Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
«Договір дарування в цивільному праві України»
ЗМІСТ
Розділ 1. Сутність договору дарування та його ознаки..............................................4
Розділ 2. Предмет договору дарування.........................................................................7
Розділ 3. Співвідношення прощення боргу та договору дарування......................12
Розділ 4. Сторони договору дарування.......................................................................13
Розділ 5. Права та обов’язки сторін за договором дарування................................21
Розділ 6. Розірвання договору дарування…………………………………………..23
Висновки…………...……………………………………………………….…………...26
Список літератури…………………………………………………….….....................28
Вступ
Цивільні відносини, здебільшого, базуються на основах взаємності майнового надання. У зв’язку з цим співвідношення оплатних і безоплатних правочинів визначається пріоритетом перших. Разом з тим, безоплатні договори, зокрема договір дарування, займають важливе місце в системі цивільно-правових договорів, тому що такі дії учасників майнового обороту далеко не завжди є спрямованими на отримання майнової користі.
Практична реалізація норм щодо дарування виявляє велику кількість проблемних моментів у їх застосуванні, які не досліджені в достатній мірі. Досить часто договір дарування використовується з незаконними цілями, зокрема з метою «прикриття» інших правочинів. Тому цей вид договірного зобов’язання потребує проведення усестороннього дослідження, що і обумовило вибір теми наукової роботи.
Предметом дослідження є сукупність теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із застосуванням норм щодо договору дарування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу дарування.
У межах дослідження було поставлено наступні завдання:
1) виокремити особливі ознаки договору дарування та розкрити їх зміст (в межах розкриття ознаки безоплатності вирішити питання про можливість встановлення в договорі дарування особистого сервітуту дарувальника);
2) дослідити правові положення щодо предмета договору дарування (в межах аналізу провести дослідження таких об’єктів, як зброя, цінні папери, тварини, а також здійснити порівняння правової сутності державної нагороди, форм соціального забезпечення та дарунку);
3) порівняти прощення боргу з договором дарування;
4) проаналізувати можливості укладення договору дарування фізичними та юридичних особами, державою, Автономною Республікою Крим та територіальною громадою;
5) розкрити зміст прав та обов’язків сторін у договорі дарування;
6) дослідити сутність розірвання договору дарування.
Розділ 1. Сутність договору дарування та його ознаки
Згідно ч. 1 ст. 717 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність1. У системі цивільно-правових договорів дарування є окремим видом договорів завдяки особливим ознакам, що дозволяють виділити його серед інших договорів щодо передачі майна у власність. Серед цих ознак можемо можливо виокремити наступні:
Щодо наведених ознак у літературі існують різні погляди. Наприклад, І.В. Єлісеєв стверджує, що ці риси звичайно притаманні даруванню, але всі вони є похідними від безоплатного характеру дарування, тому не мають самостійного значення2. Таке твердження піддає критиці В. В. Вітрянський, стверджуючи, що хоча безоплатність і є основною рисою договору дарування, але всі інші ознаки також є важливими3. Необхідно зазначити, що перераховані риси окремо є притаманними й іншим договорам, тому необхідно розглядати їх системно і невід’ємно одна від одної.
Як вже було вказано вище, характерною особливістю договору дарування є його безоплатний характер. Тобто, за договором дарування виключається надання обдаровуваним дарувальникові зустрічного еквіваленту у вигляді майна або грошових коштів. Висловлювалися різноманітні точки зору з приводу того, що саме необхідно вважати зустрічним обов’язком обдаровуваного. Втім, це питання потребує однозначного вирішення, бо має важливе практичне значення, яке, насамперед, стосується можливості передбачення договором дарування умови стосовно встановлення особистого сервітуту для відчужувача (дарувальника).
З одного боку, у ч. 2 ст. 717 ЦК вказано, що договір, який встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Ця норма стала підставою для тверджень, що в договорі дарування недопустимо передбачати особистий сервітут для дарувальника4. З іншої сторони, ст. 725 ЦК надає право дарувальнику встановити в договорі обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи. Тому і постає питання, як співвідносити між собою ці дві норми. Виходить, що через покладання обов’язку щодо третьої особи договір не стає оплатним, а по відношенню до дарувальника – стає, бо за таким договором певне надання отримують обидві сторони. Нам же необхідно дізнатись, чи будь-яке надання порушує вимогу безоплатності. Для цього проаналізуємо договір дарування із встановленням особистого сервітуту з точки зору 1) наявності або відсутності обов’язків у обох сторін, тобто односторонності чи двосторонності договору; 2) поняття зустрічності покладеного обов’язку; 3) еквівалентності; 4) оплатності5.
Щодо наявності або відсутності у обдаровуваного обов’язків знову ж таки відсутня єдина позиція. Наприклад І. В Єлісеєв вказує, що договір дарування може передбачати зустрічні обов’язки обдаровуваного, і це не позбавляє його ознаки безоплатності. Лише наявність зустрічного зобов’язання у строгому варіанті цього виразу робить дарування недійсним6. В той же час зовсім протилежна точка зору висловлюється іншими російськими вченими7. Вона зовсім не відповідає підходу українського законодавця, який вважає, що разом з дарунком до обдаровуваного можуть перейти певні обов’язки, встановлені договором дарування8.
Отже, будемо виходити з того, що встановлення обов’язку обдаровуваного на користь третьої особи не порушує ознаки безоплатності. А тому й встановлення обов’язку на користь дарувальника не порушить безоплатності, якщо тільки воно не буде зустрічним. Відповідно до ч. 1 ст. 538 ЦК зустрічність обов’язку означає обумовленість одного обов’язку іншим. Але ж чи виникнення права дарувальника обумовлено обов’язком обдаровуваного? Очевидно, що ні, бо обдаровуваний нічого не повинен передати дарувальникові для того, щоб у нього виникло право сервітуту. Що стосується еквівалентності, то її також в цьому випадку немає, бо встановлення сервітуту дарувальника зовсім не є заміною одного блага на інше і дії обдаровуваного не рівносильні діям дарувальника. Такий висновок можливий хоча б внаслідок співставлення прав, які набувають сторони договору дарування із встановленням особистого сервітуту. Дійсно, одна сторона набуває право власності, котрого позбавляється дарувальник, який, у свою чергу, набуває сервітут, що є за обсягом вузьким речовим правом порівняно з правом власності. Еквівалентність тісно пов’язана із ознакою оплатності, яка означає передання одним одному майна або майнових прав. У нашому випадку не можна стверджувати, що обдаровуваний щось передає взамін, а дарувальник щось отримує. Отже, при встановленні особистого сервітуту довічного проживання дарувальника не порушується ознака безоплатності, і цей обов’язок не є зустрічним. Тому укладення договору дарування зі встановленням особистого сервітуту дарувальника є можливим.
