Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Господарський комплекс України, його суть, структура та особливості структурної трансформації.
Господарський комплекс — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України.
Виділяють такі види структури:
Первинні (видобувна, с/г) та вторинні галузі (обробна промисловість), група А та група Б. Господарський комплекс У. складається з виробничої та невиробничої сфер. До виробничої належать галузі матеріального в-ва ( промисловість та с/г), а до невиробничої – галузі, які задовольняють духовні й фізичні потреби населення (освіта, наука, культура, торгівля та громадське харчування, фізична культура, комунальне господарство та ін.). транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво, належать до виробничої сфери, ті, що обсл населення – до невиробничої.
Трансформаційні процеси в економіці є невід’ємним елементом становлення ринкового типу господарювання. Забезпечення структурних зрушень здійснюється за такими взаємопов’язаними напрямами:
Структурна трансформація економіки являє собою с-му узгоджених між собою заходів, спрямованих на зміну структури економіки з метою зростання обсягів конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності в-ва й вирішення на цій основі соц. завдань.
2. Фінансовий потенціал регіонів України, його суть та складові.
Для забезпечення ефективного виконання функцій органи місцевого самоврядування наділяються відповідними майновими та фінансово-бюджетними правами. Для цього формуються територіальні або регіональні фінанси, які включають місцеві бюджети, а також прибутки підприємств комунальної форми власності, які використовуються для вирішення регіональних проблем. Крім того, до регіональних фінансів входять також цільові фонди, які утв-ся поза бюджетом для фінансування деяких заходів, а також місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, наприклад, цінних паперів. Регіональні фінанси забезпечують фінансування заходів, пов’язаних із соц.-культурнимі комунально- побутовим обслуговуванням населення.
Формування регіональних фінансів є необхідною передумовою ефективного здійснення тут ек та соц. процесів.
Рег фінанси можна охарактеризувати як сукупність фін ресурсів, виконуваних для ек і соц. Р-ку територій. Основними джерелами формування рег фінансів є бюджетні кошти та кошти суб’єктів господарювання.
Місцеві фінанси включають:
Т ч, рег фінанси – це с-ма ек відносин, що регулює розподіл і перерозподіл нац. доходу, фонду грошових надходжень, які використовуються для ек і соц. р-ку територій. За їх допомогою д-ва здійснює р-к ПС, вирівнює рівні ек і соц. Р-ку територій, що склалися історично під впливом різних факторів. З цією метою розробляються регіональні проблеми соц.-ек р-ку територій.
3. Інноваційно-інвестиційний потенціал регіонів України, його суть та складові.
Інноваційний потенціал України та її регіонів відображає територіальні особливості багатогранних процесів розробки, створення, впровадження та експлуатації інновацій.
Основні стадії процесу інноваційного р-ку:
Визначальною умовою формування банку новацій є об’єм інвестицій у сферу науково-технічної д-ті та в подальший процес перетворення новації в інновацію. Реалізація інноваційних процесів потребує значних витрат, частка яких у розвинутих країнах постійно зростає.
В сучасному механізмі інноваційного процесу зростає роль регіональної складової. Певна фінансова самостійність регіонів, можливість використання місцевих ресурсів, відповідальність місцевих органів влади за соц. Р-к створюють необхідну ек основу й мотивацію для ефективного впливу на регулювання та підтримку інноваційно-інвестиційної активності. Можливість інноваційного розвитку в кожному регіоні України передбачає свої особливості.
Основна проблема в оцінці інноваційно-інвестиційного потенціалу регіонів з урахуванням вищезазначених факторів полягає в тому, що їх вкрай тяжко виміряти.
До регіонів з відносно сприятливим інвестиційним кліматом можна віднести Центральний ек район. Середній або нижче середнього показники інвестиційної привабливості значної частини ек районів України є свідченням тяжкого стану в інвестиційній сфері, а значна різниця в показниках відображає їх велику територіальну диференціацію. Отже, інноваційно-інвестиційна політика д-ви для різних регіонів також має бути диференційованою.
4. Конкурентні переваги регіонів України у світовій економічній системі.
В умовах посилення взаємозалежності, глобалізації економічних та політичних процесів вирішення внутрішніх проблем України цілком залежить від визначення оптимального вектора розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Україна поки що не включена належним чином до міжнародної спеціалізації; її частка у світовому експорті залишається незначною. Конкурентоспроможною на зовнішньому ринку можна вважати лише деяку частину промислової продукції.
Разом з тим є потенційні конкурентні переваги українського експорту, які склалися на цей час: наявність технологічно передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції, насамперед у військово-промисловому комплексі; наявність значних сировинних ресурсів; традиційних ринків збуту української продукції; високий рівень кваліфікації низки професійних категорій працівників.
Зараз досить стабільним попитом в окремих сегментах світового ринку користується вітчизняна продукція металургійного комплексу (прокат чорних металів, сталеві труби, залізорудна сировина, феросплави), частково машинобудування (машини та обладнання для власного машинобудування), гірничовидобувної, електроенергетичної промисловості, будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів (поліроване і віконне скло, каоліни, тугоплавка глина, кварцовий пісок, вироби з граніту, санітарно-керамічні вироби, цемент), хімічного комплексу (аміак, карбамід, оцтова кислота, бензол, вінілхлорид, шини, лікарські засоби тощо).
Оцінюючи експортний потенціал обробної промисловості, слід в першу чергу виділити металургію України. В умовах скорочення поставок металопродукції до країн СНД і скорочення внутрішнього попиту продукція цієї галузі почала постачатися на ринки далекого зарубіжжя.
Зростання експортних поставок підтверджує достатню конкретну спроможність продукції галузі на зовнішніх ринках — значна частка продукції сертифікована. Цей процес додатково стимулювали більш низькі експортні ціни (на декілька відсотків), ніж у західноєвропейських партнерів. За рахунок антидемпінгових заходів було досягнуто підвищення цін на експортовану продукцію.
Проте вирішення багатьох проблем ускладнюється внаслідок значних поставок продукції на експорт через посередників та з використанням давальницьких схем.
Експортний потенціал чорної металургії постійно зростає. Експортний попит став головним чинником зростання виробництва у хімічній промисловості
Слід зазначити, що позиції українського машинотехнічного експорту останнім часом значно погіршились. Підвищення конкурентоспроможності продукції машинобудівного комплексу, як найбільш прогресивного в науково-технічному відношенні, повинно бути першочерговим. Для збільшення обсягів випуску експортної продукції слід також відбудувати експортні потужності підприємств важкого, електроенергетичного машинобудування, верстато- і приладобудування, з випуску обладнання і устаткування для нафтогазовидобувної та нафтохімічної промисловості, що можуть суттєво поповнити експортний потенціал країни продукцією, яка відповідає світовому або близькому до нього науково-технічному рівню.
1. Паливно-енергетичний комплекс
Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.
Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу.
Ефективність та інтенсивність сусп. в-ва значно залежить від його енергозабезпеченості. Саме тому в нових ек умовах паливо й електроенергія розглядається як матеріальний ресурс і важливий матеріальний фактор р-ку та розміщення суспільного в-ва.
На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.
Відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількості енергоресурсів і цінова політика значно погіршують стан економіки країни. Саме тому важливою умовою економічної безпеки та стійкого функціонування економіки України є надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергептичними ресурсами. Враховуючи слабку забезпезпеченість України власними енергоносіями, необхідною є перебудова структури в-ва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучасних досягнень науково-технічного прогресу. Це стосується, впершу чергу, чорної ме, маш, хім. пром.
Структура. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.
Паливна промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф’яна.
Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні електростанції. 94% всієї електроенергії виробляють теплові й атомні електростанції. Їхня частка в енергетичному балансі України приблизно однакова.
2. Металургійний комплекс
Значення. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. На її відходах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. В місцях розміщення її основних підприємств формуються великі транспортні вузли, швидко виростають великі і крупні міста.
Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою металургією. Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.
Структура. Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.
До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:
Сировинна та паливна база. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.
Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом. Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні.
ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату
3,Машинобудівний комплекс
Значення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насамперед промислового розвитку країни. Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для сільського господарства, технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості і т. п.), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення.
Структура. Машинобудування має багатогалузеву структуруі характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей:
Особливості формування.
Процес виробництва машин складається з 3 стадій:
а) виробництво заготовок;
б) механічна обробка заготовок;
в) складання деталей і частин.
Сучасні машини складаються з сотень, а то й тисяч деталей і вузлів. Це сприяє формуванню спеціалізованих підприємств і розвитку кооперованих зв’язків між ними.
У машинобудуванні поширені такі види спеціалізації:
Підприємства машинобудівної галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх значенні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.
Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Металомісткі виробництва здебільшого розміщені в районах металургійної промисловості.
Більшість галузей машинобудівного комплексу належить до трудомістких. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили.
В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст І агломерацій, де сконцентрована наукова база країни.
На розміщення підприємств, які випускають важкотранспортабельну продукцію, також значно впливає споживач, а принципом розміщення складальних підприємств, що мають розгалужені коопераційні зв'язки з іншими центрами, є вигідність економіко-географічного (особливо транспортного) положення.
4. Хімічний комплекс
Значення. Хімічна промисловість відноситься до галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес, тому її розвиткові постійно приділялась значна увага. Роль хімічної промисловості визначається широким застосуванням хімічних технологій і матеріалів в усіх галузях національного господарства. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку значною мірою залежить науково-технічний прогрес.
Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією.
Як правило, виділяють
Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.
Регіональні особливості . Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників:
Частка сировини становить від 40—45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. При значному асортименті продукції, що виробляється з різноманітної сировини, проблема її постачання набуває особливо важливого значення.
Хімічна промисловість споживає значну кількість води, що входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для охолодження агрегатів. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів.
Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки..
Споживчий чинник впливає головним чином на виробництва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо.
При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника.
Сировинна база. Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо.
Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті. Значна їх концентрація спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно відбивається на здоров'ї людей, які живуть у цих регіонах. Необхідне проведення заходів для очищення від цих забруднень, використання маловідхідних і безвідхідних технологій на усіх підприємствах хімічної промисловості.
Лісопромисловий комплекс
Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств, пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини.
Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).
Структура. ЛПК України — сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку.
До його складу входять:
Особливості розміщення
Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Лісистість території становить 15,6%. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах, Кримських горах і на Поліссі. Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постаx північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість.
Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку.
Основні лісозаготівельні райони — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська ).
Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки деревини. Його розміщення залежить від районів лісозаготівель розміщення споживачів пиломатеріалів, наявності і транспортних шляхів.
Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.
Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю і водомісткістю, тому тяжіє до сировинних баз.
Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу.
Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва.
Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область).
Основні проблеми розвитку— дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв.
5 Будівельний комплекс України, його значення, структура та регіональні особливості трансформації.
Будівельний комплекс — це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво.
Значення. Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об’єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо. Будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.
Структура. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва:
У ряді наукових досліджень структура будівельного комплексу розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура (науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації, вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують будівництво; організації по матеріально-технічному забезпеченню підприємств, які входять до комплексу; спеціалізований транспорт).
Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах.
Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.
6. Агропромисловий комплекс
Значення. АПК – один з найскладніших багатогалузевих комплексів в економіці України. АПК значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.
Структура. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:
Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.
За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий.
Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження.
До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.
Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:
Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.
В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.
7.Соціальний комплекс
Суть. Розвиток суспільного виробництва підпорядковується головній меті — найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб всіх членів суспільства. головною функцією соціального комплексу є підтримка трудових та соціальних здібностей кожної людини в межах суспільно необхідних кількісних та якісних норм
Структура. До складу соціального комплексу входять соціальна сфера (сфера послуг) та виробництво товарів народного споживання (насамперед легка промисловість).
Соціальна сфера складається з двох комплексів:
Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов’язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплексу характерним є переважання безплатних послуг та їх загальнодоступність.
Освіта. Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.
Культура. Це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення.
Охорона здоров’я. Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури.
Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями має місце в Києві, Автономній Республіці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській областях. Щодо забезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі показники відзначаються у м. Києві, Автономній Республіці Крим, Кіровоградській, Волинській, Донецькій та Херсонській областях.
Матеріально-побутовий комплекс. Забезпечує матеріальні умови життя населення.
Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості — у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській,Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях. Із загальної кількості сімей і одиноких 130,8 тис. знаходяться на обліку в державному фонді і фонді ЖБК.
Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговуванні населення, що обумовлюється його функціональною роллю у відтворювальному процесі. Діапазон функцій підгалузей, які входять до побутового обслуговування, дуже широкий.
Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення.
Виробництво товарів масового споживання. Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка
8. Транспортний комплекс
Транспорт — одна з найбільш важливих галузей народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень.
2. Структура. Виділяють такі види транспорту:
За функціональними особливостями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський.
За призначенням виділяють транспорт загального користування, відомчий та особистого призначення.
3. Значення. Транспорт виступає необхідною передумовою функціонування як матеріального виробництва, так і сфери обслуговування, в тому числі пасажирських перевезень.
З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т. п., а з другого — доставляє готову продукцію до споживача. Таким чином, в процесі виробництва готової продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси — на ефективність і ціну.
Роботу транспортної системи забезпечує транспортна інфраструктура.
4. Регіональні особливості формування.Транспорт, на відміну від інших галузей господарства, має лінійно-вузловий характер розміщення. Основними елементами його територіальної структури є транспортні шляхи, транспортні пункти і вузли. Серед транспортних шляхів розрізняють магістралі — дороги з підвищеною пропускною здатністю. Транспортні магістралі є спеціалізованими (залізничні, автомобільні) або такими, що поєднують лінії двох чи навіть трьох видів транспорту — так звані полімагістралі. До полімагістралей відносяться, наприклад, залізнично-автомобільна Київ —- Житомир — Рівне — Львів, автомобільно-залізнично-річкова Київ — Дніпропет¬ровськ — Запоріжжя та ін.
До транспортних пунктів належать залізничні й автобусні станції, річкові і морські порти, аеропорти та ін.
