Український наголос вільнийне закріплений за певним складом у слові- довідка доручення документ; рухоми
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Норми наголошування
Наголос – вимова із складів самостійного слова з більшою силою голосу і тривалістю.
Український наголос вільний(не закріплений за певним складом у слові): довідка, доручення, документ; рухомий (при словозміні чи словотворенні може переміщатися : батько – батьки, успішний – успіх).
Наголос може розрізняти знання слів чи граматичних форм: Розв’язати приклад – приклад рушниці; різноколірна закладка – закладка алеї; прошу уваги – прошу, заходьте; приморські міста – околиці міста; виграємо процес – виграємо процес; посипати піском – посипати піском.
Багато складів слова, крім основного, можуть мати додатковий наголос: війсковозобов’язаний , п’яти поверховий.
У деяких словах можливе варіативне наголошення: закінчив і закінчив, завжди і завжди.
Наголоси в однакових словах близькоспоріднених мов не завжди збігаються.
Коли є сумнів, як правильно наголошувати слова, потрібно звертатися до словника.
Для окремих груп існують такі закономірності наголошування:
- В іменниках середнього роду, утворених від дієслів наголос падає на той же, що й в інфінітиві:
Читати – читання
Завдати – завдання
Але в двоскладових словах наголошується останній склад: звання, знання, ждання, спання.
- У префіксальних іменниках чоловічого роду наголос переважно падає на префікс: доках, запит, обіг, обмін, обстріл, осуд, перепис, розмір.
- Прикметники з суфіксом – кий мають здебільшого наголошене закінчення: легкий, низький, тонкий, тяжкий, чіткий. Але солодкий та короткий.
- Якщо у дієсловах теперішнього часу наголос падає на закінчення, то у формах 1 та 2 особи множини наголошення є останній склад:
Кладу, кладеш – кладемо, кладете
Веду, ведеш – ведемо, ведете
Несу, несеш – беремо, берете
- Якщо ц дієслівних формах минулого часу жіночого роду наголос падає на закінчення, то такий же наголос залишається і в множині:
Була – були, взяла – взяли, продала – продали, підняла – підняли, прийняла – прийняли
Фонетичні норми української мови
Кожній мові властива своя певна система звуків, внутрішні закономірності їх поєднання та зміни. Найхарактернішими фонетичними особливостями української мови є милозвучність та чергування звуків, не притаманні іншим слов’янським мовам.
Милозвучність – приємне, з точки зору фонетичних стилістичних норм певної мови, звучання окремих мовних елементів – звукосполучення, слів і словосполучення. Звуки в словах і реченнях організовуються так, щоб їх не було легко вимовляти, щоб вони були розбірливі для співрозмовника.
Милозвучність української мови досягається фонетичними засобами: використанням варіантів для вимови чи неприємних для слуху сполучень звуків. Якщо доводитися вибирати між збігом голосних чи збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних.
Фонетичні засоби милозвучності
1. Чергування у/в (як прийменників або префіксів у багатьох словах) та і/й (як сполучників або початкових звуків у деяких словах):
У та І (позиційне чергування):
- між приголосними
- на початку речення перед приголосним
- І на початку перед голосним
- після паузи, розділового знака перед приголосним
- після голосних перед св, льв, хв., тв, в, ф – У
- перед й, я, ю, є, ї – І
В та Й :
- між голосними
- після голосного перед приголосним
- на початку речення перед голосним
2. У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або викидатися голосні звуки:
Відчинити – відімкнути
Пізніше зрозумів – пізніше усвідомив
3. Прийменник З має варіанти ІЗ та ЗІ.
З – вживається:
- перед голосним
- перед приголосними, крім С та Ш
- рідше перед сполученням приголосних
ІЗ – вживається:
- між приголосними (переважно між буквами З, С, Ц, Ч, Ш, Щ)
- після груп приголосних або перед ними
ЗІ – вживається:
- перед сполученням приголосних з початковими З, С, Ш, Ц
4. Після приголосних вживаються частки БИ, ЖЕ, після голосних – Б, Ж:
Зробив би – зробила б
5. Дієслівна частка -СЯ вживається перед приголосними та паузою, а частка -СЬ – перед голосними:
Зібралися вчителі – зібрались учні
Але після приголосних завжди пишеться –СЯ :
Дивишся, сиплеться.
У дієприслівниках, як правило, виступає форма –СЬ:
Звернувшись, зупиняючись.
Спрощення в групах приголосних
- –ждн-, -здн- - випадає приголосний д: тиждень – тижні
- –стн-, -стл- - випадає приголосний т: честь – чесний.
Виняток: зап’ясний, хвастнути, хвастливий, кістлявий, пестливий.
Лише у вимові спрощується приголосний т, але зберігається на письмі:
- У прикметниках та іменниках, утворених від іншомовних слів на –ст, -нт: контрастний, баластний.
- У групі приголосних –стц: журналістці, піаністці.
- У словах шістнадцять, шістдесят, шістсот.
