Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 26
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Філологічний факультет
Кафедра сходознавства імені професора Ярослава Дашкевича
ЕМОТИВНИЙ ПРОСТІР РОМАНУ МУРАКАМІ ХАРУКІ «МІЙ ЛЮБИЙ SPUTNIK»
Курсова робота
студентки групи ФЛЯ-31
Милитчук О. І.
_________
Науковий керівник
Старший викладач кафедри сходознавства
Горошкевич О. Г.
_________
_________
Львів – 2013
ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ЕМОТИВНИЙ ПРОСТІР ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ…………………..5
1.1. Творча манера зображення дійсності Муракамі Харукі…………………..5
1.2. Мовні та художні засоби вираження емотивності………………………...7
1.2.1. Емотивні значення в структурі образу персонажа………………….11
1.2.2. Емотивні значення в структурі образу автора………………………13
1.3. Категорія емоціональної тональності та пафос твору…………………...14
Висновки до розділу 1……………………………………………………………...16
РОЗДІЛ 2. ЕМОЦІЙНЕ СВІТОВІДЧУТТЯ У ТВОРІ МУРАКАМІ ХАРУКІ «МІЙ ЛЮБИЙ SPUTNIK»…………………………………………………………17
2.1. Основні засоби вираження емоцій у романі «Мій любий sputnik»……..17
2.2. Емоційно-ціннісна орієнтація героїв твору «Мій любий sputnik»……...19
2.3. Емоційна тональність твору «Мій любий sputnik» та авторські оцінки..24
Висновки до розділу 2……………………………………………………………...26
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….30
ВСТУП
На сучасному етапі розвитку лінгвістики та літературознавства все більше уваги приділяється антропоцентричному напряму, який безпосередньо включає в себе емоційну сферу. Проблема емотивності та емотивного простору твору все більше цікавить дослідників, проте не є повністю розкритою. Емоційність пронизує не тільки всю мовну, а й всю мисленнєву діяльність, що в рамках тексту визначає опосередковане мовою ставлення людини до навколишнього світу.
Текст у своїй першооснові, спрямований на вплив та реакцію читача, тому для його повнішої інтерпретації дуже важливою є емоційна сфера. Ми вважаємо цікавим розгляд емотивності тексту на прикладі творчості Муракамі Харукі, зокрема на прикладі роману «Мій любий sputnik». Дослідження емотивності дозволить глибше зрозуміти не тільки загальну роль емоцій у тексті, а й деякі аспекти розвитку сучасної японської літератури.
Актуальність дослідження зумовлена неповним вирішенням питань емотивного простору в рамках семантичного простору тексту. Крім того, актуальність зумовлена і недослідженістю роману Муракамі Харукі «Мій любий sputnik», зокрема його емотивності.
Метою роботи є виявлення і аналіз способів реалізації категорії емотивності в тексті роману Муракамі Харукі «Мій любий sputnik».
Мета роботи зумовлює необхідність вирішення таких завдань:
Об’єктом дослідження є емотивний простір художнього твору.
Предметом дослідження є реалізація емотивності в романі Муракамі Харукі «Мій любий sputnik».
В основу дослідження лягли такі методи:
1) метод контекстуального аналізу (для встановлення емотивних значень);
2) метод дистрибутивного аналізу та метод емотивної валентності (для дослідження поєднань емотивної лексики і виявлення емотивної семантики);
3) лінгвостилістичний аналіз тексту (для розгляду комплексу емотивних значень та композиційної структури тексту);
4) метод інтерпретації та метод психологічного аналізу (для розшифрування емотивних значень та їх функцій у творі).
Практичне значення результатів полягає в можливості використання матеріалів дослідження у теоретичних курсах із японської літератури та спецкурсах із теорії літературознавства.
РОЗДІЛ 1.
ЕМОТИВНИЙ ПРОСТІР ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
Муракамі Харукі – японський письменник і перекладач, що народився у Кіото в 1949 році. У сучасній японській літературі його важко віднести до найвидатніших письменників, а от серед європейської та американської молоді він здобув велику популярність.
Творчість Муракамі Харукі потрібно розглядати в контексті XX ст. Муракамі виріс у післявоєнній окупованій Японії. Саме тому художній стиль Муракамі характеризується сильним впливом західної культури. Зокрема у його творчості помітні впливи американської популярної культури та англійської літератури, якою він захоплювався.
Саме така манера письма приваблює західних читачів. Як пише С. Боєва, вестернізація творів Муракамі Харукі (багаторазові додавання до текстів письменника культурних артефактів Заходу та майже повна відсутність відомих усьому світу образів традиційної японської культури) забезпечує комфортність читання для західного читача, не затьмарюючи японську сутність його творів [3, с. 4].
Ще одне захоплення автора, яке в значній мірі впливає на його творчість – це музика. Будучи великим прихильником джазу, Муракамі «передає» ці захоплення своїм героям, які постійно слухають музику: джаз, класику. Але, крім цього, багато дослідників звертають увагу на «музикальність» самої манери написання творів Муракамі.
Автор часто акцентує увагу читача, використовуючи "музикалізацію текстового потоку". Це передбачає часті посилання письменника на музичні групи, співаків, композиторів, музичні твори та пісні. Найпопулярніші країни, до музичного життя яких звертається письменник у своїх творах, – це США, Англія, Німеччина, Австрія, Італія й Франція [11].
Зважаючи на те, що музика – це одна зі сфер творчості, що в першу чергу впливає на емоції та почуття людини, то можна сказати, що Муракамі через музику передає певні емоційні та душевні стани своїх героїв.
Дмитрій Коваленін музикалізовану канву творів Муракамі бачить так: «При читанні його прози виникає відчуття, наче розглядаєш майстерно виконаний фотоколаж із фрагментів реальності вперемішку зі снами, у вухах постійно звучать, переплітаючись між собою, фрагменти музичних творів. Образи і метафори в тексті по-дзеньски неочікувані і по-символістичному точні» [6].