Транспортні вузли — це місця перетину або розгалуження не менш як трьох шляхів сполучення одного або різних видів транспорту. Вони мо¬жуть бути спеціалізованими (залізничні, автомобільні) або інтегральними (автомобільно-залізничні, залізнично-автомобільно-річкові та ін.). Прикладом автомобільного транспортного вузла є Умань, залізничного — Сміла. Місто Київ є автомобільно-залізнично-річково-авіаційним вузлом.
В цілому в Україні розвинуті всі види транспорту.
1. Диференціація економічних районів України за
Для реалізації рег соц.-ек політики д-ви надзвичайно важливе значення має знання територіальної диференціації р-ку ПС. Виявлення та оцінка територіальних пропорцій ПС і динаміки їх зміни дозволяє обґрунтовано вирішити питання цілеспрямованого формування територіальної структури виробництва згідно з наявними природними, соц., ек можливостями територій з урахуванням територіального поділу праці.
Депресивні території – це території, які мають достатній економічний потенціал, але внаслідок структурної кризи, відбувається стійке зниження в-ва і реальних доходів населення, а також зростання безробіття.
За величиною інтегрального показника рівня депресивності всі регіони України були розділені на п’ять груп.
До першої групи увійшли адміністративні області заходу та півночі України (Волинська, Житомирська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька обл.)
До групи регіонів з високим рівнем депресивності відносяться дві області північного сходу країни (Чернігівська та Сумська), дві області центру України (Кіровоградська та Черкаська), а також Херсонська область. Ці області характеризуються дещо кращими, у порівнянні з першою групою, показниками валової доданої вартості та промислового виробництва, проте у них також низькі доходи громадян та значний рівень безробіття. Переважно це аграрно-індустріальні регіони, де в роки економічних трансформацій провідні галузі економіки зазнали суттєвих втрат.
Групу регіонів із середнім рівнем депресивності формують області ,які мають від’ємне значення інтегрального показника депресивності. Регіони даної групи характеризуються дещо вищими показниками промислового розвитку, а також середніми значеннями рівня безробіття та середньомісячної заробітної плати. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Миколаївська обл.
До групи регіонів з відносно низьким рівнем депресивності відносяться ті області, де пересічне значення інтегрального показника має позитивне значення. Сюди увійшли регіони, які характеризувалися у минулому досить значним економічним потенціалом. Наразі триває поступове відродження їх економічного потенціалу, формуються нові виробництва. Це АР Крим,Київська, Луганська, Одеська, Харківська обл. та м.Севастополь.
Останню групу формують регіони, що характеризуються найнижчим рівнем депресивності території. До неї увійшли Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська області та м. Київ. Регіони даної групи характеризуються найвищими показниками валової доданої вартості, промислового виробництва, доходів населення тощо.
Висновок. В межах України склалися значні відмінності у рівні депресивності окремих регіонів, які з роками посилюються. Найбільшим рівнем депресивності вирізняються західні та північні області України, де поряд з традиційно низькими показниками індустріального розвитку помітних втрат зазнало і сільське господарство, яке є головною сферою економіки цих регіонів. Значно кращою є ситуація на сході України та в столиці.
Пошук шляхів відродження депресивних територій залишається важливим загальнодержавним завданням. Основна увага має бути приділена не стільки пасивним заходам підтримки депресивних територій, скільки стимулюючим заходам активізації господарства..
2. Донецький економічний район,
Донецька і Луганська
Донецький район посідає перше місце в Україні за обсягами промислового виробництва (25%) та його концентрацією. Промисловість багатогалузева, переважають виробництва важкої індустрії, які визначають спеціалізацію району.
Промисловий комплекс району історично склався на основі вугільної промисловості, яка має повсюдне розміщення. На базі видобутку палива сформувалась потужна теплова енергетика. Найбільші ТЕС Вуглегірська, Зуївська, Старобешівська, Курахівська, Луганська.
На території Донецького району знаходиться однойменний район чорної металургії, що сформувався на базі власного видобутку коксівного вугілля, вогнетривів та вапняків і привізних руд (із Придніпров’я); основні центри — Маріуполь, Алчевськ, Харцизьк, Макіївка, Луганськ, Донецьк, Краматорськ. Кольорова металургія представлена виробництвом цинку та свинцю (Костянтинівка), ртуті (Горлівка).
Серед галузей машинобудування переважає важке, що виробляє устаткування для гірничої промисловості та металургії — заводи у Краматорську, Горлівці, Ясинуватій, Слов’янську, Донецьку, Харцизьку тощо. Залізничне устаткування випускають у Луганську, Стаханові та Маріуполі, крани — у Краматорську, різноманітні прилади (у тому числі холодильники) — у Донецьку.
Район є потужним виробником продукції хімічної промисловості — соди (Лисичанськ, Слов’янськ), барвників (Рубіжне), азотних добрив, полімерів (Сєверодонецьк, Горлівка), хімічних реактивів (Донецьк).
Промисловість будівельних матеріалів має повсюдне розміщення і широку галузеву структуру. Район виділяється в Україні виробництвом цементу (Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієве), скла, залізобетонних виробів.
Серед галузей легкої промисловості виділяється текстильна, швейна і взуттєва (Донецьк, Лисичанськ, Луганськ та інші міста). Харчова промисловість розвинена повсюдно, вона виробляє борошно, олію, сіль.
Розміщення району у степовій зоні, високий рівень розораності території є основою розвиненого сільськогосподарського виробництва. Воно спеціалізується на вирощуванні зернових культур, соняшника, овочів, розведенні великої рогатої худоби молочно-м’ясного напрямку, свинарстві та птахівництві. Довкола великих міст і агломерацій поширене інтенсивне сільське господарство приміського типу. На Азовському морі розвинуте рибальство.
Донецький район має одну з найгустіших в Україні мережу транспортних шляхів. Залізниці й автошляхи сполучають його з регіонами України і сусідніми областями Росії. Найбільші залізничні вузли — Дебальцеве, Ясинувата, Іловайськ, Попасна, Донецьк, Луганськ.
Територією району проходять трубопроводи з Росії, якими природний газ і нафта передаються в інші регіони України та країни Європи, а також надходять до численних місцевих споживачів (у т. ч. найбільшого в Україні Лисичанського нафтопереробного заводу). Маріуполь є одним із найбільших в Україні морських портів.
3. Карпатський економічний район,
Р-н включає Закарпатську, львівську, Івано-Франківську та Чернівецьку обл..
Р-н багатий на трудові ресурси, що полегшує індустріалізацію території і стимулює розвиток трудомістких галузей промисловості і с/г.
Найбільш розвинені у р-ні м/б, харчова, лісова і деревообробна промисловість, промисловість будівельних матеріалів.
Дуже мало розвинена чорна металургія та електроенергетика. До ПЕК належать видобуток і вир-во палива – кам‘яного і бурого вугілля, нафти і нафтопродуктів, природного газу, електроенергії. Видобуток кам‘яного вугілля сконцентрований у Львівсько-Волинському басейні.
Діють нафтопереробні потужні заводи в Дрогобичі, Надвірній, Львові. Головні центри видобутку й акумуляції природного привізного газу – Дашава, Рудка, Угерсько, Більче (Львівська обл). провідна галузь комплексу – електроенергетика, представлена великими Бурштинською, Добротвірською ДРЕС і рядом малих ГЕС і ТЕЦ.
