Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Поняття „педагогічна технологія" в зарубіжній і вітчизняній науці.
Термін „педагогічна технологія” з’явився ще в 30-ті роки минулого століття в США, коли були створені перші програми аудіовізуального навчання. За 70 років поняття трансформувалося, проте єдиного визначення на сьогодні не існує. Можна лише говорити про певні тенденції наближення різних наукових шкіл до єдиної думки. Аби глибше зрозуміти ці тенденції, пропонуємо реконструювати шлях еволюції поняття „педагогічна технологія” в зарубіжній і вітчизняній педагогіці (демонстрація таблиці „Еволюція поняття „педагогічна технологія в зарубіжній педагогіці”).
Як зазначає дослідник В.І.Боголюбов, у трансформації поняття „педагогічна технологія” в західних країнах умовно можна виділити кілька періодів, пов’язаних із розвитком аудіовізуального і програмованого навчання в США.
Як можна зрозуміти з цієї таблиці, розвиток педагогічної думки в країнах США і Західної Європи пройшов шлях від ідеї запровадження ТЗН у навчанні до ідеї організації навчання на засадах системного підходу, створення таких дидактичних систем, у яких раціонально поєднувалися усі складники забезпечення успішного навчання - технічні і людські ресурси, час і місце навчання.
Шлях трансформації терміну „педагогічна технологія” у вітчизняній педагогіці має певні відмінності і теж може виділятися у певні етапи.
Етап 1 ( ЗОр.р. XX ст..) - термін „шкільна технологія” відтворює новий погляд на суспільне навчання і виховання дітей як процеси виробничі, технологічні. У педагогічній науці під впливом соціально-економічних перетворень, які в той час відбувалися в Радянському Союзі, зокрема індустріалізація країни, йде пошук аналогій між виробиичими(технологічними) процесами і процесом шкільної освіти, між діяльністю технолога на виробництві і діяльністю учителя в школі. Так, схема технології виробництва пропонується як схема організації навчально-виховного процесу з обов’язковим виділенням таких технологічних компонентів, як:
а) матеріалознавство - знання з предмету, психолого-педагогічні знання;
б) проектування - попереднє планування і конструювання педагогічної до- уроку, виховного заходу; визначення його мети, етапів проведення;
в) інструментовка - використання різних засобів навчання: дидактичних, технічних, особистісних;
г) методика виробництва- опис проведення уроку, будь-якого педагогічного заходу; методичні рекомендації щодо дій, спілкування учителя, організація учнів.
Серед шкільних педагогів популяризувався погляд на школу як на заклад по виробництву освічених і вихованих людей. А вчителю приписувалися функції технолога - спеціаліста, який визначає доцільну послідовність процесів ”обробки сировини” підбирає обладнання , проектує необхідні етапи роботи, контролює якість виробництва. Такий „технологічний” погляд на педагогічний процес мав певні переваги і свідчив про бажання зробити його керованим, орієнтованим на досягнення конкретного кінцевого результату(як ми сьогодні говоримо - конкретного „продукту навчання і виховання””). Цим створювалися умови для запобігання появі в діяльності вчителя непродуманих дій, механістичності, схоластики. Відомо, що ідею „ технологізації виховання ”, тобто надання йому ознак процесу матеріального виробництва, вітав і намагався пропагувати в 30-ті роки А.С.Макаренко.
Він не сприймав того розуміння виховання, яке декларувалося офіційною педагогікою, начебто це процес „потаємний”, не підлягає осмисленню, оскільки дитина - „тонка” істота і поводитися з нею необхідно обережно, не карати її, задовольняти всі її потреби і примхи. Подібне спрощене трактування гуманізму у ставленні до дітей він називав „дамским социальным воспитанием” (рос.), а саму педагогічну систему вважав „педагогикой припадочных сердец”(рос.). Зрозуміло, за цими визначеннями, етоїть відголосок гарячих дискусій, які точилися в ті роки навколо питання; як виховувати? Проте, очевидною є і позиція А.СМакаренка: педагогіка - “це наука і творчість”. У живому процесі виховання е місце і для роботи розуму, і для “роботи” людської душі, почуттів вихователя. Але це не означає, що процес виховання не повинен мати мети, обґрунтування обраних засобів впливу на вихованця, прогнозованого результату.
