Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 5
РИНОК
Грошовий ринок
Ринок цінних паперів
Ринок товарів і послуг
Ринок засобів виробництва
Ринок науково-технічних розробок
Загальний пануючий характер
Обмежений характер
Виробництво на ринок заради вигоди
Поділ і кооперація праці
Індивідуальна відособлена праця
Задоволення потреб виробника
Великі масштаби виробництва
Застосування найманої праці
Випуск товарів незначний
Виробник-власник засобів виробництва
ЕКОНОМІЧНА
КОНКУРЕНЦІЯ
РИНКОВА ФОРМА ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ НА ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА
РОЗВИНЕНЕ ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
ПРОСТЕ ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
Лекція №2. ТОВАРНИЙ ТИП ВИРОБНИЦТВА – ОСНОВА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ |
|
•Ринок як економічна категорія. •Система і структура ринків. •Товарне виробництво – основа ринкової економіки. •Товар та його властивості. |
1. Ринок як економічна категорія
Категорія “ринок” – одна із найбільш поширених, однак, незважаючи на це, не існує єдиного її тлумачення. Поняття “ринок” багатогранне і різнорівневе, а у міру розвитку виробництва і обміну воно збагачувалось і змінювалось.
Спочатку ринок розглядався як місце обміну товарів, базаром, ринковою площею. Це пояснювалось тим, що з’явився ринок ще в доісторичний період, коли обмін між общинами став порівняно регулярним, набуваючи форми товарного обміну, який здійснювався у визначеному місці і у визначений час. Із виділенням ремесла у самостійну сферу і появою міст торгівля помітно розширюється, за ринками закріплюються певні території, ринкові площі. Таке розуміння ринку збереглось і до наших днів, особливо у буденній свідомості.
З подальшим поглибленням суспільного поділу праці і розвитком товарного обміну ринок все ускладнюється, як і уявлення про нього. Згодом виникає нове розуміння ринку – як форми товарно-грошового обміну (обігу). Сьогодні більшість економістів терміном “ринок” позначають будь-яку упорядковану структуру, яка забезпечує взаємодію продавців і покупців.
Такий підхід правомірний, адже товарами стають не лише життєві блага для особистого споживання, але й засоби виробництва і робоча сила, тобто виробничі ресурси, які свій рух здійснюють також через ринок. Ринок стає необхідною умовою виробництва, визначаючи форму поєднання виробничих факторів (технологію виробництва) за умов високорозвиненого товарного виробництва.
Тому, з точки зору взаємозв’язків учасників виробництва і обміну товарів і послуг, ринок характеризується як сукупність економічних відносин виробників і споживачів стосовно обігу (реалізації) суспільного продукту.
Між розумінням ринку як сфери товарного обігу і сукупності конкретних економічних відносин існує принципова відмінність: у першому випадку виділяється об’єкт ринкових відносин – сам продукт у формі товарів і послуг, а у другому – відносини між людьми з приводу цього продукту, що відображає суть економічної категорії “ринок”. З цих позицій, ринок варто розглядати певним типом господарських зв’язків між суб’єктами економічної системи. Відомо, що існують два типи господарських зв’язків: 1) натурально-речові, безоплатні у відповідності з обсягом і структурою потреб; 2) товарні, які здійснюються через ринок.
Для ринкового типу господарських зв’язків властиві такі ознаки:
обопільні добровільні угоди учасників товарного обміну;
еквівалентність обміну;
вільний вибір партнерів по угоді обміну;
наявність конкуренції між учасниками обміну.
Ринкові зв’язки здійснюються тільки на основі вільної купівлі-продажу товарів і послуг.
Ринок функціонує на основі товарних відносин, що відображають як прямі (виробництво – ринок – споживач), так і зворотні (споживач – ринок – виробництво) господарські зв’язки. Механізм зворотних зв’язків є неодмінною умовою стійкості і ефективності економічної системи. Спроби замінити об’єктивні зворотні зв’язки, коли людські потреби через ринок визначають обсяг і структуру виробництва, суб’єктивним адміністративним командуванням неминуче обертається не тільки деформацією самого ринку, але й усієї економічної системи. Виникають глибокі диспропорції, всеохоплюючий товарний дефіцит (нестача товарів), знижується мотивація господарської діяльності, економічні потреби і інтереси втрачають роль рушійної сили економічного розвитку.