М/б комплекс – це приладобудування, вир-во телевізійної техніки, електроламп. Він орієнтується на кваліфіковану робочу силу й наукову інфраструктуру Львову і зосереджений переважно в обласних центрах. Розвинене транспортне, підйомно-транспортне м/б.
Комплекс хім індустрії – це переважно галузі гірничої хімії (вир-во природної сірки в Новому роздолі і Новояворівськук), видобуток калійних і кухонних солей у Калуші, Стебнику, Солотвині. До основної хімії, яка грунтується на місцевій і привізній сировині, належить вир-во сірчаної кис-ти(у Новому Роздолі), калійних (у Калуші, Стебнику). Розвив-ся хімія органічного синтезу – вир-во штучних волокон (у Сокалі), технічного вуглецю (у Дашаві).
Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на вир-ві меблів. Великими центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів; лісохімії – Свалява, Великий Бичків, Перечин.
Найб-ми центрами деревообробної промисловості є Львів, Івано-Франківськ. Вир-во будівельного каменю, в‘язких матеріалів – цементу(у Миколаєві), вапна (у Пустомитах), гіпсу (у Ширці).
В інтегральному АПК розвинені спеціалізовані комплекси: а) рослинного напряму – цукробуряковий, виноградно-виноробний, спиртогорілчаний, плодоовочепереробний; б)твар-кого напряму – м‘ясопереробний, молокопереробний, птахопромисловий. Галузі харчової промисловості зосереджені переважно в місцях вир-ва сировини. Цукровий буряк перобляють у Хордові, льон – в Передкарпатті; овочі і плоди – у лісостеповій і передгірських зонах; м‘ясокомбінати переважно розміщені в обласних центрах.
До рекреаційного комплексу р-ну належить санаторно-курортне і туристське госп-во та сфера відпочинку. Основним р-ном рекреації є територія Українських Карпат здравниці Трускавця, Моршина, Немирова. Основними центрами туризму є Львів та інші старовинні міста. Легка промисловість існує в усіх обласних центрах та в Коломиї, Мукачевому, Тисменці... Тут як ніде в Україні розвинені народні промисли: ткацтво, килимарство, гончарство, вишивання...
Район має густу мережу залізничних та автомобільних шляхів.
4.Кримський економічний район.
До складу входить Автономна республіка Крим.
Економічно географічне положення Кримського економічного району: знаходиться на півдні України. На півночі розташованій Причорноморський економічний район; на сході, півдні та заході-розташовані Чорне і Азовське моря.
Рельєф: рівнини Степового Криму та Кримські гори.
Крим за особливостями рельєфу поділяється на три частини: - рівнинну/ - гірську/ - південне бережну
Територія багата рудними і нерудними корисними копалинами, тому промисловий потенціал тут досить високий. Азово-Чорноморський басейн володіє ресурсами моря - мінеральними, органічними (солі, живі організми, сама вода).
Завдяки наявності гірських ландшафтів і зони субтропіків, район посів своє виняткове місце в системі сільськогосподарського виробництва України. Таким чином, в передгір'ях вирощується виноград, тютюн і теплолюбні фрукти, а на схилах гір розвинене вівчарство. Південний берег Криму за природними умовами нагадує родюче Середземномор'я.
Рекреаційні ресурси винятково багаті - м'який клімат, гірські ландшафти, морські пляжі, солоні озера з лікувальними грязями, джерела мінеральних вод (Євпаторія, Саки, біля Сімферополя, Старого Криму, на Керченському п-ві). В районі 130 санаторіїв і 122 будинки відпочинку (1/3 від їх загальної кількості в країні). Курорти - на південному (Ялта, Алушта, Алупка та ін.), південно-східному (Судак, Коктебель, Феодосія та ін.) і західному (Саки, Євпаторія та ін.) узбережжях Криму.
Мінеральні ресурси: газ і нафта, залізні руди, кухонна сіль, магнієві, бромисті, йодисті солі, вапняки флюсові, черепашник, мармур, базальт, діорит.
Середня густота населення становить - 93чол./км2. Щільність населення дуже низька, міські поселення розташовані в основному вздовж узбережжя.
Галузева спеціалізація промисловості. Наявні рибна, машинобудівельна(виробництво морських і річкових суден, сільськогосподарських машин, верстатів, шляхобудівельних машин, обладнання для хімічної, легкої та харчової промисловості, прилади, електромотори та апаратура, гірнича устаткування), хімічна (виробництво мінеральних добрив, сірчаної кислоти, лаків, фарб, добрив) та курортна промисловість (в районі 130 санаторіїв і 122 будинки відпочинку (1/3 від їх загальної кількості в країні).
Центри промисловості. Рибна-Керч, Ялта, Феодосія.
Машинобудування - Керч, Джанкой, Сімферополь, Феодосія.
Хімічна промисловість -Сімферополь, Севастополь, Красноперекопськ.
Курортна промисловість - Ялта, Алушта, Алупка, Феодосія, Євпаторія, Саки та інші.
Промисловими вузлами в кримському економічному районі є: Сімферопольський(місто - Сімферополь), Севастопольський(Севастополь), Керченський(Керч) та Саксько-Євпаторійський (міста - Євпаторія та Саки).
Промисловість виробляє 3,3% валової продукції галузі.
Транспорт.
Розвинені всі види транспорту. Головну роль відіграють морський транспорт, також розвинений автомобільний та залізничний.
Транспорт і зв'язок забезпечують 3,5% валового продукту галузі.
Ввіз та вивіз продукції.
Кримський район відправляє в інші райони виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову та лавандову олію, устаткування для харчової промисловості, рибу і рибні консерви, морські судна тощо.
На характер зв'язків Криму з іншими районами країни накладає відбиток недостатнє забезпечення півострова багатьма видами природних ресурсів, особливо водою. Тому сюди з материкової частини країни надходять: продукти лісової промисловості (целюлоза, папір), будівельні матеріали, чорна та кольорова металургія, нафта, вода, електроенергія, вугілля, машини і технологічне обладнання, продукція легкої промисловості.
Проблемами та перспективи розвитку.
Проблеми:
- не досить чиста і недостача води;
- видобування гальки на пляжах і вапняків у кар'єрах Криму;
- використання території району з рекреаційною метою;
- бездумна експлуатація природних ресурсів шумове забруднення;
- розміщення військово-повітряні та морські бази у курортних містах.
Висновок: Кримський економічний район має вигідне приморське положення і знаходиться на перехресті транспортних шляхів державного і міжнародного значення. Господарство району базується на багатогалузевому машинобудуванні, потужному АПК.
5 північно Східний економічний район,
Сх. Ек. р-н (Полтавська, Сумська та Харківська обл.) – промислово-аграрний регіон, спеціалізацією якого в заг.держ. поділі праці є галузі машинобуд. та металообробки, хімічна пром.
