Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Предмет синтаксису.Звязок з іншими науками.
Зв’язок синтаксису з іншими розділами науки про мову: лексикою, морфологією (опирається на морфологічне значення, сполучуваність базується на словозміні, залежно від чм – тип слсп; у синтаксисі репрезентуються найвищі морфологічні одиниці – частини мови і сукупність їх форм), фонетикою (інтонація, логічний наголос), семантикою (змістові, значеннєві засади) та з іншими науками (логікою, філософією).Об’єкти: речення, словосполучення, компоненти слсп чи речення, складні синтаксичні одиниці (пов’язані з текстологією) – надфразні єдності.
2.Типи синтаксичних зв’язків
В основі розрізнення 3-х типів лежить напрямок залежності між словами. Засобами зв’язку виступають: 1) флексії; 2) прийменники; 3) сполучні слова і сполучники; 4) порядок слів; 5) інтонація.Предикативний – підмет + присудок – двобічний Х↔У, діалектичний зв’язок, присудок у типовому реченні вимагає Н. в. підмета (іменника) → координація. Підрядний – однобічний зв’язок: Х→У. Розрізняють: 1) прислівний; 2) неприслівний (детермінантний).Прислівний – базується на валентності – здатності слова вступати у зв’язки з іншими словами. Прислівний зв’язок може бути обов’язковим / необов’язковим, або факультативним. Зв’язок може бути передбачуваним (прогнозованим)/ непередбачуваним (непрогнозованим). Кореляція понять обов’язковості =прогнозованості має умовний характер, адже може бути непередбачуваний, але обов’язковий зв’язок: зайти (за, до, у, в)аудиторію/ аудиторії; перебувати (за кордоном, у відпустці, на відпочинку).Детермінантний – компонент підпорядковується не слову, а всій граматичній основі речення загалом.
Підрядний зв’язок реалізується у таких основних способах зв’язку як узгодження, керування, прилягання.Сурядний – відсутність залежності, цим зв’язком поєднані рівноправні компоненти: Х↕У. Розмежовують відкритий/ закритий (залежно від сполучних засобів: і/ але).
3.Характеристика підрядного зв’язку
Підрядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні. Цей зв’язок у словосполученні реалізується формами слова. Як зв’язок залежного і опорного компонентів, підрядний зв’язок реалізується в двох різновидах: прислівному і детермінантному. Деякі вчені виділяють ще опосередкований зв’язок. У словосполученні реалізується передусім прислівний підрядний зв’язок. Прислівний зв’язок є тісним, передбачуваним, а в ремних випадках – обов’язковим. Узгодження, керуваня, прилягання – це типові форми підрядного зв’язку.
4.Словосполучення як синтаксична одиниця.Відмінності словосполучення і речення.
Словосполучення – підпорядкована реченню непредикативна одиниця, яка є смисловим і граматичним поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв’язку. Традиційно звичайним сполученням слів уважають: 1) поєднання службової частини мови + самостійної; 2) аналітичні форми (найбільш вдало, буду читати); 3) фразеологічні сполуки; 4) предикативні поєднання – підмет і присудок (хоча Кулик їх розглядає на тлі підрядного зв’язку, вирізняє в межах останнього предикативний зв’язок і непредикативний. Таку ж позицію поділяє Вінницька синтаксична школа – П.Дудик та його послідовники. Окрім того, Дудик виділяє напівпредикативні поєднання слів у реченні, пов’язані з відокремленими членами речення). Також сурядні поєднання не всі мовознавці вважають «класичними» слсп. З огляду на два рівні (формальний та смисловий) в теорії слсп вивчають: 1) поєднання, утворені названими типами зв’язку (академічна СУЛМ); 2) будь-які поєднання (Кучеренко – проти штучного обмеження), включно і фразеологізми та комбінації прийменник+іменникРечення: Словосполучення: комунікативна одиниця, номінативна одиниця,засіб вираження думки; входить у речення;предикативний зв’язок, у лише підрядний або сурядний;складному + підрядний або сурядний;інтонаційна завершеність та смислова+ інтонаційна завершеність і смислова -структура – мінімум 1 слово; мінімально – 2 слова.
5.Підрядні словосполучення.Поділ за основним словом.У підрядних словосполученнях засобами зв’язку залежного слова є: 1) форма слова; 2) прийменники; 3) порядок слів.За частиномовною належністю головного компонента відповідно до кількості самостійних частин мови шість типів: субстантивні (іменникові): залежні компоненти – усі самостійні частини мови: іменник (книжка брата), прикметник (братова книжка), займенник (мій брат), числівник (один зошит, чверть на дев’яту), прислівник (стежка ліворуч), дієслово (бажання вчитися);ад’єктивні (прикметникові): залежні компоненти – іменник (несподіваний для більшості), займенник (несподіваний для кожного), прислівник (трохи зависокий), дієслово (готовий допомогти);нумеральні (числівникові): залежні компоненти – іменники (шість студентів), займенники (один із нас), числівники (один із сімнадцятьох);прономінальні (займенникові): залежні компоненти – іменники (кожен із студентів), займенники (ми всі), числівники (кожен із тисячі);вербальні (дієслівні): залежні компоненти – усі самостійні частини мови: іменник (прийшов до колеги), прикметник (прийшов усміхнений), займенник (прийшов до нього), числівник (порахував до десяти), прислівник (прийшов вчасно), дієслово (прийшов подивитися);
адвербіальні (прислівникові): залежні компоненти – іменник (видно село), займенник (незручно для студентів), дієслово (необхідно прочитати), прислівник (трохи високо).