Отже, ринок можна розглядати формою (способом) організації і функціонування економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що ґрунтується на принципах вільної купівлі-продажу, а також суспільною формою функціонування економіки, яка забезпечує взаємодію виробництва і споживання через обмін із прямими і зворотними зв’язками.
Формою організації господарської діяльності, яка ґрунтується на ринкових відносинах, є ринкова економічна система, або ринкова система господарювання (ринкова економіка).
Що ж визначає своєрідність і ознаки ринку як економічної системи господарювання? Насамперед – це умови його існування і функціонування.
До об’єктивних умов існування ринку відносять:
суспільний поділ праці;
товарний характер виробництва;
економічна відокремленість виробників, основу якої створює приватна власність на засоби виробництва.
До умов функціонування ринку належать:
незалежність економічних суб’єктів у здійсненні господарської діяльності;
існування ринкової конкуренції;
наявність ринкової інфраструктури, стійкої фінансової, грошової, банківської і біржової системи;
відповідне економічне середовище і наявність ринкової психології населення, які багато у чому визначаються правовою базою (прийняттям відповідних юридичних законів).
Суть ринку найбільш повно визначається його функціями, до яких відносяться:
саморегулювання економічної системи, тобто узгодження виробництва і споживання, підтримування балансу попиту і пропозиції товарів за обсягом і ціною;
стимулювання виробництва з найменшими витратами і максимумом прибутку, тобто зростання ефективності виробництва;
регулювання пропорційності у виробництві і обміні – між регіонами, галузями і сферами економіки;
виявлення величини вартості товарів і забезпечення еквівалентності обміну через ціноутворення;
визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з дією принципів раціональності і дохідності виробництва;
стимулювання науково-технічного прогресу;
демократизація господарської діяльності, яка полягає у звільненні суспільного виробництва від нежиттєвих його елементів (санація виробництва), диференціації товаровиробників-конкурентів.
|
Отже, ринок є функціональною формою економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, які здійснюються через товарний обіг і утворюють єдину економічну систему. |
Історичний аналіз ринку дозволяє виділити кілька його типів: нерозвинений, вільний, регульований і деформований ринки.
Нерозвинений ринок характеризується випадковістю ринкових відносин, товарним (бартерним) характером обміну. Але і тут ринок виконує усі свої функції.
Вільний (класичний) ринок має такі ознаки: безліч господарюючих суб’єктів вступають у ринкові відносини на ґрунті економічної конкуренції; цілковита свобода у виборі виду господарської діяльності, вирішення фундаментальних економічних проблем (що, як і для кого виробляти, за якою ціною продавати); необмежена свобода руху виробничих ресурсів, їх цілковита мобільність; принцип раціональності господарювання, що неможливо без цілковитої інформованості про ринок; абсолютна однорідність однойменних товарів (стандартизований продукт); відсутність будь-якого суб’єктивного впливу на ціноутворення (ціни встановлюються стихійно у ході вільної конкуренції); цілковита незалежність у прийнятті господарських рішень; відсутність монополії і державного регулювання.
Вільний ринок сьогодні є і до певної міри був абстракцією. Ринок піддавався регулюючому впливові, що особливо помітно за сучасних умов.
Регульований (цивілізований) ринок став результатом еволюції ринкової економіки, цивілізації і гуманізації суспільства, адже вільний ринок поряд із незаперечними перевагами має і суттєві вади, передусім такі: 1) надмірна диференціація життєвого рівня; 2) небажані ефекти господарської діяльності (наприклад, забруднення довкілля), розвиток неадекватної суспільної поведінки окремих осіб (злочинність, алкоголізм, наркоманія тощо); 3) нездатність повністю забезпечити суспільні потреби (державне управління, оборона, захист неімущих і безробітних, освіта, охорона здоров’я тощо); 4) відсутність гарантій на працю, житло, вільний розвиток особи; 5) недостатня реалізація науково-технічних досягнень для фундаментальних досліджень у науці і техніці; 6) циклічність економічного розвитку, безробіття, інфляція і таке інше. Тому перехід до регульованого (цивілізованого) ринку став певною мірою закономірним.
Регулювання ринку може здійснюватись двома способами: 1) через конкурентний механізм ціноутворення (через співвідношення попиту і пропозиції товарів і послуг); 2) через втручання в економічні процеси держави (податки, державні замовлення, соціальна допомога, інвестиції тощо).