Так само можна сказати про роль надприродного, яке займає важливе місце в його творчості. Незвичайні події та паралельні світи певною мірою відображають внутрішній світ героїв, їх настрої та хвилювання. У своїх інтерв’ю Муракамі говорить, що для нього просто не важливим є логічний аналіз подій. Він пояснює, що описані ним надприродні речі, це всього лиш метафора. Проте вона набирає у написаному реальних форм. Такий метафізичний світогляд Муракамі передбачає систему неочікуваних подій та значень, що за ними стоять.
Метафора у Муракамі – це своєрідний метод впливу на емоційну сферу людини з метою пробудити в ній щось, що не піддається поясненню. За словами Муракамі, його цікавить своєрідна тема темноти всередині людини, де виникають усілякі процеси.
Взагалі, герой Муракамі – повністю самотня людина, занурена в себе. Він має чітку, осмислену позицію, яка не змінюється, не пристосовується до життєвих обставин. Його герой – маргінал, але дивакуватість якого переважно не виходить за рамки людської моралі. Герої Муракамі повідують певний ескапізм1, в результаті якого вони не знають меж у своїх поглядах, вчинках.
Характеризуючи героя творів Муракамі, потрібно згадати, що він європеїзований, як і самий автор. Головний герой Муракамі унікальний для японця. У Японії службовці співають гімни фірмі, зібравшись у менеджера перед початком робочого дня. Його ж герой працює без ентузіазму. Він людина ретельна, якщо за щось береться, то намагається досягти максимальної якості. Однак у ньому повністю відсутнє несвідомо колективне начало, характерне для Сходу [11].
Самотність, яка постійно переслідує героїв Муракамі, – це той метод, через який людина може оцінити свої можливості у світі і визначити свої цілі. Це певний закритий простір, що дозволяє людині бути собою.
Ситуації, в які сам себе заганяє головний герой, навмисно узагальнені і рафіновані волею автора до такої міри, що єдиною перешкодою до будь-яких рішень виступає він сам, його особисті бажання і внутрішні установки. І герой при цьому – впертий до абсурду і безжалісний до себе, що доходить аж до самокатування [6].
Ще однією складовою сюжетної канви творів Муракамі є сни. Сон – це ще один простір для втечі, але одночасно й місце, де людина може пізнати свої істинні бажання. Сни також побудовані на відображенні емоцій героя в образній формі.
1.2. Мовні та художні засоби вираження емотивності
Багато дослідників вважає, що емоційна свідомість та емоційне мислення виникли раніше, ніж мислення вербальне. Тому емоції, їх вираження і сприйняття є такими ж важливими в аналізі художнього тексту, як й інші аспекти дослідження.
Характеризуючи емотивний простір твору, потрібно насамперед зазначити, що ж собою являє емотивність твору.
Емотивність – притаманна мові семантична властивість виражати системою своїх засобів емоційність як факт психіки, відображені в семантиці мовних одиниць соціальні та індивідуальні емоції [8, c. 225].
Тобто це вираження емоцій через лінгвістичні одиниці. Таким чином, емоції – це поняття психологічне, а емотивність – мовне.
Значення, закладені у слові, можуть містити в собі емоційне забарвлення або виражати (прямо або опосередковано) певну емоцію. І навпаки, слово може мати вплив на емоційний стан і почуття людини.
Саме значення слова може регулювати або саморегулювати емоційний стан і поведінку індивіда. Цим пояснюється так звана магія слова і його прагматика. Оскільки кожне слово узагальнює, значить і емотивне слово є узагальненням конкретної емоції, а самі соціалізовані емоції є частиною інтелекту людини [12, с. 112].
Вербалізація емоцій є досить цікавим явищем у лінгвістиці. Адже, розглядаючи слово в такому контексті, можна зрозуміти не тільки те, що воно виражає, а й те, якими способами можна це виразити.
Емотивна семантика, як результат відображення емоцій у мові, неоднорідна. Одним з її видів є емотивне значення, яке в слові самостійно значиме. Іншим її видом є конотація (емотивне забарвлення слова, що супроводжує його логіко-предметне, номінативне значення), вона є вторинною і факультативною в слові [12, с. 115].
Способи вираження емотивності в тексті можуть бути різноманітними: від згорнутих (семний конкретизатор, слово) і мінімально розгорнутих (словосполучення, речення) до максимально розгорнутих (фрагмент тексту, текст) [8, c. 226].
У „Словнику лінгвістичних термінів” Є.В. Кротевича та Н.С. Родзевича до складу емотивної лексики, під якою розуміють слова, що виражають емоції, належать:
– слова, які безпосередньо позначають почуття (любов, ненависть, радість);
– слова, в значенні яких представлена оцінка явища, предмета (гарний, поганий);
– слова, в яких емоційне ставлення до предмета чи явища виражається граматичними способами, насамперед суфіксами та префіксами (котик, маленький) [7, c.58].
Крім суто лексичних засобів вираження емоцій у творі, потрібно згадати про такі категорії, як образ автора і персонажа. Саме через ці образи ми можемо визначити типологію і функцію емоцій у творі.
Почуття, які автор приписує персонажу, постають у тексті як об’єктивно існуючі в дійсності (диктальні), а почуття, які автор переживає і виражає, мають суб’єктивне забарвлення (модальні). У цілісному тексті гармонічно переплітаються диктально-емотивні значення (рівень персонажів) і модально-емотивні значення (рівень авторської свідомості), сукупність яких і складає ядро емотивного змісту тексту [2, c. 122].
Тобто художній твір у своєму ідеалі повинен мати оціночно-інтерпретаційну позицію щодо емоційної сфери сприйняття. Багато дослідників говорить про близькість таких понять як «емоції» та «оцінка».
Визначивши форму і семантику емотивності у творі, потрібно окреслити її план змісту та план вираження.
Основу плану змісту емотивності становить суб’єктивна оцінка, яка є джерелом появи емоційного стану / ставлення того, хто говорить; план вираження представлений категорією експресивності, головна функція якої полягає у здатності підвищувати впливову, прагматичну силу мовної одиниці, забезпечуючи її емоціогенність [5].
Виходячи з цього, можемо сказати про функціональну складову емотивного простору.
Оскільки заданість світу конкретної мовної особистості здійснюється тільки через її переживання, мовна репрезентація, вербалізація є завжди особистісною інтерпретацією цього світу [13, с. 174].
