Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Основні ознаки правоохоронної діяльності та їх характеристика.Визначення правоохоронної діяльності.
Під правоохоронною діяльністю слід розуміти діяльність по охороні права, яка здійснюється спеціально
уповноваженими на те органами за встановленою в законі процедурою і полягає в розгляді юридична значущих справ, виявленні правопорушень і обвинуваченні осіб, винних в їх вчиненні,і,у деяких випадках, у застосуванні до правопорушників примусових заходів, регламентованих законам, а такожу представництві захисті законних інтересів фізичних та юрадичних осіб.
Завданнями правоохоронної діяльності є гарантування захисту і швидкого поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів особи, матеріальних і духовних інтересів суспільства, захисту конституційного ладу, суверенітету ітериторіальної цілісності держави.
2.Основні функції правоохоронної діяльності та їх характеристика.
За своїм змістом правоохоронна діяльність є різнорідною, що проявляється у відносній різноманітності виконуваних нею функцій, зміст яких визначається основними напрямками цього виду діяльності. До таких функцій на лежать:
— правосуддя;
— судовий контроль; специфічний вид контролю в сфері державного управління.
— прокурорський нагляд; це специфічна діяльність державних органів прокуратури,яка здійснюється від імені України та полягає в перевірці точності додержання Конституції України і виконання законів, які діють на її території.
— розслідування злочинів; Виявлення та розслідування злочинів - важливий вид правоохоронної розв'язують специфічні завдання, спрямовані на повне й швидке розкриття кожного злочину, розшук злочинців і осіб, які зникли, своєчасне притягнення до кримінальної відповідальності.
— надання правової допомоги;
— організаційне забезпечення діяльності судів та інших органів.
Кожний з цих напрямків має за мету досягнення конкретних результатів, а саме:
1) усунення порушень норм Конституції України;
2) справедливий розгляд цивільних і кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення, арбітражних справ;
3) виявлення і усунення порушень закону засобам прокурорського реагування;
4) розкриття злочинів і викриття осіб, винних в їх вчненні;
5) підготовка матеріалів для розгляду конкретних справ у суді;
6) надання всім, кому це необхідно, кваліфікованої юридичної допомоги, особливо тим особам, що притягаються до кримінальної відповідальності, а також надання інших юридичних послуг;
7) створення умов для нормальної діяльності судів та інших органів.
Під правоохоронним органом розуміють державну установу, яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно - розпорядчі, контрольні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності держави.
В Законі України “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” (ст. 2) подано перелік правоохоронних органів, до яких належать:
- органи прокуратури;
- органи внутрішніх справ;
- органи служби безпеки,
- військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
- митні органи;
- органи охорони державного кордону;
- органи й установи виконання покарань;
- органи державної податкової служби;
- органи державної контрольно - ревізійної служби;
- органи рибоохорони;
- органи державної лісової охорони;
- інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
До складу юрисдикції правоохоронних органів входять взаємопов’язані елементи: охорона та захист прав, відновлення порушеного права, виявлення або розслідування злочинів.
Правопорядок – об'єктивна потреба розвитку держави й суспільства. Його забезпечення має відбуватися в межах законності. Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладено на компетентні державні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, податкову міліцію, органи Служби безпеки України), для яких діяльність із підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням, дізнання та розслідування злочинів є обов'язковою і полягає в невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб.
Відновлення порушеного права – пріоритетне завдання у діях правоохоронних органів. Це система правомірних дій, до яких примушують фізичну або юридичну особу, що своїми діями зумовила збитки або інші негативні наслідки, щодо їх відшкодування. Для цього передбачено порядок відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів. Діяльність правоохоронних органів є публічною та багатоплановою.
4.Предмет,метод,функції та система СПО. Співвідношення СПО з іншими дисциплінами.
Предметом навчальної дисципліни є:
1) структурний устрій судових та правоохоронних органів у їх сукупності і кожного з них окремо;
2) організація системи судових та правоохоронних органів щодо забезпечення виконання поставлених завдань та цілей органу;
3) діяльність судових та правоохоронних органів в аспекті реалізації покладених на них функцій.
Основні методи: порівняльний, статистичний, історико-логічний. Функції: ідеологічна, гносеологічна, практично-прикладна.
Під системою будь-якої науки чи навчальної дисципліни розуміють взаємопов’язане розташування її розділів, які залежать від складових частин предмета конкретної науки чи навчальної дисципліни. Система навчального курсу також визначається його змістом, що викладається у певній послідовності, забезпечуючи поетапне та зрозуміле
викладення цієї юридичної дисципліни.
Дисципліна СПО співвідноситься з наступними юридичними дисциплінами:
Конституційне право – де даєься загальна картина ролі та місця правоохоронних органів в системі всіх органів держави. Зазначаються основні конституційні принципи, їх побудова та діяльність.
ТДП – дає загально-поняттійний апарат, що слугує вивченню дисципліни СПО.
Кримінально-процесуальне право – дається глибокий аналіз змісту діяльності всіх правоохоронних органів, що пов’язаний з провадженням по справах про злочин.
Цивільний процес – вивчає діяльність суду по розгляду та вирішенню цивільних справ.
Адміністративний процес , Господарський процес, прокурорський нагляд, адміністративне право – вивчається організацію та формування всіх державних органів управління – виконавчих органів, а такі правоохоронні органи як органи юстиції, органи МВС свої правоохоронні функції здійснюють одночасно з функціями управлінськими.
5.НПА про СПО
Усі нормативно-правові акти залежно від їх змісту (предмета) можна поділити на групи. Це:
1) акти загального характеру;
2) нормативні акти щодо організації й функціонування органів:
Акти загального характеру за юридичною силою.
Конституція України. Для дисципліни першочергове значення мають положення розділів:
II - «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»; VII – «Прокуратура»; VIII - «Правосуддя»; XII - «Конституційний Суд України» Основного Закону.
Міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ст. 9 Конституції України такі чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства. Найважливішими 3 них є: - Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.; - Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.; - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р.;- Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів обходження або покарання; - Основні принципи незалежності суддів, схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 13 грудня 1985 р., та ін.
Кримінальний процесуальний кодекс України регламентує:
КПК 2012 р. наводить 22 загальні засади кримінального судочинства, яким повинні відповідати зміст і форма кримінального провадження, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до
людської гідності, забезпечення права на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла чи іншого володіння особи, таємниця спілкування, невтручання у приватне життя, недоторканність права власності, презумпція
невинності й забезпечення доведеності вини, свобода від самовикриття і право не свідчити проти близьких родичів і членів сім’ї, заборона двічі притягати до кримінальної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя й обов’язковість судових рішень, змагальність сторін і свобода на подання ними до суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи без діяльності суду,
слідчого судді, прокурора, слідчого, публічність, диспозитивність, гласність і відкритість судового провадження і його повне фіксування технічними засобами, розумність строків, мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
Законодавство про судову владу і статус суддів. До них належать закони України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р.; «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.; «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 р.; «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» від 13 травня 2010 р. «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р.;
Акти програмного характеру, які закладають підвалини для реформування органів юстиції. До них належать: Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських
стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 р., і Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 травня 2012 р.
6.НПА за змістом
1) Акти загального характеру (Ку (розділи 2, 7, 9, 12). КК, КПК, ЦПК, ПК, КАСУ.
2) Законодавство з окремих напрямів діяльності суду та правоохоронних органів.
2.1) «Про судову владу правосуддя та його державне забезпечення», ЗУ «Про судоустрій та статус суддів». «Про Конституційний суд України». «Про виконавчі впровадження».
2.2) «Про прокурорську діяльність». ЗУ» Про прокуратуру України». Постанови ВРУ «Про затвердження положення про класові чини працівників прокуратури України».
2.3) «Про виявлення та розслідування злочинів». КК, КПК, ЗУ «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність»; Податковий кодекс (розділ про податкову міліцію); ЗУ «Про міліцію», «Про СБУ».
2.4) «Про легалізацію юридичної допомоги», «Про безоплатну правову допомогу».
2.5) Акти про охорону державної безпеки та правопорядку.
Конституція України (розділи 2, 7, 8, 12).
Міжнародні акти
ЗУ прийняті ВРУ, але підписуються Президентом.
Укази та розпорядження президента України.
Поставнови та розпорядження кабінетів міністрів України.
Відомчі та міжвідомчі акти – акти міністерств та відомств.
8.Взаємовідносини спо з органами державної влади та управління.
Взаємодія органів публічної влади з органами прокуратури пов'язана здебільшого зі здійсненням прокурорського нагляду. Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів АРК, місцевими радами, їх виконавчими органами, посадовими особами здійснюється Генеральним
прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.Взаємодія виявляється і через установчу функцію вищих органів державної влади. Так, Генеральний прокурор України призначається Президентом за погодженням з Верховною Радою України, а звільняється з посади главою держави самостійно. Персональний склад колегії Генпрокуратури затверджується парламентом за поданням Генерального прокурора. Прокурор АРК призначається на посаду Генеральним прокурором за погодженням з Верховною Радою АРК, а всі інші прокурори — Генеральним прокурором самостійно. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади.
Служба безпеки України (СБУ) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який
підпорядкований Президенту і підконтрольний Верховній Раді України. Організаційна структура СБУ визначається
главою держави, а її загальна структура, чисельність і функції — парламентом. За поданням Верховної Ради
України Президент призначає Голову СБУ, а за поданням Голови СБУ — його заступників та склад колегії СБУ.
Начальники регіональних органів СБУ призначаються з відома глави місцевої держадміністрації.Глава держави встановлює форми і розміри грошового забезпечення, а також здійснює як особисто, так і через уповноважені ним органи контроль за діяльністю СБУ, яка повинна регулярно інформувати Президента і спеціально призначених ним посадових осіб про свою діяльність. Голова СБУ щорічно подає Президенту письмовий звіт про діяльність СБУ та постійно інформує парламент і комітет з питань оборони і державної безпеки про свою діяльність, про стан державної безпеки, забезпечення прав і свобод людини та з інших питань. Постійний контроль здійснює Уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю СБУ, який призначається Президентом і йому підпорядковується.Взаємодія СБУ з Кабінетом Міністрів України здійснюється з питань фінансування, соціально-побутового, матеріально-технічного забезпечення.
9.Теорія про розподіл влади.
З огляду на ідеї попередників один з найвідоміших французьких істориків та філософів Шарль Луї Монтеск'є логічно завершив створення теорії поділу влади. Він виділив три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову, підкреслюючи, що йдеться про три частини єдиної влади, яка з метою більш досконалого державного устрою поділена між окремими структурами. Монтеск'є докладно охарактеризував галузь діяльності кожної з них.
На його думку, третя гілка влади покликана карати за злочини і вирішувати спори приватних осіб. Цю владу він називав судовою. Проблемам організації і функціонування судової влади Монтеск'є приділяв особливу увагу. Суд здійснює тільки функцію відправлення правосуддя. Монтеск'є детально зупиняється на найважливіших ознаках
судової влади, до яких належать виборність судців, колегіальність, стабільність судової практики тощо. Визначаючи суд як незалежну владу, Монтеск'є докладно вивчаєце державно-правове явище, вказує на ті необхідні ознаки, без яких неможлива його справжня самостійність. Розроблена Монтеск'є концепція поділу влади, що діє на основі права та взаємного стримування її гілок з метою найбільш повного забезпечення прав і свобод людини, стала ядром класичної теорії поділу влади. Його вчення справило певний вплив на досвід конституціоналізму західних країн. Багато з яких конституцій до органів державної влади відносять лише основні центральні органи держави. Законодавча влада реалізується парламентом, виконавча — президентом та урядом, судова — судами, які очолює вища судова інстанція.
10.Поняття судової влади та її основні вповноваження.
Існує декілька підходів до тлумачення поняття «судова влада».
Відповідно до першого судову владу визначають як сукупність судових установ, тобто як владу державного органу - суду. Такий підхід має назву організаційного, оскільки пов’язаний він із характеристикою судової системи, принципами її організації, правовим статусом суддів, місцем суду в системі інших державних органів.
Другий підхід зветься функціональним. За ним судова влада визначається як сукупність повноважень суду з відправлення правосуддя, тобто діяльність суду щодо розгляду й вирішення у визначеній законом процесуальній
формі справ, що мають юридичні наслідки. Третій підхід (організаційно-функціональний) поєднує два перших і визначає судову владу як систему створених згідно із законом органів, наділених виключними повноваженнями щодо розгляду юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, із застосуванням спеціальної процедури.