Сучасна ринкова економіка прагне до оптимального співвідношення обох способів регулювання. Держава намагається забезпечити умови функціонування ринку, виконуючи такі функції:
законодавчу (розробка системи заходів, правових норм і законів, які гарантують розвиток ринкових відносин, рівноправність усіх форм власності, рівні можливості для усіх економічних суб’єктів);
стабілізуючу (підтримання економічної рівноваги, високої зайнятості, антиінфляційні заходи, стабілізація економічного зростання);
розподільчу (соціальний захист населення, перерозподіл доходів, забезпечення виробничими ресурсами та інше).
Надмірне втручання держави у ринкові процеси веде до деформації ринку. Найважливішим чинником деформації ринку виступає монополія –економічна чи державна. Отже, деформований ринок – це, передусім, монополізований ринок, для якого властиві такі ознаки: 1) незначна кількість виробників; 2) ринкова влада одного виробника (монополія) або одного покупця (монопсонія), яка виявляється у контролі над ціноутворенням; 3) утруднений доступ до виробничих ресурсів, обмеження конкуренції; 4) дефіцит інформації про ринок; 5) узгодження дій економічних суб’єктів.
2. Система і структура ринків
Суттєвою особливістю ринку є його структурованість, існування системи взаємопов’язаних і взаємозумовлених ринків.
|
Структура ринку – це внутрішня будова, розташування, порядок окремих його елементів, їх частка у загальному просторі ринку. |
Ознаками будь-якої структури є тісний взаємозв’язок її елементів, значна його стійкість, цілісність сукупності усіх елементів.
|
Сукупність усіх ринків, сегментовано на окремі елементи за різноманітними критеріями, утворює систему ринків. |
За критерієм ринкових об’єктів можна розглянути загальну структуру ринку, яка зображена на рисунку 3.1.
Ринок капіталів, або ринок інвестиційних ресурсів, поділяється на ринок грошей і ринок цінних паперів.
На ринку праці здійснюється купівля-продаж робочої сили або виробничого фактора праці. Цей ринок фрагментований за професіями, спеціальностями і територією.
Товарний ринок має складну структуру.
По-перше, він включає ринок товарів і послуг (споживчий ринок), який поділяється на ринки продовольчих товарів, побутових, комунальних, транспортних послуг, послуг культури, освіти, охорони здоров’я, правових послуг, а також включає ринок житла.
По-друге, у його структурі виокремлюється ринок засобів виробництва, який поділяється на ринки засобів праці (речового капіталу) – машин, механізмів, обладнання, приладів, виробничих споруд, орендних засобів тощо і природних ресурсів – сировини, матеріалів, палива, енергії.
По-третє, це і ринок науково-технічних розробок, або ринок інновацій, тобто технічних і наукових нововведень, винаходів і раціоналізаторських пропозицій, патентів і ліцензій. Так реалізується наука як виробничий ресурс.
Особливе місце займає ринок інформації. Предметом купівлі-продажу тут виступають книги, газети, часописи, картини, аудіо і відеокасети, реклама та інші види діяльності, що несуть людям необхідні знання. Інформація реалізується як на споживчому ринку (для особистого споживання), так і на ринку засобів виробництва (для виробничих потреб), а також на інноваційному ринку (науково-технічна інформація).
З точки зору значення для виробництва розпізнають ринок ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів, підприємницьких здібностей, науки, інформації, екології) і споживчий ринок (товарів і послуг для особистого споживання).
За суб’єктами ринкових відносин виділяють ринок покупця (тут пропозиція товарів перевищує попит на них, що надає перевагу покупцям), ринок продавця (тут попит значно перевищує пропозицію), посередницький ринок (сукупність економічних відносин господарюючих суб’єктів, що купують товари для їх наступного перепродажу з метою одержання вигоди), державний ринок (включає сукупність угод купівлі-продажу уряду, державних установ, місцевої влади, які купують, продають чи орендують товари і ресурси, необхідні для виконання їх функцій).
За ознакою простору дії виділяють місцевий ринок (локальний ринок обмеженої території), регіональний ринок (ринок, що охоплює значну частину території країни, наприклад, Західної України), національний ринок (охоплює всю території країни), світовий ринок (охоплює всю планету), у тому числі й міжнародний регіональний ринок (зокрема, загальноєвропейський чи ринок Євросоюзу). У зв’язку із територіальним критерієм розрізняють внутрішній ринок і зовнішній ринок.
