Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
\
PAGE 7
Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького
Кафедра анатомії і фізіології людини та тварини
Лекції
ПО ЦИВІЛЬНОМУ ЗАХИСТУ
для всіх спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями
«спеціаліст», «магістр»
Обговорено і узгоджено
на засіданні кафедри
протокол №______
від «_____»________р.
Мелітополь – 2012
ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ
ТЕМИ ЛЕКЦІЙ:
Лекція 1. Державна політика у сфері цивільного захисту України в умовах надзвичайних ситуацій
Лекція 2. Надзвичайні ситуації та їх наслідки
Лекція 3. Надзвичайні ситуації при застосуванні бойових засобів
Лекція 4. Захист населення в надзвичайних ситуаціях
Лекція 5 Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру
Лекція 1. Державна політика у сфері цивільного захисту України в
умовах надзвичайних ситуацій
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
Вступ
1. Правові й організаційні основи та принципи цивільного захисту
2. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій
2.1 Органи управління цивільним захистом та їх функції
2.2 Сили цивільного захисту
2.3 Режими функціонування ЄС ЦЗ
2.4 Організація цивільного захисту (ЦЗ) на об'єкті господарювання
3. Основні заходи у сфері цивільного захисту
Додаток 1.
Документи міжнародного права з питань захисту людей
Вступ
Під час надзвичайних ситуацій потенційні небезпеки для життя і здоров'я людей проявляються в більшій кількості, з більшою ймовірністю негативних наслідків.
Загрози життєдіяльності під час НС поділяються на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні загрози пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних екологічних катастроф.
Внутрішні загрози пов'язані з НС техногенного і природного характеру або спровоковані терористичними діями.
На межі третього тисячоліття людство досягне досить високого наукового, технічного і виробничого прогресу, що створило, умови для великої концентрації радіаційно- хімічно- та вибухопожежонебезпечних підприємств, підвищило ймовірність виникнення техногенних НС. Величезні збитки для людей спричиняють також стихійні сили природи.
Наслідки НС можуть бути значно зменшені при здійсненні своєчасно належних заходів щодо попередження і реагування на НС.
Кожен громадянин відповідно до Конституції України має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, застосування зброї та на вимогу гарантованого забезпечення реалізації цього права від органів виконавчої влади, керівників підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності і підпорядкування.
Держава як гарант цього права створює і розвиває Єдину загальнодержавну систему цивільного захисту.
Цивільний захист — це цивільна оборона та захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру.
В лекції розглядаються питання стосовно цивільного захисту об'єктів господарювання: комплекс заходів щодо забезпечення безпеки життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу, та ліквідації НС, що загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків.
1. Правові й організаційні основи та принципи цивільного захисту
Насиченість території України промисловими об'єктами у декілька раз перевищує насиченість розвинених європейських країн. Майже третина з цих підприємств (біля 7,5 тис.) становить потенційну небезпеку. Цілі регіони являють собою зону з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій та катастроф техногенного походження, внаслідок яких гинуть люди, знищуються матеріальні цінності, ускладнюються умови виробництва і життя. Цей ризик постійно зростає, оскільки рівень зносу обладнання більшості промислових підприємств наближається до критичного.
Наслідки антропогенного впливу на навколишнє середовище набувають все більш відчутних обрисів, особливо у випадках, коли дія природних та техногенних чинників потрапляють у резонанс. Не виключається можливість розв'язання війни із застосуванням зброї масового ураження. Тому запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків набули статусу загальнодержавної проблеми.
Стратегічні напрями та засоби вирішення проблеми захисту населення і територій в Україні спираються на основні положення Женевських конвенцій (1949 р.) щодо захисту жертв війни та Додаткових протоколів, з імовірного характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення матеріальної бази захисту.
Метою державної політики у сфері цивільного захисту є зниження ризику і пом'якшення наслідків НС природного і техногенного характеру, підвищення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства та навколишнього середовища в межах показників прийнятного ризику.
Основу державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій становлять: Конституція України, відповідні Закони, Укази Президента України і Урядові рішення.
Зокрема ст.3 Конституції України декларує: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
Основними нормативно-правовими актами з питань цивільного захисту є Закони України: «Про правові засади цивільного захисту», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру», «Про цивільну Оборону України», Указ президента України «Про концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій», а також відповідні Постанови Уряду.
9 лютого 2001 року вийшов Указ Президента України № 80 «Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і території від НС техногенного і природного характеру». Указ є базовим і програмним актом для подальшої діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту.
У відповідності з указом, Кабінетом Міністрів України було прийнято такі постанови: «Про порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків», «Про утворення Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки» та ін.
Цей пакет актів і нормативно правових документів розкриває суть нової державної політики у сфері національної безпеки.
Нова ідеологія протидії катастрофам та надзвичайним ситуаціям передбачає об'єднання всіх компонентів захисту населення і територій від НС з визначенням єдиного координатора, у ролі якого виступає Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій за активною участю науково-дослідних установ.
Реалізація всього, що визначено актами Президента України і Уряду є провідним завданням органів виконавчої влади всіх рівнів,» які причетні до проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Так, в одному з указів зазначено: «Вважати, що запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та ефективна ліквідація їх наслідків є одним із головних пріоритетів у діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади».
Вирішення проблем природно-техногенної безпеки України забезпечується проведенням на державному рівні таких заходів:
3. Створення загальнодержавного реєстру потенційно-небезпечних
об'єктів і територій та механізмів їх моніторингу.
4. Підвищення ефективності роботи органів державного нагляду за станом і функціонуванням потенційно небезпечних виробництв.
Засобом розв'язання проблеми захисту від техногенних і природних НС є створення в Україні Єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, основним завданням якої є запобігання та реагування на надзвичайні ситуації.
Запобігання виникненню НС передбачає підготовку та реалізацію заходів спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки ступенів ризику, завчасне реагування на події, що становлять загрозу виникнення НС з метою запобігання лиху або пом'якшення його можливих наслідків.
Реагування на НС – це скоординовані дії підрозділів Єдиної державної системи цивільного захисту щодо реалізації планів локалізації та ліквідації аварій (катастроф) з метою усунення загрози життю та здоров'ю людей, надання невідкладної допомоги потерпілим.
Цивільний захист здійснюється за такими принципами :
– гарантованість конституційного права громадян на захист життя, здоров'я та їх майна;
– добровільність залучення людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту;
– комплексність підходу до вирішення завдань цивільного захисту;
– раціональність економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення НС і мінімізації їх наслідків;
– територіально-функціональний принцип організації Єдиної системи цивільного захисту;
– гласність , вільний доступ населення до інформації з цивільного захисту відповідно до чинного законодавства.
2. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій
Єдина державна система цивільного захисту населення і територій (далі – Єдина система цивільного захисту (ЄС ЦЗ)) створюється з метою забезпечення реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей, довкілля від негативних наслідків НС у мирний час та особливі період, подолання наслідків НС.
Основні завдання ЄСЦЗ:
прогнозування й оцінка соціально-економічних наслідків НС;
розробка та здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню НС;
створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання НС;
оповіщення населення про загрозу та виникнення НС, своєчасне інформування про обстановку і вжиті заходи;
організація захисту населення і територій у разі виникнення НС;
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків НС та організація життєзабезпечення постраждалого населення;
здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;
надання оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
навчання населення способам захисту в разі виникнення НС та побутових нестандартних ситуацій;
• міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.
Структура ЄС ЦЗ
Єдина система цивільного захисту складається із постійно діючих підсистем: територіальних і функціональних. Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим (АРК), областях, в м.м. Києві та Севастополі. Функціональні підсистеми створюються в Міністерствах і відомствах.
Кожна підсистема має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий і об'єктовий. До складу підсистеми входять (Рис. 1):
органи управління ЄС ЦЗ;
сили і засоби;
резерви матеріальних та фінансових ресурсів;
системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.
2.1 Органи управління цивільним захистом та їх функції
Загальне керівництво ЄС ЦЗ здійснює Кабінет міністрів України. Начальником ЦЗ України є Прем'єр-міністр України.
Безпосереднє керівництво діяльністю ЄС ЦЗ покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань ЦЗ – Міністерство надзвичайних ситуацій (МНС). Керівник цього органу є заступник начальника ЦЗ України.
Керівництво територіальними підсистемами ЄС ЦЗ здійснюють органи
виконавчої влади в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.
Начальниками територіальних підсистем ЄС ЦЗ є Голова Ради міністрів АРК
та голови держадміністрацій, а їх заступниками є керівники територіальних
органів – МНС ( голови управлінь МНС).
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту – МНС:
забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту;
контролює організацію здійснення заходів щодо захисту населення і територій від НС усіма органами виконавчої влади, підприємствами та установами незалежно від форми власності;
перевіряє наявність і готовність до використання засобів індивідуального та колективного захисту, майна ЦЗ, їх утримання та облік;
забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, нормативів і правил у сфері цивільного захисту;
з'ясовує причини виникнення НС, невиконання заходів із запобігання цим ситуаціям;
здійснює нормативне регулювання у сфері цивільного захисту, у тому числі з питань техногенної та пожежної безпеки;
здійснює інші заходи, передбачені законом.
МНС здійснює свої повноваження через територіальні органи відповідно до адміністративно-територіального поділу, до районів включно. У складі МНС діють:
урядовий орган державного нагляду у сфері ЦЗ;
органи оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ;
органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС. Урядовий орган державного нагляду у сфері ЦЗ
До складу урядового органу державного нагляду у сфері ЦЗ входять:
підрозділи державного нагляду у сфері техногенної безпеки;
підрозділи державного нагляду у сфері пожежної безпеки;
територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері ЦЗ. Керівник урядового органу державного нагляду у сфері ЦЗ одночасно є
головним державним інспектором з нагляду у сфері ЦЗ.
Територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері ЦЗ підпорядковуються урядовому органу державного нагляду у сфері ЦЗ. Очолюють їх головні державні інспектори з нагляду у сфері ЦЗ, які є заступниками керівників територіальних та місцевих органів управління МНС.
Органи оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ
До органів оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ входять:
органи управління, сили і засоби оперативного реагування на НС у складі МНС;
органи управління, сили і засоби ЦЗ в АРК, областях, м.м. Києві та Севастополі, районах, містах, та районах у містах.
На органи управління органів оперативного реагування на НС покладається:
забезпечення готовності сил і засобів, призначених для реагування на НС;
здійснення заходів з реагування на НС, ліквідації їх наслідків;
управління підпорядкованими силами ЦЗ;
координація дій органів управління, сил і засобів ЦЗ центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування під час реагування на НС.
Органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС До органів мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС належать:
спеціально уповноважений орган державного управління у сфері здійснення заходів на територіях, радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи у складі МНС;
підприємства, установи та організації, залучені для здійснення заходів на радіаційно забруднених територіях.
На ці органи покладено також завдання з організації заходів з цивільного захисту в 30-кілометрових зонах АЕС та навчання населення, яке поживає в них, поведінці у разі виникнення радіаційних аварій.
Органи управління за функціональним призначенням поділяються на: координуючі, постійні та органи повсякденного управління.
Координуючими органами, що забезпечують координацію діяльності виконавчої влади у сфері цивільного захисту, є:
а) на загальнодержавному рівні – Рада національної безпеки і оборони
України, Кабінет міністрів України, що створює Державну комісію з питань
техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС);
б) на регіональному рівні – комісії з ТЕБ та НС Ради міністрів АРК,
держадміністрацій областей, м.м. Києва та Севастополя;
в) на місцевому рівні – комісії з ТЕБ та НС районних державних
адміністрацій;
г) на об'єктовому рівні – комісії з НС об'єкта.
Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію на відповідному рівні.
Постійними органами управління є МНС, територіальні органи МНС, органи виконавчої влади на відповідному рівні, та уповноважені підрозділи цих органів (управління, відділи) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, а на об'єктовому рівні – підрозділ (відділ, сектор) або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.
Органами повсякденного управління є:
центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС та захисту населення усіх рівнів;
диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, організацій, установ.
2.2 Сили цивільного захисту
Сили цивільного захисту призначені для виконання завдань цивільного захисту і складаються з:
а) сил центрального підпорядкування:
оперативно–рятувальна служба цивільного захисту;
спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно–рятувальні формування та їх підрозділи;
аварійно-відновлювальні служби;
авіаційні та піротехнічні підрозділи;
формування особливого періоду;
підрозділи забезпечення та матеріальних резервів та ін.
б) регіональних і місцевих сил:
аварійно-рятувальні формування і підрозділи;
спеціалізовані аварійно-рятувальні служби (АРС);
сили і засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
сили і засоби підприємств , установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;
– добровільні рятувальні формування.
Особовий склад органів і підрозділів ЦЗ становлять особи рядового і начальницького складу, які відбираються на конкурентній основі. На службу приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку, і спроможні виконувати відповідні службові обов'язки, окрім осіб, які підлягають призову на строкову військову службу до Збройних сил України й інших формувань, а також осіб, які раніше засуджувались і судимість не знято.
Виконання основних завдань щодо запобігання та ліквідації наслідків НС, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт покладені на аварійно-рятувальні служби (APC). АРС обслуговують окремі території, а також підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, на яких існує небезпека виникнення НС природного чи техногенного характеру. На небезпечних об'єктах підвищеного ризику виникнення аварії створюються об'єктові АРС. АРС можуть бути спеціалізованими, або не спеціалізованими, створеними на професійній або на непрофесійній основі.
До складу АРС входять органи управління та їх сили (аварійно-рятувальні формування та допоміжні підрозділи). Професійні АРС забезпечують постійну цілодобову готовність своїх формувань до негайного виїзду на об'єкти і території для рятування людей та ліквідації НС.
Керівництво аварійно-рятувальними роботами здійснює уповноважений керівник з ліквідації НС, який призначається залежно від рівня НС відповідним органом виконавчої влади.
Уповноважений керівник з ліквідації НС утворює робочий орган – штаб з ліквідації надзвичайних ситуацій, що діє у відповідності із затвердженим Положенням і заздалегідь розроблених планів реагування на надзвичайні ситуації.
Особливим видом державних АРС є Державна служба медицини катастроф, що має надавати громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях безплатну медичну допомогу.
Служба медицини катастроф складається з медичних сил, лікувальних засобів та закладів. Організаційно-методичне керівництво нею здійснює Міністерство охорони здоров'я.
2.3 Режими функціонування ЄС ЦЗ
Залежно від масштабів і особливостей НС рішенням органу виконавчої влади у межах конкретної території можуть встановлюватися такі режими функціонування системи ЦЗ:
Режим повсякденного функціонування – при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній та ін. обстановці.
В цьому режимі провадяться такі заходи:
• ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них територіях;
розробка і виконання заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат;
створення і поновлення матеріальних резервів для ліквідації наслідків НС;
постійне прогнозування обстановки, погіршення якої може призвести до НС.
Режим підвищеної готовності – при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної та ін. обстановки.
В цьому режимі здійснюються заходи режиму повсякденного функціонування, і додатково:
формування оперативних груп для виявлення причини погіршення обстановки;
посилення спостереження і контролю за ситуацією на потенційно небезпечних об'єктах, а також обстановкою і прогнозування можливості виникнення НС та її масштабів;
здійснення заходів для запобігання виникнення НС, захисту населення і територій;
• приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та ін. Режим надзвичайної ситуації – у разі виникнення і під час ліквідації
наслідків НС.
В цьому режимі здійснюються:
• організація захисту населення і територій;
організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією наслідків НС;
забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;
• здійснення постійного контролю за станом довкілля тощо. Режим надзвичайного стану — встановлюється відповідно до вимог
Закону України „Про правовий режим надзвичайного стану".
З метою своєчасного і ефективного реагування на НС організується взаємодія органів управління та підпорядкованих їм сил територіальних і функціональних підсистем на загальнодержавному, регіональному рівнях під керівництвом відповідної комісії з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС).
Режим воєнного стану — встановлюється в умовах воєнних дій; порядок підпорядкування ЄС ЦЗ військовому командуванню визначаються відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану".
2.4 Організація цивільного захисту (ЦЗ) на об'єкті господарювання
Об'єкт господарювання (підприємство, установа, організація) є основною ланкою в системі ЦЗ держави. На об'єкті, де зосереджені людські і матеріальні ресурси, здійснюються економічні і захисні заходи.
У відповідності до законодавства, керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, місцем в захисних спорудах, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність, виконує інші заходи з ЦЗ і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати.
Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають також за оповіщення і захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об'єктах.
Начальником ЦЗ об'єкта є керівник об'єкта. Він несе особисту відповідальність за організацію і стан цивільного захисту об'єкта, керує діями органів і сил ЦЗ при проведенні рятувальних робіт на ньому. Заступники начальника ЦЗ об'єкта допомагають йому з проблемами евакуації, матеріально-технічного постачання, інженерно-технічного забезпечення тощо (див. рис. 2).
Органом повсякденного управління ЦЗ є відділ (сектор) з питань НС та ЦЗ, який організовує і забезпечує повсякденне керівництво виконанням завдань ЦЗ на об'єкті.
Для підготовки та втілення в життя заходів з окремих напрямків створюються служби зв'язку і оповіщення, сховищ і укриттів, протипожежної охорони, охорони громадського порядку, медичної допомоги, протирадіаційного і протихімічного захисту, аварійно-технічного й матеріально-технічного забезпечення та інші. Начальниками служб призначаються начальники установ, відділів, лабораторій, на базі яких вони утворюються.
Служба зв'язку та оповіщення створюється на базі вузла зв'язку об'єкта. Головне завдання служби – забезпечити своєчасне оповіщення керівного складу та службовців про загрозу аварії, катастрофи, стихійного лиха, нападу противника; організувати зв'язок і підтримувати його в стані постійної готовності.
Протипожежна служба створюється на базі підрозділів відомчої пожежної охорони. Служба розробляє протипожежні профілактичні заходи і контролює їх виконання; організовує локалізацію і гасіння пожежі.
Медична служба формується на базі медичного пункта, поліклініки об'єкта. На неї покладається організація проведення санітарно-гігієнічних та профілактичних заходів, надання медичної допомоги потерпілим та евакуація їх у лікувальні установи, медичне обслуговування робітників, службовців і членів їхніх сімей в місцях розосередження.
Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів відомчої охорони. її завдання ~ організація і забезпечення надійної охорони об'єкта, громадського порядку в умовах НС, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, а також у воєнний час.
Служба протирадіаційного і протихімічного захисту організовується на базі хімічної лабораторії чи цеху. На неї покладається розробка та здійснення заходів щодо захисту робітників і службовців, джерел водозабезпечення, радіаційного і хімічного спостереження, проведення заходів з ліквідації радіаційного і хімічного зараження та здійснення дозиметричного контролю.
Служба сховищ та укриттів організовується на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу. Вона розробляє план захисту робітників, службовців та їх сімей з використанням сховищ та укриттів, забезпечує їх готовність та правильну експлуатацію.
Аварійно-технічна служба створюється на базі виробничо-технічного відділу або відділу головного механіка. Служба розробляє та^здійснює попереджувальні заходи, що підвищують стійкість основних споруд, інженерних мереж та комунікацій в надзвичайних ситуаціях, організовує проведення робіт по ліквідації і локалізації аварії на комунально-енергетичних мережах.
Служба матеріально-технічного забезпечення створюється на базі відділу матеріально-технічного забезпечення об'єкта. Вона організовує своєчасне забезпечення формувань усіма засобами оснащення, постачання продуктів харчування і предметів першої необхідності робітників та службовців на об'єкті й у місцях розосередження, ремонт техніки і майна.
Транспортна служба створюється на базі транспортного відділу, гаражу об'єкта. Вона розробляє і здійснює заходи з забезпечення перевезень, пов'язаних із розосередженням працівників та доставкою їх до місця роботи, проведення рятувальних робіт.
Кожна служба створює, забезпечує, готує формування служби (команди, групи, ланки) і керує ними при виконанні робіт.
