Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ І ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ
О.О.Васильєва
Курс лекцій, тестові завдання, методичні вказівки до
практичних занять та самостійної роботи з дисципліни
УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА
(для студентів першого курсу денної та заочної
форм навчання напряму підготовки:
6.030505 Управління персоналом та економіка праці)
Запоріжжя – ЗНТУ – 2010
Курс лекцій, тестові завдання, методичні вказівки до практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни "Університетська освіта (для студентів першого курсу денної та заочної форм навчання напряму підготовки: 6.030505 Управління персоналом та економіка праці) / Укл.: О.О.Васильєва. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2010
Укладач: О.О.Васильєва, к.ф.-м.н., доцент
Рецензент: В.О.Толок , д.т.н., професор
Рекомендовано кафедрою управління персоналом і економіки праці ЗНТУ, протокол №1 від 30.09.2010 р.
ПЕРЕДМОВА
Утвердження України як демократичної держави є одночасно духовним, політичним, соціальним і культурним утвердженням громадян, здатних керуватись не суб`єктивними інтересами, а інтересами держави. Вища освіта в цілому і університетська зокрема набувають у даному контексті принципово нового звучання. Підготовка фахівців з вищою освітою розпочала будуватись на підставі принципово нових засад – демократизації, інтернаціоналізації, гуманізації, диверсифікації.
Освіта – частина засобу виробництва матеріального життя, яка за допомогою двох взаємопов`язаних процесів навчання та виховання здійснює цілеспрямоване формування необхідного для суспільства типу особистості. Мета освіти – інтелектуальний і моральний розвиток людини. Сучасному суспільству потрібен громадянин, який би мав самостійне, критичне мислення, вмів бачити і творчо вирішувати існуючі проблеми, був освіченим фахівцем.
У вищій освіті стає найбільш актуальним питання синтезу педагогічних та психологічних концепцій, глибоке психологічне осмислення закономірностей навчальної діяльності, принципів та методів навчання й керування навчальним процесом.
Університетська освіта – найголовніша складова вищої освіти. Університет – класичний, найстаріший та найпоширеніший тип вищого навчального закладу. Тому саме на прикладі університетської освіти вважається доцільним проаналізувати зміст, сучасні особливості та тенденції розвитку вищої освіти в цілому.
ТЕМА 1
Університетська освіта в контексті Болонського процесу
1. Головні тенденції розвитку вищої освіти в європейських країнах.
2. Болонський процес в Україні.
Останнім часом прогресивна світова спільнота все частіше звертається до думки про те, що вища освіта в усіх країнах Західної Європи переживає нелегкі часи. Даний факт зумовлений виникненням своєрідного розриву між освітою з усіма її провідними елементами (цілі, структура, зміст, методи навчання) та умовами життя суспільства, що різко змінилися за останні десятиріччя.
На питання, які якості повинен мати молодий спеціаліст, роботодавці, як правило, відповідають таким переліком: високий рівень загальноосвітньої підготовки, здатність приймати самостійні рішення, готовність до перенавчання, до опанування нових тенденцій та придбання нових знань, вміння працювати в групі, комунікабельність. Даний перелік - не що інше, як нове уявлення про людину, своєрідна модель її провідних життєвих функцій. Така модель найбільш адекватна вимогам сучасного суспільства. Ключові характеристики нової моделі - освіченість, безперервність навчання, самостійність – знаходяться в явному протиріччі з існуючою педагогічною системою, орієнтованою головним чином на запам`ятовування, відтворення та пасивне виконання.
Вимоги часу призвели до того, що у розвитку світової вищої школи вже визначились загальні глобальні тенденції. Провідними серед них є гуманітаризація, демократизація, диверсифікація, інтеграція та інтернаціоналізація вищої освіти.
Гуманітаризація передбачає наявність знань в галузі історії, культури, мистецтва, які, в свою чергу, допомагають сформувати систему цінностей та етичні норми поведінки. До гуманітарного циклу дисциплін належать класичні та сучасні мови, література, історія, філософія, соціологія, психологія.
Демократизація пов`язана, перш за все, із ростом кількості студентів в усіх розвинених країнах. Значні зміни відбулися також у взаємовідносинах між вищими навчальними закладами та центральними урядовими органами. З одного боку, центральні органи управління продовжують визначати чисельність студентських міст, виходячи із норми фінансування. З іншого, значно поширюється автономія окремих вузів. Даний принцип передбачає також залучення до системи вищої освіти якомога ширшого кола охочої навчатися молоді із різних верств суспільства, але з наступним жорстким відбором найбільш здібних.
Диверсифікація (від лат. "різноманітність") – розширення видів та форм вищої освіти, створення альтернативних вищих навчальних закладів, що відбиває потреби суспільства у різних за фахом кваліфікованих спеціалістах. На теперішній час у розвинених західних країнах склалася відносно стійка система багаторівневої підготовки. Накреслилась і загальна тенденція – зближення навчальних планів та програм за відповідними рівнями, хоча розбіжностей ще значно більше.
Інтеграція та інтернаціоналізація передбачають координацію як навчальних програм, так і системи навчання в цілому, а також міжнародну співпрацю вищих навчальних закладів: обмін студентами та викладачами між вузами різних країн, проведення конференцій, симпозіумів, семінарів щодо проблем навчання та наукової роботи з метою визнання документів про освіту.
Сфера євроінтеграції вищої освіти набула форм Болонського процесу. На теперішній час 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Значна кількість міжнародних організацій підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.
Болонський процес – це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації 21 країною в італійському місті Болоні. Передумовою створення декларації стало підписання Великої Хартії європейських університетів. Велика Хартія як передумова Болонської декларації була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстарішим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань – чи то практичних, чи теоретичних." (із промови представників Болонського університету на святкуванні).
Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій. Сприяє зміцненню зв`язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, залучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.
Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи країн-учасниць його повинні бути змінені, щоб сприяти:
– полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчан-ня чи працевлаштування у Європі.
– розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.
Болонський процес не передбачає повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв`язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.
На сьогодні до Болонського процесу приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських :
На національному рівні у Болонському процесі здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити вже зроблене та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду розвитку. На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, факультети та відділення, студенти, викладацький склад. В Україні поступово вводиться Європейська кредитно-трансферна система (ECTS).
Таким чином, Болонський процес, до якого приєдналася Україна, має за мету наступне:
- встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;
- встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;
- введення системи кредитів (ECTS);
- сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забез-печення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;
- сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості;
- сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.
Дані цілі є сутністю Болонського процесу.
Незвичайність цього процесу полягає в тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.
Література
ТЕМА 2
Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців
з вищою освітою
1.Роль та місце фундаментальних дисциплін в системі освіти.
2.Індивідуалізація навчання та шляхи її впровадження.
Реформована освіта спроможна звільнити суспільство від консерватизму і тим самим допомогти йому подолати розрив між старим і новим. На сучасному етапі розвитку суспільства важливого значення набуває відповідність змісту освіти вимогам часу, тим змінам, що відбуваються в економічному та культурному житті.
Одна з найважливіших проблем вищої освіти – оптимальне співвідношення фундаментальних та спеціальних дисциплін, поворот освіти до цілісної картини життя і перш за все - до світу культури, світу людини, формування її системного мислення. Забезпечити майбутнє існування людини в світі можуть теоретичні, фундаментальні знання. На шляху вирішення цієї проблеми постають дві найважливіші задачі. По-перше, необхідність посилення природничо-наукової підготовки, особливо з дисциплін математичного циклу та нових інформаційних технологій, без засвоєння яких людина не може увійти в інформаційне суспільство. По-друге, усвідомлення ролі та значення дисциплін гуманітарного циклу – визнання людини за найвищу соціальну цінність, повага до особистості, створення умов для розкриття здібностей.
У даному контексті особливого значення набуває ідея безперервної освіти. Безперервність освіти означає доведення культурно-освітнього рівня особистості до рівня суспільних потреб, що завжди оновлюються. Це також постійне оновлення загальноосвітньої та фахової підготовки, перетворення здобуття освіти на процес, що триває упродовж усього життя.
Загальнотеоретичні та фахові знання тих, хто навчається, засвоюють по-різному, що призводить до необхідності вирішення на практиці проблеми індивідуалізації.
Індивідуалізація навчання - одна із найскладніших проблем вищої освіти, вирішення якої в значній мірі залежить від двох чинників: індивідуально-психологічних особливостей студентів та впровадження відповідної методичної системи навчання.
Індивідуалізація навчання передбачає урахування відповідної низки факторів, що впливають на результат. До таких факторів можна віднести:
Індивідуальність кожного учня являє собою невід`ємну складову його особистості як своєрідної якості індивіду, що набувається в діяльності та спілкуванні протягом усього життя. Індивідуальність складається із відповідних індивідуально-психологічних особливостей людини. Серед таких особливостей є як природжені, так і придбані. До них психологи відносять темперамент, характер та здібності. Це так звані диференціальні характеристики особистості, що тісно пов`язані одна з одною.
Основою індивідуальності людини вважається темперамент. Темперамент – це природжена індивідуально-психологічна особливість людини, що визначає динамічні прояви її психіки – фізичні, емоційні, інтелектуальні. Той або інший тип темпераменту базується на так званому типі вищої нервової системи, що являє собою природжену якість. Як відомо, психологи виділяють чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик та меланхолік.
Сангвінік – психічно активна людина, прагне до всього нового, до швидкої зміни вражень, досить легко переживає невдачі, часто поводить себе непослідовно, змінює свої уподобання та емоційні оцінки. Це відверта, щира людина, відкрита для спілкування у будь-якій соціальній групі, легко пристосовується до нових обставин та незнайомих людей.
Флегматик - протилежність сангвініку. Відрізняється незворушністю, стійкістю прагнень та почуттів, слабким зовнішнім відтворенням психічного стану, повільністю. Флегматик працює не поспішаючи, але дуже ретельно, послідовно, завжди доводить справу, що розпочав, до логічного завершення.
Холерик – дуже емоційна та енергійна людина, що завжди сповнена пристрастями. Холерики – люди не байдужі, вони активно беруть участь в усіх подіях, що відбуваються навкруги. Постійно перебувають у стані емоційного збудження. Часто невитримані, конфліктні.
Меланхолік – вразлива людина, чутлива та емоційно стримана.
Так само, як і флегматик, відрізняється незворушністю, послідовністю, глибиною почуттів, стійкістю виборів та уподобань. Може довго переживати будь-які враження та події.
Темперамент тих, хто навчається, можна виявити шляхом спеціальних експериментальних тестів. Слід зауважити, що у даному випадку не йдеться про якісну характеристику того або іншого темпераменту, бо в кожному з них представлено як позитивні, так і негативні риси, що впливають на процес навчання. Не пов`язаний також темперамент із інтелектуальними можливостями людини: люди однакового темпераменту можуть мати різний рівень інтелекту, а люди однакового інтелекту можуть мати різні типи темпераменту.
Принципового значення у дослідженні даної індивідуально-психологічної особливості набуває поняття так званого індивідуального стилю діяльності. Саме тип темпераменту впливає на те, що однакову за змістом навчальну роботу молоді люди із різним типом темпераменту будуть виконувати по-різному. Дану обставину необхідно враховувати при вирішенні проблеми індивідуалізації навчання.
На основі того або іншого темпераменту за відповідних умов життя, виховання, системи цінностей формується більш гнучка, соціально позначена психологічна складова індивідуальності – характер. Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. Про характер психологи кажуть: це те, що людина робить зі своїм темпераментом. На основі того або іншого темпераменту може бути сформований різний тип характеру. Риси характеру формуються протягом життя і, на відміну від темпераменту, можуть зазнавати змін. Характер – це своєрідна програма поведінки людини, що виявляється за такими напрямками:
-ставлення до себе (вимогливість, послідовність, самозакоханість, непостійність почуттів та вчинків);
-ставлення до людей (увага, ввічливість, доброта, зневажливе ставлення);
- ставлення до справи ( серйозність, відповідальність, байдужість, нехтування).
- ставлення до речей ( охайність, неохайність, надання речам великого значення або стримане ставлення до них).
Характер розглядається як комплексне утворення. Риси характеру складають своєрідні протиставлення: добро-зло, чутливість-байдужість, відповідальність-безвідповідальність та інші.
Критерій характеру - вчинок людини.
Особливості характеру необхідно враховувати у процесі навчання та особливо виховання. Однакові педагогічні заходи можуть привести до різних результатів, якщо не враховується характер тих, кого навчаєш.
Із темпераментом та характером пов`язані здібності людини. Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що являють собою умови успішності виконання відповідної діяльності та в цій же діяльності формуються. Формування відбувається у відповідній закономірності: лише у тій діяльності, що за своєю структурою відповідає конкретним здібностям. В основі здібностей лежать так звані задатки, що являють собою морфологічні та функціональні особливості структури головного мозку людини та передаються генетично. В умовах наявності відповідних форм діяльності із задатків можуть розвинутись відповідні здібності.