Через Сх.ек.р-н проходять важливі транспорті шляхи: міжнар. коридор Європа-Азія(через Сумську обл), траса міжнар.значення Москва-Сімферополь (Харк.обл). Важливе місце в структурі ек-ки р-ну займають харчова і легка промисловість, а також АПК. Розвиток с\г відбувається на осн використання великих площ ріллі і природних кормових угідь.
У р-ні домінує обробна пр-сть, яка використовує вугілля і метал з Донбасу і Придніпровя, ліс з Карпатського і Пн-Сх районів, різноманітні машини і обл-ня з усіх ек р-нів країни. Звідусіль сюди надходить і продукція легкої, харчової та хімічної галузей пр-сті. За межі р-ну вивозяться природний газ, кінофотоматеріали, залізна руда, продукти нафтопереробки, залізобетонні конструкції, трактори, вантажні машини, велосипеди, електровироби, верстати, ін машини та устаткуваня. Серед продукції АПК – масло і молочні продукти, вироби скляної і фарфоро-фаянсової пр-сті.
Основні галузі спеціалізації: нафтова, нафтопереробна, машинобудування (енергетичне, тракторне,с/г-ке,електротехнічне, транспортне, верстато- і приладобуд.),електронна пром, пром. буд матеріалів, легка, харчова.
Ринкові умови вимагають вдосконалення спец-ії р-ну на розвитку осн. експортно-орієнтованих галузей мб, легкої і харчової пром у великих містах, активізації ек. розвитку в сер. і малих містах.
Хім пр-сть забезпечує країну мін добривами, дубильними речовинами, пластмасами, хімреактивами (Харків, Шебелинка, Кременчук, Суми, Шостка.). У р-ні зосереджено практиіно все в-во кінофотоматеріалів у країні. Розвивається нафтохімія.
Потужна галузь р-ну – будіндустрія. Цементна пр-сть розвинута в Балаклії (Харківська обл). Залізобетонні конструкції випускають у Кременчуці, вироби із скла – у Полтаві і Мерефі (Харківська обл), фарфоро-фаянсові – в Полтаві і Будах (поблизу Харкова).
Деревообробна і меблева пр-сть зосереджена, як правило, у великих пром центрах. Пн-Сх район має потужний
АПК. Основу його становить с/г. Рослинництво розвинуте краще, ніж т-во. С/г-ва в основному спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані овоче-молочні госп-в приміського типу. У рослинництві домінує вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці. Картоплю й овочі вирощують скрізь, найбільше – поблизу великих міст. Це стосується також садівництва і ягідництва. Т-во р-ну спеціалізується на молочно-м’ясному в-ві. Тут зберігаються традиційні для р-ну м’ясо-сальний і сальний напрями свинарства. На південному сході розвинуте бджільництво. Не втратило свого зн-ня шовківництво.
Маючи потужну сировинну базу, харчова пр-сть р-ну за обсягом в-ва поступається тільки маш-ню. Найбільше зн-ся має цукрова пр-сть. На 40 цукрових заводах виробляють п’яту частину цукру в країні. Добре розвинуті маслообробна і сироварна галузі пр-сті. Найб молочноконсервні заводи – у Куп’янську (Харківська обл) і Біликах (Полтавська обл).
Основні центри легкої пр-сті – Харків, Полтава, Суми.
6. Північно-зах економічний районСклад: Волинська, Рівнен., обл.
Провідними міжгалузевими комплексами в економічному районі є паливно-енергетичний, машинобудівний, хіміко-індустріальний, будівельний, лісовиробничий, агропромисловий, легкої промисловості, транспортний та рекреаційний. Паливно-енергетичний комплекс базується на видобутку палива (вугілля, торф) та виробництві електроенергії на Рівненській атомній електростанції.
Основними галузями машинобудівного комплексу району є автомобілебудування (виробництво вантажопасажирських автомобілів), сільськогосподарське машинобудування, радіотехнічна, приладо- та верстатобудування.
Хіміко-індустріальний комплекс району орієнтується в основному на споживача. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Рівне (азотні добрива), Луцьк (вироби з пластмаси, фарби, побутова хімія).
Найрізноманітніша продукція виробляється підприємствами будівельно-індустріального комплексу. Це видобуток і обробка будівельного каміння, виготовлення цементу (Здолбунів), залізобетонних конструкцій, скла, цегли, черепиці тощо. Лісовиробничий комплекс Північно-Західного економічного району складається майже з усіх (крім целюлозно-паперового) виробництв: від лісозаготівлі до лісохімії (Костопіль, Ківерці, Радивилів, Луцьк, Рівне). Сільське господарство Полісся спеціалізуються в основному на льонарстві, картоплярстві та молочно-м'ясному тваринництві. Місцеве значення має зернове господарство, буряківництво, м'ясо-молочне тваринництво. Харчова промисловість переважно зорієнтована на переробку власної сировини, а тому провідними галузями є борошномельна, цукрова, плодоовочева, спирто-горілчана, молочна, м'ясна.
Використовуючи місцеву та привізну сільськогосподарську сировину, а також значні трудові ресурси району, набув значного розвитку комплекс легкої індустрії. Основними центрами комплексу є Рівне, Луцьк, Дубно, Ковель.
Серед галузей транспортного комплексу найбільше значення мають залізничний та автомобільний, а також трубопровідний та повітряний види транспорту. Шляхи сполучення переважно мають загальнодержавне й міжнародне значення. Найбільшими транспортними вузлами, крім обласних центрів, є також міста Ковель, Здолбунів, Сарни. Найважливіші центри рекреації та туризму: Володимир-Волинський, Рівне, Луцьк, Шацьк та ін.
8.Подільський економічний район
Вінницька, хмельницька, тернопільська обл
Електроенергетика – Хмельницька АЕС, Ладижинська ДРЕС, Дністровська ГЕС
Господарство. Основою господарського комплексу є потужний Агро-промисловий комплекс, який базується на інтенсивному, багатогалузевому сільському господарстві.
С/г економічного району спеціалізується на землеробстві зерново-буряківничого і тваринництві м'ясо-молочного напрямів. Економічний район характеризується високим рівнем сільськогосподарського освоєння. В економічному районі діють 64 цукрових заводи, серед яких найбільші Гайсинський, Кирнасівський-2, Бершадський, Погребищенський (Вінницька.), Тернопільський, Кам'янець-Подільський, Волочись-кий (Хмельницька обл.), Кременецький, Чортківський (Тернопільська обл..)М'ясна промисловість представлена Вінницьким, Тростянецьким, Гайсинським, Тульчинецьким (Вінницька обл.), Хмельницьким, Кам'янець-Подільським і Шепетівським (Хмельницька обл.), Тернопільським і Чортківським (Тернопільська обл.) м'ясокомбінатами, а також птахокомбінатами у Барі, Козятині (Вінницька обл.), с. Великі Гаї (Тернопільська обл.). Молочна промисловість є практично у кожному адміністративному районі.. Широкого розвитку набуло борошномельно-круп'яне виробництво у Вінниці, Вапнярці, Гайсині (Вінницька обл.), Богданівці, Волочиську, Кам'янці-Подільському, Полонному, Хмельницькому (Хмельницька обл.), Тернополі, Чорткові, Кременці, Бережанах (Тернопільська обл.); кондитерське (у Вінниці, Чорткові, Хмельницькому), олійно-жирове (у Вінниці), пивоварне у Вінниці, Могилеві-Подільському, Бершаді, Тиврові, Чернятині, Браїлові (Вінницька обл.), Хмельницькому, Славуті, Зінькові (Хмельницька обл.), Тернополі.
