Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Київський міський медичний коледж
Творча на тему:
«Життя та творчість Р.М.Рільке»
Виконали: студенти 103-ї групи
МН відділення
Коваль Сергій
Чіколовець Анастасія
Викладач:
Драпей Марія Миколаївна
Київ – 2013
План:
1.Вступ.………………………………………………………..3.
2.Дитинство та юність..……………………………………..4-6.
3.Творчість Р. М. Рільке…………………………………...7-10.
4.Висновок……………………………………………………11.
5.Список використаних джерел….………...………………..12.
1.Вступ
Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії, до позитивних цінностей. Яскравий приклад такого пошуку - творчість австрійського поета P. M. Рільке.
Поет народився 4 грудня 1875 у Празі, Чехія , помер у віці 51 рік 29 грудня 1926, Валь-Монт, Швейцарія. Австрійський поет-символіст. Жанр творив це вірші, сонети, мова якою він писав це була французька, німецька та російська.
Справжнє ім'я — Рене Карл Вільгельм Йоган Йозеф Марія Рільке.
2.Дитинство та юність
Був у батьків первістком, потім в нього з'явився молодший брат. Дитинство і юність не були щасливими — через невдалий шлюб батьків, який розпався 1884 року, коли хлопцеві було 9 років. Дев'ятирічний хлопчик залишився з батьком. Втеча матері глибоко травмувала його душу. Вже дорослою людиною зустрічаючись із матір'ю, Рільке щоразу відчував рецидиви колишнього болю.
Мати, Софія Енц, не могла забути своєї першої дитини — рано померлої дочки, тому трактувала сина як дівчинку, навіть одягала в сукні.
До 1884 року - навчання у початковій школі в Празі. Після розлучення батьків у 1884 році, Рільке залишається під опікою батька.
Батько, Йозеф Рільке, мріяв про військову кар'єру, але мусив стати залізничним чиновником. Тому, всупереч волі сина, 1886 року віддав його до військової академії. Перебування у стінах закритого казарменого закладу сприймалося Рільке як заслання на каторгу. У кадетському вихованні з його щоденною муштрою вразливий підліток бачив лише «абетку жаху». Попри це, у своїх спогадах поет відзначав важливість тодішнього життєвого досвіду для свого подальшого духовного розвитку.1 вересня 1886 року Рільке вступив у кадетське військове училище у Санкт-Пельтені (поблизу Відня). Тоді ж з'являються перші дитячі вірші.
Після закінчення школи у Санкт-Пельтені з вересня до червня навчався у вищому реальному військовому училищі у Мегріш - Вайскірхені (м. Граніце у теперішній Чехії), звідки звільнився за станом здоров'я. Молодий Рільке залишив її 1891 року — з допомогою дядька, який оцінив великі здібності небожа. У тому ж році він розпочав навчання у Торговельній академії (торговельне училище) у Лінці, яке припинив у середині наступного року.
1892 - закінчення середньої освіти, підготовка екстерном до екзаменів на атестат зрілості в Празі.
1893 - початок дружби з Валерією фон Давід - Ронфельд. 1894 - вихід першої поетичної збірки "Життя та пісні". Написані перші прозові твори, зокрема і "П'єр Дюмон".
1895 року Рільке отримав у Празі атестат "з відзнакою"; з початком зимового семестру розпочав студії у Празькому університеті (історія мистецтва, література, філософія). Вихід поетичної добірки "Даруни ларам". Рільке підготував перший номер часопису "Wegwarten". 1896 - з початком літнього семестру Рільке змінив напрям студій і розпочав навчання на правничому відділі Празького університету. Інсценізація п'єси "Тепер і в годину нашої смерті". Рільке перебрався у Мюнхен. У тамтешньому університеті впродовж двох семестрів слухав лекції з історії мистецтва, естетики, теорії Чарльза Дарвіна. Три випуски поетичних збірок "Подорожник". Засновано часопис "Die Jugend" (молодь) і "Simplicissimus".
Публікуватися поет почав доволі рано. Йому не виповнилося ще й двадцяти років, коли його вірші вже видавалися окремими збірками. Слідом за книжкою «Життя й пісні» (1894) одна по одній з'явилися «Офіри ларам» (1896), «Коронований снами» (1897), «Свят-вечір» (1897). Збірки тієї пори містили чимало учнівських текстів, написаних невправною рукою неофіта.
