на тему- Василенко Микола Прокопович Виконав- Студент 4го курсу Групи МВВ41 Бур
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Факультет міжнародних відносин
Кафедра міжнародних відносин
та дипломатичної служби
Науково-пошукова робота з предмету «Зовнішня політика України»
на тему:
«Василенко Микола Прокопович»
Виконав: Студент 4го курсу
Групи МВВ-41
Буряк Андрій
Львів 2012
Василенко Микола Прокопович народився 2 лютого 1866 року у селі Есмань, нині Глухівського району Сумської області. В 1883 р. закінчив Глухівську прогімназію, в 1885 р.— Полтавську гімназію, в 1890 р.— історико-філологічний факультет Дерптського (нині Тартуського, Естонія) університету, отримавши звання кандидата російської історії. Під час навчання у Дерпті М.П. Василенко проявляв значний інтерес до питань відродження національної української культури, стає організатором першого в Естонії національно-культурного українського товариства «Українська студентська громада».В подальшому у Києві вдосконалював фахові знання, відвідуючи лекції професорів університетуВ. Антоновича, В. Іконнікова, О. Лазаревського та ін., друкував наукові статті у часописі «Киевская старина». У 1893—94 рр. з'явились перші ґрунтовні наукові праці М. Василенка, зокрема монографія «Сервітути і сервітутне питання у Південно-Західному краї». Починаючи від 1890-х рр. Микола Василенко працював в Історичному товаристві Нестора-літописця (від 1919 р. — голова товариства), в Архіві давніх актів, був співредактором часопису «Киевская старина». Також працював викладачем історії в київських гімназіях, протягом 1903—05 рр. — співробітник Київського губернського статистичного комітету. Був членом Київської старої громади, інших громадських і культурних товариств. У 1909 р. Стає привантим доцентом, а згодом професором Київського університету Св. Володимира. У 1892 р. було опубліковано роботу, „Генеральное следствие о маетностях Киевского полка 1729 – 1730”, якою М.Василенко започаткував серію видань пам’яток історії і права України. Вже з початків наукової діяльності державно-правова тематика найбільше цікавила молодого вченого. Тому з великої кількості історичних джерел, які він вивчав і аналізував, Микола Прокопович відбирав такі, в яких містився цей аспект.
М. П. Василенко не обмежується црацею у сфері науки та культури, його цікавлять політичні питання. В 1903 р. Микола Прокопович Василенко перейшов на державну службу в губернські органи, одночасно обійнявши посади в Міністерстві фінансів та Міністерстві внутрішніх справ. Але невдовзі через незгоду з офіційною губернською політикою та звинувачення в «українофільстві» подав у відставку й зосередився на редакторській праці. Брав активну участь в українському національному русі, був членом київської Громади, згодом Товариства Українських Поступовців. Під час революції 1905р., до яко Учений стає головним редактором націонал-демократичної газети «Киевские отклики». За нелегальний збір коштів на допомогу робітникам Києва й Петербурга, підтримку повстання саперів 1905 р. в Києві, зв'язки із революційними діячами, публікацію в «Киевских откликах» статей «антидержавного» змісту М. Василенка засуджено до року тюремного ув'язнення, яке він відбув у сумнозвісній в'язниці «Крести» у Петербурзі. Під час перебування у в'язниці вивчав право та після звільнення екстерном склав іспити за програмою юридичного факультету Новоросійського університету (Одеса). 1909 року Миколу Василенка обрано приват-доцентом Київського університету. В 1910 р. М. Василенко здобув науковий ступінь магістра права. Але попечитель Київського учбового округу своїм розпорядженням від 7 січня 1913 р. заборонив йому викладацьку практику, звинувативши в «українському сепаратизмі», прихильності до ідей М. С. Грушевського. Тоді в нагоді стала юридична освіта, яка давала засоби для існування.
