Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Відповідно до Закону України "Про охорону праці" державне управління охороною праці здійснюють:
1) Кабінет Міністрів України;
2) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (на сьогодні — Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду — Держгірпромнагляд);
3) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
4) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
2. Система управління охороною праці (СУОП) підприємства — це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
До основних функцій управління охороною праці належать:
• прогнозування і планування робіт, їх фінансування;
• організація та координація робіт;
• облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;
• контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП;
• стимулювання діяльності з охорони праці.
3. Основними завданнями управління охороною праці є: опрацювання заходів щодо здійснення державної політики з охорони праці на регіональному і галузевому рівнях, а також підготовка, прийняття та реалізація заходів, спрямованих на:
забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці;
забезпечення утримання в належному стані виробничого устаткування, будівель і споруд;
пропаганду охорони праці;
облік, аналіз та оцінку стану умов і безпеки праці;
забезпечення страхування працівників від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання.
4. Згідно з Законом України "Про охорону праці" служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.
Служба охорони праці вирішує завдання:
- забезпечення фахової підтримки рішень роботодавця з питань охорони праці;
- забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
- забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
- професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;
- вибору оптимальних режимів праці й відпочинку працівників;
- інформування та надання роз'яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.
5. Державний нагляд за охороною праці – метод забезпечення дотримання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.
Його здійснюють: Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України та її територіальні управління в областях, в АРК, м. Києві та м. Севастополі; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.
Нагляд за дотриманням і належним застосуванням законодавства про охорону праці здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.
6.Посадові особи органів державного нагляду за охороною npaці (державні інспектори) мають право:
— безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні
підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону
праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та
інформацію .з даних питань;
— надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам,
керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим,
місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних
органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання
розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків в галузі
охорони праці;
- зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів,
дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо
охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
— притягати до адміністративної відповідальності працівників,
винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про
охорону праці;
— надсилати власникам, керівникам підприємств подання про
невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати
в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення
їх до кримінальної відповідальності.
7. Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України, в який питанням охорони праці присвячені статті 43, 45 та 46.
В статті 43 Конституції України записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується», «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, заробітну плату, не нижчу від визначеної законом», «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється».
Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.
Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.
Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
У тексті статті 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
8. Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про дорожній рух", "Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", їх доповнюють державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти - це стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.
9. У Законі України "Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:
- пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;
- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;
- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- використання економічних методів управління охороною праці;
- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності;
- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці;
- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.
10. До НПАОП належать:
Державні нормативні акти з питань охорони праці, які розробляються державним комітетом з нагляду за охороною праці
Нормативно-правові акти з ох.праці, які розробляються державним комітетом промислової безпеки ох.праці і гірничого нагляду
Міжнародні стандарти системи стандартів ох.праці
Держані стандарти України (ДСТУ)
Стандартні норми
Санітарні норми і правила
Державні будівельні норми
Норми радіаційної безпеки
11. НПАОП – це правила, норми, інструкції, регламенти, положення, стандарти, вказівки та інші види нормативних актів з ох.праці, що є обов’язковими для виконання та дотримання підприємствами і організаціями, на які розповсюджується сфера цих актів.
НПАОП можуть бути :
Міжгалузеві – акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всі установи і організації незалежно від форм власності чи галузеві приналежності.
Галузеві - це акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всі установи і організації незалежно від форм власності, але в межах конкретної галузі.
НПАОП керуються з метою систематизації їхнього обліку та машинної обробки.
НПАОП – А.АА – Б.ББ – ВВ, де
А.АА – вид економічної діяльності, відповідно до державного класифікатора
Б.ББ – вид нормативно-правового документа та його порядковий номер
ВВ – рік затвердження акта
12. В межах кожного підприємства повинні діяти власні нормативно-правові акти з охорони праці, які розробляються підприємством і затверджуються його власником або керівником. Сюди належать:
Положення про систему управління ох.праці на підприємстві;
Положення про службу ох.праці на підприємстві;
Положення про комісію з питань ох.праці на підприємстві;
Положення про роботу уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці;
Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;
Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму;
Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності до нормативних актів з охорони праці;
Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників;
Положення про санітарну лабораторію підприємства;
Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;
Перелік робіт з підвищеною небезпекою;
Перелік посадових осіб, які зобов'язані проходити перевірку знань з охорони праці;
Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
13. Громадський контроль за охороною праці здійснюють:
Трудові колективи через обраних уповноважених
Профспілки в особі своїх вибраних органів і представників
Громадський інспектор з ох.праці, який обирається профспілкою
Уповноважені з питань ох.праці здійснюють контроль за:
Виконанням умов законодавства
Забезпечення працівників інструкціями та положеннями з ох.праці
Забезпечення працівників спецодягом та засобами індивідуального захисту
Своєчасним і правильним розслідуванням і документальним оформленням нещасних випадків і захворювань
Використанням коштів Фонду ох.праці за призначенням.
