Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2. Важливими компонентами, що визначають особистісні особливості кожної людини, є темперамент і характер.
Темперамент(з лат.temperamentum— належне співвідношення частин, співрозмірність) — це сукупність індивідуальних, відносно стійких психодинамічних властивостей психіки людини, що проявляються в її поведінці та діяльності.
Темперамент, на відміну від інших особливостей психіки, є відносно стійким, оскільки його фізіологічною основою є успадковані людиною властивості нервової системи, які впливають на швидкість засвоєння знань, формування навиків.
Властивості темпераменту впливають на перцептивні процеси, пам´ять, увагу, рухові навики людини. Дані властивості переважно визначають не те, що вона робить, а те, як вона робить.
Темперамент здійснює істотний вплив на формування характеру, на динамічні особливості поведінки людини, на індивідуальність останньої.
Історія виникнення вчення про темперамент належить до V ст. до н. е., коли давньогрецький лікар Гіпократ висунув ідею про те, що життєдіяльність людини, її здоров´я залежить від чотирьох основних рідин організму: крові (sanguis), лімфи (phlegma), жовчі (chole) та чорної жовчі (melan chole). Опираючись на такі уявлення, давньоримський лікар Гален (II ст. н. е.) сформулювавгуморальну теорію, згідно з якою різне співвідношення рідин впливає не лише на здоров´я, але й визначає психічний стан, поведінку людини. Гален запропонував першу класифікацію типів темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний.
Згодом з´явились й інші теорії темпераменту —світоглядна теорія, яка прослідковувала прямий зв´язок між темпераментом людини та її світоглядом (Е. Кречмер);моралістична теорія, яка виділяла типи темпераменту залежно від розвитку в людини морального почуття (І. Кант);соматична (конституціональна) теорія, на основі якої намагались пов´язати різні типи темпераментів з конституцією, тілобудовою людини (У. Шелдон).
Після цього обумовленість того чи іншого темпераменту стали пояснювати діяльністю центральної нервової системи, її збудливістю та чутливістю. В основі такого погляду закладене вчення радянського фізіолога І. П. Павлова про типи вищої нервової діяльності, що визначають типи і властивості темпераментів(неврологічна теорія). Вченим було виділено три основні властивості нервової системи: сила, врівноваженість та рухливість нервових процесів. Різноманітні поєднання сили, врівноваженості та рухливості нервових процесів складають різні типи нервової системи, служать основою традиційно описаних в літературі чотирьох типів темпераменту: сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи; сильний, врівноважений, інертний тип нервової системи; сильний, неврівноважений тип нервової системи з переважанням процесів збудження над процесами гальмування; слабкий тип нервової системи.
Вчення І. П. Павлова було розвинуте і доповнене. Дослідження Б. М. Теплова, В. Д. Небіліцина та ін., проведені в 50-60-х рр., показали, що структура нервової системи набагато складніша, а кількість комбінацій, що складають темперамент, перевищує чотири типи, які аналізував І. П. Павлов. Вказані дослідники традиційні
комбінації властивостей нервової системи доповнили новими властивостями, що виразилось у 12-мірній класифікації властивостей нервової системи людини на основі поєднання 8-ми первинних (сила, рухливість, динамічність і лабільність щодо збудження та гальмування) і 4-х вторинних (врівноваженість за силою, рухливістю, динамічністю та лабільністю).
Тим не менше, загальновизнано чотири традиційних типи темпераменту. Розглянемо їх докладніше.
Сангвінікхарактеризується дещо пониженою сенситивністю, високою реактивністю та активністю, врівноваженістю, емоційною рухливістю, екстравертованістю, пластичністю поведінки. Він досить продуктивний в роботі, легко пристосовується до нових умов життя, вміє вступати в контакти з людьми, товариський, але має труднощі з виконанням тривалих, монотонних операцій.
Холериквідрізняється підвищеною збудливістю, високою реактивністю і активністю, ригідністю, екстравертованістю, пришвидшеним темпом реакцій. Він з усією пристрастю здатен віддатися справі, відчуває приплив сил, готовий перебороти і дійсно переборює будь-які труднощі на своєму шляху. Однак він демонструє певну циклічність в роботі — від пристрасного захоплення справою до повної апатії, що супроводжується тимчасовою бездіяльністю.
