Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Проблеми виникають у той момент, коли ми намагаємося піти далі цих дуже загальних висновків. Перша з них - визначити способи добору, що беруть участь в еволюції. Друга - досліджувати механізм культурної еволюції. Третя - визначити залежність між природним добором і напрямками органічної еволюції, з одного боку, і культурною еволюцією - з іншої.
Що стосується третьої з перерахованих вище проблем, те найпростішим і історично самою старою відповіддю на це питання служить положення про те, що органічна еволюція довела филетичний ряд людини до відомого порога - до того рівня, на якому стала можливої культурна еволюція. Із цього моменту філогенія людини пішла по шляху культурної еволюції, що і забезпечила весь наступний розвиток. Органічна й культурна еволюція вважаються розділеними в часі й незалежними у своїй дії. Подібна точка зору характерна для робіт старих антропологів (наприклад, Briffault) і усе ще висловлюється в деяких сучасних дослідженнях (наприклад, Karaus).
Значний розвиток як еволюційної біології, так і антропології, що відбулося за останні десятиліття, а також зрослі зв'язки між цими двома колись відособленими галузями науки привели до появи більше сучасної точки зору. Відповідно до цієї крапки зору, в епоху культурної еволюції природний добір продовжував діяти й органічна еволюція не припинялася. Просто результати культурної еволюції більше помітні, чим результати триваючої органічної еволюції.
Подальше вдосконалення являє собою концепція безперервної взаємодії між органічною й культурною еволюцією. Важливим ефектом такої взаємодії може бути добір на здатність до научання й сприйняття культури. При цьому органічна й культурна еволюція як би йдуть рука об руку. Велику увагу цієї концепції приділяв Добржанський.
Ламсден і Уілсон (Lumsden, Wilson) провели частково математичне дослідження «генно-культурної коеволюції», а Каваллі-Сфорца й Фельдман (Cavalli-Sforza, Feldman, 1981) вивчали її головним чином математичними методами. Підхід цих учених у корені відрізняється від прийнятого в даній книзі й у моїй колишній публікації.
Усі, хто вивчає цю тему, очевидно, згодні з тим, що органічна еволюція людини направляється добором. Складність тут полягає в тому, що добір - не єдиний процес, а цілий набір процесів, і тому такий висновок носить занадто загальний характер.
Антропологів, що вивчають еволюцію людини, загалом кажучи, цікавить головним чином філогенія антропоїдів, потім такі фактори еволюції, як місцеперебування, використання руки й т.п. і лише іноді рушійні сили еволюції. Що ж стосується цих сил, те вчені звичайно обмежуються посиланнями на «природний добір» у загальному значенні й на цьому зупиняються.
Популяційних генетиків, що займаються еволюцією людини, як і слід було сподіватися, більше цікавлять сили, що беруть участь у ній, і вони ретельно розробляють різні способи дії індивідуального добору й дрейфу генів стосовно до популяцій людини. Однак у цих дослідженнях деякі типи добору звичайно залишаються без уваги.
Корисно вказати тому, що є дані про вплив на популяції людини численних типів добору, а саме спрямованого; стабілізуючого; що врівноважує; сполучення добору - дрейфу; добору, спрямованого на створення турботи про потомство; полового добору; добору по дивергуючих лініях у різних областях, спрямованого на створення географічних рас; соціально-групового добору; міжвидового добору. Вибірки даних по більшості із цих типів добору були наведені в попередніх главах.
Важливо мати на увазі, що різні типи добору часто діють спільно. Так, поводження людини являє собою суміш індивідуалізму, батьківського альтруїзму й солідарності індивідуума з його або її групою. Ці тенденції в поводженні свідчать про дію звичайного індивідуального добору, добору, спрямованого на розвиток турботи про потомство, і соціально-групового добору відповідно.
У деяких популяціях людини, мабуть, іноді відбувається дрейф генів. Деякі автори йдуть далі, думаючи, що закріплення селективне нейтральних мутантних генів у результаті дрейфу відбувається в широкому масштабі. Можливо, що це так. У кожному разі, яким би не було остаточне рішення цього питання, можна, імовірно, заздалегідь сказати, що один лише дрейф генів не створює ніяких істотних ознак у людини.