14. Серед основних причин виробничих нещасних випадків виділяють:
Технічні причини - залежать від рівня досконалості технологічних процесів, недостатності механізації та автоматизації важких робіт, захисних пристроїв, засобів сигналізації і блокувань;
Організаційні причини - цілком залежать від рівня організації праці на підприємстві;
Санітарно-гігієнічні причини;
Психофізіологічні причини.
15. Розслідування проводиться у разі раптового погіршення стану здоров'я працівника, одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, теплового удару, опіку, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень унаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві.
16. Нещасний випадок на виробництві - раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов'язків унаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника..
Нещасний випадок на виробництві - це несподівана та незапланована подія, включаючи дії умисного, насильницького характеру, яка виникає внаслідок трудової або пов'язаної з нею діяльності, що призводить до травмування, хвороби або смерті.
17. Розслідуванню підлягають травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, ушкодження внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з тваринами, комахами та ін.
За результатами розслідування на облік беруться нещасні випадки, які сталися: під час виконання трудових обов'язків (у тому числі під час відряджень), а також дій в інтересах підприємства без доручення власника; на робочому місці, на території підприємства або в іншому робочому місці роботи протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви; протягом часу, необхідного для приведення в порядок знаряддя виробництва, засобів захисту, одягу перед початком або після закінчення роботи, а також для особистої гігієни; під час проїзду на роботу або з роботи транспортом підприємства або сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявою), а також власним транспортом, який використовувався в інтересах виробництва; під час аварій (пожеж) і ліквідації їх наслідків на виробничих об'єктах; під час надання підприємством шефської допомоги; на транспортному засобі, стоянці транспортного засобу, в порту заходу судна, на території вахтового селища з працівниками, які перебували на змінному відпочинку (провідник, працівник рефрижераторної бригади, шофер-змінник, працівники морських і річкових суден, а також ті, що працюють за вахтово-експедиційним методом); у робочий час при пересуванні пішки, на громадському, власному транспортному засобі або засобі, який належить підприємству чи сторонній організації, з працівником, робота якого пов'язана з переміщенням між об'єктами обслуговування; під час пересування пішки або на транспортному засобі до місця роботи чи назад за разовим завданням власника або уповноваженого ним органу без оформлення посвідчення про відрядження.
18. За висновками роботи комісії з розслідування визнаються пов'язаними з виробництвом і складається акт за формою Н-1 про нещасні випадки:
перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
підготовки до роботи та проведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, виконання заходів особистої гігієни; пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;
проїзду на роботу чи з роботи транспортним засобом підприємства або іншим транспортним засобом, наданим роботодавцем;
використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповідно до встановленого роботодавцем порядку;
виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов'язків працівника (надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства, інших дій за розпорядженням або дорученням роботодавця); - ліквідації аварій, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;
інші випадки, зазначені у Порядку.
За результатами роботи комісії з розслідування нещасного випадку, складається акт за формою Н-5 коли випадок стався на :
території підприємства, або під час проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства чи на власному транспорті, якщо він використовується для потреб підприємства і якщо причина нещасних випадків пов’язана з виконанням потерпілим трудових обов’язків або під впливом на нього шкідливих виробничих факторів з виконання робіт в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий в зв’язку з ліквідацією пожеж.
19.Виробнича травма - травма, отримана працівником на виробництві й викликана недотриманням вимог безпеки праці.
До виробничих нещасних випадків відносяться ті, що зв'язані з виробництвом – такі нещасні випадки, що відбулися в робочий час при виконанні трудових обов'язків або доручень роботодавця, у тому числі у відрядженнях, а також при діях в інтересах підприємства.
До травматизму на виробництві належать:
• нещасні випадки;
• професійні захворювання;
• професійні отруєння.
