Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Завершальним моментом не тільки єретичного, вищого реформаційного руху, а й взагалі всіх дискусій стосовно економічного статусу монастирів явилось зрівняльницьке “Нове вчення” Феодосія Косого. Воно якби підбивало підсумок тривалої соціально-політичній і філософській полеміці по всім тим питанням, які хвилювали російське суспільство протягом двох віків.
Вивчення доктрини цього мислителя ускладнюється відсутністю творів самого Косого. Його вчення стало відоме лише завдяки його сучаснику – опонента і критика Зіновія Отенського, який виклав погляди Косого з метою критики. Біографічні відомості про Федосія Косого стали відомі також і з праці З. Отенського “Истинные показания к вопросившим о новом учении” (Казань, 1863). Косой був біглим холопом одного із московських служивих людей. Втікши в Білоозерський храм (1547-1550) Феодосій прийняв чернецтво. Заглибившись у вивчення Святого письма став розповсюджувати свої єретичні погляди. Пізніше перебрався у Заволжя у Новоозеро.
У зв’язку з судом над єретиком Матвієм Башкіним (1553-1554), в Москву на Собор разом і з іншими єретиками привезли і Федосія Косого. Але йому вдалося втекти із монастиря у Литву, звідки він знову став розповсюджувати своє “Нововчення”. В Литві сліди Косого було загублено. Оцінюючи життєвий і творчий шлях Косого Зіновій Отенський розглядає його як порушника законів, як злочинця і віровідступника (останнє тому, що Зіновій мав дані про те, що Феодосій у Литві оженився на вдові другої віри). На основі цього Зіновій вважає Косого злочинцем і зрадником, а не вчителем.
Отенський чітко вказує на соціальні корені поглядів Косого. Він пише про нього, як про раба і холопа, зазначаючи, що його вчення звернено виключно до низів і має за мету “нищите своей изобрести поможение” тобто обґрунтування свого злидарства.
Косой дійсно виступає проти всіх форм гноблення людини. Він здійснив спробу довести порочність і не справедливість такого порядку, при якому одні багатіють, а інші – багатіють, вказуючи про невідповідність такого становища положенням євангельських текстів Божественному і людському розумові. Існуючі порядки він трактує не як дані по волі Бога, а як існуючі всупереч його волі. Зіновій характеризує Косого, як темну неосвічену людину. Його же прибічники навпаки вказують на те, що Косой був великим книжником, високоосвіченим, здатним трактувати не зрозумілі місця Святого письма і давніх мислителів. Суть вчення Косого була викладена простою і доступною мовою. На думку прибічників – Косой вмів глибоко вникнути у зміст текстів, наблизити їх до сучасності, до світогляду окремої людини, показуючи її місце і роль у важкому земному житті. Люди не тільки визнавали у ньому вчителя, але і наслідували його. Зіновій теж визнає новизну поглядів Косого, але ставиться до них негативно і зверхньо.
В основі філософсько-релігійного світогляду Косого лежить уявлення про Ісуса Христа як про просту людину, народжену за законами природи, як і всі люди на Землі. Зіновій стверджує, що Косой заперечував Божественну природу Христа. Він бачив у ньому борця нового заповіту, з позитивною соціально-політичною програмою. Ісус Христос сприймався Косим як наймудріший філософ, наставник людей, що навчав їх істинній і справедливій організації життя на Землі. Людину Косой також не вважав “тварным созданием”, (в смислі створеної Богом), а розглядав її як результат природного розвитку, подібно до інших витворів природи. Згідно вчення Косого, людина є самобутньою істотою. Вона народжується, живе і помирає за законами природи, які регулюють її життя і смерть. Феодосій прийшов до розуміння “природнього закону” який в своїй реалізації втілює Божественну волю.
Природньому законові Косой дає перевагу над усіма видами державних законів. І з цієї посилки він робив висновок подібний до сучасних йому західноєвропейських мислителів, розробляючи теорію природних прав людини. Він визнає за людиною природні права, які ніхто: ні держава, ні церква не повинні порушувати. Людина, згідно його вченню володіє “духовним розумом”, який допомагає їй зрозуміти свої права і показує шляхи їх захисту.
