Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Яке місце в суспільстві займає учитель-вихователь?
У процесі суспільного розвитку дві "посади" є найважливішими: "посади" батька й матері та учителя-вихователя. Адже людина — це мірило всіх речей. Український письменник-філософ Г.С. Сковорода наголошував: благо батьків народити і навчити дитину.
Мати і батько народжують дитину, виконуючи основну функцію в суспільстві — продовження роду людського. "Прославимо жінку-матір, — писав М. Горький, — чия любов не знає перепон, чиїми грудьми вигодуваний увесь світ! Усе прекрасне в людині — від проміння сонця і від молока Матері, — от що насичує любов'ю до життя! <...> без сонця не квітнуть квіти, без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без Матері — немає ні поета, ні героя"1.
Учитель-вихователь продовжує справу батьків у напрямі духовного, інтелектуального розвитку та становлення особистості. Без праці вчителів зупинився б розвиток суспільства. В.О. Сухомлинський, звертаючись до молодшого покоління вчителів, писав: "У наших руках найбільша з усіх цінностей світу — Людина. Ми творимо Людину, як скульптор творив свою статую з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого".
2.2. Які функції учителя-вихователя в суспільстві?
Залежно від потреб суспільно-економічного розвитку України учитель-вихователь має виконувати такі основні функції:
1) виховну — передбачає здійснення цілеспрямованого впливу на особистість з метою створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку;
2) навчальну, яка виявляється в організації учнів з метою оволодіння знаннями, уміннями та навичками, забезпечення умов для інтелектуального розвитку особистості, оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності;
3) організаторську — полягає в необхідності організації дитячих колективів на пізнавальну і суспільну діяльність;
|
4) оберігаючу — учитель має бути хранителем і транслятором загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, оберігати підростаюче покоління від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання; 5) інформаційну — передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер. 2.3. Які психолого-педагогічні якості вчителя-вихователя визначають його професіоналізм? Провідними психолого-педагогічними якостями вчителя-вихователя : 1) любов до дітей; 2) почуття національної гідності; 8) чесність, совісність, справедливість, об'єктивність; 4) витримка, стриманість, терпеливість; 5)організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом; 6) всебічна розвиненість, ерудованість; 7) принциповість і вимогливість; 8) оптимізм, любов до життя; 9) чуйність, емпатійність, гуманне ставлення до людей; 10) творчий склад мислення; 11) тактовність. 2.4. Якими педагогічними вміннями має володіти вчитель-вихователь? У процесі становлення професійності, компетентності, майстерності вчитель-вихователь повинен оволодіти такими педагогічними вміннями: 1) конструктивними; 2) комунікативними; 3) організаторськими; 4) дидактичними; 5) перцептивними (від лат. Perceptio - сприймання, пізнання; чуттєве сприйняття, розуміння й оцінювання людьми соціальних об'єктів — інших людей, самих себе, груп тощо); 6) сугестивними (від лат. Suggestio — навіюю); 7) пізнавальними; 8) прикладними; 9) уміннями в галузі педагогічної техніки. Педагогічна техніка — це сукупність раціональних умінь та особливостей поведінки вчителя-вихователя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів навчально-виховної роботи з окремим вихованцем або дитячим колективом. Учитель має володіти в рамках педагогічної техніки такими вміннями: одягатися з урахуванням індивідуальних особливостей і професійних потреб; володіти своїм психічним станом; володіти своїм тілом; володіти культурою професійного мовлення; володіти жестами та мімікою; ходити, стояти, сидіти; володіти уміннями психотехніки, що означає готовність застосовувати у виховній роботі знання з психології. 2.5. У чому сутність педагогічної майстерності вчителя-вихователя і які компоненти її становлення? Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення вихованців. Педагогіка потребує від учителя здійснення професійної діяльності на рівні майстерності, оскільки виховує найцінніше у світі — Людину. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключно риси її природи, — це все мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, вищим із мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини і людства — їхнє прагнення до вдосконалення у самій природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі і тіла, а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина"1. Педагогічна майстерність — не дарована природою якість. Майстерності можна і треба вчитися. "Мистецтво вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, — зауважував A.C. Макаренко, — але це спеціальність, якої треба навчитися, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта". Процес становлення педагогічної майстерності вчителя-вихователя включає низку аспектів і цілих модульних блоків (рис. 3). Рис. 1. Структура педагогічної майстерності |
ГОЛОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
Гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика майстерності , яка спрямована на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.
Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.
Другим елементом педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії.
Для того щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета, обговорюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування. Інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, а перетворюється на тяжкий шлях "накопичення знань".
Майстерність педагога — в "олюднюванні", натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На грунті професійних знань формується педагогічна свідомість — принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.