Наступною ознакою є збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника. Як зазначав Г.Ф. Шершеневич, дарування має бути спрямованим до збільшення майна обдаровуваного, що є безпосередньою метою договору дарування. Тому немає дарування там, де боржник надає кредитору на забезпечення його вимог заставу, тому що такими діями він не збільшує майна кредитора, а тільки забезпечує його права9. Збільшення майна обдаровуваного здійснюється за рахунок передання йому майна або майнового права, що є предметами договору дарування. Важко уявити собі дарування за відсутності збільшення майна обдаровуваного. При цьому необхідно підкреслити той факт, що категорія «збільшення майна» охоплює випадки дарування не лише речей, а й майнових прав. З таких обставин наочного збільшення майна обдаровуваного немає. Разом з тим ст. 190 ЦК прямо передбачає майнові права поряд з іншими речами матеріального світу майном. Тому передання майнового права завжди свідчить про збільшення майнової маси обдаровуваного.
Виявлення згоди обдаровуваного на прийняття дарування є однією з обов’язкових і важливих ознак дарування. Приватні правовідносини засновані на принципі свободи договору, тому ніхто не повинен стати обдаровуваним проти його волі. Тобто пропозиції дарувальника подарувати має відповідати згода обдаровуваного на прийняття дарунку. Без отримання згоди обдаровуваного договір дарування не буде укладеним, а одностороннє волевиявлення дарувальника або його обіцянка не матимуть зобов’язальної сили10.
Розділ 2. Предмет договору дарування
Згідно ст. 718 ЦК предметом договору дарування можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі та майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути в нього в майбутньому. Враховуючи обмеженість дослідження варто розглянути ті об’єкти цивільного обороту, щодо яких у законодавстві встановлений особливий правовий режим, і як наслідок спеціальні правила відносно їх дарування.
2.1. Зброя як предмет дарування. За ч. 2 ст. 178 ЦК об’єкти цивільних прав, що є обмежено оборотоздатними, встановлюються законом. Проте на сьогодні такі види об’єктів передбачені Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна»11. Окрім цього, відсутній і спеціальний закон щодо зброї. Придбання, зберігання і носіння вогнепальної, пневматичної та холодної зброї здійснюється після отримання дозволу органів внутрішніх справ у порядку, передбаченому спеціальною інструкцією12. Перед тим, як прийняти у дарунок обмежену в обороті зброю обдаровуваний має отримати дозвіл на її придбання, зберігання і носіння. З першого погляду такий порядок виглядає нелогічно, бо обдаровуваний повинен отримати дозвіл на зброю і лише потім він стане суб’єктом права власності на неї. Насправді ж цей порядок необхідний, бо зброя є обмеженим в обороті об’єктом цивільних прав, тому обмеженим є коло осіб, що можуть бути її власниками. Необхідно також вказати, що не будь-яка зброя може бути подарована, навіть з отриманням дозволу на неї обдаровуваним. Це стосується іменної вогнепальної зброї. Згідно Указу президента України «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя» передача зброї, що є відзнакою «Іменна вогнепальна зброя», іншим особам або відчуження її забороняється13.
Законодавством передбачається, що державні нагороди повинні зберігатися у нагородженої особи. Після її смерті державні нагороди можуть залишитися у сім’ї нагородженого померлого або за згодою спадкоємців можуть бути передані на зберігання до музею14. Отже, державні нагороди не можуть бути відчужені чи передані іншим особам, крім випадку правонаступництва у випадку смерті нагородженої особи, коли нагорода залишається у сім’ї цієї особи. З огляду на це, постає питання про співвідношення подарунку і державної нагороди. Нагороджена особа володіє і користується своєю нагородою, але не має права її відчужувати. Право власності на цю нагороду у неї існує у певному усіченому вигляді. Тому державна нагорода не може бути предметом договору дарування.
Сутність подарунку тісно взаємопов’язана з природою договору дарування, з його ознаками. Дарунок є майном, яке дарувальник безоплатно передає або зобов’язується передати обдаровуваному у власність за його згоди з метою збільшити його майно за рахунок зменшення свого. Внаслідок чого досить складно уявити собі, щоб майно, яке суб’єкти публічного права безоплатно передають у власність іншим особам, дійсно буде дарунком. Хоча, наприклад, у Розпорядженні Президента України «Про серію подарункових видань «Книга від Президента України» вказується, що «Книга від Президента України» є серією подарункових раритетних видань15. З цим важко погодитись через те, що: а) вручення цих книг не є договором, а напевне, що одностороннім правочином, оскільки не потребує отримання згоди особи, якій вручається книга; б) внаслідок того, що отримання згоди не є потрібним, сторони цих правовідносин не набувають прав та обов’язків, встановлених щодо договору дарування (права покладення обов’язку щодо третьої особи, права відмови від передання дарунку, права на прийняття дарунку і вимоги його передання тощо).
2.2. Тварини як предмет дарування. Особливості договору дарування тварин встановлені у Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Дарування тварин допускається після попереднього погодження з майбутнім власником. Якщо дарується дика тварина з числа видів, що занесені до Червоної книги України або підлягають охороні відповідно до чинних міжнародних договорів України, інша дика тварина, дарувальник тварини зобов’язаний також надати обдаровуваному документ, що засвідчує законність набуття такої тварини у власність (ст. 13)16.