М/б у великих містах – металообробка і м/б у Хмельницькому, Шепетівці, Тернополі (устаткування для харчової пром, прилади, інструменти, електротехніка. Машинобуд-ні підпр-ва обслуговують здебільшого потреби с/г, є також піпр-ва приладо- і верстатобуд-ня. Вінницький завод тракторних агрегатів, Калинівський, Тернопільський – бурякоцукрові комбайни., електроапаратура – у Тернополі.
Хімічна промисловість спеціалізується на виробництві фосфатних добрив, сірчаної кислоти, товарів побутової хімії, миючих засобів, штучної шкіри, виробів лісохімії (каніфолі, скипидару).
Легка промисловість. Основними галузями легкої промисловості є бавовняна, трикотажна, швейна, взуттєва, хутрова. Текстильне вир-во – Тернопільське виробниче об‘єднання «Текстерно», Кам‘янець-Подільська фабрика. Швейні фабрики є у Вінниці, Хмельницькому, Тернополі, Чорткові.
Деревообробна пром-сть частково орієнт-ся на привізну сировину. Вона виробляє меблі – у Вінниці, Тернополі, Хмельницькому..
Целюлозно-паперова промисловість. розвивається у Понінці, Славуті, а меблева — Тернополі, Вінниці, Хмельницькому, Кременці, Шепетівці.
Промисловість будівельних матеріалів представлена цементною, цегельною, черепичною, скляною галузями, виробництвом стінових блоків.
8.Придніпровський економічний район
Район охоплює Дніпропетровську ,Запорізьку
Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: чорна металургія, машинобудування та металообробка, хімічна промисловість та електроенергетика.
Найбільш розвиненою галуззю промисловості є чорна металургія. За виробництвом чорних металів район посідає перше місце в Україні. Тут виник цикл виробництв, що складається з видобування коксівного вугілля (Західний Донбас), залізної і манганової руд, нерудної сировини, виробництва коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. На території району розташовані 4 з 5-ти вузлів чорної металургії України, що входять до Придніпровського металургійного району (Дніпропетровський, Запорізький, Нікопольський та Криворізький). Найбільшими підприємствами є металургійні комбінати „Криворіжсталь”, „Запоріжсталь”, електросталеплавильний комбінат „Дніпроспецсталь” тощо.
У комплексі з чорною металургією розвивається коксохімія. Основними її центрами є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Новомосковськ, Нікополь.
Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, магнію та титану (Запоріжжя).
Машинобудування і металообробка поступається тільки чорній металургії. Провідну роль відіграє важке металомістке машинобудування. Металургійне і гірничо-шахтне устаткування виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, електротехнічне – у Запоріжжі і Бердянську, будівельно-шахтне – у Бердянську, Дніпропетровську, Нікополі. Транспортне машинобудування зосереджено в Дніпродзержинську і Запоріжжі, виробництво металоконструкцій – у Кривому Розі і Дніпропетровську.
Підприємства хімічної промисловості в районі порівняно небагато, але їх продукція значна за обсягом. Головні центри: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ та Кривий Ріг.
У Придніпровському економічному районі розвинена будівельна індустрія, розвиткові якої сприяє потужна сировинна база.
Природні умови району сприяють розвиткові сільського господарства. Рослинництво переважає над тваринництвом. У рослинництві переважають зернові (близько 50% посівних площ, більша частина яких припадає на озиму пшеницю). Провідні технічні культури – соняшник і цукрові буряки. Поблизу великих міст – приміське господарство. Провідну роль у тваринництві відіграє молочно-м’ясне скотарство. Досить розвиненими є свинарство, птахівництво, вівчарство. У Азовському морі та водосховищ Дніпра ловлять рибу.
Район має добре розвинений транспортний комплекс. Перше місце належить залізничному транспорту. У внутрішньообласних перевезеннях першість належить автомобільному транспорту. Велике значення мають річковий і морський транспорт. У різних напрямах район перетинають трубопроводи (переважно газопроводи).
Придніпровський район є одним з найрозвиненіших в Україні, чому сприяє вигідне економіко-географічне положення та наявність потужної сировинної бази для промисловості, родючі ґрунти та сприятливі агро кліматичні умови для розвитку АПК.
9. Причорноморський економічний район
Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська адміністративні області.
До середини XIX ст. Причорномор'я розвивалось лише як сільськогосподарський регіон. Але з будівництвом залізниць (Одеса— Кременчуг—Харків, Харків—Сімферополь, Одеса—Київ) структура господарства почала швидко ускладнюватись. Різко зросли обсяги експорту пшениці через портові міста (Одеса, Миколаїв, Генічеськ),виникло суднобудування в Миколаєві. Потреби сільського господарства сприяли розвитку сільськогосподарського машинобудування. У цей період побудовані численні овочеконсервні заводи, зокрема, в Одесі, Херсоні, Ізмаїлі, виникає верстатобудування. У повоєнні роки створюється електротехнічна промисловість, електронне машинобудування, розширюються потужності хімічної промисловості.
Район спеціалізується на виробництві різноманітної продукції АПК: рослинництво (озима пшениця, кукурудза, ячмінь, просо, рис, соняшнику, соя, рицина, тютюн, кунжут, арахіс, овочів, фруктів, винограду, вовни, плодоовочевих консервів, виноградних вин, шампанського, коньяку, ефірної олії, лікарські рослини),тваринництво (солочно-мясне скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство, рибної пром )
Міжнародною спеціалізацією району є транспорт (особливо морський і залізничний). Приморське положення зумовило розвиток суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та міжнародного плавання, рекреаційного господарства, портово-промислових комплексів.
Найважливішою проблемою є збереження природних ландшафтів території.
10. Центральний економічний район,
Район охоплює територію Черкаської і Кіровоградської областей.
Характеристика промисловості.
а) Галузеві спеціалізації промисловості.
Провідними галузями є харчова промисловість, машинобудування і металообробка (сільськогосподарські машини, обладнання, радіо вироби, піднімально-транспортне устаткування, телеграфна апаратура, телевізори, фотоприлади, баштові крани, бурові машини).
Підприємства хімічної промисловості виробляють азотні добрива, хімічні волокна та реактиви. У Кіровоградській області працюють Завалівський графітовий комбінат, завод чистих металів у Світловодську і Побузький нікелевий. З галузей легкої промисловості розвинуті швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва.
б) Центри промисловості та промислові вузли.
Головним містом і промисловим центром району - є Черкаси. У другій половині 19 століття виникають промислові підприємства-цукровий (1854 р.), лісопильний (1870 р.) заводи, тютюнова фабрика (1878 р.). З 1954 р. Черкаси - центр Черкаської області.
