У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

і Дефектологія об~єднує ряд самостійних галузей до яких не входить- а

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 28.12.2024

  1.  Наука про психофізіологічні особливості розвитку дітей із фізичними та психічними вадами має назву:

а) спеціальна педагогіка;

б) дефектологія;

в) корекційна педагогіка;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Дефектологія об’єднує ряд самостійних галузей, до яких не входить:

а) спеціальна психологія;

б) логопедагогіка;

в) невропатологія;

г) сурдопедагогіка.

  1.  

  1.  Тифлопедагогіка вивчає:

а) питання виховання та навчання дітей із порушеннями слуху;

б) питання виховання та навчання дітей із порушеннями зору;

в) питання виховання та навчання розумово відсталих дітей;

г) питання вивчення та виправлення розладів мовлення.

  1.  Корекційна психопедагогіка вивчає:

а) питання виховання та навчання дітей із порушеннями слуху;

б) питання виховання та навчання дітей із порушеннями зору;

в) питання виховання та навчання розумово відсталих дітей;

г) питання виховання й навчання дітей із порушеннями опорно-рухового апарату.

  1.  До основних завдань дефектології відносяться:

а) забезпечення ранньої диференційної діагностики відхилень у розвитку;

б) обґрунтування принципів організації системи різноманітних спеціальних закладів;

в) визначення цілей, завдань, змісту, принципів і методів виховання, навчання різних категорій дітей із порушеннями в розвитку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  У корекційній педагогіці провідними категоріями є:

а) діагностика та профілактика;

б) причина та наслідки;

в) корекція та компенсація;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Однією з центральних проблем корекційної педагогіки є:

а) сімейне виховання дітей з обмеженими можливостями;

б) відновлення здоров’я, усунення паталогічного процесу в дітей із порушеннями ПФР;

в) комбіноване й координоване застосування медичних заходів із метою підвищення рівня загальної працездатності дітей із порушеннями в розвитку;'

г) навчання та розвиток дітей з обмеженими можливостями.

  1.  Корекція - це:

а) процес пристосування людини до нового для неї середовища;

б) заміщення або перебудова недорозвинених чи порушених психофізичних функцій організму;

в) виправлення окремих дефектів у дітей з обмеженими можливостями;

г) цілеспрямований процес передачі та засвоєння знань, умінь, навичок.

  1.  Компенсація - це:

а) сукупність педагогічних та лікувальних засобів, спрямованих на поліпшення та виправлення процесу розвитку особи;

б) заміщення або перебудова порушених або недорозвинених функцій організму;

в) процес відновлення основних соціальних функцій особистості;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Особа з обмеженими можливостями в стані здоров’я - це:

а) особа, яка нездатна частково або повністю виконувати певні дії, втратила працездатність остаточно чи на тривалий час;   ;: .

б) особа, яка отримала певні травматичні ушкодження, які призводять до обмеження її життєдіяльності та потреби у соціальному захисті;

в) особа зі стійким порушенням функцій організму, які є наслідком певних захворювань;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До соціальних принципів дефектології не входить:

а) принцип соціалізації;

б) принцип діагностування;

в) принцип інтеграції;

г) принцип гуманістичної спрямованості.

  1.  

  1.  Принцип свідомості та активності передбачає:

а) необхідність дотримання посильної міри труднощів щоб уникнути фізичних, моральних, емоційних перевантажень;

б) не тільки- надійне засвоєння знань, але і збереження набутого досвіду на довгі роки;

в) усвідомлене та активне відношення до процесів навчання, виховання та розвитку дитини з порушеннями в розвитку;

г) що постановка корекційних завдань, вибір засобів, методів, методичних прийомів педагогічної роботи повинні відповідати функціональному стану дитини та враховувати всі його особливості

  1.  Принцип корекційно-розвиваючої спрямованості передбачає:

а) констатацію основного дефекту, супутніх захворювань і вторинних відхилень;

б) збереження потреби у самовдосконаленні впродовж всього життя: спочатку в сім’ї, потім в освітніх установах;

в) передбачає комплексне використання всіх органів чуття і активізацію функцій, які підлягають зберіганню, в процесі навчання та виховання;

г) спрямування педагогічних впливів не тільки на послаблення, подолання недоліків, але й на корекцію та активний розвиток пізнавальної діяльності, психофізичних і координаційних здібностей.

  1.  Методи, які використовуються в дефектології:

а) соціометрія;

б) експеримент;

в) математичні методи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Аномальний розвиток-це:

а) процес, в ході якого спостерігаються відхилення у фізичному або психічному розвитку організму;

б) розвиток індивіду на відміну від розвитку виду;

в) розвиток, в ході якого спостерігаються різні форми порушень онтогенезу;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Інвалідом вважається:

а) особа, яка нездатна частково або повністю виконувати певні дії, втратила працездатність остаточно чи на тривалий час;

б) особа, яка отримала певні травматичні ушкодження, які призводять до обмеження її життєдіяльності та потреби в соціальному захисті;

в) особа зі стійким порушенням функцій організму, які є наслідком певних захворювань;

г) усі відповіді вірні.

  1.  З точки зору ВООЗ процес інвалідизації має вигляд послідовного ланцюга (правильно розташуйте):

а) № порушення функцій;

б) № хвороба;

в) № фізичні та інші дефекти;

г) № інвалідність.

  1.  

  1.  Порушення функцій - це:

а) порушення діяльності дихальної системи;

б) втрата чи патологія психологічної, фізіологічної чи анатомічної структури або функції;

в) форма інвалідності;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Дефект-це:

а) фізичний чи психічний недолік, який порушує хід нормального розвитку;

б) обмеження або відсутність здібностей здійснювати діяльність у такій формі чи обсязі, які прийнято вважати нормальними для людини;

в) втрата чи патологія психологічної структури або функції;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До уроджених порушень в розвитку відносяться:

а) відхилення, які викликані пологовими та післяпологовими ураженнями організму дитини;

б) спадкові генетичні ураження;

в) різні травматичні ушкодження;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Провідне місце в групі набутих порушень займають:

а) гідроцефалія;

б) асфіксія й внутрішньочерепна родова травма;

в) генетичні ураження;

г) менінгіт.

  1.  

  1.  Кількість категорій дітей із відхиленнями в розвитку, які виділяють:

  1.  

  1.  Найбільш придатною для практичної діяльності є класифікація порушень у розвитку, яка запропонована:

а) Т.А. Власовою, М.С. Певзнер;

б) В.В. Лебединським;

в) В.А. Лапшиним і Б.П. Пузановим;

г) О.Н.Усановою.