20.Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі - нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров'я потерпілих.
Розслідуванню згідно з цим Порядком підлягають нещасні випадки, що сталися під час:
1) прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі - організації) і який не використовувався в інтересах цієї організації;
2) виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов'язків);
4) виконання донорських функцій;
5) участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності тощо);
6) участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;
7) проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов'язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;
8) використання газу у побуті;
9) вчинення протиправних дій проти особи, її майна;
10) користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;
11) виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;
12) стихійного лиха;
21.Електротравми — це травма, спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. Залежно від наслідків електротравми умовно поділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.
Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія.
22.Дія електричного струму на організм людини має різносторонній характер і різносторонні прояви – від слабих подразнень до смертельних наслідків.
Електричний струм , що проходить через тіло людини, може спричинити термічну, хімічну, світлову, механічну та біологічну дію.
23.Види :
Електрофтальмія – ураження очей при горінні електричної дуги потужним ультрафіолетовим випромінюванням.
Електричний удар – це збудження живих тканин організму струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів. Це найнебезпечніший вид ураження, при якому порушується функціонування серцевої, дихальної і мозкової системи людини навіть без жодних зовнішніх ознак, що бувають при електротравмах.
Клінічна смерть – це перехідний стан від життя до смерті, який настає з моменту припинення діяльності серця і дихання. Хоча у людини відсутні всі ознаки життя, воно ще повністю не згасло - на дуже низькому рівні відбуваються обмінні процеси достатні для підтримування мінімальної життєдіяльності. Довгастий мозок зберігає здатність функціонування протягом 6-10 і більше хвилин. Це дозволяє вжити відповідних заходів, щоб відновити згасаючі або щойно згаслі функції організму.
Фібриляція серця – це такий стан, коли воно перестає скорочуватися як одне ціле у відповідній послідовності (спочатку пересердя, а потім шлуночок), настають окремі некоординовані посіпування серцевих м’язів (фібрил) і серце перестає працювати як насос.
24.Основними причинами електротравматизму на виробництві є: випадкове доторкання до неізольованих струмопровідних частин електроустаткування; використання несправних ручних електроінструментів; застосування нестандартних або несправних переносних світильників напругою 220 чи 127 В; робота без надійних захисних засобів та запобіжних пристосувань; доторкання до незаземлених корпусів електроустановок, що опинилися під напругою внаслідок пошкодження чи пробою ізоляції; недотримання правил будови, улаштування, безпечної експлуатації електроустановок та правил експлуатації електрозахисних засобів тощо.
25.Перша медична допомога (долікарська) - це комплекс екстрених заходів, які надаються потерпілому або хворому на місці події І в період доставки його до медичної установи.
Першу медичну допомогу може надати кожен з нас,якщо буде знати правила надання медичної допомоги.
26.Послідовність надання першої допомоги:
1. Усунути дію на організм шкідливих факторів, які загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнення від дії електричного струму, винесення з отруєної атмосфери, загашення одягу, що палає, витягання з води тощо).
2. Оцінити стан потерпілого, визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпілого та послідовність дій щодо його порятунку.
3. Виконати необхідні для рятування потерпілого дії в порядку терміновості, відновити прохідність дихальних шляхів, зробити штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати ушкоджені частини тіла, накласти пов'язку тощо.
4. Підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника.
5. Викликати швидку медичну допомогу або лікаря або ж організувати транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.
27. ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТРОТРАВМАТИЗМУ ТА ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ ЯК ЧИННИКА НЕБЕЗПЕКИ:
людина не в змозі дистанційно, без спеціальних приладів, визначити наявність напруги, а тому дія струму, зазвичай, є раптовою і захисна реакція організму проявляється тільки після попадання під напругу
струм, що протікає через тіло людини, діє на тканини і органи не тільки в місцях контакту зі струмовідними частинами і на шляху протікання, але рефлекторно, як надзвичайно сильний подразник, впливає на весь організм, що може призвести до порушення функціонування життєво важливих систем організму – нервової, дихання, серцево-судинної тощо
електротравми можливі без дотику людини до струмовідних частин – внаслідок утворення електричної дуги при пробої повітряного проміжку між струмовідними частинами або між струмовідними частинами і людиною чи землею
розслідування, обліку і аналізу, , в основному, доступні тяжкі електротравми та електротравми із смертельними наслідками, що негативно впливає на профілактику електротравм.