6.Характеристика підрядних сполучень за ступенем семантичної спаяності компонентів
а) із кількісною семантикою (Н.в. + Р. в): четверо коней, зо двадцять яблук, близько двадцяти осіб, не менш як дванадцять скирт, без десятка тисяча, кілька студентів, сотня козаків, отара овець;б) з видільним значенням, у т.ч. з суперлативною оцінкою: один із гурту, хтось із нас, кухар із кухарів;в) метафоричні сполучення: море квітів, злива вогнів;г) аналітичні форми присудка: можна почекати, була вродливою, хотів вивчити. Д) поєднання фазового характеру: початок дня.Е) інші поєднання, в яких один із компонентів семантично недостатній: людина з великої літери.Також виділяють фразеологізовані (фразеологічні) словосполучення та лексикалізовані (= за семантикою одній лексичній одиниці: полин звичайний). Останні традиційно не оцінюють як словосполучення.
7.Способи зв’язку між компонентами словосполучення
Основною ознакою словосполучень є підрядний зв'язок між головним і залежним словами. Розрізняють три види підрядного зв'язку: узгодження, керування і прилягання.1. Узгодженням називається такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово вживається в тій самій формі (роду, числа, відмінка), що й головне, тобто залежне слово узгоджується з головним: чарівний голос, чарівна музика, чарівне дзеркало.При узгодженні зміна форми головного слова вимагає зміни форми залежного: чарівного голосу, чарівної музики, чарівним дзеркалом.Повним називається узгодження, за якого залежне слово повністю узгоджує всі свої форми з формами головного. Як правило, це узгодження прикметників, порядкових числівників, окремих розрядів займенників, дієприкметників з іменниками: рання весна, п'ятий клас, своя людина, наш друг, виконане завдання, різальний інструмент.Неповними називають узгодження залежного слова з головним, але не в усіх формах: село Дем'янівці, село Піски (немає узгодження в граматичних формах числа); село Гайшин, місто Яготин, лікар Ярова (немає узгодження в граматичних формах роду).2. Керуванням називають такий спосіб підрядного зв'язку, за якого головне слово керує залежним, тобто вимагає, щоб залежне слово стояло у певному відмінку: співати пісню, писати листа, думати про справу, піклуватися про батьків, сказати друзям.В українській мові розрізняють так і види керування: прийменникове, безприйменникове, сильне і слабкеБезприйменникове (безпосереднє) — керування, за якого залежне слово не має прийменника: написати твір, приготувати обід, ввімкнути апарат, зустріти гостей.Прийменникове (посереднє) — керування, за якого залежне слово має при собі посередника — прийменник: вчиться у школі, прийшов до нас, перемога за нами, працювати з металом.За міцністю підрядного зв'язку розрізняють сильне і слабке керування.Сильним називають керування, за якого головним словом є перехідне слово і воно вимагає від залежного форми тільки знахідного чи родового відмінка: готувати обід, випускати продукцію, складати іспити, не мати боргів, не ображати нікого, купити молока.
Слабке керування спостерігається у всіх інших словосполученнях, воно не вимагає тільки певного відмінка, здійснюється за допомогою прийменника: їхати до сестри, святкувати з сестрою, їхати на олімпіаду, спати на ліжку, спати до ранку, яблуко на яблуні, яблуко переді мною, яблуко для вас.
3. Прилягання — це такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово приєднується («прилягає») до головного тільки за змістом. Зв'язком прилягання приєднуються незмінювані слова і форми:
— прислівники: ходити швидко, відповідати впевнено, сміятися радісно, вставати вранці, працювати добре, погано, сумлінно;
— неозначена форма дієслова: збиралися вчитися, любила грати, хотів їхати;
--дієприслівники: сидів думаючи, ішов вагаючись, читати лежачи, співають ідучи, виступав хвилюючись, дивитись стоячи.
8.Узгодження .
власне граматичне: наш чоловік (повне), дві груші, на п’яти поверхах (неповне). Різновидом неповного узгодження можна вважати «тяжіння» (термін належить Л. Булаховському) – поєднання неповнозначного дієслова з прикметником, дієприкметником, числівником. Такі поєднання в реченні = складеному іменному присудкові (була вродливою) або складному. В останньому дієслово є напівзв’язкою, зазвичай зі значенням переміщення, стану, процесу (прийшов захеканий, ростуть здоровими). Узгодження стосується саме поєднання іменника та прикметника, але не безпосередньо, а опосередковано – через дієслівний компонент, отже, особливістю тяжіння є те, що цей спосіб зв’язку реалізується 2-ма компонентами за посередництвом третього: Кошенята ростуть здоровими. Кулик подає такі приклади (Олена сиділа замисленою) як зразок неповного узгодження на тій підставі, що прикметник не узгоджується з іменником у відмінку. Тяжіння – проміжний зв’язок між узгодженням та приляганням.Неповним узгодженням є також такі різновиди:Б) смислове (контекстуальне), стосується слсп з іменниками спільного (подвійного) роду: наш / наша листоноша;В) умовно-граматичне (у слсп із незмінним іменником, у якому рід визначаємо умовно, керуючись загальною семантикою іменника – істота/ неістота: козацьке бароко, військовий аташе, маленький поні. Також неповним узгодженням (яке варто вважати умовно-граматичним) вважають і поєднання займенників що, щось із прикметниками чоловічого та середнього роду: щось близьке, хтось такий; Г) асоціативно-граматичне (у слсп із незмінним іменником, у якому рід визначаємо за родовим поняттям, назвою якого як третім компонентом можна доповнити слсп : зелена кольрабі = зелена капуста кольрабі; повновода Міссісіпі = повновода ріка Міссісіпі.У межах узгодження розглядають особливий спосіб – кореляцію (прикладкові сполуки). Однак Є. Кротевич зазначає, що такі словосполучення це проміжний зв’язок між підрядним і сурядним. Від власне узгодження відрізняється тим, одна частина мови не узгоджується, а дублює граматичні ознаки іншої, передусім відмінок. Прикладка пов’язується з головним словом передусім за значенням, а граматично не завжди. Відтак кореляція може максимально наближатися до прилягання. Кореляція, як і власне узгодження, може бути повною (дівчина Наталя) або неповною (ріка Дніпро).
