Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
25.Основні етапи розвитку позитивізму. Їх загальна теоретична програма.Позитиві́зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтезуючий і прогностичний потенціал. Теоретичним джерелом позитивізму є Просвітництво з його вірою у всемогутність розуму, в науково-технічний прогрес, а також англійський емпіризм Локка і Юма.Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести до таких тверджень:1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого даного2. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою. Не існує меж науковому пізнанню.3. Суспільство також підлягає науковому пізнанню. Наукою про суспільство є соціологія.4. Розвиток науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу. Перший, початковий позитивізм, представниками якого були Оґюст Конт, Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер, Е. Літтре, П. Лаффіт, І. Тен, Е. Ж. Ренан та інші, склався в 19 ст. Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були австрійський фізик Ернст Мах, німецький філософ Ріхард Авенаріус, французький математик Анрі Пуанкаре. Третя форма позитивізму — неопозитивізм, має два різновиди: логічний (інакше — емпіричний) позитивізм і семантичний. Представники: Бертран Рассел, Альфред Тарський, Карл Поппер, Людвіг Вітгенштейн та ін.
26.Філософія екзистенціалізму. Екзистенціалі́зм —філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. НіцшеВизначальні риси екзистенціалізму:1.на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;2.особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;3.поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;4.вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;5.існування людини тлумачиться як драма свободи;6.найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
27.Основні ідеї “філософії життя”. "Філософія життя", поставило життя в основу усього буття, існування, і в центр власних навчань, зробивши її першою категорією, що інтерпретується ними як первинна реальність, органічна цілісність, процес, передуючий розподілу матерії і духу, буття і свідомості. Цей напрям виступив за реабілітацію життя, проти її утиску і збіднення розсудливим, політичним, економічним і іншими утилітарними (практичними, призначеними для користувача) і раціоналістичними підходами. Ряд представників філософії життя підкреслювали, що життя - це діяльність, творче творення, самовираження людини, форми об'єктивування людини в культурі, що дозволяють йому реалізувати і пізнавати самого себе. У широкому розумінні філософія життя — це будь-яка концепція, що розглядає питання смислу, мети, цінності життя, особливо коли вона недооцінює чи й ігнорує теоретичне знання, звертаючись до непідробної повноти безпосереднього переживання, прагне «зрозуміти життя з нього самого».
28.Українська філософія в діаспорі. У період сталінсько-брежнєвського режиму в Україні саме діаспора не давала загубити філософську спадщину українського народу, публікуючи заборонену в Україні творчу спадщину окремих мислителів, розкриваючи філософський зміст цілих історичних етапів становлення української духовності.Найвідоміші мислителі української діаспори — Д. Чижевський, І. Мірчук, І. Огієнко, В. Шаян, Л. Силенко, І. Лисяк-Рудницький, М. Шлемкевич, К. Митрович, С. Ярмусь, Я. Оріон, О. Кульчицькнй, Т. Закидальський та ін.Д. Чижевський справедливо вважається засновником історії української філософії як наукової дисципліни. До нього також, робилися спроби огляду історії філософії в Україні.Перу філософа належать праці «Логіка» (1924 р.), «Вивчення Достоєвського» (1931 р.), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948—1960 рр.), «Свята Русь» (1965 р.). Іван Праці І. Мірчука поширені в багатьох виданнях, але сьогодні мало доступні.Іван Огіенко (Митрополит Іларіон) Як філософ прагнув осмислити духовне життя українського народу з найдавніших часів до сучасності.
29.Антропологічний матеріалізм Л. Фейербаха. В розумінні природи Фейербах був послідовним матеріалістом, розглядав її як цілісний організм. Він вчив, що у світі немає нічого, окрім матерії, яка рухається, природи, породженням якої і є людина. На відміну від Гегеля, що зробив предметом своєї філософії абстрактний дух, Фейербах поклав в основу своєї філософії людину і природу. "Нова філософія", на його думку, перетворює людину, включно з природою як базисом людини, на єдиний, універсальний, найвищий предмет філософії. Керуючись антропологічним принципом, Фейербах не враховував того, що людина, будучи частиною природи, є в той же час продуктом суспільного життя. Людська природа тлумачиться Фейербахом переважно як біологічна. Окремий індивід для нього є не історично-духовним утворенням, як у Гегеля, а ланкою у розвитку людського роду. Історичний процес здійснюється, на думку Фейербаха, не під управлінням світового духу, а лише під впливом змін у релігії та моральній свідомості людини. Продовжуючи матеріалістичні традиції, Фейербах вніс значний вклад і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного сенсуалізму.