Загальні здібності відповідають цілому ряду діяльностей, в яких формуються (наприклад, математичні, технічні, інтелектуальні). Спеціальні – лише конкретному виду діяльності (наприклад, музичні). Широко відомий розподіл людей згідно з їх здібностями на три великі групи : розумовий тип, художній тип та середній (за І.П.Павловим).
Здібності формуються виключно в діяльності, виключно в діяльності вони і виявляються. Прояв здібностей залежить від конкретних методів навчання, формування відповідних навичок, вмінь та знань.
Індивідуалізація процесу навчання, таким чином, не може протікати успішно без урахування індивідуально-психологічних особливостей тих, кого навчаєш. Індивідуальний стиль діяльності, обумовлений темпераментом, програму поведінки людини, обумовлену характером, та наявність діяльності, що відповідає структурі здібностей можна розглядати як запоруку вдалої індивідуалізації навчання.
На думку А.А.Леонтьєва, індивідуалізація – двобічний процес, як і сам процес навчання. З одного боку, викладач враховує всі чинники, що позначені вище (індивідуальні особливості учнів, вік тих, хто навчається, особливості дисципліни, мета навчання, кількість годин), а з іншого – той, хто навчається, має сам індивідуалізувати процес навчання, знайти серед запропонованих викладачем варіантів засвоєння знань саме той, що відповідає його індивідуальності. Головна умова такої індивідуалізації – можливість та право вибору найбільш адекватного варіанту організації роботи. Така робота перш за все має бути самостійною.
Література
ТЕМА 3
Організація навчального процесу в університеті
1. Структура та форми організації процесу навчання.
2. Навчання як різновид педагогічного спілкування.
Навчання наряду із грою та працею розглядається як один із найважливіших видів діяльності людини. У широкому значенні навчання – це процес засвоєння історичного досвіду людства. В більш вузькому – двобічний процес, взаємодія між тим, хто навчає, та тим, хто навчається. Це своєрідний процес керування отриманням знань.
Навчання, як і інші види діяльності людини, має відповідну структуру. Вона містить такі складові: мета, мотив, дії (навички, вміння, операції).
Мета – усвідомлений результат навчання (для чого?), мотив – спонукан-ня до навчання(чому?), дії – частини навчання, його окремі, відносно завершені складові, кожна з яких вирішує свою конкретну задачу на шляху досягнення загальної мети навчання. Навички, вміння, операції – різновиди дій. Навички – автоматизовані дії, що виконуються без контролю над засобами виконання. Вміння – це навички + знання щодо оптимальних умов їх формування. Операції – дії, що виникли в одній діяльності, а потім були перенесені в іншу.
Організація та здійснення навчального процесу у вищих закладах освіти України регламентується Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року №161, та іншими нормативними актами з питань вищої освіти.
Навчальний процес у вищих закладах освіти — це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньо-кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти. Він охоплює всі компоненти навчання:
учасників навчального процесу (викладачів, студентів), засоби, форми і методи навчання. Навчальний процес базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій.
Навчальний процес має два головні аспекти: навчання як системна цілеспрямована діяльність кафедр (предметних або циклових комісій), що передбачає передачу студентам наукових знань і формування їх особистісних якостей, і учіння як навчальна діяльність студентів.
Навчальний процес організовується з урахуванням науково-педа гогічного потенціалу, матеріальної і навчально-методичної бази вищого закладу освіти, сучасних інформаційних технологій. Він орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до динамічних процесів в освітній та соціально-культурній сферах, галузях техніки і технологій, системах управління й організації праці в умовах ринкової економіки.
Структура освіти в Україні відповідно до Закону України «Про освіту» (далі Закон про освіту) включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.
Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями. Вона здійснюється у вищих закладах освіти відповідних рівнів акредитації: першого і другого (училище, технікуми, коледж та інші прирівняні до них заклади освіти) та третього і четвертого (університети, академії, інститути, консерваторії та інші прирівняні до них заклади освіти).
Освітній рівень передбачає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти.
Освітньо-кваліфікаційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації.
Законом про освіту встановлено такі рівні:
о с в і т н і
— початкова загальна освіта;
— базова загальна середня освіта;
— повна загальна середня освіта;
— професійно-технічна освіта;
— базова вища освіта;
— повна вища освіта.
о с в і т н ь о – к в а л і ф і к а ц і й н і
— кваліфікований робітник;
— молодший, спеціаліст;
— бакалавр;
— спеціаліст, магістр.
Законом про освіту визначаються також наукові ступені (кандидат наук, доктор наук) та вченні звання (старший науковий співробітник, доцент, професор).
Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.
Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає отримання кваліфікації «молодший спеціаліст»; другий — кваліфікації «бакалавр» (базова вища освіта); третій — кваліфікації «спеціаліст», «магістр» (повна вища освіта).
Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через непе рервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.
Неперервна програма підготовки для здобуття найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня реалізується, як правило, у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації, диференційована підготовка може забезпечуватися вищими закладами освіти різних рівнів акредитації шляхом їх об'єднання в навчальні, навчально-наукові комплекси або на інших договірних засадах.
із реалізацією ступеневості вищої освіти диференціюється прийом до вищих закладів освіти за освітніми (освітньо-кваліфікаційними) рівнями:
— на базі освітніх рівнів (базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта);
— на базі освітньо-кваліфікаційних рівнів (молодший спеціаліст, бакалавр; спеціаліст).
Зміст освіти — це науково обґрунтована система дидактично та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою підготовки, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого закладу освіти і відображається у відповідних підручниках, навчальних посіб никах, методичних матеріалах, дидактичних засобах.
Зміст освіти включає нормативний та вибірковий компоненти. Нормативний компонент змісту освіти визначається відповідним державним стандартом освіти, а вибірковий — вищим закладом освіти.
Освітньо-професійна програма підготовки — це перелік норма тивних навчальних дисциплін із зазначенням загального обсягу часу (в годинах), відведеного для їх вивчення та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дисципліни.
Загальній обсяг часу для вивчення навчальної дисципліни включає час для аудиторних форм навчання і самостійної роботи студента.
Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи студентів форми і періодичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого закладу освіти.
Наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань та проведення контролю тощо) визначається структурно-логічною схемою підготовки.
Державний стандарт освіти — це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня.
Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напрямку підготовки (спеціальності) і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають пере гляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.
Складовими державного стандарту освіти є: освітня (освітньо-квалі фікаційна) характеристика; нормативна частина змісту освіти і тести.
Основними функціями державних стандартів освіти є забезпечення досягнення і підтримання вищим закладом освіти високого рівня вищої освіти через реалізацію нормативної частини змісту освіти та самооцінки чи державної оцінки результатів роботи.
Освітня характеристика — це основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень. Зміст освітньої харак теристики як складової частини державного стандарту освіти визна чається Міністерством освіти України окремо для кожного освітнього рівня: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта;
повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.
Освітньо-кваліфікаційна характеристика — це основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконання професійних функцій. Зміст освітньо-кваліфікаційної характеристики визначається Міністерством освіти України для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.
Нормативна частина змісту освіти є гарантованим мінімумом вимог до відповідного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня. Вона визначається державним стандартом освіти і є обов'язковим ком понентом реалізації освітньої (освітньо-професійної) програми.
Згідно з чинними нормативними актами вищим закладам освіти четвертого рівня акредитації надається автономне право щодо визна чення змісту освіти, але він не повинен бути нижчим від нормативного.
Тести, як система формалізованих завдань, призначені для вста новлення відповідності освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня особи вимогам державного стандарту освіти (освітніх, освітньо-кваліфікаційних характеристик).
Тести розробляються Міністерством освіти України окремо для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня і напрямку підготовки (спеціальності). Вони мають бути доступними для кожного вищого закладу освіти як засіб контролю якості підготовки фахівців.
Нормативні навчальні дисципліни визначаються державним стан дартом освіти (освітньо-професійною програмою підготовки). Дотри мання їх назв є обов'язковим для вищих закладів освіти, а обсяг не може бути меншим від обсягу, встановленого державним стандартом освіти.
Вибіркові навчальні дисципліни вводяться вищим закладом освіти для більш повного задоволення освітніх і кваліфікаційних запитів особи та потреб суспільства, ефективнішого використання можливостей закладу освіти, врахування регіональних потреб тощо. Вони можуть бути як обов'язкові для всіх студентів, так і ті, що обираються студентами індивідуально.
Вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загально освітньої, фундаментальної і фахової (теоретичної і практичної) підготовки.
Навчальна програма — це нормативний документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-профе сійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань і вмінь студентів.
Навчальна програма включає пояснювальну записку, тематичний виклад змісту навчальної дисципліни і список літератури.
Навчальні програми нормативних дисциплін входять до комплексу документів державного стандарту освіти, розробляються і затверд жуються як його складові.
Навчальні програми вибіркових дисциплін розробляються і затверд жуються вищим закладом освіти.
Робоча навчальна програма є нормативним документом вищого закладу освіти і розробляється для кожної навчальної дисципліни на основі навчальної програми дисципліни відповідно до навчального плану.
У робочій навчальній програмі відображається конкретний зміст навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні форми її вивчення, обсяг часу на різні види навчальної роботи, засоби і форми поточного та підсумкового контролю.
До робочої програми входять: тематичний план, пакет методичних матеріалів для проведення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо.
Робочі навчальні геограми нормативних і вибіркових навчальних дисциплін розробляються відповідними кафедрами (предметними або цикловими комісіями) і, як правило, затверджуються:
— із соціально-гуманітарних, психолого-педагогічних та загально освітніх дисциплін — проректором (заступником директора) з нав чальної роботи;
— з фахових навчальних дисциплін і дисциплін спеціалізацій — деканом факультету (завідувачем відділення).
Навчальні програми, робочі навчальні програми разом з нав чальними планами є основними документами, якими керуються факультети (відділення) та кафедри (предметні або циклові комісії) вищих закладів освіти в організації навчального процесу.
Навчальний план — це нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, навчальні й виробничі практики) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані відображається також обсяг часу, передбачений на самостійну роботу.
Навчальний план розробляється на весь період реалізації від повідної освітньо-лрофесійної програми підготовки і затверджується керівником вищого закладу освіти.
Робочий навчальний план — це також нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на поточний навчальний рік і конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю за семест рами.
Робочий навчальний план затверджується деканом факультету (завідувачем відділення).
Індивідуальний навчальний план студента — це нормативний документ, за яким здійснюється навчання студента, виходячи з вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та з урахуванням його особистих освітньо-професійних інтересів і потреб.
Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та вибіркові навчальні дисципліни, обрані студентом, з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки.
Індивідуальний навчальний план складається на кожний навчальний рік і затверджується в порядку, встановленому вищим закладом освіти, але, як правило, деканом факультету (завідувачем відділення).
Методичне керівництво індивідуальним навчанням студентів та контроль за виконанням ними індивідуальних навчальних планів здійснюється деканами факультетів (завідувачами відділень) та від повідними кафедрами (предметними або цикловими комісіями).
Обов'язковими для вивчення є не лише вибіркові навчальні дисципліни, які визначені вищим закладом освіти, а й обрані студентом і включені до його індивідуального навчального плану,
За відповідність рівня підготовки студента вимогам державного стандарту освіти несуть відповідальність керівники структурних підроз ділів закладів освіти — декани факультетів (завідувачі відділеннями), завідувачі кафедр (голови предметних або циклових комісій).
За якість підготовки фахівців у вищому закладі освіти загалом персональна відповідальність покладається на керівника вищого закладу освіти.
Відповідальність за виконання індивідуального навчального плану повністю покладається на студента. Невиконання індивідуального навчального плану з вини студента є підставою для відрахування його із вищого закладу освіти.
Опанувати навчальну діяльність з усіма її складовими можна через впровадження відповідних форм організації навчання. До таких належать: лекція, практичне заняття, лабораторне заняття, семінар, самостійна робота, курсові та дипломні роботи. Основними формами організації навчального процесу у вищих закладах освіти є: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка і контрольні заходи.
Провідною формою організації навчального процесу є лекція.
Навчальна лекція — це логічно вивершений, науково обґрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, при необхідності, засобами наочності та демонстрацією дослідів.
Лекція є одним з основних видів навчальних занять і, водночас, методів навчання у вищій школі. Вона покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи студентів з відповідної навчальної дисципліни.
З неї починається перше знайомство з навчальною дисципліною. За певних умов лекційна форма навчання не може бути замінена ніякою іншою. Особливо це стає відчутним тоді, коли новий навчальний матеріал ще не знайшов свого віддзеркалення в існуючих підручниках. Основними вимогами до лекції є:
- науковість та інформативність;
- доказовість й аргументованість;
- наявність певної кількості яскравих переконливих прикладів;
- емоційність викладу;
- чітка структура й логіка викладу матеріалу;
- виклад матеріалу доступною і зрозумілою мовою.
У вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації лекції читаються професорами і доцентами, а також, в окремих випадках, іншими висококваліфікованими фахівцями, які мають значний досвід наукової, науково-методичної та практичної діяльності.