Судова влада - це специфічна гілка єдиної державної влади, яка має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) в межах закону та спеціальних (судових) процедур.
Повноваження:
1.Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти, що ви никають у суспільному житті між фізичними особами,
між фізичними та юридичними особами, між юридичними особами з приводу порушення їхніх прав і законних інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екол., сімейним,
2. Вирішують питання щодо можливості (необхідності) застосування до особи заходів процесуального примусу і провадження окремих слідчих та оперативно-розшукових дій, що обмежують конституційні права та свободи людини.
3. Розглядають і вирішують скарги на дії (бездіяльність) прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнання, і дають висновок щодо їх законності й обгрунтованості.
4. Офіційно засвідчують юридичні факти, що визначають виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав фізичних та юридичних осіб. Перелік таких фактів, що підлягають судовому засвідченню, визначено законодав.
5. Виключною компетенцією суду є прийняття в передбачених законом випадках рішень щодо обмеження прав та свобод громадян, що не пов’язано з учиненням правопорушення.
6. Діяльність суду завжди пов’язана з правозастосовною діяльністю, у процесі якої судді тлумачать правову норму.
11. Види судів загальної юрисдикції та порядок їх утворення.
Стаття 17. Система судів загальної юрисдикції
1. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
2. Систему судів загальної юрисдикції складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди;
3) вищі спеціалізовані суди;
4) Верховний Суд України.
3. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.
4. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:
єдиними засадами організації та діяльності судів;
єдиним статусом суддів;
обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;
забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права;
обов'язковістю виконання на території України судових рішень;
єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;
фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;
вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
Стаття 18. Спеціалізація судів загальної юрисдикції
1. Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
2. У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ.
3. У місцевих загальних судах та апеляційних судах областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим діє спеціалізація зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.
Судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно.
Стаття 19. Порядок утворення і ліквідації судів загальної юрисдикції
1. Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.
2. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності.
3. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.
4. Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.
12.Поняття правосуддя. Види судочинства.
Правосуддя — особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, що стосуються прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань і кримінальних справ, і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.
Правосуддя в Україні регулюється ст. 124—131 Конституції України, Законом України «Про судоустрій України» від 07.11.02, а також законами України про конституційне, цивільне, кримінальне і господарське судочинство.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, які відповідно до ст. 6 Конституції України є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади.
Судова влада в Україні здійснюється у формі конституційного, цивільного, господарського,адміністративного та кримінального судочинства.
Конституційне судочинство - це діяльність судових органів, що полягає в розгляді справ, предметом яких є конституційно-правові питання, пов’язані із забезпеченням дотримання Конституції держав ними органами й у прийнятті щодо них рішень, що тягнуть за собою правові наслідки.
Цивільне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають із цивільних, сімей них та деяких інших правовідносин.
Господарське судочинство є формою реалізації судової влади, у про цесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають у сфері господарських правовідносин.
Адміністративне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються юридично значущі справи, що виникають у сфері управлінських правовідносин за наявності публічного інтересу.
Кримінальне судочинство є формою реалізації судової влади, у про цесі якої розглядаються й вирішуються справи про злочини.
13.Судово-правова реформа в Україні.
Судово-правова реформа в Україні має динамічний характер. Кожен її етап ознаменовується появою нових проектів законів та законів, направлених на реалізацію СПР, а також концепції СПР. Так у 1992 році при здійсненні судової реформи було прийнято „Концепцію судово-правової реформи”, яка заклала основні напрямки вдосконалення судової гілки влади України. Не менш важливою подією було прийняття закону „Про статус суддів” 1992 року та
1994 року закону „Про органи суддівського самоврядування” (не чинний з 1 червня 2002 року) та ін. НПА.
Це був лише початок становлення українського судівництва. У 2001 році українська судова система підійшла до того моменту, коли стартувала, так звана „мала” судова реформа. Вона почалася з прийняття ВРУ десяти законів „Про внесення змін...” до ряду діючих на той час законів. Прийнятий пакет законів перебудував судову систему України, шляхом внесення мінімальних змін. Але це не було крапкою – далі, протягом кількох років було прийнято ряд важливих документів: ЗУ „Про судоустрій”, ЗУ „Про статус суддів” та багато інших законів, направлених на реалізацію і вдосконалення судової системи України.
22 березня 2006 року на розгляд у Верховну Раду було подано нову „Концепцію удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні”. Зроблена вона відповідно до Європейських стандартів.
Суд відіграє в житті будь-якої держави важливе значення, а в правовій державі правильно улаштований суд має ще й таку функцію, як бути міцною гарантією прав громадянина, що проголошується основним законом держави. Винятково важливою є, таким чином, роль суду як органу, призначеного для розв’язання конфліктів з метою захисту прав та законних інтересів людини і громадянина.
Проведення судової реформи з метою підвищення ефективності захисту прав людини, доступності для всіх громадян справедливого правосуддя викликало необхідність сформувати розгалужену систему судових органів, привести їх у відповідність з принципами правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. Виконати це завдання неможливо без докорінних змін у сфері здійснення правосуддя, становлення його як справді незалежної, самостійної влади. Крім того, входження України в європейський і світовий простір викликає потребу у відповідних перетвореннях в усіх сферах суспільного життя, адаптації основних державних інституцій до найкращих світових зразків. Чи не найбільшою мірою це стосується саме судової системи.Основні принципи і напрями проведення судово-правової реформи в незалежній Україні відображені у Постанові Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року № 2296 ХІІ „Про концепцію судово-правової реформи в Україні”, в якій вказується на необхідність формування судової влади як самостійної сили, незалежної від виконавчої та законодавчої влади і здатної здійснювати правозахисну функцію в правовій державі, положення якої набули подальшого розвитку в низці законодавчих актів, що регламентують діяльність судової системи, визначають статус суддів, народних засідателів, процедур фінансуванні судів тощо.
14.Принцип верховенства права.
Цей принцип надає ціннісну кваліфікацію судовій владі, ґрунтується на моральному баченні належного суду та оцінює правові норми і точки зору того, наскільки вони дозволяють досягти поставлених перед судом цілей.
Як зазначає з цього приводу Ф. Хайєк, головна мета суддів полягає у тому, щоб знайти рішення, яке відповідає загальним очікуванням суспільства щодо застосування правових норм і вимог справедливості. Якщо визначити принцип верховенства права як принцип судової влади, то на основі аналізу практики Європейського суду з прав людини можна виокремити такі найважливіші складові:
1) це є спосіб унеможливлення свавільного і неправового відправлення правосуддя, а також відображує спосіб організації функціонування суду;
2) це є основний критерій визначення неправових законів та основна гарантія справедливості судових рішень;
3) це є спосіб організації належної судової системи (незалежні суди і судді, судовий контроль, професіоналізм
суддів, доступність). Принцип верховенства права включає такі елементи: повнота юрисдикції суду, процедурність
судочинства; компетентність суду; презумпція невинуватості; рівність учасників судового процесу перед законом і судом; відкритість та доступність судового розгляду справ та ін., отже, може виступати і як інституціональний принципсудової влади, і як функціональний (судочинний) принцип. Найбільш важливий зміст принципу верховенства права в контексті феномену судової влади вбачається у гарантуванні та забезпеченні пріоритету панування права у суспільстві, яке унеможливлює прояв свавілля судів та забезпечує реалізацію основних прав та свобод та їх відповідні гарантії.Пинцип вказаний у ст 8 ЗУ «про судоустрій….»
15.Судова система України. Єдність системи судів загальної юрисдикції.
Стаття 3. Судова система України
1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.
2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.
3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України".
Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами
судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
Відповідно до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 17 Закону "Про судоустрій України" до системи судів загальної юрисдикції належать:
16)Принцип побудови судової системи україни
Стаття 1. Судова влада
1. Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
2. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур.
3. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади - однієї з гілок державної влади, - віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.
Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
17)Ланки судової системи
Стаття 21. Види і склад місцевих судів
1. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.
2. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
3. Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом.
Стаття 26. Види і склад апеляційних судів
1. У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.
2. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
3. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.
Стаття 31. Види і склад вищих спеціалізованих судів
1. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.
2. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
4. У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.
4) Верховний Суд України.
Судові палати здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів. До складу Верховного Суду входять:
Судова палата у цивільних справах;
Судова палата у кримінальних справах;
Судова палата у господарських справах;
Судова палата в адміністративних справах.
18. Судова інстанція та її види.
І інстанція.
Місцеві адміністративні суди : окружні адміністративні суди (утворюються і функціонують в областях, м. Київ і Севастополя, АРК).
Місцеві господарські суди: господарські суди АРК, областей, міст Києва і Севастополя.
Місцеві загальні суди: районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.
ІІ інстанція.
Апеляційні адміністративні суди: утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента. Округ об’єднує кілька областей.
Апеляційні господарські суди : утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента. Округ об’єднує декілька областей.
Апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК.
ІІІ інстанція.
Вищий адміністративний суд України (І, ІІ, ІІІ інстанція).
Вищий господарський суд України (ІІІ інстанція).
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
ІV інстанція.
У Верховному Суді діють Судові палати у: адміністративних справах, господарських справах, кримінальних справах, цивільних справах.
19. Демократичні принципи правосуддя та їх види
Розглянуті принципи являють собою відносно стабільні і стійкі норми права, які мають такими характеристиками:
- встановлене домінування над іншими нормами регулювання суспільних відносин;
- об’єктивно-суб’єктивна природа;
- системний характер;
- відображення історичної обумовленості всього права даної країни в даний час.
Принципи правосуддя відрізняються від інших принципів регулювання істотними відмітними ознаками, основні з яких, наступні:
- володіння об’єктивно-суб’єктивними характеристиками, що полягає в наступному. Об’єктивність свідчить про те рівні розвитку держави, який досягнутий в даний час, а суб’єктивність передбачає можливість відображення конкретних правових норм, актів, принципів в індивідуальному правосвідомості.
- володіння загальним характером, тому що вони регулюють тільки найважливіші напрями функціонування правоохоронних органів і служать змістовної вихідною основою для створення інших правових норм.
- принципи правосуддя володіють загальністю і універсальністю, тобто є обов’язковими до виконання усіма громадянами і посадовими особами держави.
Якщо між нормами права виявляються протиріччя, то застосовуються норми права, які являють собою принципи справедливого тлумачення правових колізій і існують у вигляді правових ідей. А в разі виникнення правових прогалин, допускається тлумачення принципів, в цьому випадку вони постають як демократичні принципи правосуддя.
Види:1. Поняття і значення принципів. 2.Здійснення правосуддя виключно судом. 3. Незалежність суддів і підкорення їх лише закону. 4. Одноособовий і колегіальний розгляд справи. 5. Принцип законності. 6. Рівність всіх ' учасників перед законом та судом. 7. Забезпечення доведеності вини. 8. Принцип змагальності. 9. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. 10. Забезпечення обвинуваченому права на захист. 11. Гласність судового процесу. 12. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження. 13. Презумпція невинуватості. 14. Виборність і призначуваність суддів.15. Принцип державної мови судочинства. 16. Принцип недоторканності особи. 17. Принцип публічності.18. Принцип вільної оцінки доказів. 19. Принцип установлення об'єктивної істини. 20. Принцип безпосередності, усності, безперервності судового розгляду.
20.Принцип законності та права на свободу і особисту недоторканість.
Принцип законності ст.12 КУ віднесений до одного з основних принципів здійснення судочинства в Україні.Під законністю прийнято розуміти точне,повне неухильне дотримання і виконання положень КУ,законів і відповідних їм,інших правових актів усіма державними і не державними підприємствами,установами та організаціями,посадовими особами й громадянами.Принцип законності прямо витікає із положень ст.6 КУ згідно з яким,органи законодавчої виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.Цей принцип послідовно і чітко закріплений у галузевому процесуальному законодавстві.Він полягає у безумовному дотриманні судом норм як процесуального,так і матеріального заону при розгляді і вирішенні судових справ.
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість
Принцип недоторканності особи означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, рослідуванню, судовій експертизі або приводу інакше як на підставі та в порядку, передбачених законом.
Кожному зарештованому, затриманому повинно бути негайно повідомлено про мотиви арешту або затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити своє затримання. Про арешт або затримання особи повинно бути негайно повідомлено родичам зарештованого або затриманого.
21.Принцип поваги до гідності особи,невтручання в її особисте сімейне життя.