За ступенем конкурентності виділяють вільний ринок, монополістичний ринок, ринок монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок. Це дозволяє розрізняти конкурентні і неконкурентні ринки.
З позицій відповідності законодавству існують легальний і нелегальний ринки.
Структурні елементи ринку, взаємодіючи між собою, визначають його зміст і своєрідність. Ця взаємодія здійснюється через спеціальні установи та інституції (утворення) ринку, які у своїй сукупності утворюють ринкову інфраструктуру1:
Інфраструктуру ринку утворюють: торгівля і товарні біржі, які обслуговують товарний ринок, кредитні (банки), фінансові і страхові установи – обслуговують інвестиційний ринок, фондові біржі – ринок цінних паперів, біржі праці і служби зайнятості – ринок праці. До ринкової інфраструктури належить і грошова система.
Схема взаємодії елементів ринкової структури та інфраструктури така: товарні біржі “вистежують” попит і “сигналізують” ринкам капіталів і цінних паперів про дефіцит чи надлишок товарів на товарному ринку, фондова біржа сприймає ці “сигнали” і реагує на них зміною курсу цінних паперів підприємств, які причетні до дефіциту чи надлишку товарів; кредитні і фінансові установи надають кредити або інвестиції фірмам, продукція яких користується попитом; відбувається переміщення грошових капіталів через фондові біржі, банки і страхові установи із одних галузей в інші – більш прибуткові; розширення виробництва зумовлює зростання попиту на працю певного фаху і спеціалізації, рух робочої сили здійснюється через біржу праці; зростання пропозиції розширює мережу гуртової і роздрібної торгівлі.
В ринковій інфраструктурі виділяють такі її види: організаційно-технічна інфраструктура (форми торгівлі, державні інспекції, пункти прокату, асоціації споживачів і підприємств, транспорт, комунікації, зв’язок, страхові установи тощо), фінансово-кредитна інфраструктура (банки, фондові і валютні біржі, грошова система, інвестиційні компанії і таке інше), науково-дослідницька інфраструктура (наукові установи, інформаційно-консультаційні фірми, навчальні заклади, дослідне виробництво тощо).
Держава здійснює свій регулюючий вплив на ринок і економічні зв’язки, а відтак – на виробництво і споживання продукту, через закупівлі виробничих ресурсів, товарів і послуг, через систему податків і виплат (субсидії – виробникам, соціальні виплати, або трансферти, – споживачам).
3. Товарне виробництво – основа ринкової економіки
Історія людської спільноти знає два типи суспільного виробництва –натуральне і товарне виробництво.
За умов натурального або самодостатнього виробництва життєві блага створювались для задоволення власних потреб виробника або для забезпечення життєдіяльності замкнутого у собі господарства (первісної чи феодальної общини, селянського господарства тощо). Серед основних рис натурального господарства виділяємо:
замкненість економічної діяльності (кожне економічно відособлене господарство опирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усіма життєвими благами, тобто є самодостатнім);
універсалізація праці (домінуючою є важка ручна і загалом неподілена праця);
Відсутність обміну, а тим більше товарного обігу (коли обмін опосередковується грошима), є генетичною рисою самодостатнього виробництва. Це зовсім не означає, що відносини обміну виключаються у абсолютному розумінні: епізодично обмін відбувався, але не відігравав вирішальної ролі у економічній системі. Як правило, на ринок поступав надлишок продукту, створеного для власних потреб.
З розвитком продуктивних сил натуральне виробництво стає гальмом соціально-економічного розвитку. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв’язку із поглибленням поділу праці, зростанням її продуктивності. Натуральне господарство перестає бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувається перехід до загального товарного господарства.
Однак, це не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене у економічно нерозвинених країнах. Деякі його прояви мають місце і за умов розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). У несприятливих для суспільства умовах (приміром, війна, політика автаркії1 тощо) може з’явитися тенденція до натуралізації виробництва.