Флегматикхарактеризується пониженою сенситивністю, низькою реактивністю, ригідністю, пониженою емоційною збудливістю, сповільненим темпом реакцій, інтровертованістю. Завдяки урівноваженості нервових процесів та деякій їх інертності, флегматик легко залишається спокійним навіть у найважчих обставинах. Він успішно працює там, де вимагається методичність, наполегливість, кропітке відношення до роботи. Однак йому необхідно тривалий час для переключення з одного виду занять на інший.
Меланхолікхарактеризується підвищеною сенситивністю, невисокою реактивністю, низькою активністю, ригідністю, пониженою емоційною збудливістю, емоційною вразливістю, негативним забарвленням емоцій, інтровертованістю. Це призводить до того, що будь-який сильний вплив загальмовує його діяльність. Меланхолік дещо замкнутий, нетовариський, схильний замикатися в собі. Його бентежить нова обстановка, він нерішучий у спілкуванні з незнайомими йому людьми. Але у спокійній, звичній для нього обстановці меланхолік є добрим працівником, успішно порається з життєвими завданнями.
У даний час визнано, що поряд з чотирма традиційними типами темпераменту, які в чистому вигляді майже не зустрічаються, існує велика кількість проміжних типів, різних варіантів темпераменту. Їх прийнято визначати за допомогою системи координат.
Психологічна характеристика типів темпераменту визначається його властивостями:
1) сенситивністю (підвищеною чутливістю до подій, що відбуваються);
2) реактивністю (ступінь мимовільної реакції на зовнішні та внутрішні подразники однакової сили);
3) активністю (енергійність впливу людини на навколишнє середовище);
4) темпом реакцій (швидкість протікання різних психічних процесів);
5) пластичністю та ригідністю (гнучкість пристосування до зовнішніх впливів або інертність);
6) екстраверсією та інтроверсією (залежність реакцій і діяльності людини від зовнішніх вражень — екстравертованість, чи від образів, уявлень, пов´язаних з минулим — інтровертованість);
7) емоційною збудливістю (мінімальний вплив, необхідний для виникнення емоційної реакції і швидкість її виникнення).
Властивості темпераменту нерідко проявляються в способах вчинення злочину, в тих імпульсивних діях, які в екстремальній обстановці вчинення протиправних дій гірше піддаються свідомій вольовій регуляції. Більш помітні властивості темпераменту в злочинах, що мають гостроконфліктний характер (вбивства, нанесення тілесних ушкоджень і т. п.), що супроводжуються яскравими проявами афективно забарвлених емоцій, які буває важко приховати від оточуючих.
У ході проведення слідчих дій доцільно враховувати властивості темпераменту свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, щоб найпродуктивніше розвивати з ними в необхідному напрямі діалог.
У даний час встановлено, що властивості темпераменту здійснюють істотний вплив на успішність діяльності, особливо в професіях, що ставлять підвищені вимоги до нервової системи. Правоохоронна діяльність також визначає певні вимоги до темпераменту юриста. Так, для професій слідчого, прокурора, судді слабка нервова система розглядається як професійне протипоказання.
Керівнику прокуратури, начальнику слідчого підрозділу варто правильно оцінювати властивості темпераменту своїх підлеглих, наприклад, при груповому методі слідства, для того, щоб властивості темпераменту різних слідчих доповнювали один одного, взаємно компенсували свої негативні особливості у складних слідчих ситуаціях.
Безперечно є відмінність у динаміці між розслідуванням злочинів проти особи та злочинів у сфері господарської діяльності. Якщо розслідування перших характеризується швидкоплинною обстановкою, мобільним, оперативним прийняттям та виконанням тактичних і процесуальних рішень у справі, то розслідування других, як правило, не має настільки динамічного характеру, оскільки встановлення істини у таких справах багато в чому визначається кропіткою роботою з бухгалтерськими, фінансовими документами.
Такий же диференційований підхід можна помітити і при порівняльному психологічному аналізі слідчих дій, зокрема огляду місця події та допиту, особливо в конфліктній ситуації.