28) Що таке евакуація працівників в разі пожежі?
Евакуація працівників – це вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні безпосередньої загрози цього впливу. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.
29) Які виходи вважаються евакуаційними?
Евакуаційний вихід - це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними якщо вони ведуть із приміщень:
- першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор, сходову клітку;
- будь-якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутрішню сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибюль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками із дверима;
- у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.
30) Яка мінімальна ширина дверей на шляху евакуації та які до них вимоги?
Мінімальна ширина шляхів евакуації- не менше 1 м, дверей - не менше 0,8 м.
Евакуаційних виходів повинно бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень). Допускається влаштування дверей з відкриванням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 осіб. При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть зачинятись лише на внутрішні засуви, які легко відмикаються.
31) Що таке план евакуації ким складається?
ПЛАН ЕВАКУАЦІЇ – це заздалегідь розроблений план (схема), в якому вказані дороги евакуації, евакуаційні і аварійні виходи, встановлені правила поведінки людей, порядок і послідовність дій в умовах надзвичайної ситуації.
Для складання плану евакуації призначають спеціальну особу чи створюють комісію (для великих об' єктів). В склад комісії входять: голова комісії, заступник директора (завідувач) з адміністративно-господарської частини та начальник охорони об' єкта або начальник добровільної пожежної дружини.
32) З чого складається план евакуації?
План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової. Графічна частина являє собою план поверху або приміщення, на який нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображуються суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути до запасних виходів – пунктирними зеленими лініями зі стрілками. Окрім маршруту руху на плані позначаються місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння.
Текстова частина плану евакуації, яка являє собою таблицю з переліком та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних посадових осіб і працівників, затверджується керівником об’єкту. План евакуації вивішується на видному місці, а його положення повинні систематично відпрацьовуватись на практиці.
33) Як відбувається виявлення пожежі?
У разі виникнення пожежі на початковій стадії її розвитку виділяється тепло, токсичні продукти горіння, можливі руйнування конструкцій. Тому необхідно якнайшвидше організувати евакуацію людей з будівель, що горять. Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будівлю чи споруду загалом. Безпека евакуації досягається тоді, коли час евакуації не перевищує часу настання критичної фази розвитку пожежі, тобто часу від початку пожежі до досягнення граничних для людини значень чинників пожежі (критичних температур, концентрацій кисню тощо).
34) Що таке пожежна сигналізація і як вона функціонує?
Головною умовою недопущення розвитку пожежі та її успішної ліквідації є швидке повідомлення пожежно-рятувальних служб про виникнення загоряння. На кожному об’єкті для виклику пожежно-рятувальної служби має бути телефонний або радіозв’язок.
Для швидкого повідомлення про пожежу облаштовують електричну пожежну сигналізацію, яка виявляє загоряння на початковій стадії його розвитку, що забезпечує успішну боротьбу з вогнем.
35) Які бувають пожежні оповіщувачі і як вони працюють?
Пожежні сповіщувачі є основним елементом установок пожежної сигналізації (УПС). У відповідності до нормативних вимог і практики, міжнародного стандарту , їх можна класифікувати за наступними ознаками:
За способом приведення в дію всі ПС можна поділити на:\
v ручні;
v автоматичні.
Ручний пожежний сповіщувач - пожежний сповіщувач з ручним способом приведення в дію.
Автоматичний пожежний сповіщувач - пожежний сповіщувач, який реагує на фактори, супровідні пожежі.
До систем пожежної сигналізації належать автоматичні теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі:
теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища;
димові сповіщувачі реагують на появу диму;
комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури середовища і появу диму;
світлові сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектру полум’я
Ефективність і надійність пожежних сповіщувачів залежить від добору оптимальної їх кількості, типу, установки та умов експлуатації.
36) Які вимоги до розміщування пожежних оповіщувачів?
Кожну точку приміщення, що потребує захисту від пожежі, має контролювати не менше як два автоматичних сповіщувачі. Кількість сповіщувачів добирають, виходячи з умови необхідного виявлення загоряння у початковій стадії по всій площі приміщення.
Висота установки пожежних сповіщувачів має не перевищувати: для теплових—9 м; для димових 12 м; для комбінованих - 20 м і для світлових — 30 м.