Чергування голосних і приголосних звуків
Властивими тільки українській мові й найпоширенішими є такі чергування:
- голосних о/е у відкритому складі з голосним і в закритому складу: солі – сіль
(чергування відбувається і у власних назвах)
- голосного е з голосним о після шиплячих ж, ч, ш та й: вечеря – вечора, шести – шостий.
- голосного о голосним и після р, л (в окремих словах): кров – кривавий, грому – гриміти.
- приголосних г, к, х відповідно з приголосними з, ц, с: нога – нозі, рука – руці.
- дієслівних кореневих д, дз з буквосполученням дж, ждж у першій особі однини: засудити – засуджений, бороздити – борожджу.
Є чергування, притаманні українській і російській мовам, але з певними відмінностями:
1. у деяких українських словах о,е не випадають: лоб - лоба, лев – лева.
2. в українських дієслівних формах після б, п, в, м, ф з’являється л не тільки в 1-й особі однини, а й у 3-й особі множини: любити – люблять, купити – куплять.
3. чергування г – ж, к – ч відбувається і в 1-й особі однини та 3-й особі множини українських дієслів: бігти – біжу, біжать.
Зміни приголосних звуків при їх збігу.
- злиття двох приголосних в один звук при творенні слів за допомогою суфіксів -ськ-, -ств-:
- г/з/ж + с = з : Буг – бузький
- к/ц/ч + с = ц : козак – козацький
- х/с/ш + с = с : товариш – товариський
Виняток: баск – баскський, Ірак – іракський, казах – казахський,
Нью-Йорк – нью-йоркський, тюрки – тюркський, Цюрих – цюріхський,
Мекка – меккський.
- зміни груп приголосних при творенні слів із суфіксом –ин-:
- -цьк- + -ин- = ччин: Донецьк – Донеччина
Виняток: галицький – Галичина
- -ськ- + -ин- = щин: одеський – Одещина
-
Буквосполучення йо, ьо, ьйо
Йо пишеться:
1. на початку слова: йод, його.
2. після голосного: район, бойовий.
3. після твердого приголосного: серйозний, підйомний, Воробйов.
Буквосполучення ьо пишеться після м’якого приголосного: льотчик, сьогодні.
Буквосполучення ьйо пишеться:
- в іншомовних словах, де в російській мові пишеться ьо: бульйон, павільйон, медальйон, компаньйон.
- у слові мільйон
Уживання м’якого знака
М’який знак пишеться:
- у кінці та в середині слова для позначення м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н: молодь, колись, батько, восьмий.
М’який знак зберігається при словозміні та словотворенні: візьми – візьміть.
На відміну від російської мови, у цих позиціях м’який знак, зокрема пишеться:
- у суфіксах –зьк-, -цьк-, -ськ-, -ець-: близький
Увага! У словах баский, боязкий, в’язкий, ковзкий, плоский, різкий сполучення –ск-, - зк- не є суфіксами.
- в іменниках жіночого роду на –я та середнього роду на –я, -е: друкарня – друкарень, місце – місць
- у дієслівних формах 3 особи однини і множини: робить, роблять, робиться.
- Для позначення м’якого л і перед м’яким приголосним (крім л): їдальня, пальці.
- У середині складу для позначення м’якості приголосних перед о: трьох, дзьоб.
- У словах іншомовного походження і російських власних назвах для позначення м’якості д, т, з, с, ц, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, якщо у вимові чується й: мільярд, гільйотина, Ньютон.
М’який знак НЕ пишеться:
- після губних б, п, в, м, ф та шиплячих ж, ч, ш, щ у кінці слова: дріб, степ, кров
- після р у кінці слова та складу: секретар, тепер, перевірте.
Виняток: Горький.
- після н перед ж, ч, ш: інженер, кінчик, менший, тонший.
- після першої частини числівників на означення десятків і сотень: п’ятдесят, п’ятсот, шістдесят, шістсот.
- між однаковими буквами, що позначають м’які приголосні: буття, волосся.
- у засвоєних українською мовою власних назвах перед –я: Наталя, Тетяна.
Уживання апострофа
Апостроф уживається перед буквами я, ю, є, ї ,що передають два звуки:
- після губних б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає кореневого приголосного(крім р): б’ють, п’ять, м'ясо, торф’яний.
- після р у кінці складу: бур’ян, на подвір’ї.
- після префіксів та першої частини складних слів з кінцевим твердим приголосним: з’єднати, від’їзд, з’являтись, пів’яблука.
Увага! Із власними назвами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Ялти.
- в іншомовних словах після б, п, в, м, ф, г, к, х, р : прем’єра, миш’як.
- у слові Лук’ян і похідних від нього.
Апостроф НЕ пишеться:
- якщо перед губним є кореневий приголосний( крім р): свято, духмяний, морквяний.
- після букв, що позначають м’які і пом’якшені приголосні: рядок, буря, дебют.
- перед йо: Муравйов, курйозний.
Подвоєння приголосних
- Подвоюються букви на межі частин слова: беззахисний, законний.
- Подвоюється буква н у наголошених суфіксах -енн, -анн, -янн, які надають значення збільшеної якості, можливості або неможливості: численний, незрівнянно
- Зберігається подвоєння у власних іншомовних назвах і похідних словах: Канни – каннський, Марокко – марокканці.