На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому ринкова форма господарювання.
|
Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, за якого продукт виробляється на ринок для його обміну на інший продукт або продажу. |
Основою процесу переходу від натурального до товарного виробництва стали поділ праці і економічна відокремленість виробників.
|
Поділ праці – історичний процес відокремлення, закріплення, видозміна окремих видів господарської діяльності, спеціалізації виробників, який проходить у формах диференціації і співіснування різноманітних видів трудової діяльності. |
У суспільному поділі праці важливо виділити три його форми – загальний, частковий і одиничний поділ праці.
Загальний поділ праці характеризується відокремленням великих видів (сфер) діяльності, які відрізняються одні від одних формоутворенням продукту. До нього ми відносимо відокремлення скотарських племен від землеробських; відокремлення ремесла від сільського господарства; виділення класу купців (торгівлі). В наш час відбулося виділення і відокремлення таких великих видів діяльності, як послуги, наукове виробництво, комунальне господарство, кредитно-фінансова сфера та ін.
Частковий поділ праці – це процес відокремлення окремих галузей у межах великих видів виробництва. Йому властивий випуск готових однорідних і однотипних продуктів, об’єднаних технологічною спільністю. Наприклад, можна виділити в промисловості такі галузі, як машинобудування, металургія, видобувна промисловість, які в свою чергу містять в собі цілий ряд інших галузей і виробництв.
Одиничний поділ праці характеризує відокремлення виробництва окремих складових компонентів готових продуктів, а також виділення окремих технологічних операцій. Сюди відносять подетальний, повузловий (випуск окремих деталей, вузлів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів), поопераційний (поділ трудових операцій) і післяопераційний (зокрема, електрохімічна чи термічна обробка) поділ праці.
|
Економічна відокремленість товаровиробників полягає у самостійному вирішенні основних господарських проблем: що, як, для кого виробляти, за якою ціною продавати. Таку можливість створює приватна власність на засоби виробництва. |
Як конкретно-історичний тип організації економічного життя, товарне виробництво характеризується постійним розвитком, прогресивним рухом вперед. Воно пройшло дві стадії і здійснювалось у двох типах.
Початкова стадія розвитку виробництва і обміну полягала у тому, що продукт набував товарної форми і безпосередньо обмінювався на інший товар – стадія так званого бартерного господарства. Друга стадія – це грошове господарство, коли посередником обміну стають гроші, а товарний обмін перетворився у товарний обіг.
Виходячи із проведеного аналізу, можна узагальнити основні передумови і ознаки товарного виробництва:
суспільний поділ праці;
економічна відособленість виробників на основі приватної власності;
ринковий зв’язок між виробниками і споживачами;
товарно-грошові відносини, які здійснюються через купівлю-продаж товарів на ринку;
еквівалентність обміну (обмінюються вартісні еквіваленти);
виробництво здійснюється заради обміну задля вигоди;
здійснення економічної конкуренції.
Розрізняють просте і розвинене товарне виробництво.
|
Просте товарне виробництво здійснюється власником засобів виробництва, а розвинене товарне виробництво характеризується найманою працею. |
Ця основна відмінність має вирішальне значення: просте товарне виробництво ніколи не було і не могло бути пануючим економічним укладом, тоді як масштаби розвиненого товарного виробництва, завдяки застосуванню найманої праці, практично безмежні.
Спільні і відмінні риси двох типів товарного виробництва узагальнено на рис. 3.2.
Таким чином, в історичному розвитку товарного виробництва потрібно виділити два важливих моменти:
1) перетворення натурального господарства у просте товарне виробництво;
2) переростання простого товарного виробництва у розвинене.
Перший із них став результатом суспільного поділу праці і економічної відособленості виробників, а другий обумовлений появою найманої праці і виготовленням продукту на ринок.
У межах сучасного товарного виробництва діє дві протилежних тенденції: 1) до розширення виробництва; 2) до його підриву.
Перша із них зумовлена такими причинами:
безупинне поглиблення суспільного поділу праці, народження нових виробництв і виділення нових галузей1;
підвищення ролі і економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіти, охорони здоров’я, інших нематеріальних послуг);
перетворення науки у безпосередню продуктивну силу,
тобто виникнення ринку науково-технічних розробок, що впроваджуються у виробництво.
Тенденція до підриву товарного виробництва викликана такими чинниками:
розвиток одиничного поділу праці (подетальної і поопераційної спеціалізації) всередині окремих одиниць;
зростання ступеня організації виробництва і планомірності у межах окремих фірм, галузей, економічних сфер, національних економік;
створення торговельно-промислових і фінансово-промислових комплексів, інтеграція різних галузей і сфер;
розширення економічних форм співпраці окремих підприємств;
розповсюдження контрактних відносин, інтегрування великих і малих фірм;
централізоване державне регулювання ринкової економіки.