Що ж до формування політичних переконань М.Василенка, то на них впливали різні чинники. Це і родинне коло та особиста вдача, заангажованість ще з молодих років в українському науковому житті, в українському національно-культурному та загальноросійському ліберально-демократичних рухах, тісне спілкування з видатними діячами як української, так і російської науки та культури. Поведінка М.Василенка – політичного і громадського діяча – обумовлювалася еволюцією його національної свідомості та політичних переконань. У свою чергу, безумовно, політичне кредо вченого формувалось і під впливом набутого ним впродовж його політичної біографії досвіду. У такому сенсі слід говорити про важливу сторінку політичної біографії М.Василенка, яка закріпила ту систему політичних цінностей, якої він притримувався в попередній період. Йдеться про діяльність Миколи Прокоповича в Партії Народної Свободи, що зміцнила набутий ним у попередні роки політичний досвід. Микола Прокопович офіційно вступає до кадетської партії у 1910 р.Його прізвище також зустрічаємо в списку членів київської групи кадетів, який було вилучено поліцією 26 листопада 1906 р. Слід сказати, що демократичні ідеї, закладені в програмі конституційно-демократичної партії ще в 1905 р., вельми приваблювали вченого. Багато його друзів по гуртку „бродників” і навіть сам його організатор професор І.Лучицький увійшли до київського комітету кадетської партії відразу після його створення. Микола Прокопович постійно підтримував з ними дружні і ділові стосунки, друкував статті з приводу з’їздів Партії Народної Свободи. Також протягом 1906-14 рр. він підтримував зв’язки з членами Української соціал-демократичної робітничої партії і Російської соціал-демократичної робітничої партії. Належність до кадетської партії негативно позначилась на стосунках М. Василенка з діячами українського національно-визвольного руху.
Під час Першої світової війни Микола Прокопович Василенко входив до складy різних спілок, комітетів і товариств, які опікувалися задоволенням потреб населення, пов’язаних з війно. Лютневу революцію 1917 р. зустрів у Петербурзі. Зміни в суспільстві відкривали можливість реалізувати свої погляди щодо демократизації інститутів влади, соціальних та національних перетворень. Тому він дав згоду на пропозицію Міністра народної освіти Тимчасового уряду О. А. Мануйлова обійняти посаду попечителя Київського учбового округу. При цьому запропонував терміново здійснити ряд заходів, які переконали б широкий загал українського населення, що Тимчасовий уряд готовий піти назустріч культурним потребам України. Йшлося про запровадження української мови в народних школах, заснування в Київському учбовому окрузі двох українських гімназій і кафедр українознавства (на історико-філологічному та юридичному факультетах Київського університету Св. Володимира). Одночасно порушувалося питання про матеріальну допомогу Українському науковому товариству та відкриття у Києві великої бібліотеки. Будучи фактичним керівником освітнього процесу в Україні, М.Василенко здійснив ряд заходів, які були направлені на реформування освітньої системи в Україні. Ці зміни стосувались в основному демократизації навчання в школах. Пізніше вченому не раз докоряли, що він робив у міністерстві Тимчасового уряду, але з його боку це була спроба використати засоби політики для поліпшення організації вищих навчальних та наукових закладів.
Постановка питання про перехід шкіл до навчання українською мовою, не кажучи вже про наступні практичні дії, викликала багато суперечливих оцінок і нарікань на адресу попечителя. З одного боку, висловлювалися протести проти насильницької українізації школи, а з іншого — лунали вимоги негайно закрити російські школи та передати їхні приміщення україномовним установам. Микола Прокопович Василенко зайняв помірковану позицію, був прихильником еволюційного шляху формування української системи народної освіти, виступаючи проти штучної українізації, національної ворожнечі та насильницьких методів в освітянській галузі, що не відповідало політиці українізації освіти, виробленій I і II Всеукраїнськими учительськими з'їздами та здійснюваній Генеральним секретаріатом освіти. Це викликало непорозуміння та гостру критику його дій на посаді куратора Київської шкільної округи з боку ЦР.