  1.  

  1.  До групи дітей із сенсорними порушеннями відносяться:

а) особи з порушеннями мовлення;

б) особи з порушеннями слуху;

в) особи з порушеннями інтелектуального розвитку;

г) особи з порушеннями поведінки.

  1.  

  1.  Розумова відсталість виражається:

а) в 5 формах;

б) в 3 формах;

в) в 2 формах;

г) в 4 формах.

  1.  

  1.  Дітей із затримкою психічного розвитку диференціюють на:

а) 2 категорії;

б) 4 категорії;

в) 3 категорії;

г) 5 категорій.

  1.  

  1.  До вторинних відхилень, які виникають внаслідок порушення слухової функції відносять:

а) рухові;

б) психічні;

в) мовленнєві;

г) порушення функцій вестибулярного апарату.

  1.  

  1.  До біологічних чинників, які визначають можливості розвитку дітей із порушеннями психофізичного розвитку не відносяться:

а) характер дефекту;

б) спеціально організоване навчання й виховання;

в) вираженість дефекту;

г) стан здоров’я дитини.

  1.  

  1.  Закономірності, які загальні для всіх типів аномального розвитку:

а) труднощі словесного опосередкування;

б) уповільнення процесу формування понять;

в) зниження здібності до прийому, переробки, збереженню й використанню інформації;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Виділяють наступну кількість аспектів диференціальної діагностики у зв’язку із різними варіантами рухових порушень:

  1.  

  1.  У дітей із ДЦП рухові порушення виступають як:

а) ведучі в структурі складного дефекту;

б) основний дефект;

в) вторинні по відношенню до основного дефекту;

г) складова частина провідного дефекту й визначаються тими ж механізмами, що й основний дефект.

  1.  Серед дітей із розладами слуху не виділяють:

а) глухих;

б) дуже глухих;

в) слабочуючих;

г) пізооглухпих

  1.  

  1.  До категорії глухих відносять:

а) дітей, які втратили слух після того, як мовлення в них вже сформувалося;

б) дітей із частковою недостатністю слуху, що призводить до порушення мовленнєвого розвитку;

в) дітей, слух у яких пошкоджений так, що вони самостійно не можуть використати його для розвитку мовлення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Дактильна форма мовлення - це:

а) засіб передачі інформації за допомогою міміки та жестів;

б) форма усного мовлення;

в) засіб передачі інформації за допомогою звукопідсилюючої апаратури;

г) ручна азбука.

  1.  

  1.  Згідно класифікації Л.В. Неймана, втрата слуху в мовному діапазоні частот поділяється на:

а) 7 ступенів;

б) 4 ступеня;

в) 2 ступеня;

г) 5 ступенів.

  1.  

  1.  Межа між туговухістю та глухотою полягає на рівні:

а) 70 дБ; '

б) 90 дБ;

в) 80 дБ;

г) 100 дБ.

  1.  

  1.  Усі порушення слуху поділяють на:

а) кондуктивні;

б) нейросенсорні;

в) змішані;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Туговухість виникає:

а) при одночасному ураженні відділів, які проводять й сприймають звуки;

б) при ураженні звукопровідного відділу;

в) при ураженні апарату, який сприймає звуки;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед причин, які викликають набуті недоліки слуху, основне місце займають:

а) тривалий вплив дуже сильного шуму та вібрацій;

б) різноманітні травми голови;

в) інфекційні захворювання;

г) невірний внутрішньоутробний розвиток слухового органу.

  1.  

  1.  До особливостей психічного розвитку дітей із порушеннями слуху відносять:

а) повільність розвитку пізнавальної сфери;

б) порушення діяльності опорно-рухового апарату;

в) порушення функцій вестибулярного апарату;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До захворювань середнього вуха відносять:

а) неврит слухового нерву;

б) атрезію зовнішнього слухового проходу;

в) отит;

г) лабіринтит.

  1.  

  1.  Зоровий аналізатор забезпечує виконання функцій:

а) центрального зору;

б) бінокулярного зору;

в) відчуття світла;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Периферійний зір призначений для:

а) сприйняття кольорів та об’єктів малих розмірів;

б) сприйняття навколишнього фону та крупних об’єктів;

в) просторового сприйняття, об’єму та рельєфу предметів, бачення двома очима;

г) сприйняття й розрізнення різноманіття кольорів у навколишньому світі.

  1.  До ступенів втрати зору, які розрізняють, не входить:

а) абсолютна сліпота;

б) глибока сліпота;

в) тотальна сліпота;

г) практична сліпота.

  1.  

  1.  До категорії сліпих відносять дітей:

а) у яких повністю відсутні зорові відчуття;

б) збережені відчуття світла;

в) збережений залишковий зір;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До категорії слабозорих відносять дітей з гостротою зору:

а) від 0,01 Одо 0,2 й;

б) від 0,05 й до 0,4 О;

в) від 0,03 О до 0,8 й;

г) від 0,08 О до 0,5 й.

  1.  

  1.  До особливості психічного розвитку дітей із порушенням зору не відносять:

а) особливості уваги;

б) особливості пам’яті;

в) особливості розвитку мовлення;

г) особливості сприйняття.

  1.  

  1.  До аномалій розвитку зору спадкового походження відноситься:

а) менінгоенцефапіт;

б) глаукома;

в) мікрофтальм;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Найбільш розповсюдженою формою уродженої зміни органу зору є:

а) астигматизм;

б) мікрофтальм;

в) глаукома;

г) катаракта.

  1.  

  1.  Основні причини дитячої сліпоти визначаються:

а) рівнем соціально-економічного розвитку країни;;

б) планами терапевтичних заходів;

в) можливостями профілактичних та лікувальних засобів;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Під розумовою відсталістю розуміють:

а) стійке відхилення в свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища й недоліками виховання;

б) прояв незрілості психічних і психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку під впливом різних несприятливих чинників;

в) стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

г) усі відповіді вірні

  1.  Серед клінічних форм розумової відсталості виділяють:

а) 2 форми

б) 4 форми;

в) 5 форм;

г) 3 форми.

  1.  

  1.  Найпоширеніша форма розумової відсталості:

а) деменція;

б) синдром Дауна;

в) олігофренія;

г) епілепсія.

  1.  

  1.  За клінічними проявами всі випадки розумової відсталості поділяються на:

а) неускладнені;

б) ускладнені;

в) атипові;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Серед ступенів зниження інтелекту виділяють:

а) 2 ступеня;

б) 5 ступенів;

в) 4 ступеня;

г) 3 ступеня.