Якщо розглянути це в літературному контексті, то робимо висновок, що емотивна лексика відіграє роль засобів вираження переживань автора через образ персонажа чи через сюжет.
Автор тексту кодує певними мовними засобами власне емоційне ставлення до подій тексту, персонажів і т. д., і в той же час прагне викликати у адресата тексту емоції, співзвучні авторському задуму, так що одночасно здійснюється експресивна функція, тобто функція самовираження і функція впливу [9].
Тобто емоційне забарвлення слів, емотивний тон твору є невід’ємними складовими семантичного просто тексту. Адже ідея твору може виражатись не тільки через сюжет, проблематику чи образи персонажів, а й через емоційне забарвлення подій, слів, характерів та ставлення автора до цих речей.
Емоційний вплив на людину є одним із найстійкіших, тому що емоційна пам’ять є тривалішою і ефективнішою, ніж запам’ятовування сюжету чи фраз.
За Бабенком, цілісний емотивний зміст передбачає обов’язкову інтерпретацію світу людських емоцій (рівень персонажа) і оцінку цього світу з позиції автора з метою впливу на цей світ, перебудови його [2, c. 123].
Андрійченко дослідила, що емоції в художньому тексті не є реальним відображенням дійсності, що вони є лише певним естетичним проектуванням.
Емотивність художньої комунікації є специфічною: вона відображає не реальне емоційне хвилювання, а емоційний план естетичного сприйняття дійсності – естетичне почуття. В основі естетичного сприйняття дійсності лежить принцип всепроникнення. Тобто художні емоції належать світу так званої проективної реальності почуттів і є результатом трансформації емоцій із життєвих хвилювань у нову естетичну якість [1, c. 4].
Тобто емотивність тексту передбачає інтерпретування емоцій взятих із реальної дійсності через художні засоби, що має на меті утвердження певних принципів чи вираження поглядів.
Піщальнікова на основі теоретичних даних психології та психолінгвістики відзначає, що для реципієнта естетизована емоція, яка зафіксована в художньому тексті, відіграє не тільки регулюючу, а й сугестивну роль у розумінні авторських особистісних смислів [10, с. 12].
Таким чином, емотивність твору спрощує для читача розуміння та інтерпретацію тексту. Емоції, виражені у творі, допомагають зрозуміти не тільки позицію автора щодо певних речей, а й мотиви та причини утвердження таких позицій.
1.2.1. Емотивні значення в структурі образу персонажа. Бабенко говорить про те, що найбільш емоційною значимістю наділені в тексті емоції персонажа.
Емоції персонажа зображуються як особлива психічна реальність. Сукупність емоцій у тексті – своєрідна динамічна множина, що змінюється у міру розвитку сюжету, відображає внутрішній світ персонажа в різноманітних обставинах, у стосунках з іншими персонажами [2, c. 123].
Емотивні значення персонажа відрізняються в залежності від значимості, частоти вираження у творі, контекстуальних умов, функцій. Таким чином, можна виокремити певні різновиди таких емотивних значень.
Бабенко виділяє емотивні значення за двома принципами: а) за тим, в якому контексті вони репрезентовані; б) за їх функціями і роллю у творі.
I. Контекстологічні різновиди емотивних значень:
1. Фразові емотивні значення характеризуються мінімальною розгорнутістю. Зазвичай ці значення мають супроводжуючий, додатковий характер і уточнюють, збагачують емоціями різні дії та стани персонажів. Семантичний радіус емотивної лексики, що сигналізує про ці емотивні значення, обмежується рамками фрази. Частіше за все, подібним чином робиться легкий штрих, який доповнює портретну характеристику персонажа.
2. Фрагментні емотивні значення зазвичай співпадають з мікротемою окремого текстового фрагменту. Як правило, так розкривається психологічна сутність чи зображується емоційний стан персонажа. Такі фрагментні емотивні значення можуть виражатись за допомогою різних композиційних форм мовлення:
а) розповідний фрагмент, в якому емоції зображуються опосередковано, через розповідь про вчинки персонажів, тобто прямо не називаються;
б) описовий фрагмент, в якому письменник ретельно аналізує складний емоційний стан персонажа.
в) текстовий фрагмент з елементами роздуму;
г) емотивний діалог, що є засобом опису психологічного стану, який проривається в мовлення. У його структурі трапляються репліки, в різному ступені емотивно заряджені;
д) різні форми внутрішнього мовлення, що є яскравими засобами психологічної характеристики персонажа в умовах текстового фрагмента. Сигнали прямої внутрішньої мови – використання спеціальних пунктуаційних знаків, час події, особовий займенник 1 особи однини. Така мова може бути розгорнута або нерозгорнута. Вона обрамляються емотивними номінаціями, що мають характер коментування. Внутрішня мова має аналітичний характер і є побудованою у формі внутрішнього діалогу, суперечки персонажа з самим собою. Ще одним варіантом передачі автором точки зору персонажа в тексті є невласне пряма мова.
3. Загальнотекстові емотивні значення. У них спостерігається одночасно символізація та конкретизація лексичної семантики: слово узагальнюється в тексті і конкретизується текстом. Основні прийоми висунення важливих елементів змісту тексту – це повтор суті і засобів, що його позначають з однієї сторони, і використання засобів оказіональної номінації – з другої. Дуже часто автор у заголовок виносить ключове емотивне значення, а в тексті – художньо-образно конкретизує емотивну семантику заголовку.
ІІ. Функціонально текстові різновиди емотивних значень:
а) емотивно-оціночні рефлексиви характеризуються замкнутістю в суб’єкті, направленістю того, хто говорить, на самого себе. Основний засіб їх вираження – загально оціночна емотивна лексика, вигуки, частки, конотативно-емотивна лексика;
б) емотивно-оціночні регулятиви характеризуються орієнтацією на співбесідника і включають всі види похвал і образ. Основний засіб їх вираження – конотативно-емотивна лексика, яка найяскравіше розкриває міжособистісні стосунки. Умови їх побутування – пряма мова персонажів [2, с. 124–141].
Отже, хоча в структурі образу персонажа існує різноманіття емотивних значень, проте їхнє внутрішнє життя можна правильно осмислити тільки в контексті всього твору – з врахування всієї системи образів персонажів та у світлі авторської концепції.