9.Керування
Керування. Головний компонент вимагає від залежного певної відмінкової форми, відтак базується не на уподібненні, а на змістовому та граматичному вживанні відмінкової форми. Головне слово – будь яка самостійна частина мови (ніжка столу, близький до перемоги, віддалити від себе, близько до зупинки, десять осіб, хтось із нас); залежне – іменна частина мови, в якій граматичне значення відмінка має самостійний характер (іменник, займенники іменникового зразка, числівник): побачити брата, підійти до неї, поділити на десять. Різновиди:1а) сильне (обов’язковий підрядний зв’язок – залежний відмінковий компонент валентно зумовлений). б) слабке (необов’язковий підрядний зв’язок – залежний компонент має детермінантний або факультативний підрядний зв’язок). При слабкому керуванні наявність іменника (іменної частини мови) зумовлена не семантикою керуючого слова, а смислом висловлювання або характером синтаксичної конструкції (більшість неперехідних дієслів у ролі опорних компонентів – слабке керування). Слабке керування – перехідний тип, наближений до прилягання. 2 а) прийменникове (опосередковане) б) безприйменникове (безпосереднє);3а) одиничнеб) подвійне: віддати мішок зерна, з’єднати думку з думкою.4 варіантне: купити цукор /цукру
10.Прилягання
Залежний компонент поєднується з головним лише за змістом (не має форм словозміни). Головний компонент може бути будь-якої частини мови, але його сполучуваність обмежена граматичними й семантичними особливостями.
Спосіб вираження залежного компонента – незмінні слова чи форми:А) прислівник (замало читає);Б) інфінітив (бажання вчитися);В) дієприслівник (читає лежачи);Г) незмінні прикметники (колір індиго);Ґ) незмінні займенники (його, її, їх);Д) іменники (іменні чм), які прилягають за змістом, а не граматично (стиль бароко, збірка «Моє слово», потяг «Львів-Варшава», Євро 2012). Відмінкове прилягання – якщо головне слово не виявляє обов’язкової залежності із підпорядкованою відмінковою формою, остання, отже, пов’язана детермінантним зв’язком (не валентним).
11.Різновиди семантико-синтаксичних відношень між компонентами підрядних словосполученьЯкщо способи зв’язку – це формальний характер зв’язку залежного слова з головним, то синтаксичні відношення – це смисловий зв’язок. (На основі нього розмежовуємо функції другорядних членів речення).Атрибутивні (означальні) відношення – зв’язок між предметом та його ознакою (залежний компонент відповідає на питання Який? Чий? Котрий?). Головне слово – іменник (займенник), залежний компонент – будь яка частина мови: бажання вчитися, дорога вгору, його бажання, велике бажання, п’ятий семестр, бажання студента.Об’єктні – залежність предмета від дії (подарувати книгу), предмета (пам’ятник Франкові, подарунок сестрі, підкорення космосу), ознаки (вдячний за допомогу, уважний до мене) (залежний компонент відповідає на питання непрямих відмінків). Об’єктне значення можуть мати не лише іменники чи займенники, а й дієслова (люблю читати).Обставинні – залежний компонент виражає обставинну характеристику дії чи ознаки: а) причини (блідий від страху);Б) способу дії (летіти птахом);В) міри і ступеня (працювати лише рік, дуже високий);Г) мети (працювати для щастя);Ґ) умови (зустрінемося при нагоді);
Д) часу (прийти увечері);Е) місця (прийти до театру).Окрім основних, виділяють також:Апозитивні – у прикладкових сполуках (уявлення про предмет → 2 співвідносні з ним поняття, які по-різному кваліфікують його: річка Дніпро, місяць-молодик.
12.Сурядні словосполучення
Групи словосполучень за видом сурядного зв’язку: відкриті і закриті. Групи словосполучень за засобами зв’язку їхніх компонентів: безсполучникові і сполучникові (з єднальними, протиставними, розділовими та градаційними сполучниками). Групи словосполучень за характером семантико-синтаксичних відношень між їхніми компонентами: єднальні, зіставно-протиставні, розділові, градаційні.
13.Речення і його ознаки.Аспекти вивчення речення.Речення – інтонаційно і граматично оформлена за законами певної мови предикативна синтаксична одиниця, яка є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Це синтаксична організаційна єдність, яка характеризується семантичною та інтонаційною завершеністю. Будучи мінімальною одиницею мовлення становить граматичну організацію поєднання слів і слсп (всі дрібніші мовні одиниці – словосполучення, слова та їх компоненти – морфеми, склади, фонеми, звуки – лише у сукупності перетворюються на засоби комунікації). Ознаки речення:комунікативність (протиставляється словосполученню);інтонаційна завершеність;семантична та граматична завершеність;предикативність;модальність.АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ РЕЧЕННЯФормально-граматичний аспект (формально-синтаксичний). Один з основних аспектів вивчення речення, передбачає вивчення формальної будови. Аналіз на основі синтаксичних зв’язків й виділення компонентів речення (поділ на прості / складні, односкладні / двоскладні, поширені /непоширені).Семантико-синтаксичний (2 пол. 20 ст). Первісно – як однаковий зміст можна передати різними висловлюваннями. Формально-синтаксична організація значною мірою окреслює організацію семантичну (симетрія): іменник – суб’єкт – підмет; дієслово – предикат – присудок. Елементарне з семантичного погляду речення позначає 1 ситуацію, чи подію. Його структура формується відповідними компонентами, які називають синтаксемами (предикатні (процес, дія, стан, якість, кількісні, локативні) + субстанціальні (суб’єкт, об’єкт, локатив, адресат, інструменталь тощо). Асиметричність формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної структур: Пахне травою. У кімнаті посвітлішало.Валентність предиката зумовлює наповнення синтаксичної структури речення (від 0-валентні – нульмісні структури; 1-валентні – одномісні…. До 6: Батько привозить яблука синові автомашиною щотижня із Яворова до Львова). Просте з формального боку речення, із погляду семантичного не є обов’язково таким (модальні, адвербіальні синтаксеми): Гарна дівчина підійшла до гурту = Дівчина підійшла до гурту + Дівчина є гарна. Він не виконав завдання через забудькуватість = Він не виконав завдання + він є забудькуватим.Комунікативний аспект вивчення речення. Вирізняється тим, що спрямований не у сферу мови, а у сферу мовлення. До складних теоретичних питань сучасного мовознавства належить розмежування речення і висловлювання. Розмежування їх пов’язане з різними аспектами синтаксису: речення – одиниця формально-синтаксичні (конструктивні), висловлювання – одиниці комунікативного синтаксису. Відповідно до іншої концепції, речення – і як одиниця мови, і як мовлення. Не будь які висловлювання = реченню за змістом, хіба формально (напр.. парцельовані, сполуки вигукового характеру, формули мовленнєвого етикету, питальні звороти на зразок А що? Хіба?У структурному плані висловлюванню властива неодномірність, яка засвідчена у 3-х ознаках:Денотативних (референційних) елементів – співвіднесеність із дійсністю;Модальних – ставлення мовця до повідомлюваного;Власне текстових – сукупність елементів, що вказують на зв’язок висловлювання з ширшим
15.Типи речення за модальність.заперечін речення.Граматичні засоби вираження заперечування.