  1.  

  1.  Серед ступенів зниження інтелекту не виділяють:

а) легкий;

б) складний;

в) помірний;

г) глибокий.

  1.  

  1.  За міжнародною класифікацією психічних та поведінкових розладів розумова відсталість позначається:

а) Р 90 - Р 99;

б) Р60 - Р65;

в) Р 70 - Р 79;

г) Р 50 - Р 53.

  1.  

  1.  За класифікацією розумової відсталості, яка запропонована М.С. Певзнер, за глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії поділяють на:

а) 3 різновиди;

б) 2 різновиди;

в) 5 різновидів;

г) 4 різновиди.

  1.  

  1.  Серед різновидів олігофренії імбецильність характеризується як:

а) найглибший, крайній ступінь інтелектуальної нерозвиненості, вродженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства (Ю < 19);

б) значно менш глибокий ступінь розумової відсталості (Ю- 50-70);

в) середній ступень слабоумства, розумової відсталості (Ю-20-49);

г) форма набутого слабоумства (після 3-х років), недостатність пізнавальних функцій.

  1.  Відповідно до міжнародної класифікації хвороб ступінь дебільності характеризується як.

а) глибокий;

б) легкий;

в) важкий;

г) помірний.

  1.  

  1.  До особливостей психічного розвитку дітей із порушенням інтелектуального розвитку не відносять:

а) стійке порушення пізнавальної діяльності;

б) порушення емоційної сфери;

в) порушення рухової діяльності;

г) сповільнений темп та обсяг сприйняття.

  1.  

  1.  Серед варіантів розумової відсталості за класифікацією, в основу якої покладено клініко-патогенетичний підхід виділяють:

а) основна (неускпаднена) форма олігофренії;

б) олігофренія з вираженими нейродинамічними порушенями;

в) олігофренія, яка ускладнена психопатоподібними формами поведінки;

г) усі відповіді вірні..

  1.  

  1.  Деменція це:

а) форма психічної недорозвиненості, що виникла внаслідок ураження центральної нервової системи в пренатальний, натапьний або постнатальний періоди;

б) стійке відхилення в свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища й недоліками виховання;

в) форма набутого слабоумства (після 3-х років), недостатність пізнавальних функцій;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Для того, щоб діагностувати у дитини (підлітка, дорослого) розумову відсталість, необхідно спостерігати в ході його психофізичного розвитку не тільки інтелектуальне відставання, але й:

а) труднощі соціального пристосування;

б) розлади мовлення;

в) порушення функцій вестибулярного апарату;

г) порушення поведінки.

  1.  

  1.  До категорії дітей з труднощами в навчанні не відносять:

а) дітей із вираженою розумовою відсталістю;

б) дітей із грубими порушеннями мовлення;

в) дітей із вираженими порушеннями слуху;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Відповідно до соціально-педагогічного підходу до класифікації дітей із труднощами в навчанні основним критерієм для віднесення дитини до „групи ризику” є:

а) недостатньо розвинена мовленнєва діяльність;

б) недостатня готовність до початку шкільного навчання;

в) стійке порушення пізнавальної діяльності;

г) ряд особливостей емоційної сфери.

  1.  

  1.  Затримка психічного розвитку це:

а) стійке відхилення в свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища й недоліками виховання;

б) прояв незрілості психічних і психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку під впливом різних несприятливих чинників;

в) стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Затримка психічного розвитку може бути викликана:

а) соматичними захворюваннями;

б) органічними ураженнями ЦНС;

в) дефектами конституції дитини;

г) усі відповіді вірні

  1.  

  1.  У вітчизняній корекційній педагогіці „затримка психічного розвитку” є поняттям:

а) соціальним;

б) реабілітаційним;

в) клініко-фізіологічним;

г) психолого-педагогічним.

  1.  

  1.  В клінічній систематиці дітей із ЗПР за К.С. Лебединською виділяють:

а) 3 варіанта ЗПР;

б) 4 варіанта ЗПР;

в) 2 варіанта ЗПР;

г) 5 варіантів ЗПР

  1.  

  1.  ЗПР конституційного походження обумовлена:

а) хронічними захворюваннями (інфекціями та алергічними станами), вродженими або набутими соматичними захворюваннями;

б) несприятливими умовами виховання, які перешкоджають правильному формуванню особистості дитини;

в) вроджено-конституційною етіологією (наявність сімейних випадків), а також внутрішньоутробними або обмінно-трофічними розладами перших років життя;

г) патологією вагітності, недоношеністю, асфіксією й травмами при пологах, післяпологовими нейроінфекціями.

  1.  Найбільш розповсюдженим типом ЗПР є:

а) ЗПР соматогенного походження;

б) ЗПР психогенного походження;

в) ЗПР церебрально-органічного походження;

г) ЗПР конституційного походження.

  1.  

  1.  ЗПР церебрально-органічного походження обумовлена:

а) несприятливими умовами виховання, які перешкоджають правильному формуванню особистості дитини;

б) патологією вагітності, недоношеністю, асфіксією й травмами при пологах, післяпологовими нейроінфекціями;

в) хронічними захворюваннями (інфекціями та алергічними станами), вродженими або набутими соматичними захворюваннями;

г) вроджено-конституційною етіологією (наявність сімейних випадків), а також внутрішньоутробними або обмінно-трофічними розладами перших років життя.

  1.  У дітей із ЗПР яскраво виражена нерівномірність формування:

а) уваги;

б) сприйнятті;

в) пам’яті;

г) усі відповіді вірні. .

  1.  

  1.  В якості більш характерних для дітей із ЗПР особливостей уваги виділяють:

а) недостатньо сформовані просторові уявлення;

б) нестійкість та труднощі перемикання;

в) аналіз, порівняння та узагальнення;

г) зниження пізнавальної активності.

  1.  

  1.  Діяльність дітей із затримкою психічного розвитку характеризується:

а) загальною неорганізованістю;

б) низькою активністю в усіх видах діяльності;

в) слабкістю мовленнєвої регуляЦії;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До напрямів реалізації' системи навчання з дітьми із ЗПР не входить:

а) діагностико-консультативний;

б) корекційно-розвиваючий;

в) професійно-орієнтований;

г) навчально-виховний.

  1.  