30.Основні ідеї філософії марксизму. Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці. Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії (історичний матеріалізм). Суспільство розглядається марксизмом як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певну суспільно-політичну формацію. Тобто, не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби — у випадку капіталізму між буржуазією і пролетаріатом. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.
31.Істина об’єктивна, абсолютна, відносна. Конкретність істини. Роль практики як критерія істинності. І́стина — одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності. Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою). Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки. Конкретність істини - це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо. рагматизм стверджує, що ідея істинна, якщо вона працює. Як наслідок, для визначення істинності, необхідно провести аналіз результатів. Сенс та правильність ідеї визначається при її застосуванні.
32.Проблеми і перспективи сучасної цивілізації. Перша загроза термоядерного пожежі. Привид «судного дня», «омніціда», глобального знищення всіх і вся все ще бродить по планеті. Можливості виникнення «полум'я» і подальшої «ядерної зими» аж ніяк не абстрактні, у них є зримі риси. Друга загроза - насувається близькість екологічної катастрофи. Колиска наша і обитель в небезпеці. Історія розпорядилася так, що земна природа, наша екологічна ніша відчуває стан наростаючої нестабільності. Ставлення «людина-природа» за своєю значимістю починає перекривати наші економічні турботи, політичні клопоти і теоретичні розсуди.Третья загроза - небезпека, що нависла над людською тілесністю. Четверта, не менш страшна загроза - криза людської духовності. Практично всі світські і релігійні, глобальні і регіональні, древні і нові ідеології не можуть сьогодні навіть скільки доказово відповісти ні на актуальні проблеми епохи, ні на вічні запити духу. Перша передумова розгортання інформаційної (комп'ютерної), біотехнологічної революції як техніко-технічної основи можливого виходу із ситуації "виживання", подолання перешкод до об'єднання людства. Друга передумова - твердження як домінуючого типу світового господарства змішаної ринкової й соціально захищеною економіки з елементами конвергентного тіпа.Третья передумова - становлення принципу ненасильства і демократичного згоди в зовнішній і внутрішній політиці, у групових і міжособистісних відносинах. Четверта передумова - об'єднавчі (ойкуменіческіе) процеси духовного життя як в релігійному, так н у світському варіанті. П'ята передумова - це йде неухильно міжетнічна і міжкультурна інтеграція при збереженні автономності й унікальності кожного етносу і кожної культури. Шоста передумова-намічаються прориви в області інтелектуального пошуку.
33.Глобальні проблеми сучасної цивілізації. Високі досягнення загальнолюдського прогресу виражені у високій технології, ефективному промисловому і сільськогосподарському виробництві, розгалуженої інформаційної мережі, світі витонченого мистецтва. У той же час у ряді регіонів земної кулі зберігаються реліктові, архаїчні освіти, сотні і сотні мільйонів людей не мають можливості користуватися благами цивілізації, ледь існування аутсайдерів. Перша загроза термоядерного пожежі. Привид «судного дня», «омніціда», глобального знищення всіх і вся все ще бродить по планеті. Можливості виникнення «полум'я» і подальшої «ядерної зими» аж ніяк не абстрактні, у них є зримі риси. Друга загроза - насувається близькість екологічної катастрофи. Колиска наша і обитель в небезпеці. Історія розпорядилася так, що земна природа, наша екологічна ніша відчуває стан наростаючої нестабільності. Ставлення «людина-природа» за своєю значимістю починає перекривати наші економічні турботи, політичні клопоти і теоретичні розсуди.Третья загроза - небезпека, що нависла над людською тілесністю. Під дамокловим мечем знаходиться не тільки «зовнішня» природа, та екологічна ніша, в якій ми живемо, але і наша «внутрішня» природа: наш організм, плоть, людська тілесність. Четверта, не менш страшна загроза - криза людської духовності. Практично всі світські і релігійні, глобальні і регіональні, древні і нові ідеології не можуть сьогодні навіть скільки доказово відповісти ні на актуальні проблеми епохи, ні на вічні запити духу.
