Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Національна академія наук України
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ і МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
УДК 327.56
„тайванська проблема”
В cистемі міжнародних відносин
азіатсько-тихоокеанського регіону
23.00.04 –політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Миколаївському державному педагогічному університеті.
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, Багмет Михайло Олександрович, Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П.Могили, декан факультету політичних наук.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Лещенко Леонід Овдійович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник відділу Азії та Африки;
кандидат політичних наук, доцент Константінов Віктор Юрійович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики.
Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра соціальних теорій, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.
Захист відбудеться 17 грудня 2002 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ-30, вул. Леонтовича, 5, 1-ий поверх, Зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (01030, м. Київ-30, вул. Леонтовича, 5).
Автореферат розіслано 12 листопада 2002 року.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради, кандидат політичних наук Сушко О.В.
Загальна характеристика роботи
Актуальність дослідження. Динаміка розвитку світового політичного процесу на рубежі ХХ-ХХІ століття характеризується розбудовою нової моделі міжнародних відносин, основними домінантами якої є перехід від конфронтаційних концепцій світового розвитку до активізації інтеграційних процесів, створення ефективної конструкції систем безпеки на глобальному, регіональному, субрегіональному та національному рівнях, використання політичних та дипломатичних засобів, як раціональних інструментів міжнародної політики. У цьому контексті виникає потреба дослідження проблем безпеки (як і нових форм міжнародного співробітництва) на геополітичному та регіональному рівнях, необхідність аналізу впливу викликів та загроз глобального та регіонального характеру на формування й трансформацію основних вимірів різнорівневих механізмів безпеки. Це є актуальним і для Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), політичний простір якого характеризується наявністю багатьох джерел міжнародної конфліктності.
Важливим структурним елементом, здатним дестабілізувати процес становлення якісно нових систем національної та регіональної безпеки в АТР, є територіальні суперечності, роз’єднаність націй в окремі політичні утворення.
Однією з невирішених політичних проблем, яка виступає в якості дестабілізуючого фактору структури регіональної безпеки є незавершеність процесу возз’єднання всіх китайських територій.
Для зовнішньої політики України одним з пріоритетів є розвиток відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, тому збереження стабільності й формування надійної системи безпеки у АТР відповідає національним інтересам нашої держави. Розширення політичного діалогу з країнами цього регіону та розвиток співробітництва на основі взаємовигідних угод відкрило б нові можливості для реалізації стратегічних спрямувань зовнішньої політики України.
Розбудовуючи взаємовідносини з країнами АТР, потрібно враховувати особливості політичного та історичного розвитку даного регіону, а також специфіку існуючих там проблем. Зокрема, особливої актуальності набуває необхідність наукового переосмислення історичних коренів виникнення „тайванської проблеми”, а також дослідження її впливу на трансформацію системи міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Потреба неупередженого дослідження “тайванської проблеми” обумовлена й тим, що у вітчизняній історіографії ще не створено узагальнюючої праці, у якій би комплексно з врахуванням нових політичних реалій розглядалася проблематика впливу відносин США-КНР-Тайвань на реформування регіональної системи міжнародних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.Дисертаційне дослідження виконано у контексті тематики досліджень міжнародних проблем (державний реєстраційний номер 0101U004647), які розробляються у Миколаївському регіональному центрі політичних досліджень, що створений на базі Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили за участю Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (керівник центру –доктор історичних наук, професор М.О.Багмет).
Об’єктом дослідження є система міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні після другої світової війни. Специфіка розгляду об’єкта дослідження полягає в тому, що враховуються особливості розвитку механізму міжнародних відносин АТР, умови внутрішньополітичного розвитку Тайваню, особлива зацікавленість як США, так і КНР у визначенні характеру та шляхів возз’єднання острова з материковим Китаєм, а також впливу реформування відносин між США, КНР та СРСР (правонаступник –РФ) на зміст їх концептуальних підходів до визначення політичної долі Тайваню та характеру відносин з ним.
Предметом дослідження є “тайванська проблема” як структурний елемент конструкції міжнародних відносин на політичному просторі Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Особлива увага звертається на історичні корені „тайванської проблеми”, модернізацію дипломатичного статусу Тайваню в залежності від тенденцій розвитку регіонального та світового політичного процесу, значення проблеми Тайваню в системі відносин США-КНР, та її вплив на координацію архітектоніки регіональної системи безпеки й встановлення реально можливих шляхів і умов возз’єднання острова з материком.
Хронологічні рамки наукового дослідження обумовлені тематичною спрямованістю і охоплюють період з 1949 року по сьогоднішній день. Нижня межа припадає на час проголошення Китайської Народної Республіки, внаслідок чого виникла „тайванська проблема”. Верхня межа обумовлена незавершеністю процесу возз’єднання Тайваню з КНР, що дає можливість з урахуванням діючих умов і тенденцій сучасного міжнародного розвитку спрогнозувати варіанти політичного розв’язання тайванської проблеми.
Територіальні межі дослідження охоплюють політичний простір „центросилових” країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, а саме –КНР, США, СРСР (правонаступник –РФ), Японії. Вихід за ці рамки робиться лише там, де необхідно показати взаємовплив регіональної політичної ситуації на геополітичну і навпаки.