Стверджувальні (стверджують існування предметів і явищ об’єктивної дійсності).
Заперечні (повністю або частково заперечують факти існування реалій, дій, ознак тощо):А) загально заперечні (заперечення стосується присудка або головного члена односкладної структури);Б) частково заперечні (заперечення стосується будь-яких інших членів).В основі розмежування – функціонально-семантичні засади (роль предиката ~ присудка на семантико-граматичному рівні речення).Формальні засоби заперечення: ні, не, немає + підсилювальні заперечні займенники та прислівники: Ні долі, ні волі у мене немає. Наявність лексичних засобів – не чітка ознака заперечення: Як тебе не любити, Києве мій! → за формою заперечне, за змістом – стверджувальне. Я не могла не прийти до вас на пару. → подвійне заперечення = стверджувальному.Без формальних засобів: за допомогою емоційних часток, модальних компонентів, інтонації (Так я вам і повірю!).
16.За метою висловлення.Питальні і спонукальні.Грамат.засоби вираж.Розповідні (розповідна інтонація).Питальні (питальна інтонація, бажання мовця довідатися, засоби – питальні слова, порядок розташування компонентів). Різновиди:власне питальні (передбачають обов’язкову відповідь на питання):а) загально-питальні (зорієнтовані на стверджувальну або заперечну відповідь (так/ні)): У нас наступного тижня буде лекція?; б) частково-питальні (містять питання про окремий момент якогось явища і питання виражене за допомогою питальних слів, не прогнозують відповідь «так/ні»): Хто сьогодні не прийшов на лекцію? У таких реченнях виникає потреба тоді, коли мовець хоче з’ясувати, дізнатись від співрозмовника про ті елементи висловленої думки, про які він не знає, щодо яких має сумнів. Неодмінним засобом таких речень виступають питальні слова (Чому не прийшли вчасно? Своєрідним різновидом виступають альтернативні речення (чи речення вибору): Він як відповідає – упевнено чи ні? Власне питальні речення функціонально членуються на з’ясувальні (= частково-питальні) та уточнювальні (власне питальні) питальні конструкції. 2) питально-риторичні (запитання, яке не потребує обов’язкової відповіді, характерні передусім для художнього стилю): Чому я не сокіл, чому не літаю? Риторичне запитання – це приховане ствердження чи заперечення. Дудик: Риторичне запитання становить питальну за формою експресивну констатацію зворотного: позитивна (стверджувальна) форма має заперечний зміст, а негативна (заперечна) – стверджувальний: Чи словом зборкати орла = Словом не зборкати орла.3) питально-спонукальні (у формі запитання висловлюється спонукання до дії): А чи не поговорити нам про доцільність проведення контрольної? А чи не краще піти обідати до «Пузатої хати»? Проміжний тип речень (2-3).3. Спонукальні (виражають наказ, побажання, прохання). Засоби – спонукальна інтонація, дієслова в наказовому способі (Іди!), інфінітиві (Залишити конспекти після пари на перевірку!) частки (А щоб ти знав!), вигуки (Геть! Годі!). Дієслова в наказовому способі не завжди комунікативно передають спонукання до дії: А лисичкасестричка тоді візьми та й прикинься мертвою!
17.Граматична основа двоскладного речення.Звязок між підметом і присудком.Підмет.Частиномовне вираження підмета.
Граматична основа розчленована – підмет = присудок. Тип синтаксичного зв’язку між головними членами – предикативний, він визначає і відношення; спосіб зв’язку (на формальних засадах) – координація (визначають як особливий зв’язок, у проекції на підрядні способи – узгодження + керування). Координація для типової граматичної основи (іменник + дієслово) проявляється у спільних для обидвох компонентів граматичних значеннях (число, іноді рід: Дівчина читала). Також предикативний зв’язок може реалізовуватися як співвияв та співположення головних членів речення.ПідметГоловний член двоскладного речення, який указує на носія ознаки (дії, процесу, стану) і перебуває у предикативному зв’язку з іншим головним членом – присудком. Має такі диференційні ознаки:Перебуває у двобічному зв’язку з присудком;Позначає носія ознаки; на семантико-синтаксичному рівні – суб’єкт;У типових виявах має спеціалізовану граматичну форму – Н. в;У типових реченнях співвідноситься з темою речення (при актуальному членуванні речення).