1.2.2. Емотивні значення в структурі образу автора. Бабенко уточнює, що весь художній текст пронизаний суб’єктивністю та антропоцентричним спрямуванням. Тому в емотивному складі тексту є макрокомпонент, що об’єднує модальні емотивні значення, які відносяться до розряду інтенціональних2 [2, с. 142].
Адже художній текст формується автором у такій формі, що не може уникнути оціночної характеристики зображуваного. І емотивні засоби відіграють у такій оцінці важливу роль.
Бабенко ділить такі засоби за двома критеріями:
1. Лексичні засоби вираження інтенціональних емотивних значень. Автор виявляє свої симпатії, антипатії та інші емотивні кваліфікації зображуваного світу в умовах різних типів мовлення (як монологічного, так і діалогічного) і в текстових фрагментах різної композиційної форми. Дуже часто локальні авторські оцінки на рахунок окремих епізодів, ситуацій тексту виражаються епітетами, контекстом.
2. Семантичні різновиди інтенціональних емотивних значень, обумовлених об’єктом оцінки. Головною тут є направленість оцінки:
а) персонажні емотивні значення – реакція автора на героя, основана на цілісному ставленні до нього;
б) ситуативні інтенціональні значення – це емоційна оцінка конкретної текстової ситуації. Можуть бути нерозгорнуті (локальні) та розгорнуті;
в) приватно-поведінкові інтенціональні значення – письменник показує вплив події на героя і водночас зображує його емотивну реакцію на подію;
г) глобально-поведінкові емотивні значення – це точка зору автора, підпорядкована загальному задуму твору, що бере участь у формуванні концепції цього твору [2, с. 142–148].
1.3. Категорія емоціональної тональності та пафос твору
Крім емотивності, представленої емоціями персонажа, автора, важливим компонентом художнього твору з цієї точки зору є загальна емоційна тональність висловлювання.
Емоційна тональність вбирає в себе всі емотивні сенси, що містяться в тексті, але провідна роль у хорі текстових емоцій належить все-таки інтенціональним емотивним сенсам, що відображають авторську позицію і концепцію. Особливе значення має місце емотивної лексики в синтагматиці тексту, наприклад, вживання емотивної лексики в позиції заголовку [2, с. 149].
Все це створює в нашому баченні загальний емоційний тон твору, представлений автором. Тобто емотивних тонів у творі може бути безліч, але авторська концепція твору, те, ради чого автор і пише його, регулює та визначає домінуючий емоційний тон твору.
З цієї позиції можна говорити про екзистенційні емотивні сенси, тобто ті сенси, метою яких є вплив на адресата через художні засоби твору, у тому числі й через емотивну лексику.
Художній текст впливає на читача сукупністю всіх своїх формально-семантичних якостей і властивостей (системою образів, сюжетом, композицією і т.д.), єдиною сукупністю мовних засобів, у складі якої лексичні засоби займають не останнє місце. У той же час тканина художнього твору не рівноцінна за силою емоційного впливу, і це залежить найчастіше від складу емотивної лексики. У тексті виділяються фрагменти, що зображують так звані емоціогенні ситуації, які мають підвищений рівень емотивного впливу. [2, c. 152].
Але потрібно згадати, що в силу особистісного сприйняття, інтерпретування художнього тексту читачем може призводити до різних висновків і реакцій. Читач може як погоджуватись, так і заперечувати «нав’язувані» автором оціночні позиції. У свою чергу, автор може маскувати ці оцінки або подавати їх в прихованій формі, цільово заплутувати читача. Усе це дає змогу читачу повною мірою проявити своє мислення та свою концепцію світобачення.
Говорячи про загальний емоційний тон, заданий автором, потрібно згадати про таке поняття як пафос літературного твору. Він посідає одне із провідних місць в ідейному світі художнього твору.
Єсін визначає пафос як провідний емоційний тон твору, його емоційний настрій. Синонімом терміну пафос є «емоційно-ціннісна орієнтація». Проаналізувати пафос художнього твору – значить встановити його типологічний різновид, тип емоційно-ціннісної орієнтації, ставлення до світу і людини у світі [4, c. 41].
Розрізняють такі види пафосу: героїчний, драматичний, трагічний, сатиричний, гумористичний, сентиментальний, романтичний та інші.
На наша думку, пафос є чимось близьким до емоційної тональності твору. Він наче фонова музика, яка завдяки емоційній насиченості підсилює головну ідейну цінність твору та допомагає скерувати читача у своїх роздумах.
Висновки до розділу 1
Муракамі Харукі вважає важливим вплив на емоції та почуття читача. Він майстерно використовує різноманітні прийоми, такі як метафора, «музикалізація текстового потоку», сновидіння, незвичайні ситуації, неочікувані та ірреальні світи. Все це прямо націлене на відгук у душі читача. Тому ми вважаємо, що його твори мають багатий емотивний простір.
Емотивність – це вираження емоцій через лінгвістичні одиниці. Вона має чіткий оціночно-інтерпретаційний характер, тому прямо орієнтована на вираження авторської концепції та вплив на реципієнта. Способи вираження емотивності можуть бути різноманітними: від слова та словосполучення до речення та фрагменту тексту. Для вираження емотивної семантики використовують емотивне значення та конотацію (емотивне забарвлення слова).
Художній текст виявляє різноманіття емотивних значень, які відрізняються за змістом, ступенем конкретизації, композиційними умовами їх вираження (фразові, фрагментні, загальнотекстові), за функціями в тексті (інтерпретаційні, оціночні та інші) і за співвіднесенням із суб'єктом емоцій, який відчуває їх (диктально-персонажні, модально-авторські). У результаті взаємодії емотивних значень складається емотивний зміст художнього тексту, категоріальною основою якого є емоційна тональність тексту.
Множинність точок зору робить художній твір багатотональним з обов'язковою домінантою, що задається прямими оцінками образу автора або авторською цільовою спрямованістю.
РОЗДІЛ 2.