Господарство Черкас багатогалузеве. Розвинуте будівництво, транспорт і зв'язок. Спеціалізацію Черкас визначають хімічна, машинобудівна, харчова і легка промисловість. У місті виробляють штучне волокно, азотні добрива, хімічні реактиви, продукцію побутової хімії. Працюють підприємства з випуску консервів, цукру-рафінаду, телеграфної апаратури, будівельних машин, меблів тощо.
Другим важливим промисловим і культурним центром економічного району є Кіровоград - обласний центр однойменної області.
У місті зосереджено сільськогосподарське машинобудування, підприємства харчової та легкої промисловості.
Серед інших промислових центрів району виділяються Олександрія, Умань, Сміла, у яких переважають підприємства машинобудівної та харчової промисловості. Олександрія і Жовті Води є також центрами гірничодобувної промисловості (буре вугілля, уран).
АПК району.
У районі добре розвинутий АПК. Переважає рослинництво. Вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу, цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні культури, коноплі, коріандр. Розвинуті овочівництво і садівництво.
Провідними галузями тваринництва є скотарство і свинарство, допоміжними - вівчарство і птахівництво, бджільництво, шовківництво, кролівництво, ставкове виробництво. Скотарство в Черкаській області має молочно-м'ясний напрям, а в Кіровоградській - м'ясо-молочний.
У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості, які переробляють місцеву сировину. Вирізняється цукрова промисловість, особливо у Черкаській області, де працюють 24 цукрових заводи. Є багато підприємств молочної, маслосироробної, м'ясної промисловості. Розвиваються борошномельно-круп'яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська галузі промисловості. АПК розвивається повсюдно.
Транспорт.
Провідними видами транспорту є залізничний і автомобільний, розвинутий водний, ЛЕП.
Залізничні та автомобільні вузли району: Черкаси, Сміла, Миронівка, Канів, Кіровоград, Знам'янка.
11.Столичний економічний районТериторія складається з Київської, Чернігівської та Житомирської області. Залізничні: Харків - Київ - Львів - Чоп.Хутір
а) галузі спеціалізації промисловості. Машинобудування; Хімічна промисловість;Лісовиробничий комплекс;Промисловість будівельних матеріалів; Скляна, порцеляно-фаянсова промисловість; Харчова промисловість: цукрова, молочна, м'ясо-молочна, борошномельна, круп'яна, хлібопекарська, кондитерська, плодоовочева, спиртова; Легка промисловість: текстильна, швейна, шкіряно-взуттєва; Народні художні промисли.
Всього в районі зайнято 536,1 тис. ч. (12%). Тут вироблено товарної продукції ? на 7,5 млрд. грн. (10%). У Києві та області виробляється близько 73% усієї продукції району.
б) промислові центри. Київ, Житомир, Біла Церква, Ніжин, Фастів, Коростень, Чернігів, Бровари, Прилуки, Обухів, Малин, Ірпінь, Бердичів, Новоград-Сіверський, Дарниця.
в) промислові вузли. Київський, Чернігівський, Житомирський, Білоцерківський. Найбільший з них Київський. До його складу входять Київ, Бровари, Бориспіль, Вишгород, Ірпінь, Буча, Вишневе, Васильків, Боярка, Фастів та інші.
Добре розвинуті і всі види транспорту. Район відрізняється великою густиною шляхів сполучення. Автомобільний транспорт перевозить в основному пасажирів, а також продукцію АПК. Через район також проходять транзитні автомагістралі, що ведуть до Болгарії, Туреччини. Польщі, Росії та інших країн. Особливе місце належить повітряному транспорту. Київ - найбільший вузол повітряних сполучень у країні. Велике значення мають річкові перевезення по Дніпру, Десні і Прип'яті. Найбільші річкові порти: Київ та Чернігів.
Натомість столичний район забезпечує країну хімічним волокном, пластмасами, шинами і гумотехнічними виробами, медичними препаратами, кормовими антибіотиками і засобами захисту рослин, сільськогосподарськими машинами і екскаваторами, приладами і верстатами, деякими продуктами АПК, тканинами, будівельним і оздоблювальним каменем тощо.
Проблема екологічної безпеки району в цілому. Так у районі близько 82% - промислових викидів в атмосферу с неочищеними; 28% стічних вод забруднені, не очищені.
Проблема ефективного використання виробничого і особливо НТП, яка зумовлена несформованими ринковими механізмами господарювання. Несприятливий інвестиційний клімат і т.д. Наростаючі соціально-демографічні проблеми:
Вирішення всього комплексу проблем району можливе тільки на основі загального поліпшення соціально-економічної ситуації в країни.
1. Економічні зв’язки України з країнами світу, їхня суть, структура, проблеми і перспективи розвитку.
Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність їх конкретних форм, а також систему правових, організаційно – управлінських та фінансово – економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних господарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально – економічних показників життя її громадян. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростанню національного доходу, прискореному розвитку науково – технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, вони впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння.
Міжнародна ек д-ть У розпочалася у 1991 р з припиненням чинності колишнього союзного договору.На сьогодні У розвиває міжнародні ек, культурні й інші зв’язки з більш ніж 200 країнами світу.
Провідною формою залиш міжн торгівля товарами і послугами. Найбільш відчутне відставання експорту від імпорту у товарному обміні з Туркменистаном і Росією — основними постачальниками в Україну енергоносіїв.
Зовнішньоторговельними партнерами України є країни різних регіонів і частин світу. Майже третина всього експорту та половина імпорту України припадає на країни колишнього СРСР, насамперед Росію, яка є основним партнером у зовнішній торгівлі. Далі йдуть Туркменистан, Білорусь, Казахстан і Молдова. Серед інших європейських країн найбільше експортно-імпортних операцій здійснюється з Німеччиною, Італією, Польщею та Угорщиною, а серед країн інших регіонів світу — з Туреччиною, Китаєм та США.
Торгівля послугами посідає помітне місце в міжнародній торгівлі України. Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим країнам, припадає на транспортні послуг (фрахт морських суден, транзит через її територію нафти, природного газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв'язку, різних ділових, професійних та технічних послуг.
Україна співпрацює з міжнародними валютними і кредитно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку. Крім цього вона отримує позики і кредити від центральних і комерційних банків економічно розвинутих країн — Німеччини, США, Італії, Франції, Японії та ін.
Досить розвиненою і перспективною формою зовнішньоекономічної діяльності підприємств нашої країни є кооперування виробництва, що поширене здебільшого в машинобудуванні.
Такі великі комплекси, як Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську (випуск ракетоносіїв), Запорізький завод авіадвигунів "Мотор-Січ" чи Київський авіаційний завод ім. О.Антонова, мають численні виробничі зв'язки із партнерами з країн колишнього СРСР, насамперед, російськими підприємствами. Між ними налагоджується кооперування і в науково-технічній сфері.
Виїзд громадян України за її межі з метою відпочинку чи заробітку, як і в'їзд на ЇЇ територію громадян інших країн з цією ж метою, супроводжується міждержавними валютно-фінансовими потоками, тому міждержавний рух туристів і робочої сили також належить до зовнішньоекономічних зв'язків. Через низький рівень обслуговування притік іноземних туристів в Україну надзвичайно низький. Натомість зростає кількість українських громадян, які відпочивають у країнах Середземномор'я (Туреччина, Кіпр, Єгипет, Чорногорія, Іспанія, Франція, Італія), країнах Середньої Європи, Америки.