18.Типи підметів за структурою
За структурою і морфологічним способом вираження:
Простий: іменник, займенник, інші субстантивовані частини мови (прикметник дієприкметник, займенник, вигук), числівник, інфінітив: Це було гарним випробовуванням.Може мати ускладнений характер: Повторення компонентів: хто-хто;Поєднання окремих займенників (переважно означальних), які десемантизуються у поєднанні з іншим займенником іменникового зразка або числівником: вся вона, усі четверо, вони самі, ми всі, хто це;У сполученні з модальними частками: лише, навіть, тільки, хоч тощо.Складений – виражений семантично і синтаксично нерозкладним слсп:Кількісні сполуки (Н.в. + Р. в): кількісні числівники + іменники (багато хлопців, десять яблук), іменники з кількісним значенням + іменник (сотня осіб), іменники зі значенням міри + іменник (половина року, чашка меду, ложка дьогтю), слсп зі значенням сукупності (отара овець, табун коней, натовп студентів), поєднання частково десемантизованих прикметників цілий, повен + іменник.У сполуках зі значенням кількості може не міститися форми Н. в.: без семи сто душ, без року дев’яносто, приблизно двадцять осіб, з десяток яблук.Метафорично нерозкладні сполучення (Н. в. + Р. в.), у більшості також зі значенням кількості (море квітів, злива вогнів, храми беріз)Синтаксично нерозкладні словосполучення зі значенням вибірковості (Н.в. + з (із) + Р.в): дехто з нас, один зі студентів. Також така модель може набувати додатково значення суперлятивної оцінки: кухар із кухарів, красуня з красунь.
Соціативний підмет (Н. в. + з (із, зі, зо) + О. в.) + присудок у формі множини: Мати з дочкою пішли / Мати з дочкою пішла / Мати і дочка пішли.Словосполучення з фазовими іменниками (кінець, початок, завершення, середина) у Н.в. + іменник у Р. в.Нерозкладні словосполучення зі значенням послідовності моделі сльоза за сльозою, один за другим.Будь-які інші сполучення (переважно моделі Н. в + Р. в), які семантично становлять цілісне поняття: ?
19.Присудок
Головний член двоскладного речення, що виражає предикативну ознаку предмета, названу підметом. На формальному рівні підпорядковується підметові, поєднаний із ним способом координації, на семантико-синтаксичному рівні виступає предикатом, якому відводиться центральна роль у формуванні висловлювання. На вираженні типового присудка спеціалізується дієслово.Розрізняють за морфологічним способом вираження та структурою (різні принципи оцінювання, які перетинаються з огляду на значення).За структурою: - простий;- складений;- складний.У простому – єдність лексико-граматичного значення (= 1 компонент), складений – об’єднує 2 лексеми з розчленованими значеннями – граматичне (значення способу і часу – у типовому присудку), яке співвідносить ознаку, названу присудком, з підметом → містить зв’язковий компонент + лексичне значення → містить основний компонент.За морфологічним способом вираження:дієслівний;іменний;прислівниковий.Простий присудок. Найтиповіша форма. Виражений дієсловом. Узгоджувані форми присудка – особові. Неузгоджувані форми: інфінітив: А студенти – втікати з аудиторії; усічені форми (хлюп, скік, плюсь), вигуки (геть): Лисичка хап – і в кущі. Інфінітивний присудок передусім характерний для двоскладного речення з підметом, вираженим інфінітивом: Посадити дерево – значить залишити про себе найкращу пам’ять. Такі інфінітивні присудки І. Вихованець (услід за О. Потебнею) вважає іменними, а не дієслівними.Засоби ускладнення: частки (ось, мов, так, собі…): А з неба місяць так і сяє. Вона наче усміхнулась. Василь як крикне з переляку. А Іван собі спить. Я б не здивувався;поєднання із семантико-неповноцінним дієсловом: А він взяв та й розказав про все; Лиш боротись – значить жить. повтори дієслів в однакових чи різних формах: І сам поїхати не поїхав, і мені не дозволив. Сплю-сплю, мені сниться… Ви брати берете, а на місце не кладете. Не знав, не знав, та й забув.Фразеологічні поєднання – простий: Зав’язала білий світ… Бив байдики.Складений присудок– двочленної структури (допоміжний компонент + основний компонент
граматичне значення + лексичне значення
20.Складений дієслівний присудок
Складений дієслівний присудок. Допоміжний компонент (зв’язка) + основний компонент (інфінітив).Допоміжний компонент:Фазового значення (починати, взятися, стати, заходжуватися, продовжувати, закінчувати, переставати).Модального значення:А) модальні дієслова (відтінок можливості / неможливості, бажання, спроможності, повинності, волевиявлення – згоди, готовності): наважуватися, спромогтися, зуміти, мусити, прагнути, могти, посміти; Дехто до таких компонентів зараховує і дієслова суб’ктивно-емоційної оцінки – любити, боятися.Б) модальні прикметники короткої та повної форм: ладен, радий, згоден, повинен, здатний, схильний, спроможний;В) дієслівні сполуки, за значенням еквівалентні модальному дієслову: мати можливість, мати намір, мати змогу;Г) сполуки модального характеру: не в змозі, не в силі (Ми не в силі спинити часу плин). Очі не в змозі були одірватися від її палких поглядів. Дієслово в інфінітиві, наділене об’єктним значенням – не належить до складу присудка: Його змусили принести усі гроші. Також дієслово, не належне до присудка, може мати суб’єктне значення: Хлопчик навчився читати. (*Дієслова зі значенням інтелектуальної діяльності – навчатися, думати, вирішувати та ментального стану-процесу – любити, ненавидіти не варто об’єднувати з наступним інфінітивом у присудок. Також це стосується дієслів зі значенням руху, пересування: Ідуть дівчата в поле жати.
В односкладних структурах головний член речення також може бути співвідносний з моделлю складеного дієслівного присудка, у безособових реченнях така модель представлена поєднанням модального прислівника (можна, треба, потрібно, необхідно) + інфінітив: Цю статтю треба прочитати до понеділка.
Дієслівний складений присудок може мати ускладнену форму (2 допоміжні компоненти, переважно з комбінацією модального та фазового значень): Я мушу перестати співати. Він почав силуватися втавати. Я змушена продовжувати важко працювати.
21.Складений іменний присудок
Іменний компонент – іменник, прикметник, дієприкметник, рідше числівник та займенник (особовий займенник в ролі складеного іменного присудка буває тільки тоді, коли він поєднаний з означальним займенником з вказівною часткою це, то: І мрійна даль, планети і сонця – усе це ти), а також синтаксично нерозкладні словосполучення та фразеологізми.