2.3. Акції як предмет дарування. Законом України «Про акціонерні товариства» встановлено два типи акціонерних товариств: публічні та приватні. Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства (ст. 7 Закону)17. Для акціонерів приватних акціонерних товариств може бути встановлено статутом товариства спеціальні правила відчуження у вигляді переважного права купівлі акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. Причому слід вказати, що законодавець непослідовно здійснив регулювання переважного права купівлі акцій, адже у ст. 7 допускається його встановлення, у свою чергу ст. 13 передбачається, що статут повинен містити відомості про наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації. Встановлення переважного права купівлі стосується тільки випадків відчуження у вигляді купівлі-продажу. У формі дарування акціонери приватних акціонерних товариств можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Але на практиці можуть існувати ситуації, коли договір дарування є удаваним і прикриває договір купівлі-продажу. В такому разі, необхідно застосовувати переважне право інших акціонерів цього товариства на придбання акцій.
2.3.1. Акції корпоративного інвестиційного фонду як предмет договору дарування. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» встановлюють заборону щодо дарування акцій корпоративного інвестиційного фонду (далі – КІФ) відкритого типу та інтервального типу18. КІФ створюються у формі відкритих акціонерних товариств (ст. 7 Закону). Зазначене положення суперечить не тільки нормам Закону «Про акціонерні товариства», але й ЦК, оскільки акціонерні товариства поділяються не на закриті та відкриті, а на публічні і приватні. Отже, КІФ має створюватися та існувати у вигляді публічного акціонерного товариства, що обумовлює внесення змін до цього закону.
Необхідно зазначити, що законодавець змінив ст. 47 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Внесення змін до цієї статті обумовлено тим, що вона містила суперечливі положення. У попередній редакції заборонялося відчуження акцій КІФ відкритого типу іншим шляхом, ніж викуп компанією з управління активами. При цьому вона дозволяла відчуження за договором дарування, правонаступництва та спадкування. Винятки щодо правонаступництва та спадкування є логічно обґрунтованими, бо внаслідок цих процесів перехід прав та обов’язків юридичної чи фізичної особи відповідно до правонаступників чи спадкоємців є неминучим. Укладення договору дарування залежить насамперед від волі власника акцій. Тому воно може бути спрямоване на прикриття договору купівлі-продажу або інших договорів з третіми особами. Виходячи з цього, відчуження акцій відкритого типу за договором дарування при внесенні змін було заборонено. Аналогічно регулюється і відчуження третім особам акцій КІФ інтервального типу на протязі інтервалу.
2.4. Частка в статутному капіталі ТОВ як предмет договору дарування. Цивільний кодекс України передбачає можливість відчуження частки у статутному капіталі ТОВ третім особам, якщо інше не встановлено статутом товариства. Під часткою в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю необхідно розуміти майнове право, що має кількісний вираз у вигляді номінальної вартості, а також співвідношення часток (у вигляді відсотків або дробу) відносно розміру статутного капіталу товариства, володіння яким наділяє суб’єкта статусом учасника товариства і як наслідок – комплексом прав (як майнового, так і немайнового характеру) і обов’язків по відношенню до товариства або інших учасників19. Частка може бути подарована цілком або частково, але тільки якщо це не заборонено статутом товариства, в якому може бути встановлена необхідність отримання згоди інших учасників на відчуження частки або взагалі повна заборона відчуження.
2.5. Технічні та інші засоби реабілітації як предмет договору дарування. Аналогічно до державних нагород обмеженими щодо дарування є технічні та інші засоби реабілітації. Інваліди, діти-інваліди та діти віком до 18 років забезпечуються технічними засобами реабілітації без права їх продажу, дарування і передачі протягом строку, на який видається такий засіб (п. 4 Постанови)20. Інвалід, законний представник недієздатного інваліда, дитини-інваліда отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі. Після закінчення зазначеного строку інвалід може користуватися таким автомобілем до отримання нового або повернути його головному управлінню соціального захисту чи управлінню виконавчої дирекції (п. 6 Постанови)21. Заборона відчуження (в тому числі, дарування) цих об’єктів обумовлена їх соціальним призначенням, метою їх надання є соціальна допомога певним суб’єктам, які її потребують. Тому ці засоби реабілітації передаються особі не у власність, а у користування, щоб вона могла задовольняти певні потреби.
2.6. Соціальне житло як предмет договору дарування. Соціальне житло не підлягає даруванню (ч. 5 ст. 3 Закону)22. Наявність цієї заборони в першу чергу спрямоване на обмеження вчинення юридично значимих дій не тільки користувачами (громадянам, з якими укладається договір найму), але і органами, повноважним розпоряджатися цим житлом. Вказана заборона обумовлена реалізацією положень Конституції України щодо прав громадян, які потребують соціального захисту, на надання житла. Це право не може бути обмежено, тому управлінські функції уповноважених органів є направленими на його забезпечення та реалізацію, що виключає відчуження соціального житла з іншою метою.
Розділ 3. Співвідношення прощення боргу та договору дарування
У теорії та практиці досить великі спори викликає питання співвідношення прощення боргу та договору дарування. Аналізуючи цю проблему необхідно вирішити два питання: чи є прощення боргу одностороннім правочином і як прощення боргу співвідноситься з договором дарування. Відповідно до ст. 605 ЦК прощенням боргу є припинення зобов’язання внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Як ми бачимо, з цієї норми прямо не слідує договірний характер прощення боргу. Це слугує причиною появи погляду на прощення боргу як на односторонній правочин. Але існують дуже вагомі підстави не погодитися з такою точкою зору. Оскільки правочин, який потребує волевиявлення однієї зі сторін може бути припинений волевиявленням тільки однієї сторони. Якщо вважати прощення боргу одностороннім актом, то його наслідки у вигляді певних обов’язків будуть поширюватися тільки на ту сторону, яка здійснила волевиявлення. Для того, щоб ці наслідки поширились і на другу сторону, необхідна її згода, бо можуть бути такі випадки, що боржник не визнає боргу. Цю точку зору підтримує і Є. А. Крашенінніков, вказуючи, що виходячи з ідеї, що нікому не можна нав’язувати майнову вигоду, законодавець конструює дарування як договір, а тому й прощення боргу, яке засноване на тій же ідеї, повинно мати договірну природу та здійснюватися лише за згодою боржника23. Тому, на нашу думку, існує необхідність викладення ст. 605 Цивільного кодексу наступним чином: «Зобов’язання припиняється при відсутності спору про наявність боргу за згодою сторін зобов’язання внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора».
