У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Гайдамацький та опришницький рух у XVIII ст Коліївщина

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-06-20

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 7.4.2025

Тема: Гайдамацький та опришницький рух у XVIII ст. Коліївщина.

       

                                                        Виконав: Ревуненков В.В

                                           Група МП-122 

                                       Перевірила:        

                              Товстоляк В.П                                      

План:

  1.  Гайдамацький рух
  2.  Опришницький рух
  3.  Коліївщина

  1.  Гайдамацький рух

На Правобережжі розпочинається активне відновлення польсько-шляхетських порядків. Землі регіону знову були поділені на Брацлавське, Волинське, Київське та Подільське воєводства. Магнати зрозуміли, що умовою їхнього збагачення є відродження та господарське піднесення краю. Саме тому вони почали створювати в межах своїх володінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей, які супроводжувалися посиленням наступу уні-атства на права православних, викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина.

Гайдамацький рух (від турецького «гайда» — гнати, переслідувати, турбувати) виник у першій половині XVIII ст. (перша згадка про гайдамаків датується 1714 р.) і був яскравою формою національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення:

1) 1734-1738 рр., (його каталізатором став вступ на територію Правобережжя російських військ разом з гетьманськими полками, які мали на меті допомогти синові короля Августа II вступити на польський престол. Серед місцевого населення поширилися чутки, що війська прийшли на допомогу українським селянам, а російська цариця Анна Іоанівна видала грамоту, в якій закликала до боротьби проти польської шляхти). Народний виступ швидко охопив Київщину, Поділля та Волинь. На чолі повстання став сотник Верланл.

Повстанцям вдалося захопити Жванець, Броди, Збараж, дійти з боями аж до околиць Кам'янця-Подільського та Львова. Між тим внутрішня ситуація у Польщі змінилася. Виконавши свою основну місію, царські війська були кинуті на придушення гайдамацького руху. Наприкінці 1738 р. російські та польські збройні формування за допомогою зрадника С. Чалого отримали перемогу над основними повстанськими силами.

2) 1750 р. – новий спалах активності гайдамацького руху, до якого приєднались запорозькі козаки. Повстанці, очолювані О. Письменним. М. Сухим, П. Тараном, протягом року контролювали землі Брацлавщини, Київщини, Східного Поділля. їм вдалося навіть захопити такі потужні фортеці, як Вінниця, Умань, Летичів, Фастів. Проте до зими 1750 р. цей виступ спільними зусиллями польських та російських військ було придушено.

  1.  Опришницький рух

Посилення національного та кріпосницького гніту на західноукраїнських землях привело до виникнення руху опришків, який спочатку охопив Прикарпаття, а згодом поширився на Закарпаття й Буковину. Серед учасників цього руху було чимало вихідців і з інших територій України, а також Польщі, Угорщини й Молдови. У Карпатські гори втікали покривджені селяни (наймити, комірники, пастухи, панські слуги) та бідні міщани. Вони формували невеликі загони, які з ранньої весни до пізньої осені нападали на панські маєтки, замки, на орендарів і лихварів, а захоплене майно роздавали сільській бідноті. Як і гайдамаки, опришки вдавалися до партизанської тактики, зненацька нападали на ворогів і швидко відходили, уникаючи відкритого бою. Типовою зброєю в опришків були рушниці, пістолі, списи, ножі та рогатини. Символами відваги й мужності в них були топірці (бартки), на яких вони давали клятву, коли вступали до загонів.

В очах простого народу це були народні месники — легендарні й непереможні герої. У кожній селянській хаті на них чекала підтримка й допомога. Опришки мали тісні зв'язки з гайдамаками, а часто навіть проводили з ними спільні операції. У XVI - першій половині XVII ст. опришки діяли на Покутті, Сяніцькій і Перемишльській землях. У період Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького вони спільно з повсталими селянами вели боротьбу проти польської шляхти. У травні 1648 року опришки здобули королівський замок у Повстанці, а в липні — Сяніцький замок. У 1648 році народні месники брали участь у повстанні під керівництвом С. Височана, а в 1653 році загін опришків під керівництвом Харачка допомагав війську Т. Хмельницького в Молдові. У другій половині XVII ст. рух опришків очолювали ватажки Нестор (1683 рік), І. Винник, М. Скребета, І. Бордюк та ін., а на початку XVIII ст. — І. Пискливий, Пинтя, В. Сохоник.

Та найвищого піднесення опришківський рух досяг у 1738-1759 pp. Легендарним ватажком опришків 30-40-х років XVIII ст. став Олекса Довбуш.

Після приєднання західноукраїнських земель до Австрійської імперії внаслідок поділів Речі Посполитої опришківський рух не вщухав. Його очолили В. Баюрак та І. Бойчук.

Опришки брали участь у гайдамацьких повстаннях XVIII ст. на території Правобережної України. У першій половині XIX ст. в Галичині, на Закарпатті та Буковині діяло понад 50 загонів повстанців, ватажками яких були В. Яким'юк, Д. Марусяк, М. Шталюк, В. Фреюк, І. Вередюк, М. Циган, І. Волощук та ін.

Австрійський уряд постійно посилав проти опришків спеціальні каральні загони. У другій половині XIX ст. внаслідок скасування панщини та кривавих репресій Відню вдалося придушити цей рух. Останнім ватажком опришків був М. Драгирук (Бордюк), прилюдно страчений 1878 року в Коломиї.