Мета і основні завдання. Виходячи з актуальності теми, а також враховуючи недостатній ступінь її розробки у вітчизняній політичній та історичній науці, метою дисертаційної праці є узагальнюючий аналіз процесів, пов’язаних із становленням та розвитком політичних тенденцій, які призвели до виникнення „тайванської проблеми”, розкритті впливу цієї проблеми на систему регіональної й загальносвітової безпеки, визначення можливих варіантів подальшої еволюції процесу возз’єднання Тайваню з КНР з врахуванням сучасних тенденцій міжнародного політичного розвитку.
Для реалізації мети дослідження автор визначає наступні завдання:
Наукова новизна дослідження полягає в спробі узагальнюючого дослідження на базі нових підходів становлення та поступової зміни політичного статусу Тайваню, пов’язаного з динамікою розвитку міжнародної політики у другій половині ХХ ст. Автор, на основі різнопланових документів й матеріалів, аналізує роль та значення “тайванської проблеми” в структурованій системі регіональних політичних відносин. Розглядаючи еволюцію міжнародного статусу Тайваню, дисертант намагається об’єктивно, з урахуванням конкретної історичної ситуації, висвітлити зовнішньополітичні орієнтири США, КНР, СРСР (правонаступник - РФ), Японії та механізми їх практичної реалізації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
У дисертації розглянуто можливі варіанти та механізми возз’єднання Тайваню з материком й політичні наслідки цього процесу.
Автором проаналізовано межі та перспективи взаємовідносин України з тайванською адміністрацією на основі концепції існування одного Китаю.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що ретроспективний аналіз розвитку політичної ситуації навколо проблеми возз’єднання Тайваню з КНР дає можливість визначити певні орієнтири для державних діячів і політологів, зацікавлених практиків і вчених у науковому дослідженні трансформації системи міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Результати проведеного дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії міжнародних відносин у повоєнний період, а також при викладанні нормативних тем з курсів і спецкурсів з політології та новітньої історії країн Азії та Африки, у вищих навчальних закладах.
Крім того, результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів виконавчої влади, зокрема МЗС України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданні кафедри політології та економічної теорії Миколаївського державного педагогічного університету, були оприлюднені у виступах на щорічних науково-методичних конференціях “Могилянські читання” (м. Миколаїв, Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П.Могили; вересень 2000 р.; вересень 2001 р.), на міжнародній науковій конференції “Україна-США-Японія у ХХІ столітті: історичний досвід взаємодії та перспективи співробітництва” (м. Миколаїв, Миколаївський державний педагогічний університет; вересень 2001 р.), на ІІІ Міжнародній науковій конференції „Соціально-гуманітарні науки на початку ІІІ тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (м. Хмельницький, Технологічний університет Поділля; квітень 2002 р.), на Міжнародній науковій конференції „Історична наука: проблеми розвитку” (м. Луганськ, Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля; травень 2002 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев’яти наукових статтях в збірках наукових праць, 4 з яких –у фахових виданнях з політичних наук.
Структура дисертаційної роботи зумовлена темою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (дев’яти підрозділів), висновків, списку використаних джерел (38 сторінок, 415 найменувань), додатків (статуси основних політичних партій Тайваню: Гоміндану, Демократичної прогресивної партії та Нової партії). Повний обсяг дисертаційного дослідження 257 сторінок.
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет, мету і завдання дослідження, окреслено його хронологічні рамки, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.
У першому розділі “Ступінь наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” автор враховував науковий доробок вчених СРСР, вітчизняних, російських та зарубіжних політологів й істориків з проблеми трансформації дипломатичного статусу Тайваню в конструкції системи міжнародних відносин АТР.
Дослідження міжнародних проблем, існуючих на політичному просторі Азіатсько-Тихоокеанського регіону, збільшуються у радянській науковій літературі в 50-60-х роках у зв’язку з формуванням основних вимірів повоєнного механізму міжнародних відносин на глобальному рівні, головними принципами якого було біполярне протистояння між військово-політичними угрупуваннями, очолюваними СРСР та США. Головна увага приділяється таким питанням, як аналіз конструкції створюваних систем національної безпеки Радянським Союзом на Сполученими Штатами Америки на політичному просторі АТР. У зв’язку з цим особливого значення набула характеристика структурних елементів механізму регіональної безпеки США, зокрема “тайванської проблеми” та її впливу на формування відносин США-КНР. Ця проблематика знайшла своє відображення у роботах Боженко А.М.2, Іванова О.3, Нікітіна М.4, Лещенка Л.О.5.
Міжнародний політичний розвиток у 60-70-х роках був позначений налагодженням політичного діалогу між Радянським Союзом та Сполученими Штатами Америки. Суперництво за світове лідерство перейшло з площини жорстокого політичного протистояння між Сходом та Заходом у площину процесу політичних переговорів, суперництва двох економічних систем та культурного співробітництва. Одночасно посилюється „регіональне протистояння” в різних частинах світу, внаслідок цього відбулася зміна акцентів у історичних дослідженнях, до наукового обігу було введено широке коло нових джерельних матеріалів, розширився спектр досліджуваних питань, що обумовило певні зміни у трактуванні концептуальних засад зовнішньополітичного курсу США.
Зазначені тенденції знайшли своє відображення у тогочасних фундаментальних працях радянських істориків Капіци М.С.6, Сергійчука С.7, Кузьміна В.В.8, Воронцова В.Б.9.