Граматичні форми іменного компонента. Найчастіше у формі Н. в.: Дівчина красива. Дівчина – красуня. Ми сьогодні перші. Не той тепер Миргород. Праця і пісня – великі дві сили. Він стріляний горобець. Парубок – хоч води напийся. Поширена форма О. в.: Вона була вродливою. Іншими відмінковими формами є: З. в. з прийменником за (Очерет був мені за колиску, Був за старшого); Р. в. (Вода була темно-вишневого кольору, Люди були чесного роду, Штани були з темної парусини – матеріал, Був із сусіднього села – відношення, Був без імені), О. в (Карпо був з карими очима), М. в (Дерева наче в сні).
Засоби ускладнення – частки (особливо при нульовій зв’язці «є»): як, наче, ніби, от, це, то, ось, не.
До ускладнених форм зараховують і комбінацію складеного дієслівного присудка + складеного іменного: Хотіла б (1) я піснею (2) стати (3): 1, 3→ модель складеного дієслівного + 1, 2 → складений іменний. Доречніше у таких випадках говорити про комбінований присудок:
22.Питання у мовознавчій літературі про складний (подвійний) присудок.особливості термінології.
Складний виділяють як окремий тип Кулик, Жовтобрюх, Медушевський, Вихованець. Лише згадують, але оуремо не виділяють Грищенко, Христіанінова. Зовсім не згадують Горпинич, Івченко. Виділення таких ускладнених форм присудка – результат семантико-граматичного підходу до їх класифікації. Труднощі, пов’язані з виділенням присудка у реченнях, де є повнозначне дієслово зі значенням руху чи процесу, стану + іменна частина. Лінгвістична література указує на таку модель: дієслово + іменна частина, виражена процесуальним прикметником чи дієприкметником, а також порядковим числівником. Останні названі компоненти не обов’язкові для структури речення та вказують на тимчасову ознаку у момент мовлення: Він повернувся додому втомлений. Кошенята ростуть здоровими. Сидів сотник Забрьоха сумний та невеселий. Жінки втомились бути не прекрасними. Він прибіг до фінішу другим. Терлак З. М. зазначає, що компоненти речення з подвійною залежністю можуть мати ширше вираження:
На рівні слсп компоненти такого присудка пов’язані тяжінням.
Кулик називає складним присудком моделі на зразок рад побачити, готові стати стіною, приїхала за вчительку, був згоден стати керівником та складний змішаного типу: хочу стати моряком, буде змушений упасти мертвим (у такий спосіб не розмежовано складений та складний, з подвійною залежністю).
24.Означення
Ознака предмета: який, чий, котрий, скільки.
Узгоджені = морфологізовані – уподібнюються граматичними ознаками із залежним словом (= рід, число, відмінок), тобто пов’язані способом зв’язку узгодження: залежні від іменника (рідше займенника) прикметник, порядковий числівник, займенник.
Неузгоджені = не морфологізовані – пов’язані зв’язком керування або прилягання. Вираження:Іменники в непрямих відмінках: А) Р. в. без прийменника: цвіт калина, книжка брата;Б) Р. в. з прийменниками: ручка до дверей, ключі від будинку, будинок із дерева, пляшка з-під кока-коли, плаття без ґудзиків;В) З. в. з прийменником: плаття в горошок, тканина на костюм;Г)О. в. без прийменника: вуса підковою;Д) О. в. з прийменником: дівчина з примхами, прохід між будинками;Е) М. в.: хата на помості, чоловік у капелюсі, життя на шахті.2) Прислівники: місяць уповні, стежка вгору.3) Незмінні присвійні займенники: його, її, їх.4) Інфінітив: бажання вчитися, прагнення перемогти.5) Синтаксично нерозкладними словосполученнями: хлопчик років п’яти, син свого часу, людина з гарячим серцем, людина високого зросту.6) Порівняльним зворотом: зорі, як пшениця.Означення-прикладки – зв’язок кореляція, синтаксичні відношення апозитивні.
25.ДодатокДругорядний член речення, який називає предмет, що є об’єктом дії або стану, а також іншого предмета чи ознаки.Морфологізовані – іменники в непрямих відмінках або займенники.Неморфологізовані – інфінітив.Відповідно до залежності:Придієслівні.Присубстантивні (залежні від іменників). Залежать від іменників:А) дієслівного походження, зберігаючи дієслівне керування (фактично, утворені від перехідних дієслів): розкриття злочину, відбудова заводу / , порівн. прихід брата, плин часу (останні співвідносяться не з об’єктом, а з суб’єктом: = брат прийшов, час пливе, тому їхня синтаксична функція – означення);Б) прикметникового походження: несподіванка для мене;В) рідше залежать від іменників, які не співвідносяться з дієсловами: назвами посад, власників, творці чогось: автор повісті, ректор університету;назвами вимірів (частина від цілого): склянка чаю, ложка меду;
- інші: пам’ятник Франкові.3) Приад’єктивні (залежні від прикметників): Душа моя повна вщерть довір’я і сонця.4) Приадвербіальні (залежні від прислівників): І не однаково мені, що Україну злії люди присплять.
26.Обставина
Залежить від дієслів, у реченні здебільшого не є валентно пов’язана (на семантичному рівні), виступаючи детермінантом чи факультативним компонентом.
Морфологізовані – прислівниками, не морфологізовані – іменниками, дієсловами, синтаксично нерозкладними слсп.
Поєднані зв’язком керування або прилягання.