Формування загального призначення – рятувальні загони (команди, групи, ланки), зведені рятувальні загони (команди) підпорядковані безпосередньо начальнику ЦЗ об'єкта. Кожне з них має свою структуру і можливості. Наприклад:
Зведена рятувальна команда (ЗРК) у своєму складі має підрозділи різного призначення, такі, як ланка зв'язку і розвідки, дві рятувальні групи, група механізації, санітарна дружина тощо. ЗРК може самостійно виконувати основні рятувальні та інші невідкладні роботи (PHP) в осередку ураження.
3. Основні заходи у сфері цивільного захисту
Для ефективної реалізації завдань ЦЗ здійснюється система заходів, основними з яких є:
1. Оповіщення та інформування населення про загрозу чи виникнення НС.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади повинні надавати населенню оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і території від НС техногенного і природного характеру, про виникнення НС, методи та способи захисту, про вжиті заходи щодо забезпечення захисту.
Оповіщення про загрозу виникнення НС і постійне інформування населення про перебіг подій і зміну обстановки здійснюється за допомогою завчасно створених загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем центрального оповіщення, систем оповіщення на об'єктах господарювання, локальних систем оповіщення в зонах можливого катастрофічного затоплення, у районах розміщення радіаційно– і хімічно небезпечних підприємств, інших об'єктів підвищеної небезпеки.
У системі оповіщення використовуються технічні засоби загальнодержавної і галузевих систем зв'язку, радіо- і телемереж та ін. засобів передавання інформації.
2. Спостереження і лабораторний контроль — передбачає збирання,
опрацювання та передачу інформації про стан довкілля, забруднення
продуктів харчування, харчової сировини, фуражу і води радіоактивними,
хімічними речовинами або інфекційними мікроорганізмами. Для цього
створюється і підтримується в постійній готовності загальнодержавна та
територіальні мережі спостереження і лабораторного контролю.
3. Укриття населення у захисних спорудах в разі виникнення НС.
Для таких цілей створюється фонд захисних споруд шляхом: .
– освоєння підземного простору населених пунктів, пристосування і використання приміщень для укриття населення в НС;
– дообладнання з урахуванням вимог захисту підвальних та інших заглиблених приміщень, гірничих виробок і природних порожнин;
– будівництво окремих сховищ і протирадіаційних укриттів;
– будівництва в період загрози виникнення НС найпростіших сховищ та укриттів.
4. Здійснення заходів з евакуації населення.
В умовах недостатнього забезпечення захисними спорудами основним способом захисту населення міст, де розташовані небезпечні об'єкти, в особливий період є його евакуація і розміщення у зонах, безпечних для проживання.
З метою своєчасного і організованого (без паніки і загибелі людей) проведення евакуації здійснюється підготовка, планування і управління проведенням евакуації.
5. Інженерний захист території – проводиться з метою створення
умов безпечного проживання населення на території з підвищеним
техногенним навантаженням і передбачає:
– забудову міст з урахуванням можливого виникнення НС;
– раціональне розміщення потенційно небезпечних об'єктів для забезпечення безпеки населення та довкілля в разі виникнення НС;
– будівництво споруд, будинків, інженерних мереж, транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки і надійності;
– будівництво протизсувних, протиповіневих, протиселевих, протилавинних та інших інженерних споруд.
своєчасного виявлення осередку біологічного зараження;
введення обмежувальних режимів: карантину та обсервації;
екстреної профілактики і знезараження осередку.
9. Екологічний захист – захист родовищ (газових, нафтових,
вугільних, торфових) від пожеж, затоплень і обвалів; ліквідація лісових
пожеж та буреломів, сніголамів, збереження лісових насаджень тощо.
10. Екологічний захист – виявлення та оцінка осередків радіаційного та хімічного забруднення, організація і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення та запровадження типових режимів протирадіаційного захисту, забезпечення населення засобами індивідуального захисту, організація та проведення спеціальної та санітарної обробки.
11. Захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій – виявлення і оцінка таких ситуацій, надання допомоги населенню, проведення спеціальних аварійно-рятувальних робіт, розроблення типових рекомендацій щодо дій в умовах виникнення таких ситуацій.
12.Державна стандартизація з питань безпеки у НС, експертиза, нагляд і контроль, декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.
Стандартизація з питань безпеки спрямована на забезпечення якості продукції (робіт, послуг) та матеріалів для життя і здоров'я людей, довкілля, безпеки об'єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення техногенних катастроф.
Державна експертиза проектів і рішень стосовно техногенної безпеки об'єктів, що можуть спричинити НС і вплинути на стан захисту населення і території від їх наслідків, проводиться відповідно до закону.
Державний нагляд і контроль у сфері захисту організовуються і проводяться з метою перевірки повноти і якості заходів щодо запобігання НС, забезпечення готовності органів управління, сил і засобів, посадових осіб до дій у разі виникнення НС.
Нагляд і контроль проводиться МНС, місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад.
Декларування безпеки промислових об'єктів здійснюється з метою забезпечення контролю за додержанням заходів безпеки на етапах їх введення в експлуатацію, безпосередньо експлуатації та виводу з експлуатації, запобігання НС, а також готовності до ліквідації наслідків НС.
Заходи на об'єктах господарювання у сфері ЦЗ
На підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності і господарювання у сфері цивільного захисту проводяться такі заходи:
• планування і здійснення заходів щодо захисту своїх працівників від
НС;
• розроблення планів локалізації і ліквідації аварій (катастроф);
• підтримування у готовності до застосування сил і засобів із запобігання та ліквідації наслідків НС;
• створення матеріальних резервів на випадок НС;
• забезпечення своєчасного оповіщення своїх працівників про загрозу або виникнення НС.
На об'єктах господарювання планування роботи з питань запобігання і реагування на НС здійснюється на основі експертної оцінки, прогнозу наслідків можливих НС.
На об'єктах розроблюється «План дій», який є мотивованим рішенням керівника – начальника ЦЗ об'єкта щодо організації і ведення цивільного захисту об'єкта. Основним завданням «План дій» є збереження життя і здоров'я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для своєчасного оповіщення людей, і їх захисту. «План дій» складається з п'яти розділів:
Перший розділ. Оцінка (аналіз) природного (топографічного), техно генного та екологічного стану місцевості (території) розташування об'єкта, наявності потенційно небезпечних об'єктів і можливого характеру надзвичайних ситуацій.
Другий розділ. Оцінка (аналіз) об'єкта ЦЗ з урахуванням розташування його на місцевості, оцінка факторів, що будуть полегшувати або ускладнювати організацію та ведення ЦЗ об'єкта, пошук шляхів уникнення або зменшення впливу негативних факторів .
Третій розділ. Рішення керівника щодо організації і ведення ЦЗ об'єкта в період запобігання або реагування на НС. Окремим розділом – реагування на можливі НС, пов'язані з потенційно небезпечними об'єктами. Організація спостереження, радіаційного, хімічного, медичного захисту та евакуаційні заходи.
Четвертий розділ. Матеріально-технічне забезпечення ЦЗ (протирадіа ційне, протихімічне, медичне, протипожежне, транспортне, матеріальне тощо).
П'ятий розділ. Організація управління, зв'язку, оповіщення та взаємодії.
До «Плану дій» додаються:
• схема управління, зв'язку, оповіщення і взаємодії;
план евакуації об'єкта в заміську зону (план розосередження робітників і службовців);
план-календар дій в режимах діяльності (повсякденної, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації (надзвичайного стану));
карта (схема) регіону з позначеними на ній місцями розташування об'єкта, місцями можливої техногенної, природної, екологічної небезпеки, графічна частина плану евакуації (розосередження) з необхідними розрахунками;
особисті плани дій керівного складу об'єкта, командирів формувань
та ін.
«План дій» з планом реагування (якщо він розробляється окремо) та додатками, що забезпечують організоване та чітке виконання заходів ЦЗ щодо запобігання та реагування на НС є «Планом цивільного захисту об'єкта».
Практична підготовка персоналу об'єкта та відпрацювання дій за планами цивільного захисту проводиться на комплексних об'єктових навчаннях (на об'єктах з чисельністю працівників більше 300 осіб) і тренуваннях (на об'єктах – до 300 осіб) один раз на 3 роки тривалістю до однієї доби.
Додаток 1
Документи міжнародного права з питань захисту людей
Міжнародне гуманітарне право було започатковано в 1864 році підписанням Першої Женевської конвенції «Про поліпшення долі поранених у діючих арміях».
Ініціатором розробки і підписання Конвенції був створений у 1863 році «Міжнародний Комітет допомоги пораненим», який згодом став «Міжнародним комітетом червоного хреста» (МКЧХ), штаб-квартира якого знаходиться в Женеві, що в Швейцарії.
У 1949 році були прийняті чотири нові Женевські Конвенції та Додаткові протоколи спрямовані на захист жертв війни, кожна з яких має свою сферу застосування.
Перша та Друга конвенції забезпечують захист поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил, які зазнали корабельної аварії на морі.
Всі ці особи повинні користуватись заступництвом та захистом за будь-яких обставин.
Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати медичний догляд.
Третя Женевська конвенція «Про поводження з військовополоненими» визначає статус комбатанта та військовополоненого і захист останніх.
Особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім духовного і медичного персоналу).
Будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу супротивної сторони, стає військовополоненим.
Держава, що утримує військовополонених, зобов’язана безкоштовно забезпечити їх їжею, обмундируванням, житловими умовами і медичною допомогою. З усіма поводитись однаково. Привілейний режим може бути залежно від стану здоров'я, звання, кваліфікації військовополоненого.
Військовополонені можуть залучатися до робіт не воєнного характеру, які не загрожують здоров'ю і не є принизливими. По закінченні воєнних дій повинні бути негайно звільнені.
Особи зі складу медичного і духовного персоналу не вважаються військовополоненими і підлягають репатріації або повинні мати можливість виконувати свої функції щодо догляду за пораненими, хворими та ін.
Четверта конвенція «Про захист цивільного населення під час війни» проголошує норми захисту цивільного населення – населення, що складається із цивільних осіб. Цивільна особа – особа, яка не є комбатантом.
Цивільні особи і населення, які перебувають під владою противника, мають право на повагу, з ними повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення, насильство та загроза насильством, використовувати цивільне населення і окремих осіб з метою захисту військових об'єктів від нападу та ін. Сторона, яка окупує, зобов’язана сприяти доставці гуманітарних посилок, наданню допомоги, піклуватися про долю дітей.
Щодо цивільних об'єктів (об'єктів, які не є військовими): вони не повинні бути об'єктами нападу і репресій; забороняється ворожі акції проти існуючих пам'яток, творів мистецтва і т.д.; забороняється нападати на об'єкти, необхідні для виживання населення (запаси продуктів харчування, райони посівів, худоби, споруди запасів питної води, іригаційні споруди), заборонено використання голоду серед цивільного населення як метод ведення війни.
Звертається увага на захист природного середовища. Не повинні піддаватися нападу обладнання та споруди, які несуть в собі небезпечні сили: греблі, дамби, атомні електростанції та ін.
Для полегшення розпізнавання таких об'єктів конфліктуючі сторони повинні (мають право) позначати їх міжнародним знаком у вигляді трьох кіл оранжевого кольору на білому полотнищі однакового розміру, на відстані одне від одного, рівні одному радіусу кола.
Шоста глава IV Конвенції присвячена цивільній обороні.
В ній дається визначення ЦО як виконання гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомогу йому в усуненні наслідків воєнних дій або лиха. Визначені також «Організація цивільної оборони», «Матеріальна частина організації ЦО».
Організації ЦО і їх персонал користуються повагою і захистом, вони мають право виконувати завдання ЦО і на окупованій території. Сторона, яка окупує, повинна сприяти цьому.
До організації ЦО можуть бути призначені і військові підрозділи. Вони також користуються захистом за умов: виконують завдання виключно ЦО, не беруть участі у бойових діях.
Міжнародним розпізнавальним знаком ЦО є рівнобічний блакитний трикутник на оранжевому фоні. Особовий склад має відповідальне посвідчення про належність до організації ЦО.
Лекція 2. Надзвичайні ситуації та їх наслідки
2.1. Поняття про надзвичайні ситуації, їх класифікація і причини виникнення
Надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов життя і діяльності людей наоб'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела або може призвести до загибелі людей та значних матеріальних втрат.
Під час НС потенційні небезпеки проявляються в більшій кількості та з більшою ймовірністю, що призводить до масштабних негативних наслідків. Умови виникнення НС:
2.1.1. Класифікація надзвичайних ситуацій
Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняються:
НС техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, аварії з викидом небезпечних речовин, руйнуванням споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
НС природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери, тощо.
НС соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або, морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
Надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
НС екологічного характеру — зміна стану повітряного та водного басейнів внаслідок викидів небезпечних хімічних, радіоактивних і біологічних речовин.
Рис.2.1. Класифікація ЧС і причини їх виникнення
Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класи фікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:
До загальнодержавного рівня відноситься НС, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя).
До регіонального рівня відноситься НС, яка розгортається на території двох та більше адміністративним районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району.
До місцевого рівня відноситься НС, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житловокомунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно-небезпечних об'єктів.
До об'єктового рівня відноситься НС, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті, і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно- захисної смуги.
2.1.2. Причини виникнення надзвичайних ситуацій
Основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій є:
Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території, або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа — великомасштабна аварія з тяжкими, трагічними наслідками.
Вивчення причин виникнення виробничих аварій і катастроф свідчить про їх велике різноманіття, але за суттю ці причини можна об'єднати в дві групи.
Перша — це проектно-виробничі помилки і порушення (помилки при проектуванні підприємств, порушення будівельних норм і правил, низька якість будівельних робіт, використаних матеріалів і конструкцій, порушення техніки безпеки і технологічних процесів виробництва, відсутність постійного контролю за потенційно небезпечними об'єктами).
Друга група причин обумовлена тим, що не всі явища природи пізнані.
Великі темпи сучасного науково-технічного прогресу створили умови для великої концентрації радіаційно-, хімічно-, та вибухонебезпечних виробництв. По залізницям і трубопроводам транспортуються в великій кількості небезпечні речовини. В наслідок цього зросла ймовірність виникнення значних аварій і катастроф.
Промисловість України характеризується великою концентрацією потенційно небезпечних виробництв. Практично в усіх обласних центрах і великих містах, де проживає біля 22 млн. людей, розташовані хімічнонебезпечні об'єкти. Крім того територію України перетинають: аміакопровід Тольятті-Одеса довжиною 814 км., на кожному кілометрі якого є 55т. аміаку; нафтопровід "Дружба" довжиною 2,3 тис. км, в якому на кожний кілометр припадає 250т нафтопродуктів; газопровід "Союз".
На території України функціонує 5 АЕС — 14 енергоблоків (Запорізька, Південно українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська); діє 13 великих гідровузлів. Аварійне руйнування гідровузлів тільки Дніпровського каскаду може призвести до катастрофічного затоплення 426 населених пунктів з населенням біля 2млн.
Стихійні лиха є причиною утворення катастрофічних наслідків. За даними ООН за останні 20 років наслідки стихійних лих відчули більш ніж 1 млрд. людей, в них загинуло біля 3 млн.
На території України можуть виникати НС природного характеру досить часто і у великих масштабах. Так, землетрус силою 9 балів може охопити західні, південно- західні регіони і Крим на загальній площі біля 27тис.кв.км. Прибережні райони басейну Чорного моря можуть виявитися під впливом цунамі (морські хвилі від підземного землетрусу). Щорічно окремі райони потерпають від дій бурь, ураганів, повеней та інших явищ. Особливо катастрофічним була повінь в Закарпатті у листопаді 1998 року.
Війна завжди була великим лихом. Людство Землі перенесло більше 14500 воєн, в яких загинуло 3640млн. людей. На сьогодні накопичена велика кількість сучасної зброї в тому числі ядерної, і сучасних засобів доставки її до цілей: міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), підводних човнів-ракетоносців, стратегічної й тактичної авіації, що дозволяють доставити заряди до цілей в короткі терміни. Час польоту МБР на відстань 11-12 тис.км. складає всього 30-40 хв.
Враховуючи масштабність і збільшену ймовірність виникнення НС, перед суспільством існує проблема захисту населення, матеріальних цінностей і навколишнього середовища в умовах мирного і воєнного часу. Вирішення цієї проблеми базується на завчасному прогнозуванні та оцінки наслідків можливих НС в конкретному регіоні, на об'єкті і проведенні заходів щодо запобігання НС і зниженню їх негативних наслідків. Прогнозування обстановки можливе на знанні характеристик осередків ураження, що утворюються в разі виникнення надзвичайних ситуацій.
Осередком ураження (ОУ) називається територія, наякій в результаті дії уражаючих факторів виникли руйнування будівель і споруд, пожежі, зараження атмосфери і місцевості та ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин. ОУ може утворитися під впливом одного уражаючого фактора (простий), або під впливом декількох первинних і вторинних уражаючих факторів (складний).
Осередок ураження характеризується:
В подальшому розглядаються характеристики осередків ураження і можливі негативні наслідки різних НС, та заходи щодо захисту людей в таких ситуаціях.
2.2. НС техногенного характеру
Це НС, що викликаються виробничою діяльністю людини.
Причинами НС техногенного характеру є виробничі аварії (ВА) і катастрофи на промислових підприємствах, об'єктах енергетики і транспортних комунікаціях.
Під ВА розуміється непередбачений вихід з ладу машин, механізмів, агрегатів, систем і т.д.
Крупні ВА, що супроводжуються загибеллю людей, прийнято відносити до категорії катастроф.
Головними передумовами ВА і катастроф є:
Статистика ВА і катастроф показує, що їх кількість кожним роком збільшується. (Одна з американських фірм, яка веде статистику НС, стверджує, що число крупних В А в світі подвоюється кожне десятиліття).
Серед найкрупніших техногенних катастроф за останнє десятиліття можна назвати:
1. У грудні 1984 р. В індійському м. Бхопале відбулася катастрофа на ХО. Була зруйнована місткість з метілізоционітом (МІЦ), який токсичніший за хлор в 25 - 30 разів. В результаті більше 3 000 чоловік загинуло і близько 100 тис.людей було госпіталізовано.
2. У квітні 1986 р. відбулася катастрофа планетарного масштабу на Чорнобильській АЕС.
3. У червні 1987 р. відбувся вибух на газопроводі Ніжневартовськ-Нефтекамськ (територія Башкирії). Загинуло 572 пасажири двох стрічних потягів. Близько 1 000 чоловік стали інвалідами.
4.Вибухи на шахтах Донецького вугільного басейну в квітні 1998 р. і грудні 2007р. Загинуло більше 200 гірників.
2.2.1. Наслідки аварій на радіаційно небезпечних об'єктах
Серед можливих джерел радіаційної небезпеки наймасштабнішими є аварії на атомних електростанціях (АЕС). Міжнародною організацією з питань атомної енергетики (МАГАТЕ) встановлено 8 рівнів небезпеки на АЕС. Наприклад, аварія на ЧАЕС в 1986 р. З руйнуванням реактора РБМК віднесена до вищого (7) рівня небезпеки.
При аварії на АЕС з руйнуванням активної зони реактора в навколишнє середовище викидається велика кількість радіонуклідів у складі пари, аерозолів, а також дрібних і крупніших частинок ядерного палива. Так, при аварії на ЧАЕС у викидах було зафіксовано 23 основні радіонукліди: йод-131(період напіврозпаду - 8 діб),цезій-134(п.н.-2 роки), цезій-137(п.н.-30 років), стронцій-90 (п.н. - 28 років), плутоній-237 і ін. з періодом напіврозпаду 2 000 років і ін.
Рис. 2.2. Зони радіоактивного зараження на сліді радіоактивної хмари
після аварії на АЕС:
1 - вісь сліду; L - довжина зони; b - ширина зони зараження.
Викинуті радіонукліди, змішуючись з повітрям, утворюють, так звану, радіоактивну хмару, яка під впливом вітру може переміщатися на великі відстані від місця аварії (сотні, тисячі кілометрів).