Період 1980-1985 рр. характеризується появою значної кількості робіт, у яких тайванська проблема розглядалась як один з важливих елементів американської системи національної безпеки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні10. Така підвищена увага щодо проблеми Тайваню була пов’язана із зростанням конфронтації у відносинах між СРСР та США й початком процесу нормалізації відносин між Москвою та Пекіном.
Суспільно-політичні зміни в радянському суспільстві після 1985 року ознаменували новий етап у розвитку науки, для якого характерним стало розширення джерельної бази, відхід від попереднього схематизму та догматизованих концепцій. З початку 90-х років стався своєрідний дослідницький сплеск щодо з’ясування сучасної ролі “тайванського фактору” в системі відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону та його впливу на переорієнтацію відносин США-КНР-РФ.
Системний аналіз тайванського досвіду з реформування політичної та економічної системи суспільства є предметом наукової уваги російських дослідників Островського А.В.11, Єгорова К.А.12, Гудошнікова Л.М.13.
Окремим напрямом дослідження науковців, на сучасному етапі політичного розвитку, стали можливі межі та перспективи співробітництва між Росією та Тайванем. Ці питання є об’єктом уваги Циганова Ю.В.14,
Ларіна А.Г.15, Іванова П.М.16.
У нових суспільно-політичних умовах стало можливим опублікування робіт, присвячених тематичному дослідженню політичних біографій державних діячів Тайваню17.
У сучасній українській історіографії з’явилася низка досліджень, що присвячені ретроспективному аналізу політичних джерел тайванської проблеми, її значення в структурі взаємовідносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону, висвітленню факторів впливу на еволюцію системи міжнародних відносин у регіоні та аналізу перспектив й моделей розвитку об’єднавчого процесу КНР-Тайвань. Зокрема це праці Шергіна С.О., Івченка О.Г., Стадниченка В., Гончара Б.М., Камінського Є.Є., Проня С.В., Нікішенка С.О., Гайдукова Л.Ф., Перепелиці Г.М., Лещенка Л.О., спільна монографія
Коппель О.А. та Пархомчук О.С.18.
Новий підхід до аналізу потенціалу економічного співробітництва України з новими індустріальними країнами Східної Азії застосований у дисертаційному дослідженні Кирієнка М.М.19.
Одним із напрямів дисертаційного дослідження Федоренка С.М.20 є аналіз концептуальних основ теоретичного постулату “одна держава –дві системи”, який був застосований у якості фундаментального принципу повернення під суверенітет КНР Сянгану (Гонконг) та Аоменю (Макао).
Протягом періоду, що досліджується, проблема безпеки Азіатсько-Тихоокеанського регіону, яка має особливе значення внаслідок причин геополітичного та геоекономічного характеру, привертає увагу представників американської та англійської політичної науки.
Своєрідний сплеск у дослідженні структурних елементів механізму відносин АТР відбувся на початку 70-х років. Процес налагодження відносин між США та КНР, пов’язаний із візитом Р.Ніксона до Пекіну у лютому 1972 р., забезпечив розвиток військово-політичного співробітництва між Вашингтоном та Пекіном. Така тенденція двосторонніх відносин вимагала концептуально нових підходів до висвітлення політичних коренів “тайванської проблеми” та її впливу на реформування відносин США-КНР.
У публікаціях американських політологів Дж.А.Кохена21, Е.Рейвенала22, М.Мейшера23, М.Оксенберга24, Р.Мак-Фаркара25, спільній монографії В.Кінтера й Дж. Коппера26 розглядаються внутрішньополітичні чинники, які обумовили затвердження у зовнішній політиці США концепції про загрозу Китаю американським стратегічним інтересам й збереження Тайваню в якості одного з опорних пунктів системи національної безпеки США у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
У подальшому аналіз перспектив розвитку військово-політичного співробітництва США-КНР й впливу „тайванського фактора” на конструкцію американсько-китайських та регіональних взаємовідносин розглядається у роботах Х.Хардінга27, Г.Гасса28.
Американсько-англійські політологи дотримуються тієї думки, що процес трансформації системи безпеки АТР на рубежі ХХ-ХХІ ст., спричинений реформуванням механізму міжнародних відносин на глобальному рівні, матиме як негативні так і позитивні наслідки для стратегічних інтересів США в регіоні. Окремі аспекти даного аналізу знайшли своє відображення у роботах Дж.Фербенка29, Дж.Блюма30, Д.Лемптона31, З.Бжезинського32.
Джерельну базу дисертаційної праці умовно можна поділити на чотири основні рівні.
Перший рівень складають матеріали основного фонду архіву МЗС України. Основу цього фонду становлять різні за характером та змістом джерела: урядові телеграми, стенограми інтерв’ю, заяви, виступи провідних державних діячів СРСР, США, КНР, Великобританії й офіційних представників адміністрації Тайваню, довідки про засідання сесій Ради Північно-Атлантичного альянсу, політичні характеристики державних діячів США, стенограми засідань сенату та конгресу США й парламенту Великобританії та ін.
Другий рівень джерельної бази дисертаційного дослідження складають матеріали засідань Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй та нарад Ради Безпеки ООН. Ця частина матеріалів є важливим джерелом при з’ясуванні причин, що визначали зміну підходів країн членів ООН до питання подвійного представництва Китаю в Організації Об’єднаних Націй, необхідність чого незмінно відстоює тайванська адміністрація, а також висвітлення практичних результатів реалізації так званої “прагматичної дипломатії” Тайваню й офіційної позиції України відносно відновлення Тайваню у складі ООН.