27.Обствини місця мети і причини,часу
Часу (коли? З якого часу? Доки? Як довго?) М+Н: Приходили темної ночі. Розвантажившись, потяг рушив далі. Різновиди:
Із значенням хронологічних меж тривання часу: З ранку до ночі гуркочуть потяги
Напряму дії (куди? Звідки).Причини (чому? Чого? З якої причини?): М+Н: Кинув відро спересердя. Зопалу не знав, що сказати. Заплакав од щастя. Ми не спали, згадуючи студентські ночі.Мети (з якою метою? Навіщо?): М+Н: Зробив шкоду ненавмисно. Розіграв колегу для потіхи. Пішли по морозиво. Ідуть чоловіки в поле косити. Не раз його рука, шукаючи опори, спиралася на тендітне дівоче плече
28.способу дії,міри ступеня,умови і допустовостіСпособу дії (як? Яким способом?): Морфологізовані: Заходили поодинці. Закохався без тями. Неморфологізовані: Падає зіркою. Читає стоячи;Міри і ступеня (якою мірою? Наскільки? Як багато) М+Н. Може залежати як від дієслів, так і від прикметників та прислівників): Надто холодно. Я жив би двічі і помер би двічі… Дванадцять раз ударили гармати. Синкретично: Так ніхто не кохав.Умови (за якої умови?): Н: Не було б перемоги без віри. Важко кидати землю, не залишивши на ній доброго сліду (Цюпа).Допусту (попри що? Незважаючи на що?): Попри дощ, на душі посвітлішало. Вірили, ворогам наперекір. Не раз відчувавши його пильний погляд, вона не хвилювалася, а говорила впевнено.
30. Односкладні речення як структурний різновид простих речень (загальна характеристика).Це речення, семантико-структурний тип якого має один головний член. Останній концентрує в собі певні реалії, явища, стан, вказує на відношення до дійсності і т.д. Відсутність другого головного члена не свідчить про неповноту структури чи семантико-синтаксичну недосконалість.В окремий структурний тип виділив О. Головний член речення формально співвідноситься з підметом або присудком. В окремих односкладних реченнях підмет легко відтворити (Прийду завтра), в інших – він не відтворюється, хоча змістові особливості також можна відтворити двоскладною структурою (Сьогодні мені якось не думається → Сьогодні я якось не можу думати). Отож,основна відмінність одно- і двоскладних речень полягає у їх семантико-структурній природі і способі оформлення граматичного значення. Двоскладні – аналітичні граматичні основи, односкладні – синтетичні. Усі мовознавці акцентують увагу на тому, що односкладні речення – це окремий формально-структурний тип речень. Жовтобрюх: головний член в односкладних не можна доповнити іншим головним. Івченко: односкладні не слід плутати з неповними.
ТИПИ:Мовознавці виділяють різну кількість. Щодо типів, то враховують, крім граматичних показників, і лексичні.Особові: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.Дієслівні Неособові: безособові, інфінітивні.ІІ Іменні: номінативні, ґенітивні, вокативні.
31. Означено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові речення. Способи вираження їх граматичної основи
Головний член – дієслово 1 чи 2 особи одн. чи мн. (дійсного способу теперішнього або майбутнього часів, наказового способу): Не маю права на помилку. Разом ходімо в майбутнє. Не бійтесь заглядати у словник. Головний член може бути будь-якого типу (простий / складений): Спробуємо піти в бібліотеку ще завтра. Такі структури частіше бувають поширеними, аніж непоширеними: Сплю. Їм. Ходжу на побачення, зрідка – на пари. Односкладність окремих частин зберігається й у складних конструкція: Як захочемо, то вивчимо усе те, що недослухали на лекції. А підем у свята на прощу, не забудь чоботи зняти – взуєшся вже біля церкви. Питальна чи оклична інтонація не виводить речення із площини одно складності. За своєю семантикою означено-особові речення близько стоять до двоскладних і відрізняються лише стилістичними відтінками, підкреслюючи передусім дію, а не особу. Відмінність між односкладними і двоскладними стосується часового плану речення, а саме: форма минулого часу головного дієслівного члена виводить структуру із площини одно складності (→ двоскладне неповне), це ж стосується і форми 3 особи одн., порівн.: Читаю свої конспекти / Читав свої конспекти / Читає свої конспекти.Неозначено-особові.
Головний член – дієслово 3 особи мн. (час, спосіб будь-який): Прийшли привітати Вас зі святом. У селі встають рано. Суб’єкт не названий, невідомий, але ситуативно домислюємо без проблем.Узагальнено-особові.Головний член виражає дію, яка може стосуватися будь-якої особи. Найчастіше головний член виражений дієсловом у 2 ос. одн., рідше – 3 ос. мн. дійсного способу теперішнього чи майбутнього часу та наказового способу: Науки не носять за плечима. Що посієш, те й пожнеш.
32. Безособові та інфінітивні речення. Способи вираження їх граматичної основи.
Найпоширеніший тип в СУМ. Головний член називає дію чи стан, які відбуваються незалежно від їх носія. Основними ознаками таких речень (за Куликом) є:
Спосіб вираження головного компонента:
Примітка: Варто розрізняти поняття безособових дієслів у граматичному та лексико-граматичному аспектах. Граматично безособові дієслова – форми на –но, -то (прочитано, прибито), безособові дієслова в лексико-граматичному аспекті – передають зміни в навколишньому середовищі, психічні, фізичні стани людини та мають неповну особову парадигму – вживаються лише у формі 3 особи одн. (таланить, вечоріє, світає).
За структурою співвідносні як з простими, так і складеними присудками: Надворі почало мрячити.
Головний член – одиничним інфінітивом, який в семантичному аспекті має широкий діапазон модальних відтінків, передаючи як реальні, так й ірреальні значення дії, стану, процесу. Дія в таких реченнях логічно пов’язана з певною особою (на відміну від безособовим структур, у яких до складу граматичної основи входить інфінітив), найчастіше такі речення мають значення спонукання до дії, емоційно забарвлені: Залікові усім принести в деканат! Підкреслити головні і другорядні члени речення!
Виділяють два різновиди з погляду реальності / ірреальності дії та формальних засобів вираження інфінітива: 1) без часток Б, БИ: Не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі. 2) з частками Б, БИ: Все б Вам веселитися!
33. Номінативні речення і їх різновиди. Питання про ґенітивні та вокативні речення.