Принцип недоторканості житла Принцип поваги до гідності особи,невтручання в її особисте сімейне життя.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених у Конституції України (ч. 1 ст. 32).
В інтересах охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, допускається закритий судовий розгляд (ч. 2 ст. 20 КПК). Обшук особи, а також її освідування, якщо воно пов'язано з необхідністю оголювати освідувану особу, може проводити тільки слідчий тієї самої статі, що й обшукуваний.
Принцип недоторканості житла
Конституція України проголошує, що кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за мотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних з урятуванням життя людей чи майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, по-рядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку (ст. ЗО Конституції України).
Працівникам міліції для забезпечення виконання покладених на них обов'язків з охорони громадського порядку, припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, надано право входити на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій та в жилі приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом (п. 15 ст. 11 Закону України «Про міліцію»).
Незаконний обшук, незаконне виселення або інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, вчинені посадовою особою, тягнуть кримінальну відповідальність за ст. 162 Кримінального кодексу України.
22.Принцип здійснення правосуддя виключно судом.Обовязковість рішень суду.
Конституція (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади – законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції). Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя зі сторони органів законодавчої і виконавчої влади.
Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції).
Стаття 13. Обов'язковість судових рішень
1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
3. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
23.Принцип незалежності і недоторканості судів ,їх підкорення лише закону.
При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил – незалежності суддів та підкоренні їх тільки законові.
Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організацій посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу в апеляційному порядку, незалежні також від вищестоящого суду, котрий не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути ухвалене при новому розгляді справи.
Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону). Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (аналогія права).
Недоторканність суддів полягає в тому, що носій судової влади не може бути:
— без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом;
— притягнений до відповідальності й покараний за прийняття судового рішення або інші дії, пов’язані зі здійсненням своїх посадових функцій. Це може мати місце, лише коли встановлено його вину в зловживанні своєю владою або вчиненні іншого злочину у сфері службової діяльності;
— затриманий за підозрою у вчиненні злочину, приведений чи примусово доставлений у будьякий державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. У разі затримання судді за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, він має бути негайно звільнений після з’ясування його особи.
Гарантії недоторканності поширюються на житло, службове приміщення судді, його особистий і службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі й документи. Проникнення в його житло чи службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування телефонних розмов, обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів безпеки.
Гарантії недоторканності поширюються не лише на суддів, а й на народних засідателів і присяжних на час їх залучення до виконання в суді обов’язків, пов’язаних з провадженням судочинства.За суддею, який знаходиться у відставці, зберігаються такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку.
24.Принцип змагальності та диспозитивності сторін.Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Стаття 10 ЦПК. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі
1. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
2. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
3. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
4. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
5. Суд повинен запропонувати особам, якіберуть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких,на думку суду не вистачає.
Змагальність — це така побудова процесу, за якої заінтересовані сторони, сторони обвинувачення та захисту мають рівні можливості для відшукання істини та відстоювання своїх тверджень або оспорювання тверджень іншої сторони; функції обвинувачення і захисту відокремлені від правосуддя і розслідування; обвинувачений може здійснювати свій захист як самостійно, маючи всі права щодо дослідження доказів, так і допомогою захисника; сторони мають рівні процесуальні можливості брати участь у судовому слідстві; кожна зі сторін має можливість захищати свої права, свободи та законні інтереси в процесі судових дебатів, де обмеження в обґрунтуванні своєї юридичної позиції не допускаються; суд має всебічно проаналізувати доводи кожної зі сторін; правосудця здійснюється судом з додержанням принципу рівності сторін, гласності та інших засад судочинства. Сторони в судовому процесі, а саме сторона обвинувачення (прокурор, потерпілий, цивільний позивач та їхні представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, Цивільний відповідач і його представник), користуються рівними правами щодо заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участі в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступів у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Змагальність передбачає відокремлення обвинувачення від суду, незалежність судців та процесуальну самостійність слідчого,процесуальну рівність сторін, незаінтересованість суду в результатах справи. Диспозитивність — принцип судочинства, згідно з яким сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами: представляти чи не представляти доказ, давати показання чи відмовитись від давання показань, заявляти клопотання чи ні, подавати скаргу чи не подавати тощо, включаючи право на примирення сторін у визначених законом випадках.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом полягає в тому, що відповідно до Конституції України всі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах (ч. 1 ст. 21). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України).
25Принцип забезпечення обвинуваченому,підозрюваному підсудному права на захист.
Відповідно до кримінальнопроцесуального законодавства підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право на захист. Цей принцип означає, що на слідчого, прокурора, особу, яка провадить дізнання, покладено обов’язок сприяти реалізації права обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист.
Забезпечення права на захист є важливою гарантією об’єктивного розгляду справи й запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинних.
У змісті цього принципу можна виділити окремі аспекти. Поперше, закон передбачає значний обсяг прав, що дозволяють обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) за його бажанням самостійно захищатися від висунутого обвинувачення. Обвинувачений (підозрюваний, підсудний) має право: 1) знати, у чому він обвинувачується; 2) давати пояснення по суті висунутого обвинувачення або відмовитися від дачі свідчень та відповідей на запитання; 3) надавати докази; 4) заявляти клопотання; 5) мати захисника й побачення з ним наодинці до першого допиту; 6) знайомитися з усіма матеріалами справи; 7) заявляти відводи; 8) подавати скарги на дії й рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; 9) підсудний має право на останнє слово.
Подруге, на органи, які висунули обвинувачення, покладається обов’язок: 1) до першого допиту обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) пояснити йому право мати захисника; 2) надати можливість обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) захищатися встановленими законом способами; 3) особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані забезпечити охорону особистих і майнових прав обвинуваченого (підозрюваного, підсудного). Таким чином, принцип забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист значною мірою
спирається на обов’язок посадових осіб сприяти реалізації цих прав.
Потретє, свої права обвинувачений (підозрюваний, підсудний) може реалізувати через запрошення захисника (або надання державою захисника у випадках, коли за законом його участь є обов’язковою).
Закон містить норму, яку також можна трактувати як реалізацію принципу забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист, а саме: прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, повинні використати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити обставини, що не тільки викривають, а й виправдовують обвинуваченого, не тільки обтяжують, а й пом’якшують його відповідальність.
26.Принцип відкритого розгляду судових справ(принцип гласності)
Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу
1. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.
2. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.
3. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.
4. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.
5. Учасникам судового процесу на підставі рішення суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому процесуальним законом.
Обов’язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.
27.Принцип призумпції невинуватості та його гарантії.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлюється принцип, відповідно до якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, вважається невинуватим доки його вину не буде доведено згідно із законом. Аналогічно сформульовано норму ч1 ст. 62 Конституції України: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах,отриманих незаконним шляхом,а також на припущенях.Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.(ч.2 ст.2КК та ч.2ст.22КПК.)
Отже, принцип презумпції невинуватості є фундаментальною гарантією кримінального процесу, яка убезпечує особу від несправедливого покарання. Тобто від покарання без доведеності у встановленому порядку вини особи у вчиненні кримінально караного діяння, від покарання на підставі зібраних незаконним шляхом доказів тощо.
28.Принцип державної мови судочинства та наслідки його порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Саме цією мовою провадиться судочинство і лише як виняток — мовою більшості населення даної місцевості.
Стаття 12. Мова судочинства і діловодства в судах
1. Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
4. У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом.
5. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
29.Види участі народу у здійсненні правосуддя.
Принцип участі народу я народних засідателів закріплений ст. 124 Конституції України, в цивільному процесуальному праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства провадиться професійними суддями (статті 16,124і ЦПК), тоді як залучення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові України народного характеру, свідчило б про його демократизм, було б надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечувало б законність, переконливість, обґрунтованість і виховне значення судових рішень.
Участь засідателів посилює довіру суспільства до суду, є одним з інститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка не повинна повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеня усвідомленої відповідальності.
Стаття 57. Статус народного засідателя
1. Народним засідателем є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду разом із суддею, забезпечуючи згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.
2. Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Народні засідателі виконують обов'язки, визначені пунктами 1-5 частини четвертої статті 54 цього Закону.
Стаття 58. Список народних засідателів
1. До списку народних засідателів у кількості, зазначеній у поданні голови суду, включаються громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам статті 59 цього Закону і дали згоду бути народними засідателями.
2. Список народних засідателів затверджується рішенням відповідної місцевої ради на чотири роки і переглядається у разі необхідності, але не рідше ніж раз на два роки.
3. Список народних засідателів публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
Стаття 63. Присяжні
1. Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.
30.Принцип забезпечення законності компетентності та безпосередності суду.
Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.
Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів — посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).
Законність характеризується поєднанням двох ознак.
зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями:
внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обгрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.
Принцип безпосередності:
Даний принцип визначає порядок дослідження, способи і методи сприйняття судом матеріалів справи. В силу даного принципу суд повинен базувати своє рішення по справі виключно на перевірених і досліджених в залі суду доказах. Згідно зі СТ.160 ЦПК України ця вимога відноситься в першу чергу до судів першої інстанції, які повинні безпосередньо дослідити докази по справі: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі; показання свідків; ознайомитись з письмовими та речовими доказами. При цьому суд повинен прагнути отримати дані з першого джерела. Лише в окремих випадках, коли особи чи свідки, які беруть участь у справі, не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання (ст.ст. 33, 45 ЦПК), суд за дорученням може допитати їх за місцем знаходження.
Одна з вимог принципу безпосередності полягає в тому, що у випадках колегіального розгляду справи склад суду від початку до кінця повинен бути незмінним. При одноособовому розгляді справи вона повинна бути, як правило, розглянута одним суддею.
31.Принцип одноособового та колегіального розгляду справ у суді.
У суді першої інстанції кримінальні справи розглядаються суддею одноособово, або колегією суддів, або судом у складі суддів і народних засідателів, або суддею і присяжними. Склад суду встановлюється відповідно до вимог процесуального законодавства з урахуванням тяжкості злочину, складності провадження у справі, розміру покарання, яке може бути призначено, а в установлених законом випадках — і від згоди підсудного на розгляд справи тим чи іншим складом.Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено призначення покарання: (а) не пов’язане з позбавленням волі або у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, розглядаються суддею одноособово; (б) на строк більше десяти років, розглядаються колегіально судом у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд справи в такому складі; (в) у виді довічного ув’язнення, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (а після створення суду присяжних розглядатимуться колегіально суддею із залученням присяжних).
Колегіальний розгляд справи є однією з гарантій повного, всебічного й об’єктивного розгляду справ, постановлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку.Цивільні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. А в справах щодо (а) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною і поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, (б) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, (в) усиновлення, (г) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, (д) обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу — розгляд справ провадиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.Перегляд цивільних справ у апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів, а в касаційному — колегією у складі п’яти суддів.У колегіальному складі — трьох суддів — розглядаються в суді першої інстанції деякі адміністративні справи, зокрема, справи за скаргами на рішення Центральної виборчої комісії по виборах Президента України.Господарські справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Але будьяка справа залежно від її категорії і складності може бути розглянута судом колегіально у складі трьох професійних суддів.В апеляційній і касаційній інстанціях справи розглядаються судом тільки колегіально — у складі не менше трьох професійних суддів. Справи у Верховному Суді України розглядаються складом відповідних судових палат.Конституційний Суд України здійснює судочинство колегіально — повним складом суду.При розгляді справ у колегіальному складі професійних суддів усі судді мають рівні з головуючим права, і судове рішення вважається прийнятим за умови, якщо за нього проголосувала більшість суддів.
32)Принцип обов'язкової участі прокурора у суді. Повноваження прокурора
Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.
Прокуратура України є єдиною системою, на яку покладається представництво інтересів громадян або держави у суді у випадках, визначених законодавством (п. 2 ст. 121 Конституції України). Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадян або держави у випадках, передбачених законом.
Прокурор здійснює у суді представницьку функцію громадян або держави в порядку, встановленому ГПК України, іншими законами, і може здійснювати її на будь-якій стадії господарського процесу (ст. 29 цього Кодексу, ст. 35 Закону України „Про прокуратуру"). При цьому прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у порядку, передбаченому ГПК України.
Прокурор, який бере участь у розгляді господарських справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України „Про прокуратуру").
Прокурор має право звернутися до господарського суду з метою захисту прав та законних інтересів осіб та держави, при цьому він може бути ініціатором виникнення справи у господарському суді або вступити в уже початий процес. Зокрема, з метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.