До третього рівня джерел належать урядові документи Тайваню та державні документи, офіційні заяви, промови, інтерв’ю і матеріали прес-конференцій урядовців КНР. Порівняльний аналіз цієї групи джерел надає можливість визначити теоретико-політичний базис концепцій керівництва КНР та тайванської адміністрації з проблем розвитку об’єднального процесу, що дозволяє вказати на існуючі та можливі точки політичного контакту між Пекіном і Тайбеєм з приводу практичної реалізації програми національного об’єднання.
Важливу роль у розкритті теми дисертації відіграли збірники документів, політичні праці та спогади державних діячів США, КНР та СРСР, таких як Р.Ніксон, Г.Кіссінджер, З.Бжезинський, Дж.Буш, К.Янг, Дж.У.Фулбрайт, Р.Рейган, Ден Сяопін, М.Т.Федоренко, П.П.Владіміров, а також матеріали радянських, російських, вітчизняних та зарубіжних періодичних видань. Перерахований вище масив літератури становить четвертий рівень джерельної бази дисертаційного дослідження.
Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є системність й комплексність, які базуються на принципах об’єктивності та історизму. Поєднання цих фундаментальних засад дослідження зумовлено необхідністю, з одного боку, диференційованого вивчення окремих явищ, процесів, з іншого –їх узагальненого та цілісного висвітлення. Диференційоване вивчення еволюції дипломатичного статусу Тайваню –доцільно проводити як з’ясування зв'язку між окремими компонентами певної системи. На наш погляд, цією системою може бути така сукупність елементів політичної реальності, яка розкриває зміст поняття “тайванська проблема”.
Важливе значення серед методологічних засад системності має визнання здатності системи до змін, внаслідок чого стара система (концепція взаємовідносин Тайваню із світовим співтовариством) може трансформуватися у нову. Результатом встановлення дипломатичних відносин між США та КНР стала поява нової концепції відносин Тайваню з світовим співтовариством, яка увійшла до політичного обігу під назвою “прагматичної дипломатії”, стержнем якої є врахування нових реалій регіональної політичної ситуації й акцентування уваги на розвитку науково-технічного та економічного співробітництва при відсутності офіційних політичних відносин.
Системна основа у вивченні значення “тайванської проблеми” в структурі регіональних відносин дає важливі, але неповні знання про об’єкт дослідження. Адже вона спрямована на вивчення системної сторони політичної реальності. Вивчення її як цілісності можливе на основі комплексного підходу, що передбачає багатофакторність об’єкта дослідження.
У межах цього тайванську проблему можна водночас розглядати і як складову частину механізму міжнародних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону, і як важливий чинник процесу політичного протистояння між військово-політичними блоками, очолюваними СРСР та США, і як структурний елемент системи зовнішньополітичних відносин світового політичного простору, і як об’єкт тиску з боку КНР тощо.
Проблематика дисертаційного дослідження вимагає використання структурного та функціонального аналізу як методів дослідження. Структурний аналіз передбачає найпростішу кількісну обробку даних (підрахунки абсолютних величин, складання таблиць та ін.).
Функціональний аналіз проводиться для з’ясування характеру зв’язку не тільки між окремими системами, а й між функціональними системами (політична система суспільства, його соціально-економічна структура) та політичними умовами, подіями, державними діячами тощо.
Історико-порівняльний метод дозволяє розкрити зміст політичних процесів та явищ, що вивчаються, за схожістю або відмінністю притаманних їм ознак. Наприклад, порівняння змісту офіційних документів, які визначали напрями зовнішньої політики КНР, США та СРСР з їх практичною реалізацією.
Для висвітлення тематики дослідження дисертант використовував також хронологічний принцип та логічно-аналітичний метод, що дозволило викласти матеріал у чіткій послідовності та логічній завершеності.
У другому розділі –“Трансформація політичного статусу Тайваню в умовах становлення біполярного протистояння Схід-Захід” аналізується процес формування комплексу міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в повоєнний період, характерними рисами якого було започаткування утворення його чисельних підсистем –нових державних утворень, їхньої тісної взаємодії та протидії.
1 жовтня 1949 року у Пекіні була проголошена Китайська Народна Республіка. У свою чергу, лідер Гоміндану Чан Кайши 1 березня 1950 року проголосив себе президентом Китайської Республіки на Тайвані та головнокомандуючим збройними силами Китаю, сконцентрувавши в своїх руках всю повноту влади на острові. Місто Тайбей отримало статус “тимчасової” столиці “Китайської Республіки”.
Ці події викликали модернізацію механізму міжнародних відносин у АТР. Зміна векторів політичного розвитку засвідчила необхідність перегляду доктринального забезпечення міжнародної стратегії США та СРСР у азіатському регіоні й визначення рівнів, дієвих форм і методів впливу на характер розвитку політичного процесу в АТР.
Практична реалізація зовнішньополітичних концепцій США та СРСР у повоєнний період засвідчила, що вони були спрямовані на попередження або ж мінімізацію загроз як “основній безпеці” (загрози стратегічним інтересам на глобальному рівні), так і поточній безпеці (загрози порушенню стабільності утворення політичних угрупувань на регіональному рівні).