Череда або група в приматів, у тому числі в людини, - це більш-менш зв'язна одиниця організації. Це одиниця, що забезпечує збереження групи й розмноження.
У приматів, ведучих суспільний спосіб життя, у тому числі в людини, існують всі умови для ефективної дії групового добору. Нагадаємо, що термін «соціально-груповий добір» використовується для позначення особливої форми междемового добору, при якому як конкуруючі популяції виступають соціальні групи.
Різні череди або групи, як у примітивних антропоїдів, так і в інших приматів, імовірно, нерідко вступають у конкуренцію за кормову територію або який-небудь інший необхідний ресурс. Успіх або невдача даної череди або групи при конкурентних сутичках або боротьбі за територію із суперниками визначається, поряд з іншими факторами, рівнем розумових здатностей членів і (або) ватажків групи, розвитком технологічних навичок і способів спілкування, а також чисельністю. У тих випадках, коли між конкуруючими чередами або групами існують генетичні розходження по цих ознаках, може вступати в дію груповий добір.
З біологічної точки зору розумно припускати, що як у людини, так і в інших вищих приматів розходження між групами відносно інтелекту і його похідних - технологічних навичок і способів спілкування - частково визначаються генетичними розходженнями.
Генетична частина цього припущення в його застосуванні до людини (але не до інших приматів) іноді викликає заперечення по ідеологічних мотивах. Тут необхідно зробити деякий відступ. Ми знаємо, що в між групової і накрито мінливості фізичних ознак у людини є генетичний компонент. Відомо, що індивідуальна мінливість поведінкових ознак людини також містить генетичний компонент. Виявлено деякі накрито розходження поведінкового фенотипу. З біологічної точки зору розумно допустити, що в основі цих розходжень також лежать генетичні фактори й фактори середовища. Даних, які б суперечили такому допущенню, немає. Зате є деякі відомості, що підтверджують його правильність (Wilson, 1978). І нарешті, біологічну ситуацію можна й треба відокремлювати від соціальної політики в сучасних суспільствах. Тому, для того щоб мати можливість продовжувати наші міркування, ми тут приймемо біологічно реалістичне допущення про існування генетичних розходжень по розумових і поведінкових ознаках між деякими групами як людини, так і інших приматів.
Варто очікувати, що при безперервному груповому доборі в приматів, у тому числі в антропоїдів, соціальні групи з найбільш високорозвиненими розумовими здатностями, координацією й технологією в середньому будуть мати перевагу, і їх генетично детерміновані здатності будуть поширюватися в межах даного виду. Тривалий груповий добір викличе поступове підвищення рівня розвитку інтелекту, язика й технологічних навичок у кожної лінії, що вижила. Груповий добір дає можливість пояснити походження ряду чорт громадського життя приматів.
Одна з таких рис - це язик. Варто підкреслити, що ми використовуємо тут термін «язик» у широкому змісті, що включає і язик тварин. Обмін інформацією являє собою коштовний в адаптивному відношенні ознака череди або групи, причому це групова ознака. Досить імовірно, що мовні здатності приматів, включаючи людини, розвилися під дією групового добору.
Інтелект - адаптивна корисна ознака як для окремої тварини, так і для співтовариства. Очевидно, індивідуальний добір відіграє важливу роль у його розвитку, однак це не виключає додаткової дії соціально-групового добору. Череда, що складається головним чином з тямущих мавп або антропоїдів, імовірно, буде краще справлятися із проблемами, що виникають у його житті, чим сусіднє конкуруюче з ним череда «дурних» особин.