Розглядаючи друге питання про співвідношення прощення боргу і дарування, необхідно звернути увагу на те, що у формулюванні поняття прощення боргу не передбачено його безоплатності. Це означає, що прощення боргу може бути як оплатним, так і безоплатним. Російські вчені вказують що прощення зовсім не обов’язково є різновидом дарування; дарування ж у вигляді звільнення обдаровуваного від обов’язку перед дарувальником завжди є одночасно і прощенням боргу24. Така позиція, насамперед, обумовлена встановленням у ЦК РФ звільнення майнового зобов’язання як однієї з форм договору дарування.
На нашу думку, потрібно чітко розмежовувати прощення боргу від договору дарування. Прощення боргу є підставою припинення зобов’язання, завжди є дією додатковою. Воно має місце лише тоді, коли між сторонами вже існує певне зобов’язання, і спрямоване саме на його припинення. Договір дарування є самостійним договором, який не пов’язаний з існуванням інших зобов’язальних правовідносин між сторонами. Прощення боргу за своєю природою спрямовано на припинення зобов’язання, у той час як дарування – на передання майна у власність. До того ж прощення боргу застосовується не через намір збагатити боржника, а з метою отримання максимальної користі від використання прийому прощення в конкретній ситуації.
Розділ 4. Сторони договору дарування
Стороною договору дарування може бути будь-який суб’єкт цивільного права, тобто фізичні особи, юридичні особи. Окрім цього законодавець прямо передбачає можливість виступати стороною в договорі дарування й інших учасників цивільних відносин, а саме держави Україна, Автономної Республіки Крим та територіальних громад.
4.1. Фізична особа як сторона договору дарування. Особливості договору дарування щодо фізичних осіб повинні відповідати загальним вимогам до суб’єктів цивільного права у частині їх дієздатності. Недієздатні фізичні особи не мають права самостійно розпоряджатися своїм майном (ч. ч. 2, 3 ст. 41 ЦК). В їх інтересах та від їх імені правочини вчинюють опікуни. Але у зв’язку з тим, що договір дарування має наслідком зменшення майнової маси дарувальника і по суті є збитковим, закон встановлює заборону, щодо безоплатного відчуження опікуном майна підопічного (ч. 2 ст. 68, ч. 2 ст. 720 ЦК України). Аналогічна заборона встановлена для батьків та усиновлювачів відносно майна дітей.
Деякі гарантії прав підопічних встановлені в ч. 1 ст. 68 ЦК України, яка закріплює, що опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування. В ч.1 ст. 70 ЦК у свою чергу встановлено подібне правило, щодо піклувальника25. Так, піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у користування за договором позички. У такий спосіб закон перешкоджає зловживанню з боку опікунів та піклувальників щодо розпорядження майном підопічних.
Певні особливості має договір дарування також, якщо дарувальником є один з подружжя, а дарунком – спільне майно подружжя. Вони полягають в необхідності отримання письмової нотаріально посвідченої згоди на дарування другого з подружжя26.
4.2. Юридична особа як сторона договору дарування. Участь юридичних осіб у даруванні також є певним чином обмеженою. Оскільки, у ч. 3 ст. 720 ЦК передбачено, що підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Вказане положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви. Ця норма здається досить дивною з огляду на те, що в першому реченні мова йде лише про підприємницькі товариства, а в другому – про всіх юридичних осіб. Така неоднозначність призводить і до певних непорозумінь на практиці. До підприємницьких товариств ЦК віднесено господарські товариства та виробничі кооперативи. Але ж видів суб’єктів підприємництва значно більше, ніж перераховано вище (до них, наприклад, належать приватні підприємства). Тобто всі інші суб’єкти підприємництва, окрім підприємницьких товариств, можуть здійснювати дарування попри те, передбачене це право в їх установчому документі, чи ні. Видається, що вказане обмеження необхідно застосовувати до всіх юридичних осіб після внесення відповідних змін до ч. 3 ст. 720 ЦК.
Необхідно вказати, що деякі юридичні особи взагалі не мають права на укладення договору дарування. Наприклад, Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлено, що особи, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, під час провадження такої діяльності не мають права: укладати від імені пенсійного фонду угоди дарування щодо відчуження пенсійних активів з його пов’язаними особами, а також з іншими пенсійними або інвестиційними фондами, які знаходяться у неї в управлінні; безоплатно відчужувати пенсійні активи (п. 4 ч. 1 ст. 40 Закону)27. Наведене положення обумовлене тим, що пенсійні фонди не є власниками пенсійних активів, а лише управляють ними. Вони здійснюють володіння, користування і розпорядження активами з метою задоволення потреб вкладників. Відповідно зазначеної мети окреслюється компетенція пенсійних фондів.
4.3. Держава як сторона договору дарування. Найбільш “суперечливими” сторонами виступають держава, Автономна Республіка Крим та територіальна громада. На жаль, ми й досі не можемо сказати, що участь держави у приватноправових відносинах є достатньо врегульованою. Зокрема, це стосується: а) можливості розгляду держави як юридичної особи; б) проблематики органів держави як юридичних осіб та одночасно як представників держави; в) державних юридичних осіб, які не визначаються як органи держави, а здійснюють ту чи іншу соціально значущу та підприємницьку діяльність (державні установи, заклади, підприємства); г) питань правового режиму майна держави, органів держави, державних установ та організацій та ін.
