Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Гостра боротьба за централізацію державної влади і особливо зміцнення верховної влади царя в середині ХVІ століття привела до формування двох тенденцій в політичному житті Росії і відповідних політичних ідеологій.
Одна з них мала своєю метою обґрунтування права необмеженої влади в руках царя шляхом встановлення деспотичного політичного режиму з системою опричництва. Реалі затором її став Іван Грозний.
Друга передбачала поєднання сильної влади царя з перевагами станово-представницької системи в центрі і на місцях. Найбільш яскравим виразником цієї тенденції і ідеології був князь Андрій Михайлович Курбський. В історичній літературі Росії , підручниках в тому числі і радянських часів майже аксіоматичний був погляд на особистість Курбського, як реакціонера , захисника старобоярських порядків і феодальної роздробленості і навіть зрадника.
Іван же Грозний розглядався, як виразник прогресивної тенденції і ідеології укріплення єдинодержавства.
Данна схема у сучасних дослідників викликає серйозні заперечення.
Князь Андрій Михайлович Курбський був вихідцем із старовинного збіднілого роду князів. Свого становища при царському дворі (боярина , радника , воєводи ) він досягнув виключно завдяки особистим якостям і заслугам. До оприччини був близький до Івана Грозного, займав вищі адміністративні і воєнні пости , входив в вибрану раду. Приймав участь в Казанських походах 1545-1552 роках. Будучи прославленим воєводою Курбський отримав призначення командувати російськими військами на Ліванському фронті.
В 1564 році після поразки під Оршею Курбський втік в Литву і став на службу до польського короля. Це сталося після того , як він дізнався про підготовку з боку царя розправи над ним. Розправа над Курбським готувалась тому, що він виступав проти тиранії царя, абсолютизму його влади , за збереження станово представницької монархії. Виходячи з цього втечу Курбського слід розглядати як першу політичну еміграцію. Політичні погляди Курбського викладені в праці “Історія про великого князя Московського” та в посланнях і переписці з Іваном Грозним.
Джерелом влади в державі Курбським традиційно об’являється Божественна воля ,тому що ”цари и князи от всевышнего помазуются на правление”.
Метою верховної влади є справедливе , милостиве і мирне управління державою на благо всіх підданих, праведне вирішення всіх справ.
Існуюча влада з його точки зору , відхилилась від виконання завдань покладених на неї вищою волею, тому він знімає з неї божественну святість, називаючи “безбожною, беззаконною” .
На царському престолі виявилась людина не підготовлена ні освітою, ні вихованням, ні іншими чеснотами до управління державою. Такій людині “неудобно бывати імператором быть ”. занепад в справах державних і невдачі воєнні Курбський пов’язує з розпуском уряду (Вибраної ради) і введенням оприччини. Розпуск уряду означав повне і беззастережне зосередження влади в руках Івана Грозного. Створивши для підтримки свого тиранічного режиму ”великий полк сатанинский”і окрутивши себе кромешниками цар здійснив опустошіння землі своєї, яка раніше не бувала навіть при древніх поганських царях.
Значну увагу Курбський приділяє детальній критиці загального соціально-політичного стану в державі – стану жорстокості, наклепів, беззаконня, грабіжництва. Люди перестали отримувати суд і милість своїх суддів. Таку владу Курбський називає законоприступною. Івана IV він порівнює з царем Іродом і називає його тираном, чиє ім’я стало синонімом жорстокості.
Андрій Курбський розвернув критику суду і судочинства, що була започаткована Максимом Греком, Ів. Пересвєтовим...додавши до неї критику законодавства. Він аналізує не тільки право чинну практику, але і правотворчу, викриваючи її незаконні зміни. Торуючи традиційними поняттями правди справедливості і закону, Курбський ставить про те , що закон ,прийнятий державною владою не завжди потрібно виконувати , тому що за своїми змінами він може не відповідати критеріям, які повинні характеризувати юридичні постанови верховної влади. В нього ми бачимо тотожності тенденції права справедливості і права. Тільки справедливе за Курбським може бути названо правовим. В законі повинні бути втілені справедливість і правда. Насильство же є джерелом беззаконня.
Тут положення Курбського багато в чому походять від основних положень політичної теорії Аристотеля та Цицерона.