З часом радіонукліди з хмари випадають на місцевість, утворюючи на ній, так званий, радіоактивний слід.
Він характеризується: формою, розмірами і ступенем радіоактивного зараження.
Як один з можливих варіантів, радіоактивний слід можна представити у вигляді дещо спотвореного витягнутого еліпса завдовжки L і шириною b.
Параметром, що характеризує ступінь γ-радіоактивного зараження на місцевості є рівень радіації (потужність дози) Р, Р/г; мР/г; мкР/г.
Частокористуютьсятакожодиницямигустинизабруднення (питомоїактивності): Кі/км2; Кі/кг; Кі/л. Системнаодиницявимірювання: Бк/км ;Бк/кг; Бк/л.
1 Кі = 3,7∙1010Бк; 1 Кі/км2= 10 мкР/г.
При рівнях радіації Р = 5мР/г місцевість вважається радіоактивно зараженою і знаходитися на ній без засобів захисту не можна.
Рівень радіації на сліді в часі зменшується у відповідності, так званим, законом спаду рівня радіації
де - рівень радіації, перерахований на одну годину після початку викиду, Р/г;
t - поточні час, відлічуваний від початку викиду, 1,ч;
α- показник, що характеризує тип атомного реактора. Для реактора РБМК = 0,3. Для реактора ВВЕР = 0,4.
Рис.2.3. Рівень радіації на сліді радіоактивної хмари
З метою визначення ступеня небезпеки на радіоактивному сліді виділяють зони:
М - зона радіаційної небезпеки ( = І4…. 140 мР/г);
А - зона помірного зараження ( = 140.... 1400 мР/г);
Б - зона сильного зараження ( = 1400….4200 мР/г);
В - зона небезпечного зараження ( = 4200... 14 000 мР/г);
Г - зона надзвичайно небезпечного зараження (>14 000 мР/г).
Величина дози випромінювання, яку отримують при знаходженні на радіоактивному сліді, залежить від величини рівня радіації на місці знаходження Р(Р/г) і часу їх знаходження t, г.
Д=р∙t,р
Разом з тим, ступінь ураження людей залежить не тільки від величини одержуваної дози, але і часу, впродовж якого вона одержана. Уражаючий ефект при короткочасному опромінюванні буде значно вищим.
Табл. 2.1
|
Ступені променевої хвороби |
І |
II |
III |
IV |
|
Величина дози, Д, рад |
100-200 |
200-300 |
300-600 |
>600 |
Дози випромінювання одержувані короткочасно (на протязі 4 діб) в 100 рад і більше приводять до різних ступенів променевої хвороби.
Гранично допустимі дози, що не призводять до променевих захворювань: 50 рад при одноразовому опроміненні на протязі 4-х діб, 100 рад при багаторазовому опроміненні протягом ЗО діб, 200 рад - протягом 3-х місяців, 300 рад - протягом одного року.
Захистом від впливу радіоактивного зараження служать різноманітні споруди, що послабляють випромінювання. Захисні властивості споруд характеризуються коефіцієнтом послаблення, який можна розрахувати за формулою:
де - коефіцієнт, що враховує місце розташування захисної споруди (визначається в наведеній нижче таблиці 2.2)
п - кількість захисних шарів (матеріалів) в огороджуючих конструкціях;
- товщина і-го захисного шару, см;
- товщина шару половинного ослаблення радіації матеріалом і-го захисного шару,см.
Таблиця.2.2. Коефіцієнт, що враховує умови розташування сховища, Кр.
|
Умови розташування |
Значення Кр |
|
Окреме сховище, що розташоване поза районом забудови |
1 |
|
Те ж, в районі забудови |
2 |
|
Вбудоване сховище в окремо розташований будинок |
4 |
|
Вбудоване сховище всередині виробничого комплексу або житлового кварталу |
8 |
У світі побудовано і діє 458 АЕС (1991 р.). З загального числа аварій з викидом РР (296) найбільш великими були: 1961 р. (Айдахо-Фолс,США), 1979 р.(Тримайл-Айленд в Гарісберзі, США), 1986 (Чорнобильська АЕС, Україна),2011(Фокусіма 1,Японія). При аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986р. викид РР відбувся в наслідок теплового вибуху і руйнування реактора 4-го енергоблоку. Маса викиду - приблизно 63 кг (3,5% від загальної кількості радіонуклідів в реакторі на час аварії),що за небезпекою еквівалентно дії 85-ти ядерних боєприпасів потужністю по 20 кт (один такий боєприпас був підірваний над м. Хиросима в 1945р.). Цього достатньо було для забруднення величезних територій (тільки на Україні 2/3 областей). Ураження отримали більше 135 тис.людей, зі смертельним наслідком у декілька тисяч людей.
Спочатку найбільш небезпечним радіонуклідом був йод-131 з періодом напіврозпаду 8 діб (за цей час розпадається половина маси речовини). В подальшому більшу небезпеку становили і становлять довгоживучі нукліди: цезій-134 (2 роки), цезій-137 (30 років), стронцій-90 (28 років), плутоній-239 (20000 років).
Місцевість вважається непридатною для життєдіяльності при рівні радіації 0.15мР/год(15 Кі/км2 ) і більше, де поглинута доза за 1 рік перевищує 0,5 бер понад дози від природнього фону радіації.
У відповідності до закону України "Про правовий режим території, яка зазнала забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", введеному в дію 28 лютого 1991 р. визначені чотири зони в залежності від ступеню небезпеки для людей:
І - зона відчуження ( 30-ти кілометрова), де щільність забруднення більше 40 Кі/км2 по цезію-137, що складає основну частину випромінення. В цій зоні заборонено проживання людей, обмежена господарча діяльність.
II- зона обов'язкового відселення людей, де щільність забруднення 15-40 Кі/км.Доза радіації за 1 рік перевищує 0,5 бер понад дози від природного фону.
III - зона гарантованого добровільного відселення.Щільність забруднення 5-15 Кі/км2 . Річна доза Др = 0,1-0,5 бер.
IV - зона посиленого радіологічного контролю, де щільність забруднення 1-5 Кі/км2. Річна доза до 0,1 бер понад дози від природного фону.
2.2.2. Наслідки аварій на хімічно-небезпечних об'єктах.
До хімічно небезпечних об'єктів (ХНО) відносяться об'єкти, що мають СДОР (хлор, аміак, фосген, сірководень і ін.). На об'єктах СДОР, як правило, зберігають в рідкому стані в щільно закритих ємкостях. Під час роботи об'єкту СДОР можуть знаходиться в технологічному устаткуванні. Під час транспортування - в спеціальних металевих цистернах .
Причини аварій на ХНО можуть бути:
Внаслідок аварій, з руйнуванням ємкостей або комунікацій з СДОР, рідина розливається на поверхні і випаровується, утворюється хмара зараженого повітря.
Під впливом приземного вітру заражена хмара переміщається на значні відстані від місця аварії, заражаючи місцевість. Таким чином, на місцевості утворюється зона хімічного зараження (3X3).
Рис. 2.4. Зона хімічного зараження
3X3 - це територія, що включає місце безпосереднього розливу СДОР і територію, над якою розповсюдилася хмара зараженого повітря з уражаючою концентрацією.
Часто її прогнозують у вигляді рівнобедреного трикутника. Розміри 3X3 характеризуються її глибиною (L), вширшки (Ш), і площею (В).
У 3X3 потрапляє не тільки сам ХНО, але і інші об'єкти або населені пункти.
Населений пункт або його частина, а також об'єкти, що потрапили в 3X3, називають осередками хімічного ураження (ОХУ). В 3X3 може бути декілька ОХУ.
Глибину 3X3 можна визначити по формулі
де G - маса СДОР, кг;
Д – токсодоза, (мг∙мин);
V - швидкість приземного вітру, м/с;
Кі - коефіцієнт, що враховує характер місцевості ( Кі = 1 для відкритої місцевості, Кі =3,5 для закритої);
К2 - коефіцієнт враховує умови зберігання СДОР ( К2= 1 для не обвалованої і К2=3,5для обвалованої ємкості);
К3 - коефіцієнт враховує ступінь вертикальності стійкості атмосфери (К3 = 1 для інверсії, К3 = 1,5 для ізотермії, К3= 2 для конвекції).
З метою спрощення розрахунків, при визначенні глибини 3X3, користуються таблицями.
Ширина 3X3 визначається із співвідношення:
Ш = 0,03 Г для інверсії;
III = 0,15 Г для ізотермії;
Ш = 0,8 Г для конвекції.
Площа 3X3 визначається як площа рівнобедреного трикутника.
S = 0,5∙Г∙Ш,
Захисні дії населення в зоні хімічного зараження починаються з моменту інформації про викид в атмосферу СДОР або явної небезпеки хімічного зараження.
При цьому необхідно:
За відсутності засобів захисту:
вентиляційні люки;
2.2.3. Наслідки аварій на вибухо-пожежо-небезпечних об'єктах
До даної категорії об'єктів відносяться підприємства по виробництву і зберіганню боєприпасів, а також об'єкти на яких в процесі виробництва можуть утворюватися газоповітряні або пило повітряні суміші, які за певних умов можуть вибухати. Самими вибухонебезпечними є суміші повітря з вуглеводневими продуктами ( пропан, метан і ін.).
Уражаючим чинником вибуху є повітряна ударна хвиля (УХ) - зона сильно стиснутого повітря, що розповсюджується у всі сторони від центру вибуху з надзвуковою швидкістю.
Параметром, що характеризує уражаючу дії УХ є надмірний тиск у фронті УХ РФ = Рф - Р0,Па.
Несистемна одиниця ( кгс/см ). 1 кгс/см = 100 кПа, де Рф - максимальний тиск у фронті УХ; Р0 - атмосферний тиск.
При вибуху газоповітряної суміші утворюється осередок вибуху, в якому виділяється три зони (рис.2.5)
Рис. 2.5.
Зона І - зона детонаційної хвилі.
де Q - маса вуглецевого продукту, т. В межах цієї зони = 1700 кПа.
Зона II - зона дії продуктів вибуху.
Надмірний тиск в будь-якій точці цієї зони можна визначити по формулі:
де R- віддалення даної точки від ЦВ.
Зона III - зона дії УХВ. Будь-якій точці цієї зони можна визначити по формулі:
Можна також скористатися графіком.
При вибухах тротилу визначається по формулі:
Де Q - маса тротилу, т;
R - відстань до центру вибуху, м.
Для інших ВР вводиться коефіцієнт перерахунку маси К:
Для амоніту К=0,94
Для пикринової кислоти К=0,94
Для тетрилу К=1,08
Для гексогену К=1,28
ТЕНА-1,35.
Тоді маса ВР визначається співвідношенням К*Q.
Повітряна ударна хвиля уражає людей, руйнує або пошкоджує будинки і споруди, обладнання і техніку. У незахищених людей в залежності від величини надмірного тиску можливі різного ступеню: легкі - при =20-40 кПа, середні - при 40-60 кПа, важкі - 60-100 кПа, вкрай важкі (смертельні)- більш 100 кПа.
Можливе і побічне ураження людей уламками зруйнованих будинків, споруд. Характеристика травм наведена в таблиці 2.3.
Таблиця 2.3. Характеристика травм незахищених людей в залежності
від надмірного тиску УХ
|
АРф, кПа |
Ступені травм |
Характер ураження |
|
20..40 |
Легкі |
Легка загальна контузія організму, тимчасова втрата слуху,забиті місця. |
|
40..60 |
Середні |
Серйозні контузії, пошкодження органів слуху, кровотеча з носу і вух, сильно забиті місця та переломи кінцівок. |
|
60..100 |
Важкі |
Сильна контузія всього організму, пошкодження внутрішніх органів і мозку, важкі переломи кінцівок. Можливі смертельні випадки. |
|
Понад 100 |
Вкрай важкі |
Одержувані травми дуже часта призводять до смертельних випадків. |
Будинки, споруди, обладнання внаслідок дії УХ можуть бути пошкоджені або зруйновані. В залежності від надмірного тиску ДРФ, типу, розмірів та інших чинників можуть отримати слабке, середнє, сильне або повне руйнування.
Слабкими називають такі руйнування, коли в будинках і спорудах зруйновано частину внутрішніх не несучих перегородок, заповнення дверних та віконних прорізів; обладнання має незначні деформації. Для відновлення потрібен поточний ремонт.
Середніми є такі руйнування, коли в будинках і спорудах зруйновані другорядні (не несучі) конструкції, зірвано дах, у капітальних стінах утворилися тріщини, вивали в окремих місцях, обладнання і механізми отримали значні деформації. Для відновлення споруди та обладнання потрібен капітальний ремонт.
В разі сильних руйнувань мають місце значні деформації несучих конструкцій, зруйнована більша частина перекриттів і стін; обладнання і механізми зруйновано, можливе використання тільки окремих їх деталей. Відновлення будівель можливе, але економічно недоцільне.
Повне руйнування характеризується тим, що в будинках і спорудах зруйновані усі несучі конструкції і перекриття. Обладнання знищено. Відновлення неможливе.
У наслідок вибуху під впливом уражаючих факторів на місцевості утворюється осередок ураження. Межа осередку пролягає через точки на місцевості, де надмірний тиск УХ становить 10 кПа. Форма осередку на рівнинній місцевості - коло.
В залежності від ступеня руйнування виробничих будинків і обсягу необхідних рятувальних і аварійно-відновлювальних робіт осередок ураження ділиться на 4 зони: повних, сильних, середніх та слабких руйнувань.
Зона повного руйнування характеризується надмірним тиском уфронті УХ 50 кПа і більше. Будинки, споруди, обладнання взоні повністю руйнуються, утворюються суцільні завали.
Зона сильних руйнувань характеризується сильними руйнуваннями будинків і споруд, утворенням місцевих завалів і розповсюджується на територію, де надмірний тиск від 30 до 50 кПа.
Зона середніх руйнувань утворюється там, де надмірний тиск від 20 до 30 кПа, будівлі і споруди мають середню ступінь руйнувань.
Зона слабких руйнувань - від 10 до 20 кПа, слабкі руйнування.
Радіуси осередку ураження і кожної із зон руйнування в залежності від потужності вибуху (маси продукту вибуху для прогнозування обстановки можна визначити за графіком. (рис. 2.6)
В разі аварії на пожежонебезпечних підприємствах, як правило, будуть виникати окремі або суцільні пожежі з такими уражаючими факторами як теплове випромінювання і зараження атмосфери окисом вуглецю СО (чадним газом). Ймовірність виникнення і розповсюдження пожеж на об'єкті залежить від: ступеня вогнестійкості будинків і споруд, категорії пожежної небезпеки виробництва, щільності забудови, метеоумов і інших чинників. Вогнестійкість будинків і споруд визначається займистістю їхніх елементів і межею вогнестійкості основних конструкцій (частин) будинків. Займистість конструкцій визначається будівельним матеріалом і характеризується категоріями: негорючі, важкогорючі і горючі.
Рис. 2.6. Графік для визначення радіусів зон руйнування в залежності від маси вуглеводневого продукту Q.
Межа вогнестійкості конструкції – це час (в годинах) від початку впливу вогню на конструкцію до утворення в ній наскрізних тріщин, або обвалення несучої конструкції або досягнення температури 200°С на протилежній до впливу вогню поверхні. Розрізняють V ступенів вогнестійкості: І, II, III, IV, V. Найбільш вогнестійкими є будинки І і II ступеню вогнестійкості, у яких всі конструкції виконані з негорючих матеріалів і мають велику межу вогнестійкості.
Категорія пожежної небезпеки виробництва визначається технологічним процесом, матеріалами, які використовуються в виробництві, і видом готової продукції. За пожежною небезпекою виробництва поділяються на 5 категорій: А, Б, В, Г і Д. Найбільш пожежонебезпечними є виробництво категорій А і Б. Це виробництва, де використовуються рідини з температурою спалаху пару від 28° до 120°С і нижче; горючих газів, що мають межу вибуховості 10% і менше об'єму повітря.
Щільність забудови в значній мірі впливає на розповсюдження пожежі і характеризує відстань між будинками, а відповідно можливість переносу вогню з одного будинку на інший. Щільність забудови П визначається відношенням сумарної площі, яку займають всі будинки , до площі забудованої території .
Ймовірність розповсюдження пожежі в залежності від щільності забудови можна визначити за графіком (Рис. 2.7).
Ураження людей, які у момент вибуху знаходяться в будинках, залежить від ступеня їх руйнування. Так, наприклад, при повних руйнуваннях будинків люди загинуть. При сильних і середніх руйнуваннях може вижити приблизно половина людей, з яких значна частина може виявитися під уламками конструкцій. Кількість уражених значно зростає при виникненні пожеж і зараженні атмосфери чадним газом і іншими отруйними речовинами.
Рис.2.7. Графік залежності імовірності розповсюдження пожеж В
від щільності забудівлі П.
На протязі року у світі реєструється біля 5 млн. пожеж, при цьому гине до 60 тис. людей. До 90% пожеж виникає за вини людей: порушення правил експлуатаціїпалювальних систем, недбале відношення до вогню і нагрівальних приладів, несправності електрообладнання та інше.
При пожежі потрібно остерігатися: високої температури, задимленості і загазованості, обвалення конструкцій будинків, вибухів технологічного обладнання і приладів. Небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 метрів. Отруєння чадним газом призводить до втрати людиною свідомості, в наслідок чого вона не може вийти з приміщення. Статистика свідчить, що до 80% людей під час пожеж гинуть саме з цієї причини. Під час пожежі якнайшвидше потрібно залишити будівлю. Для захисту від чадного газу - дихати через зволожену тканину, пересуватись нахилившись або повзти. Найбільш надійний захист досягається укриттям в захисних спорудах і використанням спеціальних засобів індивідуального захисту.
Лекція № 3. Надзвичайні ситуації при застосуванні бойових засобів
Організаційно методичні вказівки
Основною метою даної лекції є вивчення структури, принципів побудови, бойового застосування зброї масового ураження, а також звичайних засобів ураження і специфічного сучасної зброї.
Показати також студентам страшну руйнівну картину бойового застосування ядерної,термоядерної, хімічної і бактеріологічної зброї в сучасних війнах. Сформувати у студентів тверде переконання про необхідність заборони в усіх країнах бойового застосування зброї масового ураження (ЗМУ).
Час – 2 години.
Метод проведення – Лекція.
Плакати:
Література: Л – 1 (стр. 5 – 52)
Навчальні питання:
Вступ
У процесі протистояння двох світових систем була розроблена і здійснена стратегія захисту національних інтересів, заснована на застосуванні ракетно- ядерного потенціалу кожною стороною. Сучасне ракетно-ядерна зброя володіє величезною руйнівною силою і здатне викликати великі людські жертви і заподіяти величезний матеріальний збиток. У військових планах протиборчих держав в першу чергу передбачалося руйнування і придушення адміністративних центрів управління, великих промислових центрів і регіонів, вузлів комунікацій та інших економічно важливих об'єктів у тому числі і військового призначення.
Структурна схема складу ЗМУ включає до свого складу такі компоненти:
Ядерні боєприпаси. Їх дія заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяє при ядерних реакціях поділу. Це ядерна енергія ділення ядер урану - 235, плутону - 239, урану - 233.
Потужність ядерного боєприпасу характеризується тротиловим еквівалентом, який вимірюється в (т, кт, мт) - q.
Ядерні боєприпаси діляться на групи:
- Над малі q <1 кт;
- Малі q = (1÷10) кт;
- Середні q = (10÷100) кт;
- Великі q = (100÷1000) кт;
- Надвеликі q> 1000 кт.
Ядра важких хімічних елементів надзвичайно міцні через наявність енергії зв'язків. У ядерних боєприпасах ділення ядер відбувається під дією нейтронів (n). При певній масі заряду (m> Mкр) реакція поділу відбувається за мільйонні частки секунди.
При розпаді 1г 235U виділяється енергія Е = 7,5 * 107 кДж. Якщо регулювати потік вторинних нейтронів за допомогою стрижнів поглиначів (берилієвих стержнів), то отримаємо керований процес поділу. Це здійснено на АЕС.