Навіть чисельність групи, що представляє собою один з факторів, від яких залежить її благополуччя, може певною мірою регулюватися груповим добором. Утворення більше численних черід у напівназемних і наземних приматів корелює зі зменшенням нетерпимості самців друг до друга. Більші розміри групи адаптивні вигідні напівназемним і наземним приматам, полегшуючи захист, конкуренцію й колективне полювання. Якщо нетерпимість самців; друг до друга перешкоджала розширенню дрібних черід і якщо в деяких чередах самці мали більше високою генетично детерміновану терпимість до себе подібним, чим в інші, то такі череди й гени, що обумовлюють терпимість самців, одержували б перевагу.
У декількох опубліковані недавно книгах по еволюції людини груповий або соціально-груповий добір взагалі не обговорюється. Деякі автори коротенько згадують про добір цього типу у зв'язку з еволюцією людини, але, мабуть, не надають йому значення. Деякі інші тією чи іншою мірою залучають концепцію кин-отбора. Це вже ближче до мети. Термін «кин-добір» іноді застосовують як синонім терміна «соціально-груповий добір», але він використовується й в інших змістах, що робить його постійним джерелом плутанини. Для обговорюваного тут процесу більше підходить термін «соціально-груповий добір».
В історичному плані цікаво нагадати, що Дарвін в «Походженні видів» надавав великого значення тому, що ми тепер називаємо соціально-груповим добором.
У своєму дослідженні, початому в після дарвінівську епоху, але написаному й опублікованому набагато пізніше, Кейт (Keith, 1948) розвивав концепцію про те, що співтовариство, зокрема невелика група в примітивної людини, являє собою основну еволюційну одиницю в еволюції людини. На його думку, еволюція людини - результат конкурентних взаємодій між маленькими перехресними усередині, себе соціальними групами. Кейт створив навколо цієї ідеї еволюційну теорію, що здавалася застарілої навіть в 1948 р., не говорячи вже про сьогоднішній день. Це, безсумнівно, почасти послужило причиною того, що книга Кейта не цитується в більшості сучасних робіт на цю тему. Незважаючи на недоліки цієї книги, слід зазначити заслугу її автора, першого соціально-групового добору, що вказав на роль, в еволюції людини.
Інтелект складається з декількох різних розумових здатностей: здатності до рішення завдань, здатності до механічного запам'ятовування, до навчання, спілкуванню й т.п. чи Можна пояснити розвиток людського інтелекту добором якогось одного типу? Нам варто розглянути можливість розвитку одних аспектів цієї складної ознаки в результаті індивідуального добору, а деяких інших його аспектів - у результаті соціально-групового добору.
Деякі компоненти інтелекту приматів дають перевага головним образам окремої особини і її нащадків. Це ставиться до здатності засвоювати досвід, до пам'яті, до здатності пророкувати результати тих або інших дій і до вміння користуватися знаряддями. Розвиток таких доданків інтелекту в процесі еволюції можна значною мірою віднести за рахунок індивідуального добору.
Переваги, що доставляються іншими компонентами інтелекту, проявляються на рівні співтовариства. До таких компонентів ставляться вміння користуватися язиком для координації діяльності групи й навчання молодих особин. Цілком можливо, що розумові здатності такого роду виробляються головним чином за рахунок соціально-групового добору. Отже, логічно виправдано припустити, що інтелект приматів, створювався в результаті сполучення індивідуального й соціально-групового добору.
Здатність приматів до навчання залежить від тривалості тих стадій індивідуального розвитку, які передують досягненню зрілості. Порівняльні дані про тривалість цих стадій показують, що період, протягом якого може відбуватися навчання, зростає від нижчих приматів до вищого. Швидкість індивідуального розвитку являє собою генетично детермінована ознака. Таким чином, природний добір можна вважати рушійною силою цього еволюційного напрямку. Крім того, оскільки навчання в приматів - процес суспільний, соціально-груповий добір, імовірно, відігравав більшу роль у створенні таких швидкостей розвитку, які б сприяли більшим можливостям для навчання.
Соціально-груповий добір, цілком ймовірно, підвищував рівень розвитку інтелекту у всіх лініях приматів, ведучих суспільний спосіб життя. Однак у людини цей напрямок, мабуть, просунулося далі, ніж в інших приматів. Бути може, особливі біологічні й соціальні фактори, описані в попередніх главах, - пересування на двох ногах, використання рук і т.п. - створили основу для взаємодії й механізмів зворотного зв'язку між біологічними, соціальними й культурними факторами, що привело до розвитку інтелекту людини до набагато більше високого рівня.