ЕМОЦІЙНЕ СВІТОВІДЧУТТЯ У ТВОРІ МУРАКАМІ ХАРУКІ «МІЙ ЛЮБИЙ SPUTNIK»
2.1. Основні засоби вираження емоцій у романі «Мій любий sputnik»
Емоційно-смисловою домінантою, яка формує емотивний простір цього роману, є емоція, позначена звертанням, яке винесене в заголовок. Звертання складається з присвійного займенника «мій» та пестливого слова «любий». Займенник «мій» означає глибоку прив’язаність до об’єкта звертання. А пестливе слово «любий» вказує на ніжність та щирість почуттів того, хто звертається; вказує на те, що особа, до якої звертаються є дорогою, милою серцю, бажаною і коханою. Отже, однієї з домінант є емоція любові, кохання.
Не менш важливу роль відіграє тут і взяте з англійської мови слово «sputnik». Цей образ не раз вживається в творі: в епіграфі, в звертанні Суміре до Мюу. Він став своєрідною метафорою, що уособлює в творі самотність двох рідних душ: あなたにはスプートニクというのがロシア語で何を意味するか知っている？それは英語でtravelling companionという意味なのよ。『旅の連れ』。でもどうしてロシア人は、人口衛星にそんな奇妙な名前をつけたのかしら。一人ぼっちでぐるぐると地球のまわりを回っている、気の毒な金属の塊に過ぎないのにね [15]. Anata ni wa supūtoniku to iu no ga Roshiago de nani o imi suru ka shitte iru? Sore wa eigo de traveling companion to iu imina no yo. “Tabi no tsure”. Demo dōshite roshiahito wa, jinkō eisei ni son'na kimyōna namae o tsuketa no kashira. Hitoribotchi de guruguru to chikyū no mawari o mawatte iru, kinodokuna kinzoku no katamari ni suginainoni ne. ‘До речі, ви знаєте, що таке "супутник" по-російськи? По-англійськи – «travelling companion». «Той, хто супроводжує в дорозі, попутчик». (...) Незрозуміло тільки, чому росіяни обрали для свого космічного корабля таку незвичайну назву? Адже це всього лише нещасний шматок металу, все крутиться, крутиться собі один-однісінький навколо Землі – і більше нічого ...’ [14, с. 123–124]. Це дуже увиразнює образи двох подорожуючих подруг, які все рівно залишаються чужими. Отже, другою комплексною емоційно-смисловою домінантою є почуття самотності.
Взагалі, роман є дуже багатим на незвичайні метафори та порівнянні, що не тільки увиразнюють зміст написаного, а й задають певний емоційний настрій ситуації чи події: ミュウは微笑んだ。久しぶりにどこかの引き出しの奥から引っ張り出してきたみたいな、懐かしい親密な微笑みだった [15]. Myū wa hohoenda. Hisashiburini doko ka no hikidashi no oku kara hippari dashite kita mitaina, natsukashī shinmitsuna hohoemidatta. ‘Мюу посміхнулася. Немов висунули ящик, до якого не торкалися цілу вічність, і витягли з його глибини на світло божий цю посмішку - милу посмішку близької і рідної людини’ [14, с. 13].
Крім цього автор надзвичайно влучно підбирає музичні вподобання своїм героям: емоційна і бурхлива соната Моцарта, що уособлює вир почуттів до коханої людини; спокійні і розважливі балади Брамса, що виражає розсудливість і холодну відстороненість Мую. А пісня «Фіалка», на честь якої була названа Суміре, – ще одна метафора самотності, образ розтоптаної і пригніченої душі. Як та фіалка, Суміре не жаліє, а навпаки, радіє своєму коханню, навіть будучи відштовхнутою.
Сон, як місце, де можна втекти від реальності, зустрітись з бажаними людьми (для Суміре – з мамою, «іншою» Мую; для розповідача – з Суміре) стає тимчасовою ціллю: 夢を見ることだ。夢を見続けること。夢の世界に入っていって、そのまま出てこないこと。そこで永遠に生きていくこと。(…)だから夢の中では衝突はほとんど起こらないし、もし仮に起こってもそこには痛みはない。でも現実は違う。現実は噛みつく。現実。現実 [15]. Yume o miru kotoda. Yume o mi tsudzukeru koto. Yume no sekai ni haitte itte, sonomama dete konai koto. Sokode eien ni ikite iku koto. (…) Dakara yumenonakade wa shōtotsu wa hotondo okoranaishi, moshi karini okotte mo soko ni wa itami wanai. Demo genjitsu wa chigau. Genjitsu wa kamitsuku. Genjitsu. Genjitsu.‘Потрібно бачити сни. Постійно. Увійти в світ сновидінь і звідти вже не повертатися. Жити там вічно. (…) Зрозуміло, що у сні майже не відбувається зіткнень з предметами, а якщо навіть вони трапляються, від них не боляче. А ось реальність - інша. Реальність кусається. Реальність... Реальність...’ [14, c.170–171].
Сон напряму пов’язаний з надприродніми елементами, що стали причиною роздвоєння особистості. そしてその体験はミュウという人間を破壊してしまう（あるいはその破壊性を顕在化する）。ミュウ自身の表現によれば、彼女は一枚の鏡を隔てて分割されてしまったわけだ [15]. Soshite sono taiken wa myū to iu ningen o hakai shite shimau (aruiwa sono hakai-sei o genzaika suru). Myū jishin no hyōgen ni yoreba, kanojo wa ichi-mai no kagami o hedatete bunkatsu sa rete shimatta wakeda. В результаті пережитого відбувається її "роздвоєння" (або завдяки цьому випадку виявляється роздвоєність, яка вже існує). Як пояснює сама Мюу, «розколовшись», вона одночасно знаходиться по обидві сторони дзеркала. [14, c. 214]. Випадок на Чортовому колесі не тільки роздвоїв душу Мую, а й забрав в неї важливу частинку, без якої вона втратила здатність переживати певні людські почуття та емоції. Це теж є певною метафорою, адже сама ж «темнота» душі Мую призвела до цього. Тобто «той світ», тільки проекція того, що відбувається у нас в душі.
2.2. Емоційно-ціннісна орієнтація героїв твору «Мій любий sputnik»
Семантичний аналіз емотивної лексики роману дає загальне поняття про широкий спектр емоцій, який створює складні психологічні портрети персонажів, формує багатотональну емотивну семантику розповіді. В романі зображена багата гама почуттів: самотність, щирість, захоплення, любов, тривожність, відстороненість, непорозуміння, біль, сум, безпомічність.