Величина ядерної енергії визначається дефектом маси. Наприклад, дефект маси гелію 4He Δm = 0,03 г. Це відповідає виділенню енергії:
Е=∆m·c2=3·10-5· (3·108)2=2,7·1012 Дж.
Критична маса 233U і 239Pu становить Δ Mкр = 17 кг. Урана 235U Mкр = 48 кг. Принцип побудови ядерного боєприпасу зображений на плакаті. Нейтрони, які ініціюють початок процесу поділу ядер, виділяються нейтронною «гарматаю».
Термоядерні боєприпаси. Засновані на використанні ядерної реакції синтезу ядер легких хімічних елементів дейтерію та тритію. Для термоядерної реакції необхідно цілком певні умови по температурі (Т > 10·106 град). Ядерні заряди поділу (для реакції необхідна Т ≈ 100 млн.0С).
Принципи дії термоядерного боєприпасу зображений на плакаті.
3. Характеристика основних вражаючих факторів
До категорії вражаючих факторів належать:
Що таке активність – кількість розпадів в одиницю часу (1р/с = Беккерель; 1Кі = 3,7·107Бк). Зони зараження.
Досвід бойового застосування ядерних боєприпасів в 1945 р. В Японії 6 лютого 1945 року о 2 годині 45 хвилин за місцевим часом бомбардувальник Б-29 скинув на Хіросіму ядерну бомбу Малюк. У Хіросімі загинуло ~ 80 тис. чол. Місто повністю зруйноване і спалене. Через 3 дні стільки ж загинуло в Нагасакі. Який зараз стан справ з питань ядерних озброєнь.
Країни володіють ядерною зброєю (станом на кінець 2010 року)
РФ – 2800
Великобританія – 512
Франція – 384
Китай – > 400
Ізраїль ≈ 150 – 200
Індія – 70 – 120
Пакистан – 30 – 90
У 2010 р. досягнуто рамкову угоду між США та РФ про скорочення кількості ядерних боєприпасів до 1000 в кожній країні.
Хімічна зброя – це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях хімічної речовини. Основу хімічної зброї становлять бойові отруєні речовини (БОР) та засоби їх доставки до цілей (снаряди, ракети, прилади, бомби та ін.)
Заборонено: Женевським протоколом 1925 р. Підписали протокол > 100 країн. Женевська конвенція 1993 р. Вступила в силу в 1997 р. Штаб - квартира в Гоазі.
Класифікація ВВВ (див. плакат)
Плакат
Токсичність – здатність ОР надавати токсичну дію на людину.
Токсодоза – кількісна характеристика токсичності .
Зона хімічного зараження – територія зазнала безпосереднього впливу ХВ і територія над якою поширилися отруйні пари повітря в ПК (уражаюча концентрація).
Характер:
L – ширина зони;
Г – глибина;
S – площа
Осередок хімічного ураження - територія, в межах якої сталися масові ураження людей, с/г тварин і рослин на території ОХП с/к (смертельна концентрація ОР).
Способи захисту населення:
- При знаходженні в приміщеннях – герметизація приміщень;
- Використання чистих продуктів, води;
- Постійний моніторинг хімічної обстановки;
- Використання засобів колективного захисту.
Станом на 2011 рік.
Росії 40 тис.т.
- США – 22,3 тис.т.;
- РФ – 18 тис.т.
5. До кінця 2012 р. буде додатково знищено:
- США – 6 тис.т.;
- РФ – 22 тис.т.
В Україні:
Прийнята КМУ нова «Концепція підвищення рівня хімічної небезпеки» № 1571-р від17.12.2008 р.
Запроваджені нові терміни:
- токсичні хімічні речовини;
- отруйні речовини;
- надзвичайно небезпечні хімічні речовини;
- отрутохімікати;
- СДЯВ.
На наших хімічних об'єктах виготовляється > 70 тис.т. найменувань хімічної продукції.
5.Коротка характеристика розвитку засобів бактеріологічної зброї (біологічна зброя).
Біологічна зброя – відноситься до категорії ЗМЗ. Дія її заснована на використанні хвороботворні властивості мікроорганізмів - бактерій, вірусів, інфекцій, грибків та їх токсинів.
Біологічна зброя (БЗ) застосовується у вигляді біологічних рецептур – сумішей біологічного агента і спеціальних препаратів, що забезпечують сприятливі умови їх виживання в процесі застосування.
Висока ефективність біологічної зброї обумовлена:
- малою дозою, необхідною для інфікування;
- можливістю прихованого застосування на великих територіях;
- труднощами індикації;
- вибірковістю дії;
- сильним психологічним впливом;
- великим об'ємом сил і засобів щодо реалізації захисних заходів;
- складністю ліквідації наслідків.
Можливі способи застосування БЗ:
- аерозольний спосіб – зараження приземного шару повітря аерозолями біологічної рецептури;
- трансмісивний спосіб – розсіювання заражених кровосисних: кліщів, комарів, бліх та ін.;
- диверсійний спосіб;
- приховане зараження біологічними засобами замкнутих просторів життєдіяльності населення.
Найбільш типові і небезпечні біологічні агенти:
- збудник чуми
- натуральної віспи
- сибірської виразки людина
- холери
- туляремії (легені, кишечник, лімфатичні вузли)
- ящур
- чума великої рогатої худоби худоба
- чума овець, свиней
- фітофтороз картоплі; рослини
- Іржа зернових культур.
Зона бактеріального зараження - це територія місцевості і повітряного простору, заражена біологічними збудниками захворювань.
Осередок біологічного ураження називається територія на якій у результаті впливу БО відбулися масові ураження людей (пандемія), с / г тварин і рослин.
Пандемія - епідемія, що охоплює значну частину населення країни, групи країн або континенту.
Карантин – вводиться при застосуванні найбільш небезпечних збудників чуми, холери та інших Передбачає повну ізоляцію вогнища біологічного ураження. Забороняється: вихід людей, тварин і вивіз будь-якого майна. Виходити на вулицю, проводити масові заходи.
Обсервація – якщо збудники не відносяться до групи особливо небезпечних обмежувальні заходи менш жорсткі.
Профілактика – санітарна обробка, дезінфекція, дезінсекція, дератизація (знищення комах і гризунів).
Біологічну зброю заборонено:
Станом на 2011 рік:
- Щороку 3 млрд. людей хворіють від інфекційних захворювань, з них 17 млн. що річно помирають.
- У 60% населення відсутній імунітет до натуральної віспи, що є зеленим світлом для терористів.
6. Коротка характеристика специфічних засобів ураження.
а) Це модифікація близько земного простору (атмосфери, іоносфери, магнітосфери) з метою створення геофізичної зброї. З цією метою побудовано 5 випромінювачів різної потужності, високої частоти:
- 3 випромінювачі на Скандинавському півострові
- 1 на Алясці (S = 13 га, 180 антен)
- На острові Гренландія (планується).
Вплив штучними плазмовими утвореннями на структури близько земного простору можна спалювати штучні супутники, ракети, зруйнувати системи управління, зв'язку та ін., тобто здатні викликати катаклізми планетарного масштабу.
б) Створення стратегічного сейсмічного технічного комплексу (Ядерний підземний заряд + електрична начинка). Використовуючи накопичення підземної енергії після ядерних вибухів і здійснивши спрямований ядерний вибух можна викликати землетрус практично в будь-якій точці земної кулі.
в) Утворення дірок в захисному озоновому шарі за допомогою розпилювання аерозолів, які зв’язують озон. Через утворилися діри космічні випромінювання спалять всю органіку на певних територіях.
г) Спроби використання розробок Н. Тесли «Промінь смерті». Це передача електромагнітної енергії за допомогою стоячих хвиль.
6. Звичайні засоби ураження.
1) Боєприпаси об'ємного вибуху. Принцип дії заснований на підриві ГПС (газоповітряної суміші):
- Окис етилену;
- Пропілнітрат;
- Перекис оцтової кислоти;
- Диборан та ін
Основний вражаючий фактор – УХ:
∆Рф=3000 кПа, t0=2500 – 30000С, =15 м.
Перевершує по ефективності звичайні боєприпаси.
2) Запальні боєприпаси. Для знищення найбільш важливих військових об'єктів. В основі – застосування запалювальних сумішей:
- напалм (на основі нафтопродуктів);
- металізовані запальні суміші (пирогели);
- термітні запальні суміші.
Напалм: суміш полістиролу і нафтенату алюмінію з пальмітиновою кислотою (t0=1000-20000С, tдії = 5 ÷ 10 (с)).
Пирогели: суміш в'язких нафтопродуктів і порошкоподібних металів (Mg, Al), (t0=1200 – 16000C).
Термічні склади: суміш окису заліза і порошкоподібного Al. Горіння можливе без доступу повітря (t0 ≥ 30000C, пропалювання металу).
Білий фосфор – самозаймиста на повітрі речовина (t0 = 800 - 9000C, отруйний дим, отруєння організму).
Кулькові авіаційні бомби. Вражаючий елемент – металеві кульки ø = 2 - 3 мм. У польоті бомба обертається (4 - 6 тис. об/хвилину). При зіткненні з землею – кульки розкидаються на всі боки, рикошетять. Бомби скидають у касетах (96 ÷ 640бомб). При вибуху уражається площа в 160 – 250 тис.м2.
II. Нелегальну зброю (НЗ)
Не вбити, але знешкодити
а) Розробка одурманюючих газів. Застосування в РФ цього газу при звільненні заручників в кінотеатрі м. Москви призвело до загибелі 128 людей, тому що, засіб був явно передозований. Використовувався газ на основі похідних морфіну.
б) Розробка різних технологій хіміко-фармацевтичних сумішей, що дозволяють:
- робити людей недієздатними;
- примусово зупиняти бронетехніку, кораблі;
- садити літальні апарати;
- приборкувати порушників соціального порядку.
в) Розробка надклейких речовин, що зупиняють будь-яку техніку.
г) Розробка електрошокової зброї, інфразвукових гармат, лазерів, розпилювачів перцевого спрею, клейкої піни і ін.
III. Психотропна зброя.
Мета – вплив на психіку, свідомість і поведінку людини поза його волею. При цьому вплив здійснюється через частоти коливань внутрішньоклітинних структур людини надвисокочастотні і вкрай високочастотними коливаннями зовнішніх джерел. Для цього використовуються глобальні низькоорбітальні космічні системи зв'язку. За командою з космосу можна майже миттєво вивести весь управлінський апарат цілої країни через зміну свідомості людини. Другим напрямком є вплив звуку нижче порогу чутності на тлі більш гучної прихованої інформації. В результаті глядач підкоряється вимогам особи, яка її змушує. Сюди ж відноситься метод візуального масового гіпнозу так званого 25 кадру.
Щодня радіо, телебачення, газети і інша СМІ нав'язують нам певну модель поведінки, визначають вибір тієї чи іншої ситуації, впливають на характер, рівень нашого інтелекту, здоров'я і світогляду.
Лекція 4. Тема 4. Захист населення і територій в умовах
надзвичайних ситуацій.
1. Основні принципи і способи захисту населення в умовах
надзвичайних ситуацій
Захист населення і території в умовах надзвичайних ситуацій (НС) здійснюється відповідно до законів "Про цивільну оборону України", "Про захист населення і території від НС техногенного і природного характеру " а також принципів, що випливають з цих законів.
В основу планування і проведення захисних заходів покладені наступні принципи.
Принцип повсюдності - це означає, що захисні заходи повинні проводиться на всій території країни, у всіх областях, містах, населених пунктах і на всіх об'єктах.
Принцип завчасності - це означає, що захист повинен плануватися і проводитися завчасно, тобто до моменту виникнення НС з урахуванням ймовірності її виникнення.
Принцип диференційності - це означає, що захисні заходи повинні проводитися не однаково скрізь, а з урахуванням економічної й оборонної значимості територій та об'єктів.
Принцип комплексності - це означає, що захист населення повинен проводитися комплексно із застосуванням всіх існуючих способів захисту.
Останній принцип припускає наявність декількох способів захисту населення. Основними способами захисту населення є:
- використання засобів індивідуального захисту населення;
- використання засобів колективного захисту населення;
- проведення евакуаційних заходів захисту населення.
2. Використання засобів індивідуального
та колективного захисту населення
Суть способу використання засобів індивідуального захисту полягає в захисті органів дихання та шкіри людини від впливу радіоактивних речовин (РР), сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), отруйних речовин (ОР) і бактеріальних засобів (БЗ). Даний спосіб реалізується шляхом постачання населенню засобів індивідуального захисту і навчання правильному і вмілому користуванню ними.
Класифікація засобів індивідуального захисту (313):
- 313 за призначенням бувають: засоби захисту органів дихання, засоби захисту шкіри, медичні засоби захисту.
- 313 за принципом захисту поділяються на: фільтруючі та ізолюючі.
- 313 за способом виготовлення: табельні, виготовлені промисловими підприємствами, найпростіші, виготовлені з підручних матеріалів.
До табельних фільтруючих засобів захисту органів дихання належать: для захисту дорослого населення - цивільні протигази типу ГП-5, ГП-5М, ГМ-7, ГП-7В, а також респіратори типу Р-2 "Пелюсток" і ін.
Для захисту дітей застосовуються протигази дитячі фільтруючі: для дітей дошкільного віку від 1,5 до 7 років типи ПДФ-Д і ПДФ-2Д, для дітей шкільного віку від 7 до 17 років типи ПДФ-Ш і ПДФ-2Ш, для дітей до 1.5 років застосовуються камери захисні дитячі КЗД-4.
До найпростіших фільтруючих засобів захисту органів дихання належать: протипильна тканинна маска ПТМ і ватно-марлева пов'язка.
До ізолюючих засобів захисту органів дихання відносяться ізолюючі протигази ІП-4 та ІП-5.
До табельних ізолюючих засобів захисту шкіри належать: легкий захисний костюм Л-1, захисний комбінезон, загальновійськовий захисний комплект ЗЗК.
До фільтруючих засобів захисту шкіри належить комплект захисного фільтруючого одягу ЗФО-58.
До найпростіших засобів захисту шкіри належать: звичайний одяг (білизна, спортивні костюми, робочі комбінезони й ін.), просочені мильно-масляною емульсією (2,5 л на комплект), а також непромокальний одяг і взуття.
До медичних засобів захисту відноситься аптечка індивідуальна АІ-2, індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8.
Характеристика засобів індивідуального захисту
Фільтруючий протигаз ГП-5 складається з фільтруючо-поглинальної коробки ГП-5 та лицьової частини ШМ-62у. Усередині фільтруючо-поглинальної коробки ГП-5 розташовані протиаерозольний фільтр (ПАФ) та шихта(спеціально оброблене активоване вугілля). Лицьова частина ШМ-62у являє маску-шолом, виготовлену з еластичної м'якої гуми на основі натурального чи синтетичного каучуку. В маску-шолом вмонтовані окуляри та клапанна коробка. До протигазу додаються плівки, що не запотівають, та утеплювальні манжети. Плівки, які не запотівають, встановлюються з внутрішньої сторони окулярів протигаза, а утеплювальні манжети (використовуються тільки взимку) надягаються з зовнішньої сторони окулярів. Простір між склом манжет та окулярів захищають окуляри від замерзання.
Протигаз надійно захищає, якщо його Лицьова частина підібрана за розміром. Розмір визначається виміром голови крізь маківку, щоки та підборіддя. При значенні виміру до 63см - нульовий; 63,5 - 65,5 - перший; 66 - 68 - другий; 68,5 - 70,5 - третій; 71 і більше - четвертий зріст.
ГП-7 складається з фільтруючо-поглинальної коробки ГП-7 та лицьової частини в вигляді маски. Кріплення маски до лиця здійснюється за допомогою 5-ти лямок.
ГП-7В складається з лицьової частини МГП-В, яка має пристосування для прийому води. Вона може під'єднуватись за допомогою спеціальної кришки до фляжки.
Для захисту від окису вуглецю фільтруючі протигази оснащені гопкалітовимі патронами.
ІП-4 та ІП-5 використовуються у випадках, коли неможливе застосування фільтруючих протигазів, наприклад, за наявності чадного газу в повітрі.
ІП-4 призначений для роботи тільки на суші, а ІП-5 можна застосовувати для легкої роботи під водою на глибині до 7м. Час захисної дії ізолюючих протигазів при середньому навантаженні - біля 1 години, під час легкої роботи - близько 2 годин, під час тяжкої роботи -ЗО хвилин.
Час захисної дії протигазів, залежно від типу СДОР та їх концентрації, надані в табл. 1.
Час захисної дії фільтруючих протигазів
Таблиця 1
|
Найменування СДОР |
хв |
||||
|
мг/л |
Концентрація СДОР, мг/л |
ІП-4 ІП-5 |
ГП-5 |
ГП-7 |
|
|
Хлор |
0,001 |
5 |
15 |
20 |
|
|
Аміак |
0,02 |
5 |
<1 |
<2 |
|
|
Фосген |
0,0005 |
5 |
45 |
50 |
|
|
СО |
0,02 |
3 |
На протязі |
0 |
0 |
|
Двоокис сірки |
0,01 |
3 |
дії |
15 |
16 |
|
Сірковуглець |
0,01 |
5 |
регенерат. |
12 |
13 |
|
Фтористий водень |
0,0005 |
5 |
патрона |
0 |
0 |
|
ТЕС |
0,000005 |
1 |
65 |
70 |
|
|
Гідрозин |
0,001 |
1 |
0 |
0 |
Промислові засоби захисту застосовуються для захисту органів дихання та зору робітників різних галузей виробництва, сільського господарства від впливу шкідливих речовин (газу, пару, пилу, диму, туману). Промислові протигази комплектуються лицьовими частинами від цивільних протигазів. В залежності від складу шкідливих речовин, протигазові коробки спеціалізуються за призначенням. Коробки різного призначення відрізняються за кольором та літерним позначенням , наданим у табл. 2.
Характеристика промислових протигазів
Таблиця 2.
|
№ п/п |
Марка коробки |
Шкідливі речовини, від яких захищає протигазова коробка |
Колір протигазової коробки |
|
1. |
А |
Пари органічних сполук: бензина, гасу, ацетона, бензона, ксилола, толуола, сірковуглеця, спирту, ефіру, тетра-етилсвинцю, фосфору та хлорорганічних отрутохімікатів |
коричневий |
|
2. |
В |
Кислі гази та пари: сіркового антигріду, хлору, сірководню, синильної кислоти, окислів азоту, хлористого водню, фосгену |
жовтий |
|
3. |
Г |
Пари ртуті, ртутноорганічні отрутохімікатів |
чорний та жовтий |
|
4. |
кд |
Аміак, сірководень та їх суміш |
сірий |
|
5. |
Е |
Миш'яковий і фосфористий водень |
чорний |
|
,6. |
СО |
Окис вуглецю |
білий |
|
7. |
-М |
Окис вуглецю, аміаку, миш'якового та фосфористого водню |
червоний |
Характеристика засобів захисту шкіри (ЗЗШ)
Ізолюючі ЗЗШ виготовляються з повітронепроникного матеріалу.
Захисний комбінезон складається з зшитих в одне ціле куртки, штанів та каптуру.
Легкий захисний костюм Л-1 складається із сорочки з каптуром, штанів, зшитих разом з панчохами, двухпалих рукавичок, та підшоломника.
Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) складається з захисного плаща ОП-І, захисних панчіх та рукавичок; Захисний плащ має рукава та каптур. ЗЗК в залежності від того, для яких цілей він використовується, може бути застосований як накидка чи комбінезон.
Фільтруючі засоби захисту шкіри являють собою бавовняний одяг (комбінезон), просочену спеціальними хімічними речовинами (імпрегнівану).
Комплект захисного фільтруючого одягу - ЗФО-58 складається з комбінезону особливого покрою, онучів, чоловічої натільної білизни та підшоломника.
Характеристика медичних засобів захисту
До медичних засобів індивідуального захисту відносять аптечку індивідуальну (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) та пакет перев'язочний індивідуальний.
АІ-2 призначена для надання самодопомоги та взаємодопомоги при пораненнях, опіках (знеболююче), профілактики.