Зрозуміло, що суб’єкти публічного права не можуть виступати суб’єктами владних повноважень у приватноправових відносинах. Тому їм необхідно стати таким же суб’єктом, як і суб’єкти цивільного права. Тобто держава має розумітися або як юридична особа, або як специфічний учасник цивільних правовідносин, котрий не є суб’єктом цивільного права28. У будь-якому разі розуміння держави і як юридичної особи, і як суб’єкта цивільного права тягне за собою низку питань, оскільки такий правовий стан породжує багато невідповідностей її статусу як владного суб’єкта з конструкцією юридичної особи, розробленої для участі у невладних відносинах. Тому поняття держави як юридичної особи або як суб’єкта цивільного права можна підтвердити, але з численними застереженнями, якими є: владні повноваження; визначення осіб та механізмів, через які вона бере участь у цивільних правовідносинах; розуміння взагалі юридичних осіб публічного права.
Згідно з ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Ця стаття в свою чергу породжує низку питань. Наприклад, щодо сутності правової природи взаємовідносин держави та її органів (чи можна їх вважати представницькими) і чи дійсно держава є суб’єктом цивільного права, адже здійснювати вона його може лише через свої органи; хто буде відповідачем по цивільних зобов’язаннях, в яких зазначаються обидва суб’єкти (і держава, і її орган); які джерела коштів, що спрямовуватимуться для цього.
Досить складним є питання про те, чи є право державної власності цивільним, чи має воно приватну природу, оскільки це ж публічна власність. Набуло поширення розмежування державної власності на публічну та приватну. Перша являє собою всенародне надбання (земля та інші природні ресурси як основа діяльності народу), а друга – те, що до нього не увійшло (як правило, те, що використовується у підприємницькій діяльності)29. Зрозуміло, що всенародне надбання виключено з цивільного обороту, тому нас цікавить приватна частина державної власності.
У розвиток питання про безпосередню чи опосередковану участь держави у цивільних правовідносинах потребує визначення й статус органів держави, через які вона діє. Не може не звернути на себе увагу, що у ст. 170 ЦК України використовується такий вираз, як «органи, через які діє держава у цивільних відносинах», а у ст. 173 – «представники держави». Органам держави, як і державі, за великим рахунком статус юридичної особи сам по собі також не потрібен для виконання своїх функцій. Для цього їм достатньо поняття компетенції. Однак надання їм цього статусу вимагає не лише їхня безпосередня участь у приватних відносинах (придбати обладнання, орендувати приміщення), а й виконання дій для набуття державою цивільних прав та обов’язків – укладення договорів із державним майном при приватизації, виступ засновниками та акціонерами АТ тощо. Тому органи держави у відносинах, в яких вони виступають не у власних інтересах, а в інтересах держави (а часто й від її імені), не мають юридичної особистості, окремої від держави Україна.
Не можна не враховувати й те, що стосовно державної власності вживається не тріада правомочностей власника по володінню, користуванню та розпоряджанню (ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК), а йдеться про право управління об’єктами державної власності. У Законі України «Про управління об’єктами державної власності» визначається, що управління об’єктами державної власності – це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб30.
Суб’єкти публічного права, не пов’язані з виконанням державних управлінських функцій, не є органами держави, а здійснюють діяльність у підприємницькій та інших різноманітних сферах, фактично діють як юридичні особи приватного права. Різниця між ними та юридичними особами приватного права полягає в їхньому порядку створення, правовому режимі майна, зв’язку із засновником (який зумовлюється передусім правовим режимом майна: речовим чи корпоративним характером правовідносин між ними), відповідальності юридичної особи та її засновника, управлінні юридичною особою. Відмінностей досить багато, але розуміти їх як звичайних осіб приватного права є можливим.
Таким чином, суб’єкти публічного права поділяються на таких, щодо яких є різні ставлення відносно можливості надання їм статусу юридичної особи (держава, АРК, територіальні громади та органи цих утворень), та таких, стосовно яких немає сумніву в цьому (державні організації, заклади, установи, підприємства)31.
Для визначення можливостей держави, АРК та територіальної громади щодо укладення договору дарування необхідно вирішити наступні питання: яким майном ці суб’єкти мають право розпоряджатися та в яких межах вони здійснюють це розпорядження.
Держава в особі державних органів, які діють від її імені, може діяти тільки в межах наданих законодавством повноважень, тобто в межах своєї компетенції. Згідно ч. 2 с. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», органи державної влади, державні підприємства, установи, організації України, що фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) благодійної організації32. Це положення обмежує право держави бути пожертвувачем, але дозволяє бути особою, на користь якої здійснюється пожертва.
Відповідно ст. 1 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» об’єкти права державної власності можуть бути безоплатно передані у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст33. Згідно ч. 3 ст. 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцевим державним адміністраціям забороняється здійснювати дарування, пожертвування щодо об’єктів державної власності, власності територіальних громад, що перебувають в їх управлінні34. Ці положення обмежують участь держави в договорі дарування на боці дарувальника та пожертвувача. Участь держави в якості обдаровуваного є можливою.
Необхідно враховувати, що спеціальні правила встановлені щодо державного комерційногго підприємства, яке не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом (ч. 5 ст. 75). До таких випадків слід віднести положення вищезазначеного Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності». Отже, державні підприємства також не можуть бути дарувальником, за винятком випадку безоплатного передання об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст.
П. Л. Рихлетський пропонує відродити інститут пожалування нерухомого майна за особливі заслуги перед державою, та розглядати його як особливий вид дарування, що буде характеризуватися такими ознаками: дарувальником виступає держава чи інша особа публічного права; обдаровуваним є фізична особа; предметом дарування є нерухоме майно, що перебуває у власності дарувальника; причиною пожалування є особливі заслуги обдаровуваного перед державою35. Подібним до запропонованого інституту пожалування є інститут державних нагород, який здійснюється на схожих умовах. Однак під час співставлення сутності нагороди і дарунку було зроблено висновок, що право власності на нагороду особа набуває в усіченому вигляді, оскільки не має права на її відчуження, окрім спадкування. Тому державну нагороду подарунком вважати не можна. Таким чином, запропонований інститут пожалування не є видом дарування.