Тому, виникнення на політичному просторі АТР ситуації “двох Китаїв” було одним із наслідків громадянської війни в Китаї і результатом розповсюдження на територію регіону стану “холодної війни”.
Формування системи міжнародних відносин, головним елементом якої було біполярне протистояння між СРСР та США, позбавило структуру міждержавних взаємовідносин здатності до динамічних перетворень та гнучкості.
Вразливість такої моделі відносин, як на глобальному так і регіональному рівнях, стала очевидною у постконфронтаційний період, коли одним з головних засобів зниження напруженості стало розширення інтеграції та формування правових механізмів для подальшого розгортання співробітництва.
Аналіз динаміки політичного процесу в АТР у повоєнний період доводить, що Радянський Союз та Сполучені Штати Америки дещо не точно оцінили здатність азіатського регіону реагувати на їх політику. Якщо політично й економічно знесилена Європа сприйняла встановлення стану ”холодної війни” на її території майже без опору, то в азіатському регіоні, зусилля наддержав встановити вигідний для них розподіл сфер впливу зіткнулись з протидією. Оскільки в Азії, одним із головних наслідків другої світової війни було зростання національно-визвольного руху, внаслідок чого низка країн отримали незалежність. Отже, середовище, що складалося з цих країн, було здатне чинити опір прагненню наддержав спроектувати на азіатський регіон здійснення зовнішньої політики на засадах “холодної війни”. В цьому, на думку дисертанта, було головне структурне джерело регіональної нестабільності, що знайшло своє відображення в дестабілізації “кодексу поведінки” біполярного протистояння. Зміст якого полягав в чіткому наслідуванні американськими і радянськими союзниками зовнішньої політики країн-керівників військово-політичних блоків –СРСР і США, а також узгодження союзницькими державами будь-яких зовнішньополітичних ініціатив з відповідною країною-лідером.
Позиція Великобританії щодо дипломатичного визнання КНР виявила недосконалість такого характеру побудови відносин. Більш важливим свідченням необхідності зміни внутрішніх взаємовідносин членів військово-політичних блоків стала Тайванська криза 1954-1955 років та 1958 року.
Третій розділ –“Нові політичні орієнтири розвитку відносин США-КНР-Тайвань” –присвячений багатомірному дослідженню зовнішньополітичних концепцій „центросилових” країн АТР –США, КНР, Японії, СРСР у 70-х –поч. 90-х рр.; при цьому особлива звертається на аналіз критеріїв їх ефективності в практичній реалізації та впливу на статус Тайваню в системі регіональних міжнародних відносин.
Класифікація національних інтересів США на “життєві”, “критичні” та “периферійні”, здійснена адміністрацією Р.Ніксона, вимагала перерозподілу відповідальності між Вашингтоном та його союзниками у справі протистояння з військово-політичним блоком на чолі з СРСР. З огляду на основі положення „доктрини Р.Ніксона” налагодження співробітництва між США та КНР на початку 70-х рр. було важливим інструментом „стримання” зусиль СРСР, спрямованих на заповнення політичного вакууму у випадку зменшення американської присутності в регіоні. Разом з тим, нездатність КНР самостійно подолати економічну та соціальну кризу, до якої призвела політика “культурної революції”, обумовлювала необхідність поліпшувати відносини з індустріально розвиненими країнами Західної Європи, а також Японією та Сполученими Штатами Америки. В якості обґрунтування зміни концептуального забезпечення зовнішньої політики КНР, виступала експансіоністська політика СРСР, ідейно-теоретичною основою якої було відстоювання права Радянського Союзу на військове втручання в інші соціалістичні країни для ліквідації загроз „справжньому” соціалізму. Практичним відображенням чого стала радянська реакція на події „празької весни” у Чехословаччині 1968 р. Крім цього, між СРСР та КНР, незважаючи на те, що вони пропагували спільну ідеологію, існували фактори роз’єднання, які були обумовлені часом та умовами здійснення їх революцій, рівнями економічного розвитку, військовою могутністю й політичним впливом у світі.
Процес налагодження взаємовідносин між КНР та США, започаткований візитом Р.Ніксона до Пекіну в лютому 1972 р., був продовжений адміністрацією Дж.Картера і завершився встановленням дипломатичних відносин між Вашингтоном та Пекіном з 1 січня 1979 р.
Трансформація зовнішньополітичного курсу США викликала зміни у системі відносин США-КНР-Тайвань, одним з наслідків яких була поява в політичній термінології нового поняття –“прагматична дипломатія”, для якої характерним був розвиток економічних, науково-технічних, культурних та ін. зв’язків з країнами світового співтовариства в умовах політичної ізоляції та відсутності офіційного визнання зі сторони країн партнерів. Адаптація зовнішньополітичної концепції Тайваню до нових тенденцій політичного розвитку внаслідок застосування “прагматичної дипломатії” дещо компенсувала негативні наслідки викликані дипломатичним визнанням США Китайської Народної Республіки.
Отже, модернізація зовнішньополітичних концепцій США, КНР, СРСР, Японії була викликана необхідністю адаптувати їх до нових реалій світового політичного розвитку. Динаміка розвитку регіональних міжнародних відносин засвідчила, що їх характер та спрямованість визначається взаємодією провідних держав регіону, а характер зв’язку між основними складовими системи безпеки детермінується насамперед силовими параметрами держав. Внаслідок чого, політичний трикутник США-КНР-Тайвань зберігається в якості важливого елементу структури міжнародних відносин у АТР.