ІПП-8 призначений для знезараження краплиннорідких ОР, які потрапили на окремі ділянки шкіри та одягу. До комплекту ІПП-8 входять флакон ємністю 125-135 мл з дегазуючим розчином та 4 ватно-марлевих тампони. Рідина ІПП-8 отруйна та небезпечна при потраплянні усередину та в очі!
Пакет перев'язочний індивідуальний призначений для надання допомоги при пораненнях та опіках. Він складається з бинту, двох ватно-марлевих подушечок, шпильки та чохолу.
Використання засобів колективного захисту
Суть цього способу полягає у своєчасному використанні засобів колективного захисту для укриття населення.
Цей спосіб реалізується за рахунок наявності підготовлених до прийому людей сховищ і протирадіаційних укриття (ПРУ), знанням людей їхнього розташування й умінням знаходитися в них. Класифікація засобів колективного захисту (ЗКЗ).
ЗКЗ класифікуються:
- За призначенням - для захисту людей, для розміщення органів керування (командних пунктів, пунктів керування, вузлів зв'язку), а також медичних установ.
- За захисними властивостями - сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ), найпростіші укриття (перекриті чи відкриті щілини).
- За місцем розташування - вбудовані в будинки, а також ті, що стоять окремо.
- За строками будівництва - завчасно збудовані та швидко споруджувані.
- За місткістю - малої місткості - 150-600 чоловік, середньої місткості - 600-2000 чоловік, великої місткості - більш 2000 чоловік.
Характеристика засобів колективного захисту
Основними засобами колективного захисту є сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Сховищем називається інженерна споруда, призначена для захисту людей від дії уражаючих факторів, використання сучасної зброї, при аваріях, катастрофах та стихійних лихах.
За захисними властивостями сховища поділяються на класи:
|
Клас Параметр |
І |
II |
III |
IV |
|
Рф, кПа |
500 |
300 |
200 |
100 |
|
Косл |
3000 |
3000 |
2000 |
1000 |
Планувальні та конструктивні рішення сховищ
Всі приміщення сховищ поділяють на основні та допоміжні:
До основних відносять: приміщення для тих, хто ховається, пункт управління та медичний пункт (санпост).
До допоміжних - фільтровентиляційне приміщення, приміщення для дизельної електростанції (ДЕС), приміщення для зберігання продуктів, тамбур-шлюз, санітарний вузол та інші.
Приміщення для тих, хто ховається, будується з розрахунку, щоб на одну людину було 0,5м2 площі підлоги при двоярусному та 0,4м2 – при трьохярусному розміщення нар. Внутрішній об'єм приміщень (герметичних) повинен бути не меншим 1,5м2 на одну людину.
Висота приміщень повинна бути не менша 2,15м при двоярусному та не менша 2,9м при трьохярусному розташуванні нар.
Пункт управління (ПУ) передбачається тільки на підприємствах з числом робітників в найбільшій зміні 600 осіб і більше.
В сховищах на кожні 500 людей необхідно мати один санітарний пост 2м2, але не менше одного поста на сховище. В сховищах місткістю 900-1200 людей крім санпоста повинен бути медичний пункт площею 9м2.
Тамбур-шлюз обладнується в сховищах місткістю 300 людей і більше. В сховищах місткістю 600 людей ставлять двокамерний тамбур-шлюз.
Приміщення для збереження продуктів площею 5м2 оснащується на 150 людей. На кожні наступні - 150 людей - збільшується на 3м2 .
Входи (виходи) в сховища розташовуються з протилежних сторін сховища.
Системи життєзабезпечення
Сховища обладнуються наступними системами життєзабезпечення: повітропостачання (вентиляції), електропостачання, водопостачання, каналізації, опалення та зв'язку.
Система повітропостачання повинна забезпечувати очищення зовнішнього повітря, що надходить, а також підтримувати потрібний газовий та температурний режим всередині приміщення.
Режими роботи системи повітропостачання:
Режим І - «чистої вентиляції» - забезпечує очищення повітря від пилу в тому числі радіоактивного.
Режим II - «фільтровентиляції» - очищення повітря від РР, ОР та аерозолів бактеріальних засобів.
Режим III - «повної ізоляції з регенерацією внутрішнього повітря» -
передбачається в сховищах, розміщених в районах
можливого сильного задимлення або загазованості СДОР (з
великою концентрацією).
Норми подачі повітря на одну людину:
- в режимі І: 8-13 м3 /год в залежності від кліматичної зони.
Для зони І (середня температура самого жаркого місяця до 20°С) -8 м /год;
Для зони II (20-25 °С ) - 10 м3/год;
Для зони III (25-30 °С) - 11 м3/год;
Для зони IV (>30 °С ) - 13 м3/год.
- в режимі II: 2 м3 /год на одну людину, 5 м3 /год на одного працюючого на ПУ та 10 м3/год на одного працюючого на ручному вентиляторі;
- в режимі III: подача 25 л/год 02, та поглинання 20 л/год СО+СО2 на одну людину.
Для очищення зовнішнього повітря в сховищах місткістю до 600 чол. застосовуються фільтровентиляційні комплекти ФВК-1 та ФВК-2. ФВК-1 включає:
- два протипильових фільтра ПФ-1000;
- три фільтра-поглинача - ФПУ-200 (для очищення 300 м3/год повітря);
- два електроручних вентилятора ЕРВ-600/300.
До складу ФВК-2, крім елементів ФВК-1, додатково входить фільтр-поглинач оксиду вуглецю ФГ-70 (для очищення 70 м3/год повітря), регенеративна установка РУ-150/6 - в складі якої 6 регенеративних патронів для регенерації повітря по кисню та вуглекислому газу.
Продуктивність одного ФВК-1 складає: у режимі І - 1200 м3/год, у режимі II - 300 м3/год.
Система електропостачання постійна - від міської мережі окремим кабелем та резервна - від ДЕС. В сховищах ємністю до 600 чол. ДЕС не встановлюється.
Опалення сховища здійснюється від загальної отеплювальної мережі підприємства.
Водопостачання сховища передбачає живлення від зовнішньої водопровідної мережі. Створюється аварійний запас питної води із розрахунку 3 л на добу на одну людину.
Каналізація сховища - в зовнішню каналізаційну мережу самопливом або шляхом перекачування.
Система зв'язку включає телефону лінію та радіо лінію оповіщення.
Протирадіаційні укриття
ПРУ називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей від радіоактивного та світлового випромінювання та
частково від ударної хвилі.
За захисними властивостями ПРУ ділять на групи.
Групи ПРУ:_
|
Клас Параметр |
П-1 |
П-2 |
п-з |
П-4 |
П-5 |
|
Косл |
200 |
200 |
100 |
100 |
50 |
|
, кПа |
20 |
- |
20 |
- |
- |
ПРУ створюються в зоні можливих слабких руйнувань та в заміській зоні. Під ПРУ можуть бути пристосовані підвали будівель, споруд господарського призначення (льох, овочесховище, підпілля) та звичайні житлові будівлі.
Місткість ПРУ у ново побудовах повинна бути не менше ніж на 50 чол.
Планувальні та конструктивні рішення ПРУ
До основних приміщень ПРУ відносять: приміщення для людей, до допоміжних - санітарні вузли, вентиляційні та ін. Приміщення для людей розраховується виходячи з норми площі на одну людину 0,4 - 0,5 м2. Висота приміщень не менше 1,7-1,9 м від підлоги. Обладнання таке ж, що й у сховищах.
У ПРУ місткістю більше 300 чол. передбачається вентиляційне приміщення, при місткості менше 300 чол. вентиляційне обладнання розміщується в приміщеннях для людей.
Для зберігання зараженого одягу передбачається спеціальне місце. Воно відокремлюється від основних приміщень незгоряючими перегородками.
Повітропостачання ПРУ (до 50 чол.) може здійснюватися природним рухом повітря крізь приточні та витяжні короби. У приточному коробі встановлюється протипиловий фільтр. В сховищах ємністю більше 50 чол. встановлюють найпростіше фільтровентиляційне обладнання: вентилятори з ручним або електроприводом.
Водопостачання здійснюється від водопровідної системи або за рахунок запасів питної води, що зберігається в ємностях із рахунку 2 л на добу на одну людину.
Каналізація - відводом стічних вод із санвузла у зовнішню каналізаційну мережу.
3. Організація та проведення евакуаційних заходів захисту населення
Суть даного способу полягає в переміщенні людей із зон, у яких в умовах НС створюється загроза здоров'ю і життю людей, у більш безпечні райони. Це переміщення може здійснюватися у вигляді евакуації і розосередження в залежності від категорії населення.
Даний спосіб реалізується за рахунок обґрунтованого визначення зон, у яких створюється загроза для здоров'я і життя людей і безпечних районів, а також визначенням категорії людей, що підлягають евакуації і розосередженню.
Суть евакуації і розосередження випливає з наступних понять. Усередині міста, де найбільш ймовірні великомасштабні НС, і довкола нього за ступенем небезпеки для людей прийнято виділяти наступні зони (рисі):
- зону можливих сильних руйнувань. На її межі очікується надлишковий тиск у фронті ударної хвилі =30 кПа - найбільш небезпечна зона;
- зону можливих слабких руйнувань. На її межі очікується надлишковий тиск у фронті ударної хвилі = 10 кПа - мало небезпечна зона;
- заміську зону. Це територія від межі зони можливих слабких руйнувань до адміністративної межі області даного міста - найбільш безпечна зона.
Категорія населення визначається статусом об'єкта в умовах НС, що виникла. При цьому об'єкти можуть продовжувати роботу в місті в умовах НС, не зважаючи на небезпеку, або припиняти роботу в місті чи переносити свою діяльність у заміську зону. До останніх відносяться ВНЗи.
З урахуванням викладених понять суть евакуації, яка полягає в наступному.
Евакуація - це організоване виведення чи вивезення робітників та службовців підприємств і організацій, що припиняють роботу в місті або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого в сфері виробництва населення з зони можливих сильних руйнувань у заміську зону.
Суть розосередження.
Розосередження - це організований вивіз робітників та службовців підприємств, що продовжують роботу в місті в умовах НС, із зони можливих сильних руйнувань у заміську зону.
Евакуація здійснюються за виробничо-територіальним принципом. Це означає, що вивезення і виведення у заміську зону робітників, членів їхніх родин, студентів ВНЗів, учнів середніх навчальних закладів організується через відповідні підприємства, установи, навчальні заклади. Виведення чи вивезення іншого населення здійснюється житлово-експлуатаційними організаціями за місцем проживання.
Принципово евакуація може проводитися наступним способом:
1. Шляхом вивезення всього населення всіма видами транспорту. Цей спосіб оперативний, зручний, але дорогий і нереальний.
2. Шляхом виведення всього населення пішки. Цей спосіб повільний, громіздкий і важко керований.
3. Комбінованим способом, при якому частина населення виводиться пішки, частина вивозиться транспортом.
Евакуаційні органи, їхні функції й задачі
Для планування, організації і керування евакуацією створюються евакуаційні органи.
А. У місті:
- евакуаційні комісії (ЕК), призначені для планування, організації і керування евакуацією;
- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), призначені для збору, реєстрації і відправлення людей у заміську зону одним із вище названих способів.
Б. У заміській зоні:
- евакоприймальні комісії (ЕПК), призначені для планування, організації і керування прийомом людей;
- проміжні пункти евакуації (ППЕ), призначені для прийому і тимчасового розміщення людей, евакуйованих пішки.
- приймально-евакуаційні пункти (ПЕП), призначені для прийому, обліку прибулих людей і розміщення їх на проживання.
ПЕП розгортаються в кінцевих районах розміщення людей.
1. Райони для розміщення людей, що евакуюються, призначаються в глибині заміської зони, по можливості далі від міста (рис. 1).
2. Райони для розміщення розосереджуваємих людей призначаються за межею зони можливих слабких руйнувань поблизу дорожніх комунікацій ближче до міста з таким розрахунком, щоб часу на рух з міста в ці райони і назад у місто до місця роботи затрачалося не більш 4 -5 годин (рис. 1).
Порядок проведення евакуації
За масштабом охоплення території і населення евакуація може проводитися як: часткова евакуація за рішенням місцевих органів влади при загрозі повені, радіаційного, хімічного або біологічного зараження місцевості; загальна евакуація за рішенням уряду України при загрозі виникненні надзвичайної ситуації військового характеру.
При проведенні загальної евакуації оповіщення про це здійснюється усіма засобами передачі інформації. Отримавши оповіщення, кожна людина повинна підготувати себе і житло до евакуації. Підготувати себе - це означає зібрати всі документи, 2-3-х денний запас продовольства, одяг і предмети першої необхідності. Підготувати житло - це означає відключити електрику, перекрити газ, воду, закрити вхідні двері. Після цього кожен повинен прибути на збірний евакуаційний пункт. Там зареєструватися, одержати 313 і за вказівкою адміністрації збірного евакуаційного пункту прямувати в район розміщення в заміській зоні. У районі розміщення зареєструватися в приймальному евакуаційному пункті і за вказівкою адміністрації приймального евакуаційного пункту прямувати до місця проживання.
Для розміщення людей на житло можуть використовуватися: будинки відпочинку, санаторії, турбази, дачні будиночки, підселення до місцевих жителів.
4. Радіаційний, хімічний і біологічний захист населення; режими радіаційного захисту робітників та службовців об’єкту.
Радіаційний, хімічний і біологічний захист населення - це комплекс заходів, проведених з метою захисту населення від радіаційного, хімічного і біологічного зараження.
Він включає:
- оповіщення населення про радіоактивне, хімічне і біологічне зараження, а також надання інформації у сфері цивільного захисту;
- забезпечення населення засобами індивідуального захисту (313);
- дозиметричний і хімічний контроль;
- визначення і використання режиму радіаційного захисту.
Оповіщення населення про надзвичайну ситуацію, порядок надання інформації у сфері цивільного захисту
До системи оповіщення населення про надзвичайну ситуацію і до порядку надання інформації у сфері цивільного захисту пред’являються наступні вимоги: бути своєчасними, достовірними, відкритими і доступними.
На теперішній час діє серія сигналів оповіщення, розроблених для мирного та воєнного часу.
Загальним сигналом є сигнал "УВАГА ВСІМ", котрий подається переривчастими звуковими сигналами з метою притягнення уваги людей для послідуючого сприйняття сигналу оповіщення та інформації, що передається, як необхідна для прийняття засобів захисту населення.
Сигнали сповіщення.
1. Для мирного часу:
- аварія на хімічно-небезпечному та біологічно-небезпечному об'єкті;
-аварія на АЕС;
- про можливий землетрус
- повінь;
- штормове попередження.
2. Для воєнного часу:
- повітряна небезпека;
- закінчення повітряної небезпеки;
- загроза хімічного та біологічного зараження;
- загроза радіаційного зараження.
Після кожного сигналу, оповіщення передається оперативна інформація, необхідна для прийняття рішення на використання захисту
Наприклад, при аварії на хімічно-небезпечному об'єкті передається наступна оперативна інформація про характер аварії та рекомендації, що до дій населення, близько, наступного змісту: "УВАГА!" говорить штаб громадянської оборони та надзвичайних ситуацій міста Громадяни, трапилася аварія на ... з виливом (викиданням) сильнодіючої отруйної речовини ... Хмара зараженого повітря розповсюджується в напрямку .... В зону хімічного зараження підпадають ... . Населенню, що проживає на вулицях ... , негайно покинути житлові будинки, будівлі установ, підприємств, організацій та вийти в район .... Про отриману інформацію сповістіть сусідів. В подальшому діяти по вказівці штаба ГО та надзвичайних ситуацій".
Подібна оперативна інформація буде передаватися у сфері цивільного захисту при аваріях на атомних електростанціях, при стихійних лихах, а в воєнний час при повітряній небезпеці, загрозі хімічного та радіоактивного зараження. Системи оповіщення населення в Україні створюються на різних рівнях: загально державному, регіональному, місцевому та об'єктовому.
На об’єкті господарювання у системі об’єктивного господарювання оперативна інформація надається наступним чином.
Сигнал "УВАГА ВСІМ" передається за допомогою сирени. По цьому сигналу в приміщеннях об'єкту вмикають всі наявні засоби масової інформації для прийняття послідуючих сигналів сповіщення та інформації, необхідної для прийняття відповідних мір захисту. Сигнали оповіщення та інформації про надзвичайні ситуації передаються по радіо та телефонній лінії зв'язку. Черговий, що знаходиться на ПУ трансформує інформацію, що передається, на автоматичну телефонну станцію (АТС) та до радіовузла об'єкта. АТС циркулярно у визначеній послідовності передає цю інформацію посадовим керуючим особам.
Радіовузол об'єкта вмикає інформацію про надзвичайну ситуацію в місцеву радіомережу для сповіщення у житлових будинках на території.
Крім того, сигнали оповіщення та інформація одночасно передаються по міській радіомережі.
Така система оповіщення дозволяє довести інформацію про надзвичайну ситуацію практично до всіх робітників та службовців об'єкта і населення території.
Забезпечення населення засобами індивідуального захисту
Населення забезпечується табельними засобами, якими є: цивільний протигаз ГП-5 (ГП-7), аптечка індивідуальна АІ-2, індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8.
Ці засоби накопичуються за місцем роботи і за місцем проживання на 105% населення і зберігаються: для працюючого населення і студентів ВНЗів за місцем роботи і навчання, для непрацюючого населення за місцем проживання на районних складах.
Видача 313 на руки здійснюється в період виникнення НС одночасно з проведенням евакуації за рішенням місцевої виконавчої влади (при частковій евакуації) чи за рішенням уряду (при загальній евакуації).
Видача здійснюється для працюючого населення і студентів за місцем роботи та навчання і для непрацюючого населення за місцем проживання за заздалегідь складеними списками. Для видачі ЗІЗ розгортаються "пункти видачі протигазів".
Дозиметричний і хімічний контроль
Суть дозиметричного і хімічного контролю полягає в контролі радіоактивного опромінення робітників та службовців об'єктів і населення, а також у визначенні ступеня зараженості радіоактивними речовинами і сильно діючими отруйними речовинами (СДОР) місцевості, і предметів.
Дозиметричний контроль включає контроль опромінення і контроль радіаційного забруднення (РЗ).
Контроль опромінення поділяється на: груповий, індивідуальний.
Груповий контроль проводиться на об'єкті по бригадах і цехах з метою визначення їхньої категорії працездатності. Для цього у бригаді, у цеху й у формуванні цивільного захисту враховуються дози опромінювання для кожної людини і записуються наростаючим підсумком у «Журнал контролю опромінення» (Таблиця.4).
Періодично сумарну дозу з журналу записують в «Індивідуальну картку обліку доз опромінювання». У залежності від сумарної (залишкової) дози і часу, за який ця доза отримана, визначається категорія працездатності людей (Таблиця.
Індивідуальний контроль проводиться з метою виміру дози опромінювання, отриманої кожною людиною. Це необхідно для первинної діагностики ступеню променевої хвороби.
Контроль радіаційного забруднення проводиться з метою виміру ступеню забруднення людей, будинків, споруджень, устаткування, продовольства, води і т.д.
Контроль може бути суцільним зі стовідсотковою перевіркою людей і техніки, і вибірковим - з перевіркою від 30% до 50% людей і техніки.
Ступінь небезпеки зараженого об'єкта визначається шляхом порівняння виміряної величини зараження з припустимою (Таблиця. 5).
Хімічний контроль проводиться з метою визначення ступеню зараження СДОР 313, техніки, продовольства, води і місцевості.
Хімічний контроль на об'єкті може бути суцільним (контроль 100% техніки і людей) і вибірковий (контроль до 50%).
Порядок визначення і використання режиму радіаційного захисту робітників та службовців об’єкту
Під режимом радіаційного захисту (РРЗ) розуміється порядок дій людей, застосування засобів захисту в зоні радіоактивного зараження, що виключають поразку та переопромінення людей вище встановлених доз, а також перелік захисних заходів, що застосовуються для зменшення радіоактивної дії на робочих, службовців та населення при аварії на атомних електростанціях.