  1.  Навчання й виховання дітей із ЗПР вимагає 

а)  специфічної корекційної спрямованості;

б) індивідуального підходу до кожної дитини в усіх видах діяльності;

в) лікувально-оздоровчої спрямованості;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  У корекційній роботі з дітьми із ЗПР лікувальні та профілактичні заходи передбачають:

а) корекцію порушень опорно-рухового апарату;

б) зміцнення фізичного й психоневрологічного здоров’я;

в) корекцію пізнавальної діяльності та мовлення;

г) формування готовності до сприйняття найскладніших розділів програми.

  1.  

  1.  Серед видів патології опорно-рухового апарату не виділяють:

а) захворювання нервової системи;

б) розпад сформованих інтелектуальних і психічних функцій;

в) вроджені патології ОРА;

г) набуті захворювання та ушкодження ОРА.

  1.  

  1.  Основну групу серед дітей із порушеннями ОРА складають:

а) діти із недорозвиненням та дефектами розвитку кінцівок;

б) діти із травматичними ушкодженнями спинного мозку;

в) діти із наслідками ДЦП;

г) діти із системними захворюваннями скелету.

  1.  Дитячий церебральний параліч це:

а) стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

б) захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різноманітних шкідливих факторів;

в) прояв незрілості психічних й психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку;

г) форма набутого слабоумства, недостатність пізнавальних функцій.

  1.  Серед причин виникнення ДЦП за часом виникнення не виділяють:

а) вроджені;

б) припологові;

в) спадкові;

г) післяпологові.

  1.  

  1.  У дітей, які страждають на ДЦП спостерігаються:

а) рухові порушення;

б) інтелектуальні порушення;

в) мовленнєві порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Найбільш розповсюдженою формою мовленнєвої патології при ДЦП є:

а) дизартрія;

б) алалія;

в) дислалія;

г) ринолапія

  1.  

  1.  Основоположником вивчення проблеми церебральних паралічів є:

а) К. Бобат і Б. Бобат;

б) К.А. Семенова;

в) М. Фелпс;

г) В. Літтль.

  1.  

  1.  За класифікацією К.А. Семенової виділяють наступну кількість форм ДЦП:

  1.  

  1.  До форм ДЦП за класифікацією К.А. Семенової не входить:

а) спастична диплегія;

б) соматогенна форма;

в) гіперкінетична форма;

г) атонічно-астатична форма.

  1.  

  1.  При геміпаретичній формі (спастична геміплегія) рухові розлади:

а) характеризуються центральними паралічами кінцівокз переважанням спастичного парапарезу;

б) характеризуються ураженням однойменних кінцівок (вражаються руки й ноги з одного боку);

в) виражені в рівній мірі в руках та ногах, або руки уражені сильніше, ніж ноги; найважча форма ДЦП;

г) представлені гіперкінезами.

  1.  У дітей із наслідками ДЦП ведучими є:

а) психічні порушення;

б) порушення слуху;

в) руховий дефект;

г) порушення емоційно-вольової сфери.

  1.  

  1.  Порушення м’язового тонусу за типом спастичності означає:

а) низький м’язовий тонус;

б) підвищений м’язовий тонус;

в) м’язовий тонус, що змінюється;

г) максимально підвищений м’язовий тонус.

  1.  

  1.  Гіперкінези - це:

а) мимовільні рухи, які виконуються насильно та обумовлені тонусом м’язів, що змінюється;

б) розладнання вищих коркових функцій;

в) тремтіння пальців рук й мовлення;

г) розлади емоційно-вольової сфери.

  1.  Парез визначається як:

а) часткове зниження м’язової сили;

б) коли довільні рухи обмежуються, але не втрачаються повністю;

в) стан в результаті захворювання або травми нервової системи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Параліч визначається як:

а) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження периферичної нервової системи;

б) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження центральною або периферичної нервової системи;

в) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження центральною нервової системи;

г) частковий парез.

  1.  Найбільш вагомим чинником в структурі рухового порушення при ДЦП є:

а) порушення відчуття рухів;

б) порушення рівноваги та координації рухів;

в) порушення м’язового тонусу;

г) наявність патологічних тонічних рефлексів.

  1.  

  1.  Корекційна робота з формування рухових функцій при ДЦП включає:

а) медикаментозне лікування;,

б) засоби фізичної реабілітації;

в) психотерапію;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Серед засобів фізичної реабілітації не виділяють:

а) тандотерапію;

б) масаж;

в) заходи ортопедичного характеру;

г) акватерапію.

  1.  

  1.  В корекційній роботі з формування рухових функцій при ДЦП психотерапія спрямована на:

а) нормалізацію м’язового тонусу, зменшення вимушених рухів, посилення активності компенсаторних процесів у нервовій системі;

б) керування нервовою системою з метою формування адаптивних функцій;

в) на розвиток всіх сторін мовленнєвої діяльності дитини;

г) зменшення еластичності, поліпшення кровообігу у м’язах.

  1.  Вивченням, попередженням та корекцією мовленнєвих порушень займається:

а) сурдопедагогіка;

б) логопедагогіка;

в) тифлопедагогіка;

г) корекційна психопедагогіка.

  1.  

  1.  До категорії дітей із мовленнєвими порушеннями відносяться:

а) діти, слух у яких пошкоджений так, що вони самостійно не можуть використати його для розвитку мовлення;

б) діти із частковою недостатністю слуху, що призводить до порушення мовленнєвого розвитку;

в) діти, у яких збережений слух, не порушений інтелект, але є значні мовленнєві порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед чинників, які викликають порушення мовлення виділяють:

а) біологічні чинники ризику;

б) екзогенно-органічні чинники;

в) соціально-психологічні чинники;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Серед причин порушення мовлення не виділяють:

а) органічні причини;

б) фізіологічні причини;

в) соціально-психологічні причини;

г) функціональні причини.

  1.  

  1.  У виникненні мовленнєвих розладів велику роль відіграє:

а) внутрішньоутробна патологія;

б) ушкодження при пологах;

в) дія різних шкідливих чинників після народження;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Провідне місце в перинатальній патології нервової системи займають:

а) асфіксія й родова травма;

б) токсикоз вагітності;

в) інфекції;

г) генетичні ураження.

  1.  

  1.  При оцінці порушень мовлення в дітей необхідно враховувати:

а) 2 критичних періоди розвитку мовлення;

б) 4 критичних періоди розвитку мовлення;

в) 3 критичних періоди розвитку мовлення;

г) 5 критичних періоди розвитку мовлення.

  1.  

  1.  Другий критичний період розвитку мовленнєвої функції (3 роки) характеризується:

а) початком розвитку письмового мовлення;

б) інтенсивним розвитком зв’язного мовлення;

в) формуванням передумов мовлення й початком мовленнєвого розвитку, закладанням основ комунікативної поведінки;

г) усі відповіді вірні.