Відповідно до положень ст. 121 Конституції на прокуратуру України покладено:
• підтримання державного обвинувачення в суді;
• представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов''язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
33)Принцип права на оскарження рішення суду
Установлення такого важливого принципу судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень закону, допущених при провадженні по справі нижчим судом, гарантування прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості судочинства.
Зміст цього принципу полягає у праві на апеляційне й касаційне оскарження судового рішення заінтересованою особою. За наявності бажання учасники судового розгляду та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законодавством, подають до вищого суду апеляційну або касаційну скаргу (подання), а відповідний суд зобов’язується розглянути скаргу й перевірити законність, обґрунтованість і справедливість постановленого у справі судового рішення.
Розглянувши судову справу за апеляцією чи касацією, суд апеляційної або касаційної інстанції вправі скасувати або змінити постановлене у справі судове рішення або залишити його без зміни. Підстави для скасування чи зміни судового рішення передбачені процесуальним законодавством.
Крім апеляційного й касаційного перегляду судових рішень процесуальне законодавство передбачає також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (обставинами, які не були відомі на момент розгляду справи по суті і які спростовують висновки, вказані в судовому рішенні, що набрало законної сили), а також за виключними обставинами.
34)Принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень
Ст. 31 Конституції України гарантує громадянам таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
Винятками можуть бути встановлені тільки судом у випадках передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Пленум Верховного Суду України в постанові №9 "Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року роз'яснив, що гарантовані ст.ст. ЗО і 31 Конституції України, недоторканість житла і таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції є невід'ємним правом громадян. Дозвіл на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.
Порушення таємниці листування, телефонних розмов і [телеграфних повідомлень громадян тягнуть за собою кримінальну [відповідальність за ст. 131 КК України. Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі – Положення) розроблено відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України.
Положення визначає порядок функціонування автоматизованої системи документообігу в судах загальної юрисдикції (далі – автоматизована система), яка забезпечує:
- об’єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості, рівної кількості справ для кожного судді, вірогідності, з врахуванням завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону;
- надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ, в яких вони є учасниками процесу;
- централізоване зберігання текстів судових рішень та інших процесуальних документів;
-підготовку статистичних даних;
- реєстрацію вхідної та вихідної кореспонденції, етапів її руху;
- видачу судових рішень та виконавчих документів на підставі наявних у автоматизованій системі даних;
- передачу справ до електронного архіву.
Порядок роботи з документами, які містять інформацію з обмеженим доступом, а також державну таємницю, регулюється законодавством, що діє у цій сфері.
35)Місцеві суди як основна ланка системи судів загальної юрисдикції.Види місцевих судів
Місцеві суди є основною ланкою судової системи, які розглядають понад 90% судових справ.
Стаття 21. Види і склад місцевих судів
1. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.
2. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
3. Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом.
5. З числа суддів місцевого загального суду обираються слідчі судді (суддя), які здійснюють повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом. Кількість слідчих суддів визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду.
Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.
Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.
Здійснюючи розгляд цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення місцеві загальні суди забезпечують реалізацію завдань, які стоять перед цими видами судочинства, зокрема:
завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Основними завданнями при розгляді спорів господарськими судами є:
захист прав і інтересів учасників (сторін) господарських відносин в господарському процесі;
сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин між підприємствами, установами, організаціями, державою й іншими органами державної влади і управління;
внесення пропозицій зі вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.
Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).
Основне завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав та законних інтересів особи в публічно-правових спорах від порушень з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, їх службових чи посадових осіб.
Адміністративні суди розглядають всі справи, пов’язані зі спорами фізичних або юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Крім цього адміністративні суди розглядають спори, пов’язані із публічною службою, реалізацією повноважень управлінськими суб’єктами. Особлива категорія справ, які розглядають в адміністративному суді – спори, про правовідносини, що пов’язані із виборчим процесом та референдумом.
37)Склад та структура місцевого суду
Стаття 21. Види і склад місцевих судів
4. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду. У місцевому суді, кількість суддів в якому перевищує п'ятнадцять, може бути призначено не більше двох заступників голови суду.
5. З числа суддів місцевого загального суду обираються слідчі судді (суддя), які здійснюють повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом. Кількість слідчих суддів визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду.
Слідчі судді (суддя) обираються зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. До обрання слідчого судді відповідного суду його повноваження здійснює найстарший за віком суддя цього суду. Слідчий суддя не звільняється від виконання обов'язків судді першої інстанції, проте здійснення ним повноважень із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні враховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення.
Структура:
38) Голова місцевого суду:
Стаття 24. Голова місцевого суду
1. Голова місцевого суду:
1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;
2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду;
3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить керівникові територіального управління Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;
4) видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ;
5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у суді в десятиденний строк з дня їх утворення;
6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;
7) контролює ведення в суді судової статистики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;
8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду;
8-1) вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів;
9) здійснює інші повноваження, визначені законом.
2. Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
3. У разі відсутності голови суду виконання його обов'язків здійснюється відповідно до встановленого ним розподілу обов'язків щодо організації діяльності суду.
39)Види і склад апеляційних судів.Їх місце в системі судів України
Стаття 26. Види і склад апеляційних судів
1. У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.
2. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
3. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.
4. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.
5. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.
40)Повноваження апеляційного суду
Стаття 27. Повноваження апеляційного суду
1. Апеляційний суд:
1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом;
2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції;
3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;
4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства;
5) здійснює інші повноваження, визначені законом.
41Апеляційне провадження у кримінальній справі
Право учасників кримінального процесу на апеляційне оскарження судового рішення регламентовано п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України, та главами 29 і ЗО КПК.
Апеляційне провадження — це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд за апеляціями сторін рішень місцевих судів, що не набрали чинності.
Світова практика знає два види апеляційного провадження: 1) повну; 2) неповну апеляцію.
Ознаки повної апеляції:
Для неповної апеляції притаманні такі ознаки:
Апеляційне провадження не є обов'язковою стадією кримінального процесу. Вона має місце, тільки якщо хтось із представників сторін реалізує своє диспозитивне право на оскарження рішення суду першої інстанції.
42)Апеляційне провадження в цивільному
Апеляційний перегляд — це новий (повторний) розгляд та вирішення справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом, віднесено до основних засад судочинства і до міжгалузевих принципів цивільного процесуального права (ст. 13 ЦПК).
Зазначений конституційний принцип знайшов відображення в главі 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК, у якій урегульовані питання апеляційного оскарження судових рішень і ухвал. У свою чергу, зазначені положення процесуального законодавства визначають найхарактерніші ознаки інституту апеляційного провадження:
1) апеляційна скарга на судове рішення, що не набрали законної сили, подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення (ч. 1 ст. 296 ЦПК);
2) суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду (ч. 2 ст. 296 ЦПК);
3) подання апеляційної скарги зумовлено, на думку апелянта, незаконністю і (або) необґрунтованістю рішення або4 ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильністю встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин) (п. 5 ч. 2 ст. 295 ЦПК);
4) апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до тих обставин, фактів, вимог, які згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства визначені у зверненні за судовим захистом фізичної чи юридичної особи (ст. 303 ЦПК). У нормі про межі розгляду справи апеляційним судом вже не йдеться про те, що апеляційний суд може встановлювати нові факти. Отже, мова може йти лише про перевірку правильності встановлення судом першої інстанції наявності чи відсутності фактів, а не про встановлення нових;
5) апеляційним судом справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і з доповненнями, встановленими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК;
6) рішення суду першої інстанції, оскаржене в апеляційному порядку, не підлягає виконанню за винятком випадків негайного його виконання (ст. 367 ЦПК).
Об'єктом апеляційного оскарження за правилами ЦПК є рішення та ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили. Апеляційне провадження полягає в тому, що розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямувати їх діяльність, а також забезпечувати правильний та однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права. Таким чином, перевірка судових рішень апеляційним судом вважається гарантією правильного розгляду та вирішення справи.
43)Повноваження Голови апеляційного суду:
Стаття 29. Голова апеляційного суду
1. Голова апеляційного суду:
1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;
2) визначає адміністративні повноваження заступників голови апеляційного суду;
3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;
4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;
5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у апеляційному суді в десятиденний строк з дня їх утворення;
6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного суду;
7) контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;
8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів апеляційного суду;
8-1) здійснює повноваження слідчого судді та призначає з числа суддів апеляційного суду суддів (суддю) для здійснення таких повноважень у випадках, передбачених процесуальним законом;
9) здійснює інші повноваження, визначені законом.
2. Голова апеляційного суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
3. У разі відсутності голови апеляційного суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду - суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.
44)Касаційне провадження в цивільному процесі
Касаційне провадження — одна із стадій цивільного процесу, метою якої є перевірка законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень і ухвал апеляційного суду.
Ситуації, коли помилкові рішення не оскаржуються і набирають законної сили, потребують створення додаткових гарантій забезпечення законності судових рішень. Такою цивільною процесуальною гарантією є інститут касаційного оскарження і перевірки судових рішень та ухвал — касаційного провадження (ст.ст. 323—352 ЦПК). Крім того, ч. З ст. 14 ЦПК зазначає, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернення до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (ч. 2 ст. 324 ЦПК). Неправильне застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права має місце, якщо застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення суду першої або апеляційної інстанцій за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, зокрема у випадках, коли справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду; справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання, тощо.
Провадження та розгляд справи у касаційному порядку розпочинається за скаргою осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки (ст. 324 ЦПК). Зазначені особи мають право звернутися з касаційними скаргами, якими відкривається розгляд справи касаційним провадженням, що розпочинається вирішенням питання прийняття касаційної скарги до розгляду касаційним судом (ч. 1 ст. 327 ЦПК) та може мати місце за наявності встановлених ч. 2 ст. 324 ЦПК підстав.
45 Підстави для перегляду справ за нововиявленими обставинами
Отже, на сьогодні переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ (далі - судове рішення) судом, який їх ухвалив.
Підставами для такого перегляду є:
-Істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; Типовий приклад нововиявлених обставин — знаходження заповіту на користь одного з спадкоємців після набрання законної сили рішенням суду про поділ майна між спадкоємцями за законом.
-встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;
Слід зазначити, що закон робить пряму вказівку на те, що завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фіктивність документів або речових доказів, що потягло ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення, мають бути встановлені саме вироком суду, що набрав законної сили. Між тим. судова практика виробила розширений підхід до тлумачення цієї норми закону. Так, відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з ново-виявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили", у випадках, коли щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановленням вироку (за спливом строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв'язку зі смертю), на підтвердження наявності зазначених обставин суд може врахувати постанову слідчих органів за результатами розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності з законом.
-скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;
При розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв'язку із скасуванням рішення або ухвали суду необхідно мати на увазі, що скасування такого акта може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтовував це судове рішення цим актом чи виходив із зазначеного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято повній акт, протилежний за змістом скасованому, або коли, власне, скасування акта означає інше вирішення питання.
-встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Оскільки Конституція, як зазначено у її ст. 8, має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, Пленум Верховного Суду України в постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" звертає увагу судів на необхідність при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
46)Касаційне провадження в кримінальному процесі
Касаційне провадження - це стадія кримінального процесу, в якій суд вищого рівня перевіряє за касаційними скаргами судові рішення апеляційних судів і ухвали апеляційних судів, постановлені щодо цих вироків, які набрали законної сили. У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів виховного чи медичного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.
Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім деяких випадків. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені в касаційному порядку:
- засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом обов'язкових вимог, в тому числі не роз'яснення засудженому наслідків укладення угоди;
- потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; не роз'яснення потерпілому наслідків укладення угоди;
- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена.
Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.
Значення цієї стадії в тому, що вона є гарантією забезпечення законності і охорони прав особи; виправлення судових помилок; забезпечення однакового і правильного застосування законів; сприяння досягненню мети правосуддя.
47. Верховний Суд України та його основні повноваження.
Стаття 38. Верховний Суд України - найвищий судовий орган
1. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
2. Верховний Суд України:
1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;
2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;
3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;
4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.
48)Основні вимоги до професійних суддів та їх обов'язки
Як зазначено у ст. 127 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках - народні засідателі і присяжні. Вони є носіями судової влади в державі і реалізують її шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
Професійним суддею є громадян України, який відповідно до Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" призначений чи обраний суддею і займає штатну суддівську посаду в одному із судів України та здійснює правосуддя на професійній основі.