Режими радіаційного захисту розроблені завчасно для різноманітних умов проживання та рівнів радіації на місцевості.
На теперішній час розроблено та введено в дію наступні режими радіаційного захисту:
1. Для мирного часу в умовах радіоактивного зараження при аварії на АЕС. г~
2. Для воєнного часу в умовах радіоактивного зараження при ядерному вибуху.
Для мирного часу розроблені п'ять типових режимів №1...№5, для потужності лози випромінювання від 0.1 мР/год до 0.1 Р/год та більше. В кожному типовому режимі передбачені заходи захисту робочих, службовців та населення, відповідні визначеній потужності дози випро мінювання. Крім того дані режими визначають заходи захисту при отриманні дози за рахунок внутрішнього випромінювання:
1. При прогнозованій дозі від 250 до 400 Бер - підлягають евакуації жінки та діти.
2. При очікуваній дозі більше 400 Бер - підлягають евакуації залишкові дорослі.
Зміст режимів радіаційного захисту при аварії на АЕС викладено в Таблиці 6.
Для воєнного часу розроблено вісім типових режимів. З них типові режими №№1,2,3 призначені для населення, що не працює, №№4,5,6 та 7 - для працюючого населення, в тому числі для студентів ВНЗів, режим №8 для особливого складу формувань при веденні PHP в осередку ураження.
Режим радіаційного захисту визначається і вводиться в дію в наступній послідовності:
1. Підрозділ радіаційної та хімічної розвідки за допомогою дозиметричного приладу ДП-5В вимірює потужність дози випромінювання (рівень радіації) на об'єкті в мР/год.
2. За вимірюваної потужності дози випромінювання за Табл.6 обирає відповідний номер режиму та вводить його в дію.
Так, наприклад, якщо вимірювана потужність дози на території населеного пункту складає 0,4 мР/год., то треба вживати заходи по дотриманню режиму № 2 (Таблиця 6)
а). Укриття дітей у помешканнях під спостереженням дорослих;
б). Герметизація помешкань;
в). Герметизація, упаковка продуктів харчування, води, білизни. Установка санітарних бар'єрів на входах у помешкання;
г). Проведення йодної профілактики дітям;
д). Перебування на вулицях заборонено. При крайній необхідності можливо тільки в респіраторах, чоботях, плащах, головних уборах і рукавичках. Встановлення санітарних бар'єрів на входах.
Таблиця 3. Журнал контролю опромінення за міс. 200 р.
|
(найменування цеху, формування ЦО) |
|||||||||||||
|
Ф. I. П. |
Посада |
Для початку опромінення |
Доза опромінення в радах (рентгенах) наростаючим підсумком по датам виміру |
Сумарна доза опромінення за |
Особливі позначки |
||||||||
|
1.3 |
2.4 |
3.3 |
4.3 |
15.3 |
20.3 |
25.3 |
30.3 |
перші четверо діб |
місяць |
||||
|
Таланов К. Н. |
Командир ланки |
1.3 |
20 |
40 |
о |
о 00 |
о |
о о |
40 |
100 |
Командир рятувальної команди ЦО
Таблиця 4. Категорії працездатності людей в залежності від залишкової дози опромінення
|
Категорії працездатності |
Доза опромінення Р, отримана протягом днів |
|
|
4 |
30 |
|
|
Повна працездатність Працездатність зберігається Працездатність обмежена Працездатність значно обмежена |
до 50 до 150 до 250 більше 250 |
до 100 до 250 до 400 більше 400 |
Примітка. Залишкова доза опромінювання - це доза радіоактивного опромінення, не відновлена організмом до даного терміну; залежить від часу, який пройшов після опромінення.
Таблиця 5. Допустимі ступені зараженості деяких об'єктів, провізії й води радіоактивними речовинами (протягом 1 доби)
|
Найменування об'єкту, продуктів |
Доза опромінення, мР/г |
|
Автотранспорт і техніка |
200 |
|
Споруди всередині |
100 |
|
» зовні |
500 |
|
Проходи вулиці |
1000 |
|
Поверхня тіла тварин |
100 |
|
Ліва частина протигазу |
10 |
|
Натільна білизна |
20 |
|
Одяг, взуття, спорядження |
ЗО |
|
Поверхня тіла людини |
20 |
|
Засоби індивідуального захисту |
30 |
|
Медико-санітарне майно |
50 |
|
Провізійна тара, кухонний інвентар, обладнання столових |
50 |
|
М'ясо сире (туша) |
20 |
|
Риба сира (1 кг) |
1.5 |
|
Хліб (буханка) |
1.5 |
|
Сипучі продукти, їжа варена |
1.5 |
|
Вода (відро) |
4 |
До лекції 4. Захист населення і територій в умовах надзвичайних ситуацій.
Організаційно методичні вказівки
Навчальною метою даного заняття є засвоєння основних принципів і способів захисту населення і території, як використання засобів індивідуального і колективного захисту, евакуаційні заходи захисту населення, режими радіаційного захисту робітників та службовців об’єкту, захист населення, а також порядок оповіщення населення при НС, порядок надання інформації у сфері цивільного захисту.
Час 2 години.
Метод проведення – лекція.
Дидактичні та наочні засоби.
Плакати:
1. Схема евакуації населення.
2. Засоби індивідуального захисту.
3. Засоби колективного захисту населення.
4. Сигнали оповіщення населення.
Література: Л-1 (Гл. 7)
Завдання на СРС: Вивчити порядок визначення режиму радіаційного захисту людей.
Учбові питання та розподіл часу
Організація заняття
|
1. |
Основні принципи і способи захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій |
3 хв. |
|
2. |
Використання засобів індивідуального і колективного захисту населення |
7 хв. |
|
3. |
Організація та проведення евакуаційних заходів захисту населення |
20 хв. |
|
4. |
Радіаційний, хімічний та біологічний захист населення, режими радіаційного захисту робітників та службовців об’єктів |
40 хв. |
Лекція № 5. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру
Учбово-методична карта заняття
Навчальна мета: У наслідок проведення заняття студенти повинні зрозуміти, що підвищення стійкості роботи об’єкта є головним фактором запобігання виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, зрозуміти сутність стійкості роботи об’єкта, знати вимоги до будівництва об’єктів, а також методику оцінки стійкості роботи об’єкту
Час: 2 години
Метод проведення: лекція.
Прелік наочних приладів технічних засобів.
Рекомендована література
Завдання на самостійну роботу
Вивчити матеріал лекції у розділі рекомендованої літератури
Навчальні питання і розклад часу
Організація заняття і вступ ……………………………………………….…. 5хв.
Заключення……….…………………………………………………….…… 5хв.
Вступ
Ефективність економіки держави залежить від того, наскільки галузі господарства, а також окремі об’єкти господарювання, здатні стійко працювати не тільки в звичайних умовах, а і в умовах надзвичайних ситуацій техногенного характеру.
Значні руйнування, пожежі та втрати серед населення, викликані наслідками надзвичайних ситуацій, можуть стати причиною різкого скорочення випуску промислової та сільськогосподарської продукції, а отже і зниження економічного потенціалу держави. Це диктує необхідність завчасного прийняття заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру а також забезпечення стійкої роботи промислових об’єктів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.
Вивчення можливих надзвичайних подій, характерних для даної місцевості та даного виробництва, дозволяє диференційовано і найбільш спрямовано підходити до розробки та здійснення заходів, які можуть запобігти або пом’якшити наслідки аварій, катастроф та стихійного лиха.
Під стійкістю роботи об’єкта господарювання розуміють здатність його в умовах надзвичайних ситуацій випускати продукцію в запланованому обсязі та номенклатурі, а вразі слабких та середніх руйнувань, або порушенні матеріального постачання відновлювати виробництво у стислий термін.
На стійкість роботи а також на запобігання виникнення надзвичайних ситуацій впливають такі фактори:
Підвищення стійкості об’єкта досягається проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних, організаційних заходів.
Інженерно-технічні заходи вміщують роботи, що забезпечують стійкість виробничих будівель і споруд, обладнання та комунально-енергетичних систем.
Технологічні заходи забезпечують підвищення стійкості об’єкта шляхом зміни технологічного процесу у бік спрощення виробництва кінцевої продукції та виключення або обмеження розвитку аварій.
Організаційні заходи передбачають розробку ефективних дій керуючого складу, штабу, служб та формувань ЦЗ при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт та відновлення виробництва.
Заходи по підвищенню стійкості об’єктів господарювання здійснюються у відповідності з вимогами «Норм проектування інженерно-технічних заходів ЦО». Норми проектування запроваджуються в дію постановою Уряду і періодично поновлюються.
Вимоги «Норм» призначені для того, щоб завчасно виконати заходи, щодо:
Вимоги «Норм» реалізуються при проектуванні та забудові міст, будуванні нових промислових підприємств, об’єктів енергетики, транспортних систем, систем водо- та газопостачання, а також при їх реконструкції.
Вимоги до розміщення об’єктів господарювання
Нові важливі підприємства повинні будуватись за межами міської забудови. У місті можна будувати лише бази та склади з товарами першої необхідності, підприємства по обслуговуванню населення.
При виборі місця будівництва об’єкта необхідно враховувати наявність поблизу підприємств, які можуть служити джерелом небезпеки (гідровузли, хімічні підприємства та ін..), рельєф місцевості, сейсмічність району, пануючі вітри та ін..
Проектування і будівництво нових об’єктів здійснюється з додержуванням таких вимог:
Для забезпечення надійного постачання промислового об’єкта електроенергією, водою та газом в комунально-енергетичних системах повинні передбачатись:
Для підвищення надійності водопостачання для потреб пожежогасіння передбачають повторне використання води для технічних потреб.
Виконання вимог «Норм проектування» сприяє в першу чергу запобіганню виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, безперебійному функціонуванню промислових об’єктів, покращенню умов праці та проживання в даному районі.
Перед тим, як планувати та проводити заходи по підвищенню стійкості роботи будь-якого об’єкта, необхідно дати оцінку існуючій стійкості даного об’єкта, а також небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій.
Метою оцінки стійкості є виявлення найбільш слабких елементів виробництва до дій вражаючих факторів НС та розробка конкретних рекомендацій щодо підвищення стійкості цих слабких елементів, так і об’єкта в цілому.
Для оцінки реальної стійкості на об’єкті періодично проводяться дослідження.
Послідовність і зміст оцінки стійкості об’єкта надана в додатку 1.
Дослідження з оцінки стійкості проводиться силами інженерно-технічного персоналу об’єкта під керівництвом керівника підприємства. На початковому етапі створюються дослідницькі групи, розробляється план досліджень та інші керівні документи (див. дод. 2).
Після попередньої підготовки дослідницькі групи приступають до оцінки стійкості інженерно-технічного комплексу, надійності захисту виробничого персоналу, стійкості постачання та управління при різних надзвичайних ситуаціях.
Методика оцінки стійкості об'єкта базується на таких вихідних положеннях:
- стійкість об’єкта і небезпека виникнення НС оцінюється по відношенню до кожного з можливих уражаючих факторів НС (варіантів аварій, стихійного лиха, сучасної зброї);
- значення параметрів уражаючих факторів беруться максимальними щодо умов розташування об'єкта;
- спочатку оцінюється стійкість кожного елемента об'єкта;
- стійкість об'єкта в цілому оцінюється по стійкості найбільш слабкого елемента.
Послідовність оцінки стійкості роботи об'єкта:
а) визначається критерій (показник), за яким буде проводитись оцінка стійкості до дій конкретного уражаючого фактора і умови стійкості (див. п. 3.1-3.3)
б) розраховується максимальне значення параметру уражаючого фактору, який може виникати на об'єкті внаслідок аварії, стихійного лиха або застосування сучасної зброї;
в) у відповідності до вибраного критерію стійкості, визначають границю стійкості об'єкта до даного уражаючого фактора;
г) порівнюють отриману границю стійкості з максимальним значенням уражаючого фактору.
По результатам порівняння визначають, чи стійкий об'єкт до даного уражаючого фактору та чи потрібно підвищувати його стійкість.
Розглянемо методику оцінки стійкості об'єкта до деяких умов надзвичайних ситуацій.
3.1 Оцінка стійкості об'єкта до дії повітряної ударної хвилі при
Основним параметром, що визначає руйнуючу дію повітряної ударної хвилі, є надмірний тиск ∆Рф .
Критерієм стійкості об 'єкта до дії ударної хвилі є граничне значення надмірного тиску (∆Рф), при якому елементи об'єкта ще зберігаються, або
отримують слабкі та середні зруйнування.
Це значення надмірного тиску називають границею стійкості об'єкта до ударної хвилі (∆Рфlim). Умови стійкості: якщо ∆Рфlim ≥∆Рф max - об'єкт стійкий до дії ударної хвилі; якщо ∆Рфlim <∆Рф max - не стійкий.
(∆Рф max - максимальне значення надмірного тиску ударної хвилі, що очікується на об'єкті при вибуху).
Методика оцінки стійкості об'єкта до дії ударної хвилі включає:
1. Визначення максимального значення надмірного тиску (∆Рф max)
ударної хвилі, що очікується у районі об'єкта при вибуху.
При ядерному вибуху вихідними даними являються:
- потужність ядерного боєприпасу (q, кт);
- вид вибуху (наземний чи повітряний);
- відстань від центру міста до об'єкта (RM , км);
- максимальне імовірне відхилення центра вибуху боєприпасу від точки прицілювання (rвідх)
На карті (плані місцевості) позначають імовірну точку прицілювання (нею може бути центр міста). З цієї точки (ТП) радіусом гвідх окреслюється коло, в межах якого найбільш імовірно влучить боєприпас. Найгірші умови для об'єкта будуть, коли вибух станеться в найближчій до об'єкта точці ЦВ (центр вибуху) (рис. 2).
Визначають мінімальне можливе віддалення центру (епіцентру) вибуху від об'єкта
Rmin=Rm-rвідх
і, в залежності від потужності ядерного боєприпасу та виду вибуху, в таблиці додатку 1 знаходять максимальне значення надмірного тиску ударної хвилі, що очікується на об'єкті ∆Рф max.
При вибуху газоповітряної суміші вихідними даними являються:
- маса вуглеводневого продукту (пропану, бутану і т.ін.);
- відстань від центру вибуху до об'єкта.
Шляхом розрахунку або за графіком визначають значення надмірного тиску ударної хвилі, що очікується на об'єкті та приймають його за максимальне.
Спочатку виділяють основні елементи цеху (об'єкта), від яких залежить виробництво продукції і їх характеристики (з технічної документації). Потім визначається межа (границя) стійкості кожного з основних елементів об'єкта. Границею стійкості елемента є надмірний тиск, при якому елемент дістане середню ступінь зруйнувань. Якщо надмірний тиск, при якому елемент отримує середні руйнування, визначений не одним значенням, а діапазоном (наприклад, 20...ЗО кПа), то за границю стійкості приймають нижню межу діапазону (у прикладі 20 кПа)
За границю стійкості цеха (об'єкта) в цілому приймають границю стійкості найбільш слабкого елемента об'єкта.
Виявляють, яку ступінь зруйнування може отримати кожен з елементів об'єкта при надмірному тиску ∆Рфтах і визначають можливу шкоду залежно від ступеню руйнування елементу за наведеною нижче таблицею:
|
Ступінь зруйнувань |
Слабкі |
Середні |
Сильні |
Повні |
|
Очікувана шкода, % |
10...30 |
З0...50 |
50...90 |
90...100 |
4. Аналізують результати оцінки і роблять висновки:
- порівнюючи ∆Рфlim об'єкта з величиною ∆Рфтак (що очікується),
виявляють чи стійкий об'єкт до дії ударної хвилі. При ∆Рфlim >∆Рфmax - об'єкт стійкий, а при ∆Рфlim <∆Рфтак - не стійкий до дії ударної хвилі;
- які з елементів найменш стійкі (з малими ∆Рф lim);
- до якої величини доцільно підвищувати стійкість об'єкта.
Доцільно підвищувати стійкість об'єкта до значення ∆Рфтах, якщо це не
потребує великих економічних витрат. У іншому випадку достатньо буде підвищити стійкість найбільш слабких елементів до рівня стійкості більшості елементів об'єкта.
На основі висновків пропонують заходи щодо підвищення стійкості роботи об'єкта, а також запобігання виникнення надзвичайних ситуацій.
Такими заходами можуть бути:
- укріплення несучих конструкцій та перекрить будівель установкою додаткових колон, ферм, контрфорсів або підкосів;
- розміщення обладнання на нижніх поверхах будівель або в підвалах, надійне закріплення на фундаменті, установка захисних кожухів або ковпаків;
- прокладка кабельних мереж та трубопроводів під землею;
- створення резервних запасів контрольно-вимірювальної апаратури.
3.2 Оцінка стійкості об'єкта в умовах радіоактивного зараження
Радіоактивне зараження впливає на виробничу діяльність об'єкта шляхом дії на людей.
За критерій стійкості роботи промислового об'єкта в умовах радіоактивного зараження приймається допустима доза радіації (Ддоп), яку можуть одержати люди під час роботи на зараженій місцевості.
Послідовність оцінки стійкості об'єкта до радіоактивного зараження така.
1 .Виявляється максимальний рівень радіації , очікуємий на об'єкті на одну годину після вибуху (Ріши).
Вихідними даними будуть:
- потужність ядерного боєприпасу (q,kt);
- вид вибуху (наземний , повітряний);
- віддалення об'єкта від центра міста (R,km);
- максимальне імовірне відхилення центру вибуху (ЦВ) боєприпасу від точки прицілювання (ТП) (г,км);
- швидкість середнього вітру (Vсв,км/год).
- напрямок середнього вітру береться в бік об'єкта (в такому випадку об'єкт
опиниться на осі сліду радіоактивної хмари з максимальним рівнем радіації);
- допустима доза радіації Ддоп,Р.
Розраховують мінімальну відстань об'єкта від ймовірного центру вибуху
Rmin=Rm-Rвідх
За відповідною таблицею для заданих потужності боєприпасу та швидкості середнього вітру знаходять рівень радіації на одну годину після вибуху на осі сліду на відстані Rx , який приймається за Р1max.
2. Розраховується доза радіації , яку можуть одержати люди під час роботи зміни (tр=12год) і при перебуванні у сховищі за формулою:
де Косл - коефіцієнт ослаблення радіації будівлею (захисною спорудою);
tn- час початку роботи в зоні зараження відносно вибуху,год ;
tK- час закінчення роботи , год.
Початок роботи tn визначається за формулою:
де tвип- час випадання радіоактивних речовин із хмари вибуху складає в середньому 1 год.
Час закінчення роботи tK=tn+tp, год.tр- тривалість роботи робочої зміни ) 3.Визначається границя стійкості роботи об'єкта в умовах радіоактивного зараження:
До цієї граничної величини рівня радіації можлива робота об'єкта в звичайному режимі (наприклад , змінами по 12 год) і персонал отримає не більше допустимої дози радіації (Ддоп)
4. Аналізують результати оцінки і роблять висновки:
- чи стійкий об'єкт до радіоактивного зараження (якщо Д<Ддоп - стійкий; якщо Д>Ддоп - не стійкий);
- чи забезпечує сховище надійний захист виробничого персоналу;
- чи забезпечують захисні якості цеху безперервну роботу зміни на протязі встановленого часу (якщо Р1lim ≤∆Р1max - не забезпечують).
Запропоновані заходи по підвищенні стійкості роботи об'єкта в умовах радіоактивного зараження :
- підвищити ступінь герметизації будівель (споруд) в яких працюють люди;
- підготувати системи вентиляції до роботи в режимі очистки повітря від радіоактивного пилу;
- застосовувати режими радіаційного захисту людей в умовах радіоактивного зараження місцевості.
3.3 Оцінка стійкості об'єкта в умовах хімічного зараження.
Вплив хімічного зараження на виробничу діяльність об'єкта виявляється шляхом дії на людей.
Критерієм стійкості промислового об'єкта до дії хімічного зараження є гранично допустимі втрати робітників та службовців , при яких об'єкт ще не припиняє випуск готової продукції . Ця величина втрат є границею стійкості об'єкта до хімічного зараження (Уг).