Ідея технологізації освіти не набула свого розвитку, що було пов’язано із соціально-політичною ситуацією в країні в ті роки, наявністю інших важливих проблем в освіті (наприклад, ліквідація масової неписьменності).
Етап 2 (60-70 рр. XX ст.) - це роки, коли на допомогу вчителеві „прийшли” технічні засоби навчання ~ кодоскопи, діапроектори, магнітофони, програвачі, а на уроках почали використовувати діа- та кінофільми, платівки, проектували на шкільні екрани схеми та таблиці. На сторінках педагогічної преси знову з’являється поняття ’’педагогічні технології”, але з новим змістом. Так визначилося навчання за допомогою технічних засобів, У ці часи в масовій шкільній практиці запроваджується кабінетна система навчання, викладання шкільних предметів відбувається, як правило, в обладнаному технічними засобами кабінеті. Педагогічною наукою і творчою діяльністю вчителів розробляються цікаві, нові для того часу методики використання аудіовізуальних засобів, елементів програмованого навчання на різних етапах шкільного пізнання основ наук.
Саме в ці часи був даний поштовх для переходу від репродуктивної до пошукової моделі організації пізнавальної діяльності учнів. Широке і творче використання учителем різноманітних технічних засобів сприяло розвитку теорії і практики активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні. З’являються нові техніки організації пізнавальної діяльності дітей за допомогою евристичних завдань, створення пошукової ситуації, використання диференційованого навчання.
Етап 3 (80р.р.- і по наш час) - відбувається поглиблений пошук нового змісту поняття „педагогічні технології”. На перший план виходить вже не ідея використання технічних засобів навчання, а ідея системності у навчанні як передумови його оптимізації, ефективності. Педагогічна система визначається як „окупність взаємопов’язаних засобів, методів і процесів, необхідних для створення органЬованого, цілеспрямованого і умисного впливу на формування особистості а заданими якостями (В.П.Безпалько, 1989, с.6). Системність - особливо приваблива сторона технології. Вона забезпечує досягнення бажаного педагогічного ефекту у навчально-виховному процесі, запобігає виникненню випадковостей і небажаних результатів. Саме на ці роки припадає своєрідний „педагогічний бум”, пов’язаний зі створенням авторських концепцій навчання і виховання, авторських шкіл. З’являються нові напрямки в освіті, нова педагогічна лексика: альтернативні методики, нетрадиційні методики, інноваційні засоби і методики, авторські школи. Ці нові напрямки отримують назви „нові технології навчання і виховання”. З’являється новий тип учителя- дослідника, нові імена: В. Шаталов (Донецьк), Ш. Амонашвілі (Тбілісі), І.Волков (Підмосков’я), Є Ільїн (Ленінград) та ін.
Учителі - новатори започатковують рух за впровадження нових методик у навчально-виховний процес: розвивальне навчання;проблемне навчання; особистісно орієноване навчання і виховання; педагогіка співробітництва. Цей „бум” - зародження нової вітчизняної педагогічної технології – був відгуком творчих учителів на консерватизм, догматизм, недієвість і формалізм офіційної педагогіки, яка склалася і застосовувалася у школах з 50-х років. Це стало свідченням сформованості нового педагогічного мислення, нового погляду на вчителя, який поєднував у собі функції носія знань і творця, психотерапевта-гуманіста, і технолога-розробника нових технологій організації навчально-виховного процесу. Певний час поняття „педагогічні технології ще використовувалося як іншомовний аналог вітчизняному - „методика навчання і виховання”, „галузеві методики”. У сучасній вітчизняній педагогічній науці, все повніше стверджується думка щодо педагогічних технологій як певної системи організації і управління педагогічним процесом. Єдиного, усталеного визначення поняттю „педагогічна технологія” на сьогодні немає. Проте можна говорити про певні тенденції наближення різних точок зору у сприйманні головного: педагогічні технології - це доцільна сукупність різних засобів, умов, компонентів педагогічної діяльності, яка забезпечує досягнення бажаних освітніх і виховних ефектів. Педагогічні технології допомагають відповісти на традиційні запитання: як краще вчити і виховувати дітей? Як зробити їх навчання цікавим і корисним, наближеним до їхнього досвіду? Як підтримувати в учнях потребу у пізнанні оточуючого світу і себе?