34.Проблеми та перспективи науково-технічного прогресу.Серед численних глобальних проблем, породжених техногенною цивілізацією й, що поставили під погрозу саме існування людства, можна виділити три головних.Перша з них це проблема виживання в умовах безперервного вдосконалювання зброї масового знищення. Другою, мабуть, самою гострою проблемою сучасності, стає наростання екологічної кризи в глобальних масштабах. третя по рахунку проблема це проблема збереження людської особистості, людини як біосоціальної структури в умовах зростаючих і всебічних процесів відчуження. Цю глобальну проблему іноді позначають як сучасну антропологічну кризу. Вихід складається не у відмові від науково-технічного розвитку, а в доданні йому гуманістичного виміру, що, у свою чергу, ставить проблему нового типу наукової раціональності, що включає в себе в явному виді гуманістичні орієнтири й цінності.
35.Діалектичне розуміння світу. Суперечність буття і пізнання. Діалектика - це спосіб філософствування, оснований на всезагальних принципах зв'язку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають змогу суб'єкту філософії розглядати і пояснювати універсальні зв'язки світу, людського мислення, суспільного існування та культури через взаємозв'язок, взаємодію, боротьбу і єдність протилежних начал, аспектів, сторін буття, що саморозвивається. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища є суперечливими (тотожними й нетотожними собі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування й відштовхування, асиміляція й дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне й антигуманне, прекрасне й потворне, істина й омана тощо). Вони не лише взаємовиключають, а й передбачають, взаємообумовлюють одна одну. Гегель наголошував: будь-що в світі життєве лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх. Вони охоплюють усі сфери буття (природу, суспільство, духовну сферу), хоча специфічно проявляються в кожній із них. Ми постійно стикаємось з ними, проте їх фіксування на рівні буденної свідомості не дає можливості зрозуміти сутності діалектичної суперечності. Навіть досліджені вже нами "якість" і "кількість" свідчать про роздвоєність предметів, яка може фіксуватися навіть нашими органами чуття. Проте діалектика прагне дослідити суперечності лише на рівні сутності речей, оскільки суперечності і є носіями розвитку. Отже, протилежності — це основні тенденції, сторони, властивості предметів, процесів, явищ (систем), їх співвідношення можуть бути різними (залежно від ступеня їх гостроти тощо). Це залежить від сили взаємодії протилежностей, яка зумовлюється додаванням чи відніманням до (від) однієї з них певної кількості матерії чи енергії. Залежно від цього й визначаються форми відношень між протилежностями (тотожність, відмінність чи ін.).
36.Свобода людини як критерій суспільного прогресу.
Г. Гегель критерій прогресу вбачав в усвідомленні свободи. У міру росту усвідомлення свободи відбувається поступальний розвиток суспільства. як не можна знайти загальний критерій прогресу тільки в суспільній свідомості (у розвитку розуму, моралі, свідомості, волі), так не можна знайти його в сфері матеріального виробництва (техніки, економічних відносин). Історія дала приклади країн, де високий рівень матеріального виробництва поєднувався з деградацією духовної культури. Щоб перебороти однобічність критеріїв, що відбивають стан лише однієї сфери життя суспільства, необхідно знайти поняття, яке характеризувало б сутність життя і діяльності людини. Для цього філософами пропонується поняття свободи.Свобода, як ви вже знаєте, характеризується на тільки знанням, відсутність якого робить людину суб'єктивноневільною, але і наявністю умов для її реалізації. Необхідне також рішення, що приймається на основі вільного вибору. Нарешті, вимагаються ще і засоби, а також дії, спрямовані на реалізацію прийнятого рішення. Нагадаємо також, що свобода однієї людини не повинна досягатися шляхом обмеження свободи іншої людини. Таке обмеження свободи носить соціально-моральний характер. Отже, відповідно до цієї точки зору, критерієм соціального прогресу с міра свободи, яку суспільство в змозі надати індивіду, ступінь гарантованої суспільством індивідуальної свободи. Вільним розвиток людини у вільному суспільстві означає також розкриття її справжніх людських якостей -інтелектуальних, творчих, моральних. Це твердження підводить нас до розгляду ще однієї точки зору на соціальним прогрес.