Домінує по частоті і по текстовій значимості лексика самотності. Слово «самотність» та його синоніми зустрічаються у творі більше 40 раз. Проте, в оригінальному творі слово孤独 kodoku ‘самотність’ зустрічається менше 10 раз.
Самотність, як і інші емотивні значення, Муракамі виражає як на лексичному рівні, так і в більш розгорнути формах (реченні, фрагменті тексту): どうしてみんなこれほどまで孤独にならなくてはらならいのだろう、僕はそう思った。どうしてこんなに孤独になる必要があるのだ。これだけ多くの人々がこの世界に生きていて、それぞれに他者の中に何かを求め合っていて、なのになぜ我々はここまで孤絶しなくてはならないのだ。何のために？この惑星は人々の寂寥を滋養として回転を続けているのか [15]. Dōshite min'na kore hodo made kodoku ni naranakute hara narai nodarou, boku wa sō omotta. Dōshite kon'nani kodoku ni naru hitsuyō ga aru noda. Kore dake ōku no hitobito ga kono sekai ni ikite ite, sorezore ni tasha no naka ni nanika o motome atte ite,nanoni naze wareware wa koko made kozetsu shinakute wa naranai noda. Nan'notameni? Kono wakusei wa hitobito no sekiryō o jiyō to shite kaiten o tsudzukete iru no ka. ‘Чому всі повинні бути такими самотніми? Чому це необхідно - бути такими самотніми? Стільки людей живе в цьому світі, кожен з нас щось жадібно шукає в іншій людині, і все одно ми залишаємося такими ж нескінченно далекими, відірваними один від одного. Чому так має бути? Заради чого? Може, наша планета обертається, підживлюючись людською самотністю?’ [14, c. 232]. Один з частих прийомів, через які автор виражає емоційний спротив реальності – це риторичні запитання і повтори. А зі словосполучень нескінченно далекими, відірваними один від одного випливає ще один відтінок наскрізного настрою героїв – відстороненість і непорозуміння. Скільки б герої не прагнули наблизитись одне з одним, вони залишаються чужими і незадоволеними в своїх бажаннях.
Аналіз емотивних значень, в структурі образів персонажів показує, що в тексті роману зустрічаються всі контекстно-функціональні різновиди вираження емоцій.
Наприклад, активно представлені фразові емотивні значення, які фіксують моментальні емотивні реакції персонажів на розвиток подій: すみれは顔をしかめて、何度も首を振った [15]。Sumire wa kao o shikamete, nando mo kubi o futta. ‘Суміре скорчила незадоволену гримасу і кілька разів похитала головою’ [14, c. 54]. すみれは満足そうに微笑んだ [15]。Sumire wa manzoku sō ni hohoenda. ‘Суміре посміхнулася, мабуть, задоволена моєю відповіддю’ [14, c. 55]. すみれの父親の姿を目にして、ミュウは一瞬言葉を失った。Sumire no chichioya no sugata o me ni shite, myū wa isshun kotoba o ushinatta. ‘Побачивши батька Суміре, Мюу на мить втратила дар мови’ [14, c. 27]. すみれの顔は熱くなった。胸の中で心臓が、まるで木の橋を走り抜ける狂った馬の蹄みたいに大きな音を立てていた [15]。Sumire no kao wa atsuku natta. Mune no naka de shinzō ga, marude ki no hashi o hashirinukeru kurutta uma no hidzume mitai ni ōkina oto o tatete ita. ‘Обличчя Суміре запалало. Серце голосно забилося в грудях – наче збожеволівший кінь понеслося шаленим галопом по дерев'яному мосту’ [14, c. 28].
Фрагментні емоції символізують домінантні для певної ситуації емотивні значення в характері персонажів. Такими емотивними піками, що репрезентують динаміку внутрішнього світу Суміре, є почуття незадоволеності собою в літературному плані: わたしにはもう小説なんて書けないかもしれない。最近よくそう思うの。わたしはそのへんにうようよしている世間知らずのトンマな女の子たちの一人で、自意識だけが強くて、叶うわけのない夢を追いかけていただけなんだって。わたしはさっさとピアノの蓋を閉めて舞台から降りちゃうべきなのかもね。手遅れにならないうちに [15]. Watashi ni wa mō shōsetsu nante kakenai kamo shirenai. Saikin yoku sō omou no. Watashi wa sono hen ni uyōyo shite iru sekanshirazu no tonmana on'nanoko-tachi no hitori de, jiishiki dake ga tsuyokute, kanau wake no nai yume o oikakete itadake nan datte. Watashi wa sassato piano no futa o shimete butai kara ori chaubekina no kamo ne. Teokure ni naranai uchi ni. ‘Напевно, ніякого роману я вже не напишу. Останнім часом часто про це думаю. Що я таке? Всього лише тупе дівчисько, нічого не знає про життя. Таимиі навколо аж кишить. До того ж – зациклена на власній персоні і мрію про щось нездійсненним. Ось що я таке. Треба швидше зачинити кришку рояля і піти зі сцени. Поки не пізно’ [14, c. 64].
Фрагментні емоції постают в цьому тексті в різних контекстах: тут є і опис, і розповідь, і роздум, і монолог, і діалог. Зображаючи словесну суперечку Суміре і розповідача, Муракамі активно використовує емотивний діалог, в ремарках коментуючи стан персонажа:
「でもたまに気になるんだけど」とすみれは言った。「あなただってそのうちに、誰かまともな女の人と結婚して、わたしのことなんか全然忘れちゃうわよね。そうなったら真夜中に好き勝手に電話もかけられなくなる。そうでしょう？」
「話があれば明るいうちにかければいい」
「昼間じゃだめなのよ。あなたは何にも分かってないのね」
「君こそなんにもわかってない。世間の大抵の人は太陽の下で働いて、夜中には電気を消して寝るんだ」と僕は抗議した。でもそれはかぼちゃ畑の真ん中で誰かが呟いている牧歌的な独り言みたいに聞こえた [15].
– Demo tamani ki ni narundakedo' to sumire wa itta.