В еволюції антропоїдів брав участь очевидно, ще один спосіб надіндивідуального добору - міжвидовий добір, що веде до заміщення видів. Ранні види Homo (Н. habilis erectus) і Australopithecus robustus співіснували в Південній Африці (Klein, 1977). Можливо, що ці два види прямо або принаймні побічно конкурували за їжу або за кормові ділянки. Australopithecus вимер, a Homo вижив і зайняв домінуюче положення в адаптивній зоні антропоїдів. В Homo мозок були крупніше й кам'яні знаряддя, що виготовлялися їм, були краще, ніж в Australopithecus. Ці два фактори, імовірно, визначали (у числі інших) процес міжвидового добору.
Міжвидовий добір в антропоїдів відрізняється від міжвидового добору в більшості тварин тим, що він зчеплений із груповим добором. Змагання відбувалося між співтовариствами ранніх Homo і конкуруючими групами австралопітеків (A. robustus). Оскільки ефективними одиницями розмноження в конкуруючих видів були співтовариства, міжвидовий добір прийняв особливу форму - форму міжвидового групового добору.
Прийнято вважати, що культурна еволюція відбувається шляхом поступового нагромадження культурної спадщини. Спочатку відбувається придбання корисних знань, потім ці знання включаються в загальну масу знань даного співтовариства, після чого передаються наступним поколінням шляхом навчання. Кожне наступне покоління додає до цього запасу знань те, що йому вдається відкрити самому, і такі нові знання передаються далі тим же шляхом. А, отже, культурна спадщина носить кумулятивний характер.
Безсумнівно, певною мірою культурна еволюція протікає саме в такий спосіб. Але чи відбувається вона тільки так, чи завжди вона треба настільки прямими шляхами? Ознайомлення з історією показує, що немає. Наші нинішні погляди на культурну еволюцію носять настільки ж загальний характер і настільки ж мрячні, як сучасні подання про роль природного добору в еволюції людини, і, подібно останнім, мають потребу в критичній переоцінці.
Повернемося знову до величини групи. Груповий добір, діючи на генетично обумовлені розходження між групами відносно терпимості самців друг до друга, міг привести до збільшення групи до рівня череди багатьох самців або групи. Такого рівня досягають співтовариства в деяких примітивних антропоїдів і інших приматів. Однак тенденція до збільшення розмірів співтовариства і його складностей, мабуть, тривала в доісторичну й історичну епоху. Групи зливалися в племена, а племена - у клани й держави. Держави збільшувалися в розмірах, перетворюючись із держав-міст у малі, а потім і більші національні держави.
Ступінь терпимості самців друг до друга не має ніякого відношення до цих пізніх стадій еволюції в напрямку збільшення розмірів групи. Терпимість чоловіків друг до друга в жителів США й Нідерландів не різниться помітним образом. Але зате війни між племенами й між народами повинні були сильно залежати від тенденції до збільшення групи. Аж до відомого рівня більше численні племена або народи в середньому, за інших рівних умов, перемагають у війнах з більше нечисленними племенами або народами. У результаті ряду послідовних воєн дрібні суспільно-політичні одиниці звичайно перестають існувати як незалежні групи, зберігаючись у якій-небудь залежній формі - як колонія, однієї зі складових частин федерації або сателіта, тоді як більші групи стають незалежними політичними державами. Тенденція до збільшення розмірів групи певною мірою визначається виживанням самих великих груп.
Певною мірою, тому що надто більші політичні одиниці, прикладом яких служать імперії, не бувають довговічними й зрештою незмінно розпадаються на більше дрібні частини. Тенденція до збільшення розмірів груп піддається реверсії, особливо на своєму верхньому рівні. Збільшення розмірів проявляється більш виразно нижче цього рівня.