На сучасному етапі переважає тенденція до розширення товарного виробництва. Про це свідчить його еволюційний розвиток. Якщо до початку 50-х років 20 ст. переважало виробництво із стабільною номенклатурою товарів, то з того часу розпочався період розвитку виробництва з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Є підстави вважати, що у 21-му столітті процес оновлення товарного асортименту прискориться і буде повністю домінувати у ринковій економіці.
Отже, ринок виник одночасно із появою товарного виробництва, еволюція якого стала основою розвитку ринкової економіки.
4. Товар та його властивості.
|
Товар – це форма економічного блага2, призначеного для обміну на інші блага чи на гроші, а не для власного споживання. |
Товарами можуть бути: речовий продукт, послуги, інформація (у тому числі – патенти, ліцензії, “ноу-хау”, програмне забезпечення і т. ін.), а також економічні ресурси – праця, капітал, земля, наука, інформація тощо. За сучасних умов з’являються й такі специфічні товари, як екологічно привабливі зони, людські органи, торгова марка (знак) фірми і т. п.
Будь-який товар має дві властивості: споживну вартість або корисність та вартість або цінність1.
|
Споживна вартість товару полягає в його здатності задовольняти якусь людську потребу. |
|
Корисність – це суб’єктивна оцінка необхідності, бажаності даного товару для споживача. |
Варто наголосити, що “корисність” – поняття суб’єктивне. Це означає, що один і той же товар для різних споживачів може мати різну корисність.
З точки зору корисності, або споживної вартості, товари поділяються на такі групи: споживчі (задовольняють особисті потреби людей) і виробничі (засоби виробництва); субститути (взаємозамінні товари: чай, кава, сік, вода) і комплементи (взаємодоповнюючі товари: стіл і стілець, телевізор і відеомагнітофон тощо); тривалого користування ( автомобілі, холодильники та інші) і нетривалого користування (які зникають після разового споживання: хліб, напої, бензин тощо). Споживчі товари бувають також нормальними (високої якості) і нижчими (гіршими за якістю); із зростанням доходів людей зменшується споживання нижчих товарів і зростає споживання нормальних.
Другою властивістю товару є вартість, або цінність.
|
Вартість, або цінність товару проявляється через свою форму – мінову вартість, тобто певні пропорції (кількісні співвідношення), в яких один товар обмінюється на інший чи на гроші. |
Ціна товару трактується при цьому грошовим виразом його вартості. Вона здатна відхилятись від вартості у той чи інший бік під впливом співвідношення попиту та пропозиції на даний товар. Якщо попит на товар перевищує його пропозицію ціна на цей товар зростатиме і буде більшою за його вартість, й навпаки – переважання пропозиції над попитом призводить до зменшення ціни порівняно з вартістю товару. Таке відхилення ціни окремого товару від його вартості виступає своєрідним регулятором ринкової системи. Воно забезпечує без державного втручання ефективне функціонування ринкової економіки: регулює обсяги пропонованої продукції, стимулює зменшення витрат і впровадження досягнень НТП, підвищення якості і розширення асортименту продукції, забезпечує перерозподіл ресурсів між галузями економіки відповідно до зміни попиту, “винагороджує” високими прибутками тих, хто працює ефективно й призводить до банкрутства слабких, неконкурентноспроможних підприємств.
Величина корисності певного товару, а отже й його цінність, залежать від інтенсивності потреби у ньому і запасу (кількості) даного блага, що є у розпорядженні споживача.
Питання для семінарського заняття №1
2. За яких умов виникає товарне виробництво.
3.Чим сучасне товарне виробництво відрізняється від простого товарного виробництва?
4.У чому полягає сутність функцій ринку?
5.Назвіть класифікацію ринків за різними ознаками. Яке завдання виконує інфраструктура ринку?
6. Дайте визначення ринку?
7. Функції держави називається товаром і які властивості має товар?
8. Умови існування та функціонування в регулюванні ринку?
9. Проаналізуйте типи ринку.
Література до лекції № 2
С..– Київ: Атіка, 2001.– 344 с.
Л.Ю. Мельника. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 528 с.