Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
У 1648—1657 рр., тобто в ході визвольної війни, відбувався процес державотворення, викликаний всенародним прагненням до звільнення як від національного, так і соціального гноблення. На визволеній території були ліквідовані органи управління Речі Посполитої, велике землеволодіння і кріпацтво. В надзвичайно складних умовах, які вимагали постійної готовності продовжувати боротьбу, проходило формування нових органів влади Української держави, яка розміщувалась на Лівобережній Україні і почала називатися Гетьманщиною.
Оскільки нова держава не мала писаних законів, функції державної влади розподілялись на основі звичаєвого права і за традиціями Запорожжя. Вищим органом державної влади була Військова або Народна рада. Вона вирішувала найважливіші питання: про відношення з сусідніми державами та народами, про війну і мир, обирала гетьмана (вищу посадову особу) і Генеральний уряд. Військова рада складалась із козацької старшини і «всього війська Запорозького». Для участі в раді достатньо було проживати на території України. Право голосу мали всі повнолітні чоловіки, а жінки, євреї та цигани були його позбавлені. З точки зору нашого сучасника це може здаватись недоліком, але у порівнянні з іншими країнами того часу існуюча система була найдемократичнішою і яскраво виділялась на фоні монархічних режимів. В майбутньому на раду запрошувались лише представники від окремих військово-адміністративних одиниць і фактично керували на ній представники козацької верхівки. Таким чином, рада, як вищий орган управління, поступово, але неухильно еволюціонізувала з демократичної до олігархічної форми і навіть почала називатись Генеральною радою. Але відрив від народних мас позбавив козацьку старшину могутньої підтримки, що згодом вміло використала самодержавна влада Росії.
Військова рада обирала вищих посадових осіб, перш за все главу держави — гетьмана. Він був наділений великими правами, керував роботою Військової ради, очолював збройні сили, підбирав і рекомендував на обрання місцевих керівників. Фактично гетьман зосереджував у своїх руках військову, виконавчу, законодавчу і судову владу. Крім тога гетьман видавав свої розпорядження-універсали, які мали силу закону, підписував міжнародні угоди, розпоряджався фінансами, роздавав землі.
Разом з гетьманом, військова рада обирала Генеральну старшину, яка ділила з ним виконавчу владу. Ця соціальна верхівка вирішувала фактично всі справи, складаючи, говорячи сучасною мовою, кабінет міністрів, або уряд. До його складу входили: генеральний обозний, два судді, підскарбій (скарбник, що керував фінансовими справами), писар (який фактично був канцлером — главою уряду), два осавули (замісники гетьмана по військовій справі), хорунжий і бунчужний.
Основним адміністративно-територіальним органом управління був полк.-Він іменувався за назвою головного міста. Полки не були однаковими ні за територією, ні за чисельністю. Так, наприклад, в один і той же час Полтавський полк нараховував у своєму складі більше 5 тисяч чоловік, тоді як Чернігівський — 936. Полки Очолювались полковниками, яких обирали на військовій раді полку.
Полковник був не лише воєначальником, а й адміністратором, зокрема, мав право наділяти землею козацьку старшину. У нього був свій власний апарат — полкова козацька старшина — суддя, писар, обозний, осавул. Вони обирались разом із полковником і затверджувались; гетьманом.
Поступово вибори полковників набували все більш формального характеру, здебільшого гетьман або цар рекомендували на цю посаду своїх ставлеників.
Територіальною частиною полку була сотня. Як адміністративна одиниця вона складалась із кількох містечок і сіл. На чолі сотні стояв сотник, якого обирали на сотенній раді. Його влада як адміністратора в мирний час поширювалась на все населення сотні, а під час воєнних дій сотник очолював відповідний військовий підрозділ — сотню. Сотники підлягали полковнику і гетьману, а в своєму розпорядженні мали писаря, осавула і хорунжого.
Сотня складалась з куренів, до яких входило населення окремого села чи містечка. Очолював цю військово-територіальну одиницю курінний отаман.
Міста мали свої органи управління, але лише незначна їх кількість зберегла самоуправління, більшість знаходились в залежності від козацької адміністрації.
Важливе місце в системі державного будівництва належало армії. В ході визвольної війни вона досягла 300 тисяч чоловік — це була масова народна армія, найбільша в Європі, її ядро складали реєстрові козаки (40—60 тисяч).
Запорозька Січ, являючись невід’ємною частиною України, визнавала владу гетьмана, пізніше також російського царя і деякий час (60-ті — 70-ті роки XVII ст.) польського короля. При цьому вона зберігала незалежність своєї внутрішньої і зовнішньої політики.
В часи Хмельниччини адміністративний поділ Гетьманщини повторював структуру Війська Запорозького і відповідав ієрархії бойових підрозділів, забезпечуючи швидку мобілізацію козацтва[3]. Найнижчою територіальною і військовою одиницею був курінь, до якого входило декілька десятків козаків певного населеного пункту. Очолював курінь виборний курінний отаман, а місцеву громаду, що забезпечувала його, — виборний війт. Курені об'єднувалися у сотні, що складалися з декількох 200–300 вояків. Їхніми центрами були сотенні містечка. Військовими питаннями сотні керував призначений полковником сотник, а цивільними — городовий отаманразом із органами міщанського самоврядування. Сотня мала власну сотенну старшину — осавула, писаря і хорунжого. Найвищою адміністративно-територіальною одиницею Гетьманщини був полк. Він складав з декількох сотень й очолювався полковником, що призначався гетьманом. Центром полку було полкове місто, в якому цивільними справами завідував городовий отаман, а міщанськими — органи самоврядування. В ньому засідала полкова адміністрація — осавул, обозний, суддя, писар, хорунжий. Кількість полків не була сталою, коливаючись від 16 і більше. Автономною одиницею в складі Гетьманщини була Запорозька Січ, котра підлягала безпосередньо гетьману, не входячи до жодного з полків і обираючи власного кошового отамана
На 1649 рік в Гетьманщині нараховувалося 21 полк.