3.
|
ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ХАРАКТЕРУ |
|
Індивідуальні відмінності людей виявляються не тільки в темпе¬раменті (даному від природи, від народження людині), а й у характері (який набувається соціально). Стосовно особистості слово «характер» позначає чітко виражені її особливості. Характер (від грец. /оракх^р — ознака, риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних особ¬ливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові способи поведінки. Пізнання ха¬рактеру індивіда дає змогу з певною ймовірністю передбачати його поведінку і у такий спосіб коректувати очікувані дії та вчинки. Сам термін «характер» був ужитий філософом Теофрастом (Феоф-растом), учнем Арістотеля (372-287 рр. до н. е.), який написав книгу про характер і запропонував характеристику та опис більше тридцяти його рис (боягузтво, лицемірство, честолюбство, жадібність тощо). З розвитком психології знання про характер збагачувалися. Характер відображає індивідуальні особливості особистості і обу¬мовлює її вчинки, стосунки з людьми, природою, зовнішнім світом. 45 Існують різні риси характеру. Так, залежно від переважання психічних процесів у діяльності людини розрізняють інтелектуальні риси (гнуч¬кість розуму, спостережливість та ін.), вольові риси (цілеспрямованість, дисциплінованість, самостійність, твердість та ін.), емоційні риси (грубість, афективність тощо). Характер не є випадковим набором рис — це завжди система вза-ємозумовлених залежностей. Характер є цілісною організацією, що називається структурою характеру. Цінність структури характеру полягає в тому, що, знаючи одні риси, можна припускати, прогнозува¬ти наявність (чи відсутність) інших. У психологічній літературі розрізняють чотири системи власти¬востей характеру: 1) властивості, що відображають ставлення до окремих людей і колективу (доброта, злість, чуйність, вимогливість, принциповість, зарозумілість тощо); 2) властивості, що відображають ставлення до праці (працьови¬тість, лінощі, сумлінність, відповідальність та ін.); 3) властивості, що відображають ставлення до речей (акуратність, неохайність, недбалість тощо); 4) властивості, що відображають ставлення до самого себе (гор¬дість, самолюбство, скромність, марнолюбство та ін.). У характері людини виділяють також синтетичні риси: моральну вихованість (визначає особливості людини щодо її ставлення до інших людей, форм поведінки, до суспільства загалом: доброта, тактовність, гуманізм тощо); повноту характеру (розкриває багатство характеру особистості, її різнобічність); цілісність характеру (вказує на внутріш¬ню єдність особистості, її визначеність); сила характеру (підкреслює енергійність особистості); оригінальність характеру (розкриває інди-відуальну своєрідність людини, її самобутність). 1 Л. М. Толстой у романі «Воскресіння» так розкриває сутність характеру прокурора: «Товариш прокурор був від природи дуже дурний, але понад це мав нещастя закінчити курс гімназії з золотою медаллю і в університеті одержати нагороду за свій твір про сервітути з римського права й тому був у вищому ступені самовпевнений, задоволений собою, чому ще сприяв його успіх у дам і внаслідок чого був дурний надзвичайно». У цій гострій сатиричній характеристиці як основна риса характеру взята непомірна зарозумілість, яка разом з недалеким розумом справляє комічне враження. Характер людини формується в процесі її життєдіяльності, під впливом виховання. Становлення характеру визначене наперед соці¬альними умовами життя, найближчим оточенням, впливом сім'ї, шко¬ли, друзів'. Характерологічні особливості необхідно враховувати в юридичній практиці. Знання рис характеру дає змогу визначати оптимальні при¬йоми проведення вербальних слідчих (судових) дій, діагностувати особистість і обрання нею можливої поведінки. Особливості характеру мають важливе значення при визначенні професійної придатності людини, створенні мікроколективів (напри¬клад, слідчо-оперативної групи чи бригади, колегії суддів тощо). Ви¬конання юридичної діяльності вимагає від людини відповідності ви¬соким моральним основам, хоча це не завжди так1. |
4. Hа підставі аналізу наукової літератури проаналізовано історію теоретичного визначення компетентісного підходу до підготовки фахівців професійної сфери на міжнародному й національному рівнях, з’ясовано суть поняття «компетенція», «компетентність», «професійна іншомовна компетентність юриста», розглянуто структурні компоненти цього феномена; теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування професійної іншомовної компетентності майбутнього юриста в процесі його професійної підготовки.
Аналіз наукової літератури, офіційних документів, що регламентують розвиток освітніх процесів, дав підстави свідчити, що компетентісний підхід до професійної підготовки майбутнього фахівця будь-якої галузі як важливий шлях модернізації освітньої сфери визначається серед пріоритетних. Запровадження компетентісного підходу до формування змісту освіти виявилося новим концептуальним орієнтиром для вищих навчальних закладів України й зарубіжжя.