  1.  В сучасній логопедії використовують:

а) 2 класифікації мовленнєвих порушень;

б) 4 класифікації мовленнєвих порушень;

в) 3 класифікації мовленнєвих порушень;

г) 5 класифікацій мовленнєвих порушень.

  1.  

  1.  Серед класифікації мовленнєвих порушень не виділяють:

а) клініко-педагогічну;

б) медико-психологічну;

в) психолого-педагогічну;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Серед розладів фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову виділяють:

а) дислалію;

б) дизартрію;

в) брадилапію;

г) усі відповіді вірні

  1.  

  1.  Дислалія - це:

а) порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату;

б) порушення темпо-ритмічної організації мовлення, яке обумовлене судорожним станом м’язів мовленнєвого апарату;

в) порушення звуковимови при нормальному слуху й збереженій іннервації мовленнєвого апарату;

г) патологічно сповільнений темп мовлення.

  1.  Дизартрія - це:

а) порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату;

б) відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;

в) відсутність або розлад фонації (голосу) унаслідок патологічних змін голосового апарату;

г) порушення тембру голосу й звуковимови, які обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

  1.  Серед системних порушень мовлення не виділяють:

а) алалію;

б) ринолапію;

в) афазію;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Алалія - це:

а) повна або часткова втрата мовлення, яка обумовлена локальними ураженнями головного мозку;

б) порушення тембру голосу й звуковимови, які обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату;

в) порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату;

г) відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку.

  1.  Серед порушень письмового мовлення не виділяють:

а) дислексію;

б) дисграфію;

в) дисфонію;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До психолого-педагогічної класифікації порушень мовлення не входить:

а) фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення;

б) загальний недорозвиток мовлення;

в) тахилалія;

г) логоневроз.

  1.  

  1.  Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення - це:

а) різні складні мовленнєві розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової й смислової сторони;

б) невротичне захворювання розладу мовленнєвої функції, яке виникає в результаті психічної травми та з часом пом’якшується;

в) порушення процесів формування вимовної системи рідної мови в дітей із різними мовленнєвими розладами унаслідок дефектів сприйняття й вимови фонем;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Психолого-педагогічна класифікація порушень мовлення поділяється на такі групи:

а) фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову;

б) порушення засобів спілкування та порушення у застосуванні засобів спілкування;

в) системних порушень мовлення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Допомога дітям з мовленнєвими порушеннями здійснюється:

а) в системі охорони здоров’я;

б) в системі соціального захисту;

в) в системі освіти;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Діти із розладами емоційно-вольової сфери характеризуються:

а) проявом незрілості психічних й психомоторних функцій у результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку;

б) стійким, явно вираженим зниженням пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

в) захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різноманітних шкідливих факторів;

г) порушенням розвитку соціальної взаємодії.

  1.  Аутизм-це:

а) стійке відхилення в свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища й недоліками виховання;

б) стан психіки, що характеризується відходом від реальності та порушенням комунікативності;

в) форма набутого слабоумства, недостатність пізнавальних функцій;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Ранній дитячий аутизм виникає переважно у віці:

а) 1,5-2 років;

б) 5-7 років;

в) 3-4 роки;

г) 9-10 років.

  1.  

  1.  Причини аутизму - це:

а) роль генетичних факторів;

б) органічне ураження ЦНС;

в) психогенний фактор;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До характерних проявів раннього дитячого аутизму не входить:

а) фіксація погляду, особливо на обличчі іншої людини, не перенесення прямого контакту „очі в очі”;

б) індиферентне відношення до оточуючих;

в) порушення рухової сфери;

г) відношення до дискомфорту парадоксальне: або не переносить, або байдуже.

  1.  Для дітей із аутизмом характерна:

а) одноманітна, нецілеспрямована рухова активність;

б) велика варіативність розвитку мовлення;

в) підвищена чутливість до свого оточення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До рекомендацій психологів щодо допомоги аутичним дітям не входять:

а) встановлення емоційного контакту із аутичною дитиною;

б) побудова програми навчання з опорою на ті види діяльності, в яких дитина успішна;

в) використання міміко-жестової мови в процесі корекційно- розвиваючої діяльності;

г) чергування видів діяльності з метою профілактики стомлення.

  1.  Порушення поведінки в дітей можуть бути обумовлені:

а) конфліктними переживаннями;

б) реактивними станами;

в) психопатією;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Реактивні стани визначаються як:

а) захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різноманітних шкідливих факторів;

б) тимчасові нервово-психічні розлади, які не пов’язані з органічними або функціональними порушеннями центральної нервової системи;

в) прояв незрілості психічних та психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед різновидів психопатії не виділяють:

а) органічну психопатію;

б) соматогенну психопатію;

в) конституційну психопатію;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Психічна декомпенсація психопатоподібного типу виявляється в:

а) емоційно-вольовій нестійкості;

б) афективній збудливості й руховій розгальмованості;

в) патології захоплень;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Психічна декомпенсація невротичного типу пов’язана з:

а) хворобливим переживанням відчуття своєї інтелектуальної неповноцінності;

б) порушеннями шкільної дисципліни та асоціальною поведінкою;

в) переважанням афекгної збудливості й рухового розгальмування;

г) переважанням емоційно-вольової нестійкості.

  1.  До складних порушень дитячого розвитку відносять:

а) тільки первинні порушення;

б) поєднання двох або більше психофізичних порушень;

в) одне складне психофізичне порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  У сучасній спеціальній літературі в номінації складних порушень позначаються:

а) тільки вторинні порушення;

б) додаткові порушення, які обумовлені первинним дефектом;

в) тільки первинні порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Як синоніми терміну „складне порушення” в літературі використовується:

а) складні аномалії розвитку;

б) комбіновані порушення;

в) складна структура порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Залежно від структури порушення діти із складними порушеннями поділяються на:

а) 4 групи;

б) 3 групи;

в) 2 групи;

г) 5 груп.

  1.  