Після жовтневої революції Микола Василенко вернувся з Петрограда в Україну та став викладати на кафедрі української історії університету св. Володимира і стає в опозицію до внутрішньої радикальної політики Центральної Ради. В березні 1918р. він входить до керівництва «Української національної громади» і бере безпосередню участь у підготовці гетьманського перевороту(в концептуально-ідеологічному плані). Хоче, за деякими даними, Василенко особисто контактував із начальником штабу німецьких окупаційних військ генералом Вільгельмом Гренером, який мав абсолютний вплив на свого начальника головнокомандувача фельдмаршала Г. Ейхгорна. Майбутній керівник гетьманського зовнішнього відомства відмінно впорався з завданням-німецьке командування зробилао все, щоб прихід до влади П.П. Скоропадського пройшов без зайвих ускладнень. Однак було б помилкою вважати, що М.П. Василенко став у цей час прихильником безальтернативної орієнтації України на Німеччину. Швидше навпаки, майбутній міністр закордонних справ вважав, що на даний момент підтримка Берліна є оптимальною саме через те, що в Німеччини вже не було шансів на перемогу у Світовій війні. Основною ціллю діяльності МЗС уряда Скоропадського було врятування України від більшовизму при цьому мати певну автономію від Німеччини і Василенко робив все, щоб досягти цьої цілі.
Після встановлення гетьманату Василенко пристав на пропозицію створити кабінет міністрів. 30 квітня 1918 р. його було призначено виконуючим обов'язки голови Ради міністрів, а 2 травня - міністром освіти. Звісно, він розумів непевність тої влади, неоднозначність свого становища. Але ж хтось мав діяти, аби вивести Україну з безвладдя. Василенко на цій посаді бачив реальну можливість активізувати культурно-організаційну роботу, маючи на меті національне відродження і через нього відродження державності.
Великих зусиль доклав Микола Прокопович, аби переконати гетьмана Скоропадського створити комісію для вироблення законопроекту про заснування УАН, провести закон про заснування Академії і статут, включити в державний бюджет кошторис Академії та національної бібліотеки. Значною мірою завдяки йому були відкриті державні українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському, п'ятдесят нових українських загальноосвітніх шкіл, вжито заходів щодо впровадження української мови в школах України.
З 3 квітня по 8 травня 1918р. М.П. Василенко на особисте прохання гетьмана П.П. Скоропадського тимчасово виконує обов’язки голови ради міністрів, і за надзвичайно короткий час йому вдається сформувати з представників центриських політичних сил дієздатний високопрофесійний уряд. З 3 до 30 травня 1918р. Василенко поряд з іншою відповідальною роботою, що доручив йому гетьман, тимчасово виконував обов’язки міністра закордонних справ Української Держави. На цьому посту він починає формувати апарат МЗС, який від часів Центральної Ради перебував у зародковому стані. За його ініціативи на роботу до міністерства було прийнято високопрофесійних дипломатів із колишнього російського МЗС, яких він знав ще за роботою у складі Тимчасового уряду. Серед найважливіших зовнішньополітичних заходів керівника національної дипломатичної служби в цей час особливо вирізняється процес ретельної підготовки до проведення мирних переговорів між Українською Державою та РСФРР. В подальшому будуть підписані міждержавні угоди, які почав готувати М.П. Василенко про встановлення демаркаційної лінії між українськими та радянськими військами. Згідно з зазначеними домовленостями встановлювалася зона завширшки 10 кілометрів, яку було заборонено переходити військам обох сторін і це на кілька місяців нормалізувало ситуацію в україно-радянському прикордонні.
10 травня 1918р. у приміщенні Педагогічного музею, де раніше засідала Центральна Рада, М.П. Василенко відкрив перше засідання на переговорах із радянською делегацією, які були продовжені вже його наступниками. Керівник МЗС розумів, що справжні цілі червоних дипломатів полягають у підривній роботі проти Української Держави, й потрібно було вжити всіх необхідних заходів для її мінімізації, що він і намагався зробити. Також саме при Василенку почалася розбудова закордонних дипломатичних представництв і встановлення контактів із нейтральними країнами. Можна стверджувати, що основні напрями розвитку дипломатичної служби Української Держави були закладені виконуючим обов'язки міністра і потім активно розвивалися його наступниками.
Незважаючи на величезне навантаження, М.П. Василенко з 3 до 20 травня одночасно виконував обов'язки міністра віровизнань і зробив усе необхідне для нормалізації релігійної ситуації, уникнення втручання держави у внутрішні церковні справи та порушення прав віруючих. Завдяки цьому у складній ситуації гетьманському міністру вдалося дістати підтримку релігійних конфесій у процесі державного будівництва.