На посаду судді може бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України громадянин України, не молодше двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіти, стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки, проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою, мають вищу юридичну силу.
Не можуть бути рекомендовані на посаду судці громадяни:
1. Права судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами.
2. Суддя має право брати участь у суддівському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності суду в порядку, встановленому законом. Судді можуть утворювати об'єднання та брати участь у них з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійного рівня.
3. Суддя має право вдосконалювати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку.
4. Декларація про майновий стан повинна містити відомості про доходи, цінні папери, нерухоме, цінне рухоме майно, вклади у банках,
5. Суддя, призначений на посаду судді вперше, проходить щорічну двотижневу підготовку у Національній школі суддів України. Суддя, який обіймає посаду судді безстроково, проходить двотижневу підготовку у Національній школі суддів України не менше, ніж раз на три роки.
6. Суддя до виходу у відставку або на пенсію може бути нагороджений державними нагородами, а також будь-якими іншими нагородами, відзнаками, грамотами органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
Суддя зобов'язаний:
1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
2) дотримуватися правил суддівської етики;
3) виявляти повагу до учасників процесу;
4) додержуватися присяги судді;
5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю народної кімнати і закритого судового засідання;
6) дотримуватися вимог щодо несумісності;
49)Порядок зайняття посади судді вперше
Стаття 66. Порядок призначення на посаду судді вперше
1. Призначення на посаду судді вперше здійснюється виключно в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії:
1) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів та опублікування такого оголошення у визначених нею друкованих засобах масової інформації;
2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;
3) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на основі поданих кандидатами на посаду судді документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом;
4) складення особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права;
5) направлення кандидатів, які успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, для проходження спеціальної підготовки;
7) допуск кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, до складення кваліфікаційного іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;
8) визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рейтингу кандидатів на посаду судді за результатами складення кваліфікаційного іспиту, зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад судді;
9) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у разі відкриття вакантних посад суддів конкурсу на заміщення таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві;
10) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, виходячи з рейтингу кандидата відповідно до кількості наявних вакантних посад судді добору серед кандидатів, які взяли участь у конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді юстиції про призначення кандидата на посаду судді;
11) розгляд на засіданні Вищої ради юстиції відповідно до рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України питання про призначення кандидата на посаду судді та внесення в разі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді;
12) прийняття Президентом України рішення про призначення кандидата на посаду судді.
50) Розгляд питання про обрання на посаду судді безстроково
Обрання на посаду судді безстроково здійснюється в такому порядку:
1) кандидат звертається з письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково;
2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про підготовку матеріалів щодо кандидата на посаду судді безстроково на своєму офіційному веб-порталі та в офіційних засобах масової інформації;
3) Вища кваліфікаційна комісія суддів України перевіряє відомості про кандидата, враховує показники розгляду кандидатом справ;
4) Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймав рішення про рекомендування чи відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково і в разі рекомендування направляє відповідне подання до Верховної Ради України;
5) Верховна Рада України відповідно до подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України приймав рішення про обрання на посаду судді безстроково в порядку, встановленому законом.
Для обрання на посаду судді безстроково вимагається вчинення таких юридичних дій:
1) звернення кандидата з письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково (ст. 75 Закону);
2) повідомлення Вищою кваліфікаційною комісію суддів України про підготовку матеріалів щодо кандидата на посаду судді безстроково на своєму офіційному веб-порталі та в офіційних засобах масової інформації (ст. 76 Закону);
3) здійснення ВККСУ перевірки відомостей про кандидата із врахуванням показників розгляду кандидатом справ (ст. 76 Закону);
4) прийняття ВККСУ рішення про рекомендування чи відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково (ст. 77 Закону);
5) направлення ВККСУ подання про обрання кандидата на посаду судді безстроково до Верховної Ради України (ст. 78 Закону);
6) прийняття Верховною Радою України відповідно до подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про обрання на посаду судді безстроково (ст. 79 Закону, ст. 215 Регламенту Верховної Ради України).
51 Вища кваліфікаційна комісія суддів україни її повноваження
Вища кваліфікаційна комісія суддів України є постійно діючим органом у системі судоустрою України.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.
Порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається її регламентом, прийнятим більшістю від загального складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Статус Вищої кваліфікаційної комісії суддів визначається Конституцією України (ст. 127) та цим Законом. Вища кваліфікаційна комісія суддів формуються шляхом обрання суддів та призначення представників відповідних державних органів у порядку, визначеному статтею 93 цього Закону. Комісія є постійно діючим органом в системі судоустрою України.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України:
1) веде облік даних про кількість посад судді у судах загальної юрисдикції, 0 тому числі вакантних;
2) веде облік даних про кількість адміністративних посад у судах загальної юрисдикції та негайно повідомляє відповідну раду суддів, Вищу раду юстиції про утворення вакантної посади голови суду, заступника голови суду;
3) проводить добір кандидатів на посаду судді вперше, в тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит;
4) вносить до Вищої ради юстиції рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді для подальшого внесення відповідного подання Президентові України;
5) надає рекомендацію про обрання на посаду судді безстроково або відмовляє у наданні такої рекомендації;
6) визначає потреби в державному замовленні на професійну підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України;
7) приймає рішення про відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України;
8) розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження;
9) приймає рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосовує дисциплінарне стягнення до суддів місцевих та апеляційних судіє;
10) приймає рішення про дострокове зняття застосованого до судді дисциплінарного стягнення;
11) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
52 )Вища рада юстиції та її повноваження
Стаття 1. Статус Вищої ради юстиції
Статус Вищої ради юстиції визначається Конституцією України
Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років.
Вища рада юстиції є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремо у Державному бюджеті України.
Стаття 3. Повноваження Вищої ради юстиції
Вища рада юстиції:
1) вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
1-1) за поданням відповідної ради суддів призначає суддів на посади голови суду, заступника голови суду та звільняє їх з цих посад;
2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;
4) розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Стаття 5. Склад Вищої ради юстиції
Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів.
Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.
До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
53)Суддівське самоврядування в україні та його органи
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями.
Суддівське самоврядування є однією з найвищих гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню компетентних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів від втручання в їх роботу, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їх діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами в системі судів.
На органи суддівського самоврядування покладені наступні завдання:
Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України.
Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через:
Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів та суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від будь-якого втручання в їх судову діяльність, стверджувати незалежність суддів, підвищувати рівень роботи з кадрами в судовій системі.
54)Підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів
Стаття 83. Підстави дисциплінарної відповідальності судді
1. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;
2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);
4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;
5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;
6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.
55)Конституційний суд україни . Повноваження
Стаття 1. Статус Конституційного Суду України
Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Стаття 2. Завдання Конституційного Суду України
Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Стаття 3. Нормативне регулювання діяльності Конституційного Суду України
Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та цим Законом.
Конституційний Суд України приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи у відповідності з цим Законом.
Стаття 4. Основні принципи діяльності Конституційного Суду України
Діяльність Конституційного Суду України грунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень.
Стаття 5. Склад Конституційного Суду України
Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
Стаття 13. Повноваження Конституційного Суду України
Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;
5) відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
6) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.
56)Конституційне подання. Конституційне звернення
Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду України у визначеній законом формі про визнання неконституційним правового акта певного органу влади (коло яких встановлене) і необхідність офіц. тлумачення Конституції України і законів України. Актами, які можуть бути предметом розгляду щодо відповідності Конституції України, є закони та ін. правові акти ВР України, акти Президента України, КМ України і правові акти ВР АР Крим. Конст. поданнями є також звернення до КС України про визнання конституційними чинних міжнар. договорів України і тих, що вносяться до ВР України для надання згоди на їх обов'язковість. Такий же характер мають звернення про додержання конст. процедури розслідування і розгляду ВР України справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, про порушення Верх. Радою АР Крим Конституції України або законів України, а також про відповідність вимогам певних статей Конституції України законопроекту про внесення до неї змін. Суб'єктами права на конст. подання з питань прийняття рішень КС України щодо неконституційності правових актів зазначених органів влади є Президент України, не менш як 45 нар. депутатів України, ВС України, Уповноважений ВР України з прав людини і ВР АР Крим. Суб'єктами такого ж права щодо ініціювання офіц. тлумачення є Президент України, не менш як 45 нар. депутатів України, Уповноважений ВР України з прав людини, ВС України, КМ України, ін. органи держ. влади, ВР АР Крим та органи місц. самоврядування. Підставою для конст. подання щодо офіц. тлумачення Конституції України і законів України визнана практ. необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіц. інтерпретації їх положень. Суб'єктом відповідного права щодо визнання конституційності міжнар. договорів є Президент України і КМ України. В ін. випадках суб'єктом права на конст. подання, згідно із законом є ВР України.
Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду України у відповідній формі про необхідність офіц. тлумачення Конституції України і законів України, метою якого є забезпечення реалізації або захисту конст. прав і свобод людини і гр-нина, а також прав юрид. особи. Суб'єктами права на конст. звернення є гр-ни України, іноз. гр-ни, особи без громадянства та юрид. особи. Підставою для конст. звернення є неоднозначне застосування положень Конституції України або законів України судами, ін. органами держ. влади, якщо уповноважений суб'єкт права вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конст. прав і свобод.
57)Порядок формування та структура конституційного суду україни
Порядок формування Конституційного Суду України є спеціальним правовим механізмом, що забезпечує незалежність цього органу конституційної юрисдикції, рівне представництво в ньому вищих органів державної влади та гарантованість легітимності Конституційного Суду України.
Згідно з Конституцією України, Конституційний Суд України складається з 18-ти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
Утім не кожна особа може бути кандидатом на посаду судді Конституційного Суду України. Відповідно до ст. 16 Конституції України, суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше 10-ти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх 20-ти років.
Кандидати, які відповідають вимогам Конституції та Закону України "Про Конституційний Суд України", призначаються Главою Держави, парламентом і з'їздом суддів відповідно до спеціальної процедури.
Структура Конституційного Суду України — це його внутрішня організаційна побудова.
Після того, як судді склали присягу і набули своїх повноважень, формуються керівні органи — Голова суду та його заступники. Вони обираються лише на один трирічний термін.
Голова Конституційного Суду України
Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України лише на один трирічний термін. Голосування проходить шляхом таємного подання бюлетенів. Головою Конституційного Суду України вважається обраний кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду України.
До повноважень Голови Конституційного Суду України належить: організація роботи колегій суддів Конституційного Суду України, комісій та Секретаріату Конституційного Суду України; скликання і проведення засідань, пленарних засідань Конституційного Суду України; розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду України.
Заступники Голови Конституційного Суду України
Заступники Голови Конституційного Суду обираються за пропозицією Голови у порядку, передбаченому для обрання Голови Конституційного Суду України. Заступники Голови виконують за дорученням Голови Конституційного Суду України окремі його повноваження.
Постійні та тимчасові комісії[
Постійні та тимчасові комісії — це допоміжні органи Конституційного Суду України. Постійні комісії утворюються на пленарному засіданні з метою організації внутрішньої діяльності суду.
У свою чергу тимчасові комісії створюються для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права.
Колегії Конституційного Суду України
У складі Конституційного Суду України утворюються колегії суддів:
для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями;
для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями.
Конституційний Суд України приймає рішення про створення колегій протягом на засіданні першого місяця кожного календарного року. Також на цьому засіданні затверджується склад та призначаються секретарі колегій.
Ці допоміжні структури вирішують питання стосовно відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі. Вони розглядають, вивчають та досліджують конституційні подання та звернення. Якщо колегія вбачає підстави для відкриття впровадження чи у відмові відкритті, то приймається відповідна ухвала.
Апарат Конституційного Суду України
З метою забезпечення ефективної діяльності Конституційного Суду України, створюється Апарат Конституційного Суду України до складу якого входять:
Секретаріат;
Служба Голови Конституційного Суду та його заступників;
Служба кожного судді Конституційного Суду України;
Інші підрозділи (архів, бібліотека, друкований орган («Вісник Конституційного Суду України»).
58)Порядок обрання голови верховного суду україни .Пленум верховного суду україни
1.Голова Верховного Суду України обирається на посаду строком на п'ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного Суду України більшістю голосів від загального складу Пленуму шляхом таємного голосування.
2. Пленум Верховного Суду України з питання обрання Голови Верховного Суду України скликається не пізніше одного місяця з дня припинення повноважень попереднього Голови Верховного Суду України.