У четвертому розділі “Проблема Тайваню в контексті політичних трансформацій кінця ХХ –початку ХХІ ст.” висвітлюється характер еволюції проблеми возз’єднання Тайваню з материковим Китаєм в умовах постбіполярного міжнародного розвитку.
Становлення нового механізму міжнародних відносин характеризується переходом від чіткої структуризації у протистоянні двох військово-політичних угрупувань до стану інтеграції та взаємозалежності. Стабільність якого, визначатиметься не наявністю чітких критеріїв співвідношення сил та жорстко обмеженого кола політичних інструментів, які у стратегічному протистоянні не мали тенденцій до гнучкості, що характеризувало часи “холодної війни”, а досягненням політичних угод з урахуванням інтересів, як національної, так і регіональної та глобальної безпеки.
Розпад СРСР ліквідував стратегічне значення військово-політичного співробітництва США з КНР, як стримуючого фактора зростання “радянської загрози”. Нові умови світового та регіонального політичного розвитку змінили базис американського лідерства, яке певною мірою перейшло з військової площини до політичних та економічних елементів. А саме в цій сфері США знаходяться у жорсткій конкуренції з Японією та Китаєм.
Враховуючи сучасний стан відносин у трикутнику Пекін-Вашингтон-Тайбей, можна припустити, що в майбутньому кожна із сторін буде наполягати на дотриманні мінімальних умов: тайванська сторона не погодиться на об’єднання під егідою комуністичного режиму, США не допустять нестабільності в АТР, Китай не погодиться на незалежність Тайваню, оскільки це є питання національного престижу.
Потрібно враховувати і те, що політична ситуація в Тайванській протоці відрізняється від політичної кризи 1991 року в Перській протоці та кризи в Косово 1999 року за своїми політичними витоками та змістом конфлікту. Тому, у Вашингтона немає ніякої морально-політичної основи, ні практичного засобу для організації будь-якого міжнародного союзу, головною метою якого буде “зупинити агресію” у випадку силового варіанту повернення Тайваню під юрисдикцію КНР.
Виходячи з цього, комплекс можливих проектів возз’єднання Тайваню з КНР може бути реалізований на основі спільної розробки системного підходу до проблеми, що базуватиметься на дво- та багатосторонніх угодах, які визначатимуть зобов’язання кожної країни щодо підтримання стабільності системи регіональних відносин.
У висновках узагальнено основі результати дослідження.
Розширенню та поглибленню співробітництва України з Тайванем сприятиме відкриття неофіційних представництв у Києві та Тайбеї, повноваження яких визначатимуться з врахуванням двосторонніх домовленостей України з КНР, а напрями діяльності координуватимуться у відповідності до рекомендацій МЗС України.
Ці обставини потребують створення в Україні спеціального контрольно-інформаційного органу, завданням якого буде контроль над виконанням положень, що регулюють розвиток двостороннього співробітництва, аналіз, прогнозування можливих меж, перспектив економічних та науково-технічних зв’язків, вироблення концепції стратегії відносин між Україною та Тайванем, поширення інформації серед громадськості, політиків і науковців відносно результатів та подальших шляхів розвитку двосторонніх відносин.
Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях.
Анотація
Шевчук О.В. „Тайванська проблема” в системі міжнародних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 –політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. –Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2002.
У дисертації розглядається проблема трансформації дипломатичного статусу Тайваню у системі міжнародних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Розкриваються фактори, що визначали зміну балансу сил у стратегічному трикутнику США-КНР-Тайвань. Досліджується вплив динаміки геополітичної ситуації на реалізацію основних вимірів національної безпеки Сполучених Штатів Америки та Радянського Союзу у АТР. З урахуванням сучасних тенденцій міжнародного розвитку, аналізуються можливі варіанти урегулювання “тайванської проблеми”. На основі опрацьованих матеріалів прогнозуються перспективи взаємовідносин України з тайванською адміністрацією. Пропонуються практичні рекомендації щодо ефективного здійснення зовнішньополітичного курсу України у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та адаптації його з особливостями політичної ситуації навколо проблеми возз’єднання Тайваню з материковим Китаєм.
Основні результати апробовані в публікаціях, виступах на конференціях можуть бути використані при викладанні відповідних тем з курсів „Політологія” та „Новітня історія країн Азії та Африки”, а також при проведенні спецкурсів та спецсемінарів у вищих навчальних закладах.
Ключові слова: „тайванська проблема”, Азіатсько-Тихоокеанський регіон, система регіональної безпеки, міжнародні відносини, стратегічний трикутник (США–КНР–Тайвань), національні інтереси, зовнішня політика.
АННОТАЦИЯ
Шевчук А.В. “Тайваньская проблема”в системе международных отношений Азиатско-Тихоокеанского региона.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 –политические проблемы международных систем и глобального развития. –Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2002.
Становление новой модели международных отношений на рубеже ХХ-ХХІ столетия характеризуется переходом от конфронтационных концепций мирового развития к активизации интеграционных процессов, созданием эффективно и адекватно действующих систем безопасности на глобальном, региональном, субрегиональном и национальном уровнях. Окончание эпохи биполярного противостояния определило трансформацию международных противоречий с глобального на региональный и субрегиональный уровень. Поэтому, исследование факторов, способных дестабилизировать механизм международных отношений на современном этапе приобретает особую актуальность и особенно для Азиатско-Тихоокеанского региона, политическое пространство которого характеризуется наличием международной конфликтности.
