Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ
Контрольна робота
З дисципліни: «Політологія»
Студентки гр.ЗОАТ – 13
Спеціальність «Облік і аудит»
Іванової Ірини Вікторівни
КИЇВ 2013
Тема: «Політичні ідеї Стародавнього світу»
1. Міфологічно-релігійні уявлення про політику в Стародавній Індії та Китаю.
2. Політична думка Стародавньої Греції.
3. Вчення про державу та право в Стародавньому Римі.
1. Сучасна політична наука спирається на фундамент політичної думки попередніх епох . З глибокої давнини до періоду виникнення ранньокласових суспільств і держав беруть початок перші спроби усвідомлення сутності політичних явищ. Історично першою формою пояснення нової соціальної реальності стало релігійно-міфологічне тлумачення природи владних відносин і соціальної ієрархії. Згідно з древніми міфами земна організація життя має божественне походження та є відображенням загальносвітового космічного порядку . Боги передають владу земним правителям або поряд з останніми продовжують залишатися вершителями земних справ.
Пізніше політична думка, порвавши з міфологією, прийняла більш раціональну форму. При розгляді проблем влади і соціального порядку стає домінувати філософсько-етичний підхід, що пояснює ці явища через призму досягнення загального блага та справедливості.
Із усіх давньосхідних суспільств державно-правова думка досягла найвищого розквіту й рівня своєї раціоналізації у Давніх Індії та Китаї. Державно-правові вчення народів, що населяли Індостан, починаючи із середини II тис.до н.е., тобто від приходу до Індії аріїв, містилися у ведах ( знаннях ) – Рігведі, Самведі, Яджурведі та Атхарваведі, а в VII – III ст.до н.е. – у дхармасутрах ( кодексах поведінки ) Гаутами ( Будди ), Апастамби, Васіштхи, Баудхаяни та ін.
У ведійський період на території Давньої Індії панував брахманізм – релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу і особу, яка виправдовувала встановлений Богом інститут кастового ладу.
Поділ людей на панівні касти брахманів ( священнослужителів ) і кшатріїв ( вояків ), неповноправні касти вайшіїв ( землеробів ) і мудрів ( слуг ) та повністю безправних «позакастових» недоторканих – стрижень всієї давньоіндійської думки. Інші її ознаки перегукуються з тогочасними системами мислення, які утверджували обожнення світоустрою, божественне коріння державної влади, небесне походження закону тощо.
До найдавніших міфологічних уявлень про державу і право належить поняття «ріта» виконання вимог якої забезпечували з допомогою дхарми ( закону, чеснот, моральних настанов ) боги Варуна і Мітра. Із часом ріту витіснив закон карми, що ставив особистість у цілковиту залежність від її дій і поведінки. Ведійська література пізнішого періоду ( брахмани, араньяки, упанішади ) обґрунтовували панування вже одного безликого космічного абсолюту – Брахми і поділяла владу на духовну і світську ( царську ), а у дхармасутрах подекуди сформовані навіть вимоги до царів і посадових осіб, які можна вважати першоелементами теорій державного управління .
Всесилля брахманізму почав підривати буддизм – учення, зосереджене на проблемах буття особистості , запереченності святості кастового поділу суспільства, проповідувані рівності людей ( окрім рабів ), ненасильства.
Засновник учення Будда заперечував бракманістські погляди на засоби завоювання і збереження влади як аморальні, жорстокі, егоїстичні, а те, що згодом стало називатися політичним мистецтвом, політичною думкою, буддизм вважав чимось другорядним і низькопробним. Сам же Будда став в Індії засновником науки про праведність.
Буддизм ґрунтується на вченні про чотири благородні істин: страждання, як вічний принцип людського буття, його причини, можливість ( стан ) звільнення від нього ( «нірвана» - згасання, заспокоєння ) і шлях, що веде до звільнення від страждань. Згідно з буддизмом, будб яке існування в «ілюзорному» світі ( «сансара» ) є стражданням, яке не призупиняється й після смерті людини, оскільки її очікує переродження, форма якого визначається справами й помислами самої людини як у даному житті, так і в попередніх ( закон карми – воздаяння).
Будь – яка прихильність до життя й усього земного або спроба активно змінити ілюзорну дійсність розглядалась у буддизмі як шлях до нових нескінченних перероджень.
Водночас із буддизмом еволюціонував джайнізм – вчення, послідовники якого заперечували авторитет вед, кастові відмінності й прагнули до звільнення від перерод жень у нірвані (звільнення від усіх земних благ і пороків).
У письмовому вигляді його доктрини зафіксовано у V ст. Джайністи (Джинасена, Гунабяадра та ін.) постулювали раціоналістичні концепції походження суспільства і держави, підривали віру, переслідували мету оволодіння світом через ахімсу – ненасильницької дії правителів.
У II ст.. до н.е. з’явився кодекс поведінки населення – Мана