Умови стійкості : якщо очікувані втрати (У) перевищують границю стійкості , тобто У>УГ , об'єкт не стійкий до роботи в умовах хімічного зараження ; якщо У<УГ - стійкий.
Послідовність оцінки:
1 .Виявляють , чи попадає об'єкт у зону хімічного зараження .
2. Розраховують час початку зараження tпідх,хв.
3. Визначають час уражаючої дії СДОР у даних умовах(tур).
4. Визначають можливі утрати (У) робітників та службовців з урахуванням використання засобів колективного та індивідуального захисту.
Методика розрахунків наведених параметрів показана в матеріалах практичного заняття ПЗ-3.
Якщо кількість виробничого персоналу , які зберегли працездатність , в змозі забезпечити роботу об'єкта і випуск продукції , то об'єкт вважається стійким до хімічного зараження .
У висновках з оцінки стійкості об'єкта зазначається:
- чи попадає об'єкт в зону хімічного зараження ;
- чи стійкий об'єкт до хімічного зараження ;
- доцільні способи захисту робітників та службовців.
Можливі заходи щодо підвищення стійкості об'єкта:
- будівництво захисних споруд (сховищ);
- накопичування та зберігання відповідних типів засобів індивідуального захисту;
- підготовка до проведення евакуаційних заходів у стислі терміни;
- навчання робітників та службовців діям за сигналами оповіщення,, а також способам надання само- та взаємодопомоги.
4. Зниження ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.
Науково-технічний прогрес характеризується зростанням кількості надзвичайних ситуацій техногенного характеру та їх руйнівного ефекту. Періодичність або ймовірність техногенних катастроф становить для глобальних - 0,02-0,03 рік-1; для національних 0,05-0,1 рік-1; для місцевих 1-20 рік-1; для об'єктових 10-500 рік-1.
На останнє десятиліття припадає майже половина загиблих і 40% постраждалих в катастрофах і стихійних лихах XX століття.
Вихід із такого становища один - зниження ризиків і пом'якшення наслідків НС, що вирішується на основі нової ідеології протидії катастрофам і розробленної на її базі державної стратегії управління ризиками.
Зниження ризикучі і пом'якшення наслідків НС техногенного характеру є стратегічною задачею держави у забезпеченні національної безпеки.
У розв'язанні цього завдання важливе місце займає правове забезпечення.
Регулювання законом господарської і іншої діяльності людей, з метою зниження ризику НС, можна здійснювати на трьох рівнях:
по-перше, повна заборона соціально-економічної діяльності (проживання людей, будівництво, функціонування об'єктів, технологій і ін.) у тих випадках, коли рівень ризику неприпустимо великий. Наприклад в разі неприйнятне високого ризику заборона розселення людей безпосередньо в зонах затоплення, підвищення рівня зсувів і т. ін.;
по-друге, постійне обмеження деяких видів господарської діяльності а/або використання (застосування) спеціальних прийнятних способів діяльності у районах, де рівень ризику прийнятний за деяких умов. Це означає що необхідно застосовувати спеціальні організаційні, технічні і інші заходи щодо захисту людей і об'єктів господарювання. Наприклад, використання спеціальних захисних споруд і особливих конструкцій на радіацйно-, взриво- і особливо пожежонебезпечних об'єктах,
по-третє, тимчасове обмеження проживання і господарської діяльності (тимчасова евакуація) на визначені території, рівень ризику для якої в цілому прийнятний у зв'язку з порушенням умов безпеки в процесі указаної діяльності. Наприклад, провали і просадки ґрунту і руйнування будівель через незадовільну якість будівництва водопровідних мереж міста.
У розв'язанні проблеми зниження ризику НС важливим є прогнозування і попередження аварій, катастроф, різні нестабільності в техногенній сфері.
Для своєчасного прогнозування і виявлення небезпечного явища на стадії його зародження необхідно добре налагоджена загальнодержавна система моніторингу за передвісниками катастрофи.
Методи прогнозування наслідків НС за часом проведення можно поділити на дві групи:
- методи, що базуються на апріорних оцінках (припущеннях) отриманих
за допомогою теоретичних моделей і аналогій;
- методи, що основані на апостеріорних оцінках (оцінках наслідків вже здійснених НС).
Головна ціль другого етапу реалізації Програми запобігання та реагування на НС техногенного характеру - реалізація інвестиційних проектів, спрямованих на зниження ризиків і пом'якшення наслідків НС техногенного характеру. Основними напрямками вкладання фінансових ресурсів на сучасному етапі є:
- удосконалення системи моніторінгу і прогнозування катастроф;
- розробка і впровадження функціонального комплексу інформаційного забезпечення процесів управління в НС;
- модернізація автоматизованої системи централізованого сповіщення населення;
реалізація заходів щодо першочергового життєзабезпечення населення в НС;
- забезпечення населення засобами індивідуального захисту і медикаментами;
- впровадження мобільних комплексів оцінки стійкості будівель і споруд;
- удосконалення системи підготовки штатних працівників державних службовців у складі спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та безпеки життєдіяльності об'єктів, професійних рятувальників і т. ін.
Лекція 4. Тема Захист населення і територій в умовах
надзвичайних ситуацій.
1. Основні принципи і способи захисту населення в умовах
надзвичайних ситуацій
Захист населення і території в умовах надзвичайних ситуацій (НС) здійснюється відповідно до законів "Про цивільну оборону України", "Про захист населення і території від НС техногенного і природного характеру " а також принципів, що випливають з цих законів.
В основу планування і проведення захисних заходів покладені наступні принципи.
Принцип повсюдності - це означає, що захисні заходи повинні проводиться на всій території країни, у всіх областях, містах, населених пунктах і на всіх об'єктах.
Принцип завчасності - це означає, що захист повинен плануватися і проводитися завчасно, тобто до моменту виникнення НС з урахуванням ймовірності її виникнення.
Принцип диференційності - це означає, що захисні заходи повинні проводитися не однаково скрізь, а з урахуванням економічної й оборонної значимості територій та об'єктів.
Принцип комплексності - це означає, що захист населення повинен проводитися комплексно із застосуванням всіх існуючих способів захисту.
Останній принцип припускає наявність декількох способів захисту населення. Основними способами захисту населення є:
- використання засобів індивідуального захисту населення;
- використання засобів колективного захисту населення;
- проведення евакуаційних заходів захисту населення.
2. Використання засобів індивідуального
та колективного захисту населення
Суть способу використання засобів індивідуального захисту полягає в захисті органів дихання та шкіри людини від впливу радіоактивних речовин (РР), сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), отруйних речовин (ОР) і бактеріальних засобів (БЗ). Даний спосіб реалізується шляхом постачання населенню засобів індивідуального захисту і навчання правильному і вмілому користуванню ними.
Класифікація засобів індивідуального захисту (313):
- 313 за призначенням бувають: засоби захисту органів дихання, засоби захисту шкіри, медичні засоби захисту.
- 313 за принципом захисту поділяються на: фільтруючі та ізолюючі.
- 313 за способом виготовлення: табельні, виготовлені промисловими підприємствами, найпростіші, виготовлені з підручних матеріалів.
До табельних фільтруючих засобів захисту органів дихання належать: для захисту дорослого населення - цивільні протигази типу ГП-5, ГП-5М, ГМ-7, ГП-7В, а також респіратори типу Р-2 "Пелюсток" і ін.
Для захисту дітей застосовуються протигази дитячі фільтруючі: для дітей дошкільного віку від 1,5 до 7 років типи ПДФ-Д і ПДФ-2Д, для дітей шкільного віку від 7 до 17 років типи ПДФ-Ш і ПДФ-2Ш, для дітей до 1.5 років застосовуються камери захисні дитячі КЗД-4.
До найпростіших фільтруючих засобів захисту органів дихання належать: протипильна тканинна маска ПТМ і ватно-марлева пов'язка.
До ізолюючих засобів захисту органів дихання відносяться ізолюючі протигази ІП-4 та ІП-5.
До табельних ізолюючих засобів захисту шкіри належать: легкий захисний костюм Л-1, захисний комбінезон, загальновійськовий захисний комплект ЗЗК.
До фільтруючих засобів захисту шкіри належить комплект захисного фільтруючого одягу ЗФО-58.
До найпростіших засобів захисту шкіри належать: звичайний одяг (білизна, спортивні костюми, робочі комбінезони й ін.), просочені мильно-масляною емульсією (2,5 л на комплект), а також непромокальний одяг і взуття.
До медичних засобів захисту відноситься аптечка індивідуальна АІ-2, індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8.
Характеристика засобів індивідуального захисту
Фільтруючий протигаз ГП-5 складається з фільтруючо-поглинальної коробки ГП-5 та лицьової частини ШМ-62у. Усередині фільтруючо-поглинальної коробки ГП-5 розташовані протиаерозольний фільтр (ПАФ) та шихта(спеціально оброблене активоване вугілля). Лицьова частина ШМ-62у являє маску-шолом, виготовлену з еластичної м'якої гуми на основі натурального чи синтетичного каучуку. В маску-шолом вмонтовані окуляри та клапанна коробка. До протигазу додаються плівки, що не запотівають, та утеплювальні манжети. Плівки, які не запотівають, встановлюються з внутрішньої сторони окулярів протигаза, а утеплювальні манжети (використовуються тільки взимку) надягаються з зовнішньої сторони окулярів. Простір між склом манжет та окулярів захищають окуляри від замерзання.
Протигаз надійно захищає, якщо його Лицьова частина підібрана за розміром. Розмір визначається виміром голови крізь маківку, щоки та підборіддя. При значенні виміру до 63см - нульовий; 63,5 - 65,5 - перший; 66 - 68 - другий; 68,5 - 70,5 - третій; 71 і більше - четвертий зріст.
ГП-7 складається з фільтруючо-поглинальної коробки ГП-7 та лицьової частини в вигляді маски. Кріплення маски до лиця здійснюється за допомогою 5-ти лямок.
ГП-7В складається з лицьової частини МГП-В, яка має пристосування для прийому води. Вона може під'єднуватись за допомогою спеціальної кришки до фляжки.
Для захисту від окису вуглецю фільтруючі протигази оснащені гопкалітовимі патронами.
ІП-4 та ІП-5 використовуються у випадках, коли неможливе застосування фільтруючих протигазів, наприклад, за наявності чадного газу в повітрі.
ІП-4 призначений для роботи тільки на суші, а ІП-5 можна застосовувати для легкої роботи під водою на глибині до 7м. Час захисної дії ізолюючих протигазів при середньому навантаженні - біля 1 години, під час легкої роботи - близько 2 годин, під час тяжкої роботи -ЗО хвилин.
Час захисної дії протигазів, залежно від типу СДОР та їх концентрації, надані в табл. 1.
Час захисної дії фільтруючих протигазів
Таблиця 1
|
Найменування СДОР |
хв |
||||
|
мг/л |
Концентрація СДОР, мг/л |
ІП-4 ІП-5 |
ГП-5 |
ГП-7 |
|
|
Хлор |
0,001 |
5 |
15 |
20 |
|
|
Аміак |
0,02 |
5 |
<1 |
<2 |
|
|
Фосген |
0,0005 |
5 |
45 |
50 |
|
|
СО |
0,02 |
3 |
На протязі |
0 |
0 |
|
Двоокис сірки |
0,01 |
3 |
дії |
15 |
16 |
|
Сірковуглець |
0,01 |
5 |
регенерат. |
12 |
13 |
|
Фтористий водень |
0,0005 |
5 |
патрона |
0 |
0 |
|
ТЕС |
0,000005 |
1 |
65 |
70 |
|
|
Гідрозин |
0,001 |
1 |
0 |
0 |
Промислові засоби захисту застосовуються для захисту органів дихання та зору робітників різних галузей виробництва, сільського господарства від впливу шкідливих речовин (газу, пару, пилу, диму, туману). Промислові протигази комплектуються лицьовими частинами від цивільних протигазів. В залежності від складу шкідливих речовин, протигазові коробки спеціалізуються за призначенням. Коробки різного призначення відрізняються за кольором та літерним позначенням , наданим у табл. 2.
Характеристика промислових протигазів
Таблиця 2.
|
№ п/п |
Марка коробки |
Шкідливі речовини, від яких захищає протигазова коробка |
Колір протигазової коробки |
|
1. |
А |
Пари органічних сполук: бензина, гасу, ацетона, бензона, ксилола, толуола, сірковуглеця, спирту, ефіру, тетра-етилсвинцю, фосфору та хлорорганічних отрутохімікатів |
коричневий |
|
2. |
В |
Кислі гази та пари: сіркового антигріду, хлору, сірководню, синильної кислоти, окислів азоту, хлористого водню, фосгену |
жовтий |
|
3. |
Г |
Пари ртуті, ртутноорганічні отрутохімікатів |
чорний та жовтий |
|
4. |
кд |
Аміак, сірководень та їх суміш |
сірий |
|
5. |
Е |
Миш'яковий і фосфористий водень |
чорний |
|
,6. |
СО |
Окис вуглецю |
білий |
|
7. |
-М |
Окис вуглецю, аміаку, миш'якового та фосфористого водню |
червоний |
Характеристика засобів захисту шкіри (ЗЗШ)
Ізолюючі ЗЗШ виготовляються з повітронепроникного матеріалу.
Захисний комбінезон складається з зшитих в одне ціле куртки, штанів та каптуру.
Легкий захисний костюм Л-1 складається із сорочки з каптуром, штанів, зшитих разом з панчохами, двухпалих рукавичок, та підшоломника.
Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) складається з захисного плаща ОП-І, захисних панчіх та рукавичок; Захисний плащ має рукава та каптур. ЗЗК в залежності від того, для яких цілей він використовується, може бути застосований як накидка чи комбінезон.
Фільтруючі засоби захисту шкіри являють собою бавовняний одяг (комбінезон), просочену спеціальними хімічними речовинами (імпрегнівану).
Комплект захисного фільтруючого одягу - ЗФО-58 складається з комбінезону особливого покрою, онучів, чоловічої натільної білизни та підшоломника.
Характеристика медичних засобів захисту
До медичних засобів індивідуального захисту відносять аптечку індивідуальну (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) та пакет перев'язочний індивідуальний.
АІ-2 призначена для надання самодопомоги та взаємодопомоги при пораненнях, опіках (знеболююче), профілактики.
ІПП-8 призначений для знезараження краплиннорідких ОР, які потрапили на окремі ділянки шкіри та одягу. До комплекту ІПП-8 входять флакон ємністю 125-135 мл з дегазуючим розчином та 4 ватно-марлевих тампони. Рідина ІПП-8 отруйна та небезпечна при потраплянні усередину та в очі!
Пакет перев'язочний індивідуальний призначений для надання допомоги при пораненнях та опіках. Він складається з бинту, двох ватно-марлевих подушечок, шпильки та чохолу.
Використання засобів колективного захисту
Суть цього способу полягає у своєчасному використанні засобів колективного захисту для укриття населення.
Цей спосіб реалізується за рахунок наявності підготовлених до прийому людей сховищ і протирадіаційних укриття (ПРУ), знанням людей їхнього розташування й умінням знаходитися в них. Класифікація засобів колективного захисту (ЗКЗ).
ЗКЗ класифікуються:
- За призначенням - для захисту людей, для розміщення органів керування (командних пунктів, пунктів керування, вузлів зв'язку), а також медичних установ.
- За захисними властивостями - сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ), найпростіші укриття (перекриті чи відкриті щілини).
- За місцем розташування - вбудовані в будинки, а також ті, що стоять окремо.
- За строками будівництва - завчасно збудовані та швидко споруджувані.
- За місткістю - малої місткості - 150-600 чоловік, середньої місткості - 600-2000 чоловік, великої місткості - більш 2000 чоловік.
Характеристика засобів колективного захисту
Основними засобами колективного захисту є сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Сховищем називається інженерна споруда, призначена для захисту людей від дії уражаючих факторів, використання сучасної зброї, при аваріях, катастрофах та стихійних лихах.
За захисними властивостями сховища поділяються на класи:
|
Клас Параметр |
І |
II |
III |
IV |
|
Рф, кПа |
500 |
300 |
200 |
100 |
|
Косл |
3000 |
3000 |
2000 |
1000 |
Планувальні та конструктивні рішення сховищ
Всі приміщення сховищ поділяють на основні та допоміжні:
До основних відносять: приміщення для тих, хто ховається, пункт управління та медичний пункт (санпост).
До допоміжних - фільтровентиляційне приміщення, приміщення для дизельної електростанції (ДЕС), приміщення для зберігання продуктів, тамбур-шлюз, санітарний вузол та інші.
Приміщення для тих, хто ховається, будується з розрахунку, щоб на одну людину було 0,5м2 площі підлоги при двоярусному та 0,4м2 – при трьохярусному розміщення нар. Внутрішній об'єм приміщень (герметичних) повинен бути не меншим 1,5м2 на одну людину.
Висота приміщень повинна бути не менша 2,15м при двоярусному та не менша 2,9м при трьохярусному розташуванні нар.
Пункт управління (ПУ) передбачається тільки на підприємствах з числом робітників в найбільшій зміні 600 осіб і більше.
В сховищах на кожні 500 людей необхідно мати один санітарний пост 2м2, але не менше одного поста на сховище. В сховищах місткістю 900-1200 людей крім санпоста повинен бути медичний пункт площею 9м2.
Тамбур-шлюз обладнується в сховищах місткістю 300 людей і більше. В сховищах місткістю 600 людей ставлять двокамерний тамбур-шлюз.
Приміщення для збереження продуктів площею 5м2 оснащується на 150 людей. На кожні наступні - 150 людей - збільшується на 3м2 .
Входи (виходи) в сховища розташовуються з протилежних сторін сховища.
Системи життєзабезпечення
Сховища обладнуються наступними системами життєзабезпечення: повітропостачання (вентиляції), електропостачання, водопостачання, каналізації, опалення та зв'язку.
Система повітропостачання повинна забезпечувати очищення зовнішнього повітря, що надходить, а також підтримувати потрібний газовий та температурний режим всередині приміщення.
Режими роботи системи повітропостачання:
Режим І - «чистої вентиляції» - забезпечує очищення повітря від пилу в тому числі радіоактивного.
Режим II - «фільтровентиляції» - очищення повітря від РР, ОР та аерозолів бактеріальних засобів.
Режим III - «повної ізоляції з регенерацією внутрішнього повітря» -
передбачається в сховищах, розміщених в районах
можливого сильного задимлення або загазованості СДОР (з
великою концентрацією).
Норми подачі повітря на одну людину:
- в режимі І: 8-13 м3 /год в залежності від кліматичної зони.
Для зони І (середня температура самого жаркого місяця до 20°С) -8 м /год;
Для зони II (20-25 °С ) - 10 м3/год;
Для зони III (25-30 °С) - 11 м3/год;
Для зони IV (>30 °С ) - 13 м3/год.
- в режимі II: 2 м3 /год на одну людину, 5 м3 /год на одного працюючого на ПУ та 10 м3/год на одного працюючого на ручному вентиляторі;
- в режимі III: подача 25 л/год 02, та поглинання 20 л/год СО+СО2 на одну людину.
Для очищення зовнішнього повітря в сховищах місткістю до 600 чол. застосовуються фільтровентиляційні комплекти ФВК-1 та ФВК-2. ФВК-1 включає:
- два протипильових фільтра ПФ-1000;
- три фільтра-поглинача - ФПУ-200 (для очищення 300 м3/год повітря);
- два електроручних вентилятора ЕРВ-600/300.
До складу ФВК-2, крім елементів ФВК-1, додатково входить фільтр-поглинач оксиду вуглецю ФГ-70 (для очищення 70 м3/год повітря), регенеративна установка РУ-150/6 - в складі якої 6 регенеративних патронів для регенерації повітря по кисню та вуглекислому газу.
Продуктивність одного ФВК-1 складає: у режимі І - 1200 м3/год, у режимі II - 300 м3/год.
Система електропостачання постійна - від міської мережі окремим кабелем та резервна - від ДЕС. В сховищах ємністю до 600 чол. ДЕС не встановлюється.