3.Подальше життя
1897 - Кінець березня та початок квітня у Рільке відбулась перша подорож в Італію (Арко, Венеція, Меран).. У жовтні поет переїхав у Берлін, там відбулося знайомство з Лу Андреас-Саломе. Також у Берліні виходить поетична збірка "Увінчаний мріями"
З 1900 по 1902 Рільке жив недалеко від колонії художників Ворпсведе, в 1901 одружився на Кларі Вестхоф. Обмеженість у статках і художні пошуки привели його в Париж, де він мав змогу спілкуватися зі скульптором О.Роденом. Французький імпресіоністичний живопис і символічна поезія також відобразилися на поезії Рільке, котра набула пластичності, широти діапазону і зосередженості на передачі незмінної суті речей (Нові вірші - Neue Gedichte, 1903-1908). Найбільший прозаїчний твір Рільке, різноплановий декадентський роман Записки Мальте Лаурідса Брігге (Die Aufzeichnungen des Malte Laurids Brigge, 1911), виявляє різноманітний вплив Парижу на сприйнятливий естетизм Рільке. Перша світова війна змусила його на деякий час залишити Францію. Геній Рільке самотній. Його сприйняття життя, сама його творчість, яку глибоко торкнула думка про смерть, були трагічными. Слово німецької мови набуло під його пером виключну значимість, а його листи являють собою вражаюче свідоцтво абсолютної вірності поезії. Помер Рільке у Валь-Мон (Швейцарія) 29 грудня 1926.
3.Творчість Р.М. Рільке
Рання лірика Рільке типова для поезії неоромантизму. Його збірка Вінчаний снами (Traumgekrnt, 1897), наповнений неясними мріями з відтінком містицизму, виявила яскраву образність та володіння ритмом, розміром, прийомами аллітерації і мелодикою мови. Ретельне вивчення спадку датського поета Й.П.Якобсена (1847-1885) окрилило і наповнило його строгим почуттям відповідальності. Дві поїздки до Росії, на його "духовну батьківщину" (1899 і 1900), вилилися в збірку Часослов (Das Stundenbuch, 1899-1903). Прозїчним доповненням до Часослову стали Історії про доброго Бога (Geschichten vom lieben Gott, 1900).
У післявоєнний період Рільке прагне писати вірші, які увібрали б усі його попередні пошуки й здобутки; як ніколи, великого значення набуває для митця традиція німецької філософської лірики. У той же час у його поезії загострюється сприйняття сучасності як світу, що остаточно втрачає свій справжній, "людський зміст". Поетичне слово залишається для нього єдиним засобом чинити опір дегуманізації. Однак трагізм "Дуїнянських елегій" не переходить у відчай, поет зберігає віру в можливість відновлення повноцінного буття. Рільке здавалося, що в душах людей мають зникнути кордони між людиною і речами, що всі аспекти людського буття, в тому числі любов і смерть, втратять свою полярність і включаться в якийсь єдиний "внутрішній простір світу". Найповнішого вираження мотиви, властиві пізній творчості Рільке, набули в поетичному циклі "Сонети до Орфея" (1922). Звільнившись від "важкості" "Дуїнянських елегій", вірш Рільке став прозорим, точним у виборі зображувальних засобів. Основною темою "Сонетів" є мистецтво - поет доходить висновку, що збереження гармонії є можливим тільки завдяки жертовній силі мистецтва й творчій енергії людини. У поезію Рільке знову повертається Бог - вершина Всесвіту, але тепер це "дзвінкий" бог Орфей, поет-співець, який зливається з образом поета Рільке.
Наприкінці життя Рільке працював не так багато (тяжка хвороба нагадувала про себе дедалі тривалішими нападами), але на диво легко, майже без чернеток. Незадовго до смерті він написав книгу віршів французькою мовою.
У квітні 1899 року він відвідав Російську імперію. Перебуваючи в Росії, поет познайомився з минулим, захопився історією Київської Русі. Завдяки історії у Рільке виник інтерес і до України, до княжих часів та героїчної козацької минувшини. Другу подорож в Україну Рільке здійснив у 1900 році. Його маршрут пролягав від Києва до Кременчука, Полтави, Харкова, і той шлях українськими степами глибоко запав у поетову душу. Великим переживанням Рільке стала краса української природи, безмежжя рівнини й степу. На цій землі поет знайшов жаданий приклад гармонійного єднання людей і природи, Бога і землі. Рільке навіть планує назавжди переселитися щ Києва, у це «близьке до Бога» місто. Враження від перебування в Україні знайшли відгук у збірці «Книга годин», її другій частині — «Книзі прощ» («Про паломництво»). У цьому циклі Рільке поставив Києво-Печерську Лавру в один ряд з найвеличнішими пам'ятками культури людства, зобразив сліпого співця-кобзаря, перед яким він схиляє голову, як перед незрівнянно духовно вищою особою. Повернувшись додому, поет записав до щоденника: «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, й охоплює душу сум, що мене там немає».
Дух України, її сутність виявилися у творчому спадку Рільке: це і переклади, і мистецтвознавчі статті, вірші і прозові твори, навіяні перебуванням на українській землі.
Серед перекладів вирізняється «Слово про Ігорів похід», над яким Рільке працював кілька років. Роботу було завершено у 1904 році. Й на сьогодні цей переклад, здійснений Р. М. Рільке, вважається найкращим з німецькомовних.