Тут ми маємо справу із соціальною тенденцією, обумовленої негенетичними розходженнями між конкуруючими групами. Негенетичні розходження в цій моделі стосуються розмірів груп. Однак можна уявити собі розходження між групами по інших ознаках культури - такі розходження, які в результаті ряду послідовних конкурентних між групових зіткнень могли б створити певний напрямок культурної еволюції. Наприклад, деякі напрямки в розвитку техніки виникли, можливо, у результаті тривалої конкуренції між групами з різними технічними здатностями. Аналогічним образом могли б виникнути й ідеологічні тенденції. Неважко пророчити результати, до яких привели б у середньому численні зіткнення між групами, що вірять у помилкові упереджені думки, і групами з реалістичним і прагматичним підходом до проблем.
Ортодоксальний погляд на загальний процес культурної еволюції, що відбуває широким фронтом, уважається занадто спрощеним. Відповідно до альтернативної крапки зору, що заслуговують розгляди, культурна еволюція часто або звичайно являє собою продукт конкуренції між конфронтуючими одна іншою соціальними групами з різними культурами.
Взаємодії між добором по морфологічним і морфо генетичним ознаках, з одного боку, і добором по соціальних ознаках - з іншої, являють собою істотний аспект еволюції людини.
Розходження між шимпанзе й людиною проявляються відносно здатності до язика. Частково ці розходження обумовлені голосовим апаратом людини, що здатний робити набагато більше численні й різноманітні звуки, чим аналогічний апарат шимпанзе або будь-яких інших приматів. Точність при обміні інформацією між членами даного співтовариства мала велике адаптивне значення для перших антропоїдів. Цієї переваги вони досягли, зокрема, шляхом добору на антропоїдну конфігурацію рота й гортані, що забезпечує здатність до мови.
Еволюція здатності до навчання спричинила ряд цікавих ускладнень. Збільшенню розмірів мозку понад деякі межі перешкоджала ширина родових шляхів, через які повинна пройти голівка дитини при пологах. Добір на високий інтелект вступив у протиріччя з добором на виживання жінки при пологах. Для того щоб вийти із цього тупика, знадобилися два компроміси.
Першим компромісом було розширення таза в жінки. Це спричинило втрату швидкості при бігу. Жінка бігає повільніше, ніж чоловік. У мавп такого полового диморфізму не спостерігається. Здатність до бігу була принесена в жертву, для того щоб жінка могла родити дітей з більше об'ємистим мозком.
Другий компроміс складався в зниженні швидкості розвитку мозку. У людини до моменту народження мозок ще не цілком сформований, н немовля дитина зовсім безпомічна; розвиток мозку відбувається головним чином у період дитинства й дитинства. Люди в цьому віці помітно відрізняються від інших приматів, які в момент народження більше самостійні. Вторинним результатом цього другого компромісу було збільшення тривалості стадій індивідуального розвитку, що передують настанню зрілості.
Обоє компромісних рішення виниклої проблеми зменшили незалежність жінки. Вона виявилася обтяженої турботами про дитину протягом більше тривалого часу. А часткова втрата здатності до бігу скоротила її можливості повністю забезпечувати собі їжу за рахунок полювання й збільшила її залежність від чоловіка.
Ці ефекти третього порядку викликали в співтовариствах первісної людини ефекти четвертого порядку. Групі довелося брати на себе відому турботу про жінок і дітей. Це у свою чергу підсилило співробітництво й спілкування між членами співтовариства. Тим самим причинно-наслідковий ланцюг замкнув. Добір на підвищення здатності до навчання - чорта, корисна для співтовариства при суспільному способі життя, - викликав різні морфологічні зміни, наслідком яких було ще більш тісно спаяне співтовариство.
Література
1.Джефрі Чарльз. Біологічна номенклатура. - К., 1999
2.Кейн А. Вид і його еволюція. - К., 1998
3.Майр Е. Зоологічний вид і еволюція. - К., 1999.
4.Тимофеев-Ресовский Н. В., Воронцов Н. Н., Яблоков А. В. Краткий очерк теории эволюции. — М., 1969.