Установлено, що саме сформована в процесі професійної підготовки компетентність допомагає фахівцеві ефективно вирішувати різноманітні завдання в його професійній діяльності, що є особливо цінним для нестандартних ситуацій реалізації професійних функцій.
Запровадження компетентісного підходу до професійної підготовки фахівців передбачає спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових, загальногалузевих і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу є формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості й дає можливість діяти творчо під час реалізації професійних функцій.
На підставі аналізу праць науковців (Н.Бібік, Ю.Лебеденко, В.Лозова, М.Прадівлянний, С.Уласевич, Ю.Федоренко та інших) компетентність охарактеризовано як системне поняття, професійно значущу інтегративну якість особистості, що є інтегративною вже за своєю природою, оскільки вбирає в себе однорідні або близькі знання, уміння й навички, а компетенцію – як її складник, необхідну основу для подальшого формування й розвитку компетентності.
Установлено, що особливе місце в процесі професійної підготовки юриста належить оволодінню іноземною мовою, забезпеченню можливості її використання в процесі професійної підготовки та майбутній професійній діяльності. Зважаючи на те, що в юридичній діяльності важливе місце посідає комунікативна компетентність юриста, оскільки юридична професія належить до професій підвищеної мовленнєвої відповідальності, де слово є професійним інструментом, від володіння яким залежить не тільки успіх професійної діяльності, а й доля інших людей, суспільства в цілому, провідним завданням опанування іноземної мови у вищих навчальних закладах немовного профілю на сучасному етапі є не просто навчити студентів послугуватися нею як засобом спілкування в усіх видах мовленнєвої діяльності в різноманітних ситуаціях, а застосовувати іноземну мову в усіх видах мовленнєвої діяльності в ситуаціях професійної діяльності, бути спроможним до іншомовної професійної комунікації по розв’язанню професійних проблем.
На основі аналізу досліджень науковців визначено поняття «професійна іншомовна компетентність юриста» як професійно значуща інтегративна якість особистості представника юридичної професії, системно-ціннісне новоутворення, що забезпечує декодування іншомовної правової інформації (міжнародних правових документів, юридичної термінології), творче використання її в практичній юридичній діяльності (у безпосередніх контактах з іноземними колегами) і здатність вільно здійснювати міжнародну юридичну діяльність по розв’язанню професійних проблем. Професійна іншомовна компетентність формується, розвивається й виявляється в професійній іншомовній діяльності представника юридичної професії.
Визначено структурні компоненти професійної іншомовної компетентності юриста, до яких належать аксіологічний (мотиви, цілі, ціннісні орієнтації, особистісні якості, необхідні для іншомовної професійної комунікації), когнітивний (мовні /теоретичні знання про систему мови, практичні комунікативні знання, лінгвокраїнознавчі й культурологічні знання про країну мови/ і професійні іншомовні знання /знання юридичної термінології, міжнародних документів/) ідіяльнісний (уміння, форми та способи реалізації іншомовних знань у професійній юридичній діяльності, включаючи й міжнародну: предметно-конкретні, аналітико-синтетичні, креативні, проектні) компоненти, що забезпечують єдність комунікативної та професійної культури юриста.
Установлено, що професійна іншомовна компетентність юриста включає всі базові мовні функції та функції юридичної діяльності, які здобувають свою специфіку, серед яких провідне місце належить комунікативній, регулятивній, креативній, аксіологічній.
Визначено особливості професійної іншомовної компетентності юриста: інтегративність, що відбиває взаємозв’язок і взаємовплив усіх її компонентів (аксіологічного, когнітивного, діяльнісного) на особистість представника юридичної професії в цілому; соціальність, що передбачає, крім переваг особистісного характеру (повага, авторитет серед товаришів і колег, внутрішня задоволеність тощо), суспільне значення (підвищує престиж правової системи в суспільстві, авторитет правознавця, розширює можливості професійної комунікації на міжнародному рівні тощо); регулятивність, що сприяє самопізнанню й саморегуляції правової діяльності й особистості майбутнього представника юридичної професії; персоналізація, що припускає формування майбутнього юриста як творчої індивідуальності, здатної залучатися до міжнародної правової діяльності, налагоджувати контакти з іноземними колегами професійної групи;безперервність, що підтримує постійну потребу представника юридичної професії в саморозвитку, вибудовуванні особистісної траєкторії безперервної освіти.