Наведемо кілька визначень педагогічних технологій, які, на нашу думку, найбільш повно відтворюють сучасну картину в цій сфері педагогіки.
1- Технологія навчання - за означенням ЮНЕСКО, цс в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Т.н. також часто трактують як галузь застосування системи наукових принципів до програмування навчання й використання їх у навчальній практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які допускають їх оцінювання (С.Гончаренко. Український педагогічний словник. — К.,1997.- С.331).
2. Педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчального процесу. Це проектування і опис процесу формування особистості учня д тя досягнення попередньо визначеного результату навчання (В.Безпалько;П.Матвієнко).
3. Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічний засобів, використовуваних для досягнення педагогічної мети (М.Кларін).
4. Педагогічна технологія - це розділ науки, який розробляє мету, зміст, методи навчання; проектує педагогічні процеси (науковий аспект) опис самого процесу навчання і виховання, який здійснюється для досягнення визначених результатів (процесуально-описовий аспект); сам педагогічний процес, у якому пов'язані особистісні, інструментальні, методологічні засоби (процесуально-дієвий аспект).(Г.Селевко).
У наближенні до такого розуміння сучасної педагогічної технології проводять дослідження науковці О.Пєхота, І.ІІідласий, Л.Буркова, А.Нісімчук, О.Падалка, О.Шпак. На думку сучасних педагогів, необхідність-розробки педагогічних технологій визначається наступним: І
а) шкільні вчителі зможуть конструювати навчально-виховний процес на принципах системності, прогнозувати його розвиток, орієнтувати на досягнення кінцевого результату і підпорядковувати цій меті вибір методів і форм навчання;
б) процес конструювання шкільного навчання і виховання набуде, хорошого прагматизму (на відміну від існуючої ще практики нецілеспрямованого, малоефективного педагогічного впливу) будевизначатися концептуальністю (при збереженні можливості прояву творчості).
Отже, аналіз сучасних досліджень дає можливість говорити, що педагогічна технологія - це науково обґрунтована системна модель діяльності вчителя, яка містить опис алгоритму його дій з розв’язкуі певної навчально-виховної проблеми.
Наприклад, застосування учителем апробованої технології активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні допоможе вирішити проблему розвитку пошукової активності у школярів, їхніх пізнавальних інтересів, творчого мислення. Використання соціально-виховних технологій у робот з дезадаптованими дітьми сприятиме їхній успішній соціалізації завдяк оволодінню ними формами людської життєдіяльності, розвитку соціально значущих якостей особистості. Якщо пригадати, що педагогічна діяльність - це ланцюжок розв'язку педагогічних завдань(наприклад, тільки на одному уроці вчитель - професіонал розв'язує безліч педагогічних задач: пояснює і контролює, спонукає і активізує, включає учнів у діалог, забезпечує їм успішне навчання і т.п.), то можна зрозуміти, яку велику кількість навчально- виховних проблем доводиться розв'язувати вчителеві щодня. Застосування науково обґрунтованих ( а у певному сенсі - і стандартизованих) педагогічних технологій допоможе йому оптимізувати власну діяльність які діяльність з управління діяльністю учнів, спрямовану на їхній розвиток.
Сучасні вчителі-майстри наближаються до здійснення педагогічної діяльності як процесу технологічного. Визначимо його ознаки в роботі учителя-технолога. Такий учитель:
- усвідомлює педагогічну проблему, яку розв’язує, працюючи з учнями;
- визначає мету і надзавдання своєї діяльності;
- конструює процесуальну частину навчання і виховання, спрямовуючи її на модель, структуру на досягнення мети;
- обирає обґрунтовано систему програмово-методичного і технічного забезпечення навчально-виховного процесу;
- визначає умови, за яких буде успіх;
- прогнозує бажаний результат педагогічних дій;
- аналізує отриманий результат, співвідносить його з визначеною метою, робить висновки відносно ефективності своєї діяльності;
- коригує свою діяльність, удосконалює її.