Проте швидкість набуття майстерності не регламентується лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному вузі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі. Є індивідуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного зростання — здібності.
Отже, наступним, третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності, а саме:
1) комунікативність — професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;
2) перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність,
педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину.
3) динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу особистість;
4) емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;
5) оптимістичне прогнозування— прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;
6) креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.
Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.
Четвертий елемент педагогічної майстерності — педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка — це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).
Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).
МОТИВИ ВИБОРУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФЕСІЇ
Негативні наслідки неправильно обраної професії зачіпають як самої людини, так і його соціальне оточення. За даними досліджень американських вчених, правильний вибір професії в 2 - 2,5 рази зменшує плинність кадрів і на 10-15% збільшує продуктивність праці. Що означає правильний вибір професії? Існує одна розхожа істина, основний зміст якої зводиться до наступного: людина тоді цілком щасливий, коли з радістю поспішає на роботу і з такою ж радістю поспішає додому. Думка ця, при всій своїй уявній простоті, банальності, чітко визначає два основних напрямки роботи загальноосвітньої школи: допомогти підростаючому людині усвідомлено і вдало вибрати і професію, і супутника життя до душі і на «все життя», тобто виробити і реалізувати унікальну для даного індивіда траєкторію щасливого життя. Бо людина, що працює не за покликанням, в більшості випадків тяготиться своєю роботою, не досягає оптимального творчого режиму своєї діяльності, найчастіше зганяє свою незадоволеність роботою на членах сім'ї, що аж ніяк не сприяє встановленню стабільної та сприятливої обстановки, що сприяє, крім усього іншого, правильному вихованню дітей, формуванню у них професійної спрямованості і мотивів слідувати професійної дорогою батьків.
Що впливає на вибір професії взагалі і педагогічної професії зокрема? Що означає правильний вибір професії? Будь-який вибір професії можна розглядати як взаємодія, з одного боку, підлітка з його індивідуальними особливостями, які проявляються у фізичному розвитку, в можливостях, інтересах, схильностях, характер і темперамент, а з іншого боку - спеціальності з тими вимогами, які вона пред'являє людині. При правильному виборі професії індивідуальні особливості випускника школи в цілому збігаються з вимогами професії. Допомогти учневі правильно вирішити проблему вибору професії покликана вирішувати система профорієнтаційної роботи загальноосвітнього закладу, основні напрями якої будуть розглянуті в курсі з педагогіки. Тут же ми обмежимося тільки проблемою мотиву вибору педагогічної професії.
Е.А. Клімов вказує такі вісім основних факторів, що визначають професійний вибір:
1) позиція старших, сім'ї;
2) позиція однолітків;
3) позиція шкільного педагогічного колективу (учителі, класного керівника і т.д.);
4) особисті професійні і життєві плани;
5) здатності і їх прояву;
6) домагання на суспільне визнання;
7) інформованість про ту чи іншої професійної діяльності;
8) схильності (Климов Е.А. Як вибирати професію. М.: Просвещение, 1990. С. 121-128).
Для того, щоб краще орієнтуватися у великому різноманітті мотивів, їх можна розділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні мотиви вибору тієї чи іншої професії:
• її суспільна та особиста значущість;
• задоволення, яке приносить робота завдяки її творчому
характером;
• можливість спілкування, керівництва іншими людьми і т.д.
Внутрішня мотивація виникає з потреб самої людини, тому на її основі він трудиться з задоволенням, без зовнішнього тиску.
Зовнішні мотиви:
• заробіток;
• прагнення до престижу;
• боязнь осуду і т.д.
Зовнішні мотиви можуть бути розділені на позитивні і негативні. До позитивних мотивів відносяться: матеріальне стимулювання, можливість просування по службі, схвалення начальства, колективу, престиж, тобто стимули, заради яких людина охоче буде працювати. До негативних мотивів відносяться впливу на особистість шляхом тиску, погроз, покарання, критики та інших дій негативного характеру
Дослідження показують, що найбільш ефективним з точки зору задоволеності працею і його результатами є переважання внутрішніх мотивів у сукупності з позитивною зовнішньою мотивацією. У Додатку 2 дані методики, що дозволяють виявити провідний тип мотивів у процесі вибору професії, тип особистості та її професійну спрямованість. Ці фактори важливі і для вибору педагогічної професії як професії, але одним з найважливіших факторів, що визначають її перевагу, є любов до дітей, схильність допомагати їм в освоєнні досвіду. Останнє, за словами Н.В. Кузьміної, є найбільш типовим. Тобто сам зміст педагогічної діяльності («можливість вчити дітей») має великий вплив на вибір педагогічної професії, і випадковість цього вибору, за даними дослідженні І.О. Кузьміної, не перевищує 9%, Найбільш значущими факторами для вибору педагогічної професії виступають впливу: а) вчителі та улюбленого навчального предмета, б) сім'ї, сімейних традицій, в) попереднього досвіду роботи. Істотно також і задоволення від педагогічної діяльності. За даними Н.В. Кузьміної, «індекс загальної задоволеності професією і процесом діяльності у педагогів в цілому високий» (Кузьміна Н.В. Професіоналізм особистості викладача і майстра виробничого навчання. М., 1990. С. 28), закономірно підвищуючись у міру зростання її продуктивності. Проте останнім часом, коли кризові явища охопили всі сторони життя росіян, у тому числі і педагогів, престиж професій, що відносяться до бюджетної сфери, став різко знижуватися через неотрегулированности питань зарплати, забезпечення школи необхідним обладнанням, навчальною та методичною літературою, незабезпечення законних пільг щодо забезпечення життя і діяльності вчителів.