Данное диссертационное исследование посвящено комплексному исследованию тайваньской проблемы как структурного элемента системы международных отношений Азиатско-Тихоокеанского региона.
В контексте темы исследования критически проанализированы материалы советской, отечественной, российской и зарубежной историографии. Определен уровень научно-теоретической базы вопросов, связанных с модернизацией дипломатического статуса Тайваня в зависимости от тенденций динамики регионального и мирового политического процесса. Источниковедческая база исследования состоит из архивных материалов, документов ООН, тематических сборников документов и материалов, периодической прессы, мемуаров, официальных документов правительства КНР и администрации Тайваня.
На основе фактического материала показано, что “консервация”тайваньской проблемы на политическом пространстве АТР была связана с тем, что и США и СССР рассматривали регион в качестве составной части мирового биполярного противостояния.
Автором выделяются четыре этапа эволюции тайванской проблемы в архитектонике международных отношений в АТР, которые отличаются уровнем влияния на них внешних факторов и соответственно выбором тактических средств.
Первый этап –октября 1949 –февраль 1972 р.; второй этап –февраль 1972 –января 1979 г.; третий этап –охватывает 80-е годы –март 2000 г.; четвертый этап –март 2000 –по сегодняшний день.
Особое внимание уделяется современному состоянию проблемы воссоединения Тайваня с материковым Китаем, а также возможным вариантам и механизмам ее урегулирования. По мнению автора, в современных условиях политического развития объединение Тайваня с КНР возможно на основе выработки конструктивной долгосрочной программы, направленной на обеспечение поэтапного возвращения острова под юрисдикцию КНР. Основными факторами, обеспечивающими реализацию объединительного процесса будут выступать: юридические гарантии сохранения широких автономных прав Тайваня и международный контроль объединения острова с материком; условия объединения могут быть выработаны в результате переговоров между Тайбеем и Пекином, при посредничестве США, Украины и РФ; учитывание специфики положения Тайваня на политической арене и тенденций его внутреннего политического развития. Катализатором процесса объединения выступит либерализация политического режима КНР и сведение к минимуму разницы в экономическом развитии между островом и материком.
В работе исследуется слабо изученный вопрос, освещающий состояние и перспективы сотрудничества между Украиной и Тайванем в экономической, научно-технической и культурной сферах.
Ключевые слова: “тайваньская проблема”, Азиатско-Тихоокеанский регион, система региональной безопасности, международные отношения, стратегический треугольник (США–КНР–Тайвань), национальные интересы, внешняя политика.
ANNOTATION
Shevchuk O.V. The Taiwan issue in system of international relations of Asian-Pacific region. –Manuscript.
Dissertation for the degree of candidate of political science in specialty 23.00.04 –Political Problems of the International Systems and Global Development. –The Institute of World Economy and International Relations of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.
The given research considers the problem of the transformation of the diplomatic status of Taiwan in the system of international relations of Asian-Pacific region. The factors which determined the change of power in the strategic triangle –the USA –People’s Republic of China-Taiwan are regarded. The influence of the process of geopolitical situation upon the realization of the main measures of the national security of the United States of America and the Soviet Union in APR is considered. Taking into consideration the possible variants to solve the problem of Taiwan are analyzed. The prospects of relations of the Ukraine with Taiwan are prognosticated on the basis of the studied literature. Practical recommendations dealing with effective realization of foreign political course of Ukraine in Asian-Pacific region and its adaptation to the peculiarities of the political situation round the problem of reunification of Taiwan with the continental part of China are proposed.
The main results tested in different publications, speeches and conferences may be used at the lectures on politology, the Newest History of Asia and Africa, and also during special courses and seminars at Higher Educational Institutions.
Key worlds: Taiwan issue, Asian-Pacific region, a system of regional security, international relations, strategic triangle (USA–PRC–Taiwan), national interests, foreign policy.
2 Боженко А.М. Американская агрессия на Дальнем Востоке. – М.: Воениздат, 1959. – 72 с.
3 Іванов О. Хмари війни над Тайванською протокою. – К: Державне видавництво, 1958. –
31 с.
4 Никитин Н. Тайвань – неотъемлемая часть Китайской народной Республики. – М.: Госполитиздат, 1953. – 78 с.
5 Лещенко Л.О. Провал американскої політики ізоляції Китаю. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 137 с.
6 Капица М.С. КНР: три десятилетия – три политики. – М.: Изд-во политической литературы, 1979. – 576 с.
7 Сергейчук С. США и Китай. – М.: Международные отношения, 1973. – 238 с.
8 Кузьмин В.В. Китай в стратегии американского империализма. – М.: Международные отношения, 1978. – 271 с.
9 Воронцов В.Б. Китай и США: 60-70-е годы. – М.: Наука, 1979. – 172 с.
10 Мазуров В.М. США – Китай – Япония: перестройка межгосударственных отношений (1969-1979). – М.: Наука, 1980. – 214 с.; Капустин Д.Т. Тайвань и Южная Корея в китайско-американских отношениях. 1969-1979. – М.: Наука, 1980. – 197 с.; Уткин А.И. Стратегия глобальной экспансии. Внешнеполитические доктрины США. – М.: Международные отношения, 1986. – 287 с.