- На відміну від російської мови, в українській подовжуються і відповідно позначаються подвоєними буквами м’які д, т, з, с, ц, л, н та пом’якшені ж, ч, ш, якщо вони стоять між двома голосними:
- в іменниках середнього роду на –я: засідання, питання, життя.
- в орудному відмінку однини іменників жіночого роду 3 відміни перед закінченням -ю : молодь – молоддю, доповідь – доповіддю.
- у словах суддя, Ілля, рілля, зрання, спросоння, навмання, попідвіконню, попідтинню.
Увага! Якщо м’який приголосний знаходиться не між двома голосними, то подовження не відбувається: передмістя, з користю, століть, знань.
Подовжується м’який л у дієслові ллю та його формах.
Не подовжуються приголосні:
- н у дієприкметниках і похідних словах: вихований, вихованість.
- у загальних назвах іншомовного походження: група, каса, сесія, колона, бароко.
Винятки: аннали, білль, бонна, брутто, булла, ванна, вілла, дурра, мадонна, манна, мірра, Отто, нетто, панна, пенні, тонна, а також приголосні на межі голосні на межі префікса й кореня: імміграція, ірреальний…
- у таких власних назвах: Одеса, Черкаси, Росія, Білорусія, Донбас, Кузбас, Єсентуки.
- у засвоєних українською мовою іменах: Авакум, Інокентій, Іполіт, Кирило, Сава, Агнеса, Мар’яна.
Увага! Подвоєння зберігається:
- Аполлінарій, Аполлон, Вассіан, Віссаріон, Геннадій, Еммануїл, Палладій.
- Алла, Белла, Васса, Віолетта, Ганна, Жанна, Елла, Емма, Іванна, Ізабелла, Інна, Маріанна, Римма, Стелла, Сусанна.
Правопис префіксів
- У префіксах роз-, без-, через-, від- та інших в українській мові кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється.
- Префікс з- перед приголосними к, п, т, ф, х змінюється на с-; зі- пишеться перед сполученням приголосних.
- Префікс пре- вживається:
- у якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прекрасний, препоганий.
- у словах старослов’янського походження: преосвященний, преподобний, престол.
- Префікс прі- в укр. мові вживається тільки і словах прізвище, прізвисько, прірва.
- В усіх інших випадках вживається префікс при-.
Запам’ятай:
- Преамбула, превалювати, превентивний, предикат, презентабельний, презентація, президент, президія, презумпція, прейскурант, прелат, прелімінарний, прелюдія, прем’єр, прем’єра, премійований, препарат, прерогатива, пресвітер, пресерви, престиж, претендент, претензія, префект, префектура, преферанс, преференційний, прецедент, преюдиціальність.
- Приватний, привілей, примадонна, примат, приматі, примітив, принциповий, приємний, прикмета, приладдя, примхливий, принаймні, принука, природа, природний, присяга, притаманний, причетний, причина
Розрізнення І та И в українських словах
В українських словах пишеться і:
- в основах слів там, де в російських словах виступає е або ж о (переважно в закритих складах): шесть – шість, сем – сім.
- у кінці слів після приголосних г, к, х тільки у називному відмінку множини (коли ці слова відповідають на питання які?): довгі, дорогі, високі.
В українських словах пишеться и:
- в основах слів, де в рос. словах виступає ы або и: рыба – риба.
- у кінці слів після приголосних ж, ч, ш:
- у формах наказового способу дієслів: кажи, мовчи
- у дієприслівниках: відповідаючи, пишучи
- у прислівниках типу: по-заячи, по-вовчи.
В інших випадках після приголосних ж, ч, ш пишеться і: межі, дужі, ключі.
Голосні в словах іншомовного походження
Буква ї в іншомовних словах пишеться після голосного, м’якого знака та й: круїз, Гаваї.
Але після префіксів і першої частини слів пишеться і: антиісторичний, проінформувати.
Букви и, і пишуться за різними правила в загальних і власних назвах.
И пишеться:
- у загальних назвах іншомовного походження після дев’яти приголосних д, т, з, с, ж, ч, ш, р перед наступним приголосним (крім р): директор, титул, сигнал.
- у давно засвоєних українською мовою словах: башкир, бинт, гиря, миля, єпископ, митра, митрополит, християнство.
- у власних назвах географічних назвах і в похідних від них словах:
- з кінцевим –ида, -ика: Антарктида, Атлантида.
- Після ж, ч, ш та ц перед приголосним (крім й): Алжир, Чилі
Але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші
- У звукосполученні –ри- перед приголосним (крім й): Мадрид, Рига
Але: Австрія, Ріо-де-Жанейро
- Після д, т, а також в інших випадках згідно з традиційною вимовою в словах: Аргентина, Бразилія, Китай, Пакистан.
В інших випадках у загальних і власних назвах пишеться і, а не и: ізолятор, Індія, жалюзі.
У запозичених словах із франц. мови пишемо у, а не ю, я у рос. мові:
- Після ж, ш: брошура, журі, парашут.
- У слові парфумерія, парфумер, парфумерний.
PAGE 2