Опалення сховища здійснюється від загальної отеплювальної мережі підприємства.
Водопостачання сховища передбачає живлення від зовнішньої водопровідної мережі. Створюється аварійний запас питної води із розрахунку 3 л на добу на одну людину.
Каналізація сховища - в зовнішню каналізаційну мережу самопливом або шляхом перекачування.
Система зв'язку включає телефону лінію та радіо лінію оповіщення.
Протирадіаційні укриття
ПРУ називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей від радіоактивного та світлового випромінювання та
частково від ударної хвилі.
За захисними властивостями ПРУ ділять на групи.
Групи ПРУ:_
|
Клас Параметр |
П-1 |
П-2 |
п-з |
П-4 |
П-5 |
|
Косл |
200 |
200 |
100 |
100 |
50 |
|
, кПа |
20 |
- |
20 |
- |
- |
ПРУ створюються в зоні можливих слабких руйнувань та в заміській зоні. Під ПРУ можуть бути пристосовані підвали будівель, споруд господарського призначення (льох, овочесховище, підпілля) та звичайні житлові будівлі.
Місткість ПРУ у ново побудовах повинна бути не менше ніж на 50 чол.
Планувальні та конструктивні рішення ПРУ
До основних приміщень ПРУ відносять: приміщення для людей, до допоміжних - санітарні вузли, вентиляційні та ін. Приміщення для людей розраховується виходячи з норми площі на одну людину 0,4 - 0,5 м2. Висота приміщень не менше 1,7-1,9 м від підлоги. Обладнання таке ж, що й у сховищах.
У ПРУ місткістю більше 300 чол. передбачається вентиляційне приміщення, при місткості менше 300 чол. вентиляційне обладнання розміщується в приміщеннях для людей.
Для зберігання зараженого одягу передбачається спеціальне місце. Воно відокремлюється від основних приміщень незгоряючими перегородками.
Повітропостачання ПРУ (до 50 чол.) може здійснюватися природним рухом повітря крізь приточні та витяжні короби. У приточному коробі встановлюється протипиловий фільтр. В сховищах ємністю більше 50 чол. встановлюють найпростіше фільтровентиляційне обладнання: вентилятори з ручним або електроприводом.
Водопостачання здійснюється від водопровідної системи або за рахунок запасів питної води, що зберігається в ємностях із рахунку 2 л на добу на одну людину.
Каналізація - відводом стічних вод із санвузла у зовнішню каналізаційну мережу.
3. Організація та проведення евакуаційних заходів захисту населення
Суть даного способу полягає в переміщенні людей із зон, у яких в умовах НС створюється загроза здоров'ю і життю людей, у більш безпечні райони. Це переміщення може здійснюватися у вигляді евакуації і розосередження в залежності від категорії населення.
Даний спосіб реалізується за рахунок обґрунтованого визначення зон, у яких створюється загроза для здоров'я і життя людей і безпечних районів, а також визначенням категорії людей, що підлягають евакуації і розосередженню.
Суть евакуації і розосередження випливає з наступних понять. Усередині міста, де найбільш ймовірні великомасштабні НС, і довкола нього за ступенем небезпеки для людей прийнято виділяти наступні зони (рисі):
- зону можливих сильних руйнувань. На її межі очікується надлишковий тиск у фронті ударної хвилі =30 кПа - найбільш небезпечна зона;
- зону можливих слабких руйнувань. На її межі очікується надлишковий тиск у фронті ударної хвилі = 10 кПа - мало небезпечна зона;
- заміську зону. Це територія від межі зони можливих слабких руйнувань до адміністративної межі області даного міста - найбільш безпечна зона.
Категорія населення визначається статусом об'єкта в умовах НС, що виникла. При цьому об'єкти можуть продовжувати роботу в місті в умовах НС, не зважаючи на небезпеку, або припиняти роботу в місті чи переносити свою діяльність у заміську зону. До останніх відносяться ВНЗи.
З урахуванням викладених понять суть евакуації, яка полягає в наступному.
Евакуація - це організоване виведення чи вивезення робітників та службовців підприємств і організацій, що припиняють роботу в місті або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого в сфері виробництва населення з зони можливих сильних руйнувань у заміську зону.
Суть розосередження.
Розосередження - це організований вивіз робітників та службовців підприємств, що продовжують роботу в місті в умовах НС, із зони можливих сильних руйнувань у заміську зону.
Евакуація здійснюються за виробничо-територіальним принципом. Це означає, що вивезення і виведення у заміську зону робітників, членів їхніх родин, студентів ВНЗів, учнів середніх навчальних закладів організується через відповідні підприємства, установи, навчальні заклади. Виведення чи вивезення іншого населення здійснюється житлово-експлуатаційними організаціями за місцем проживання.
Принципово евакуація може проводитися наступним способом:
1. Шляхом вивезення всього населення всіма видами транспорту. Цей спосіб оперативний, зручний, але дорогий і нереальний.
2. Шляхом виведення всього населення пішки. Цей спосіб повільний, громіздкий і важко керований.
3. Комбінованим способом, при якому частина населення виводиться пішки, частина вивозиться транспортом.
Евакуаційні органи, їхні функції й задачі
Для планування, організації і керування евакуацією створюються евакуаційні органи.
А. У місті:
- евакуаційні комісії (ЕК), призначені для планування, організації і керування евакуацією;
- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), призначені для збору, реєстрації і відправлення людей у заміську зону одним із вище названих способів.
Б. У заміській зоні:
- евакоприймальні комісії (ЕПК), призначені для планування, організації і керування прийомом людей;
- проміжні пункти евакуації (ППЕ), призначені для прийому і тимчасового розміщення людей, евакуйованих пішки.
- приймально-евакуаційні пункти (ПЕП), призначені для прийому, обліку прибулих людей і розміщення їх на проживання.
ПЕП розгортаються в кінцевих районах розміщення людей.
1. Райони для розміщення людей, що евакуюються, призначаються в глибині заміської зони, по можливості далі від міста (рис. 1).
2. Райони для розміщення розосереджуваємих людей призначаються за межею зони можливих слабких руйнувань поблизу дорожніх комунікацій ближче до міста з таким розрахунком, щоб часу на рух з міста в ці райони і назад у місто до місця роботи затрачалося не більш 4 -5 годин (рис. 1).
Порядок проведення евакуації
За масштабом охоплення території і населення евакуація може проводитися як: часткова евакуація за рішенням місцевих органів влади при загрозі повені, радіаційного, хімічного або біологічного зараження місцевості; загальна евакуація за рішенням уряду України при загрозі виникненні надзвичайної ситуації військового характеру.
При проведенні загальної евакуації оповіщення про це здійснюється усіма засобами передачі інформації. Отримавши оповіщення, кожна людина повинна підготувати себе і житло до евакуації. Підготувати себе - це означає зібрати всі документи, 2-3-х денний запас продовольства, одяг і предмети першої необхідності. Підготувати житло - це означає відключити електрику, перекрити газ, воду, закрити вхідні двері. Після цього кожен повинен прибути на збірний евакуаційний пункт. Там зареєструватися, одержати 313 і за вказівкою адміністрації збірного евакуаційного пункту прямувати в район розміщення в заміській зоні. У районі розміщення зареєструватися в приймальному евакуаційному пункті і за вказівкою адміністрації приймального евакуаційного пункту прямувати до місця проживання.
Для розміщення людей на житло можуть використовуватися: будинки відпочинку, санаторії, турбази, дачні будиночки, підселення до місцевих жителів.
4. Радіаційний, хімічний і біологічний захист населення; режими радіаційного захисту робітників та службовців об’єкту.
Радіаційний, хімічний і біологічний захист населення - це комплекс заходів, проведених з метою захисту населення від радіаційного, хімічного і біологічного зараження.
Він включає:
- оповіщення населення про радіоактивне, хімічне і біологічне зараження, а також надання інформації у сфері цивільного захисту;
- забезпечення населення засобами індивідуального захисту (313);
- дозиметричний і хімічний контроль;
- визначення і використання режиму радіаційного захисту.
Оповіщення населення про надзвичайну ситуацію, порядок надання інформації у сфері цивільного захисту
До системи оповіщення населення про надзвичайну ситуацію і до порядку надання інформації у сфері цивільного захисту пред’являються наступні вимоги: бути своєчасними, достовірними, відкритими і доступними.
На теперішній час діє серія сигналів оповіщення, розроблених для мирного та воєнного часу.
Загальним сигналом є сигнал "УВАГА ВСІМ", котрий подається переривчастими звуковими сигналами з метою притягнення уваги людей для послідуючого сприйняття сигналу оповіщення та інформації, що передається, як необхідна для прийняття засобів захисту населення.
Сигнали сповіщення.
1. Для мирного часу:
- аварія на хімічно-небезпечному та біологічно-небезпечному об'єкті;
-аварія на АЕС;
- про можливий землетрус
- повінь;
- штормове попередження.
2. Для воєнного часу:
- повітряна небезпека;
- закінчення повітряної небезпеки;
- загроза хімічного та біологічного зараження;
- загроза радіаційного зараження.
Після кожного сигналу, оповіщення передається оперативна інформація, необхідна для прийняття рішення на використання захисту
Наприклад, при аварії на хімічно-небезпечному об'єкті передається наступна оперативна інформація про характер аварії та рекомендації, що до дій населення, близько, наступного змісту: "УВАГА!" говорить штаб громадянської оборони та надзвичайних ситуацій міста Громадяни, трапилася аварія на ... з виливом (викиданням) сильнодіючої отруйної речовини ... Хмара зараженого повітря розповсюджується в напрямку .... В зону хімічного зараження підпадають ... . Населенню, що проживає на вулицях ... , негайно покинути житлові будинки, будівлі установ, підприємств, організацій та вийти в район .... Про отриману інформацію сповістіть сусідів. В подальшому діяти по вказівці штаба ГО та надзвичайних ситуацій".
Подібна оперативна інформація буде передаватися у сфері цивільного захисту при аваріях на атомних електростанціях, при стихійних лихах, а в воєнний час при повітряній небезпеці, загрозі хімічного та радіоактивного зараження. Системи оповіщення населення в Україні створюються на різних рівнях: загально державному, регіональному, місцевому та об'єктовому.
На об’єкті господарювання у системі об’єктивного господарювання оперативна інформація надається наступним чином.
Сигнал "УВАГА ВСІМ" передається за допомогою сирени. По цьому сигналу в приміщеннях об'єкту вмикають всі наявні засоби масової інформації для прийняття послідуючих сигналів сповіщення та інформації, необхідної для прийняття відповідних мір захисту. Сигнали оповіщення та інформації про надзвичайні ситуації передаються по радіо та телефонній лінії зв'язку. Черговий, що знаходиться на ПУ трансформує інформацію, що передається, на автоматичну телефонну станцію (АТС) та до радіовузла об'єкта. АТС циркулярно у визначеній послідовності передає цю інформацію посадовим керуючим особам.
Радіовузол об'єкта вмикає інформацію про надзвичайну ситуацію в місцеву радіомережу для сповіщення у житлових будинках на території.
Крім того, сигнали оповіщення та інформація одночасно передаються по міській радіомережі.
Така система оповіщення дозволяє довести інформацію про надзвичайну ситуацію практично до всіх робітників та службовців об'єкта і населення території.
Забезпечення населення засобами індивідуального захисту
Населення забезпечується табельними засобами, якими є: цивільний протигаз ГП-5 (ГП-7), аптечка індивідуальна АІ-2, індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8.
Ці засоби накопичуються за місцем роботи і за місцем проживання на 105% населення і зберігаються: для працюючого населення і студентів ВНЗів за місцем роботи і навчання, для непрацюючого населення за місцем проживання на районних складах.
Видача 313 на руки здійснюється в період виникнення НС одночасно з проведенням евакуації за рішенням місцевої виконавчої влади (при частковій евакуації) чи за рішенням уряду (при загальній евакуації).
Видача здійснюється для працюючого населення і студентів за місцем роботи та навчання і для непрацюючого населення за місцем проживання за заздалегідь складеними списками. Для видачі ЗІЗ розгортаються "пункти видачі протигазів".
Дозиметричний і хімічний контроль
Суть дозиметричного і хімічного контролю полягає в контролі радіоактивного опромінення робітників та службовців об'єктів і населення, а також у визначенні ступеня зараженості радіоактивними речовинами і сильно діючими отруйними речовинами (СДОР) місцевості, і предметів.
Дозиметричний контроль включає контроль опромінення і контроль радіаційного забруднення (РЗ).
Контроль опромінення поділяється на: груповий, індивідуальний.
Груповий контроль проводиться на об'єкті по бригадах і цехах з метою визначення їхньої категорії працездатності. Для цього у бригаді, у цеху й у формуванні цивільного захисту враховуються дози опромінювання для кожної людини і записуються наростаючим підсумком у «Журнал контролю опромінення» (Таблиця.4).
Періодично сумарну дозу з журналу записують в «Індивідуальну картку обліку доз опромінювання». У залежності від сумарної (залишкової) дози і часу, за який ця доза отримана, визначається категорія працездатності людей (Таблиця.
Індивідуальний контроль проводиться з метою виміру дози опромінювання, отриманої кожною людиною. Це необхідно для первинної діагностики ступеню променевої хвороби.
Контроль радіаційного забруднення проводиться з метою виміру ступеню забруднення людей, будинків, споруджень, устаткування, продовольства, води і т.д.
Контроль може бути суцільним зі стовідсотковою перевіркою людей і техніки, і вибірковим - з перевіркою від 30% до 50% людей і техніки.
Ступінь небезпеки зараженого об'єкта визначається шляхом порівняння виміряної величини зараження з припустимою (Таблиця. 5).
Хімічний контроль проводиться з метою визначення ступеню зараження СДОР 313, техніки, продовольства, води і місцевості.
Хімічний контроль на об'єкті може бути суцільним (контроль 100% техніки і людей) і вибірковий (контроль до 50%).
Порядок визначення і використання режиму радіаційного захисту робітників та службовців об’єкту
Під режимом радіаційного захисту (РРЗ) розуміється порядок дій людей, застосування засобів захисту в зоні радіоактивного зараження, що виключають поразку та переопромінення людей вище встановлених доз, а також перелік захисних заходів, що застосовуються для зменшення радіоактивної дії на робочих, службовців та населення при аварії на атомних електростанціях.
Режими радіаційного захисту розроблені завчасно для різноманітних умов проживання та рівнів радіації на місцевості.
На теперішній час розроблено та введено в дію наступні режими радіаційного захисту:
1. Для мирного часу в умовах радіоактивного зараження при аварії на АЕС. г~
2. Для воєнного часу в умовах радіоактивного зараження при ядерному вибуху.
Для мирного часу розроблені п'ять типових режимів №1...№5, для потужності лози випромінювання від 0.1 мР/год до 0.1 Р/год та більше. В кожному типовому режимі передбачені заходи захисту робочих, службовців та населення, відповідні визначеній потужності дози випро мінювання. Крім того дані режими визначають заходи захисту при отриманні дози за рахунок внутрішнього випромінювання:
1. При прогнозованій дозі від 250 до 400 Бер - підлягають евакуації жінки та діти.
2. При очікуваній дозі більше 400 Бер - підлягають евакуації залишкові дорослі.
Зміст режимів радіаційного захисту при аварії на АЕС викладено в Таблиці 6.
Для воєнного часу розроблено вісім типових режимів. З них типові режими №№1,2,3 призначені для населення, що не працює, №№4,5,6 та 7 - для працюючого населення, в тому числі для студентів ВНЗів, режим №8 для особливого складу формувань при веденні PHP в осередку ураження.
Режим радіаційного захисту визначається і вводиться в дію в наступній послідовності:
1. Підрозділ радіаційної та хімічної розвідки за допомогою дозиметричного приладу ДП-5В вимірює потужність дози випромінювання (рівень радіації) на об'єкті в мР/год.
2. За вимірюваної потужності дози випромінювання за Табл.6 обирає відповідний номер режиму та вводить його в дію.
Так, наприклад, якщо вимірювана потужність дози на території населеного пункту складає 0,4 мР/год., то треба вживати заходи по дотриманню режиму № 2 (Таблиця 6)
а). Укриття дітей у помешканнях під спостереженням дорослих;
б). Герметизація помешкань;
в). Герметизація, упаковка продуктів харчування, води, білизни. Установка санітарних бар'єрів на входах у помешкання;
г). Проведення йодної профілактики дітям;
д). Перебування на вулицях заборонено. При крайній необхідності можливо тільки в респіраторах, чоботях, плащах, головних уборах і рукавичках. Встановлення санітарних бар'єрів на входах.
Таблиця 3. Журнал контролю опромінення за міс. 200 р.
|
(найменування цеху, формування ЦО) |
|||||||||||||
|
Ф. I. П. |
Посада |
Для початку опромінення |
Доза опромінення в радах (рентгенах) наростаючим підсумком по датам виміру |
Сумарна доза опромінення за |
Особливі позначки |
||||||||
|
1.3 |
2.4 |
3.3 |
4.3 |
15.3 |
20.3 |
25.3 |
30.3 |
перші четверо діб |
місяць |
||||
|
Таланов К. Н. |
Командир ланки |
1.3 |
20 |
40 |
о |
о 00 |
о |
о о |
40 |
100 |
Командир рятувальної команди ЦО
Таблиця 4. Категорії працездатності людей в залежності від залишкової дози опромінення
|
Категорії працездатності |
Доза опромінення Р, отримана протягом днів |
|
|
4 |
30 |
|
|
Повна працездатність Працездатність зберігається Працездатність обмежена Працездатність значно обмежена |
до 50 до 150 до 250 більше 250 |
до 100 до 250 до 400 більше 400 |
Примітка. Залишкова доза опромінювання - це доза радіоактивного опромінення, не відновлена організмом до даного терміну; залежить від часу, який пройшов після опромінення.
Таблиця 5. Допустимі ступені зараженості деяких об'єктів, провізії й води радіоактивними речовинами (протягом 1 доби)
|
Найменування об'єкту, продуктів |
Доза опромінення, мР/г |
|
Автотранспорт і техніка |
200 |
|
Споруди всередині |
100 |
|
» зовні |
500 |
|
Проходи вулиці |
1000 |
|
Поверхня тіла тварин |
100 |
|
Ліва частина протигазу |
10 |
|
Натільна білизна |
20 |
|
Одяг, взуття, спорядження |
ЗО |
|
Поверхня тіла людини |
20 |
|
Засоби індивідуального захисту |
30 |
|
Медико-санітарне майно |
50 |
|
Провізійна тара, кухонний інвентар, обладнання столових |
50 |
|
М'ясо сире (туша) |
20 |
|
Риба сира (1 кг) |
1.5 |
|
Хліб (буханка) |
1.5 |
|
Сипучі продукти, їжа варена |
1.5 |
|
Вода (відро) |
4 |
До лекції 4. Тема 4. Захист населення і територій в умовах надзвичайних ситуацій.
Організаційно методичні вказівки
Навчальною метою даного заняття є засвоєння основних принципів і способів захисту населення і території, як використання засобів індивідуального і колективного захисту, евакуаційні заходи захисту населення, режими радіаційного захисту робітників та службовців об’єкту, захист населення, а також порядок оповіщення населення при НС, порядок надання інформації у сфері цивільного захисту.
Час 2 години.
Метод проведення – лекція.
Дидактичні та наочні засоби.
Плакати:
1. Схема евакуації населення.
2. Засоби індивідуального захисту.
3. Засоби колективного захисту населення.
4. Сигнали оповіщення населення.
Література: Л-1 (Гл. 7)
Завдання на СРС: Вивчити порядок визначення режиму радіаційного захисту людей.
Учбові питання та розподіл часу
Організація заняття
|
1. |
Основні принципи і способи захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій |
3 хв. |
|
2. |
Використання засобів індивідуального і колективного захисту населення |
7 хв. |
|
3. |
Організація та проведення евакуаційних заходів захисту населення |
20 хв. |
|
4. |
Радіаційний, хімічний та біологічний захист населення, режими радіаційного захисту робітників та службовців об’єктів |
40 хв. |