  1.  До третьої групи дітей із поєднаними порушеннями входять:

а) діти, що мають одне істотне психофізичне порушення (головне) й супутнє йому інше порушення, яке виражене в слабкому ступені, але яке помітно обтяжує хід розвитку;

б) діти з двома вираженими психофізичними порушеннями, кожне з яких може викликати аномалію розвитку;

в) діти з так званими множинними порушеннями, коли є три або більше порушень;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До числа першочергових завдань при роботі з дітьми із поєднаними порушеннями входить:

а) вирішення проблеми ранньої діагностики складного дефекту;

б) побудова та розвиток реабілітаційної допомоги для даних дітей;

в) встановлення закономірностей корекційного навчально- виховного процесу;

г) розробка спеціальних технічних засобів

  1.  У даний час виділяють наступні групи дітей із складним дефектом:

а) розумово відсталі глухі або слабочуючі;

б) сліпоглухонімі;

в) глухі слабозорі;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Складний дефект - це:

а) фізичний чи психічний недолік (вада, аномалія), який порушує хід нормального розвитку;

б) не просто сума двох (а іноді і більше) дефектів; він є якісно своєрідним та має свою структуру;

в) відхилення від норми, від загальної закономірності, неправильність у розвитку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Найскладнішою категорією дітей із складним дефектом вважають:

а) дітей із порушенням інтелекту та слуху;

б) сліпоглухонімих дітей;

в) розумово відсталих слабозорих дітей;

г) глухих слабозорих дітей.

  1.  

  1.  Загальною закономірністю розвитку дітей з складними дефектами є:

а) порушення рухової сфери;

б) порушення слуху;

в) порушення інтелектуального розвитку;

г) особлива обтяжливість умов раннього розвитку дитини.

  1.  

  1.  Характерним наслідком складних порушень розвитку є:

а) зменшення доступних каналів компенсації дефекту;

б) труднощі у оволодінні дитиною мовленням;

в) різке зниження засобів компенсації;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  У роботі з дітьми із складними порушеннями провідним методом є:

а) метод спільно-розділеної дії;

б) ігровий метод;

в) соціометрія;

г) метод спостереження.

  1.  

  1.  Спеціальні завдання спеціальних навчальних закладів, в яких знаходяться діти із складними порушеннями, полягають у:

а) формуванні пізнавальної й практичної діяльності дітей даної категорії;

б) формуванні просторового орієнтування;

в) включенні дітей та підлітків у соціально-побутове оточення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Назвіть прізвище видатного дефектолога, яка була сліпоглухою особою:

а) Є.Л. Гончарова;

б) О. І. Скороходова;

в) Т.В. Розанова;

г) З.А. Пономарьова.

  1.  

  1.  У діючій сукупності установ та служб для дітей із складними порушеннями розвитку бракує:

а) консультативних центрів;

б) „сімейних центрів”;

в) спеціальних груп для дітей із складним дефектом;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Діти з обмеженими можливостями мають право на:

а) безкоштовну дошкільну освіту, початкову загальну й основну загальну освіту;

б) безкоштовну освіту в освітній установі незалежно від його організаційно-правової форми у відповідності з державними освітніми стандартами;

в) працевлаштування після закінчення навчання відповідно до одержаних освітою та (або) професійною підготовкою;

г) усі відповіді вірні.

  1.  На повному державному забезпеченні в державних спеціальних освітніх установах не повинні знаходитися наступні категорії осіб із обмеженими можливостями здоров’я:

а) що не чують та слабочуючі;

б) незрячі та слабозорі;

в) з тимчасовими порушеннями функцій опорно-рухового апарату;

г) розумово відсталі.

  1.  

  1.  Для груп, які відносяться до „проблемних” дітей в країні функціонують:

а) спеціальні (корекційні) освітні установи для дітей із порушеннями в розвитку;

б) спеціальні навчально-виховні установи для дітей та підлітків із девіантною поведінкою;

в) школи-інтернати та дитячі будинки для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без батьківського піклування;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Вертикальна структура спеціапьноїосвіти складається:

а) з 3 рівнів;

б) з 5 рівнів;

в) з 4 рівнів;

г) з 2 рівнів.

  1.  

  1.  Корекційна робота з дітьми дошкільного віку не проводиться у:

а) спеціальних дитячих садках;

б) центрах соціально-трудової реабілітації;

в) спеціальних групах у масових дитячих садках;

г) дошкільних групах у спеціальних школах.

  1.  

  1.  Форми спеціальної освіти можуть бути наступними:

а) спеціальна (корекційна) школа;

б) реабілітаційні центри;

в) навчання вдома;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До горизонтальної структури спеціальної освіти в Україні не входять:

а) спеціальні освітні установи для глухих дітей;

б) спеціальні освітні установи для аутичних дітей;

в) спеціальні освітні установи для слабозорих дітей;

г) спеціальні освітні установи для розумово відсталих дітей.

  1.  

  1.  Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для глухих дітей мають у своєму складі:

а) 1-8 класи;

б) 1-12 класи;

в) 1-4 класи;

г) 1-10 класи.

  1.  

  1.  Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для слабочуючих і пізнооглухлих дітей мають:

а) одне відділення;

б) два відділення;

в) чотири відділення;

г) три відділення.

  1.  

  1.  Гранична наповнюваність класів в школах для глухих і слабочуючих дітей:

а) 12 осіб;

б) 8 осіб;

в) 16 осіб;

г) 20 осіб.

  1.  

  1.  У спеціальних загальноосвітніх школах для слабозорих дітей здійснюються:

а) психофізичний корекційний розвиток учнів;

б) зміцнення та можливе відновлення неповноцінного зору в умовах послабленого режиму;

в) компенсація наслідків зорових порушень;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Випускники спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей із особливостями інтелектуального розвитку одержують:

а) середню освіту;

б) неповну середню освіту;

в) загальноосвітню підготовку в обсязі початкової масової школи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  В спеціальних загальноосвітніх школах для дітей із особливостями інтелектуального розвитку навчаються діти з:

а) важким ступенем зниження інтелекту;

б) легким ступенем зниження інтелекту;

в) помірним ступенем зниження інтелекту;

г) глибоким ступенем зниження інтелекту.

  1.  

  1.  Після закінчення початкового навчання та по мірі корекції дефектів розвитку діти із ЗПР можуть переводитися до:

а) реабілітаційних центрів;

б) спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей із особливостями інтелектуального розвитку;

в) навчання в умовах стаціонарної лікувальної установи;

г) масової загальноосвітньої школи

  1.  У школах для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату здійснюється:

а) трудова терапія, яка спрямована на відновлення або компенсацію рухових порушень;

б) формування й розвиток словесного мовлення та словесно-логічного мислення, а також розвитку залишкового слуху;

в) компенсація наслідків зорових порушень, зміцнення та можливе відновлення неповноцінного зору в умовах послабленого режиму;

г) подолання недоліків психофізичного розвитку, які викликали неуспішність у масовій школі.