Лекторами у вищих закладах освіти першого і другого рівнів акредитації можуть бути найбільш досвідчені викладачі цього закладу освіти, а також інші висококваліфіковані фахівці, що мають необхідний педагогічний і практичний досвід.
Завдання лектора – не тільки викладання готової інформації із певної навчальної дисципліни, а ще й формування мотивів зацікавленості в ній, що має стати стимулом подальшого самостійного вивчення навчального матеріалу. Серед різновидів лекційної організації роботи виділяють :
- проблемний виклад матеріалу;
-проблемний виклад із наступною роботою студента за певним планом;
- комбіновану лекція, яка включає реконструктивно-варіативну або частково-пошукову діяльність студентів.
Практичні заняття спрямовані на поглиблене вивчення дисципліни. Вони мають відповідну структуру:
Лабораторні заняття також спрямовані на поглиблення теоретичного матеріалу й формування практичних умінь та навичок.
Це вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди в спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого для умов навчального процесу.
Дидактичною метою лабораторного заняття є практичне підтверд ження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуття практичних умінь та навичок роботи з лабораторним устат куванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Перелік тем лабораторних занять визначається ро бочою навчальною програмою дисципліни.
Семінар – організаційна форма, під час якої викладач організує обговорення попередньо визначених тем, до яких студенти можуть готувати тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Мета семінару – поглиблення й закріплення інформації, перевірка та оцінка знань, повторення вивченого.
Курсові та дипломні роботи передбачають реалізацію загальнонаукових можливостей студента, вимір та оцінку його професійної компетенції.
Самостійна робота - одна з організаційних форм навчання, яка регламентується робочим навчальним планом. Зміст самостійної роботи визначається в робочій програмі кожної дисципліни. Навчальний матеріал, передбачений для самостійного опрацювання, підлягає підсумковому контролю нарівні з матеріалом, який опрацьовується під час навчальних занять. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості й засвоєння знань, умінь, навичок. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом (робочим навчальним планом) і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної навчальної дисципліни.
Консультація — це один із видів навчальних занять. Вона проводиться з метою отримання студентом відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.
Консультації протягом семестру (поточні консультації, семестрові) та перед контрольним заходом (екзаменаційні) проводяться за графіком деканату факультету (відділення).
Обсяг часу на проведення консультацій у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації визначається відповідно до Норм часу для розрахунку і обліку навчальної роботи, затверджених наказом Міністерства освіти України від 7 червня 1996 року №195, і відображається у навчальному плані (робочому навчальному плані). Зокрема, на проведення консультацій протягом семестру він диферен ціюється в залежності від форм навчання і визначається для акаде мічної групи як частина загального обсягу часу, відведеного на вивчення конкретної навчальної дисципліни: 4%— денна (стаціонарна) форма навчання; 8% — вечірня форма навчання; 12% — заочна (дистанційна) форма навчання.
Обсяг часу на проведення консультацій протягом семестру у вищих закладах освіти першого і другого рівнів акредитації передбачається навчальним планом спеціальності і, як правило, становить 200 годин на весь термін навчання (4 роки) або 50 годин на один навчальний рік. Розподіл часу за навчальними дисциплінами здійснюється керів ником вищого закладу освіти.
Час для проведення екзаменаційних консультацій в закладах освіти всіх рівнів акредитації відводиться за такими нормами: семестровий екзамен — 2 години на академічну групу; державний екзамен — 2 години на академічну (екзаменаційну) групу з кожної навчальної дисципліни (розділу програми).
Незалежно від форми організації, процес навчання розуміється як співпраця викладача та учнів, своєрідний процес педагогічного спілкування. Педагогічне спілкування – процес взаємодій між тими, хто навчається, та тим, хто навчає. Даний вид спілкування – різновид багатопланового процесу розвитку контактів між людьми, в якому психологи виділяють три боки:
-комунікативний –передача та сприйняття інформації;
-інтерактивний – взаємодія людей, що спілкуються;
-перцептивний – сприйняття, порозуміння та оцінка один одного у спілкуванні.
У процесі навчання три боки спілкування тісно пов`язані між собою: інформація – взаємодія – сприйняття. Їх співвідношення залежить від змісту, мети та методів навчання. Суттєвою виявляється та обставина, що в умовах організації педагогічного спілкування про викладача йдеться не лише як про джерело інформації. Сама особистість того, хто навчає, відповідно виконує своєрідну навчальну функцію. До неї належать:
-педагогічний професіоналізм, вміння планувати процес спілкування;
- загальна культура, культура побудови мови;
-виховний потенціал, вміння передати відповідні знання;
-соціальні перцепції, адекватне сприйняття тих, хто навчається;
-вміння передати ініціативу спілкування учням, змінити при необхідності тон, стиль спілкування.
-збалансованість стосунків: з одного боку –доброзичливість, з іншого – вимогливість.
Особливо важливого значення у процесі навчання набуває мова викладача, коли йдеться про роботу на лекції або практичному занятті. Як відомо, психолінгвісти виділяють чотири види мовленнєвої діяльності: слухання, читання, мовлення та письмо. Одна з головних умов порозуміння між викладачем та його учнями – вірне співвідношення між видами мовлення викладача та учнів безпосередньо у навчальній діяльності. Припустимо, лекційний матеріал підготовлений у вигляді наукового тексту з усіма особливостями даного стилю (поширені синтаксичні конструкції, велика кількість термінів). Сприйняття на слух подібного тексту буде достатньо складним. Такий лекційний матеріал потребує відповідної стилістичної обробки з урахуванням особливостей усного сприйняття.
В організації навчального процесу вищих закладів освіти засто совується поточний та підсумковий контроль.
Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студентів з певних розділів (тем) навчальної програми, й також до виконання конкретних завдань. Форми проведення поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання знань студентів визначаються відповідною кафедрою (предметною або цикловою комісією).
Підсумковий контроль проводиться з метою оцінювання результатів навчання студентів на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або на окремих його етапах.
Підсумковий контроль включає семестровий контроль і державну атестацію студента.
Навчальний час студента визначається кількістю облікових одиниць часу, відведеного на реалізацію освітньо-професійної програми підготовки на певному освітньо-кваліфікаційному рівні.
Обліковими одиницями навчального часу студента є академічна година, навчальний день, навчальний тиждень, навчальний семестр, навчальний рік, навчальний курс.
Академічна година — це мінімальна облікова одиниця навчального часу. Тривалість академічної години становить, як правило, 45 хвилин. Дві академічні години утворюють пару академічних годин (надалі пара). Зміна тривалості академічної години, як правило, не допус кається. Проте, при проведенні пари без перерви, її тривалість може змінюватись, але повинна становити не менше як 80 хвилин.
Навчальний день студента становить не більше 9 академічних годин, а навчальний тиждень — не більше 54 академічних годин.
Навчальний семестр — це складова частина навчального часу . студента, що закінчується підсумковим семестровим контролем. Тривалість семестру визначається навчальним планом.
Навчальний рік — це навчальний час, який складається з навчаль них днів, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових та канікулярних днів.
Навчальний курс — це завершений період навчання студента протягом навчального року.
Час (тривалість) перебування студента на навчальному курсі включає час навчальних семестрів, екзаменаційних сесій та канікул.
Сумарна тривалість канікул протягом навчального курсу, крім останнього, повинна становити не менше 8 тижнів.
Навчальний рік розпочинається, як правило, 1 вересня. В окремих випадках, у разі необхідності, навчальний рік може розпочинатися в інший час.
Розклад навчальних занять — це документ вищого закладу освіти, який забезпечує виконання навчального плану в повному обсязі щодо проведення навчальних занять. Розклад занять розробляється деканатом (відділенням) і затверджується проректором (заступником директора) з навчальної роботи.
Вільне відвідування студентами лекційних занять допускається лише для студентів третього і наступних курсів в порядку, встановленому вищим закладом освіти. Дозвіл на вільне відвідування лекцій з конкретних навчальних дисциплін (на кожний семестр окремо), як правило, надає декан факультету (завідувач відділення) за згодою завідувача кафедри (голови предметної або циклової комісії).
Студент, який має право на вільне відвідування лекцій, погоджує з викладачем-лектором план роботи над навчальним курсом. У разі невиконання студентом цього плану роботи, дозвіл на вільне відвідування лекцій може бути анульованим ще до кінця семестру.
Відвідування інших видів навчальних занять (крім консультацій) є обов'язковим для всіх студентів.
Відволікати студентів від навчальних занять та контрольних заходів, встановлених розкладом, забороняється, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Література
ТЕМА 4
Фахова підготовка у вищому навчальному закладі: вступ до спеціальності
Становлення особистості професіонала визначається формуванням складних психічних систем регуляції діяльності та формуванням особливостей поведінки. Кожна професія впливає на розвиток схожих рис особистості, її установок, мотиваційної сфери та відповідної системи цінностей. У своєму розвитку особистість засвоює основні особливості професії, і ці характеристики починають проявлятися в інших сферах життєдіяльності. Це притаманно тим особам, що зацікавлені професійною діяльністю, відчувають задоволення від її освоєння та практичної роботи. Іншими словами, такі фахівці характеризуються високим рівнем ідентифікації зі своєю професією.
Напрямки фахової підготовки такі:
Фактори, що характеризують особливості розвитку особистості професіонала у вищій школі, можна визначити, спираючись на зміст даних напрямків. До таких факторів належать:
Важливою складовою підготовки у вищій школі є формування професійної свідомості. Багато дослідників відзначають, що професію не слід плутати із спеціальністю, що закріплюється в кваліфікаційних документах і визначається через предмет діяльності. Професія – поняття значно ширше. Професія є діяльність, що має власну мету, власний продукт, свої норми та засоби, що у своєму результаті детерміновані соціальною функцією і технологією тієї сфери громадського життя, що дана діяльність обслуговує. Тому формування професійної свідомості протягом навчання має спиратися на розуміння професії у широкому значенні.
В умовах вищої школи така стадія професійного самовизначення як професійне навчання, не може ігнорувати особливості особистості і різні прояви індивідуальності студентів. За С.Л.Рубінштейном, проблема самосвідомості є насамперед проблема визначення свого способу життя. У цьому випадку, професійна свідомість – визначення способів професійної діяльності. Дотепер актуальними залишаються висновки Н.Н.Нечаєва про те, що вузівська підготовка повинна бути спрямована на системне формування професійної свідомості.
До структурних компонентів професійної свідомості психологи відносять:
-професійні знання;
-професійні цінності;
-програми професійних дій;
-оперативні моделі як суб`єктів професійної діяльності, так і самого процесу праці як цілісної системи;
-образ "Я" самого суб`єкта праці.
Наявність знань сама по собі не визначає успішність професійної діяльності. Набагато важливіше, щоб суб`єкт діяльності вмів самостійно добувати їх і застосовувати на практиці. Знання, уміння і навички розглядаються тільки як найважливіший засіб розвитку особистості фахівця, а не як мета навчального процесу.
На етапі навчання, професійної адаптації формується також індивідуальний стиль діяльності майбутнього фахівця, що базується на його індивідуально-психологічних характеристиках.
Ефективний розвиток особистості та формування професійної свідомості сприяють тому, що включення вчорашнього студента у систему виробничих та соціальних відносин проходить без розчарувань, криз та конфліктів.
Організація навчального процесу в сучасному університеті базується на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного, методичного забезпечення, що здатне забезпечити основу для самостійного творчого опанування і осмислення знань та прояву творчої і дослідницької ініціативи. Тому законодавчими документами сьогодні воно визначене в таких межах: бакалавр - не більше 30 год. на тиждень; спеціаліст – 24 год. на тиждень; магістр – 18 год. на тиждень. У другій половині дня зі студентами проводяться індивідуальні заняття згідно з розкладом, консультації, контроль за самостійною роботою тощо.
Значна увага приділяється організації, проведенню самостійної роботи та контролю за нею. Традиційно використовуються такі форми організації та проведення самостійної роботи студентів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи; консультації, індивідуальніх заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи, складання позаурочного читання з іноземної мови. Крім того, в навчальних планах спеціальностей все чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу студента (50-60% навчального часу). Традиційно вважається, що студент в цей час повинен самостійно опрацьовувати конспекти лекцій, літературу до тем, що виносяться на практичні і семінарські заняття, самостійно складати конспекти з тем, які виносяться на самостійне вивчення, виконувати реферати тощо. Останнім часом форми такої роботи урізноманітнилися пошуком інформації в системі Інтернет, виконанням найпростіших завдань на компютерній техніці. Однак, в усіх випадках ми маємо справу з виключно інформаційно-пошуковими формами роботи, суть яких зводиться до чисто технічної роботи, а факт існування звіту визнається як фактор успішного засвоєння опрацьованого матеріалу. Такі завдання не вимагають навіть глибокої систематизації, не те, що творчого осмислення, конструювання, моделюваня. Дані форми роботи практично не оцінюються, бо передбачається врахування їх результатів у оцінці знань, здобутих студентом під час їх виконання. Проте, відомо, що ефективність такого роду самостійної роботи є надто низькою і ретельно виконує її лише частина, як правило, встигаючих студентів.