Головний член співвідносний з підметом та виражений іменником у Н. в. Обов’язкові ознаки таких речень:
Головний член може поширюватися додатками або означеннями: Зима. Криниця. Стук обмерзлого відра. Жіночі голоси і перегук дитячий. Наявність у структурі не присубстантивного додатка або обставини свідчить не про цей тип односкладних речень, а про двоскладне неповне речення з пропущеним присудком: Надворі осінь.
Типи номінативних:
Не всі мовознавці визнають речення номінативні з модально-оцінним значенням (втрата буттєвості – основної ознаки номінативних) (= пунктам 3, 4). Суперечливо трактують синтаксичні конструкції з називним-уявлення: Місто… Воно живе в мені повсякчас. І. Слинько, П.Дудик вважають їх номінативними, дехто, вслід за російськими синтаксистами (Валгіною, Шведовою) – не визнають такі речення номінативними, вважаючи, що у таких реченнях не має значення буття, а лише певний уявний образ. Також по-різному трактують назви газет, журналів (Дудик визнає).
Головний член виражений формою Р.в., передає не лише значення наявності, буттєвості, а й вказує на кількість: А кавунів! Вперше виділив О. Шахматов, в українському мовознавстві І. Слинько. Багато мовознавців не виділяють (оцінюють як неповні речення з неназваним головним членом, порівн.: А кавунів! / А кавунів вродило цього літа!). Стверджувальні / заперечні: Ані крихти.
Порівн.: Петре, іди сюди! / Петре! Іди сюди.
34. Неповні речення. Різновиди неповних речень (власне неповні та еліптичні, контекстуально неповні та ситуативно неповні).
Неповні речення – синтаксична позиція того чи іншого члена речення є лексично не заміщена: Бджола ранить жалом, а людина – словом. Специфіка неповного речення проявляється на фоні повного. Необхідно враховувати як структурну, так і семантичну неповноту. Основним є структурний критерій, семантичний – його доповнює.Різновиди:Структурно і семантично неповне;Семантично повне, але структурно неповне (еліптичне).Структурно-семантична неповнота 1. Комунікативні різновиди:а) ситуативні (підказуються ситуацією висловлювання): Рипнули двері. Хто там? Я (Коцюбинський);б) контекстуальні (установлюються контекстом): Навколо села – солдати. Сидять вже третій день.2. Структурні різновиди неповних речень (залежно від пропущеного компонента):А) двоскладні з пропущеним підметом: З великим чуттям декламував українським філологам Шевченка (А. Содомора);
Б) двоскладні з пропущеним присудком: Три явори посадила сестра при долині. А дівчина заручена – червону калину;В) односкладні з неназваним головним членом речення або ж його частиною: Знай: не сховатись. Можна – від когось.Від себе ж – ніколи й ніде (Б. Олійник).Г) двоскладні чи односкладні з неназваним додатком: Стояла люта зима. Ще такої сніжної не знали люди. Ґ) з неназваною обставиною (рідко вживаний тип): Швець стояв на одній, недбало обпершись на свою шаблю. Д) з кількома неназваними членами (у діалогах): - Кого ж я зрадила?- Саму себе. (зрадила)- Це ж як?- Не знаєш? (ти цього)- Про що? (я маю знати).- Не виділяють неповних з пропущеними означеннями.- Немає чіткої межі між односкладними і двоскладними з пропущеним підметом (Вихованець типи односкладних з особовими формами дієслівних компонентів кваліфікує як двоскладні неповні, з нульовим підметом.Структурна неповнота – еліпсисНеповні речення з формального боку, але семантично повні, зрозумілі без контексту. Займають проміжне місце між неповними і повними структурно: Людині – все людське на цій непокірній землі (М. Рильський). А тут – і Чіпка в хату (Панас Мирний).Еліптично неповні речення мають пропущені присудки (головні члени односкладних) такої семантики:А) дієслова руху: Прокинувся… до матері – а мати вже спала;Б) буття: На небі – сонце. Серед нив – я (Коцюбинський). А людей! (останнє можна розглядати або як неповне, або як ґенітивне односкладне повне, залежно від мовознавчого погляду); В) дієслова мовлення: Він – слово, а вона – десять;Г) дієслова зі значенням наказу, заклику, прохання: Довідку – в деканат.Ґ) дієслова зі значенням сприймання: Ідуть – під дубом зелененьким кінь замордований стоїть.
- Речення з пропущеним зв’язковим компонентом складеного іменного присудка – еліптично неповно, за шкільною програмою – повні (такий погляд підпорядковано думці, що пропуск стосується не повноцінного компонента – зв’язки).
- У реченнях, в яких дієслова в ролі головного члена мають форму минулого часу (давноминулого, умовного способу) засвідчують неповну двоскладність речення, порівн..: Знаю про це (=я)/ Знав про це (я, ти, він).
- Речення, у яких засвідчено придієслівні додатки або обставини при іменнику в Н.в. (У саду осінь) – також двоскладні неповні, а не односкладні номінативні.
35. Парцельовані та обірвані (незавершені) речення. Нечленовані речення (слова-речення) і їх різновиди
Нечленовані речення
Термінологія: = Слова-речення, комунікати, релятиви. Не мають ні головних, ні другорядних членів = замінники речень. Передають фрагмент дійсності, що мислиться як реальний у формі теперішнього часу. Властиві розмовному стилю. Різновиди (залежно від комунікативного завдання та способу вираження):
б) іменникові: Свинство. Красота. Прокляття. 6) Слова-речення, що виконують функцію мовного етикету: Спасибі. Добридень. Привіт.Незакінчені (обірвані речення)Незавершені змістовно. Структурно, інтонаційно: Я не Ганна, не наймичка, я… та й оніміла (Т. Шевченко).Парцельовані реченняПарцеляція= «членування». Структури, які граматично залежать від компонента попереднього речення, але інтонаційно оформлені як окремі речення. Різновиди: а) приєднувальні;б) видільні;в) приєднувально-видільні.Він ішов. Швидко, впевнено. Чітко карбуючи крок. І слухає мій сон природа. Люба. Щира. Крізь плач, крізь сміх (П. Тичина).