  1.  Разом з традиційними освітніми установами в даний час, створюються нові типи установ:

а) школи-профілакгорії;

б) вечірні школи;

в) реабілітаційні центри;

г) спеціальні (корекційні) школи.

  1.  

  1.  Найбільш суттєвим принципом, який є віддзеркаленням закономірностей виховного процесу виступає:

а) принцип зв’язку виховного процесу з життям;

б) принцип виховання особистості в колективі й через колектив;

в) принцип єдності й цілісності, системності виховного процесу;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Усі питання, які пов’язані з особливостями навчання у спеціальних школах, дефектологія розглядає під кутом зору:

а) компенсації;

б) реабілітації;

в) корекції;

г) інтеграції.

  1.  

  1.  Провідним принципом навчання в спеціальних закладах є:

а) принцип науковості й систематичності;

б) принцип індивідуального підходу;

в) принцип доступності навчання;

г) принцип корекційної спрямованості навчання.

  1.  

  1.  Організацією дитині з порушеннями психофізичного розвитку медичної й педагогічної допомоги, визначенням її до відповідної установи займається:

а) психолого-медико-педагогічна комісія;

б) медико-педагогічна консультація;

в) реабілітаційні центри;

г) відповідні Лікувальні установи.

  1.  

  1.  До складу ПМПК не входить:

а) психолог;

б) лікар-хірург;

в) педагог-дефектолог;

г) лікар-психоневролог.

  1.  

  1.  До ряду складних й відповідальних завдань, які вирішує ПМПК входить:

а) встановлення діагнозу кожній дитині, яка звертається за допомогою;

б) затвердження шляхів і методів педагогічної дії, які сприятимуть корекції відхилень у розвитку, що властиві дитині;

в) пошук системи засобів найбільш ефективного медикаментозного лікування, яке необхідне для покращення здоров’я дитини;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед основних принципів роботи ПМПК не виділяють:

а) принцип комплексного вивчення, який припускає всебічне обстеження дитини фупою кваліфікованих фахівців;

б) принцип цілісного, системного вивчення кожної дитини;

в) принцип соціалізації;

г) принцип індивідуального підходу до дитини.

  1.  Соціальна реабілітація передбачає:

а) матеріальне забезпечення, правовий захист;

б) комплекс державних, суспільних заходів щодо повернення хворих та інвалідів до активного життя та праці;

в) відновлення соціальних функцій особистості, забезпечення культурних потреб, відпочинку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Соціальна реабілітація як процес:

а) відноситься в рівній мірі як до особистості фахівця, який є її організатором, так і до особистості дитини;

б) є динамічною системою, в ході якої здійснюється послідовна реалізація тактичних завдань;

в) це досягнення її кінцевої мети, коли людина, яка має обмежені можливості здоров’я вливається в соціально- економічне життя суспільства та не відчуває своєї неповноцінності;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До основних напрямів соціально-реабілітаційного процесу не входить:

а) діяльність з розробки психолого-педагогічних класифікацій різних категорій дітей із порушеннями в розвитку;

б) розвиваюча й корекційна діяльність;

в) організаторська діяльність;

г) соціально-диспетчерська діяльність.

  1.  

  1.  В рамках соціально-диспетчерського напряму не передбачається вирішення наступних завдань:

а) визначення характеру проблеми та можливостей її вирішення;

б) пошук служби або фахівця, який здатний надати дитині допомогу;

в) з’ясування за допомогою психодіагностичних засобів індивідуально-психологічних особливостей особистості;

г) контроль за організацією допомоги дитині в умовах освітньої установи.

  1.  До основних принципів соціально-реабілітаційної діяльності відноситься:

а) принцип опори на провідну діяльність;

б) принцип розвитку;

в) принцип психологічної комфортності;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Технології, що застосовуються в соціальній роботі, виступають переважно у формі:

а) знань (наука);

б) знань та умінь (навчання);

в) знань, умінь, досвіду та практики (діяльність);

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Наслідком порушень опорно-рухового апарату є:

а) обмеження здібності до спілкування;

б) обмеження життєдіяльності в сфері самообслуговування;

в) обмеження здібності до орієнтації;

г) обмеження здібності до навчання.

  1.  

  1.  Головна функція фахівця із соціальної реабілітації по відношенню до всіх соціальних інститутів, які здійснюють реабілітаційні заходи:

а) координаційна;

б) реабілітаційна;

в) розвиваюча;

г) корекційна.

  1.  

  1.  Процес соціальної реабілітації з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату не повинен включати:

а) збір інформації про можливо повніший обсяг діагностичних, реабілітаційних, освітніх та інших заходів;

б) профілактику соматичних захворювань;

в) створення внутрішнього реабілітаційного простору в умовах сім’ї;

г) формування зовнішнього реабілітаційного простору.

  1.  Параметрами оцінки обмежень здібності до спілкування у осіб з порушеннями слуху можуть бути:

а) здатність говорити;

б) здатність слухати;

в) здібність до символічної комунікацій невербального спілкування;

г) усі відповіді вірні

  1.  

  1.  Сучасні підходи до реабілітації глухих і слабочуючих не використовують:

а) білінгвістичну систему навчання глухих;

б) верботональну систему навчання дітей із порушеннями слуху;

в) застосування особистого перекладача;

г) кохлеарну імплантацію в реабілітації осіб із порушеннями слуху

  1.  

  1.  Найважливішим видом обмеження життєдіяльності осіб із порушеннями зору є:

а) обмеження здібності до спілкування;

б) обмеження життєдіяльності в сфері самообслуговування;

в) обмеження здібності до навчання;

г) обмеження здібності до орієнтації.

  1.  

  1.  До завдань соціально-реабілітаційної діяльності за дітьми, які мають порушення зору не входить:

а) інформаційна підтримка батьків;

б) створення умов для автономної самостійної життєдіяльності дітей на кожному віковому етапі;

в) комплексне діагностичне обстеження дитини;

г) створення умов для того, щоб усі шкільні.заходи були доступні для дитини.

  1.  При психічних захворюваннях і розумовій відсталості страждають усі психічні функції або більшість з них, які викликають:

а) обмеження здібності до самообслуговування;

б) обмеження здібності до трудової діяльності;

в) обмеження здібності контролювати свою поведінку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До напрямів соціально-педагогічної діяльності із соціального обслуговування дитини з розумовою відсталістю не входить:

а) взаємодія з медичними установами та службами;

б) корекція порушень рухової сфери;

в) участь у складанні індивідуальної програми реабілітації дитини із залученням всіх необхідних соціальних інститутів допомоги;

г) допомога в організації незалежного життя в суспільстві.