Творча (евристична), наближена до наукового осмислення і узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов’язковою присутністю в ній цілепокладання та його досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того, така робота повинна бути індивідуалізованою з врахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів, навчальної активності тощо.
Нові форми оптимізації сомастійної роботи студентів
Як відомо в даний час методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента, визначено його переорієнтацію з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму.
Сучасний стан інформаційного забезпечення суть лекції звів до консультативно-оглядового означення проблеми і аналізу можливих напрямків її вирішення. Усі світові та пропоновані останнім часом національні стандарти в основу навчання ставлять самостійну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципі базуються і новітні, включно інформаційні, технології навчання. Як показують різного роду мониторинги, часто причиною неуспішності студента в сучасних умовах соціально-економічного, політичного, психологічного та побутового перевантаження є його невміння організувати свою навчальну діяльність поруч із соціальною та побутовою зайнятістю. Тому завданням нинішнього дня для педагога є допомога студентові в організації навчальної і інших видів діяльності та чітке розмежування тих видів навчальних робіт, які виконуються в аудиторії та у позааудиторний час. Пошук практичної реалізації такого принципу навчання привів нас до ідеї икористання в навчальному процесі індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).
Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) є видом позааудиторної самостійної роботи студента навчального, навчально-дослідницького чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується разом із складанням підсумкового іспиту чи заліку із даної навчальної дисципліни.
Мета. Самостійне вивчення частини програмного матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу та розвиток навичок самостійної роботи.
Зміст. ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних в процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.
Структура (орієнтовна): вступ (зазначається тема, мета та завдання роботи і основні її положення); теоретичне обґрунтування (виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання); методи (при виконанні практичних, розрахункових, моделюючих робіт); основні результати роботи та їх обговорення (подаються статистичні або якісні результати роботи, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз тощо); висновки; список використаної літератури.
Порядок подання та захисту ІНДЗ: звіт про виконання ІНДЗ подається у вигляді скріпленого (зшитого) зошита (реферату) з титульною сторінкою стандартного зразка і внутрішнім наповненням із зазначенням всіх позицій змісту завдання (за об’ємом до 10 арк.); ІНДЗ подається викладачу, який читає лекційний курс з даної дисципліни та приймає екзамен або залік, не пізніше ніж за 2 тижні до екзамену (заліку); оцінка за ІНДЗ виставляється на заключному занятті (практичному, семінарському, колоквіумі і т.п.) з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ. Можливий захист завдання шляхом усного звіту студента про виконану роботу (до 5 хв.); оцінка за ІНДЗ є обов’язковим компонентом екзаменаційної оцінки (заліку) і враховується при виведенні підсумкової оцінки з навчального курсу. Питома вага ІНДЗ у загальній оцінці з дисципліни, залежно від складності та змісту завдання, може становити від 30% до 50%.
Отже:
1. ІНДЗ ми розглядаємо як змістовий модуль, який виконується самостійно і оцінюється як частка навчального курсу з врахуванням у загальній оцінці за курс. Це надає вагомості даній роботі і робить її зміст вартісним.
2. ІНДЗ визначає зміст, технологію самостійної роботи студента та структурує її.
3. Індивідуалізація роботи студента виключає списування, дублювання видів робіт та сприяє індивідуальній відповідальності за виконану роботу.
4. ІНДЗ містить елемент пошукової, частково науково-дослідної роботи і виступає чинником залучення студента до науково-дослідницької діяльності, яка може бути продовжена через виконання курсової, дипломної, магістерської роботи тощо.
Першокурсникам необхідно допомогти знайти власні способи роботи з книою, які їм найбільше імпонують, задовольняють індивідуальні можливості сприймання змісту й тексту.
Вирішальну роль в цей період для першокурсників мають викладачі. Саме їх способи роботи зі студентами, ставлення до них, розуміння інтересів, потреб, проблем допомагає їм з охотою і любов’ю взятися за навчання, книги, долати труднощі адаптаційного періоду.
На кількох прикладах познайомимося з типовими очікуваннями першокурсників від своїх перших викладачів у вищому навчальному закладі.
Задовольняє навчальні і людські запити студентів викладач, який: всебічно розвинений, культурний, завжди вміє зацікавити, випромінює любов до людей, завжди посміхнений, має привабливу зовнішність, почуття гумору, ставиться до студентів як до друзів, з повагою і розуміє їх проблеми, оптиміст, має сучасні погляди на життя, завжди стриманий, спокійний, толерантний, добрий. Цей колективний портрет викладача містить і високі професійні якості, й загальну культуру, тепло душі людей, яких вперше зустріли студенти в педагогічному навчальному закладі. Саме такі люди спроможні не лише навчити, а й виховати майбутніх вихователів малих дітей добрими, чутними, культурними, розумними.
Ось окремі судження студентів: “Вона дуже цікаво проводить пари, добре, з повагою ставиться до студентів, завжди готова допомогти їм, добра, привітна, не ставить негативних оцінок. Подобається її манера викладати, читати лекції”. “Вона є професіоналом своєї справи. На її заняттях завжди дуже цікаво”. “Вона дуже доступно пояснює, дає корисну інформацію. Проводить заняття так, щоб зацікавити студентів”. “Мені приємно спілкуватися з цими людьми. Вони завжди цікаво будують свої заняття. Це досвідчені спеціалісти, в них свій стиль викладання”. “Подобається викладач за його бажання дати нам саме поняття предмета. Щоб ми не лише зазубрювали, а й розуміли, могли розказати своїми словами про те, що вивчили”. Виділені студентами професійні й людські якості викладачів мають послужити нам самим взірцем для самовдосконалення. Адже образи кращих викладачів будуть студентам дороговказом на все життя.
Щоб ми переконалися, як довго і як сильно впливає зустріч в житті з хорошою чи негідною людиною, я з допомогою ретроспективного методу відродила у студентів спогади їх дитинства про улюблену виховательку. Ось лише два приклади. “Найкращу людину, педагога, яку я зустрічав в житті. Це була і є вихователька Ельвіра Миколаївна. Вона залишила в мені найкращі спогади. Були щира, відверта, добра зі всіма дітьми. Вона не мала педагогічної освіти, але була вихователем дітей за покликанням. Вона проробила 35 років у дитячому садку, в якому я був. Я і досі зустрічаю її. Це є і буде, я вважаю, єдина людина в моєму житті, які зустрів і яка залишила в мене найкращі спогади. В нашій групі було два вихователя. Вони чергувалися. Ще була наша нянечка, яка допомогала виховательці. Але я не пам’ятаю їх, бо вони нічого не залишили в мене” (Дмитро).
Цікаво, що дитячі спогади сильно впливають на мотивацію вибору професії у вузі.
“Я вибрала цю професію, тому що хотіла знати іноземну мову і бути викладачем у дитячому закладі. Я завжди мріяла про роботу з дітками, хотіла бути гарним викладачем. Справа в тому, що, коли я трохи ходила в дитячий садок, моя вихователька була не досить гарна, мабуть, бо я нічого гарного про неї не пам’ятаю. У той садок я ходила не більше 2-3 місяців, а потім сиділа вдома. Мої батьки спочатку не розуміли, чому я не хочу більше ходити, а потім зрозуміли, і більше в дитячий садок я ніколи не ходила. Тому я не хочу, щоб діти, коли потраплять в мою групу, просили своїх батьків перевести їх в іншу групу або взагалі не водити в садок. Я думаю, що якщо в мене не вийде стати гарним вихователем, то я краще взагалі не буду працювати в дитячому садку” (Юлія).
Завершуючи, хочу ще раз нагадати нам викладачам, що перші місяці навчання студентів і подальша робота з ними має грунтуватися на особистісно-орієнтованому підході до них – вже до майже дорослих людей. Адже саме цьому ми прагнемо їх навчати стосовно дошкільнят. Тому почнемо кожен з себе. Нелегко звільнитися від авторитаризму, який ми ввібрали, вивчаючи і створюючи авторитарну педагогіку для авторитарної держави. Тож спробуймо для демократичного суспільства виховати гуманних вихователів, які допоможуть стати добрими, людяними нашим дітям.
Доречно згадаймо мудрість нашого земляка, українця за походженням Констянтина Ушинського: “Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, і тільки характером можна створити характер”.
Література
ТЕМА 5
Бібліотека університету і правила користування її фондами
Бібліотека вищого навчального закладу забезпечує студентів, науково-педагогічних працівників та співробітників необхідною навчальною, науковою, методичною та художньою літературою.
Структура бібліотеки складається із декількох відділів:
- комплектування;
- книгозберігання;
- довідково-бібліографічний;
- сучасних бібліотечних технологій;
- обслуговування читачів.
У бібліотеці, як правило, працюють декілька читальних залів, абонементи навчальної, наукової та художньої літератури, комп`ютерний клас та бібліотечні пункти у гуртожитках.
Бібліотечний фонд багатогалузевий, він містить літературу українською, російською, англійською та іншими мовами. Крім того, обов`язково представлено різного типу довідкову літературу, різні види словників.
Довідково-бібліографічний апарат складається з каталогів та систематичних і тематичних картотек.
Кожного року бібліотека передплачує періодичні видання.
Бібліотека гнучко реагує на потреби навчального процесу, фонди її постійно оновлюються.
Бібліотека – центр виховної роботи. Робота проводиться в тісному контакті з педагогічним колективом, громадськими організаціями вузу. Це усні журнали, тематичні вечори, зустрічі з письменниками, артистами, діячами культури.
Співпрацю вузівської науки і бібліотеки підсилюють Дні інформації та Дні кафедр, що проводяться з метою ознайомлення науково-педагогічного складу з новими виданнями, підручниками та посібниками.
Новий етап розвитку бібліотеки – автоматизація бібліотечних процесів на основі комп`ютерної техніки.
На всіх пунктах видачі книг читачі обслуговуються за єдиним читацьким квитком, форма якого встановлена керівництвом бібліотеки та вузу.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. Бібліотека є структурним підрозділом вищого навчального закладу III-IV рівнів акредитації, який забезпечує літературою та інформацією навчально-виховний та науковий процес вищого навчального закладу і діє на підставі Положення про бібліотеку, що затверджується керівником вищого навчального закладу.
1.2. У своїй діяльності бібліотека керується Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про національну програму інформатизації", підзаконними нормативно-правовими актами, статутом і правилами внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу та Положенням про бібліотеку.
1.3. Своєю діяльністю бібліотека сприяє реалізації державної політики у галузі освіти і культури, дотримуючись принципів гуманізму і демократизму, пріоритету загальнолюдських цінностей і моралі.
1.4. Вищий навчальний заклад забезпечує правові, організаційні, фінансові та матеріальні умови, необхідні для функціонування бібліотеки, зокрема, належне зберігання, використання і поповнення її фондів, комп'ютеризацію та технічне оснащення бібліотеки.
1.5. Загальне методичне керівництво бібліотекою вищого навчального закладу здійснює Науково-методична бібліотечна комісія Міністерства освіти і науки України.
1.6. Порядок доступу до бібліотечних фондів та інформаційних ресурсів, перелік основних послуг і умови їх надання визначаються правилами користування бібліотекою, які затверджуються ректором вищого навчального закладу і складаються на основі Типових правил користування бібліотекою.
1.7. Положення визначає рівень базисних вимог до бібліотеки вищого навчального закладу (далі - бібліотека) і підлягає конкретизації стосовно профільних, регіональних, організаційних особливостей та змісту роботи бібліотеки кожного конкретного вищого навчального закладу.
2. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ
2.1. Забезпечення повного, якісного і оперативного бібліотечно-бібліографічного та інформаційного обслуговування студентів, аспірантів, наукових і науково-педагогічних працівників, співробітників вищого навчального закладу згідно з їх інформаційними запитами на основі широкого доступу до бібліотечних та інформаційних ресурсів.
2.2. Формування бібліотечного фонду відповідно до профілю вищого навчального закладу та інформаційних потреб усіх категорій користувачів.
2.3. Сприяння вихованню гармонійної, морально досконалої особистості, свідомої cвого громадянського обов'язку та відкритої до інтелектуального і творчого розвитку.
2.4. Пропагування та розкриття за допомогою всіх бібліотечно-інформаційних засобів змісту загальнолюдських цінностей, культурно-історичної, духовної та наукової спадщини, ідеї національного державотворення.
2.5. Розширення номенклатури бібліотечно-інформаційних послуг, удосконалення традиційних і впровадження нових бібліотечних форм і методів роботи на основі новітніх інформаційних технологій та комп'ютеризації інформаційно-бібліотечних процесів.
2.6. Створення електронних баз даних, організація та ведення довідково-бібліографічного апарату з використанням як традиційних, так і новітніх інформаційних технологій.
2.7. Ведення самостійної та спільної з іншими організаціями і установами науково-дослідної, навчальної та організаційно-методичної роботи з питань інформатики, бібліотекознавства , бібліографії та книгознавства.
2.8. Виховання інформаційної культури користувачів, прищеплення їм навичок роботи з інформаційними ресурсами як на традиційних, так і на електронних носіях.