Анкетування абітурієнтів, що у Московський державний педагогічний університет, проведене групою дослідників під керівництвом В.А. Сластенина, дозволило виявити ряд факторів, що впливають на вибір педагогічної професії, визначити їх значимість і вибудувати ранжируваних ряд:
1) інтерес до навчального предмета - 27,2%;
2) бажання навчати даного предмету - 16,2%;
3) прагнення присвятити себе вихованню дітей - 19,2%;
4) усвідомлення педагогічних здібностей - 6%;
5) бажання мати вищу освіту -13%;
6) подання про суспільної важливості, престижі педагогічної професії - 12,2%;
7) прагнення до матеріальної забезпеченості - 2,2%;
8) так склалися обставини - 4%.
Аналіз даних, отриманих в ході цього дослідження, дозволив В.А. Сластенина зробити висновок про те, що трохи більше половини майбутніх учителів обирають професію, керуючись мотивами, що свідчать про педагогічної спрямованості їх особистості (схильність до навчання і виховання, інтерес до дітей) (Сластенін В.А. та ін Педагогіка: Навчальний посібник дли студентів педагогічних навчальних закладів. М.: Школа-Пресс, 1997. С. 56).
Якщо розуміти мотив як предмет потреби, то для студентів педвузу такими предметами можуть бути, як вказує В.А. Сластенін, «чистий» пізнавальний інтерес, прагнення краще підготуватися до самостійної професійної діяльності, почуття обов'язку і відповідальності або ж прагнення вигляді вчення виділитися серед однокурсників, зайняти престижне місце в колективі, уникнути нарікань з боку викладачів і батьків, бажання заслужити похвалу, отримувати підвищену стипендію і т.д. (Там же. С. 57).
Великий інтерес представляє робота Г.Н. Пашкевич, що досліджувала проблеми наступності педагогічної орієнтації школярів і студентів у сучасних умовах. Одним з результатів цих досліджень було виявлення передумов реалізації внутрівузівських педагогічної профорієнтації, під якою розуміється «самостійний компонент загальної системи професійної орієнтації, хронологічно наступний за шкільним довузівської її періодом і представляє собою поглиблення професійної спрямованості студентів педагогічного вузу». До основних передумов автор віднесла: наявність у студентів довузівської педагогічного досвіду, мотиви вибору вчительської професії особами з різним педагогічним стажем, тип вибору професії, обізнаність про учительському працю, динаміка розвитку професіоналізму (Пашкевич Г.Н. Наступність педагогічної орієнтації школярів і студентів у сучасних умовах : Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. М., 1991, С. 12 13).
Вивчення мотивів вибору педагогічної професії і довузівської педагогічного досвіду дозволив умовно виділити чотири типи студентів:
1)студенти, які мають одноплановий мотив вибору професії вчителя (любов до предмета);
2) студенти, які не мали мотивів надходження в педагогічний інститут, тобто надійшли без усвідомленого мотивування;
3)випробовувані, що проявили яскраві здібності до організаторської роботи;
4) студенти, що відрізняються яскраво вираженими супутніми довузівської вміннями.
Робота з професійної внутрівузівських орієнтації на вчительську професію може ефективно здійснюватися по ряду напрямків, найважливіші серед яких:
1) узгоджене і спадкоємне взаємодія школи і педвузу з професійної орієнтації школярів і студентів;
2) виконання студентами диференційованих коректувальних програм з внутрівузівських профорієнтації з урахуванням їх типологічних особливостей, що характеризуються наявністю довузівської досвіду педагогічної діяльності і мотивів вибору професії вчителя;
3) залучення студентів у різні види профорієнтаційної діяльності в школах з метою коригування мотиву вибору вчительської професії (Там же. С. 18).
Таким чином, підготовка до професії вчителя повинна починатися задовго до того, як людина робить свій професійний вибір, і тривати вже в процесі його професійної підготовки у відповідному навчальному закладі.