– Anata datte sonōchi ni, dare ka matomona on'anohito to kekkon shite, watashi no koto nanka zenzen wasure chau wa yo ne. Sō nattara mayonaka ni suki katte ni denwa mo kake rarenaku naru. Sōdeshou?'
– Hanashi ga areba akarui uchi ni kakereba ī' `Hiruma ja damena no yo. Anata wa nani ni mo waka~tsu tenai no ne'
– Kimi koso nan'nimo waka~tsu tenai. Seken no taitei no hito wa taiyō no shita de hataraite, yoru nakaniha denki o keshite neru nda' to boku wa kōgi shita. Demo sore wa kabocha hata no man'naka de darekaga tsubuyaite iru bokka-tekina hitorigoto mitai ni kikoeta.
‘– Мене одне тільки іноді турбує, – сказала Суміре. – Ось візьмеш ти і одружишся на якій-небудь цілком гідній жінці, а мене зовсім забудеш. І я не зможу тобі більше дзвонити, коли мені на думку спаде, посеред ночі. Адже так?
– Захочеш поговорити - подзвониш, коли світло.
– Ні, вдень дзвонити неправильно. Ти ні-чо-го не тямиш.
– Це ти ні-чо-го не тямиш. Більшість людства, коли світить сонце, працює, а вночі гасить світло і лягає спати, – обурився я. Протест мій пролунав так, наче хтось посеред гарбузового поля промуркотав собі під ніс щось пасторальне’ [14, c. 66].
Текстові фрагменти можуть являти собою комбінацію різноманітних композиційно-мовленнєвих форм. Автор поєднує в одному уривку і фрази емотивно-реактивного типу (емотивні регулятиви та рефлексиви), описи з елементами розповіді. Це чітко можна прослідкувати в двох документах, написаних Суміре. Вони є не тільки роздумами над власним життям, а й переконанням самої себе у правильності вибору.
В розповіді зустрічаються всі емоційно-текстові різновиди емотивних значень. Інтерпретаційно-характерологічний значення має опис образу Мюу розповідачем, коли він випадково натрапляє на неї уже після повернення в Токіо: 彼女の髪の息を呑むような白さには、簡単には人を寄せ付けない、神話的と表現してもいいほどの毅然とした空気が漂っていた。(…) まるで抜け殻みたいだ――それが彼女に対してまず最初に感じた印象だった。ミュウの姿は僕に、人々はひとり残らず去ってしまったあとの部屋を思わせた [15]. Kanojo no kami no iki o nomu yōna shiro-sa ni wa, kantan ni wa hito o yosetsukenai, shinwa-teki to hyōgen shite mo ī hodo no kizen to shita kūki ga tadayotte ita. (…) Marude nukegara mitaida ―― sore ga kanojo ni taishite mazu saisho ni kanjita inshōdatta. Myū no sugata wa boku ni, hitobito wa hitori nokorazu satte shimatta ato no heya o omowa seta. ‘З цим білими волоссям Мюу здавалася суворою, мало не міфічною богинею. Було ясно відразу: до цієї людини так просто не підступитися. (…) «Порожня оболонка» – перше, що прийшло мені в голову, як тільки я побачив Мюу. Вона була схожа на зовсім порожню кімнату, з якої разом пішли всі, хто там був’ [14, c. 264–265]. Такий образ «порожньої оболонки» увиразнює те роздвоєння і опустошення, яке трапилось з Мую і на Чортовому колесі, і після зникнення Суміре.
Емоційно-жестові значення яскраво виражені в характеристиці образу охоронця супермаркету очима розповідача. Він постає у творі як хитра, неприємна і нещира людина, приземлена і зациклена на матеріальному: しか、いつも思うんですが、先生というお仕事はまったくうらやましいですよね」と警備員は言った。口元には干からびたような笑いが浮かんでいた。でも眼鏡の奥にある目は、限定された動きだけを求める深海の捕食生物のよう、僕の底を探っていた。口ぶりは丁重だったが、それはあくまで表面だけのものだった。特に彼が「先生」という言葉を口にすると、それは否応なく侮蔑的に聞こえた [15]. Shikashi, itsumo omou ndesuga, sensei to iu oshigoto wa mattaku urayamashīdesu yo ne' to anchisukiru wa itta. Kuchimoto ni wa hikarabita yōna warai ga ukande ita. Demo megane no oku ni aru me wa, gentei sa reta ugoki dake o motomeru shinkai no hoshoku seibutsu no yō ni, boku no soko o sagutte ita. Kuchiburi wa teichōdattaga, sore wa akumade hyōmen dake no monodatta. Tokuni kare ga “sensei” to iu kotoba o kuchi ni suru to, soreha iyaō naku bubetsu-teki ni kikoeta. ‘– Скільки себе пам'ятаю, завжди заздрив вчителям, – сказав старший охоронець, і його губи зморщилися на подобу посмішки. При цьому очі його, заховані за оправою очок, як дві глибоководні звірюки, нишпорили по моєму дну, готові накинутися і зжерти всіх, хто хоч трішки ворухнеться. Звертався чоловік до мене люб'язно, але те була одна видимість Особливо коли він вимовляв слово "вчитель" – воно з його вуст звучало однозначно, як образу’ [14, c. 237].
Отже, герої твору зображені автором з багатим внутрішнім світом, який виражається через емотивні значення та оціночні характеристики.
2.3. Емоційна тональність твору «Мій любий sputnik» та авторські оцінки
Емотивні значення в образі автора представлені в романі не таким широким спектром форм, проте це обумовлено особливою наратологічною моделлю розповіді. Розповідачем у творі є один з героїв, друг Суміре, який себе не називає. Через це авторські оцінки, інтенціональні емотивні значення накладаються на емоційно-оціночні регулятиви, виражені цим героєм.
Що ж до емотивної тональності твору, то тут переважає почуття самотності, як уже було згадано вище. Герої самотні весь час, не залежно, з ким вони перебувають. Вони як супутники, супроводжують одне одного, доповнюють, проте не в змозі повністю заповнити пустоту іншої людини. Вони тільки зіштовхуються на короткий час, і розходяться, в пошуках частинок себе, яких бракує.
