Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО
Сенько Микола Миколайович
УДК 343.222.4: 344.2
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА САМОВІЛЬНЕ ЗАЛИШЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ АБО МІСЦЯ СЛУЖБИ
Спеціальність: 12.00.08 –кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Львівському юридичному інституті МВС України
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор, Грищук Віктор Климович, Львівський юридичний інститут МВС України, декан факультету економічної безпеки, завідуючий кафедрою кримінального права і кримінології
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, завідувач відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою
кандидат юридичних наук, Дячук Сергій Іванович, місцевий військовий суд Київського гарнізону, суддя
Провідна установа:
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра кримінального права і кримінології, Міністерство освіти і науки України, м. Київ
Захист відбудеться 27.09. 2005 року о 14_ год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 при Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4
Автореферат розісланий 26.08. 2005 року
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор юридичних наук ______________________________ І.М. Кучеренко
1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сучасні умови розвитку України, орієнтація на побудову правової держави, на загальнолюдські цінності, прагнення відігравати активну роль на світовій арені, брати участь у міжнародних миротворчих місіях вимагають виведення усіх військових формувань України на якісно новий, європейський рівень. Для досягнення цієї мети проводиться активне реформування армії, успішне завершення якого неможливе без ефективних заходів протидії злочинам проти встановленого порядку несення військової служби (далі –військовим злочинам).
Злочини, пов’язані з ухиленням військовослужбовців від військової служби, належать до числа найбільш небезпечних військових злочинів. Вчиняючи їх, військовослужбовці тим самим грубо порушують ст. 65 Конституції України, вимоги Військової присяги та військову дисципліну, відповідно до яких захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України. За статистичними даними Верховного Суду України та Генеральної прокуратури України, в 1997 році за вчинення злочинів, пов’язаних із ухиленням військовослужбовців від військової служби, було засуджено 870 осіб, в 1998 році –осіб, в 1999 році –осіб, в 2000 році – особи, в 2001 році –особи, в 2002 році –особи, в 2003 році –осіб, а в 2004 році - 135 осіб. Зменшення кількості злочинів цієї категорії відбувається на фоні скорочення загальної чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань, а також зниження військової злочинності в цілому. Тим не менше, в структурі судимості злочини, пов’язані з ухиленням військовослужбовців від військової служби, продовжують залишатися найбільш поширеними. Справи цієї категорії становлять серед військових злочинів –відсотків.
У теорії кримінального права проблеми відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби вивчались недостатньо. Як правило, такі дослідження проводились в межах характеристики військових злочинів або коментування чинного кримінального законодавства. Окремі аспекти відповідальності за цей злочин розглянуті в працях науковців X.М. Ахмєтшина, В.М. Бєлоконєва, В. В. Бондарєва, П.П. Богуцького, В.М. Борисенка, Ф.С. Бражніка, В.О. Бугаєва, Р.В. Гринька, С.І. Дячука, К.І. Єгорова, Р.В. Закомолдіна, О.К. Затєлєпіна, Г.Н. Ісаєва, М.І. Карпенка, Б.О. Кирися, В.М. Кудрявцева, І.П. Малахова, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, М.І. Панова, А.В. Поліщука, Є.М. Самойлова, А.Г. Сапсая, В.Г. Сизранцева, А.А. Тер-Акопова, А.О. Толкаченка, М.І. Хавронюка, В.М. Чхіквадзе та інших. Але попри дослідження зазначених науковців, злочин, передбачений ст. 407 Кримінального кодексу України (далі –КК), залишився недостатньо вивченим на монографічному рівні –взаємопов’язаному і поглибленому аналізі всіх елементів його юридичного складу, особливостей призначення покарання за його вчинення.
2
Пленумом Верховного Суду України не було прийнято жодної постанови про судову практику в справах про військові злочини, де б розглядались питання кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби. Необхідність прийняття такої постанови є вкрай необхідною.
Внаслідок недостатнього теоретичного дослідження цієї проблеми серед науковців по-різному визначається безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 407 КК, не існує єдиної думки щодо змісту деяких ознак об’єктивної сторони даного посягання, конкретного кола осіб –суб’єктів самовільного залишення військової частини або місця служби, форми та виду вини, характерних для цього злочину, виникають також різні позиції щодо кваліфікації таких суспільно небезпечних діянь, а також щодо можливості призначення покарання за їх вчинення.
Крім того, потребує вдосконалення чинне кримінальне законодавство, що передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби.
Усе це викликає необхідність більш глибокого та повного теоретичного дослідження проблеми кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 407 КК, та формування конкретних пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права і кримінології Львівського юридичного інституту МВС України у межах досліджень, що проводяться кафедрою з теми "Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України та практики його застосування".
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є з’ясування юридичних ознак складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, особливостей застосування покарання за його вчинення, формування рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства, що регламентує кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби та практики його застосування.
У зв’язку з цим, були поставлені наступні задачі:
2
з’ясувати коло осіб, які можуть бути суб’єктом цього злочину, визначити їх ознаки;
Об’єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби.
Предметом дослідження є норми чинного українського та зарубіжного законодавства, а також того, що діяло раніше, практика застосування чинного українського законодавства, викладені в наявній монографічній й іншій спеціальній літературі положення, що стосуються досліджуваної проблематики.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання та загальної теорії кримінального права. В процесі дослідження було використано наступні методи: історичний (у процесі дослідження розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби); логіко-граматичний (при встановленні змісту певних понять КК, зокрема, "бойова обстановка", "воєнний стан" тощо); аналітичний (наприклад, при доведенні або спростуванні того чи іншого положення); порівняльно-правовий (зокрема, при порівнянні окремих положень КК 2001 року з відповідними положеннями кримінальних кодексів зарубіжних країн чи КК 1960 року); статистичний (при використанні статистичних даних, узагальненні кримінальних справ тощо); системно-структурний і функціональний (при дослідженні родового об’єкта військових злочинів та безпосереднього об’єкта самовільного залишення військової частини або місця служби).
Під час роботи над дисертацією було вивчено та узагальнено 218 кримінальних справ про злочин, передбачений ст. 407 КК, розглянутих військовими судами України, статистичні дані Генеральної прокуратури України, Військової колегії Верховного Суду України, використано й особистий досвід роботи автора в органах військової прокуратури.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні дослідженням питань кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби. Внаслідок проведеного наукового дослідження сформульовані основні положення, в яких конкретизуються елементи новизни дисертації, що виносяться на захист:
3
уточнено поняття безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 407 КК. Обґрунтовано, що ним є суспільні відносини, які виникають з приводу встановленого порядку перебування військовослужбовців у військовій частині або на місці служби. У зв’язку із цим, вперше зроблено висновок про те, що злочин, передбачений ст. 407 КК та дезертирство посягають на різні безпосередні об’єкти;
4