9 серпня 1918 р. його було призначено президентом Державного Сенату Української Держави. Наприкінці листопада 1918 р. М.Василенка було обрано головою комісії з розробки положення про вибори до Українського Державного Сейму.Основна діяльність М.Василенка в період Гетьманату проходила на посаді міністра народної освіти. Саме за його безпосередньої участі система освіти стала більш демократичною. Незважаючи на складні політичні обставини, було фактично втілено у життя ідею української національної школи, особливо ту її частину, що стосувалась початкової ланки системи освіти. Вдалося досягти принципових зрушень у справі організації національної середньої і вищої освіти. Діяльність М.Василенка на посаді міністра народної освіти носила поміркований характер і була спрямована на те, щоб реальними, творчими заходами зміцнити ґрунт для розвитку українського шкільництва й національної культури, не руйнуючи нічого з того, що було здійснено раніше в культурно-освітній галузі хоча б і в чужій, російській формі. Завдяки його праці вдалося за дуже короткий термін досягти великих зрушень у освітньому та культурному будівництві. Крім того, Миколі Прокоповичу, як міністру освіти, належала значна роль у створенні і функціонуванні центральних національних наукових установ, насамперед Української Академії Наук.
І в цей час політичний світогляд М.Василенка залишався амбівалентним. З одного боку він продовжував бути відданим прихильником ідей Партії Народної Свободи, з іншого, сама логіка його діяльності вимагала більш чіткої „української” лінії. Втім, як показують його окремі політичні кроки, тягар кадетської традиції залишився ним не подоланим. Проте, незважаючи на великий внесок М.Василенка в розвиток української національної культури, освіти та науки періоду Української Держави П.Скоропадського, в політичному плані міністр продовжував перебувати на позиціях „етнічного українця російської нації”, що виявлялось в його участі в переговорах П.Мілюкова та німецького командування, а також в підписанні „Записки в справі зовнішньої політики України”, яка фактично передбачала входження України до складу „нової Росії”. Це виявилось у відстоюванні навіть в часи Української Держави проекту відновлення єдиної Росії, але з демократичним та федеративним устроєм.
Залишивши 18 жовтня 1918 р. посаду міністра, вчений повертається до викладацької та наукової діяльності. За рекомендацією конкурсної комісії університету Св. Володимира цього ж року його обирають екстраординарним професором по кафедрі історії західноруського та українського права. Він викладає і в Київському комерційному інституті та багатьох інших закладах. В липні 1920 р. стає академіком Української Академії Наук по кафедрі історії західноруського і українського права. Там очолює Комісію зі складання біографічного словника діячів України (до 1923 р.), Комісію з вивчення західноруського і українського права, товариство працівників (до 1926 р.), Історичне товариство Нестора Літописця, входить до складу Архівної ради, Археологічної комісії, Всеукраїнського археологічного комітету, Комісії краєзнавства, Комісії з видання пам’яток письменства, мови та історії. 18 липня 1921 р. Миколу Прокоповича Василенка обирають президентом Всеукраїнської Академії Наук. Але вже на початку 1922 р. через непорозуміння з керівництвом Народного комісаріату освіти, у підпорядкуванні якого перебувала ВУАН, він з власної ініціативи залишає президентську посаду.
У 1922р. Василенко стає членом антирадянської підпільної органіжації «Центр дії», зв'язаною з французькою та польською розвідками. Організацію очолював лідер партії народних соціалістів Микола Чайковський і відомі кадети Олександр Кадашев та Микола Вакар, які перебували в еміграції у Парижі. «Центр дії» працював одразу у двох напрямках: пропагандистському та розвідувальному. Проте Василенко був членом цієї організації через ліберальний світогляд та членство у масонській ложі(все члени паризького «Центру дії» раніше входили до лож Царської Росії).