Ураховуючи особливості процесу формування професійної іншомовної компетентності майбутніх юристів (необхідність формування й забезпечення позитивного ставлення до професійної іноземної мови, визнання необхідності вивчення англійської мови як мови міжнародного професійного спілкування; подолання невпевненості у власних можливостях щодо формування професійної іншомовної компетентності; побоювання допустити помилку та бути неправильно зрозумілим іншими), визначено й теоретично обґрунтовано педагогічні умови, що сприяють формуванню цього особистісного феномена представників юридичної професії: забезпечення іншомовної професійної спрямованості процесу навчання, виховання й організації самостійної роботи студентів вищого юридичного навчального закладу; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в освітньому середовищі в процесі оволодіння студентами іноземною мовою; упровадження особистісно орієнтованих діалогових, ігрових технологій у процесі формування професійної іншомовної компетентності студентів – майбутніх юристів.
Установлено, що формуванню професійної спрямованості особистості майбутнього юриста в процесі опанування й уживання іноземної мови сприяє: усвідомлений підхід до іноземної мови й можливостей послугуватися нею в процесі вивчення фахових дисциплін, постійний акцент на професійну значущість іноземної мови у фаховій підготовці; знання особливостей, уподобань, ідеалів студента, ґрунтуючись на яких, викладач будує роботу з уживання іноземної мови; визначення для кожного студента системи перспектив у професійній галузі за умови володіння іноземною мовою.
Доведено, що професійна спрямованість процесу професійної підготовки у вищому юридичному навчальному закладі з метою формування професійної іншомовної компетентності вимагає врахування специфічних факторів як рушійної сили формування й розвитку інтелекту професійно спрямованої особистості майбутнього фахівця юридичної сфери, а саме: соціальних факторів, що відбивають потреби суспільства у фахівцях юридичної сфери високого рівня зі знанням іноземної мови, здатних застосовувати ці знання в професійній сфері; соціально-педагогічних факторів, пов'язаних із розвитком системи професійної юридичної освіти, що передбачає формування професійно спрямованої особистості майбутнього фахівця; педагогічних факторів, що зумовлюють спільну активну діяльність викладача і студента під час формування майбутнього фахівця юридичної сфери; психолого-педагогічних факторів, пов'язаних із інтелектуальною діяльністю по формуванню творчого мислення та професійної мотивації, а також інформативність і актуальність змісту матеріалу, зв'язок із юридичною професією, усвідомлений підхід до вивчення дисциплін, індивідуальна робота з кожним по формуванню професійної мотивації і професійного творчого мислення, розвиток професійної значущості й перспектив уживання іноземної мови в майбутній юридичній діяльності. Іншомовна професійна спрямованість процесу виховання й організації самостійної роботи студентів вищого юридичного навчального закладу передбачає вживання іноземної мови під час підготовки до навчальних занять із різних дисциплін, самостійної підготовки й організації виховних заходів із використанням можливостей іноземної мови, інформації іноземною мовою тощо.
Створення сприятливого соціально-психологічного клімату, що залежить як від педагога, так і студентів, сприяє формуванню ціннісного ставлення до іноземної мови як засобу формування професійної іншомовної компетентності, ціннісно-мотиваційного погляду на професію юриста, на своє місце в ній, на можливості вживання іноземної мови під час виконання професійних функцій, формуванню впевненості у власних можливостях, взаємообміну та взаємозбагаченню студентів професійною іншомовною інформацією, забезпечує взаємодопомогу у формуванні й прояві професійної іншомовної компетентності, сприяє формуванню особистісних якостей, необхідних для здійснення професійної іншомовної комунікації (аутентичність, чіткість, конкретність, ініціативність, толерантність, уважність, контактність, тактовність, увічливість, ерудованість тощо).
Упровадження особистісно орієнтованих діалогових та ігрових технологій у процесі формування професійної іншомовної компетентності забезпечує комфортні умови розвитку, реалізації природного потенціалу кожного студента, сприяє формуванню свідомого ставлення студентів до навчального матеріалу, до навчальної та професійної діяльності, забезпечує формування навичок критичного усвідомлення отриманої інформації професійного характеру, аргументації й узагальнення, розв’язання професійних проблем іноземною мовою.