У процесі експлуатації-пожежні сповіщувачі періодично перевіряються на справність: теплові - один раз на рік; димові і комбіновані - один раз на місяць.
Світлові сповіщувачі не застосовують у тих приміщеннях, конструкції яких можуть закривати поле їх зору або там, де є джерело мерехтливого чи пульсуючого світла (сонячні промені, що відбиваються від металевих конструкцій, скла, дзеркал і т.д.).
38. Служба пожежної безпеки (СПБ)
створюється в апаратах міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади а
також в апаратах асоціацій, корпорацій, концернів та інших
виробничих незалежно від форм
власності та видів їх діяльності.
Основні завдання СПБ
Координація проведення єдиної науково-технічної політики з питань пожежної безпеки. Визначення стратегії розвитку пожежної безпеки, виходячи з специфічних умов роботи галузі.
Здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підвідомчих підприємств у галузі пожежної безпеки та підрозділів відомчої пожежної охорони.
Вдосконалення та координація пожежно-профілактичної роботи, організація розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки на об'єктах підприємств, установ, організацій та об’єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля.
Забезпечення взаємодії і участь у регламентації діяльності з питань пожежної безпеки об`єктів галузі між Міненерговугілля та:
- Державної інспекції техногенної безпеки України;
- міністерствами та відомствами України;
- структурними підрозділами центрального апарату Міністерства;
- підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності, діяльність яких пов`язана із забезпеченням пожежної безпеки підприємств галузі;
- добровільними протипожежними об`єднаннями громадян.
Функції СПБ:
1.Перевіряє діяльність об’єктів, щодо забезпечення пожежної безпеки.
2.Здійснює контроль за виконанням на підприємстві встановлених вимог пожежної безпеки.
3.Організовує навчання посадових осіб підприємства з питань пожежної безпеки; проводить вступний інструктаж з пожежної безпеки з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тимчасову), веде облік інструктажів;
4.Проведення роботи з питань організації пожежної охорони на підвідомчих об'єктах, а також штатного розпису керівного складу відомчої пожежної охорони.
5. Контролює діяльність підрозділів відомчої та добровільної пожежної охорони, сприяє їх зміцненню, організовує навчання керівного складу.
6.Веде облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих об'єктах підприємства, аналізує причини їх виникнення, готує звітні матеріали та відповідні інформації, подає пропозиції щодо запобігання пожежам.
7.Здійснює пропаганду заходів пожежної безпеки.
8.Контролювати своєчасність і повноту виконання протипожежних заходів при будівництві, реконструкції, капітальному ремонті, технічному переоснащенні підприємства.
9.Розробляти заходи, пов`язані із вивченням керівниками, посадовими особами та персоналом підприємства законодавчих та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки та приймати участь у роботі комісій з перевірки знань.
10.Контролювати порядок розподілу і використання коштів, спрямованих на здійснення протипожежних заходів на підприємстві.
11.Проводити службове розслідування випадків пожеж, що сталися на підприємстві.
39. Основними завданнями пожежної охорони є:
Здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
Запобігання пожежним і нещасним випадкам на них;
Гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха;
Забороняється використання пожежної охорони для виконання завдань, не передбачених цим законом.
40. державний пожежний нагляд є спеціальною службою, яка здійснює заходи попередження пожеж у населених пунктах та об’єктах господарювання (Держпожнагляд).
Центральним органом Держпожнагляду є Державний департамент пожежної безпеки МНС (ДДПБ), якому підпорядковуються територіальні управління, відділи і частини місцевих органів Держпожнагляду.
Основними завданнями держпожнагляду є:
- встановлення та контроль за забезпеченням єдності вимог державних стандартів, норм і правил у галузі пожежної безпеки;
- здійснення контролю за дотриманням вимог пожежної безпеки під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення та експлуатації будівель, споруд та інших об'єктів незалежно від форм власності і видів діяльності, розроблення та виготовлення пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, речовин і матеріалів;
- виявлення і контроль за усуненням причин і умов, що сприяють виникненню та поширенню пожежі, створенню у разі пожежі, загрози життю і здоров'ю людей, знищення чи пошкодження майна, а також перешкоджають своєчасній ліквідації пожеж і врятуванню людей;
- розроблення заходів профілактики пожеж.