2.9. Координація та кооперація діяльності бібліотеки зі структурними підрозділами вищого навчального закладу, громадськими організаціями, співпраця та взаємодія з бібліотеками інших систем і відомств.
2.10. Налагодження прямих зв'язків з бібліотеками інших країн, співробітництва з освітніми добродійними фондами, організаціями, установами тощо.
2.11. Здійснення господарської діяльності, спрямованої на забезпечення та оптимізацію інформаційного і бібліотечно-бібліографічного обслуговування користувачів з використанням елементів госпрозрахунку згідно з чинним законодавством.
3. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ
3.1. Бібліотека:
3.1.1. Здійснює інформаційне та бібліотечно-бібліографічне обслуговування користувачів.
3.1.2. Організовує диференційне (індивідуальне та групове) обслуговування користувачів на абонементах, в читальних залах та інших пунктах видачі літератури.
3.1.3. Безкоштовно надає користувачам бібліотеки основні бібліотечні послуги.
3.1.4. Реалізує можливості взаємовикористання бібліотечних фондів за допомогою міжбібліотечного та міжнародного абонементів, внутрішнього та міжнародного книгообміну, електронної доставки документів тощо.
3.1.5. Вивчає інформаційні потреби користувачів та здійснює оперативне забезпечення інформаційних запитів науковців і студентів вищого навчального закладу, використовуючи різні форми і методи індивідуального, групового і масового інформування. Проводить соціологічні опитування та дослідження читацьких інтересів з метою оптимізації їх задоволення.
3.1.6. Підвищує ефективність інформаційного забезпечення користувачів за рахунок взаємодії з всеукраїнськими та галузевими інформаційними центрами. Забезпечує користувачам доступ до інформаційних ресурсів як в Україні, так і за її межами.
3.1.7. Організовує роботу громадських інформаторів кафедр і наукових підрозділів вищого навчального закладу, надає їм необхідну методичну допомогу.
3.1.8. Укладає і готує до видання бібліографічні покажчики, списки літератури, створює електронні бази даних на допомогу науковій та навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, виконує всі види бібліотечних довідок, проводить бібліографічні огляди, організовує книжкові виставки тощо.
3.1.9. Організовує для студентів заняття з основ інформаційної культури, бібліотекознавства та бібліографії. Пропагує бібліотечно-бібліографічні знання шляхом проведення індивідуальних бесід, консультацій, організації книжкових виставок тощо.
3.1.10. Надає користувачам додаткові платні послуги згідно з чинним законодавством.
3.2. Формує бібліотечні фонди згідно з навчальними планами, програмами та тематикою наукових досліджень вищого навчального закладу шляхом придбання наукової, навчальної, довідкової, художньої літератури, періодичних, аудіо-, відео- видань, СD-, DVD- дисків та електронних баз даних, вироблених як в Україні, так і закордоном.
3.2.1. Здійснює організацію, раціональне розміщення та облік основних і підсобних бібліотечних фондів, їх зберігання, реставрацію, консервацію, копіювання та оцифровування.
3.2.2. Систематично аналізує використання бібліотечних фондів з метою їх оптимізації. Вносить до Міністерства освіти і науки України пропозиції щодо видання навчальної літератури.
3.2.3. Вилучає з бібліотечних фондів документи, що втратили актуальність, наукову та виробничу цінність, зношені, дефектні та дублетні примірники згідно з діючими законодавчими актами. Вилучення документів за ідеологічними чи політичними ознаками забороняється.
3.3. Створює і веде систему бібліотечних каталогів, бібліографічних картотек та БД на традиційних і електронних носіях інформації з метою багатоаспектного розкриття бібліотечно-інформаційних ресурсів.
3.3.1. Бере участь у створенні галузевих, регіональних та загальнодержавних баз даних.
3.4. Проводить роботу з пропаганди та розкриття бібліотечно-інформаційних ресурсів як традиційними методами, так і з застосуванням комп'ютерних технологій.
3.4.1. Спільно з відповідальними за виховну роботу у вищому навчальному закладі викладачами та представниками громадських організацій проводить читацькі конференції, літературні, музичні вечори, диспути, інші масові заходи.
3.5. Проводить господарську діяльність, спрямовану на поліпшення умов праці користувачів та співробітників бібліотеки на основі даних повноважень.
3.5.1. Організовує інформаційне та бібліотечне обслуговування сторонніх організацій та громадян на компенсаційній основі, визначеній договором та чинним законодавством.
3.6. Бере участь у міжнародних бібліотечних програмах та проектах.
3.7. Проводить наукові дослідження у галузі бібліотекознавства, інформатики, бібліографії, історії книги та ін.
3.8. Вивчає і впроваджує в практику роботи передовий бібліотечний досвід та результати науково-дослідних робіт. Здійснює перехід на новітні бібліотечні технології.
3.9. Проводить науково-методичну роботу (аналітичну, організаційну, консультативну) з вдосконалення всіх напрямків діяльності бібліотеки.
3.10. Забезпечує безперервну освіту, підвищення професійного, загальноосвітнього та культурного рівня працівників бібліотеки.
4. УПРАВЛІННЯ. СТРУКТУРА ТА ШТАТИ. МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
4.1. Керівництво бібліотекою здійснює директор (завідувач), який підпорядковується ректору (проректору) і є членом Вченої ради вищого навчального закладу.
Директор (завідувач) бібліотеки обирається Вченою радою вищого навчального закладу терміном на п'ять років (для національного вищого навчального закладу - на сім років) і затверджується наказом ректора.
4.2. Керівництво вищого навчального закладу забезпечує гарантоване фінансування і комплектування бібліотечних інформаційних ресурсів (згідно з діючими нормами забезпечення літературою навчального процесу) за рахунок загального і спеціального фондів, виділяє бібліотеці відповідно до діючих норм необхідні службові й виробничі приміщення, забезпечує комп'ютерною технікою, технічним обладнанням і устаткуванням тощо.
4.3. Працівники бібліотеки призначаються і звільняються наказом ректора за поданням директора (завідувача) бібліотеки.
4.4. Структура та штатний розклад бібліотеки визначаються на основі типових, затверджуються ректором вищого навчального закладу за поданням директора (завідувача) бібліотеки і мають забезпечувати повноцінне функціонування бібліотеки, сучасний рівень інформаційного та бібліотечно-бібліографічного обслуговування користувачів, надання їм можливості використання необхідної комп'ютерної техніки, доступу до електронних БД, Інтернету тощо.
4.5. Директор (завідувач) у межах своїх повноважень несе відповідальність за організацію роботи бібліотеки, результати її фінансово-господарської діяльності, стан і збереження фонду та іншого майна; видає розпорядження та накази, які обов'язкові для всіх працівників бібліотеки.
4.6. Забороняється використовувати приміщення бібліотеки для робіт, не передбачених завданнями бібліотеки.
4.7. Забороняється переміщення бібліотеки без надання їй рівноцінного упорядкованого приміщення для обслуговування користувачів бібліотеки, роботи працівників, зберігання бібліотечних фондів (ст. 27 Закону України "Про бібліотеки та бібліотечну справу").
4.8. Завдання, зміст роботи, взаємозв'язки, права і відповідальність структурних підрозділів бібліотеки визначаються відповідними положеннями, Положенням про бібліотеку і правилами користування бібліотекою.
4.9. Правила користування бібліотекою розробляються на підставі даного Примірного положення і затверджується ректором (проректором) вищого навчального закладу.
4.10. Річні плани та звіти про роботу бібліотеки, затверджені ректором (проректором) вищого навчального закладу, подаються у встановлені терміни до обласних (зональних) методичних центрів та Наукової бібліотеки Київського національного університету імені Тараса Шевченка (методичний відділ) - опорної бази Науково-методичної бібліотечної комісії Міністерства освіти і науки.
4.11. Бібліотечні працівники несуть відповідальність за збереження бібліотечного фонду та майна бібліотеки відповідно до чинного законодавства.
4.12. Бібліотека залучає читачів до управління бібліотекою і до оцінки її діяльності.
4.13. Для узгодження діяльності бібліотеки з навчально-виховною та науковою роботою вищого навчального закладу та надання їй дієвої допомоги у вирішенні актуальних питань бібліотечної діяльності на правах дорадчого органу створюється Бібліотечна рада, до складу якої входять як представники факультетів, так і провідні спеціалісти бібліотеки. Склад Ради затверджується ректором вищого навчального закладу за поданням директора (завідувача) бібліотеки.
4.14. З метою розвитку демократичних основ та колегіальності у вирішенні основних бібліотечних питань створюються професійні ради - методична, рада дирекції, ради молодих спеціалістів тощо.
4.15. Бібліотечні працівники повинні мати спеціальну бібліотечну або іншу вищу освіту відповідно до профілю вищого навчального закладу. Коло посадових обов'язків бібліотечного працівника визначається на підставі посадових інструкцій, затверджених керівництвом вищого навчального закладу. Посадові оклади встановлюються з урахуванням кваліфікаційних вимог, виходячи з діючих схем посадових окладів, передбачених чинним законодавством.
4.16. Режим роботи бібліотеки встановлюється ректором відповідно до внутрішнього трудового розпорядку вищого навчального закладу.
4.17. З метою збереження бібліотечних фондів, дотримання санітарно-гігієнічних норм та вимог з охорони праці співробітників бібліотеки раз на місяць проводиться санітарний день.
5. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ
5.1. Бібліотека має право:
5.1.1. Визначати зміст та форми своєї діяльності залежно від завдань, зазначених у Положенні про бібліотеку.
5.1.2. Представляти вищий навчальний заклад у різних установах і громадських організаціях, брати безпосередню участь в роботі наукових конференцій, нарад, семінарів з питань бібліотечної та інформаційно-бібліографічної діяльності як в Україні, так і за її межами.
5.1.3. Знайомитись з навчальними планами, програмами та тематикою науково-дослідної роботи вищого навчального закладу. Одержувати від його структурних підрозділів матеріали та відомості, необхідні для вирішення поставлених перед бібліотекою завдань.
5.1.4. Розпоряджатися виділеними бібліотеці асигнуваннями: встановлювати посадові оклади на основі діючих схем в межах фонду оплати праці, використовувати економію фонду оплати праці і частину коштів, одержаних від господарської діяльності, на встановлення доплат та надбавок співробітникам бібліотеки, а також на їх матеріальне заохочення.
5.1.5. Розробляти структуру, штатний розклад бібліотеки, здійснювати в установленому порядку підбір та розстановку кадрів.
5.1.6. Визначати згідно з правилами користування бібліотекою види і розмір компенсації за збитки, завдані користувачем бібліотечному фонду, обладнанню та іншому майну бібліотеки.
5.1.7. Надавати користувачам додаткові платні послуги згідно з чинним законодавством.
5.1.8. Самостійно розпоряджатися прибутками від господарської діяльності, в тому числі від надання платних послуг, а також і майном, що придбане за рахунок цих прибутків згідно з чинним законодавством.
5.2. Бібліотечні працівники мають право:
5.2.1. На підтримку з боку навчального закладу в організації підвищення кваліфікації працівників бібліотек, створення необхідних умов для їх самоосвіти, забезпечення участі в роботі методичних об'єднань, наукових конференцій, семінарів з питань бібліотечно-інформаційної та культурно-просвітницької роботи.
5.2.2. На представлення до різних форм заохочення, нагород та відзнак, які передбачені для працівників освіти і культури.
5.2.3. На щорічну відпустку згідно з Законом України "Про відпустки" за відпрацьований робочий рік та додаткову щорічну відпустку (до семи календарних днів) відповідно до колективного договору між працівниками та вищим навчальним закладом.
5.3. Бібліотечні працівники несуть відповідальність за:
5.3.1. Виконання трудових обов'язків згідно з нормативно-правовими актами про працю в Україні та колективним договором вищого навчального закладу.
5.3.2. Збереження бібліотечних фондів згідно з діючими законодавчими актами.
5.4. Співробітники бібліотеки, з вини яких завдано шкоди бібліотечному фонду, несуть матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.
5.5. Бібліотека зобов'язана:
5.5.1. Обслуговувати користувачів згідно з правилами користування бібліотекою.
5.5.2. Не використовувати відомості про користувачів бібліотеки та їх читацькі інтереси з будь-якою метою (крім наукової), без їхньої згоди.
5.5.3. Звітуватись про свою роботу перед Вченою радою вищого навчального закладу.
Література
ТЕМА 6
Соціально-культурна інфраструктура університету.
1.Особливості соціально-культурної інфраструктури вузу.
2.Бібліотека як складова соціально-культурної інфраструктури вузу.
Соціально-культурна інфраструктура університету, як правило, досить розвинена. До неї належать: профспілковий комітет викладачів та співробітників, профспілковий комітет студентів, студентський клуб, спортивний зал або спортивний комплекс, музей вищого навчального закладу, бібліотека, кафе, їдальня.
Профспілкові комітети як викладачів, так і студентів, вирішують соціальні проблеми, надають у разі необхідності відповідну допомогу, стоять на захисті прав тих, хто працює та навчається.