Від імені територіальних громад діють органи місцевого самоврядування. Їм надано право відчужувати об’єкти комунальної власності, але це відчуження має бути обов’язково прибутковим (ч. 5 ст. 60 Закону36). Винятком є право безоплатної передачі об’єктів права комунальної власності у державну власність (ст. 1 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»). У відносинах пожертви територіальна громада, як і держава, може виступати лише на стороні особи, щодо якої здійснюється пожертва (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»). Отже, територіальна громада може виступати у договорі дарування лише на стороні обдаровуваного (за винятком безоплатного передання об’єктів права комунальної власності у державну власність).
Автономна Республіка Крим як сторона в договорі дарування займає досить «заплутане» положення через те, що окремого виду власності (права власності АРК) ні Конституцією Украйни, ні ЦК не встановлено. З огляду на це, на нашу думку, щодо АРК діють законодавчі положення, які встановлюють обмеження у здійсненні дарування державою та територіальною громадою. Тому однозначне зазначення держави, Автономної Республіки Крим та територіальної громади як сторін договору дарування є умовним і потребує корегування, бо дарувальником ці суб’єкти можуть виступати тільки у випадках, передбачених законом, а пожертвувачем – взагалі не можуть.
Розділ 5. Права та обов’язки сторін за договором дарування
Як юридичний факт договір є підставою виникнення договірного зобов’язання. В цьому сенсі його зміст складають відповідні права та обов’язки сторін. Як зазначає М.М. Сібільов, законодавець розкриває зміст договору як дво або багатостороннього правочину та документу37, але під час правової характеристики окремого цивільно-правового договору його зміст розкривається у сукупності взаємних прав та обов’язків контрагентів, які випливають з договору. Реальний договір дарування, як правило, не породжує зобов’язальних правовідносин, тому розглянемо права і обов’язки, що виникають з консенсуального договору.
5.1. Обов’язок повідомити про недоліки або особливі властивості. Законодавцем передбачено обов’язок дарувальника — повідомити обдарованого про недоліки або його особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як для самого обдарованого, так і для інших осіб (якщо вони відомі обдарованому) (ст. 721 ЦК). Але при цьому дарувальник не зобов’язаний виправляти недоліки прийнятого дару або зазнавати витрат, пов’язаних з виправленням їх, або обмінювати на якісну річ (навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків дару), якщо обдарованому або іншим особам (якщо вони відомі обдарованому) не заподіяна шкода життю, здоров’ю або майну у результаті володіння чи користування дарунком.
Дарувальник повинен відповідати за шкоду, заподіяну обдарованому річчю з недоліками, відомими дарувальникові, але про які не було повідомлено потерпілому. Відповідно до зазначеної статті, якщо дарувальнику було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і якщо він не повідомив про них обдарованого, він зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану життю, здоров’ю або майну в результаті володіння чи користування дарунком.
5.2. Обов’язок передати дарунок. Ще одним і, мабуть, головним обов’язком дарувальника є передання дарунка через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. Цьому обов’язку кореспондує право дарувальника відмовитися від договору дарування, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. Закон не передбачає конкретних критеріїв характеристики такого майнового стану. Це може бути втрата постійного заробітку, тяжка хвороба дарувальника та інші непередбачувані обставини, що негативно вплинули на його майновий стан. Але до виконання зобов’язання можуть мати місце також обставини, які унеможливлять його. Тому є необхідним доповнити ч. 1 ст. 724 Цивільного кодексу України можливістю відмови від договору дарування у разі знищення речі через обставини, що не залежали від волі дарувальника і не зумовлені його винною поведінкою, вилучення предмета договору дарування з обігу тощо.
5.3 Право односторонньої відмови від договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. Законодавцем передбачено таке правило для охорони інтересів дарувальника при істотному погіршенні його майнового стану, інакше він повинен був би або передати річ обдарованому, або відшкодувати її вартість, що було б дуже невигідно для матеріального стану його особисто та членів сім’ї. У цьому випадку вбачається виняток із загального правила про обов’язкове передання дарунка обдарованому у майбутньому, передбаченого ст. 723 ЦК України. При виникненні спору між сторонами зазначеного договору, він може бути вирішений судом, при цьому дарувальнику необхідно буде підтвердити дійсне погіршення свого матеріального стану. При наданні суду такого підтвердження дарувальник звільняється від обов’язку, передбаченого таким договором дарування.
5.4 Право покладення обов’язку на користь третьої особи. Дарувальник при укладенні договору може покласти на обдарованого обов’язок виконати або утриматися від виконання певних дій відносно третьої особи, замість чого обдаровуваний набуває право власності на подарунок. За ч. 2 ст. 725 ЦК дарувальник має право вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи.
5.5 Право на прийняття дарунка. Основним правом обдаровуваного є право на прийняття дарунка. Також у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором з обов’язком передати дарунок у майбутньому, обдарований має право вимагати від дарувальника передання дарунка, витребувати дарунок або вимагати відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК). У обдаровуваного немає обов’язку щодо прийняття дарунку, це обумовлюється можливістю відмови обдаровуваним від його прийняття.
5.6 Обов’язок на користь третьої особи. Якщо у договорі дарування міститься положення про обов’язок обдарованого відносно третьої особи вчинити або не вчинити певні дії, то, даючи згоду на прийняття дарунка, він повинен додержуватися обумовлених положень такого договору, в іншому випадку такий договір може бути розірваний.
Розділ 6. Розірвання договору дарування
З виконанням договору дарування припиняється юридичний зв’язок між сторонами. Обдарована особа, безперечно, має право добровільно прийняти на себе обов’язок належного ставлення до дарувальника. Проте такий обов’язок має суто морально-етичний характер і не породжує відповідних юридичних наслідків, якщо обдарований неуважно ставиться до дарувальника, і такі обставини не можуть бути підставою для розірвання договору дарування. Саме тому ЦК передбачено підстави для розірвання договору дарування – договір дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна може бути розірваний за вимогою дарувальника у випадку, якщо обдарований виявив грубу невдячність – умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей (ч. 1 ст. 727). Якщо ж обдарований вчинив умисне вбивство дарувальника, то у цьому випадку вимагати розірвання договору дарування мають право його спадкоємці. Вимоги щодо розірвання можуть бути пред’явлені лише в тому випадку, якщо на момент цього пред’явлення дарунок є збереженим.