Зацікавившись українським фольклором, Рільке написав два оповідання, вміщені до «Казок про любого Бога». Це «Пісня про Правду» та «Як старий Тимофій співав помираючи». Рільке добре вивчив українські народні пісні, особливо захопився піснями про козаччину, і вони послужили йому матеріалом для його «Пісні про Правду».
Давайте розглянемо один з творів, наприклад «Пісня про Правду». «Пісня про Правду» Рільке переносить нас у сиву давнину, де у Русі, в тихих самотніх степах, що звуться Україною, хазяйнували польські загарбники. Вони були жорстокими володарями. У цих жорстоких людей у руках були наші церковні ключі, які видавалися за певну окрему платню. Люди були поневолені не тільки фізично, а й духовно. Ми бачимо Київ тих часів. Автор «Пісні про Правду» називає Київ священним містом, де Русь уперше заявила про себе чотирма сотнями священних куполів. Саме це велике місто знищувалося пожежами, а в степах під Києвом є майстрові люди, які не знали, що діється за міськими вежами. Але й там страждали від жорстокості правителів. Ця жорстокість переносилася на родинні стосунки. Може, її пом’якшували старі ікони. Автор говорить, що ці старі ікони - «немов верстові камені Божі, і відблискували лампадки пробивається крізь оклад, немовби заблукане дитя крізь зоряну ніч. Ці ікони - ніби опора, ніби небес ний знак на шляху, і жодний дім не стоїть без них».
Потреба в іконах росла. Братися за їхнє створення означало наближатися до Бога. Це розумів і Петро Якимович - швець за фахом. Він теж брався малювати ікони, але основну роботу не кидав, а коли втомлювався від неї, займався іконописом. Намагався залучити писати ікони і Олексу, сина свого. Це був хлопець який майже нічого не зробив у житті. Олекса вирішив намалювати Пресвяту богородицю, проте спроба його не вдалася. Річ вийшла настільки гріховна, що Петро поквапився замалювати пошкоджену дошку образом святого Димитрія, якого він з невідомих причин шанував понад усіх святих.
Проте цей випадок з іконою не заступив Олексі шлях до Бога. Якось увечері на початку літа, коли родина вечеряла, на порозі їхньої хати з’явився сліпий кобзар. То був один із тих кобзарів, що ходив із своєю дванадцятиструнною бандурою по селах і співав про велику славу козаків. Цього разу сліпий кобзар заспівав іі« пісню і проспівав її тричі. Це була пісня про Правду. І починалася вона сумно.
Нема в світі Правди, не знайти, немає…
Бандурист співав натхненно, слова так і западали у душу. Кривда перемагала в світі. У заклику до боротьби за правду бандурист знаходив такі слова, що бентежили слухачів:
Правдо, мати рідна, орлице крилата,
Де ж той син, що прийде тебе відшукати?..
Не тільки люди перебували під гнобленням, а й правда потерпала від гоніння. Кобзар закінчив пісню словами, які запевняли: борцям за правду на підмогу . Бог великий, «і вкаже, єдиний, праведну дорогу». Тож дорога до Бога була відкрита усім чесним людям землі української. Пісні про правду надихнула Олексу на боротьбу. У нього стало якось чудно на серці. Він узяв рушницю і вийшов з хати. Одержав материнське благословіння. Не з сумніву, що Олекса, як і інші патріоти, вийшов на праведний шлях, а на підмогу патріотам став сам Господь.
4.Висновок:
Поезія P.M. Рільке є високим взірцем модерністської філософської лірики XX ст.
Перший етап рільківської творчості був пов'язаний з широким художнім осмисленням людського буття в релігії. У ліричних і прозових творах цього періоду спостерігаються символістські тенденції.
Упродовж другого періоду художня думка митця була націлена на осягнення земних речей у їхній «реальності». Відповідно до цього спрямування своїх творчих зацікавлень P.M. Рільке розробив жанр «вірша-речі», у якому поєднувалися план скульптурно-пластичного зображення реалій і явищ земного буття та план філософських спостережень. Така двоплановість виводила поезію Рільке у річище модерністської літератури.
Третій етап синтезував філософські й естетичні відкриття попередніх періодів. Його світоглядною платформою стало вчення про духовне перетворення світового буття. Широке використання здобутків античної культурної традиції наближає Рільке до плеяди поетів-«неокласиків».
5.Список використаних джерел:
1.http://www.ukrtvory.com.ua
2.http://uk.wikipedia.org
3. http://www.parta.com.ua
4. http://www.big-library.com.ua
5.http://wiki.ciit.zp.ua/index.php
6. http://tvori.com.ua/rozdumi-nad-tvorom-r-m-rilke-pisnya-pro-pravdu/
7. http://www.ukrlib.com.ua/essay/printout.php?id=75&bookid=13
8. Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"
9. Зарубіжна література посібник-хрестоматія 11 клам