Тим, хто працює, продає свою робочу силу, уміння, професійні здібності, необхідний захист його законних прав. Міжнародна Декларація прав людини в ст.23 проголосила, що "профспілки потрібні людині для захисту її інтересів".
Механізм захисту інтересів людини праці визначається колективним договором, ініціатором укладання якого завжди виступає профспілка і на підставі якого здійснюється регулювання й узгодження соціально-економічних, виробничих і трудових відносин. Питання підвищення заробітної плати і недопущення боргів по ній; посадові оклади, доплати, надбавки, премії, компенсаційні виплати, матеріальна допомога; тривалість, черговість і перенос відпусток, додаткові відпустки, ведення трудових книжок, звільнення з ініціативи роботодавця тощо. Крім того, до компетенції профспілки входить атестація робочих місць і компенсація за несприятливі умови праці; медичні огляди, забезпеченість спецодягом і молоком, засобами індивідуального захисту; праця в умовах, що відповідають охороні праці; попередження порушень і контроль за виконанням законодавства про працю і про охорону праці; контроль за виконанням колективного договору. Усе це прерогатива профспілок, права яких закріплені законодавством.
У сучасних умовах тільки через профспілки можна одержати реальну можливість захистити свої законні права і інтереси.
Законом України "Про професійні спілки, їхні права і гарантії діяльності" профспілкам надані широкі права, і, реалізуючи ці права, вони можуть стати могутньою організацією, що забезпечує розвиток демократії в країні і становлення соціальної правової держави.
Студентський клуб керує роботою щодо проведення святкових вечорів, зустрічей із творчими колективами та цікавими людьми, концерти. У клубі, як правило, є гуртки художньої самодіяльності, творчі колективи, де студенти можуть повністю розкрити свої здібності та таланти. Із лав самодіяльних колективів часто виходить багато студентів, які після закінчення вищого навчального закладу продовжують займатися артистичною діяльність на професійній сцені.
Студентський клуб є центром виховної роботи, організації дозвілля студентів. Діяльність клубу сприяє всебічному формуванню культурного розвитку молоді, розкриттю талантів у лавах студентства.
Спортивне життя вищих навчальних закладів є частиною їх соціального життя, фізичної культури і головною складовою частиною виховного педагогічного процесу. Фізична культура спрямована на зміцненні здоров`я студентства та співробітників, підвищення їх морально-вольових та інтелектуальних здібностей, сприяє гармонійному формуванню особистості, а також є одним із найважливіших чинників підвищення соціальної, професійної і трудової активності. Спорт є головною частиною фізичної культури, і його соціальна цінність визначається діючим стимулюючим впливом на поширення елементів фізичної культури серед різних шарів вищого навчального закладу. Спортивне життя навчального закладу спрямоване на виховання, самовизначення та самовдосконалення студентства та співробітників, підвищення рівня їх професійної працездатності.
Керується спортивне життя вузу ректором, профспілковими організаціями, кафедрою фізичного виховання та спорту і спортивними клубами вузу. Система спортивного життя розглядається як один із головних видів педагогічно-виховної, позанавчальної та самостійної роботи студентства і співробітників. Структура та складові системи спортивного життя постійно вдосконалюються, мають різнопланові зовнішні зв`язки, у тому числі й міжнародні. Головні складові структури системи спортивного життя:
Завдання системи спортивного життя вузу можна представити таким чином:
Музей або музейний комплекс є невід`ємною частиною життя вищого навчального закладу. Експонати музею, як правило, відбивають історію вузу, знайомлять відвідувачів з тими видатними викладачами, вихователями, науковцями, хто свого часу працював у стінах вузу та зробив свій вагомий внесок в його історію. Головну частину фондів складають матеріали з історії вузу, що розкривають діяльність, традиції, динаміку розвитку, його наукову та культурну спадщину, сьогодення.
Архівні фонди музею активно використовуються в навчальному процесі. Вони викликають інтерес істориків та краєзнавців.
Музей здійснює також освітні програми. Тут проходять зустрічі з відомими мистецтвознавцями, краєзнавцями, різноманітні тематичні і художні виставки, камерні музичні і поетичні вечори, зустрічі з цікавими людьми.
Робота працівників музею має високе призначення – збереження для майбутніх поколінь історичної і культурної спадщини вузу. Розуміння історії, традицій, мистецтва змінює на краще якість життя людини, дає привід для міркувань. Адже це дуже важливо – розуміти світ, в якому живеш.
Література
ТЕМА 7
Студентське самоврядування як невід`ємна складова
демократизації вищої освіти
1.Мета та завдання студентського самоврядування.
2.Структура студентського самоврядування.
Проблеми самоврядування у закладах освіти набули значної ваги в кінці ХХ початку ХХІ століття, тобто в період становлення української, суверенної незалежної, соціальної, правової держави. Чому ці питання набувають особливої уваги в сучасних умовах? По-перше, відбувається активне утвердження демократичних засад в усіх секторах життєдіяльності українського суспільства.
Слід особливо наголосити, що ідеї демократизації суспільних відносин пронизують всі складові Програми Президента України “Десять кроків назустріч людям” та Програми діяльності уряду “Назустріч людям”, ними наповнено новий етап розвитку української національної економіки, освіти, науки, культури. Студентське самоврядування потребує подальшого розвитку і збагачення новітніми демократичними ідеями.
По-друге, інтеграція України у Європейське співтовариство та перехід до ринкової економіки, безумовно, глибоко зачіпають всі складові освітньої галузі, вимагають її демократизації у принципах Болонського процесу студентство розглядається як партнер.
По-третє, студенство у всі часи виступало своєрідним “барометром” соціально-економічного та політичного стану суспільства. Молодь є найменш консервативною за своїми ціннісними орієнтаціями соціальною верствою населення, найбільш чутливо реагує на соціальні зміни, їй притаманне негативне ставлення до порушення демократичних норм, законів, моральних принципів. Можна з повним правом розглядати молодь, особливо студенство, “соціальним нервом суспільства”.
Невипадково у вищезазначених програмних документах нової української влади головним стратегічним резервом соціально-економічних реформ та духовно-культурних перетворень в Україні визначено молодь, яка озброєна освітою європейського рівня та вихована на демократичних здобутках сучасної цивілізації. Тому в нових умовах переходу до постіндустріального розвитку України, формування інформаційного суспільства молодіжна політика української держави і, в першу чергу, забезпечення молоді права на освіту посідає пріоритетне місце.
По-четверте, студентське самоврядування є важливим фактором розвитку і модернізації суспільства, виявлення потенційних лідерів, вироблення у них навичок управлінської та організаторської роботи з колективом, формування майбутньої еліти нації.
По-п’яте, опора на ініціативу, активну життєву позицію, європейські ціннісні орієнтації студенства є реальним показником цивілізованості суспільства, утвердження в ньому демократичних начал. Важливо чітко усвідомити, що успішна розбудова Української держави залежить від самосвідомості, самодостатності, незаангажованості, свободи мислення, наполеглевої праці кожного молодого громадянина України.
Проте проголошення декларацій про студентське самоврядування та реальний його стан в окремих вищих навчальних закладах далеко не співпадають. Саме цим пояснюється підвищена увага до проблеми студентського самоврядування з боку нової влади. Участь студентів в управлінні вищим навчальним закладом – це конкретний вияв демократизації вищої школи , утвердження її автономії.
Методологічні засади громадянського самоврядування знайшли відображення в Конституції України, а питання студентського самоврядування у Законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту” та концептуальних засадах щодо стратегії і основних напрямів розвитку освіти у першій чверті XXI століття (Національна доктрина розвитку освіти, розд. Y), інших нормативно-правових документах.
Проблему студентського самоврядування необхідно розглядати як конкретизацію, розгортання громадського самоврядування у вищих навчальних закладах . У лекції необхідно розкрити ідею, що демократичне суспільство не можна побудувати на засадах авторитаризму.
Фундаментальні положення багатьох відомих педагогів і психологів України покладено в основу практичної діяльності студентських колективів, сприяли переходу вищих навчальних закладів з авторитарної педагогіки до педагогіки співпраці і толерантності.
Система студентського самоврядування розроблена відповідно до рішень Уряду та засідань Колегії міністерства освіти і науки України.
Виходячи із власної специфіки, вона містить взаємодіючі положення, що регулюють та стимулюють розвиток студентського самоврядування, спрямованого на поліпшення підготовки спеціалістів, а також формування в них професійної та гуманітарної культури.
В сучасних умовах питання студентського самоврядування набувають особливої уваги за таких причин.
По-перше, відбувається активне утвердження демократичних засад в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.
По-друге, інтеграція України у європейське співтовариство та перехід до ринкової економіки глибоко зачіпають усі складові освітньої галузі, вимагають її демократизації. Згідно з принципами Болонського процесу, студентство розглядається як партнер у навчальній діяльності.
По-третє, студентство в усі часи виступало своєрідним барометром соціально-економічного та політичного стану суспільства. Молодь є найменш консервативним за своїми ціннісними орієнтаціями соціальним шаром населення, найбільш чутливо реагує на соціальні зміни. Саме молоді притаманне негативне ставлення до порушення демократичних норм, законів, моральних принципів.
Згідно із ст.38 Закону України "Про вищу освіту," основними завданнями органів студентського самоврядування є:
- забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема, стосовно організації навчального процесу;
- сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;
- сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;
- сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об`єднань, клубів за інтересами;
- організація співробітництва зі студентами інших навчальних закладів і молодіжними організаціями;
- сприяння працевлаштуванню випускників;
- участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.
Запровадження студентського самоврядування у вищих навчальних закладах є конкретною реалізацією громадських прав студентів, формування в них почуття відповідальності, вміння вирішувати соціальні, економічні та культурно-освітні проблеми. Водночас студентське самоврядування є дієвою формою самовиховання.
У новій редакції Закону України "Про вищу освіту" передбачено норму про обов`язкову участь до 10 представників органів студентського самоврядування у вчених радах і конференціях трудових колективів вищих навчальних закладів. Статус і функції
самоврядування потребують активної участі членів цієї структури на факультетах, в університеті в цілому, у проведенні деканатами та ректоратами таких основних виховних завдань:
Виконавчий орган студентського самоврядування може мати різноманітні форми: студентська спілка, сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентський деканат, рада тощо.
Перш за все, студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, потім факультету, гуртожитків, вузу. Найвищим органом самоврядування університету, як правило, є збори або конференція. На них затверджується положення про студентське самоврядування та вибирається виконавчий орган - рада, встановлюється її структура і термін повноважень, заслуховується звіт.
Головна структурна одиниця системи самоврядування – академічна група. Вона обирає свою раду, голову і делегує представника до ради самоврядування факультету і на загальноуніверситетські конференції чи збори. Рада факультету формується, як правило, з представників рад самоврядування академічних груп та гуртожитку і обирає представників до ради самоврядування університету, ради факультету.
Студентська рада самоврядування обирає із свого складу голову, заступника, розподіляє обов`язки між членами, котрі очолюють створені комісії. До них залучаються мешканці гуртожитку. Комісії можуть бути такими: житлово-побутова, культурно-масової роботи, санітарна, спортивно-масової роботи та інші.
З метою організаційного та науково-методичного забезпечення впровадження студентського самоврядування у вищих навчальних закладах Міністерство освіти і науки України наказом від 03.04.01 № 166 затвердило “Положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах”. У даному Положенні визначається сутність студентського самоврядування, права і обов’язки студентів. “Самоврядування у вищому навчальному закладі – це самостійна громадська діяльність студентів із реалізації функцій управління вищим навчальним закладам, яка визначається ректоратом (адміністрацією), деканатами (відділеннями) і здійснюється студентами відповідно до мети і завдання, що стоять перед студентськими колективами”.
Студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, відділення, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту, типу та специфіки навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, іншого структурного підрозділу.
Вищим органам студентського самоврядування є загальні збори (конференція).
Виконавчий орган студентського самоврядування може мати різноманітні форми: студентська спілка, сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентський деканат, рада тощо.
Не зважаючи на те, що студентські об’єднання можуть бути різними за формами, але завдання їх однакові.
Згідно із статтею 38 Закону України “Про вищу освіту” основними завданнями органів студентського самоврядування є:
Керівники студентських представницьких органів за посадою входять до складу вчених рад вищих навчальних закладів, керівники студентських представницьких органів факультетів – до вчених рад факультетів.
Впровадження студентського самоврядування у вищих навчальних закладах є конкретною реалізацією громадянських прав студентів, формування у них почуття відповідальності, вміння вирішувати соціальні, економічні та культурноосвітні проблеми. Водночас студентське самоврядування є дієвою формою самовиховання.
Студентське самоврядування сприяє задоволенню молодіжних потреб, реалізації студентських інтересів, є середовищем спілкування і взаємодії молоді. Необхідно враховувати, що в студентському “суспільстві” діють крім загальноприйнятих законів, норм поведінки специфічні норми і правила, права і свободи, обов’язки і відповідальність.