3. Процедура обрання на посаду Голови Верховного Суду України та звільнення його з посади встановлюється Регламентом Пленуму Верховного Суду України, що затверджується Пленумом. Зміна регламентної процедури менше ніж за шість місяців до закінчення строку повноважень Голови Верховного Суду України не допускається.
Вибори Голови Верховного Суду України проводяться не пізніше одного місяця з дня припинення повноважень попереднього Голови ВСУ чи відкриття вакансії з інших підстав. Він обирається з числа суддів Верховного Суду України за їх пропозицією (усною або письмовою), висловленою на засіданні Пленуму.
Кандидатура на посаду Голови Верховного Суду України може бути запропонована і шляхом самовисунення.
При обранні Голови Верховного Суду України на засіданні Пленуму головує Заступник Голови Верховного Суду України.
До списку кандидатів на посаду Голови Верховного Суду України може включатися будь-яке число суддів Верховного Суду України, які дали згоду балотуватися на цю посаду; вони заслуховуються на засіданні Пленуму. Судді, які входять до складу Пленуму, можуть ставити кандидатам запитання та брати участь в обговоренні їхніх кандидатур.
Список кандидатів на посаду Голови Верховного Суду України затверджується на засіданні Пленуму відкритим голосуванням, про що робиться запис у протоколі, який підписується головуючим і передається до лічильної комісії.
Лічильна комісія забезпечує виготовлення бюлетенів для таємного голосування за кількістю суддів, присутніх на засіданні Пленуму, і забезпечує таємність голосування.
Обраним на посаду Голови Верховного Суду України вважається кандидат, за якого подано більшість голосів від загального складу Пленуму. Обрання Голови Верховного Суду України затверджується на підставі протоколу таємного голосування постановою Пленуму.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та цим Законом. До складу Пленуму Верховного Суду України входять всі судді Верховного суду України.
Пленум Верховного Суду України:
1) обирає на посади та звільняє з посад Голову Верховного Суду України, Першого заступника Голови Верховного Суду України, заступників Голови Верховного Суду України у порядку, встановленому цим Законом;
2) призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного України;
3) заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України, Першого заступника Голови Верховного Суду України, заступників Голови Верховного Суду України про їх діяльність;
4) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та діяльності Верховного Суду України;
5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;
6) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;
7) затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України;
8) розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.
Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань постанови. Постанови Пленуму Верховного Суду України підписуються головуючим на засіданні Пленуму та секретарем Пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі Верховного Суду України.
59)Основні повноваження прокуратури україни за конституцією
Конституційні функції прокуратури України
Конституція України визначила прокуратуру України як єдину систему. Викладення основних положень про прокуратуру в окремому розділі (VII) Основного Закону України зумовлено тим, що виконання покладених на органи прокуратури функцій і повноважень є самостійним видом державної діяльності. Такий висновок підтверджують також як специфічні функції та характер діяльності прокуратури, так і принципи їх організації, єдність завдань цього незалежного централізованого державного органу. Відповідно до положень ст. 121 Конституції на прокуратуру України покладено:
• підтримання державного обвинувачення в суді; Конституційні функції прокуратури України мають певні юридичні особливості. Так, функція підтримання державного обвинувачення в суді є однією з пріоритетних функцій прокуратури України. її зміст полягає в публічному обвинуваченні прокурором підсудного і привселюдній вимозі справедливого покарання підсудного; допомозі суду в кваліфікованому вирішенні справи; приверненні уваги громадськості до причин і умов скоєння злочину і пошуку шляхів упередження злочинів.
• представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; Підставою представництва у суді Інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.Порядок здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді залежить від підсудності справи, в якій прокурор бере участь.
• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спрямований на забезпечення встановленого Конституцією та законами України порядку виявлення й розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, законності здійснення оперативно-розшукової діяльності, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. При цьому прокуратура здійснює правозахисну діяльність в інтересах суспільства, держави, прав і свобод людини, законних Інтересів фізичних і юридичних осіб.
• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов''язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Згідно з вимогами Закону про прокуратуру, прокурорський нагляд здійснюється з метою своєчасного і правильного виконання вироку; належного утримання засуджених у місцях відбування покарання у вигляді арешту, обмеження та позбавлення волі виключно на підставах і в порядку, встановлених чинним законодавством; забезпечення додержання встановлених законодавством України прав і обов'язків засуджених; виконання законодавства про умовно-дострокове звільнення засуджених від відбуття покарання.
60) Система органів прокуратури та принцип їх побудови
Систему органів прокуратури складають: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та на правах обласних Дніпровська екологічна прокуратура, Центрального, Південного, Західного, Кримського регіонів з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, а також міські,б районні, міжрайонні, спеціалізовані прокуратури на правах районних.
Таким чином, система органів прокуратури включає територіальні та спеціалізовані прокуратури. Територіальні прокуратури створені та функціонують відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані - за предметно-галузевим принципом і в окремих сферах життєдіяльності. Органи прокуратури у своїй сукупності складають злагоджену триланкову систему. На її вершині знаходиться Генеральна прокуратура України. Другу ланку системи утворюють прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, прокуратури регіонів та Дніпровська екологічна прокуратура. Третя ланку системи - міські, районні, міжрайонні, спеціалізовані прокуратури. Систему органів прокуратури очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України строком на п’ять років. Він затверджує штатну чисельність органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати.
Принципи:
Принцип єдності означає, що всі прокуратури, які діють в Україні, складають єдину систему. Централізація системи органів прокуратури проявляється в тому, що всі нижчестоящі прокурори підпорядковуються вищестоящим прокурорам і Генеральному прокурору України. Принцип законності -Це означає, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних законів. Принцип незалежності органів прокуратури полягає в тому, що свої повноваження вона здійснює, дотримуючись Конституції України та чинних на території республіки законів. Принцип захисту прав і свобод громадян реалізується на засадах їх рівності перед законом незалежно від національного чи соціального походження. Принцип обов ’язкового реагування на будь-які порушення закону означає, що прокуратура України завжди і неухильно повинна вживати всіх передбачених законом заходів для виявлення, своєчасного усунення порушень закону. Принцип гласності полягає в тому, що прокуратура інформує державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Принцип деполітизації полягає в тому, що працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.
61)Представництво прокуратурою інтересів громадян і державив суді
Представництво прокуратури - це правовідносини, у яких прокурор (представник) виступає в суді від імені держави або громадянина щодо захисту порушених прав, свобод і інтересів.
Отже, представництво прокуратурою інтересів громадян і держави в суді слід розглядати як напрям прокурорської діяльності, що одержала статус конституційної функції прокуратури. Характерно, що ця діяльність прокуратури, як уже було сказано, тісно пов’язана з наглядом за додержанням і застосуванням законів. Необхідно виділити низку особливостей такого представництва: по-перше, представництво ґрунтується безпосередньо на нормі Конституції України, тим часом як інші представництва здійснюються на підставі доручень, адміністративних або законодавчих актів; по-друге, особливістю прокурорського представництва є те, що його здійснює орган, який не має свого інтересу і завжди стоїть на варті законності.
Суб’єктами реалізації представництва інтересів громадян і держави, а також контролю за його здійсненням є:
а) Генеральний прокурор України та його заступники, а також прокурори Управління представництва інтересів громадян і держави в судах;
б) прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, Дніпровської екологічної прокуратури, а також регіонів з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері;
в) прокурори міських, районних, міжрайонних прокуратур і прокурори спеціалізованих прокуратур.
Предметом прокурорського звернення до суду - заяви або позову -можуть бути:
1) незаконні акти органів державної влади та місцевого самоврядування, які прокурор пропонує переглянути в судовому порядку;
2) протиправні дії, які прокурор пропонує припинити, або дії, передбачені законом, які прокурор пропонує виконати за допомогою судового рішення;
3) моральна та матеріальна шкода, що заподіяна порушеннями, яку прокурор пропонує відшкодувати судовим рішенням.
62)Прокурорський нагляд за додержанням та застосуванням законів
Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів є по суті видом діяльності спеціально уповноважених органів державної влади, що здійснюється від імені держави шляхом використання передбачених законом повноважень та правових засобів їх забезпечення з метою з’ясування стану додержання Конституції України та законів, вжиття заходів до усунення порушень законів, притягнення винних до встановленої законом відповідальності, поновлення порушених прав.
У загальному вигляді завдання прокурорського нагляду сформульовані у ст.4 Закону “Про прокуратуру”. Відповідно до її положень, діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: 1)закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення. Першочерговим обов’язком прокурорів є своєчасне виявлення та опротестування незаконних нормативно-правових актів, оскільки їх дія одночасно поширюється на широке коло осіб.
Особливу увагу прокурори мають приділяти нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення правоохоронними та контролюючими органами, використовувати в повному обсязі повноваження, зазначені у ст. 250 КУпАП. При цьому потрібно вживати заходи щодо опротестування незаконних постанов про накладання адміністративних стягнень; оперативно реагувати на факти незаконного застосування до громадян уповноваженими органами та їх посадовими особами заходів адміністративного примусу. З цією метою прокурори повинні щомісяця перевіряти додержання закону: при адміністративному затриманні; при доставленні правопорушника; щодо порядку й умов тримання осіб, підданих адміністративному арешту, в спецприймальниках та ізоляторах тимчасового тримання.
63)Актів прокурорського реагування
Стаття 23. Подання
Подання - це акт реагування прокурора на виявлені порушення закону з вимогою (вимогами) щодо:
1) усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли;
2) притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності;
3) відшкодування шкоди;
4) скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом;
5) припинення незаконних дій чи бездіяльності посадових і службових осіб.
Подання може бути внесено Прем’єр-міністру України, Кабінету Міністрів України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам та іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, військовим частинам, громадським об’єднанням, органам державного нагляду (контролю), посадовим і службовим особам цих органів, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичним особам - підприємцям.
Відповідний прокурор має бути повідомлений про результати розгляду подання та вжиті заходи у визначений ним строк, що обчислюється з дня отримання подання та не може бути меншим 10 днів.
Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день його розгляду прокурору, який вправі особисто взяти участь у засіданні цього органу.
У разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання, а також якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до суду щодо:
1) визнання незаконним нормативно-правового акта відповідного органу повністю чи в окремій його частині;
2) визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень;
3) визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій.
Для звернення прокурора з позовом до суду встановлюється 15-денний строк, що обчислюється з дня одержання повідомлення про відхилення подання або в разі неповідомлення прокурора про результати розгляду подання з дня закінчення визначеного прокурором строку для його розгляду.
Стаття 24. Постанова прокурора
У разі виявлення в діянні посадової особи або громадянина ознак адміністративного правопорушення прокурор, його перший заступник, заступник виносить мотивовану постанову про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Постанова про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у 10-денний строк з дня її надходження, якщо інше не встановлено законом. У постанові прокурора обов’язково зазначається, ким і яке положення закону порушене та в чому полягає порушення.
64)Реформування прокуратура україни в сучасному етапі
Прокуратура України є державним органом, що становить єдину систему, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Систему прокуратури складатимуть: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури. Передбачається ліквідація спец прокуратур - розформування воєнних, екологічних, транспортних прокуратур.
Проект закону не передбачає в органах прокуратури слідства, але згідно прикінцевих положень проекту до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше пяти років після набрання чинності КПК України слідчі органи прокуратури здійснюють досудове розслідування у визначеному КПК України порядку.
Прокурор має право звернутись до суду у випадку бездіяльності державних чи місцевих органів влади. У разі встановлення підстав для представництва інтересів громадян або держави в суді прокурор має право звернутися з застереженням до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рішення, дії чи бездіяльність якого створюють загрозу порушення або порушують інтереси громадян або держави, щодо досудового врегулювання спору. З метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює міжнародне співробітництво.Окрім того, проектом закону ускладнюється процедура добору кандидатів та їх призначення на посаду прокурора. Зокрема, до вимог до кандидатів на вказану посаду додається стаж роботи в галузі права.Новація в запровадженні прокурорського самоврядування в Україні, яке здійснюється через Всеукраїнську конференцію працівників прокуратури та Раду прокурорів України.З урахуванням викладеного, реформування прокуратури обґрунтоване вимогами сьогодення та передбачає побудову тієї моделі, яка відповідає сучасному етапу розвитку держави.
Єдиний реєстр досудових розслідувань — це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних про кримінальні правопорушення та хід досудового розслідування у кримінальних провадженнях.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань
Держатель Реєстру — Генеральна прокуратура України.