Останнім часом Україна стала значним постачальником робочої сили в Росію, постсоціалістичні країни Центральної Європи (Польщу, Чехію), економічно розвинені країни Південної і Західної Європи (Італію, Іспанію, Португалію, Грецію, Німеччину, Велику Британію та ін.). Масова трудова еміграція з України є в наш час надзвичайно болісним і суперечливим явищем. Докорінно змінити цю ситуацію може розвиток вітчизняної економіки, підняття рівня доходів населення.
Перспективи. Сучасна зовнішньоек політика Укр спрямована на формування нового торговельного режиу з подільшою інтеграцією до світового ек простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості нац ек-ки. Перш за все передбачається: - підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку; - прискорення ек реформ шляхом гармонізації ек законодавства відповідно до світової системи торгівлі; розширення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення пр-сті, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збальшення іноземних інвестицій. Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх ек звязків Укр є забезпечення просування товарів укр в-ва на нові зарубіжні ринки.
2) Інтеграція до ЄС
Європейське інтеграційне об’єднання – це об’єднання груп розвинутих країн, які взаємодіють, торгують та переміщають в серединні угрупування товари, послуги, фактори виробництва та робочу силу. Тобто це є зоною вільної торгівлі, але не просто зоною вільної торгівлі а розширеною, оскільки саме розширена ЗВТ пропонує такий спектр мобілізації. І ця ЗВТ є прагненням України уже довгий час.
Взагалі відносини України ЄС були започатковані після здобуття незалежності України. Тоді вперше і пролунав заклик Євросоюзу до України підтримувати із державами – членами відкритий діалог та відкриті стосунки.
Позиція України щодо Євросоюзу була сформована вперше на законодавчому рівні в Основних напрямках зовнішньої політики України, що були схвалені Верховною Радою України 2 липня 1993 р. Ось починаючи із цього моменту Україна почала тяжіти до європейського інтеграційного об’єднання і від того моменту намагалась все ж таки приєднатись до ЄС, ці намагання ми можемо спостерігати і до сьогоднішнього дня.
На сесії Європейської заради в Копенгагені в червні 1993 р. було б прийняте рішення про ті, що держави, котрі мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як лише будуть матір змогу виконати відповідні вимоги.
Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій й новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро можності вітчизняного товаровироб ніка, вихід на світові ринки, насам перед на ринок ЄС.
Вже 2 грудня 1991 року, була прийнята Декларація ЄС по Україні, в якій країни-учасниці схвалили волевиявлення народу України на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. В тому ж році ЄС затвердив програму Технічної Допомоги країнам СНД і макрофінансову підтримку для реформування економіки та законодавства і розвитку демократичного суспільства республік колишнього СРСР (в т. ч. і Україна).
З жовтня 1993 року в Києві почав діяти Комітет по співпраці між Україною та ЄС.
Безумовно, подією у відносинах України та ЄС було підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. Цей документ, підписаний 14 червня 1994 року в Брюсселі представниками обох сторін, заклав стабільний політичний, економічний і культурний діалог між країнами ЄС з одного боку та Україною з іншого.
До речі, Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала таку Угоду.
Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду вже в листопаді 1994 року, а країни ЄС - 15 лише в лютому 1998 року. Із лютого 1996 року діяла Тимчасова Угода з торгівлі між двома сторонами, яка припинила свою дію 1 березня 1998 року із вступом в силу Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС. Із вступом в дію цього важливого документу для України, в разі використання всіх сприятливих положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та дотримання обраного курсу зовнішньої політики, відкривається перспектива асоційованого партнера ЄС в майбутньому.
В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: "Спільна позиція щодо України", який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.
20 грудня 1996 року "План дій ЄС стосовно України" був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану - Україна до 1999 року отримала 700 млн. $ US. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.
В березні 1997 у Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Таким чином вже можна відчути "присутність" ЄС в нашій державі.
Як вже зазначалось вище, із 1 березня 1998 року почала діяти Угода про партнерство України з ЄС, що вивела взаємовідносини двох сторін на якісно новий щабель відкриття для України перспективу асоційованого членства в ЄС.
Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все 21:53:00
внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв’язки та ін.
3. Членство України в СОТ
10 квітня 2008 р. Верховна Рада ратифікувала угоду про вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ). Членство в СОТ означає взаємні зобов'язання країн-учасниць щодо використання пільгових митних ставок та незастосування тих санкцій, від яких потерпають українські експортери. Крім того, статус члена СОТ є позитивним чинником для всебічного розвитку торговельних відносин з окремими країнами світу та угрупованнями держав. І навпаки — налагодження сприятливого режиму взаємовигідних економічних відносин з провідними агентами світової торгівлі е чинником інтеграції країни до системи СОТ. Зокрема, велике значення для України мало рішення ЄС в 2000 р. частково визнати за нею статус країни з ринковою економікою та не застосовувати щодо неї ті антидемпінгові процедури, які можуть бути правомірними стосовно держави без такого статусу.
Вступ до СОТ має для України низку позитивних моментів: відкриття для українських товарів певних ринків, придбання деяких нових технологій, можливість порівняно просто вирішувати конфлікти у сфері зовнішньої торгівлі товарами і послугами. З іншого боку, вступ до цієї організації може спричинити ряд серйозних загроз, пов'язаних насамперед з істотним зниженням або повним скасуванням митних бар'єрів, що призведе до здешевлення імпортних товарів, зробить їх доступнішими для населення і разом з тим поставить більшість українських товаровиробників на межу розорення або спричинить їх пряме розорення. І взагалі, наповнення українського ринку товарами і продукцією сільськогосподарського виробництва призведе до занепаду певних галузей.
Вступ до СОТ є вигідний насамперед високорозвинутим країнам, виробники яких одержують доступ на нові ринки для своєї високотехнологічної продукції. Але ця продукція і технології не завжди є найновішими, а тому менш розвинуті країни змусять спеціалізуватися на видобуванні та первинній обробці сировини, складанні машин та приладів з імпортних компонентів, виробництві найбільш трудомістких деталей і комплектуючих. Вступ України до СОТ вірогідно не сприятиме ліквідації її технологічної відсталості, однак може спричинити новий виток "шокової терапії" в економіці, що призведе до банкрутства багатьох підприємств, зростання безробіття і падіння доходів населення.
Вступ до СОТ може мати негативний вплив на фінансово-банкову систему. Згідно із статутом СОТ, зарубіжні банки, зокрема транснаціональні банки, мають право створювати у будь-якій країні прямі філії, що здійснюють свою діяльність на основі законодавства тих країн, в яких розташовані їх партнери. Вони мають можливість використовувати такі конкурентні переваги, як оснащення найновішою обчислювальною технікою, висококваліфікований персонал, повна адаптація до міжнародної системи обліку та величезний досвід роботи, значна фінансова підтримка материнських банків. Усе це дозволить їм надавати кредити ва кращих пільгових умовах і витіснити з ринку українські банки. Ці банки зможуть взяти під свій контроль і страховий бізнес, який приносить великі прибутки.