  1.  Програма соціальної реабілітації осіб із вираженою імбецильністю (помірний та важкий ступінь інтелектуального порушення) не включає:

а) формування навичок користування тифлозасобами та пристосуваннями;

б) формування навичок самообслуговування;

в) формування навичок соціально-средовищної реабілітації;

г) формування елементів етично-естетичного виховання.

  1.  

  1.  Показником якості життя осіб із розумовою відсталістю може бути загальноприйнятий в європейських країнах комплекс чинників:

а) здоров’я (знання правил здорового способу життя та їх реалізація);

б) безпосередня включеність у співтовариство;

в) емоційне здоров’я;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  В спеціальних установах для дітей із порушеннями психофізичного розвитку навчально-виховну корекційну роботу здійснюють:

а) педагоги-реабілітологи;

б) практичні психологи;

в) педагоги-дефекгологи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Найбільш значущими для позитивної або негативної оцінки учителя в очах дітей, які навчаються в спеціальних школах є такі якості, як:

а) ділові;

б) комунікативні;

в) авторитарні;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Відмінність педагогів-дефектологів від педагогів масових шкіл полягає у:

а) викладанні зменшеного обсягу предметів;

б) проведенні спеціальної роботи, яка спрямована на максимально можливу корекцію недоліків психофізичного розвитку в дітей із обмеженими можливостями;

в) здійсненні більшого обсягу виховної роботи;

г) збільшення часу на спілкування з учнями.

  1.  Особливістю роботи педагога-дефектолога є:

а) робота з батьками;

б) робота з медичними установами;

в) робота з вихователями спеціальних шкіл;

г) робота з нормативними положеннями.

  1.  

  1.  Учителю протипоказано бути дефектологом якщо:

а) він володіє цілим рядом особистісних якостей, без яких неможлива успішна робота з дггьми, які мають порушення ПФР;

б) він знайомий із сучасною літературою з корекційної педагогіки, вільно володіє різними методами та способами виховання й навчання;

в) його дратують діти з відхиленнями в розвитку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Деонтологія - це:

а) галузь психологічної науки, яка вивчає людей, для яких характерне відхилення від нормального психічного розвитку;

б) галузь дефектології, яка вивчає питання виховання й навчання дітей з порушеннями слуху;

в) одна з найдавніших теоретичних і практичних дисциплін, об’єктом вивчення якої, є мораль;

г) розділ етичної теорії, в якому розглядаються проблеми боргу, моральних вимог і нормативів.

  1.  Під „дефектологічною деонтологією” розуміють:

а) специфічні, професійні та етичні вимоги, яких необхідно дотримуватись учителю-дефектологу при виконанні службового боргу;

б) сукупність етичних норм професійної діяльності фахівців і співробітників, які зайняті в дефектологічних установах;

в) професійну етику педагога-дефекголога;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Головна риса етичного боргу вчителя-дефектолога:

а) майстерність вчителя-дефектолога;

б) відповідальність за виховання та навчання учня та турбота про його здоров’я;

в) мистецтво розмови вчителя з учнем;

г) взаємодія вчителя-дефектолога з родичами учнів.

  1.  Вчителю, вихователю вкрай важливо розуміти що найважчим для людського розуміння є:

а) свобода;

б) спілкування;

в) фізична працездатність;

г) сприйняття людини у оточенні.

  1.  

  1.  Здібність до ефективного спілкування педагога- дефекголога визначається за наступних умов:

а) високого рівня знання мови, її виразних можливостей, засобів переконання;

б) володінні культурою спілкування - етикетної виваженості мовлення;

в) умінні застосовувати досвід мовленнєвої діяльності в конкретній сфері спілкування;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед основних стилів керівництва вчителем педагогічним процесом психологи не виділяють:

а) класичний;

б) демократичний;

в) авторитарний;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До особистісних якостей вчителя, що забезпечують ефект його емоційно-вольової дії на процес спілкування входять:

а) суггестивні якості;

б) здібність до емоційного перемикання;

в) перцептивні якості;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Для оволодіння професіоналізмом кожному педагогу крім комунікативних важливо сформувати:

а) дослідницькі вміння;

б) діагностичні вміння;

в) конструктивно-організаторські вміння;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Проективні вміння педагога-дефектолога передбачають:

а) підвищення психолого-педагогічних і спеціальних знань, робота із загальною та спеціальною літературою;

б) об’єднання та узгодження змісту і спрямованості педагогічних дій на учнів, які здійснюються в системі громадського та сімейного виховання;

в) вміння планувати навчально-виховний процес, підсилюючи його розвиваючу спрямованість;

г) педагогічне вивчення особистості та пізнавальної діяльності учнів, дитячого колективу; встановлення відповідності знань, умінь, навичок вимогам програми.

  1.  До числа критеріїв здібностей вчителів до інноваційної діяльності входять:

а) мотиваційно-творча спрямованість особистості;

б) ерудиція;

в) креативність;

г) усі відповіді вірні




1. Сталин1
2. ЗОЛОТАЯ’ШАЙБА2014г
3. wers wer wore worn Выберите правильный глагол mericns drive on the left cn would my be need to
4. Эндокрин ж~йесі 1
5. во всем КС Станиславский сомневался и всему верил
6. Вариант1 Расстояние между молекулами сравнимы с размерами молекул при нормальных условиях для
7. Cознание с точки зрения археоавангардиста
8. ваш билет в жизнь полную свободы и приключений незабываемых впечатлений и прекрасного отдыха в великолепн.html
9. на тему- Геральдика Реферат Виконала- Студентка В групи заочна форма навчання Ка
10. LutherUniversittHlleWittenberg П
11. перчатки Фотографии гусеницы и бабочки разрезанные на 1216 фрагментов
12. а. Единица измерения веса в СИ ньютон иногда используется единица СГС дина
13. это обычно проектирование инженерный анализ планирование производства изготовление обработка материала.html
14. Социальная философия вышел первым изданием в 1993 г
15. Эта традиция нашла свое эффективное выражение только тогда когда закончился период мирной агитации когда
16. тематичне підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці
17. Школы, направления и теории в культурологии
18. Осанка представляет собой обычную непринужденную и свободную позицию тела в которой человек привык нахо
19. шоу которое отправило типичную семью назад на сто лет чтобы видеть как люди жили в дни без Интернета компью
20. Менеджмент Содержание [1] Конспект лекций