Відповідно до цього Косой дає зовсім іншу класифікацію законів, ніж та, яку висували ідеологи церкви. Він розрізняє закон Божественний, як джерело вищого законодавства і одухотворений по своїй суті, закладений у Біблії (при цьому Феодосій спирається на Старий Заповіт). Далі він виділяє закон природній, як основу життя всього органічного світу і закон “позитивний” (“гражанский”) як сукупність державних постанов і норм, регулюючих життя людей у суспільстві.
Закон “гражанский” повинен відповідати законам Божественному і природньому, , і тільки у такому випадку він може виражати істину.
Існуючі сучасні закони він трактує як не істинні, так як своїм джерелом вони мають не Божественну волю, а “человеческое предания”, метою яких є збереження не справедливого порядку речей, прирікаючи одних на бідність і не свободу, а інших на свободу і багатство.
В філософській концепції Косой велику увагу приділяє “духовному розумові”, який виділяє людину із світу тварин і робить його “сином Божим”. За допомогою “духовного розуму” людина пізнає істину. І коли істина відкривається людині, то вона дізнається яким шляхом дізнаватись свободи – самого природнього і необхідного із людських прав. Людей, які пізнали істину він називає “духовними братами і чадами”. “Духовний розум” у його вченні виступає у якості єдиного керівника свободної волі людини.
Якщо нестяжателів розглядали свободу волі, як можливість свідомого вибору і відповідальність за нього, то Косой звертає увагу перш за все не на сумісність внутрішньої свободи волі з зовнішніми факторами несвободи. Несвобода згідно його вчення не може бути виправдана Божественним законом, а тому громадянські закони, які її впроваджують не є істинними і справедливими. Ці положення Косого є відправними моментами у його критиці церкви, соціальних і політичних інституцій. Релігійні погляди Косого дають йому основу для заперечення не тільки монастирської системи але і всієї церковної організації.
Косой не визнає не тільки божественної природи Христа, але і культу богородиці, відмовляючи у почитанні Христа і його жертвоносній місії. Людину за Феодосієм не потрібно спасати, вона сама повинна турбуватися за себе, володіючи особистою мужністю і “духовним розумом”. Допомогти людині може лише інша людина – такий природній закон. Поклонінню достойний лише Саваоф. Людям же не слід покланятися. Навпаки всі авторитети повинні підлягати сумніву.
Косой заперечує також поклоніння іконам , святим мученикам. Не вірить чудесам і таїнствам перевтілення і воскресіння. Спілкування з Богом – справа глибоко духовна і інтимна і не потребує зовнішніх атрибутів. Сучасні форми спілкування людини з Богом надумані і хибні. Виходячи з цих помилок Косой заперечує необхідність церкви і всіх форм її діяльності. Церква не потрібна, постільки сама людина здатна особисто спілкуватися з Богом. Духовенство є аморальним, постільки головну увагу приділяє зовнішнім формам, але самій головній заповіді Христовій “великій заповіді любові” не слідує.
Косой заперечує не тільки владу церкви над людьми, а і владу державну.
Істинним християнам, що сповідують заповіді євангельські не потрібна ні церковна, ні світська влада.
Спірним є питання – чи вважати Косого анархістом, постільки тема безвладдя у нього не розроблялась. Дослідники схильні вбачати в запереченні світської влади лише заперечення існуючих форм владарювання. Косого перш за все цікавили питання шляхів і способів встановлення такого соціального устрою як сьогодні де всі люди були б рівні, мали б спільну власність.
Косой передбачав, що феодосіяни повинні жити общинами, де існує обов’язковість праці і принцип справедливої винагороди за працю.
Традиційно у дусі “нестяжательства” вирішує Косой і питання про милостиню. Він повністю заперечує необхідність подання. Спільність власності і обов’язковість праці і справедливої винагороди виключають бідність. Подання милостині за Косим не відповідає і текстам апостольських діянь.
В політичному плані, як відзначається у літературі, Косой моделює ідеал ранньохристиянських общин, з виборним устроєм республіканського устрою.
Розповсюдження “Нового вчення” Федосія Косого у XVI ст., як за географією так і за кількістю сповідуючи було досить значним. Зіновій Отенський порівнює його славу зі славою Магомета і Лютера. В Історії російської політичної думки, це була перша комунальна утопія не тільки як теоретична конструкція, але і як спроба практичної реалізації життя на комунальних засадах.