僕が世界に対する留保のない情熱を見いだすのは、本や音楽の中に限られていた。そして当たり前のことかも知れないが、僕はどちらかと言えば孤独な人間になった [15]. Boku ga sekai ni taisuru ryūho no nai jōnetsu o miidasu no wa, hon ya ongaku no naka ni kagira rete ita. Soshite atarimae no koto kamo shirenaiga, boku wa dochirakatoieba kodokuna ningen ni natta.‘Моя душа могла захлинатися від почуттів до цього світу, але їх викликали тільки книги і музика. Що говорити – я був самотньою людиною’ [14, c. 70].
Герої розуміють свою самотність, не знайшовши свого місця у світі. Проте, їх об’єднує ще одне, що і притягує їх між собою – любов. Любов Суміре, яка не піддається рамкам, соціальним стандартам, почуттю міри і здоровому глузду; любов Мюу, яка безповоротно покалічена, але ще жевріє; яка тепла, але вже не здатна зігріти. Любов друга Суміре – сильна, самовіддана і майже самодостатня, яка змушує його зриватися і їхати на інший кінець світу, щоб шукати, вірити і чекати. Вони безперечно люблять одне одного, хоча й по-різному, зупиняє їх тільки розходження бажань щодо фізичного потягу.
У формуванні трагічної емоційної тональність твору головну роль займають емоційно-оціночні регулятиви та рефлексиви, так як текст багатий на пряму мову персонажів.
Отже, пафос твору є трагічним, або навіть трагічно-сентиментальним, бо герої хоч і не здатні полюбити одне одного, проте, відчувають прихильність і постійно виражають свою підтримку.
Висновки до розділу 2
Емотивний простір роману Муракамі Харукі «Мій любий sputnik» є багатим і різноплановим. Незвичайні та лексично обширні метафори розширюють емоційну тональність твору. Зображення незвичайних ситуацій та абстрактних світів додають напруженості сюжету та загострюють емоції. Музика ж є своєрідним емоційним тлом у романі.
Герої твору: Суміре, її друг (розповідач), Мую, наділені тонким та чутливим внутрішнім світом. Їх емоції та почуття вирізняються особливою чистотою та силою. Його герої, не поспішають діяти, стрімголов, вони роблять паузи і приділяють увагу кожній деталі подій.
Емоції зображуються на лексичному, синтаксичному, текстовому рівні. В образі персонажів присутні всі контекстологічні та функціональні різновиди емотивних значень. Емотивні значення в образі персонажа висвітлені менше, переважно через оцінки розповідача – друга Суміре.
Емоційно-смисловою домінантою твору є почуття самотності та нерозділеного кохання. Загальна емоційна тональність визначена як трагічна, частково – сентиментальна. Герої відчувають втрату самого себе, і визнаючи її непоправною, будучи не в змозі заповнити її любов’ю, – роздвоюються, шукають відповідей в ірреальному світі, у снах.
ВИСНОВКИ
На нашу думку, твори Муракамі Харукі мають багатий емотивний простір. У творах велику увагу автор приділяє внутрішньому світу героїв.
Отже, емотивність – це вираження емоцій через лінгвістичні одиниці. Вона має чіткий оціночно-інтерпретаційний характер, тому прямо орієнтована на вираження авторської концепції та вплив на реципієнта. Способи вираження емотивності можуть бути різноманітними: від слова та словосполучення до речення та фрагменту тексту. Для вираження емотивної семантики використовують емотивне значення та конотацію (емотивне забарвлення слова).
Значення, закладені у слові, можуть містити в собі емоційне забарвлення або виражати (прямо або опосередковано) певну емоцію. І, навпаки, слово може мати вплив на емоційний стан і почуття людини.
У дослідженні виділені різноманітні емотивні значення, за такими критеріями: за змістом, за ступенем конкретизації, за композиційними умовами їх вираження (фразові, фрагментні, загальнотекстові), за функціями в тексті (інтерпретаційні, оціночні та інші) і за співвіднесенням із суб'єктом емоцій, який відчуває їх (диктально-персонажні, модально-авторські). У результаті взаємодії емотивних значень, складається емотивний зміст художнього тексту, категоріальною основою якого є емоційна тональність тексту.
Розглянуто було також поняття «емоційно-смислової домінанти», «емоційної тональності», «пафосу». Множинність точок зору робить художній твір багатотональним з обов'язковою домінантою, що задається прямими оцінками образу автора або авторською цільовою спрямованістю.
Емотивний простір роману Муракамі Харукі «Мій любий sputnik» є багатим і різноплановим. Незвичайні та лексично обширні метафори розширюють емоційну тональність твору. Зображені незвичайні ситуації та абстрактні світи додають напруженості сюжету та загострюють емоції. Музика ж є своєрідним емоційним тлом у романі.
Використовуючи метод інтерпретації та метод психологічного аналізу, ми окреслили чуттєвий аспект образів персонажів. Герої твору: Суміре, її друг (розповідач), Мую, наділені тонким та чутливим внутрішнім світом. Їх емоції та почуття вирізняються особливою чистотою та силою. Його герої, не поспішають діяти стрімголов, вони роблять паузи і приділяють увагу кожній деталі подій.
Емоції зображуються на лексичному, синтаксичному, текстовому рівні. В образі персонажів присутні всі контекстологічні та функціональні різновиди емотивних значень. Емотивні значення в образі персонажа висвітлені менше, переважно через оцінки розповідача – друга Суміре.
Емоційно-смисловою домінантою твору є почуття самотності та нерозділеного кохання. Загальна емоційна тональність визначена як трагічна, частково – сентиментальна. Герої відчувають втрату самого себе, і визнаючи її непоправною, будучи не в змозі заповнити її любов’ю, – роздвоюються, шукають відповідей в ірреальному світі, у снах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1 Ескапізм - (від англ. escape — втеча; втекти, врятуватись) — втеча від дійсності, втрата реальності. Захисний механізм людської психіки, характерними для якого є бажання ухилитися, втекти, сховатися від безрадісних фізичних і психічних аспектів реального життя в світі примарному, вигаданому.
2 Інтенціональність (від лат. іntentio - намір) - поняття у філософії, що означає центральну властивість людської свідомості: бути спрямованим на деякий предмет.