  1.  Коліївщина

Причини повстання:

• посилилось соціальне напруження. У Північній Київщині, яка надалі стала базою для розгортання Коліївщини, найменші соціальні утиски, збільшення панщини сприймалися як насильство і викликало бурхливу реакцію. До того ж близькість Запорожжя посилювала віру місцевого насе-лення у власні сили.

• релігійний фанатизм польської шляхти, наступ на права православних на півдні Київщини (застосувались польські війська з метою перетворення православних на уніатів, ув'язнювались православні священики, карались різками). Одним з натхненників боротьби за православ'я, енергійним організатором мас став ігумен М.Значко-Яворський. Саме він зумів добитися аудієнції в Катерини II, під час якої вона пообіцяла православним Польщі підтримку та заступництво. Діючи через дипломатичні канали, російська цариця здійснила свою обіцянку. У 1768 р. польський король С. Понятовський під тиском Росії підписав трактат про формальне зрівняння в правах з католиками віруючих православної та протестантської церков.

Очевидно, йдучи на такий крок, Росія прагнула послабити Польщу, адже негативну реакцію шляхти на рішення короля та розгортання чвар і протистоянь можна було легко спрогнозувати; зміцнити зв'язки з православними Правобережжя, а відтак і посилити російський вплив в цьому регіоні; формувати в свідомості українців привабливий імідж Росії як захисниці православної релігії.

Значна частина польської шляхти перейшла до активних дій, ство-ривши збройні союзи — конфедерації, вона оголосила «хрестовий похід» проти православних. Організуючим центром цього руху стала Барська конфедерація (м. Бар на Поділлі) – військово-політичне об’єднання польської шляхти і духовенства), зібравши 10 тис. війська, пройшлися Київщиною, Поділлям та Волинню.

Не маючи змоги самотужки вгамувати непокірних магнатів, польський уряд звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя для боротьби з конфедератами вступає російське військо на чолі з генералом М. Кречетниковим. Місцеве українське населення сприйняло появу російських збройних формувань як допомогу в боротьбі проти польської влади.

У відповідь навесні 1768 р. запорожець М. Залізняк сформував під Чигирином повстанський загін, його ядром були запорожці, навколо яких об'єдналися тисячі селян. На бік повсталих перейшов уманський сотник І. Гонта зі своїми козаками. Повстанці взяли Умань — міцну фортецю, одну з опорних точок польської шляхти в цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини. Ця перемога робила досить реальною перспективу розростання гайдамацького руху як у західному, так і в схід-ному напрямках, що означало його поширення і на Лівобережжя.

Катерина II чудово розуміла, що в основі Коліївщини лежать не лише національно-визвольні змагання та релігійне протистояння. Важливою складовою цього руху була антифеодальна боротьба, і тому попадання на російський ґрунт навіть іскри гайдамацького руху спричинили б серйозні соціальні наслідки: російські селяни також могли піднятися проти феодалів. До того ж тактика доброзичливого ставлення до гайдамаків ускладнила російсько-турецькі відносини, оскільки повстанці, переслідуючи шляхту і євреїв, перейшли кордон і спалили турецьке місто Балту. Цей інцидент викликав бурхливий протест турецького султана, кримського хана та молдавського господаря. Причому Туреччина загрожувала навіть війною, до якої Росія у той час не була готова. Росія розпочинає в другій половині червня 1768 р. каральні акції проти повстанців. Підступно були схоплені М. Залізняк та І. Гонта. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.

Жорстоко розправилася з повстанцями Польща. Лише в містечку Кодні (поблизу Житомира) поляки знищили 3 тис. осіб. І. Ґонту після жахливих тортур (здерто смуги шкіри) було порубано на частини, а його голову прибито до воріт Могилева. Що стосується гайдамаків – підданих Росії, то їхнє покарання мало характер демонстрації. Росія мусила переконати турків і поляків у своїй непричетності до виникнення Коліївщини. Саме тому частина вироків гайдамакам була здійснена або ж на польській території, або на турецькому кордоні. Водночас, чудово розуміючи, що жорстокі репресії проти повстанців зашкодять іміджу Росії в очах українців Правобережжя, російський уряд в останній момент замінює М. Залізняку та 250 гайдамакам смертний вирок довічним засланням до Сибіру.

 

Використана література:

  1.  Коліївщина 1768 року. Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої 200-річчю повстання. – К., 1970
  2.  Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2001
  3.  Лола О.П. Гайдамацький рух на Україні в 20-60 рр. ХVІІІ ст. – К., 1965



1. 13 Жанры- Hurt-comfort Мифические существа 1720 год
2. Тайна законов развития ноосферы
3. Люди эмоций
4. Расчёты по аккредитиву
5. Верхнеуслонская гимназия По следам пушкинских сказок Великим быть желаю Люблю России ч
6. Суть фінансового ринку та його значення в економіці країни.html
7. ПЬЕЗОМЕТРИЧЕСКИЙ ГРАФИК
8. Дейв остановись Да остановись же ты Стой Дейв Ты можешь остановиться умоляет суперкомпьютер HL неприм
9. НА ТЕМУ- Организация и экономическая эффективность использования тракторного парка в ООО СХП Ибрагимов и К
10. Русская идея- рубежи обороны