У квітні 1924 р. М. Василенка засуджено до 10 років позбавлення волі у сфабрикованій НКВС справі «Київського обласного центру дій». Під тиском наукової громадськості вирок було переглянуто й наприкінці 1924 р. вченого звільнено. Він повернувся до наукової діяльності. Однак стан здоров’я М. Василенка погіршувався з кожним роком. Через тяжку нервову хворобу він не міг повноцінно працювати. 1929 р. був позбавлений змоги займати керівні посади в УАН. 3 жовтня 1935 року М.П. Василенка не стало. Поховано у Києві. М.П. Василенко був одружений з Н. Полонською-Василенко.
Висновок
Микола Прокопович Василенко вніс вагомий внесок у становлення Української Держави, започаткував українську освіту, вів успішну дипломатичну діяльність задля блага своєї держави. Його наукова спадщина сьогодні має велику цінність для історичної науки. Вчений Опублікував близько 500 наукових праць, присвячених історії держави і права, історії України, біографістиці. Серед них: «До історії малоросійської історіографії і малоросійського суспільного устрою» (1894); «Перші кроки по введенню положень 19 лютого 1861 р. в Чернігівській губернії» (1901); «О.М. Бодянський та його роль у вивченні Малоросії» (1904); «Політичні погляди М. Драгоманова» (1912); «Нариси з історії Західної Русі і України» (1916); «Павло Полуботко» (1925); «Як скасовано Литовський статут» (1926); «Територія України в XVII ст.» (1927); «Правове положення Чернігівщини за польської доби» (1928); «Матеріали до історії українського права» (1929) та ін. За його редакцією видано: «Записки соціально-економічного відділу» (1926), «Праці Комісії для виучування історії західно-руського та українського права» (1926), «Територія України в XVII ст.» (1927), «Правове положення Чернігівщини за польської доби» (1928), «Матеріали до історії українського права» (1929). Проте не варто акцентувати увагу лише на науковій спадщині, М.П. Василенко був талановитим юристом та політиком, вніс великий внесок у приході до влади Скоропадського та намагався владнати відносини із радянською Росією. Василенко створив МЗС Української Держави за допомогою свого досвіду і міністерстві Тимчасового Уряду. Цим він вніс свій вклад у розбудову Української Держави.
Список використаної літератури
Д. В. Табачник // Українська дипломатія. Нариси історії. 1917-1990 рр. : Навчальний посібник для студентів вузів / Д. В. Табачник . - Київ : Либідь, 2006 – 156-182 с
http://mistaua.com/Постаті/Вчені/Василенко_Микола_Прокопович/439/Біографія/38/?setcity=775
http://www.nbuv.gov.ua/people/vasylenko.html
http://histpol.pl.ua/pages/content.php?page=1499
http://www.spadshina.com/programs/vidatni-ukrayintsi/vasilenko-mikola-prokopovich-/?_offset%5b0%5d=5&
http://naub.org.ua/?p=307
http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=1219677
2. Реферат- Деньги
3. Нейротоксины
4. Кубок Деда Мороза по каратэ 1
5. Шуман Роберт Александр
6. Сущность и становление стратегического менеджмент
7. Науково-технічний прогрес основа розвитку виробництва
8. Тема моей курсовой работы ~ Правонарушение понятие признаки состав
9. Тема 10 Міжнародне портфельне інвестування Блок І
10. 47 реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Львів ~
11. Задание- Сгруппировать хозяйственные средства ЗАО Стройиндустрия по видам и источникам его формирования
12. тема сбора регистрации и обобщения информации в денежном выражении об имуществе и обязательствах предприят
13. Тема Геодемография- география населения География населения и ее основные направления; типы воспроиз
14. Колумбия увы немногочисленны- аромат крепкого кофе волшебный слог Габриэля Гарсиа Маркеса и конечно мог
15. і. Свідомість людини ~ це якість психічної діяльності за якої дійсність відображається у формах культури т
16. Введение Автомобильный транспорт России представляет собой наиболее гибкий и массовый вид транспорта
17. ТЕМАТИЧЕСКИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ВЫСШЕЙ АЛГЕБРЫ МЕТОДИЧЕСКИЕ УК
18. Тепловое излучение
19. Курсовая работа- Бізнес-план фото-підприємства
20. На тему- ldquo;Бизнес и предпринимательствоrdquo; Выполнил- Лукаш В