Виконання функцій адміністратора Реєстру покладається на Генеральну прокуратуру України та прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Реєстраторами Реєстру є: прокурори; слідчі органів прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, та органів державного бюро розслідувань (з моменту створення).
Користувачами Реєстру є: керівники прокуратур та органів досудового розслідування, прокурори, слідчі та інші уповноважені особи органів внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, та Державного бюро розслідувань, які виконують функції з інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів та ведення спеціальних обліків (оперативних, оперативно-облікових, дактилоскопічних тощо) відповідно до чинного законодавства.
65)Генеральний прокурор україни порядок призначання.
Стаття 2. Генеральний прокурор України
Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.
Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі:
закінчення строку, на який його призначено;
неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
порушення вимог щодо несумісності;
набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
припинення його громадянства;
подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Генеральний прокурор України звільняється з посади також з інших підстав.
Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років.
66)Повноваження органів прокуратури закон прокуратури
Стаття 5. Функції прокуратури
Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
67)Органи державної виконавчої служби
ЗУ «Про державну виконавчу службу»
Стаття 3. Органи державної виконавчої служби
Органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;
управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.
Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати ь стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.
Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів
та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі мають печатки, у тому числі гербові.
ДВС України відповідно до покладених на неї завдань:
1) організовує у межах своїх повноважень виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, додержання прав і свобод людини та громадянина, здійснює контроль за їх
реалізацією;
2) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру юстиції У країни;
3) забезпечує здійснення державними виконавцями заходів примусового виконання рішень, передбачених законами;
4) забезпечує доступ державних виконавців до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти;
5)забезпечує ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;
6) здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями;
7) здійснює аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення роботи структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту України, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України;
8) організовує ведення обліково-статистичної звітності та аналізує стан виконання рішень державними виконавцями;
9) надає роз'яснення та рекомендації державним виконавцям з питань примусового виконання рішень;
10) організовує розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних із діяльністю ДВС України, структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту України, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України;
11) організовує освітньо-роз'яснювальну роботу, в тому числі в засобах масової інформації, з питань, що стосуються виконання її завдань;
12) здійснює інші повноваження на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України.
68)Державної судової адміністрації її призначення
«ЗУ про судоустрій та статус суддів». Глава 2. Державна судова адміністрація України
Стаття 145. Статус Державної судової адміністрації України
1. Державна судова адміністрація України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
2. Державна судова адміністрація України підзвітна з’їзду суддів України.
3. Територіальні управління Державної судової адміністрації України утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
4. Посадові особи Державної судової адміністрації України, її територіальних управлінь є державними службовцями.
5. Державна судова адміністрація України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.
6. Положення про Державну судову адміністрацію України затверджується Радою суддів України.
Стаття 146. Повноваження Державної судової адміністрації України
1. Державна судова адміністрація України:
1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом;
2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;
3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;
4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;
5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;
6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції;
7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів;
8) організовує комп’ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування відповідних судів;
9) забезпечує функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
10) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб;
11) взаємодіє з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;
12) організовує діяльність служби судових розпорядників;
13) затверджує положення про бібліотеку суду;
14) здійснює інші повноваження, визначені законом.
69)Органи оперативно розшукової діяльності завдання оперативно-розшукової
Стаття 5. Підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову
діяльність
Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами:
Міністерства внутрішніх справ України - кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами внутрішньої безпеки, судовою міліцією;
Служби безпеки України - контррозвідкою, військовою контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;
Служби зовнішньої розвідки України - агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки;
Державної прикордонної служби України - розвідувальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), оперативно-розшуковими підрозділами відповідно спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділами з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічними;
управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об'єктів, щодо яких здійснюється державна охорона;
органів доходів і зборів - оперативними підрозділами податкової міліції та підрозділами, які ведуть боротьбу з контрабандою;
органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України;
розвідувального органу Міністерства оборони України - оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки;
Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.
Стаття 1. Завдання оперативно-розшукової діяльності
Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.
70)Міліція: завдання, структура і повноваження
Міліція в Україні — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основними завданнями міліції є такі:
- забезпечувати особисту безпеку громадян
- запобігати правопорушенням і припиняти їх;
- охороняти і забезпечувати громадський порядок;
- виявляти і розкривати злочини, розшукувати осіб, які їх вчинили;
- забезпечувати безпеку дорожнього руху;
- захищати власність від злочинних посягань;
- виконувати адміністративні стягнення;
- брати участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам.
Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості.
Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України “Про міліцію”, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому законодавством порядку.
Міліція складається з таких підрозділів:
- кримінальної міліції;
- міліції громадської безпеки;
- транспортної міліції;
- державної автомобільної інспекції;
- міліції охорони;
- спеціальної міліції.
Кримінальна міліція, до складу якої входять підрозділи карного розшуку, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, боротьби з незаконним обігом наркотиків, Державної служби боротьби з економічною злочинністю, веде боротьбу із загальнокримінальною та економічною злочинністю.
До складу міліції громадської безпеки входять служба охорони громадського порядку, патрульно-постова служба, реєстраційно-міграційна служба, дозвільна система органів внутрішніх справ, служба дільничних інспекторів міліції. На міліцію громадської безпеки покладається забезпечення громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях.
Транспортна міліція забезпечує охорону громадського порядку та вантажів, що перевозяться залізничним, водним та повітряним транспортом, здійснює розкриття і розслідування злочинів, вчинених на транспорті.
Державна автомобільна інспекція регулює рух транспорту та пішоходів на вулицях і шляхах, припиняє порушення правил дорожнього руху, здійснює контроль за станом шляхів, вулиць, нагляд за технічним станом автомототранспортних засобів.
Міліція охорони забезпечує охорону на договірних засадах майна громадян, підприємств, установ.
Спеціальна міліція здійснює охорону громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи. До підрозділів спеціальної міліції належать також “Беркут”, “Кобра” та ін.
Міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана:
- забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;
- виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини,
- приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення,
- здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою,
- припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах щодо них;
- виявляти причини й умови вчинення правопорушень,
- здійснювати профілактичну діяльність серед осіб, схильних до вчинення злочинів
-та ін….
У ст. 12-15, 15-1 розд. ІІІ Закону України “Про міліцію” визначається порядок застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та передбачаються гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції.
71. Структурна вертикаль та підпорядкування кримінальної міліції.
Структурна вертикаль підпорядкування кримінальної міліції є такою:
Департамент (управління, відділи, відділення на місцях) карного розшуку;
Департамент (управління, відділи, відділення, групи) Державної служби боротьби з економічною злочинністю;
Національне центральне бюро Інтерполу в Україні (на правах Департаменту МВС України, відділення, групи на місцях);
Департамент (управління, відділи) боротьби з незаконним обігом наркотиків;
управління (відділи) кримінальної міліції у справах неповнолітніх;
підрозділи карного розшуку, боротьби з економічними злочинами та кримінальної міліції у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, підпорядкованих відділу спеціальної міліції МВС України;
Підрозділи карного розшуку, боротьби зі злочинними посяганнями на вантажі;
служба боротьби з економічною злочинністю та боротьби з незаконним обігом наркотиків органів внутрішніх справ на транспорті;
Підрозділи, які виконують спеціальні завдання зазначених Служб: Департамент розвідувально-пошукової діяльності (управління, відділи); Департамент оперативно-технічних заходів (відділи, відділення); кінологічна служба (на правах відділу).
72. Роль досудового слідства в системі правоохоронної діяльності. Інтерпол в Україні.
На сучасному етапі зусилля держави потрібно спрямувати на підвищення рівня взаємодії слідчих органів МВС України, СБУ, податкової міліції ДПА і Прокуратури України як між собою, так і з оперативними службами та експертними установами. Необхідно зберегти наявний потенціал слідчих підрозділів, зміцнити їх професійне ядро, удосконалити кадрове і матеріально-технічне забезпечення. Особлива увага повинна бути звернена на всебічне удосконалення взаємозв’язків діючих слідчих апаратів з усіма органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю.
Зосередження слідчих підрозділів в структурі декількох правоохоронних органів відповідає національним процесуальним традиціям, вітчизняній практиці, стану злочинності та перевірено часом. Відповідність спеціалізації слідчих підрозділів загальному профілю роботи правоохоронного органу, в системі якого вони діють, значно підвищує ефективність їх роботи.
Для кримінального процесу України, який реформується, за умови посилення судового контролю за діяльністю слідчих, є цілком допустимими ті слідчі структури, які існують в органах внутрішніх справ, Служби безпеки України і ДПА. Необхідно також зберегти слідчі підрозділи Прокуратури України, на які покласти обов’язок проводити розслідування у тому обсязі, у якому воно існує на сьогоднішній час.
73. Державна податкова служба.
Податкова міліція.Держа́вна податко́ва служба Украї́ни — центральний орган виконавчої влади, що очолює систему органів державної податкової служби України.
Структура
Департамент господарського забезпечення
Управління захисту інформації
Департамент забезпечення діяльності Голови
Департамент персоналу
Департамент фінансового забезпечення
Управління капітального будівництва
Департамент обслуговування великих платників податків
Слідче управління податкової міліції
Юридичний департамент
Управління координації нормотворчої роботи та взаємодії з органами державної влади
Управління міжнародних зв'язків
Організаційно-розпорядчий департамент
Департамент відомчого контролю
Департамент адміністрування податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів)
Департамент адміністрування податку на додану вартість
Департамент оподаткування фізичних осіб
Аналітично-інформаційний відділ
Департамент прогнозування, аналізу, обліку та звітності
Управління адміністрування акцизного збору
Департамент контролю за фінансовими установами та операціями у сфері ЗЕД
Департамент податкового контролю юридичних осіб
Департамент погашення прострочених податкових зобов'язань
Департамент апеляцій
Головне управління податкової міліції
Управління внутрішньої безпеки ДПС України
Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення процесів оподаткування
Управління реєстрації та обліку платників податків
Інформаційно-довідковий департамент державної податкової служби
Департамент масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян
Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів
Департамент розвитку та модернізації державної податкової служби
Департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом
Департамент контролю за відшкодуванням податку на додану вартість
Управління (служба) спеціальних розслідувань
Функції
виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із: здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;
здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету;
обліком платників податків, інших платежів;
виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів;
проведенням роботи по боротьбі з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, участю у розробленні пропозицій щодо основних напрямів державної політики і проектів державних програм у сфері боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, організацією виконання актів законодавства у межах своїх повноважень, здійсненням систематичного контролю за їх реалізацією, узагальненням практики застосування законодавства, застосуванням у випадках, передбачених законодавством, фінансових санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво і обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійсненням заходів по вилученню та знищенню або передачі на промислову переробку алкогольних напоїв, знищенню тютюнових виробів, що були незаконно вироблені чи знаходилися у незаконному обігу;
74. Органи і установи юстиції, їх система та повноваження.
У сучасному стані система органів юстиції включає: Міністерство юстиції України; Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції: районні, районні у містах управління юстиції; міські (міст обласного значення) управління юстиції.
Законодавчу основу організації діяльності органів юстиції складають Конституція, закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції України, згідно з якими органи юстиції здійснюють захист основ конституційного ладу, прав і свобод людини та громадянина.
Зокрема, органи юстиції виконують такі державні завдання:
- здійснюють правотворчу діяльність; підготовку пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи;
- організують роботу з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та забезпечення дотримання принципів і норм міжнародного права в процесі нормотворчої діяльності;
- проводять державну реєстрацію нормативно-правових актів,
що стосуються прав, свобод й законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер органів виконавчої влади;
- впроваджують систематизацію та кодифікацію законодавства України;
- координують правову роботу й правову освіту громадян; сприяють розвитку правової науки, формуванню у громадян правового світогляду;
- забезпечують інформатизацію з правових питань життя держави та суспільства;
- здійснюють примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб);
- організують судові та інші експертизи.
Функції Міністерства юстиції України:
Основні функції органів юстиції полягають у: а) діяльності з
юридичної допомоги; 6) діяльності з виконання рішень (вироків),
постанов судових органів.
Для реалізації державних завдань до компетенції Міністерства
юстиції України належать:
- розробка проектів нормативно-правових актів;
- розробка за пропозиціями центральних органів виконавчої
влади проектів програм розвитку законодавства й планів нормотворчих робіт, координація та контроль за їх виконанням;
- державне замовлення робіт із підготовки проектів нормативно-правових актів;
- адаптація законодавства Європейського Союзу до законодавства України;
- проведення за дорученням Кабінету Міністрів України правової експертизи прийнятих Верховною Радою України законів,які подають на підпис Президентові України;
75. Служба безпеки України, її місце в системі правоохоронних органів та повноваження.