Погляд на виховання і навчання як на процеси технологічні, тобто такі, що відбуваються за правилами, особливостями технології, допомагає вчителю бути успішним. Про це свідчить досвід багатьох українських педагогів, які визнані майстрами педагогічної праці (А.Макаренка, В.Сухомлинського, О.Захаренка, Ю.Львової, В.Шаталова, І.Фесенка, І.Гончаренка та ін.) Ці вчителі і вихователі дітей працювали і зараз працюють за авторськими технологіями, розробленими з урахуванням досягнень психолого-педагогічної науки і умов своєї праці. Саме технологічний підхід забезпечував і забезпечує їм високу ефективність навчання і виховання учнів. Тому можна стверджувати, що рівень професіоналізму вчителя сьогодні визначається і рівнем технологічності його діяльності. Її критерії - системність, концептуальність, прогнозованість, оптимальність, ергономічність.
2. Структура педагогічної технології.
Якщо стати на попередньо визначену узагальнену точку зору, що педагогічна технологія – це проектування і опис процесу формування особистості учня з метою досягнення попередньо визначеного результату навчання, то закономірно виникає питання: чи має цей опис певну структуру? Дослідник Герман Селсвко пропонує свій погляд на це питання ( Г.К.Селевко. Сучасні освітні технології. М; 1998.Його підтримали науковці і шкільні педагоги, зокрема Полтавського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, підготувавши грунтовний посібник (Педагогічні технології. Досвід, практика: Довідник / Ред.кол. П.Ї.Матвієнко, С.Ф.Клепко та інші.- Полтава, 1999 р.) Структура педагогічної технології, з погляду цих дослідників, має три складові:
1) концептуальна чистина;
2)змістовна частина;
3) Процесуальна частина.
Концептуальна частина технології - це короткий опис ідей, гіпотезу принципів, які сприяють її розумінню, трактовці її побудови, вияву керівних ( головних ) ідей.
Концептуальну основу технології складають філософські, психолого-педагогічні ідеї, гіпотези, які виступають в різних концепціях, результати передового педагогічного досвіду, досвід минулих років, етнопедагогіка Значно впливають на розробку концептуальних засад технології соціальні перетворення у сучасному суспільному житті, розвиток нового педагогічного мислення. У цьому контексті можна говорити, що розробка педагогічної технології є відгуком на актуальні проблеми сучасного життя, намаганням запропонувати педагогічний варіант їх розв'язання.
Так, наприклад, історія виникнення особистістно орієнтованих технологій є відгуком на процеси демократизації та гуманізації суспільного життя з кінця 80 років XX століття, посилення уваги до формування особистості, життя особистості дитини у школі; ідеї колективного виховання починають розглядатися в контексті гармонізації колективного (спільного) і особистого (індивідуального), відносин особистості і колективу. Саме в ті роки активно розробляються особистісно орієнтовані технології, за якими центральною ланкою усієї шкільної освітньої системи визнається особистість дитини, реалізація її природних потенцій, забезпечення комфортних умов розвитку (наприклад, ідеї Ш.Амонашвілі -„Гуманно-особистісна технологія”; технологія авторської школи самовизначення О.Тубельського).
Змістовна частина технології визначається мета навчання і виховання, а також на розвиток яких особистісних структур вона спрямована. Це можуть бути :
а) знання, уміння, навички;
б)способи розумових дій (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, індукція, дедукція, рефлексія; предметно-дієві, наочно-образні);
в) механізми самоврядування особистості потреби, спрямованість, Я-концепція);
г) сфера формування естетичних і моральних якостей особистості (почуття краси , свободи, гідності, відповідальності, доброти, тощо).
Описуються також особливості змісту освіти або виховання, які використовуються в даній технології.
У процесуальній частині описується технологічний процес, а саме організація навчально-освітньої роботи; методи і форми діяльності учнів вчителя; етапи навчально-виховного процесу, його планування, корекція регламент; категорія учнів, на яку розрахована технологія, витрати часу на навчання.
Опис технології завершується визначенням її програмово-методичного забезпечення: визначаються необхідні навчальні плани і програми, навчальні та методичні посібники, дидактичний матеріал, наочні та технічні засоби навчання, інструментарій для діагностики педагогічних процесів.
Отже, аналіз структури педагогічної технології дає можливість говорити, що в ній синтезуються досягнення науки і практики, здобутки минулого досвіду і сучасності, поєднуються традиції і новаторство, класичні і альтернативні підходи до розв'язання навчально-виховних завдань.