Студентські організації є посередником між адміністрацією вищих навчальних закладів та студентськими колективами. Проте важливо враховувати, що студенти виявляють найбільшу довіру органам студентського самоврядування. Неформальна ініціатива студентства має значний вплив на молодь, сприяє розвитку здібностей, вирішенню різноманітних проблем з навчання, проведення дозвілля тощо.
У студентському середовищі активно розвиваються різні неформальні студентські ініціативи – так звані “молодіжні субкультури”.
Останнім часом в Україні відроджено рух студентських будівельних загонів (сьогодні виповнюється більше сорока років з часу його започаткування в Україні).
Доречно навести вражаючі показники щодо студентських загонів. За час їх існування у студентських загонах працювало близько 5 млн. студентів, які отримали можливість набути практичних професійних та управлінських навичок.
У контексті європейської інтеграції ключовим завданням освітньої галузі є утвердження фундаментальних цінностей західної культури: парламентаризму, права людини, прав національних меншин, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства. Особливої актуальності ці проблеми набувають після приєднання України до Болонського процесу – одного із інструментів інтеграції України в Європу.
В Україні більше ста вищих навчальних закладів приймають участь в експерименті по впровадженню кредитно-модульної системи організації навчального процесу та модульно-рейтингової системи контролю знань студентів.
Лише активна участь вищих навчальних закладів та студентів у Болонському процесі може забезпечити його довготерміновий успіх. У Болонському процесі конструктивна роль відводиться студентським спілкам, наголошується, що студентство є повноправним партнером в управлінні вищою освітою. Приєднання України до Болонського процесу значно розширює демократичні засади освітнього процесу, мобільність студентів та неформальну їх освіту, відкриває можливості брати участь у виконанні широкомаштабних навчальних програм. Мова йде про такі з них як “Історія європарламенту”, “Етапи Євроінтеграції”, “Європейський союз та вектори зовнішньої політики України”, “Політичні системи зарубіжних країн” тощо.
Болонський процес орієнтує вищі навчальні заклади на залучення студентів, як компетентних, активних і конструктивних партнерів, до формування Зони Європейської вищої освіти.
Досить посилатися на досвід Київського національного торговельно-економічного університету. У цьому навчальному закладі студентське самоврядування функціонує як система і процес реалізації своїх прав, обов’язків та ініціатив через прийняття рішень та їх втілення в реальність.
Студентське самоврядування регламентується Статутом університету і визначається “Положенням про студентське самоврядування в Київському національному торговельно-економічному університеті”, постановами вченої ради, наказами ректора.
Системний підхід до організації студентського самоврядування характеризується тим, що воно охоплює усі сфери життєдіяльності університету: навчально-виховну, науково-дослідну, спортивно-оздоровчу роботу, побут, відпочинок, дозвілля, участь у суспільно-громадському житті та функціонує на всіх рівнях: академічної групи, факультету, гуртожитку, університету тощо. Студентське самоврядування визначає основні форми і напрями своєї діяльності. Воно стало важливим фактором і умовою удосконалення навчально-виховного процесу, спрямованим на якісне навчання, сприяння діяльності студентських наукових гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами, працевлаштування випускників, виховання духовності та культури студентів, формування у студентської молоді національно-громадянської позиції, соціальної активності, оволодіння навичками організатора, керівника, формування громадянської політичної культури, становлення особистості нового типу. В цьому закладі вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів університету, факультету, гуртожитку, які ухвалюють “Положення про студентське самоврядування”; обирають виконавчі органи студентського самоврядування та заслуховують їх звіти; визначають структуру повноваження та порядок обрання виконавчих органів студентського самоврядування. Самоврядування в університеті стало тим підґрунтям, на якому майбутні спеціалісти набувають організаторських і управлінських навичок.
Окремо можна зупинитися на цікавому, продуктивному досвіді роботи благодійної організації “Фонд сприяння розвитку студентського самоврядування “Універсітас” (Проект здійснюється за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”), www. Universitas.ord.ua.
Зокрема, зазначеним фондом створено “гарячу лінію” “Студзахист”. У рамках проекту надаються консультації у двох напрямах: захист прав студентів і розвиток студентського самоврядування.
“Гарячу лінію” було засновано під час помаранчевої революції для громадського захисту студентів від можливих політичних утисків. На сьогодні сферу застосування “Студзахисту” розширено. Проект передбачає інформаційну та юридичну підтримку у випадках, коли студент зазнає утисків за свої політичні погляди чи громадську діяльність, релігійну, національну, соціальну чи будь-яку іншу приналежність. Особлива увага зосереджується на попередженні та вирішенні проблем пов’язаних зі зміною навчального закладу, поновленням студентів, конкретизацією та роз’ясненням наданих студентам прав. Студенти отримують поради, як юридично грамотно боротись із хабарництвом у ВНЗ, неякісним рівнем викладання.
Згідно з даним проектом також узагальнюються проблеми в галузі студентського самоврядування. Конкретні пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази будуть спрямовуватись до профільних парламентських та урядових підрозділів.
Три українських вищих навчальних закладів, а саме: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, Вінницький національний технічний університет, Київський міжнародний університет спільно зі Всеукраїнською студентською радою взяли участь у виконанні Європейського проекту по програмі Tempus з метою вивчення та впровадження у вузах України європейської практики студентського самоврядування.
Як засвідчують автори вищезазначених методичних матеріалів, ознайомлення зі студентським самоврядуванням у вищих навчальних закладах Франції, Великої Британії та Північної Ірландії показало, що воно в основному зорієнтоване на:
Не вдаючись до історії становлення студентського самоврядування у вищих навчальних закладах Європи використаємо лише досвід цієї роботи у вищих навчальних закладах Франції та Великої Британії.
Самоорганізація студентів Франції
Студенти вищих навчальних закладів Франції мають можливість бути представленими у різноманітних установах на всіх інституційних рівнях. Всі студенти університету можуть брати участь у виборах своїх представників. На університетському рівні студенти обираються до Центральних Рад університету (Адміністративна Рада, Наукова рада, Рада з питань навчання та університетського життя), до студентських рад факультетів, а також до Ради об’єднаних факультетів за певним напрямом підготовки та Ради в гуртожитках. Студенти, які обрані до вищезазначених рад, обирають своїх представників до Національної Ради з Вищої Освіти. Паралельно проходять вибори на рівні кожного навчального округу до Адміністративної ради Регіонального Центру Університетських та Учбових Справ.
Студентське самоврядування поширюється також на міжнародний рівень, зокрема студенти беруть активну участь у Національному Європейському союзі студентів.
Найбільший вплив студенти мають на рівні університету, оскільки їх участь у Центральних Радах Університету пов’язана безпосередньо з питаннями прав та обов’язків студентів, їх політичних і профспілкових свобод, запровадження нових спеціальностей, поліпшення умов життя студентів, функціонування медичних та соціальних служб, бібліотек та інформаційних центрів, визначенням напрямів дослідницької політики, програми основного навчання та післядипломної перепідготовки тощо. Частка студентів у Адміністративній раді складає 20-25 відсотків від загальної кількості членів ради (30-60 членів ради);
- у Раді з питань навчання та університетського життя частка студентів складає 40-50 відсотків студентів від загальної кількості членів ради (20-40 членів ради);
- у Науковій раді – складає 7,5-12,5 відсотків при загальній кількості членів ради від 20 до 40 членів ради.
Важливою формою студентської самоорганізації є асоціації. Вони можуть створюватися на різних рівнях: на рівні університету (учбово-професійні, культурні, спортивні та ін), на регіональному або на національному рівнях.
На національному рівні на сьогодні у Франції створені:
Окремою формою студентського самоврядування у Франції є синдикати. Студентські синдикати організуються на університетських та регіональних рівнях, які об’єднуються у національні. На сьогодні у Франції існують такі студентські синдикати: Федерація Студентських Синдикатів, Синдикат солідарних, унітарних та демократичних студентів, Федерація Дітей Республіки, Національна Конфедерація Праці, Конфедерація студентів.
Студентське самоврядування у Великій Британії
(студентські організації).
Студентські організації у Великій Британії функціонують у формах студентської спілки, студентського уряду або студентської ради.
Студентські Ради виражають студентські думки щодо університету, відповідають за надання різноманітних послуг студентам. Зазначені ради керують деякими комерційними установами, що знаходяться на території університету (магазини, нічні клуби, друкують студентські газети, надають консультації щодо успішного навчання в університеті; керують спортивними клубами тощо. Голова студентської ради обирається членами студентської ради і отримує заробітну плату.
Студентські спілки дуже часто відіграють роль навчальних центрів, проводять різноманітні компанії, дебати тощо. Студентські засоби масової інформації намагаються залучити ширше коло респондентів до обговорення цих подій, хоча такі заходи не несуть відповідальності за прийняті рішення.
Доречно наголосити, що всі Студентські ради вищих навчальних закладів мають потужне фінансування. Вони отримують матеріальну підтримку від університетів, державних установ, спонсорів, а також мають прибутки від комерційної діяльності.
Одна з найбільших студентських організацій у Великій Британії є Національна Спілка Студентів Об’єднаного Королівства, яка представляє інтереси більше ніж 5 мільйонів студентів. Ця спілка щорічно проводить навчання близько 300 студентських керівників.
Студентські керівники контролюють стан справ у студентських спілках, а також визначають їх політику. Кожний студент має змогу брати участь у процесі прийняття рішення щодо перспективних планів роботи спілок на загальних зборах.
Крім вищезазначених організацій студентського самоврядування у Великій Британії функціонують Студентська спілка Кембріджського університету, Спілка студентів Бермінгему, Студентська спілка Лондонського Королівського коледжу та ін.
Навіть схематичне ознайомлення з студентським самоврядуванням у вищих навчальних закладах Франції та Великої Британії засвідчує про його глибокі демократичні традиції. Студентське самоврядування органічно пов’язане з динамічними процесами, що відбуваються у суспільному житті. Показово, що студентське самоврядування в зазначених країнах отримує значну консультативну та фінансову підтримку з боку держав.
З іншого боку, вищі навчальні заклади, їх академічна спільнота всебічно стимулюють залучення студентів до участі у формуванні навчального процесу, реалізації функцій управління закладами освіти, організації дозвілля та спортивно-культурної роботи.
У новій редакції Закону України “Про вищу освіту” передбачено норму про обов’язкову участь до 10 відс. представників органів студентського самоврядування у вчених радах і конференціях трудових колективів вищих навчальних закладів тощо.
Чотирнадцять років пройшло з часу, коли Україна розпочала відлік своєї нової історії як незалежної і суверенної держави. Зміна вектора суспільно-історичного розвитку змінює систему світоглядних орієнтирів українських громадян. Незалежна українська держава входить у світову спільноту, що вимагає формування у молоді нових пріоритетів, зокрема, гуманістичної орієнтації, свободи і демократії та громадянських і моральних чеснот: справедливість, совість, повага до праці, істини, турбота про сім’ю, батьківщину, родину та ін.
Саме такі чесноти будуть сприяти реалізації думок, схожих на молитву, з передмови до книги видатного українського історика, вченого і громадського діяча М.С. Грушевського:
“…Стою перед горою дитинства, де за серпанковими овидами цнотливо біліє стіна рідного дому, а з її білості батьківською любов’ю дивлюсь на світ Шевченка і Франка, і бачу в їх очах мою Україну. Бачу, як рушники пливуть у барвистих переливах, як Дніпро, і хлібосольно єднають два береги…, а на зріднених берегах стоїть і виростає народ, право на життя та українське ім’я якому виборювали його рятівники – син наддніпрянського кріпака та галицької жінки Тарас і син наддніпрянського коваля та підгірської селянки Іван. Їх образом народ висвятив у хатах найпочесніше місце, тому ми виростали з цими іменами, як з іменами мами і батька” (див. Грушевський М.С. Про українську мову і українську школу // Передмова Яреми Гояна. Друге видання № 11. Веселка, 1991р.)
Ствердження України як демократичної держави є одночасно духовним, політичним, соціальним і культурним утвердженням громадян, здатних керуватись не суб’єктивними інтересами, не ідеологією певної групи людей, а визнавати лише одну ідеологію – Конституцію, Основний Закон України як незалежної і суверенної держави. Нові підходи до студентського самоврядування покликані забезпечити переорієнтацію освітньо-виховного процесу на розвиток творчих потенцій та соціальної активності студентської молоді, інтеграції України в Європейське співтовариство. Саме тому в Указі Президента України В.Ющенка “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” (від 4 липня 2005 року №1013/2005) серед цілого комплексу на перше місце поставлено завдання: “зміцнення демократичних засад в освіті, у тому числі шляхом розвитку учнівського і студентського самоврядування, залучення в установленому порядку дітей та молоді до участі у вирішенні питань місцевого значення”.
У лекції мають бути вказані чіткі застереження щодо надмірного контролю та втручання в роботу органів студентського самоврядування з боку адміністрації вищого навчального закладу. Водночас студентам слід надавати допомогу щодо організаційних, психолого-педагогічних та методичних засад студентського самоуправління.
