведення їх із поступовим наближенням до демократичних стандартів.
Виборча система України зазнала суттєвих змін з часу проголошення незалежності нашої держави. Вибори до Верховної Ради України 1994 р. відбувалися за мажоритарною системою абсолютної більшості, яка виявилася нерезультативною, вимагала чимало коштів і часу через проведення других турів голосування в одномандатних виборчих округах.
У 1998 та у 2002 pp. вибори до парламенту України здійснювалися за змішаною виборчою системою — 225 депутатів обирали за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, 225 депутатів — методом пропорційного представництва.
На парламентських виборах 2006 р. та позачергових парламентських виборах 2007 р. волевиявлення громадян відбувалося за пропорційною виборчою системою із застосуванням жорстких виборчих списків.
На виборах Президента України застосовують мажоритарну систему абсолютної більшості. Якщо жодний із кандидатів не набирає понад 50 % голосів виборців, відбувається другий тур виборів за мажоритарною системою відносної більшості, в якому беруть участь два кандидати, котрі набрали найбільшу кількість голосів виборців. Для перемоги у другому турі кандидату необхідно набрати просту більшість голосів виборців.
Щодо виборчої системи, яку застосовують при виборах органів місцевого самоврядування в Україні, то тут тип виборчої системи залежить від виборного органу чи посади. Так, до 2006 р. всіх депутатів та голів місцевих рад обирали за мажоритарною виборчою системою відносної більшості. З 2006 р. ситуація є такою: депутатів обласних, районних і міських рад обирають за пропорційною виборчою системою із застосуванням жорстких списків; депутатів сільських і селищних рад, сільських, селищних та міських голів обирають за мажоритарною виборчою системою відносної більшості.
Запитання для самоконтролю
1. Яку класифікацію виборів ви можете назвати?
2. У чому полягають суспільні функції виборів?
3. Наявність яких демократичних принципів виборів ви можете назвати?
4. Які ви знаєте основі різновиди виборчих систем?
5. У чому полягають недоліки й переваги мажоритарної та пропорційної виборчих систем?
6. Яку еволюцію пройшла виборча система України з дня проголошення незалежності до сьогодення?