Хочеться звернути увагу ще на одну особливість структури педагогічної технології. Усі її частини - концептуальна, змістовна, процесуальна - не є механічною сукупністю оіфемих елементів. Вони утворюють цілісність, систему, в якій кожна частина підпорядковується іншій і в той же час визначає її зміст ( мета навчання визначає його зміст, а зміст - вибір засобів організації навчання ) .Тому можна говорити про структурні частини технології як її системотворюючі компоненти .
Знання структури технології, уміння її „читати” — обов'язкова умова ефективної діяльності учителя. Адже, сьогодні учитель має можливість самостійного вибору і використання будь-якої педагогічної технології, яка „поставляється” у педагогічний простір. Зорієнтуватися в цій технологічній „мозаїці” допоможе аналіз структури педагогічної технології і ЇЇ класифікаційної характеристики.
Аби зробити правильний вибір педагогічної технології, необхідно провести експертизу її структури на предмет можливості використання в конкретних умовах педагогічної діяльності Орієнтовна програма такої експертизи:
1. Визначення актуальності технології для даного досвіду організації навчально-виховного процесу - аналіз цільових орієнтирів, концептуальних положень, результатів навчання і виховання.
2. Встановлення відповідності процесуальної частини умовам, можливостям роботи учителя (склад і особливості учнів класу, наявність досвіду роботи, рівень педагогічної майстерності, матеріальної забезпеченості навчання і виховання дітей, тощо.).
3. Аналіз доцільності запропонованої витрати часу, інтелектуальних зусиль.
В залежності від отриманих відповідей учитель приймає рішення про можливість використання цієї педагогічної технології.
3. Класифікація педагогічних технологій.
В діяльності сучасних шкіл використовують різні варіанти організації навчально-виховного процесу - це хороший показник демократизації світи. Кожен учитель, керівник школи має право на розробку власної педагогічної технології або використання вже відомої технології, яка пройшла апробації в ішних навчально-виховних закладах. Сьогодні можа говорити про формування банку педагогічних технологій. Усі вони маю свої індивідуальні характеристики, відрізняються своєю спрямованістю змістом, методикою. Проте, шкільні технології мають і дещо спільне сутнісних характеристиках, інструментальних якостях. І за цими спільним ознаками їх можна виділяти у певні групи, класи. Підвалинами класифіка виділяють різні ознаки. Так, вчений Г.Селевко пропонує виділя педагогічні технології за наступними якостями:
Класифікація педагогічних технологій (за ГХелевком) |
1) за рівнем використання:
загальнопедагогічні
галузеві (методичні)
локальні (модульні)
2) за філософською концепцією:
ідеологічні
матеріалістичні
діалектичні
метафізичні І
прагматичні
екзистенціальні
теософічні
3) за головним фактором психічного розвитку
- біогенні (розвиток психіки зумовлюється генетичним кодом спадковістю) .
- соціогенні (розвиток психіки зумовлюється впливоі соціального досвіду)
- психогенні (розвиток людини зумовлюється головним чиної самою людиною, її попереднім досвідом, процесами самоудосконалення)
- ідеалістичні (виходить із переконання про нематеріальш виникнення особистості та її якості)
4) за пріоритетами навчання, позицією учня у навчанні, кінцевш результатом:
- авторитарні;
- дидактоцентричні;
- особистісно зорієнтовані;
Крім того, він виділяє технології за науковою концепцією опануванні;
досвіду(рефлекторні; сугестивні; гештальттехнології та інші).
Технології за категорією учнів:
а) масові, традиційні-розраховані на „середнього учня”;
б) просунутого рівня поглибленого вивчення предметів; гімназичної
ліцейної освіти;
в) компенсуючого навчання - педагогічної корекції, підтримки, вирівнювання);
г) вактимологічні ( сурдо-,тифло-,олігофрено- педагогіка);
д) технології роботи з дітьми, які мають відхилення у розвитку („Важкі діти та талановиті” діти).
В окремих класифікаціях виділяють альтернативні технології ( пропонуються нетрадиційні, відмінні від класичних шляхи організації навчально-виховного процесу - „Вальдорська педагогіка” Р.Штейнера; технологія вільної праці С.Френс), комплексні технології авторських шкіл ( „Школа самоврядування” О.М.Тубельського у Москві, „Агрошкола О.О.Каталікова - Республіка Комі, Росія; „Школа СШ № 37 м. Полтави, школа-інтернат, м. Гадяч Полтавської області).
У масовій шкільній практиці за останнє десятиріччя з ’явилися технології, які визначаються за головною ознакою - характер організації і управління діяльністю учнів.