Функції Держпожнагляду
здійснення контролю за додержанням проектними і будівельними організаціями протипожежних вимог, передбачених відповідними державними нормами і правилами при проектуванні, будівництві і реконструкції будівель, споруд і підприємств;
перевірка стану готовності пожежних підрозділів і служб населених пунктів, окремих підприємств та об’єктів господарювання;
участь у роботі державних комісій по прийняттю в експлуатацію будівель, споруд і підприємств;
розробка, разом із заінтересованими організаціями, правил пожежної безпеки при експлуатації будівель і виконанні будівельних робіт;
проведення пожежно-технічного обстеження об’єктів підприємств, небезпечних у пожежному і вибухопожежному відношенні;
розробка загальнодержавних правил пожежної безпеки, погодження проектів державних і галузевих стандартів, нормативно-технічних документів про пожежну безпеку;
проведення експертизи проектів на забудову об’єктів щодо їх відповідності нормативним актам з пожежної безпеки, випробовування нових зразків пожежонебезпечного обладнання і ін.;
перевірка стану профілактичної роботи на підприємствах і на окремих об’єктах.
41. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система гарантій, які надаються з метою впровадження соціального захисту громадян за рахунок державних страхових коштів. Такий захист, зокрема, передбачає організацію матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття, у старості, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, хворими членами сім'ї, У випадках смерті громадянина та ін. З метою фінансового забезпечення соціального захисту населення створено цільові державні страхові фонди, на які покладаються задачі надання матеріальної допомоги громадянам.
42. Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального
страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна
організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її
правлінням.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національною, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.
43. Основні принципи страхування від нещасного випадку:
— паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;
— своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;
— обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності;
— надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
— обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;
— формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;
— диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
— економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;
— цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
44. Основними суб’єктами страхування є страховик,
страхувальник і застрахований.
Страховик – юридична особа – страхова компанія, яка діє
на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання
щодо створення колективного страхового фонду і виплати з
нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності
страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на
основі комерційного розрахунку.
Страхувальник – фізична чи юридична особа, яка на
підставі відповідної угоди з страховиком сплачує страхові
внески до страхового фонду.
Застрахований – юридична чи фізична особа, якій
належить відшкодування при настанні страхового випадку. Крім
випадку у якому застрахований не може отримати відшкодування, у
такому випадку відшкодування отримує – отримувач.
45. Страховий випадок — це подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування
До страхових випадків, із настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:
- тимчасова непрацездатність;
- вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;
- інвалідність;
- хвороба;
- досягнення пенсійного віку;
- смерть годувальника;
- безробіття;
- соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов’язані з певними обставинами;
- нещасний випадок на виробництві;
- професійне захворювання.
Характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування.
46. Об’єктом страхового захисту в разі страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які пов’язані з тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими втратами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.
Страхування від нещасних випадків — це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.
Досвід страхування від нещасних випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.
Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон України «Про страхування» чітко визначає види та поняття добровільного і обов’язкового страхування.
За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:
індивідуальне — у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;
колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.
Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.
Відповідно до Закону України «Про страхування» страхування від нещасних випадків може мати обов’язкову або добровільну форму.
Обов’язкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов’язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.
Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.
47. Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:
1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;
3) громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності.
Строк страхування розпочинається з дня, який настає за днем прийняття заяви, за умови сплати страхового внеску.
Страхування припиняється, якщо страховий внесок до Фонду соціального страхування від нещасних випадків не перераховано протягом трьох місяців з дня подання заяви.
Особам, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності.
Порядок видачі та зразок свідоцтва про соціальне страхування затверджує Кабінет Міністрів України.
48. Страхування від нещасного випадку проводить Фонд соціального страхування від нещасних випадків — некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджує ЇЇ правління, яка є юридичною особою.
У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у визначеному законодавством порядку:
1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
г) пенсію за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
ґ) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
д) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;
2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;
3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;
4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;
5) забезпечити потерпілому, разом із відповідними службами охорони здоров'я, за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна охоплювати:
а) обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями загальної практики;
б) догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі;
в) акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагітності та пологів;
г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;
ґ) забезпечення потрібними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубо-протезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів).
З метою найповнішого виконання функцій Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює спеціалізовану медичну та патронажну службу соціального страхування.
6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;
7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;
8) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб зі зниженою працездатністю;
9) організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими зацікавленими суб'єктами підприємницької діяльності; компенсовувати витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;
10) у разі невідкладної потреби надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь — за рахунок Фонду;
11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;
12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.
49. Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національною, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.
Контролює діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків Наглядова рада. Мета нагляду — забезпечити виконання Фондом соціального страхування від нещасних випадків його статутних завдань і цільового використання коштів цього Фонду.
Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Зазначені грошові суми складаються з:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі — щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у визначених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати пенсії за інвалідністю потерпілому;
4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;
5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Якщо є факт заподіяння моральної шкоди потерпілому, то проводиться страхова виплата за моральну шкоду.
50. Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:
• для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
• для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати (частина третя статті 47 в редакції Закону України від 22.02.2001 р. № 2272-ІП).
Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат (статтю 47 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України від 22.02.2001 р. № 2272-ІП, у зв'язку з цим частини четверту-чотирнадцяту вважати відповідно частинами п'ятою-п'ятнадцятою).
Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого належить підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт). Розмір страхового внеску для кожного підприємства розраховується Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Страхувальник здійснює страховий внесок у Фонд соціального страхування від нещасних випадків у порядку і в строки, визначені страховиком. Залишки сум від можливого перевищення доходів над витратами Фонду за підсумками фінансового року використовуються для коригування (зменшення) суми внесків страхувальників.
51. Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.
52.Дисциплінарна відповідальність. Дисциплінарна відповідальність накладається у вигляді догани, звільнення з роботи Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Одним з конкретних порушень законодавства про охорону праці, за яке роботодавець або уповноважений ним орган має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності, є ухилення останнього від проходження обов'язкового медичного огляду У цьому випадку роботодавець або уповноважений ним орган зобов'язаний також відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати
53.Адміністративна відповідальність. До адміністративних порушень можна віднести протиправні дії чи бездіяльність, спрямовані на створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок Адміністративна відповідальність регулюється Кодексом про адміністративні правопорушення і реалізується у вигляді накладання штрафів на працівників і, зокрема, службових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян - роботодавців чи
уповноважених ними осіб
54.Матеріальна відповідальність. Підставою для такої відповідальності на працівника є наявність прямої дійсної шкоди, вина працівника (умисел або необережність), протиправні дії (бездіяльності) працівника, а також наявність причинного зв'язку між виною, протиправними діями працівника та завданою шкодою Існують різні види матеріальної відповідальності залежно від того, чи є в діях працівника ознаки кримінального злочину . На працівника може бути накладено повну матеріальну відповідальність або обмежену відповідальність в межах середнього місячного заробітку Працівник звільняється як від кримінальної, так і матеріальної відповідальності, якщо ним заподіяно шкоду в стані крайньої необхідності або ж в стані необхідної оборони Матеріальною відповідальністю також передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку або профзахворювання
55.Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці (недотримання загальнодержавних, галузевих та локальних правил, інструкцій та інших підзаконних актів настає за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров'я громадян . Порушення спеціальних правил, що забезпечують безпеку робіт, становлять окремі склади злочину і для кожного з них передбачено відповідальність в Кримінальному кодексі України
56. На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.
Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.
Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:
видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.
Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.
Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.
57. Служба охорони праці виконує такі основні функції:
- опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці;
- здійснює оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;
- складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також розділ "Охорона праці" у колективному договорі;
- проводить з працівниками вступний інструктаж з охорони праці;
- готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці й подає їх на розгляд роботодавцю;
- забезпечує належне оформлення і зберігання документації з питань охорони праці;
- розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров'я працівників або людей, які їх оточують, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи;
- організовує забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці; допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій; підвищення кваліфікації й перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці;
- бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій; проведенні внутрішнього аудиту; організації навчання з питань охорони праці; роботі комісії з перевірки знань з питань охорони праці; роботі комісії з питань охорони праці підприємства; роботі комісій з прийняття в експлуатацію завершених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування; розробці положень, інструкцій, нормативних актів з охорони праці, що діють у межах підприємства; роботі комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці;
- контролює дотримання чинного законодавства, вимог нормативно-правових актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів посадових осіб органів державного нагляду; виконання заходів, передбачених колективним договором; використання цільових коштів, виділених на заходи з охорони праці; стан запобіжних і захисних пристроїв, вентиляційних систем; своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мийними засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з чинним законодавством; проходження попереднього і періодичних медичних оглядів працівників; виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, які визначені в актах розслідування.