Дарувальник також має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Тобто законодавцем передбачено ще одну підставу для розірвання договору дарування дарувальником – це безповоротна втрата дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність (наприклад, як згадка).
Якщо річ, що становить історичну, наукову, культурну цінність, може бути знищена або істотно пошкоджена внаслідок недбалого ставлення обдарованого до неї, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування. Це обумовлено турботою дарувальника про майно, що має історичну, наукову та культурну цінність. Якщо дарувальник виявить факти недбалого ставлення до зазначених речей, він має вимагати розірвання договору в односторонньому порядку.
Умовою пред’явлення позову про розірвання договору дарування виступає збереження дарунку в натурі, на момент його пред’явлення.
Слід враховувати, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Однак момент, з якого починає обчислюватися цей строк захисту не встановлений. Видається, що необхідно звернутися до загальних положень щодо позовної давності. Згідно. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права і про особу, яка його порушила (обдаровуваного).
Але щодо випадків вчинення злочину обдаровуваним навряд чи такий підхід є обґрунтованим, оскільки з огляду на принцип презумпції невинуватості особа вважається такою, що вчинила злочин, з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї. Таким чином, логічним виглядатиме висновок, що саме із моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду відносно обдаровуваного слід обчислювати перебіг позовної давності. Внаслідок чого ч. 1 ст. 727 необхідно викласти в наступній редакції: «Дарувальник має право вимагати розірвання в судовому порядку договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, у випадку вчинення обдаровуваним умисного злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, якщо це встановлено в судовому порядку».
Використання терміну «розірвання договору» у статті 727 ЦК є досить умовним. Це яскраво простежується на прикладі «розірвання» реального договору дарування, моменти укладення і виконання якого збігаються. Виходячи з загальних положень ЦК про розірвання договору (ст. 651-654), розірвання може застосовуватися після укладеня договору, але до виконання всіх встановлених ним зобов’язань. Насправді при так-званому розірванні реального договору дарування відбувається відміна вже виконаного договору, що фактично анулює його як факт, який тягне за собою певні юридичні наслідки38. Тому, напевно, було б юридично більш коректним замінити термін розірвання відміною договору.
У контексті розгляду положень ст. 727 ЦК необхідним є співставлення цієї норми та ст. 352 ЦК, яка стосується викупу пам’ятки історії та культури уповноваженим на те органом. Стаття 727 ЦК встановлює можливість розірвання договору щодо речі, яка становить історичну, наукову, культурну цінність, а ст. 352 – регулює відносини, що виникли з приводу пам’ятки історії та культури. Культурними цінностями є об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України39. Пам’яткою культурної спадщини є об’єкт культурної спадщини (визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність), який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України40. Отже, перше поняття є ширшим і включає в себе друге. Тому колізія цих двох статей відбувається лише при даруванні пам’ятки історії та культури.
Згідно ч. 3 ст. 727 ЦК при недбалому ставленні обдаровуваного до пам’ятки, внаслідок чого вона може бути істотно пошкоджена або знищена, дарувальник може вимагати розірвання договору, що означає перехід пам’ятки знов до власності дарувальника. Ст. 352 ЦК передбачає необхідність попередження обдаровуваного відповідними державними органами, якщо його дії або бездіяльність можуть призвести до пошкодження (будь-якого пошкодження) або знищення пам’ятки. У випадку невжиття заходів щодо збереження пам’ятки після попередження рішення про її викуп до державної власності приймається в судовому порядку.
Напевне, що це питання необхідно законодавчо врегулювати наступним чином: при виявленні відповідними органами державної влади обставин, встановлених ч. 1 ст. 352 ЦК, вони мають зробити попередження обдаровуваному, та повідомити про ці обставини дарувальника (після чого він має право звернутися до суду з вимогою про розірвання договору). Якщо ж дарувальник не звернувся до суду або рішення було винесене не на його користь, а заходів щодо збереження пам’ятки обдаровуваним вжито не було, відповідний орган повинен звернутися до суду з метою викупу пам’ятки.
Висновки
1. При встановленні особистого сервітуту довічного проживання дарувальника ознака безоплатності не порушується, і цей обов’язок не є зустрічним. Тому укладення договору дарування зі встановленням особистого сервітуту дарувальника є можливим.
2. Перед тим, як прийняти у дарунок обмежену в обороті зброю обдаровуваний має отримати дозвіл на її придбання, зберігання і носіння.
3. Нагороджена особа володіє і користується своєю нагородою, але не має права її відчужувати, право власності на цю нагороду у неї існує у певному усіченому вигляді. Тому державна нагорода не може бути предметом договору дарування.
4. Акціонери приватних та публічних акціонерних товариств можуть відчужувати належні їм акції шляхом дарвання без згоди інших акціонерів та товариства. Але якщо договір дарування є удаваним і прикриває договір купівлі-продажу, необхідно застосовувати преважне право інших акціонерів товариства на придбання акцій, що є предметом удаваного договору дарування.
5. Прощення боргу та договір дарування є різними за юридичною сутністю. Прощення боргу завжди є дією додатковою; має місце лише тоді, коли між сторонами вже існує певне зобов’язання, і спрямоване саме на його припинення. Договір дарування є самостійним договором, який не пов’язаний з існуванням інших зобов’язальних правовідносин між сторонами. Прощення боргу за своєю природою спрямовано на припинення зобов’язання, у той час як дарування – на передання майна у власність. Прощення боргу застосовується не через намір збагатити боржника, а з метою отримання максимальної користі від використання прийому прощення в конкретній ситуації.
Пропонується викласти ст. 605 ЦК у наступній редакції: «Зобов’язання припиняється при відсутності спору про наявність боргу за згодою сторін зобов’язання внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора».
6. Участь підприємницьких товариств у даруванні є певним чином обмеженою. Вони можуть укладати договір дарування поміж собою, якщо таке право прямо встановлено установчим документом дарувальника. Оскільки до видів суб’єктів підприємництва належать не тільки підприємницькі товариства, видається, що вказане обмеження необхідно застосовувати до всіх юридичних осіб після внесення відповідних змін до ч. 3 ст. 720 Цивільного кодексу України.