11 Островський А.В. Тайвань накануне ХХІ века. – М.: Восточная литература РАН, 1999. – 222 с.
12 Егоров К.А. Представительная система Китая: история и современность. РАН. Институт Дальнего Востока. – М.: Спарк, 1998. – 240 с.
13 Гудошников Л.М. Эволюция политического режима на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 1993. – № 5. – С. 77-87.
14 Цыганов Ю.В. Российско-китайские отношения и Тайвань // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 3. – С. 122-128.
15 Ларин А.Г. Три модели российско-китайских отношений и место в них Тайваня // Опыт разделенных государств и отношения между двумя берегами Тайванского пролива: материалы конференции. – М.: ГНЦ РФ НИОПИК ЗАО “Искра”, 1997. – С. 25-35.
16 Иванов П.М. Единство Китая и национальные интересы России // Опыт разделенных государств и отношения между двумя берегами Тайванского пролива: материалы конференции. – М.: ГНЦ РФ НИОПИК ЗАО “Искра”, 1997. – С. 17-24.
17 Воронцов В. Судьба китайского Бонопарта. – М.: Изд-во политической литературы, 1989. – 336 с.; Ларин А.Г. Два президента или путь Тайваня к демократии. – М.: Academia, 2000. – 200 с.
18 Шергін С.О. Азіатсько-Тихоокеанський регіон: Історія і сучасність. – К.: Вища школа, 1993. – 91 с.; Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. – К.: РіЦ УАННП, 1998. – 688 с.; Стадниченко В. Тайвань: крок у ХХІ вік. Журналістські записки на рисовому папері. – К.: ХХ вік – Україна, 1998. – 238 с.; Гончар Б., Таран М. США – КНР і Тайвань: трикутник взаємодії і суперечностей в 90-і роки ХХ ст. // Наукові записки. Академія наук вищої школи України. Випуск другий. – К.: Хрещатик, 1999. – С. 22-31; Камінський Є. Формування нової системи міжнародних відносин на переломі тисячоліть у світлі проблем стабілізації розвитку України // Геополітичне майбутнє України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: ІОВ “Задруга”, 1998. – С. 154-166; Пронь С.В. Сан-Францисская система и страны Азиатско-Тихоокеанского региона (Япония, Китай, Корея ) 1951-1991 года. – М.: НТЦ Информтехника, 1992. – 106 с.; Нікішенко С.О. Україна – Китай: стелися шовковий шлях // Віче. – 1997. – № 4. – С. 134-142; Гайдуков Ф., Сін Лі. Основна на сьогодні тенденція. Українсько-китайські відносини: історія, сьогодення, перспективи // Політика і час. – 2001. – № 7. – С. 57-61; З “круглого столу”. Засади стратегічного партнерства // Політика і час. – 2001. – № 2. – С. 26-36;
Лещенко Л.О. Внутрішня і зовнішня політика КНР в контексті глобалізацій них процесів // Збірник наукових праць: Дослідження світової політики. Вип. 14. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. – С. 72-82; Лещенко Л.А. Воссоединение родины – приоритетная задача внешней политики КНР // Украина – Китай: Информационно-аналитической обозрение. – 2000. – № 1. – С. 12-14;
Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини. ХХ століття. – К.: Школяр, 1999. – 255 с.
19 Кирієнко М.М. Зовнішньоекономічні зв’язки України з новими індустріальними країнами Азії та їх маркетингове забезпечення: Дис... канд. екон. наук: 08.06.03. – К., 1997. – 168 с.
20 Федоренко С.М. Еволюція політичного курсу відкритості Китаю: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – К., 1998. – 20 с.
21 Cohen I.A. Recordnizing China // Foreign affairs. – 1971. – Vol. 50. – № 1. – P. 30-43.
22 Ravenal E.C. The Nixon doctrine and our Asia commitments // Foreign affairs. – Vol. 49. – № 2. – P. 201-217.
23 Meisher M. Mao’s China: A History of the People’s Republic. – N Y: Free Press: Lnd; Collier Macmillan. – 1979. – 416 p.
24 Oksenberg M. The strategies of Peking // Foreign affairs. – 1971. – Vol. 50. – № 1. – P. 15-29.
25 Mac Farguhar R. Sino-American Relations. 1949-1971 / Documents and introdund by R. Mac Farguhar. – N. Y. Wash.: Praеqer publishers, 1972. – 265 p.
26 William R.Kinter, John F.Copper. A.Matter of two China. The China – Taiwan Issue in U.S.Foreign Policy. – Foreign policy Reserch Institute, Philadelphia Pennsylvania, 1979. –
127 p.
27 Harding H. China and Nortneast Asia. The political demension. – N. Y.: University Press of America. – 1988. – 82 p.
28 Gass H.B. Sino-American Security Realitions. Expectations and Realitics. – Wash.: National Detence University Press, 1984. – 74 p.
29 Fairbank J.K. China A new history. Cambridge (Massachusetts), London (England): The Belkap Press of Harvard University Press, 1994. – 519 p.
30 Blum I.M. Years of Discord. American politics and society. 1961-1974. – N. Y. – London: W.W. Norton & Company, 1991. – 530 p.
31 Лемптон Д. Американо-китайские отношения: жизнь на краю обрыва: Пер. с англ. // Проблемы Дальнего Востока. – 1996. – № 1. – С. 20-27.
32 Бжезинский З. Великая Шахматная доска: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1999. – 254 с.