Ці технології поділяються на окремі види відповідно до того, як в них розв’язуються питання:
а) який тип взаємодії вчителя з учнями покладений в основу технології ?
б) яку позицію обіймає учень у навчанні?
в) які стосунки складаються між учителями і учнями у навчально-виховному процесі ?
В залежності від запропонованих моделей взаємодії вчителя з учнями, організації їх пізнавальної діяльності, суб’єктності учня у навчально-виховному процесі визначають групи:
- Авторитарні технології: педагог - одноосібний суб’єкт навчально-виховного процесу; учень— об’єкт навчання. Його шкільне життя жорстоко регламентується учителем, придушується ініціатива і самостійність.
Основні методи впливу на нього - вимоги, покарання. Головна мета - виховання учня, здатного відтворювати знання.
- Дидакто центричні технології: характерні суб’єкт об’єктні стосунки; пріоритет навчання над вихованням. Головним фактором виховання особистості визначаються дидактичні засоби. Формування особистості декларується, підмінюється виховуючим навчанням. Головна мета - формування знань учнів.
- Особистісно орієнтовані технології: у центрі навчально- виховного процесу - особистість учня;створюються умови для реалізації його природних задатків, забезпечення комфортних і безконфліктних умов його розвитку. Учень-суб’єкт пріоритетний у навчально-виховному процесі.
Головна мета - розвиток особистості учня. Особистісно орієнтовані технології, у свою чергу, мають різні модифікації і розподіляються на
- гуманно-особистісні ( її опорні ідеї - повага і любов до учнів; навчання і виховання як допомога, підтримка; оптимістичне прогнозування розвитку особистості
- технології співробітництва ( опорні ідеї – демократизм особистісна рівність учня і вчителя, партнерство,, спільна діяльність, взаєморозуміння);
- технології вільного виховання (опорні ідеї - свобода вибору самостійність учня; не насилля над природою учня, спирання ж внутрішні збудники розвитку учня, а не на зовнішній вплив);
- езотеричні технології (навчання - шлях до істини; педагогічниі процес - не повідомлення, не спілкування, а заохоченні (залучення) до істини, школа Піфагора, школа Вавілону, Індйу Тібетські школи). Цікаву класифікацію педагогічних технологій запропонували дослідники з Лабораторії педагогічної технології Волинського державного! педагогічного університету ім. Лесі Українки науковці намагались врахувати результати пошуків, які здійснюються протягом тривалого часу існування освіти. Сучасному вчителю надається можливість обирати для роботи з учнями будь-яку технологію в залежності від мети і завдань, умов його роботи. Сьогодні школу майбутнього пов’язують із використанням продуктивних освітніх і виховних технологій. На цьому шляху виникають і дискусійні питання. Вони є ознакою актуальності проблеми. В цілому, позитивні ефекти технологічного спрямування педагогічної діяльності вбачаються у наступному (висновки ґрунтуються на основі аналізу матеріалів роботи кращих навчально-виховних закладів України, представлених на сторінках сучасної педагогічної иреси-часописів Директор школи”, “Завуч”, „Шкільна освіта”, „Рідна школа”, „Іміджу сучасного вчителя”, „Постметодика”, „Шкільний світ”):
- створюються умови для попереднього проектування навчально-виховного процесу з наступним відтворенням проекту; це дає можливість передбачити результати діяльності учителя, попередити можливі прорахунки її організації, уникнути невизначеності та випадковості;
- педагогічна технологія пропонує проект навчально-виховного процесу, який визначає структуру і зміст діяльності не тільки учителя, а і учнів. Як свідчить досвід, проектування навчально-пізнавальної діяльності дає можливість досягти високої стабільності успіхів для будь- якої кількості учнів;
- використання педагогічних технологій дає можливість реалізувати на практиці принцип цілісності, структурної і змістовної, всього навчально-виховного процесу. Це є умовою досягнення гармонійної взаємодії між усіма елементами педагогічної системи (мета, засоби, форми,] процес навчання і виховання, учні, вчителі ). Цим самим створюється неможливість внесення непродуманих, механічних змін до будь-якого елемента системи - це призведе до дисгармонії усієї системи (не можна, змінюючи цілі освіти, залишати без змін „старі” зміст і процеси навчання).