Всеукраїнська студентська рада як представницький орган студентів на державному рівні
На державному рівні органи студентського самоврядування об’єднуються у Всеукраїнській студентській раді. Варто зазначити, що доцільність участі в цій організації визначають самі студенти через органи студентського самоврядування.
Всеукраїнська студентська рада, згідно з Положенням, є консультативно-дорадчим органом при Міністерстві освіти і науки України, утвореним з метою більш повного врахування позицій студентської молоді при виробленні та реалізації політики України у сфері освіти, культури, праці, соціального становлення та розвитку молоді, налагодження конструктивної взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування і органами студентського самоврядування вищих навчальних закладів України.
Головним завданням Всеукраїнської студентської ради є:
Згідно з Положенням Всеукраїнської студентської ради органами Всеукраїнської студентської ради є:
Існування такої структури дає можливість на загальнодержавному рівні представляти інтереси студентства. Іншими словами Всеукраїнська студентська рада - це інструмент, через який думка та проблема окремого студента може бути почута органами державної влади. Існування Всеукраїнської студентської ради дає можливість брати участь у прийнятті рішень, які турбують студентство ще в процесі його розробки, а також після його прийняття дає можливість прослідкувати за його виконанням. Рада є великою комунікаційною спільнотою, яка має надавати інформаційні канали не тільки для влади і студентства, але бути ланкою між студентством і суспільством в цілому.
Студентам слід пам’ятати, що їхня пасивність в сфері студентського самоврядування може давати можливість для неефективної діяльності органів студентського самоврядування у навчальному закладі. Тобто, якщо студент не знає про самоврядування це означає, що не тільки самоврядування погано працює, але й те, що студент не цікавиться цією проблематикою. Якщо студент дізнається, що у Всеукраїнській студентській раді від його ВНЗ представлена непорядна людина, або представлена через недемократичний механізм, то це через те, що знову ж таки не цікавився. У таких випадках потрібно йти до органу самоврядування і через існуючі процедури переобирати таких осіб, оскільки питання представництва знаходиться в компетенції САМИХ студентів, які САМІ УПРАВЛЯЮТЬ цими процесами, тобто здійснюють функцію САМОВРЯДУВАННЯ, і якщо цей принцип порушується, то Всеукраїнська студентська рада буде заявляти про це на рівні держави.
Це ще раз засвідчує те, що тільки активна участь студентів в органах студентського самоврядування надаватиме поштовху і подальшому розвитку цієї форми самоорганізації. Це закладає й підвалини сприйняття студентом суспільної моделі. Паралель з державою: якщо Ви не цікавитесь політикою, то політика цікавиться Вами, при чому не питаючи вже Вашої думки.
Ініціатива створення Всеукраїнської студентської ради є спільною ініціативою студентських лідерів та Міністерства освіти і науки України.
Унікальність Всеукраїнської студентської ради випливає з виключного статусу, який не має жодна громадська організація, яка займається питаннями студентства.
Цей статус - об’єднання органів студентського самоврядування зі статусом консультативно дорадчого органу при Міністерстві освіти і науки України.
29 травня 2005 року відбулась установча конференція Всеукраїнської студентської ради, на якій були присутні більше 250 представників органів студентського самоврядування з 215 вищих навчальних закладів України. Якщо порівняти із сусідньою державою Польщею, то там існує Студентський парламент республіки Польща, який теж був спершу створений як консультативно дорадчий орган при Міністерстві освіти. Сьогодні ця організація є вписаною у законодавство про вищу освіту і має досить широкі повноваження в сфері студентського самоуправління.
На установчій конференції обрано 35 членів Всеукраїнської студентської колегії з регіонів України. Також було прийнято рішення про створення профільних комісій, які охопили ті сфери, що турбують студентство, а саме: комісія з питань освіти та науки, комісія зі спорту та туризму, комісія з міжнародних зв’язків, комісія з інформаційних питань, комісія з культурно–масової роботи, комісія з юридичних питань, соціально-економічна комісія, комісія з розвитку студентського самоврядування, комісія з реформування освіти, комісія з питань працевлаштування.
Персональний склад комісій буде сформовано із складу ради на наступній конференції, яка відбудеться восени 2005 року.
У свою чергу Всеукраїнською студентською колегією обрано Секретаріат Всеукраїнської студентської ради.
За короткий час існування до ВСР надійшло багато різних пропозицій та звернень щодо студентських проблем. Крім цього ВСР вдалося організувати літній відпочинок студентам, які стоять на диспансерному обліку; стажування для студентських лідерів в Польщі та розроблено пропозиції щодо вдосконалення процедури видачі студентських квитків. Рішення розроблено на підставі пропозицій ВСР щодо студентських квитків мають вступити в дію з 2006/2007 навчального року. Серед основних найближчих намірів Ради – надання більш широких повноважень органами студентського самоврядування у ВНЗ і як наслідок залучення якомога більшої кількості студентів до участі в студентських організаціях; отримання позитивного міжнародного досвіду та імплементація його в Україні; представництво Всеукраїнської студентської ради в Європейському студентському союзі.
Щодо участі студентів у Всеукраїнській студентській раді та більш детального знайомства з нею рекомендується відвідати Інтернет сторінку www.studrada.info, зв’язуватись із секретаріатом та/або безпосередньо з членами ради та членами всеукраїнської студентської колегії
Довідково. На сьогодні в Україні створено цілий ряд молодіжних громадських організацій. Серед них: Всеукраїнська студентська рада, Українська асоціація студентського самоврядування, Асоціація правозахисних організаторів студентів України, Національна скаутська організація України “Пласт”.
Література
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
7. Вивчаючи відповідну теоретичну тему курсу, слід постійно приділяти увагу практичній спрямованості теоретичного матеріалу.
8. Відповідаючи на питання, поставлені викладачем, бажано самостійно наводити практичні приклади, що відбивають та підтверджують зміст та функцію теоретичних понять, які розглядаються.
9. Обговорюючи будь-яку теоретичну тему, особливу увагу слід приділяти аналізу різних методологічних та практичних шляхів її вирішення.
11. Практичне заняття передбачає як усне обговорення, так і письмові відповіді на окремі теми курсу, що залежить від змісту теоретичного матеріалу.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ
КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ
10.Обсяг роботи – дві сторінки на одне питання.
11. Після відповіді на кожне питання вказати використану літературу.
12. Контрольна робота перевіряється викладачем до екзамену або заліку.
13. Контрольна робота має бути підготовлена у термін, визначений викладачем.
14. Студент, що виконав роботу на "задовільно" та вищу оцінку, допускається до заліку або екзамену.
15. Якщо контрольну роботу не виконано, студент до заліку не допускається.
16. Залежно від рівня виконаної контрольної роботи, викладач може винести деякі її питання для обговорення на залік або екзамен.
17. Роботу слід оформлювати охайно, писати грамотно.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО САМОСТІЙНОЇ
РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Самостійна робота – найважливіша складова частина навчальної роботи студентів, що виконується під керівництвом викладача.
Тематика та зміст самостійної роботи позначено у навчальній робочій програмі. Викладач знайомить студентів із тематикою та змістом самостійної роботи. Питання за кожною темою, що виносяться на самостійне вивчення, питання для самоконтролю та рекомендована література також надаються викладачем.
Загальні рекомендації до організації самостійної роботи:
6. Виконуючи самостійну роботу, завести та постійно поповнювати словник нових термінів.
7. Найбільш складні теоретичні положення рекомендується зазначити у окремому конспекті з метою їх засвоєння та подальшої рекомендації з викладачем.
10. Визначити ключові положення у кожному питанні за відповідною темою.
11. Скласти тезисний план кожного питання та зіставити такі плани із загальною структурою теми в цілому.
12. Уважно повторити нові терміни кожного питання, дати їм визначення.
13. За вибором студента, окремі теоретичні теми або питання можна оформити у вигляді реферату.
14. У рефераті слід вказати тему, питання, що розглядаються, літературу, що було використано.
15. Багатопланові теоретичні питання висвітлювати, спираючись на різні джерела їх тлумачення, або глибоко проаналізувати один, найбільш обґрунтований з точки зору студента, підхід.
16. Якщо матеріал, що самостійно вивчається, містить практичну частину, то вона має бути опрацьована окремо.
17. Практичні питання кожної теоретичної теми винести у окремий конспект.
18. Кожне практичне питання уважно проаналізувати та зіставити зі змістом його теоретичного підґрунтя.
19. Найбільш складні практичні питання можна відбити, оформивши їх у вигляді графіку або таблиці.
20. Практична частина кожної теми має бути проілюстрована відповідними прикладами.
21. Опрацьовуючи практичний матеріал, постійно звертати увагу на його значущість та перспективи подальшого втілення у життя.
22. Наприкінці роботи уважно зіставити теоретичну та практичну частини кожної теми.
23. Винести окремим списком питання, що викликали труднощі або нерозуміння, з метою подальшої консультації з викладачем.
24. Самостійну роботу виконувати систематично, за відповідним планом.
25. Представити роботу у вигляді конспекту або реферату.
ТЕМАТИКА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Студенти можуть самостійно підготувати реферати:
для студентів денної форми навчання напряму
«Управління персоналом та економіка праці»
Варіант №1
Варіант №2
Варіант №3
Варіант №4
Варіант №5
Варіант №6
ЗАВДАННЯ ДО КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ
для студентів заочної форми навчання напряму
«Управління персоналом та економіка праці»
Контрольна робота виконується українською мовою, оформлюється на комп’ютері або рукописним способом. Робота містить титульний лист, текст роботи та список використаних джерел. Номер варіанту студент обирає за останньою цифрою номера в списку групи (наприклад, другий варіант обирають студенти, які в списку групи знаходяться під номерами 2, 12, 22).
Варіант № 1
Варіант № 2
Варіант № 3
Варіант № 4
Варіант № 5
Варіант № 6
Варіант № 7
Варіант № 8
Варіант № 9
Варіант № 10
ЗАВДАННЯ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
З КУРСУ "УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА"
10.Проаналізуйте провідні форми організації навчання у вузі.
11.Визначте види лекційних занять та головні вимоги до лекції.
12.Обгрунтуйте твердження: "Навчання – двобічний процес."
13.Як Ви розумієте професійну свідомість?
14. Опишіть соціально-культурну інфраструктуру університету.
15.Визначте зміст поняття "студентське самоврядування."
ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ З КУРСУ "УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА"
ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ З КУРСУ "УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА"
а) створення ідентичної систем освіти у різних країнах;
б) сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті;
в) формування єдиного центру керування вищою освітою.
а) збільшення кількості дисциплін гуманітарного циклу;
б) збільшення кількості дисциплін за фахом;
в) збільшення кількості загальноосвітніх дисциплін.
а) урахування індивідуально-психологічних особливостей студентів, змісту дисципліни;
б) індивідуальне навчання;
в) посилення індивідуального впливу викладача на студентів.
4. Навчання у широкому значенні розглядається як:
а) один із найважливіших видів діяльності людини;
б) засвоєння відповідної кількості інформації;
в) формування вмінь та навичок.
5. Провідною формою організації навчального процесу у вузі є:
а) практичне заняття;
б) лекція;
в) семінарське заняття.
а) процес навчання;
б) процес виховання;
в) процес взаємодій між викладачем та студентами.
а) професійні знання та цінності;
б) темп роботи;
в) індивідуальний стиль діяльності.
а) складова даної структури;
б) повністю самостійна установа;
в) частково самостійна установа.
а) забезпечення та захист прав та інтересів студентів;
б) самостійне керівництво вузом;
в) організація дозвілля студентства.
10.Первинна структурна одиниця системи самоврядування це:
а) деканат;
б) загальні збори студентства;
в) академічна група.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Основна
Додаткова
ЗМІСТ
|
Передмова………………………………………………………………………. |
3 |
|
ТЕМА 1.Університетська освіта в контексті Болонського процесу… |
4 |
|
ТЕМА 2. Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою…………………………………………………….. |
9 |
|
ТЕМА 3. Організація навчального процесу в університеті………….. |
15 |
|
ТЕМА 4. Фахова підготовка у вищому навчальному закладі: вступ до спеціальності………………………………………………………………... |
31 |
|
ТЕМА 5. Бібліотека університету і правила користування її фондом |
40 |
|
ТЕМА 6. Соціально-культурна інфраструктура університету |
51 |
|
ТЕМА 7. Студентське самоврядування як невід`ємна складова демократизації вищої освіти………………………………………………….. |
55 |
|
Методичні вказівки до практичних занять……………………………… |
75 |
|
Методичні вказівки до виконання контрольних робіт………………… |
76 |
|
Методичні вказівки до самостійної роботи студентів………………….. |
77 |
|
Тематика практичних занять з курсу «Університетськва освіта» |
79 |
|
Завдання до контрольних робіт з курсу «Університетськва освіта»….. |
80 |
|
Завдання до самостійної роботи з курсу «Університетськва освіта»…. |
83 |
|
Питання до заліку з курсу «Університетськва освіта»…………………. |
84 |
|
Тести до самоконтролю з курсу «Університетськва освіта»…………... |
85 |
|
Список літератури……………………………………………………………... |
87 |