7. Найбільш “суперечливими” сторонами виступають держава, Автономна Республіка Крим та територіальна громада. Очевидно, що вказані суб’єкти можуть діяти тільки в межах повноважень, передбачених законодавством, в межах своєї компетенції. Проаналізувавши законодавчі положення, що встановлюють обмеження у здійсненні дарування державою, АРК та територіальною громадою, слід зробити висновок, що позначення держави, Автономної Республіки Крим та територіальної громади як сторін договору дарування є умовним і потребує коригування, бо дарувальником ці суб’єкти можуть виступати тільки у випадках, передбачених законом, а пожертвувачем – взагалі не можуть.
8. ЦК передбачено підстави для розірвання договору дарування. При так-званому розірванні відбувається відміна вже виконаного договору дарування, що фактично анулює договір як факт, який тягне за собою певні юридичні наслідки. Тому, напевно, було б юридично більш коректним замінити термін розірвання відміною.
9. Пропонується викласти ст. ч. 1 ст. 727 ЦК в наступній редакції: «Дарувальник має право вимагати розірвання в судовому порядку договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, у випадку вчинення обдаровуваним умисного злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, якщо це встановлено в судовому порядку».
Список використаної літератури
1 Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
2 Гражданское право. Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – ч. 2. – М. – 2004. – С. 138.
3 Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. - М.: «Статут». – 2000. – С. 331.
4 Марченко В. Деякі особливості посвідчення договорів дарування житла // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 4. – С. 36.
5 Спасибо-Фатєєва І. В. Можливість встановлення особистого сервітуту в договорі ларування // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 5. – С. 33.
6 Гражданское право. Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – ч. 2. – М. – 2004. – С. 120.
7 Гражданский кодекс Российской Федерации / Под ред. О. М. Козырь, А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. – М. – 1996. – С. 306.
8 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Розробників проекту Цивільного кодексу України (керівник авторського колективу Довгерт А. С.) . – К. : Істина. – 2006. – С. 492.
9 Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – 2001. – С. 439.
10 Рыхлетский П. Л. Дарение в системе безвозмездных сделок.: дис. к. ю. н. – М.: РГБ. – 2005. – С. 55.
11 Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України вiд 02.11.2000 № 2074-III // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
12 Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів вiд 18.10.1993 № 643: Затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпя 1998 року № 622. // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
13 Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя»: Указ Президента України від 29.94.1995. № 341/95 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
14 Про державні нагороди України: Закон України вiд 16.01.1995 № 19/95-ПВ // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
15 Про серію подарункових видань «Книга від Президента України»: Розпорядження Президента України вiд 13.07.2001 № 188/2001-рп // Офіційний вісник України. –2001. – № 29. – C. 121
16 Про захист тварин від жорстокого поводження: Закон України вiд 21.02.2006 № 3447-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 27. – С. 230.
17 Про акціонерні товариства: Закон України вiд 17.09.2008 № 514-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 50-51. – С. 384.
18 Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України вiд 15.03.2001 № 2299-III (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» вiд 18.12.2008 № 693-VI) // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
19 Бобков С.А. Уступка доли в уставном капитале общества с ограниченной ответственностью // Журнал российского права. – 2002. – №7. – С.63-64.
20 Порядок забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 р. № 1652 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
21 Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями: Постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2006. № 999 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
22 Про житловий фонд соціального призначення: Закон України вiд 12.01.2006 № 3334-IV. – Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 19-20. – С. 159.
23 Очерки по торговому праву: Сборник науч. тр. / Под ред. Е.А. Крашенинникова. – Ярославль. – 2001. – Вып. 8. – С. 42.
24 Рыхлетский П. Л. Дарение в системе безвозмездных сделок.: дис. к. ю. н. – М.: РГБ. – 2005. – С. 42.
25 Варто зауважити, що Правила опіки та піклування (Офіційний вісник України. – 1999. - № 26. – Ст. 1252), які є чинними й зараз не дозволяють укладати договори дарування між підопічними та опікунами (їх подружжям) та їх близькими родичами на користь підопічного. Відсутнє відповідне правило щодо можливості надання згоди піклувальником на укладення договору дарування між підопічним та близькими родичами піклувальника (його подружжя) на користь підопічного. Такий стан речей не можна вважати задовільним, тому необхідним є узгодження Правил опіки та піклування із нормами ЦК України.
26 Бартошко О Договір дарування квартири // Вісник пенсійного фонду України. – 2006. – № 12. – С. 26-27.
27 Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України вiд 09.07.2003 № 1057-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
28 Первомайський О. О. Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах. – Х. – 2005. – С. 29.
29 Андреев В. К. Право государственной собственности в России. – М. – 2004. – С. 46.
30 Про управління об’єктами державної власності: Закон України вiд 21.09.2006 № 185-V. – Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 46. – С. 456.
31 Спасибо-Фатєєва І. Деякі проблеми, пов`язані з участю держави Україна в цивільно-правових відносинах / Вісник Академії правових наук України. – Х. , 2006. – № 4. – С. 96-107.
32 Про благодійництво та благодійні організації: Закон України вiд 16.09.1997 № 531/97-ВР // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
33 Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності: Закон України вiд 03.11.2005 № 3060-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
34 Про місцеві державні адміністрації: Закон України вiд 09.04.1999 № 586-XIV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
35 Рыхлетский П. Л. Дарение в системе безвозмездных сделок.: дис. к. ю. н. – М.: РГБ. – 2005. – С. 90.
36 Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України вiд 06.10.2004 № 2055-IV// Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
37 Сібільов М. Зміст цивільно-правового договору // Вісник академії правових наук України. – № 1 (32). – Х.: Право. – 2003. – С. 93-99.
38 Гражданское право: Учебник. Часть 2 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – С. 133.
39 Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: Закон України вiд 21.09.1999 № 1068-XIV. – Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 48. – С. 405.
40 Про охорону культурної спадщини: Закон України вiд 08.06.2000 № 1805-III // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.