Слу́жба безпе́ки Украї́ни — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Була створена на матеріально-технічній базі КДБ УРСР та фактично є його спадкоємицею.
Служба безпеки України підпорядкована Президенту України.
СБУ складається з Центрального апарату і регіональних (обласних) підрозділів (Управлінь), які, в цілому, повторюють структуру центрального апарату.
Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять Апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи:
контррозвідки;
захисту національної державності;
контррозвідувального захисту економіки держави;
контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки;
охорони державної таємниці та ліцензування;
боротьби з корупцією та організованою злочинністю;
боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;
оперативно-технічних заходів;
оперативного документування;
слідчий;
інформаційно-аналітичного, кадрового, правового, господарського, фінансового, медичного та інших видів забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України.
76. Нотаріат України. Органи і посадові особи, які здійснюють нотаріальні дії.
Нотаріа́т Украї́ни — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.
Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.
У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України.
Станом на серпень 2013 в Україні працює близько 7 тис. нотаріусів.
Окремі види нотаріальних дій за законодавством України
Усі нотаріальні дії можна поділити на посвідчення правочинів, юридично значимих фактів та всі інші.
Нотаріуси України вчиняють наступні нотаріальні дії:
Посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна
Посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування
Посвідчення довіреностей, припинення та скасування довіреностей
Засвідчення вірності копій документів і витягів з них, засвідчення справжності підписів на документах
Засвідчення вірності перекладу
Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна
Видача свідоцтв про право на спадщину
Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя
Видача свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів)
Видача свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо вони не відбулися
Видача свідоцтва виконавцю заповіту
Накладання та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації
Вчинення виконавчих написів
Вчинення протестів векселів
Вчинення морських протестів
Прийняття на зберігання документів
Передача заяв
Прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів
Видача дубліката документа.
77. Право на зайняття нотаріальною діяльністтю. Нотаріальна таємниця.
Закон України «Про нотаріат» Стаття 11. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату. Відмову у видачі свідоцтва може бути оскаржено до суду в місячний строк з дня її одержання. За видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Закон України «Про нотаріат» Стаття 8. Нотаріальна таємниця. Нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо. Нотаріус та особи, зазначені у статті 1 цього Закону, а також помічник нотаріуса зобов'язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.
78. Право на зайняття адвокатською діяльністю.
Закон України «Про адвокатуру» Стаття 6. Адвокат
1. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
2. Не може бути адвокатом особа, яка:
1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;
2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;
3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.
3. Для цілей цієї статті:
1) повна вища юридична освіта - повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;
2) стаж роботи в галузі права - стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею повної вищої юридичної освіти.
79. Адвокатура України. Види та форми адвокатської діяльності.
Стаття 2. Адвокатура України
1. Адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
2. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.
3. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Стаття 3. Правова основа діяльності адвокатури України
1. Правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.
Стаття 4. Принципи та засади здійснення адвокатської діяльності
1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.
3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 5. Адвокатура і держава
1. Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
2. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.
Види адвокатської діяльності. Адвокати здійснюють такі види діяльності:
-дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо законодавства;
-складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;
-посвідчують копії документів у справах, що їх ці адвокати ведуть;
-здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;
-подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;
-здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;
-виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.
Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством. У своїй професійній діяльності адвокат має право:
-представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах та організаціях, до компетенції яких належить вирішення відповідних питань;
- збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:
- запитувати й отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їхньою згодою; - ознайомлюватися на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за влади, місцевого самоврядування тощо). До такого висновку можна дійти на підставі системного аналізу положень ч.1 ст.10, ч.8 ст.12 Закону. Втім, належної чіткості з цього питання відповідні норми Закону не містять, отже, можливе й інше тлумачення зазначених норм. Характерно, що на відміну від положень закону про вторинну правову допомогу розділ про первинну правову допомогу не містить окремої норми про права суб’єктів надання такої допомоги, зокрема, у частині оплати своєї праці.
Відповідно до ст.15 Закону безоплатна вторинна правова допомога має надаватись:
1) центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
2) адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом;
3) адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.
На підставі ч.1 ст.21 і ч.1 ст.22 можна дійти висновку, що участь адвокатів у наданні безоплатної вторинної правової допомоги є їхнім обов’язком (Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги адвоката призначає). Під час призначення адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь.
80)Особи які мають право на безоплатну правову допомогу
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються у такому значенні:
1) безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел;
2) законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують функції опікунів і піклувальників;
3) правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення;
4) правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Стаття 5. Принципи державної політики у сфері надання безоплатної правової допомоги
1. Державна політика у сфері надання безоплатної правової допомоги ґрунтується на таких принципах:
1) верховенство права;
2) законність;
3) доступність безоплатної правової допомоги;
4) забезпечення якості безоплатної правової допомоги;
5) гарантоване державне фінансування.
Стаття 6. Законодавство України про безоплатну правову допомогу
Питання надання безоплатної правової допомоги в Україні регулюються Конституцією України, цим Законом,
іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 7. Поняття безоплатної первинної правової допомоги
1. Безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
2. Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:
1) надання правової інформації;
2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань;
3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);
4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної
правової допомоги та медіації.
Стаття 9. Суб'єкти надання безоплатної первинної правової допомоги
1. Суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги
в Україні є:
1) органи виконавчої влади;
2) органи місцевого самоврядування;
3) фізичні та юридичні особи приватного права;
4) спеціалізовані установи.
81)Слідчі судді
Стаття 21. Види і склад місцевих судів
5. З числа суддів місцевого загального суду обираються слідчі судді (суддя), які здійснюють повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом. Кількість слідчих суддів визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду.
Слідчі судді (суддя) обираються зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. До обрання слідчого судді відповідного суду його повноваження здійснює найстарший за віком суддя цього суду. Слідчий суддя не звільняється від виконання обов'язків судді першої інстанції, проте здійснення ним повноважень із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні враховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення.
82)Суб'єкти надання вторинну правову допомогу
Стаття 8. Суб'єкти права на безоплатну первинну правову допомогу:
1. Право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.
Стаття 9. Суб'єкти надання безоплатної первинної правової допомоги
1. Суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є:
1) органи виконавчої влади;
2) органи місцевого самоврядування;
3) фізичні та юридичні особи приватного права;
4) спеціалізовані установи.
83. Реєстр адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу та їх права.
Стаття 17. Єдиний реєстр адвокатів України. 1. Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних
держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
2. До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:
1) прізвище, ім’я та по батькові адвоката;
2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);
3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв’язку;
4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв’язку;
5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
6) інші відомості, передбачені цим Законом.
Адресою робочого місця адвоката є місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності або адреса фактичного місця здійснення адвокатської діяльності, якщо вона є відмінною від місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності. У разі наявності декількох адрес робочих місць адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України вноситься лише одна адреса робочого місця адвоката.
3. Адвокат протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, письмово повідомляє про такі зміни раду адвокатів регіону за адресою свого робочого місця, крім випадків, якщо ці зміни вносяться на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
4. Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
5. Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.
6. Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується Радою адвокатів України.
7. З метою ведення Єдиного реєстру адвокатів України дозволяється обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
Стаття 18. Об’єднання адвокатів
1. Адвокати мають право створювати в установленому законом порядку місцеві, всеукраїнські і міжнародні об’єднання.
2. Адвокати, їх об’єднання можуть бути членами міжнародних організацій адвокатів та юристів.
84. Професійні права та обов’язки адвоката згідно Закону України «Про адвокатурута адвокатську діяльність».
Стаття 20. Професійні права адвоката.
1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;
11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.
Стаття 21. Професійні обов’язки адвоката
1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний:
1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;
2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;
3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;
4) підвищувати свій професійний рівень;
5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;
6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.
2. Адвокату забороняється:
1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;
2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;
3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта
4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.
3. Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
85. Принципи адвокатської діяльності. Адвокатська таємниця.
Стаття 4. Принципи та засади здійснення адвокатської діяльності
1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.
3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 22. Адвокатська таємниця
1. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.
2. Інформація або документи можуть втратитистатус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.
3. Обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення.
4. У разі пред’явлення клієнтом вимог до адвоката у зв’язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов’язку збереження адвокатської таємниці в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред’явлення таких вимог, зобов’язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення.
5. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом.
86. Угоди у кримінальному провадженні та їх види.
Види угод: 1)Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинувачем; 2) Угода між прокурором та підозрюваним; 3)Обвинувачем про визнання невинуватості; Стаття 468. Угоди в кримінальному провадженні
1. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:
1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;
2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
1. Коментована стаття закріплює два види угод, які можуть укладатися учасниками процесу у кримінальному судочинстві. І якщо угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) у тій чи іншій мірі відома вітчизняному законодавству, то угода про визнання винуватості є новим інститутом кримінального процесуального права. Запровадження цих угод має на меті забезпечення принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, а також забезпечення потерпілому права на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди. Крім того, закріплення на законодавчому рівні чіткої і детальної процедури примирення між сторонами є виконанням Україною вимог Рамкового рішення Ради ЄС "Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві" (2001/220/ від 15 березня 2001 р), згідно з яким кожна країна-учасниця повинна намагатися сприяти медіації в кримінальних справах.
Метою угоди є суб'єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладення та затвердження. Найважливішою ознакою угоди є її правомірний характер.
Угода про примирення - це угода між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, в якій узгоджуються умови відповідальності підозрюваного або обвинуваченого за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Особливістю угоди про примирення є те, що її укладення залежить не тільки від вирішення питань щодо порядку та умов відновлення майнової сфери потерпілого, а й від задоволення його моральних потреб (набуття відчуття безпеки, розкаяння підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), зникнення міжособистісного конфлікту та ін.).
Угода про визнання винуватості - це угода між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим), в якій названі сторони узгоджують умови відповідальності підозрюваного або обвинуваченого залежно від його дій після початку кримінального провадження або після вручення письмового повідомлення про підозру щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення.
Угода має на меті, з одного боку, пом'якшення покарання обвинуваченого, а з другого - зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, процесуальне спрощення розгляду справ.
Закріплення у кримінальному процесуальному законі угоди про визнання винуватості полягає у створенні нової ідеології кримінальної політики нашої держави: протидія злочинності через компроміс, договір. Без угоди про визнання винуватості концепція компромісу позбавлена своєї основи. Правовий інститут, передбачений гл. 35 КПК, має стати не виключною, а звичайною, найпоширенішою формою реалізації державного кримінального переслідування у справах публічного обвинувачення. Це радикальним чиномприскорило 6 кримінальне судочинство і дозволило б скоротити як судовий, так і слідчий апарати.Даний інститут повинен стимулювати осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, йти на співпрацю з владою.
87. Відео-конференцзв’язок як новела сучасного кримінального провадження. Порядок його застосування.
Однією з технологій, яка з успіхом використовується у кримінальному судочинстві, є відеоконференцзв’язок, який становить сеанс двосторонньої інтерактивної комунікації з використанням комплексу технічних засобів приймання-передачі відеозображення, звуку та іншої інформації у режимі реального часу. Використання такого комплексу засобів, як вже не раз зазначалося у літературі, має значні переваги [2, 3, 4, 5 та ін.]. Про регламентацію такої можливості та необхідності йдеться у низці міжнародно-правових документів (Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (20 квітня 1959 р.); Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (17 березня 1978 р.) (ратифікований Законом України від 16 січня 1998 р.); Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (8 листопада 2001 р.); Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 р.) (ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р.); Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Кишинів, 7 жовтня 2002 р.). Фундамент для застосування відеоконференцзв’язку було закладено ще у травні 2000 р., коли в Кембриджі відбувся XIV Колоквіум Комітету експертів Ради Європи з інформаційних технологій і права, що був присвячений застосуванню сучасних телекомунікаційних технологій у правовій сфері. Серед розглянутих ним питань можна виокремити рекомендації Комітету експертів з питань автоматизації процедури судочинства державам — учасницям Ради Європи щодо впровадження інформаційних технологій на всіх стадіях судочинства, у тому числі в інтерактивному режимі (обладнати відповідними технічними засобами зали судового засідання, приміщення органів досудового розслідування, слідчі ізолятори, адвокатські контори).